Дитина в сім’ї. Сімейний уклад. Толерантність в сім’ї.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Дитина в сім’ї. Сімейний уклад. Толерантність в сім’ї.



Насамперед, з'ясуємо, що таке сім'я. Сім я — це форма спілкування, писав Арістотель у своїй праці "Політика". Є досить багато й інших визначень. Але необхідно звернути увагу передусім на те, що її виникнення і розвиток зумовлені особливостями природи людини. Арістотель писав, що необхідність спонукає з'єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, — жінку і чоловіка з метою продовження потомства, і це з'єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, залишити після себе іншу подібну собі істоту.

Сім'я́ — соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей(власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності,виховання дітей [1].

Не дивлячись на загальновживаність, поняття «сім’я» досить багатозначне, а його чітке наукове визначення досить утруднене. В різних суспільствах та культурах визначення поняття «сім’я» може різнитися. Крім того, часто визначення залежить також і від того основного параметру чи напрямку відносно якого визначення формулюється. Існує багато визначення що таке «сім’я». Кожне з них залежить від конкретних історичних, етнічних і соціально-економічних умов, а також від заданих цілей дослідження.

Сім’я належить до найважливіших суспільних цінностей. Відповідно до деяких наукових теорій, саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрямок еволюції макросоціальних систем. Кожен член суспільства, окрім соціального статусу, етнічної приналежності, майнового і матеріального положення, від народження і до кінця життя є носієм такої характеристики як сімейно-шлюбний стан.

Для дитини сім’я – це середовище, де формуються умови його фізичного, психічного, емоційного і інтелектуального розвитку. Для дорослої людини сім’я є джерелом задоволення низки його потреб і малим колективом, який висуває до людини різні і досить складні вимоги. В процесі життєвого циклу людини послідовно змінюється її функції і статус в сім’ї [42].

В юридичному розумінні, сім’я – законний соціальний інститут, який оберігається державою. За звичай, «повна сім’я» в правовому сенсі складається з батька, матері та дитини (або дітей), «неповна сім’я» - з батька з дитиною (або дітьми) чи матері з дитиною (або дітьми). В російському сімейному праві сім’я визначається як коло людей, пов’язаних особистими немайновими і майновими правами та обов’язками, що обумовлює укладання шлюбу, родинності та усиновлення.

За генеалогічним визначенням сім’я – сукупність людей, пов’язаних кровним рідством або родинним своячеством. Таке визначення, з одного боку, ширше юридичного визначення сім’ї, а з іншого боку, воно виключає нерідних батьків та дітей з членів сім’ї.

Один із найважливіших напрямків сучасної демографічної політики — планування сім'ї.

Пошуки оптимальних засобів вирішення цієї проблеми ведуться ще з часів Платона. Але і сьогодні вона належним чином не вирішена бодай теоретично.

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я — це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Широко відоме визначення Ф.Енгельсом сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'язків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторону свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єднують людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

Життя сім'ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. На цій підставі сім'я здатна виконувати такі свої функції.

1. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов'язків). Сильні і здорові члени сім'ї працюють, малих і немічних доглядають, допомагають їм, підтримують їх матеріально і духовно.

2. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це найбільш надійний духовний притулок особи. Англійці кажуть: "Мій дім — моя фортеця". Сім'я, дім — це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

3. Сім'я — це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І людина, природно, прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою.

Психологічний підхід до розуміння поняття сім’ї (один з провідних фахівців такого підходу Клаус Шнєєвінд (нем. KlausSchneewind)) визначає поняття «сім’я» - як сукупність індивідів, що задовольняє чотирьом критеріям:

• Психічна, духовні і емоціональна близькість її членів;

• Просторова і часова обмеженість;

• Закритість, міжособистісна інтимність;

• Тривалість відносин, відповідальність одне за одного, наявність обов’язків одного перед одним [60].

