Принципи виховання, що характеризують співвідношення виховного процесу з оточуючим середовищем

Принципи виховання — це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання i визначають вимоги до змісту, організації методів виховного процесу. Принципи виховного процесу складають систему. Виховання дітей з порушеннями зору базується на засадах корекційного підходу до виховного процесу.

Принципи виховання враховують основні положення теорії виховання, ними керується вихователь у своїй діяльності для досягнення оптимальних результатів. Систематичне порушення принципів руйнує основи виховного процесу, негативно відбивається на його результатах.

Принципи, що характеризують співвідношення виховного процесу з оточуючим середовищем:

· Єдність виховних впливів на особистість. Цей принцип вимагає, щоб усі учасники виховного процесу (педагоги, навчальні заклади), причетні до виховання діяли спільно, висували єдині вимоги, допомагали один одному, доповнюючи і посилюючи виховний вплив. Правила реалізації принципу: особистість вихованця формується під впливом сім’ї, товаришів, оточуючих, колективу і особистості вихователя, тому важливою є єдність вимог, які висуваються; провідну роль у вихованні відіграє сім’я, тому вихователь має підтримувати зв’язки з сім’єю, спиратися на сім’ю і узгоджувати виховні впливи; у практиці виникають конфліктні ситуації, коли вихователь не погоджується з діяльність сім’ї чи інших членів педагогічного колективу, такі ситуації слід залагодити, знаходженням спільної думки та спільної стратегії виховання; не можна критикувати інших вихователів у присутності вихованця, слід виявляти ввічливе ставлення в ході з’ясування і подолання розбіжностей; слід домагатися єдності виховних впливів на вихованців.

· Культуровідповідність виховного процесу. Вимагає створення умов для засвоєння історії і культури свого народу, його мови, розвиток бажання примножувати культурні ідеали та цінності, дотримуватися національних традицій, які забезпечують духовну єдність поколінь.Національне виховання передбачає наповнення його національним змістом, формами, спрямованими на формування національної самосвідомості і гідності, розуміння етнічної приналежності. Формування рис притаманних українцям: підвищена емоційність, чутливість, ліризм, естетизм, працьовитість, волелюбність, урівноваженість, пісенність, м’який гумор. Правила реалізації принципу: виховання повинно стверджувати національний характер; виховання повинно мати громадський характер, формувати привабливий образ суспільства і держави; максимально використовувати можливості національної та міжнародної культури; залучення вихованців до освітньо-культурних заходів.

5. Компоненти процесу виховання особистості (свідомість, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки).

Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Свідомість — це властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю. Свідомість дитини формується у діяльності, яка здійснюється спільно з вихователем та колективом вихованців. Завданням вихователя є формування свідомого ставлення дитини до себе, до оточуючих, до своїх дій та вчинків, усвідомлення відповідальності за власне життя і здоров’я, вміння відстоювати свої переконання.

Почуття відображають емоційний бік духовного світу людини, її суб’єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу. Бажано розвивати в учнів з порушеннями зору вміння співчувати, переживати проблеми інших людей, бути коректними у висловленні ставлення до інших людей, відчувати повагу до самого себе, до інших людей, любов до Батьківщини.

Навичка — це автоматизована дія, що сформована шляхом повторення. Вихователю необхідно прагнути до формування у дітей з порушеннями зору пізнавальних навичок, навичок та звичок стійкої позитивної поведінки.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій. Вихователю слід зосереджувати увагу на формуванні у дітей з порушеннями зору звичок дотримуватися режиму навчання і відпочинку, режиму охорони зору, звички дотримуватися здорового способу життя тощо.

Один з результатів виховання є вихованість школярів – показник ефективності і якості навчально-виховного процесу. Якості особистості школяра є результатом засвоєння зовнішніх впливів, перетворення їх на внутрішні фактори виховання і розвитку.

Ефективність виховання залежить від:

· сформованості ставлення дитини до навколишньої дійсності, в тому числі до спрямованих на неї виховних впливів;

· відповідності мети виховання і дії, спрямованих на її досягнення;

· впливу суб’єктивних і об’єктивних факторів розвитку;

· інтенсивності та якості виховання тощо.

Рівень вихованості особистості оцінюється за її ставленням до суспільства (патріотизм, працьовитість, громадська активність, відповідальність), ставленням до інших людей (повага, піклування, терпимість), ставленням до себе (гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціатива, оптимізм), ставленням до культури (повага культурних цінностей, розуміння прекрасного), ставленням до природи (повага до життя у всіх його формах, милування природою, раціональне її використання).

6. Рушійні сили процесу виховання

Рушійні сили виховного процесу — це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

У виховному процесі існують такі суперечності:

1) між необмеженими можливостями розвитку людської природи

і обмежуючими умовами соціального життя;

2) між зростаючими соціально значущими завданнями, які треба вихованцю вирішувати, і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні цих завдань;

3) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

4) між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової

інформації;

5) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

6) між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

7) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

8) між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;

9) між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків.

