Любов до Вітчизни (патріотизм)

 

Діяльна любов до вітчизни, звана патріотизмом, є моральний обов’язок християнина.

Що слід розуміти під вітчизною? – Це країна, де ми народилися, фізично розвинулись, зміцніли і змужніли, де живуть наші батьки і жили наші предки, де спочиває прах тих та інших, де, може бути, ляже і наш прах, де жили і живуть люди близькі, дорогі нашому серцю; це суспільство, народ, в середовищі і під благотворним впливом якого ми отримали виховання та освіту, його звичаї, мораль, духовну культуру. Сукупність всього цього становить те, що прийнято називати вітчизною.

Любов до вітчизни так само природна, як і любов до себе, і вона в зародку є в кожної людини. Патріотизм – явище загальне в людському роді, і він також природний, законний і зрозумілий, як усе нормальне і необхідне в житті людини. Ми можемо знайти народ без будь-якого розвитку, але не знайдемо такого народу, у якого почуття любові до своєї вітчизни не виявляло би себе високими прикладами самовідданості. Любов до вітчизни не може бути відокремлена ані від любові до родини, ані від любові до батьківщини, до її природи, до міста чи села, в якому людина народилася і зростала, школі, в якій вона навчалася, до друзів, до рідних, до земляків, до одновірців, до обрядів, до рідних звичаїв, до історії своєї країни, до співгромадян. Батьківщина, де ми зросли і змужніли, значною мірою сприяла створенню в нас певної духовної особистості з певними поглядами, поняттями, духовно-розумовим настроєм та світоглядом.

Любов до вітчизни і співгромадян народжується і виховується в сім’ї: виплекана ж тут (як любов до батьків, братів і сестер, родичів, друзів і товаришів), вона потім із вступом людини в життя поширюється на більше коло людей, на свій народ, на вітчизну.

Християнська віра вказує християнинові для наслідування багато прикладів найчистішої і водночас найбільш зворушливої любові і прив’язаності до вітчизни в Авраама, Якова, Мойсея, пророка Єремії, в полоненого народу іудейського. Найвищий приклад любові до вітчизни являє Сам Господь Ісус Христос. Посланий на землю для спасіння усього світу, Він насамперед прийшов до своїх співплемінників, “до загублених овець дому Ізраїлевого” (Мф. 10, 6). В ап. Павла любов до свого народу була така полум’яна, що він, сумуючи за нього своїм серцем, бажав бути сам відлученим від Христа і, якби лише можна було перед судом Божим, ладен був пожертвувати самим спасінням своїм для братів своїх ізраїльтян (Рим. 9, 3).

Історія християнської Церкви являє нам багато високих прикладів патріотизму. Найбільш повчальний приклад любові до вітчизни показали нам перші християни. “Їх ненавиділи, гнали, мучили і вбивали свої співгромадяни – язичники, співвітчизники. Вони ж без ремствувань виконували усі громадянські повинності, з усією вірністю служили в полках, ніколи не порушуючи громадянського спокою, якнайсумлінніше виконували всі державні постанови, і тільки тоді, коли їх змушували зректися від Христа, вони говорили язичникам: “Треба коритися більше Богові, аніж людям”. Для своєї вітчизни вони робили все, що лише узгоджувалося з духом християнства. Ніхто не приносив стільки добра вітчизні, скільки приносили його християни своїми добрими звичаями, благодійністю, вірністю, терпінням і своїми молитвами”[42].

Протилежним до патріотизму чи любові до вітчизни є так званий космополітизм. Космополітизм проповідує любов до всього людства маючи на увазі під вітчизною увесь світ, проповідує якесь загальне громадянство, не допускаючи ніякої особливої любові до вітчизни. Космополітизм, мріючи про якісь загальні інтереси людства, спонукає любити всіх мешканців землі, усіх країн і народів однаковою любов’ю. Такий бездушний космополітизм не має для себе підстави ані в природних настроях людей, ані в християнській релігії, ані в історії. А ще він цілком нездійсненний,залишаючись лише самою порожньою мрією, і незвичайно шкідливий і руйнівний для суспільного і державного життя, бо під приводом загального людинолюбства вселяє і витворює в людей саму байдужість, холодність та нечутливість до ближніх і послаблює усі суспільні зв’язки та стосунки.