Гармонійна сім’я завжди була й буде для людини, а особливо для мігранта, надійним тилом, джерелом сил і душевної рівноваги, основою стабільності в зовнішньому світі, тому проблеми в родині найбільш гостро відбиваються на дітях мігрантів. У корінних жителів мегаполісу ю широка соціальна мережа, а у молодих мігрантів найчастіше – тільки їхня родина, тому сімейні проблеми мають вплив на мігрантів і на те, як швидко вони зможуть адаптуватись та інтегруватись у співтоваристві. Тому, на наш погляд, є важливим вивчити особливості стилів батьківського виховання в сім’ях мігрантів і зрозуміти, яку саме роль відіграє сімейний уклад у сучасних процесах міграції та транснаціоналізації. Сімейний уклад формую стрижневу основу сім’ї, яка суттєво впливаю на духовний розвиток та виховання дітей. Своєрідність сімейного укладу визначаються, з одного боку, його власною характеристикою – структурою, матеріальним забезпеченням, типом потреб і способом їхнього задоволення, рівнем культури. З іншого боку, кожна сім’я виявляється у визначених умовах зовнішнього середовища, що досить жорстко диктую їй правила поведінки, хоча завжди залишає за сім’єю право вибору рішення з декількох альтернативних варіантів.

У транснаціональних сім’ях основні акценти зосереджені на вирішенні матеріальних проблем, а не на духовному розвитку та вихованні дітей. За даними соціологічних досліджень, жінка, яка працює, приділяє виховання дітей 16 хвилин на добу, а у вихідні – 30 хвилин. Спілкування батьків з дітьми, їхні спільні заняття, на жаль, рідкі і здебільшого полягають у контролі за здоров’ям та навчанням дитини.

Застосування визначення «сімейний уклад» перспективне, оскільки воно дозволяє відтворити уявлення про конкретний тип сім’ї, подає інформацію про співвідношення особистісної Я - концепції з рівнем психологічної зрілості сім’ї, тобто про її генетичну основу, сутність якої полягає в наступності поколінь; подає інформацію про ціннісні орієнтації респондентів [55].

Більшість педагогів, говорячи про уклад, вказують на його різні компоненти. На думку Л. Ніколаєвої, основою сімейного укладу є моральна позиція сім’ї, що характеризуються сформованою сукупністю інтелектуальних і моральних норм, ставленням батьків до життя, праці, дітей [9].

Т. Маркова, Д. Дзінтюре, Л. Загік вважають за необхідне додати до ведучих компонентів сімейного укладу ще один – бажання й уміння батьків практично здійснювати мету і завдання виховання, організувати індивідуальну і спільну зі старшими членами сім’ї діяльність [27].

Більш близька до нашого дослідження точка зору Л. Малюнкової про сімейний уклад, яка полягає в тому, що у сім’ї складається визначені ставлення до ціннісних орієнтацій суспільства, що реалізується в укладі життя сім’ї, у побуті і веденні господарства, організації свят, у різних формах дозвілля, у спілкуванні з визначеним колом рідних, друзів і знайомих сім’ї [29].

Безумовно, для дитини дошкільного віку неможливе формування усвідомленого ставлення до життя, але виховання елементарних уявлень про лядські цінності, стосунки є важливою складовою процесу виховання, і в цьому пріоритет належить сім’ї. Поняття «сімейний уклад» характеризую специфіку повсякденного життя людей, її духовно-моральний клімат і психологічну атмосферу. Тут маються на увазі соціальні настанови і система цінностей сім’ї, взаємин членів сім’ї один з одним і з оточуючими людьми, сімейні традиції, педагогічна освіченість і компетентність (культура) батьків, їхній особистий приклад, уміння організовувати життя і діяльність дітей у сім’ї відповідно до віку дитини. Це поняття – комплексне, інтегральне. Воно включає сфери матеріального, емоційного, інтелектуального, морального життя сім’ї. За своїм змістом воно ближче усього до поняття «спосіб життя», але не ідентичне йому, як не ідентичне і поняття «стиль життя».