7. Закономірності процесу виховання

Закономірності виховання — це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Перша закономірність полягає в органічному зв'язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання.Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв'язку з розбудовою незалежної держави України настала потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, його традицій, історії, культури.

Друга закономірність виявляється в тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів. Зовнішні впливи трансформуються у внутрішні процеси особистості.Не дарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Серед цих факторів насамперед і найбільше виховують люди. І в першу чергу — батьки і педагоги. Це накладає на них особливу відповідальність.

Третя закономірність полягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природньому для дитини національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця.З огляду на це дитину має оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

П'ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості і поведінки, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, трудова, ігрова, спортивна і ін.). За таких умов можливий всебічний розвиток особистості.

Закономірні зв'язки проявляються у вихованні в усьому розмаїтті взаємозв'язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якої виховної ситуації їх необхідно враховувати. Усвідомлення закономірних зв’язків дозволяє педагогу не просто механічно, а cвiдoмo відпрацювати задану схему дії, щоб прийти до поставленої мети.

Існують специфічні закономірності виховного процесу у навчальних закладах для дітей з порушеннями зору:

· чим краще і доцільніше організована діяльність вихованців, чим більш значуще виховання в ній, тим вищий ефект у формуванні особистості;

· нерівномірність розвитку дитини і формування її особистості, що пов’язані з наявністю глибоких порушень зору, що гальмують розвиток особистості у дитячому віці.

Врахування закономірностей виховання допомагає педагогу у процесі його виховної роботи.

8. Розумове виховання дітей з порушеннями зору як напрям процесу виховання

1. Розумове виховання — це цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів та прищеплення їм культури розумової праці.

У процесі розумового виховання вирішуються певні специфічні завдання. Передусім, здійснюється нагромадження певного фонду знань: факти, термінологія, символи, імена, назви, дати, поняття, зв'язки і залежності, що існують між ними і знаходять відображення в правилах, законах, закономірностях і формулах.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання, є розвиток мислення дітей з порушеннями зору. Мислення — процес опосередкованого й узагальнюючого пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостей, зв’язках і відносинах. Тому вчителю слід розвивати в учнів такі види мислення: діалектичне, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне, дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне, творче (продуктивне), системне. У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці. До культури розумової праці входять навчальні уміння. Їх можна поділити на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати і оцінювати себе), і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музику, записати числа, формули, нотні знаки і т.д.). В поняття "культура розумової праці" входить і вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно і акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали і т.д.

Культура розумової праці передбачає і вироблення в учнів особливих якостей, необхідних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі:

· вміння зосереджено і уважно працювати;

· уміння долати труднощі;

· розвиток пам'яті і використання різних її видів — логічної; моторної, зорової;

· уміння вести спостереження і записи;

· володіння деякими раціональними способами розумових дій;

· уміння контролювати себе.

До інтелектуальних умінь, які слід розвивати в учнях, належать і вміння переносу знань в інші умови, уміння опиратися на здогад (інтуїція), уміння передбачати.

Формуванню інтелектуальних умінь сприяють певні типи завдань:

· які мають Дослідницький характер (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії і експедиції по збору матеріалу і т.д.);

· порівняльні, починаючи з простих і закінчуючи порівняннями, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ;

· спрямовані на впорядкування мислительних дій, користування алгоритмами та самостійне їх складання;

· пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виділення явища в певний клас чи вид.

У системі розумового виховання важливе місце займає мовна культура учнів.

9. Національне виховання дітей з порушеннями зору.

Завданнями формування національної самосвідомості у спеціальних закладах для дітей з порушеннями зору є такі:

· виховання любові до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім'я України;

· освоєння сліпими і слабозорими учнями своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, виховання патріотизму, що сприяє утвердженню власної національної гідності;

· залучення учнів до практичних справ розбудови нашої державності;

· формування в учнів почуття гідності й гордості за свою Батьківщину, вірності Україні як невід'ємної ознаки національно-свідомого громадянина.

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) можна виділити щонайменше три етапи (за О. Вишневським), які накладають на цю свідомість помітний відбиток, збагачують її зміст.

Етап етнічного самоусвідомлення, що є першоосновою, корінням патріотизму. Етнізація дитини починається з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі дитини у народних звичаях і обрядах, із народної пісні, причетності до народної творчості. У ранньому дитячому віці формується культ рідного дому, сім'ї, предків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в процесі етнізації має рідна мова, якій до певного часу не повинні заважати інші мови.

Етап національно-політичного самоусвідомлення припадає переважно на підлітковий вік і передбачає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До особливо важливих моментів цього етапу національного виховання належать, відновлення історичної пам'яті та формування почуття національної гідності.