Космополітизм, “однакова любов до всіх”, не розуміючи ані народу, ані племені, ані нації, ані мови, ані релігії, по суті, є заперечення всіх завдань своєї вітчизни, релігії, народу, відмова від багатства своїх знань, свободи, праці і слави.

Космополітизм – це спотворення християнської любові. В ньому відсутня її істотна ознака – самозречення та актуальність (конкретність). Це любов лише на словах, саме наймення, прикрите крикливою назвою, а не любов діяльна, яка заперечує егоїзм. Жодними “інтересами усього людства” не можна замінити любові до батьківщини, до родини, рідного вогнища, рідних. Об’єктом любові космополіта є “людство” – абстрактне поняття, а не “людина”, “брат”, “ближній”, “співвітчизник”. В цьому перекрученні християнської любові нема ані Бога -“Першоджерела” любові, ані “ближнього” для вияву любові в житті.

Християнство визнає законними засновані з волі Самого Бога громадянські союзи людей. Тим самим воно освячує в людини її природне почуття прив’язаності до народу, який для нього свій і складову частину якого він становить.

Вважати себе громадянином усього людського світу – по суті те саме, що зовсім не вважати себе громадянином і зрікатися будь-яких громадянських обов’язків. Роздільне існування різних народів передвизначено Самим Провидінням Божим (Діян. 17, 16). За умови єдності свого походження і головного призначення кожен народ має своє особливе тимчасове завдання і чим краще виконує його, то більше сприяє загальному благу людського роду. Таким чином, не космополітизм, а патріотизм служить істинним виразом любові до ближніх, яку заповідує християнська віра, як одну з головних чеснот[43] лише справжній патріот є в той же час кращий друг людства і кращий наш ближній, а той, “хто не дбає про своїх, особливо про домашніх, той зрікся віри і гірший від невірного” (1 Тим 5, 8).

 

Запитанння до теми:

1. Що таке патріотизм? Що таке Батьківщина? Якою повинна бути любов до Батьківщини?

2. Які приклади любові до Батьківщини вказує людині християнська віра?

Проблемне питання:

Патріотизм і космополітизм- яка різниця між цими поняттями? Який погляд християнина у цьому питанні?

Список запропонованої літератури:

Проф. прот. М. Чельцов. Христианское миросознание. Петроград. 1917.

Свящ. М. Менстров. Уроки по христианскому нравоучению. СПб, 1914

 

[1] Див. про значення тіла і про достоїнство людини у проф.. Олесницького.Моральне Богослів’я, §10

1 Про самовідповідальність – див. Іоанн, єп. Смоленський. Богословские академические чтения. СПб.,1906.Стор.61

[2] Свят. Тихон Задонський. Твори. Т. 1., М., 1889, стор. 101

[3] Свящ. М. Менстров. Уроки по христианскому православному нравоучению. Вид. 2-е випр., СПб., 1914, стор.12

[4] Проф. Прот. Н. Стелецький. Опыт нравсвенного православного богословия. Том 1, харкыв, 1914, стор. 72,74

[5] К. Ушинський. Людина, як предмет виховання. Вид. 4-е, т-П. Спб., 1879, стор. 358. Див. його ж. Собрание соч. Т. 9 вид. Акад.. Пед. Наук. М., 1950, стор.484.

1 Єп. Феофан. Начертание християнского нравоучения. Стр. 74

[6] «Моральне почуття, – пише проф. прот. Я. І. Янишев, – є безпосередня, недовільна і суб’єктивна-індивідуальна оцінка довільних намірів, чи дій волі, оскільки вона виявляється в цих конкретних намірах і діях» (Православне християнське вчення про моральність, СП б, 1906. стор. 48).

[7]

[8] Св. І. Золотоустий. Толкован на Посл. к Рим. Бесіда 12-4

1Преп. авва Дорофей. Душеполезные учения. (вид. 10-е). Поучение 3-е. О совести.