Становить інтерес з цього питання у змістовому аспекті позиції Р. Бернса у книзі «Концепції і виховання», у якій розглядається питання формування концепції в дітей, виділяється низка факторів, що відносяться до укладу сімейного життя: «виховний стиль батьків; стосунки між батьками; відсутність одного з батьків унаслідок смерті або розлучення; робота матері і пов’язаний з цим соціальний статус; розміри сім’ї і старшинство серед дітей». Але в той же час автор вказую: ще не подане повне теоретичне обґрунтування цього явища, на що ми хочемо звернути увагу з позиції впливу сімейного укладу на виховний потенціал і зв’язки його з психолого - педагогічною культурою сім’ї [16].

Відправною точкою у вивченні цієї проблеми ми вважаємо дослідження В. Бойко, Е. Васильєвої, А. Харчєва про вплив способу життя сім’ї на виховання дітей через організацію трудової діяльності, дозвілля, спілкування, рольової поведінки [12].

У моєму розумінні сімейний уклад – це інтегральне поняття, що включає в себе сталий порядок життя конкретної сім’ї, її настанови, потреби, інтереси, традиції, ціннісні орієнтації, стиль відносин, особистий приклад і рівень психолого-педагогічної культури батьків. Ці компоненти взаємозалежні і взаємозумовлені. Кожний з названих компонентів своєрідно впливає на дітей. У той же час сім’я – єдине ціле, і дитина відчуваю на собі її постійний вплив. Правильно організоване сімейне виховання сильне сполученням цілеспрямованих впливів батьків з повсякденним усепроникаючим позитивним впливом на дітей усього сімейного укладу.

Сім'я – це жива система, що постійно змінюється. У наш час, поряд з виконанням традиційних функцій сім'ї, пов'язаних з народженням та вихованням дитини і вирішенням щоденних проблем, сім'я має відіграти велику роль як надійна психологічна "ніша", з метою виживання людини у важких і швидко мінливих умовах сучасного життя [32].

З сім'єю тісно пов'язане психічне і фізичне здоров'я людини. Сімейний клімат має істотне значення в профілактиці негативних соціальних явищ.

Дослідження причин неврозів дітей у ряді країн однозначно висуває на перше місце сімейні конфлікти, які не тільки дезорганізують, руйнують родину, а й служать основою накопичення девіантного потенціалу дитини.

Міцна, нормальна родина, у якій є толерантність у взаєминах дітей і батьків, що має хороші традиції, навпаки, є основою, яка нейтралізує негативний вплив середовища на дитину. Наприклад, негативний вплив засобів масової інформації на психіку дитини, пропаганда "жорсткого сексу", насильства, жорстокості сіє зерна, які можуть прорости, якщо для цього є сприятливий ґрунт, або, навпаки, проблемна, конфліктна сім'я, де батьки вживають алкоголь, може нейтралізуватися нормальною сімейною обстановкою, розумінням і увагою з боку батьків.

Часто між дітьми і батьками виникають конфлікти з приводу того, що дорослі ніяк не хочуть визнати за дитиною право на свободу в діях і вчинках, у виборі ідеалів, право на те, щоб бути самим собою, відрізнятися від батьків, вони не хочуть приймати свою дитину такою, якою вона є, не поділяють його поглядів і цінностей тієї молодіжної субкультури, в яку дитина включена [59].

Подібна позиція дорослих призводить до конфліктів, які тягнуть за собою дестабілізацію взаємин дорослих і дітей.

У результаті тривалого конфлікту в сім'ї між дітьми та дорослими:

- знижується соціальна та психологічна адаптація;

- втрачається здатність до спільної діяльності, здатність спільно вирішувати виникаючі питання;

- наростає психологічне напруження, що може привести до емоційних порушень, до невротичних реакцій, почуття постійного неспокою і як їх наслідок - відхилення в поведінці різного характеру.