Етап громадсько-державного самоусвідомлення. На цьому етапі формується правильне розуміння понять патріотизму і націоналізму, виховується турботливе ставлення до національно-культурних вартостей інших народів, прищеплюється почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

Таким чином, слово "українець", як і слово "француз", "росіянин" може виражати щонайменше три поняття:

1. людину, причетну до свого етносу;

2. людину, яка усвідомлює себе частиною нації і поділяє з нею свою долю;

3. громадянина своєї держави.

10. Моральні цінності у системі виховання

 

Систему моральних цінностей можна поділити на такі групи:

Абсолютні, вічні — мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і носять загальнолюдський характер (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість та ін.).

Національні — є значущими для одного народу і не завжди поділяються іншими народами. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей відносяться такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

Громадянські — ґрунтуються на визнанні гідності людей і знаходять своє застосування в демократичних суспільствах. Це поняття прав і свобод людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні — моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків тощо.

Цінності особистого життя — мають значення щонайперше для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, її господарський успіх, стиль приватного життя тощо (О. Вишневський).'

Формуванню національної самосвідомості дітей з порушеннями зору сприяє чимало важливих сфер, з-поміж яких надзвичайно актуальними в сучасних умовах є: а) історія минулого нашого народу; б) рідна мова; в) народознавство; г) художньо-поетична література; ґ) гуманістичне виховання.

11. Зміст та завдання екологічного виховання дітей з порушеннями зору

Нормальний розвиток населення, зокрема підростаючого покоління, прямо пов'язаний з екологічною безпекою. Наука оцінює роль впливу факторів довкілля на здоров'я населення серед усіх інших 18-20%. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу життю людей. Забруднення атмосферного повітря у 55 містах України досягло критичного рівня. Враховуючи критичну ситуацію, що склалася, Верховна Рада України ще у 1993 році проголосила всю територію країни зоною екологічного лиха.

Екологічне виховання — це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання:

· нагромадження екологічних знань;

· виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її;

· формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

а) світ природи — середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;

б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;

г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

 

Екологічне виховання дітей з порушеннями зору здійснюється за такими етапами:

Перший етап (молодші школярі) — формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5-7 класи) і третій (8-9 класи) етапи передбачають накопичення знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколишньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10-11 класи) — завершується узагальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моделювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджується інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін.

Методика здійснення екологічного виховання. Особливе призначення в цьому плані предметів природничого і географічного циклів. Біологія і географія дають дітям картину сучасного світу рослин, тварин, всього навколишнього середовища. Фізика і хімія дають учням комплекс політехнічних знань, наукові основи і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують недопустимість варварського ставлення до природи. Естетичний цикл предметів розкриває естетичну суть природи, її неповторну красу, вплив на виховання людини.

12. Завдання і зміст виховної роботи, спрямованої на профілактику вживання наркогенних речовин

Паління, алкоголізм і наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, які призводять до них, навіть у незначних дозах, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, паралізують волю, вбивають інтелектуальні сили, спричиняють деградацію особистості.

Завдання антиалкогольного (антинікотинового, антинаркотичного) виховання:

· озброєння учнів знаннями про шкідливість різних видів наркотиків, згубні його наслідки, формування у них правильних поглядів на це соціальне зло;

· вироблення в учнів певних психологічних "гальм", які б стримували їх у сприятливих для вживання наркотиків умовах;

· прищеплення школярам непримиренного ставлення до фактів вживання наркотиків своїми ровесниками, залучення учнів до боротьби з цим злом;

· своєчасне виявлення тих, хто вживає наркотики, проведення з ними індивідуальної виховної роботи.

Зміст антинаркотичної виховної роботи:

· подолання в учнів неправильного уявлення про нібито позитивні властивості наркотиків;

· розкриття негативного впливу наркотиків на організм людини, її здоров'я;

· розкриття негативного впливу наркотиків на психіку людини, навчальну діяльність школярів;

· наркотики і розлад сім'ї;

· наркотики і спадковість;

· наркотики і аморальна поведінка людини;

· наркотики і злочинність неповнолітніх і дорослих;

· наркотики і їх вплив на продуктивність праці;

· наркотики і дорожні пригоди;

· наркотики і побутовий травматизм.

Методика антинаркотичної виховної роботи:

· у процесі вивчення навчальних дисциплін: виявлення виховних можливостей кожного предмета в плані антинаркотичного виховання і їх реалізація на уроках;

· антинаркотичне виховання у позаурочний час: використання загальновідомих форм і методів виховної роботи — бесіди, лекції, диспути, конференції та інші (при цьому: 1) підбирають фактичний матеріал, який викликав би негативні емоції щодо наркотиків; 2) вивчають ставлення учнів до цього соціального зла і враховують його під час проведення виховного заходу;

· особливу роль відіграє і власна позиція вчителя щодо наркотиків).