[10] Проф.. прот. Н.Стелецкий.Опыт нравственного православного богословияв стологетическом освещении. Т. 1, 4, 1-а. Харків,1994, стор. 280-285

1 Св.Иоанн Золотоуст. Творен. Т. ІХ, кн. 2. Изд. СПб. Дух. Акад. 1903. Беседа 23 на посл. к Рим.,стр. 779.

2Слово о духе Св. Писания, см. Христ. Чтен. 1824 г., ч. 15, кн. 9, стр. 306.

3Арх. Амвросий (Ключарёв). Проповеди. М.1883. стр. 285.

4 Проф. М. А. Олесницкий. Из системы христианского нравоучения. Киев. 1896., стр. 75.

1 Проф. прот. Н. Стеллецкий. Опыт нравственного христианского Богословия, т.1, ч.1. Харьков, 1914, стр. 301-332.

1. Проф. прот. Н. Стелецкий Опыт нравственного богословия, т. 1, ч.1, стор. 420 – 421.

2.

1 Проф. прот. И.Янышев Учение о нравственности 2-е вид., СПб. 1966, стор. 302

1. Свящ. Менстров. Уроки по християнскому нравоучению. Вид. 2 – е. СПб., 1914, стор. 72 – 74.

2.

 

1 Проф. прот. Н. Стелецкий. Опыт нравственного Богословия. Т. 1, Ч. 1, стор. 401–406.

2 Свящ. М. Менстров. Уроки по християнскому православному нравоучению. Вид. 2-е Спб, 1914, розд. Х, стор. 61.

1 Єп. Феофан. Начертание христианского нравоучения.

Вид. 2- е М., 1896, стор. 116

 

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. Стор. 115 – 125.

 

1 Преподобний Макарій Великий. Духовные беседы, послания и слова. Перевод с греческого. Вид. 4 – е. Тр. Серг. – Лавра, 1904, Беседа 40, & 1, стор.168.

2 Преподобний Макарий Египетский. Духовные беседы, послания и слова. Пер. с греческого. Вид.4-е. Тр. Серг. Лавра., 1904. Стор. 173, 272-273; 440 – 441;

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. Стор. 115 – 135.

 

 

1 Див. Преп. Іоанн Ліствичник. Слово 26-е

1 Преп. Іоанн Ліствичник. Слово 26 – е.

2 Преп. Іоанн Ліствичник. Слово 26 – е.

 

[11] Преп. Макарій Єгипетський. Бесіда 8. п. 4, стор 70-а

[12] Св. Іоанн Золотоустий. Творення, Т. VI, кн. 1 Спб. 1900, с 184.

1 Св. Іоанн Золотоустий. Творения, Т. IV, Кн. 1 Спб, 1838, стор. 312.

2 Єп. Феофан. Начертание христианского нравоучения, с. 146.

1 Єп. Феофан. Начертание христ. Нравоучения, стор. 158.

2 Єп. Феофан. Начертание христ. Нравоучения, стор. 159.

 

1 Єп. Феофан. Начертание христ. Нравоучения, стор. 161.

 

1 Єп. Феофан. Начертание христ. Нравоучения, стор. 164.

2 Правило 5-е. Діян. Вселенських соборів. Вид. Казан. Дух. Акад. Т VІІ. Казань, 1891, стор. 304.

1 Проф. прот. Н Стеллецкий. Опыт нравственного Богословия. Т. 1, ч 1-а, стор. 377–380.

1 Св. Іоанн Золотоустий. Беседы на 2 Кор., бесіда 7-а.

1 Правосл. Исповедь, ч ІІІ, питання 18–40.

1 Єп. Феофан. Путь к спасению. Изд. 8-е, М., 1899, с. 71, 72

1 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 78.

1 Проф. прот. Стеллецкий. Опыт нравственного богословия. Т. 1, ч. 1, Гл. XVII.

 

1 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь… Письмо 7-е, стор. 22-23.

2 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. стор. 279.

4 Св. Феодор, еп. Эдесский “Сто душеполезних глав”, гл.93. стор. 342.

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения, стор. 281.

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. Вид. 2-е, М., 1896, стор. 213–266.

2 Св. Тихон Задонский. Тв. т. ІІ, Вид. 5-е, М. 1889.

1 Там само, стор 4–5.