На жаль, більшість батьків нечасто знаходять ефективний спосіб вирішення виникаючих з дітьми конфліктів, часто вони обирають такі шляхи:

- не звертають увагу на порушення відносин;

- байдуже ставляться до поглядів, інтересів, захоплень дітей, їх дій і вчинків.

Отже, дорослі не бачать перспектив складних взаємин з дітьми, не оцінюють ступінь їх впливу на формування і розвиток дитини.

А толерантність у взаєминах дітей і дорослих якраз і припускає здатність дорослих членів сім'ї бачити перспективу впливу взаємин у сім’ї на дитину, її розвиток і поведінку в цілому.

Наступною характеристикою толерантності у взаєминах дітей і дорослих є, на наш погляд, відмова дорослих від монополії «знання істини» при вирішенні виникаючих проблем і питань і, як її наслідок, від позиції перекладання провини за зроблені помилки на дитину. «Істина» завжди знаходиться на стороні батьків, «помилки» ж роблять діти, така позиція є не толерантною. Важливо поєднувати стійкість у реалізації власної позиції з гнучкістю – як здатністю з повагою ставитися до позицій і цінностей інших.

Ще однією характеристикою толерантності у взаєминах дітей і батьків є спільний аналіз дій і вчинків членів сім'ї. Обговорюються і даються оцінки не тільки дитині, її якостей, дій і вчинків, але також особливостям і вчинкам дорослих членів сім'ї [54].

Також можна виділити активне відношення між її членами на основі взаємної поваги і підтримки.

Вирішуючи завдання виховання толерантності у взаєминах батьків і дітей, необхідно враховувати:

- ряд подій, які відбувалися в сім'ї до моменту її зустрічі з педагогами і психологами;

- взаємодія педагога та психолога з сім'єю – це також певна подія, яку по-своєму сприймає кожен член сім'ї;

- будь-яка дія фахівця, якщо вона не буде подією для кожного члена сім'ї, не дасть жодних результатів у аспекті вирішення поставлених завдань.

Успішність вирішення завдань виховання толерантності у взаєминах дітей та їх батьків спирається на такі принципи:

1. Опора на активність членів сім'ї, стимулювання їх самовиховання, свідомої поведінки та самокорекції в відносинах з іншими людьми.

У практичній діяльності цей принцип відбивається в наступних правилах: потрібно спиратися на активну позицію членів сім'ї, їх самостійність та ініціативу; в спілкуванні між членами сім'ї повинно домінувати шанобливе ставлення один до одного; фахівець повинен не тільки виховувати толерантність, але й сам володіти нею; він повинен захищати інтереси сім'ї і допомагати їй у вирішенні актуальних проблем; поетапно вирішуючи виховні завдання, спеціаліст повинен постійно шукати варіанти їх вирішення, які більшою мірою принесуть користь кожному члену родини.

2. Принцип адекватності вимагає відповідності змісту і засобів виховання соціальної ситуації, в якій організовується виховний процес. Завдання виховання орієнтовані на реальні відносини, що складаються між різними членами сім'ї.

У практичній діяльності фахівців цей принцип відбивається в наступних правилах: процес виховання толерантності будується з урахуванням реалій соціальних відносин, включаючи особливості економіки, політики, духовності суспільства; школа не має замикати виховну роботу з родиною в своїх стінах, необхідно широко використовувати і враховувати реальні фактори соціуму; фахівець повинен корегувати негативний вплив навколишнього засобів на дитину і його сім'ю; всі учасники виховного процесу повинні взаємодіяти.

3. Принцип індивідуалізації передбачає визначення індивідуальної траєкторії виховання толерантного свідомості і поведінки, виділення спеціальних завдань, відповідних індивідуальних особливостей і рівня сформованості толерантності у дитини і членів його сім'ї; визначення особливостей включення членів сім'ї в різні види діяльності, розкриття потенціалів особистості, надання можливості кожному члену сім'ї для самореалізації та саморозкриття.