2 Еп. Феофан. Путь ко спасению. Стр. 98

2 Н.А.Асафьєв. Краткое руководство для чтения Нового завета. Спб. 1882, стор. 18–19.

3 Св. И. Златоуст. Беседа на Ев. Матвея, $ 4.

4 Беседа И. Златоуста в храме Св. Ирины.

5 Беседа И. Златоуста. Твор. Т. 11, Вид. 5-е стор. 2.

1 Св. Тихон Задонский. Твор, том. 1, вид 5-е. М. 1889, стр. 169–180.

2 Тихон Задонский. Творен. Т. 1, стр. 201.

3 Еп. Игнатий Брянчанников. Соч. Т. V гл. 2-а, і з-я.

4 Летопись Серафима-Дивеевского монастиря, вид ІІ, стор. 65.

1 А. Соловйов., Средства нашего спасения. Сер пок. 1910, стор. 53.

2 Послание аввы Дорофея. Див. Душеполезные поучения, вид. 10-е стр. 204.

1 Послання Ієроніма до Марцелла з Віфлеємського монастиря.

2 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 233.

2 Еп Игнатий Бранчанинов. Сочинения. Т. V., розд. 9-й.

1 Еп. Петро. Указание пути ко спасению. Вид.3-є. Тр. Серг. Лавра, 1905, стор.188-190.

2 Тихон Задонський. Твор. Т. 1, вид 5, стор. 201.

3 Еп. Феофан. Письмо о християнской жизни. В 4-х частинах. Часть 1-а, Спб, 1880, стор. 29­–30.

4 Його ж – Путь ко спасению. Стор. 234.

1 Дмитрий Ростовский. Четья-Минея.

2 Еп. Петро. Указание пути ко спасению, стор. 190.

3 Див. Патерик Печерський із Четьї-Миней, 14 лют. і 31 січня. Твор. T. V, розд. ХІ.

1 Еп. Петр. Указание пути ко спасению, стор. 190.

2 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь и как на нее настроиться. Письмо 70-е, стор. 251.

1 Никодим Святогорець “Невидимая брань” ч. 1-а, розд. 9. М. 1904. Вид. IV. Стор 34.

1 “Невидимая брань”, стор. 35–36.

1 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь… Письмо 7-е, стор. 22-23.

2 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. стор. 279.

4 Св. Феодор, еп. Эдесский “Сто душеполезних глав”, гл.93. стор. 342.

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения, стор. 281.

 

1 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 235.

2 Еп. Феофан. Внутренняя жизнь. Вид. 2-е. М. 1899, стор. 62-63.

3 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 190.

1 Преп. Ісихій Єрусалимський. Наставления, розд. 5-й. Добротолюбие. Том 11.

 

1 Древний Патерик, розд. 1. П. 17.

2 Еп Феофан. Толкование на первые восемь гл. Рим. 11, 16.

1 Еп. Феофан. Путь ко спасению. Стор. 238.

2 Єрем. 15, 6; Іс. 66, 14; Ін. 16, 23 та ін.

3 Еп. Феофан. Путь ко спасению. Стор. 237.

 

1 Еп. Феофан. Путь ко спасению. Стор. 225.

 

1 Прот. Иоанн Сергиев. Моя жизнь во Христе. СПб, 1911, стор. 546.

2 Еп. Феофан. Начертания христианского нравоучения. стор.323-324.

1 Еп. Феофан. Начертания христианского нравоучения. стор.319.

2 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь. Письмо 39-е,стор.129-130

3 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 239.

4 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 239.

1 Еп. Феофан. Путь ко спасению, стор. 239.

 

1 Недільна стихира на Хваліте, глас 8-й

1 Еп. Феофан. Путь ко спасению. Стор. 246-247.

1 Проф. Н. Глубоковский. Учение св. Ап. Павла о грехе, выкуплении и благодати. Христианское чтение. 1898. Ч.1 стор. 510, 516.

2 проф. И. Понамарев. О спасении. Православный собеседник. 1914. ІІ, стор. 410.

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. стор 325.

2 Цит. По С.Зарину. Аскетизм. Т. ІІ. Кн. 2-а, стор. 603.

3 Иоанн Златоустый. Поучения на 1 Кор. 5, 6.

4 Свящ. М.Менстров. Уроки по христианскому нравоучению. Стор 195–196.

2 О.Амвросий. Письма, ч. 1, стор.44.

3 С.Зарин. Аскетизм. Т.1, кн. 2-а, стор.611.

1 С.Зарин. Аскетизм. Т.1, кн. 2-а, стор.611.

2 С.Зарин. Аскетизм. Т.1, кн. 2-а, стор.611.

1 Св. Климент Александрийский. Педагог. Кн. 2. Гл.1.

2 Древний Патерик, розд. 10-й.

1 В творах святих отців слово “піст” вживається часто в широкому смислі – як постійна помірна стриманість у їжі і питві, разом зі стриманістю та іншими діями та потребами тіла.

Як правило слово “піст” вживається у вужчому значенні, як стриманість в деякі дні і пори року від певного виду їжі.

2 С.Зарин. Аскетизм. Т.1, кн. 2-а, стор.130.

3 Сборник “Учение св. Отцов церкви о вере и жизни” г. 2-а, М., 1904. Стор. 201-203.

1 Св. Исаак Сирин. Слово 21-е. О посте и бдении. Творен. Изд. 3-є. Серг. Посад, 1911, стор.89.

2 Слово 21 – е. Творен., стор. 89.

1 Беседы на 1 – ю гл. Бытия, беседа Х, 1-2.

1 Четв. 2-й Вел. Посту, утр. Стих. Стиховн.

2 Понед. 1-ої сідмиці Вел. Посту, ранк. Припісн. П.9.

1 Понед. 1-ої сідмиці. Великого посту, рано стих 6 в

2 Преп авва Пимен. Древний Патерик.

3 С. Апраксин. О посте и молитве. К. 1907 розд. 4-й стор.10-13.

4 Св. Тихон Задонский. О истинном христианстве. Ч. 1-а, & 104-105.

5 Св. Златоустий. Беседы на Матф. Беседа 58-ая.

 

1 В. Благовещенский. О спиртных напитках или о пьянстве с его гибельными последствиями. Киев, 1890.

2 “Отечник” еп. Игнатия Брянчанинова. Стор. 314.

1 Прот. И. Сергиев. Моя жизнь во Христе. СПБ, 194, стор 799.

2 Св. Климент Александрийський. Педагог. Ки 2. Гл.2

3 Невидимая брань. Гл 25. Стор. 287-289. Стор. 106-111.

4 Прот. Иоанн Сергиев. Моя жизнь во Христе. Изд. Р. Лукашевича, СПБ, 1911, стор. 727, 800.

5 Його ж. Цит. Соч. Стор. 661-662.

1 Свящ. М. Менстров. Уроки по христианскому нравоучению., вид. 2-е, СПб, 1914, розд. 21-й, стор. 192-201.

2 Там само, стор. 190

1 С.Зарин. Аскетизм. Т 1, кн. 2, стор. 144-145

2 Преп. Исаак Сирин. Подвижнические слова. Серг. Пос., 1911

3 Див. Зарин.Аскетизм. т.1 кн. 2, стор.446

4 Пор. “Невидимая брань”, ч. 11. Гл 53

 

1 Преп. Иоанн Лествичник. Слово 20 &8

1 Невидимая брань. Ч. 1. Розд. 47, стор., 194.

2 Преп. Симеон Богослов. Слово о вере. (Добротолюбие, T.V). Листи 15; 16.

3 Див. С. Зарин. Аскетизм. Т.1. кн. 2., стор. 457-465.

1 Прот. Иоанн Сергиев. Моя жизнь во Христе. СПБ, 1911, стор 84, 521, 557

2 Еп. Феофан. Ответы на вопросы инока., стор. 8, 9. М. 1892.

3 Еп. Феофан. Ответы на вопросы инока., стор. 23.

4 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь. Письмо 45, стор. 166-167.

5 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь. Письмо 48, стор. 176

1 Еп. Феофан. Ответы на вопросы инока., стор. 8, 28.

2 Еп. Феофан. Ответы на вопросы инока., стор. 7, 8.

3 Отечник (еп. Игнатия Брянчанинова); (Цветник Духовный) ч.1 стор. 88-89.

4 Еп. Феофан. Письма о духовной жизни, письмо 18., стор. 196.

1 Еп. Феофан. Письма. Душеполезное чтение., 1895, Т. ІІІ, стор 172.

2 Еп. Феофан. Что есть духовная жизнь. Письмо 47, стор. 170-171.

3 Еп. Феофан. Письма. Душеполезное чтение., 1896, Т. І, стор. 334.

1 “Невидимая брань”, ч. 1, розд. 49, стор. 200-202.

2 “Невидимая брань”, ч. 1, розд. 48, стор. 196-198.

3 Прот. И. Сергиев. Цит. Соч. Стор. 153, 754.

1 Еп. Феофан. Письма. Душеполезное чтение., 1897, Т. І, стор. 758.

2 Прот. Иоанн Сергиев.Мысли о Богослужении. М., 1894, стор. 117, 118, 202.

3 Св. Иоанн Златоуст. О судьбе и проведении. Слово 3; слово на св. Лукиана Мученика.

1 Прот. И. Сергиев. Цит. Соч. Стор. 10, 50, 55, 59.

2 Св. Иоанн Златоустый. Беседы на разные места Св. Писания. Беседа 2-я. О пророчествах Ветхого Завета.

3 Св. Иоанн Златоустый. Беседы на разные места Св. Писания. Беседа 3-я. О непостижимости.

1 Св. Исаак Сирин. Подвижнические слова. Изд. 3, Серг. Пос. 1911. Слово 55, стор.257

2 Ж. “Христианин”, 1910, Январь, стор. 190.

1 Преп. Исаак Сирин. Подвижнические слова. Изд. 3. Серг. Пос., 1911. Слово 5, стор. 26-27.

2 “Невидимая брань” ч. 1, розд.46, Про молитву, стор.188.

1 Еп. Игнатий Брянчанинов. Соч. Т.ІІ., стор. 166, 168; т.1, стор. 140, 141.

 

[13] Преп. Исаак Сирин. Слово 48, стор. 209-210.

[14] Святой Тихон Задонский. Творения т. ІІ, изд. 5, М. 1889. О истинном христианстве. Стор. 294 – 299.

1 Преп. Максим Исповедник. О любви 2-я сот& 5.

2 Св. Тихон Задонский. Там же, Плоть и дух, розд. ХХІІ, стор.161

1 Преп. Максим Вел. Беседа 3-я, &1-2. См. Беседы, послания, слова. Вид. 4, стор. 18-19

2 Див. Преп. Симеона Нового Богослова. Слово 53-е, &2, - Слова, вип. 2. М. 1890, стор. 8

3 Преп Макарий Вел. Беседа 37-а, &3. См. Беседы, послание и слова. Изд. 4. Тр. Серг. Лавра, 1904, стор. 258

4 Преп авва Дорофей. Поучение 6-е. О том, чтобы не судить ближнего. См. Душеспасительные поучения. Изд. 10. 1913, стор. 88

1 Еп. Петр. Указание пути ко спасению. &126; стор. 381-382.

2 Изъяснение (толкование) учения ап. Павла о свойствах и проявлениях любви – см. У еп. Феофана. “Толкование первого послания к Коринфянам”.

1 Св. Авва Дорофей. Поучение 14-е. О суждении и совершении душевного дома добродетелей. Душеполезные поучения. Изр. 10, стор.157

1 Св. Св. Киприан Карфагенский. “О милосердии”

1 Прот. П. Солярський. Нравственное Богословие. Изд. 2-е, стор.296

1 Св. Григорий Богослов. Творения в русск. Пер. Изд.1, том. 1, стор.237

[15] Див. свящ. М., Менстров. Цит. Соч. Стор. 135–136.

[16] Пор. Преп. Варсанофия и Иоанна. Руководство к духовной жизни. Ответы. 161, 165, 168, 205 та ін.

[17] За словами св. Отців “Любов це вуздечка від дратівливості”. Див. преп авви Дорофея. Послання стор. 205.

[18] Даний параграф викл. За єп. Петром. Указание пути ко спасению. Вид. 3-є. Тр.-Серг. Лавра, 1905, $$ 129-131, стор. 390-396.

[19] Прот. А.Ветелев. Гомилетика. Курс академических лекций. МДА, стор. 127-128.

[20] Прот. М.Чельцов. “Христианское мировозрение. Ч. 2. Петроград, 1917, глава 5, стор. 140-145.

[21] Прот М. Олесницкий. Нравственное Богословие, $ 70, стор. 256.

1 Св. Свящ. М. Менстров. Уроки по христианскому нравоучению. Розд.ХХХІІІ, стор. 247

2 Св. Иоанн Златоуст. Беседа 36-я на Коринф.

3 Прот. Солярський. Цит. Тв. Стор. 367-367.

4 Прот. М. Опесницкий. Цит., соч. Стор. 256

1 Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения, стор. 490

 

1 М. Григоревский. Учение св. Иоанна Златоуста о браке. Архангельск, 1902, стор 92

2 В книге Правил Неокесер. Соб. 7-е прав.; Василия Великого, пр. 87

1 Св. Иоанн Злотоуст. Книга о девстве. Гл. ІІ

2 Свящ. Менстров. Уроки по христианскому нравоучению., гл ХХХІІІ, стор. 252-254

3 Т. Мартенсен. Христианское учение о нравственности., т. ІІ, СПБ 1890, стор. 451, 455

1 Пор. Посл. Св. Игнатия Богоносца до Поликарпа, глV., Св. Григория Богослова. Творения в русск. Пер. Изд. 1, ч. ІV., слово 10-е На св. Креш., стор. 288-289

1 Проф. М. Олесницкий. Нравственное Богословие, &71, стор 259

2 Прот П. Солярский. Нравственное Богословие. &139 стор 373-374

[22]

[23] Еп. Феофан. Мысли на каждый день года, стор. 440.

[24] Проф. М.Олесницкий. Нравственное Богословие, $ 71, стор. 261.

[25] Иоанн Златоуст. Беседы на посл. Римп. Беседа 28.

[26] Прот. Ст. Остроумов. Жить – любви служить. Стор. 210.

[27] Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения, стор. 491.

[28] О встречающихся еще идеальных супружествах, – см. Архиеп. Никандра Харьковского и Одесского. Беседа о христианском супружестве. Изд 2. Одеса, 1890, стор. 56–58.

[29] Св. И. Златоуст. На Евангелие Иоанна. Беседа 61-а.

[30] Проф. М. Олесницкий. Нравственное Богословие, $ 71, Взаимные отношения супругов, стор. 259–263.

[31] Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. стор. 493.

[32] Пор. Св. Григория Богослова. Соч. в русс. Пер. Изд. 1-е, ч. 5, стор. 85–86. Оріген у 5-ій омілії на Книгу Буття.

 

[33] Так, наприклад, до п’ятирічного віку дитина подвоює свою вагу, до року – потроює. Ще швидше розвивається мозок: До семимісячного віку вага мозку подвоюється. За перші три роки будується вся складна внутрішня структура мозку, нервових центрів і всієї нервової системи. Пр. Н.М.Щелованов “Воспитание детей раннего возраста”. М., 1954, стор. 3­–5, див., також “Сповідь” Августина.

 

[34] Проф. М. Олесницкий. Нравственное богословие. $ 72, стор. 264–364.

[35] Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения, стор. 497–498.

[36] Еп. Феофан. Цитир. Соч. Стор. 497. Пор. Св.Тихон Задонский. Слово о христианском воспитании детей. Див. твор. Т. ІІІ. М., 1836, стор. 159–160.

[37] Св. И. Златоуст. О воспитании $ 4.

[38] Цитир. Из цветника духовного. Ч. ІІ, $ 26. Стор. 120.

 

[40] Еф. Феофан. Начертание… стор. 499.

[41] Проф. М.Олесницкий. Нравственное Богословие. $ 74, стор. 270.

1 1Цит. З книги Ст. Остроумова:” Жить – любви служить” стор. 146

 

[42] Свящ. М.Менстров. Уроки по христианскому нравоучению, вид 2-е, СПБ, 1914, розд. XXXVII, стор. 281–282

[43] Свящ. М.Менстров.Цит. тв. Стор. 283-284