В практичній діяльності цей принцип реалізується в наступних правилах: робота, проведена з сім'єю, повинна орієнтуватися на норми, прийнятні для кожного її члена. Здійснюючи вибір виховного засобу, необхідно користуватися об'єктивною інформацією про сім'ю; постійне відстеження ефективності виховного впливу на кожного члена сім'ї визначає сукупність виховних засобів, що використовуються фахівцями.

4. Принцип рефлексивної позиції передбачає орієнтацію на формування у дітей та їх батьків усвідомленої стійкої системи відносин до якоїсь значущої для них проблеми, питання, що виявляються у відповідній поведінці та вчинках.

В практичній діяльності цей принцип реалізується в наступних правилах: проблеми відносин дітей та їх батьків треба вирішувати з дітьми і батьками, а не за них; члени сім'ї повинні досягати успіху в своїх відносинах тільки на основі усвідомлення необхідності встановлення цих відносин; не можна передбачити всі варіанти відносин членів сім'ї один з одним, але кожен з них повинен бути готовим до їх встановлення.

5. Принцип створення толерантного середовища.

Створення толерантного середовища пропонує взаємну відповідальність учасників виховного процесу, співпереживання, взаємодопомогу, здатність разом долати труднощі. Цей принцип означає, що в ході роботи домінує творчий початок, при цьому творчість розглядається як універсальний критерій оцінки особистості та стосунків у родині.

Цей принцип відбивається в ряді правил організації практичної діяльності: необхідно реально поважати думку дітей та їх батьків, а не грати в повагу до них, кожен у сім'ї має бути творцем відносин і нових справ. Толерантний спеціаліст виховує толерантних клієнтів [45].

Сім’я належить до найважливіших суспільних цінностей. Відповідно до деяких наукових теорій, саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрямок еволюції макросоціальних систем. Кожен член суспільства, окрім соціального статусу, етнічної приналежності, майнового і матеріального положення, від народження і до кінця життя є носієм такої характеристики як сімейно-шлюбний стан.

Для дитини сім’я – це середовище, де формуються умови його фізичного, психічного, емоційного і інтелектуального розвитку. Для дорослої людини сім’я є джерелом задоволення низки його потреб і малим колективом, який висуває до людини різні і досить складні вимоги. В процесі життєвого циклу людини послідовно змінюється її функції і статус в сім’ї.

Сім'я́ — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Юридичне визначення поняття «сім’я»

1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. Права члена сім'ї має одинока особа.

4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою:

• зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

• утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

• побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

• забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Юридичне визначення поняття «родина»:

Родина — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Інші визначення поняття «родина»:

• Група людей, народів, націй, згуртованих дружбою, спільною діяльністю, спільними інтересами.

• Рід, покоління кого-небудь.

Сім'я́ — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сім’я – соціальна група, яка складається з чоловіка та дружини і дітей (в тому числі і з усиновлених), а також кровних родичів чоловіка та дружини, що знаходяться у родстві по відношенню одне до одного.

Сім’я – це сукупність близьких родичів, що разом мешкають.

Сім’я – група людей, які пов’язані родинними чи подібними відносинами, в якій дорослі беруть на себе відповідальність за турботу і виховання своїх рідних чи всиновлених дітей. [11]

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Сім’я – це об’єднання людей, згуртованих за спільними інтересами.

Сім’я – заснована на шлюбі або на кровному юродстві мала група людей, члени якої зв’язані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. [15]

Сім’я – це є служіння, а інколи і жертовність один одному. [46]

Відповідно до традиційних уявлень, сім’я утворюється навколо гетеро сексуального союзу чоловіка та жінки, однак соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві, легалізують і одностатеві сімейні союзи. Внаслідок розвитку суспільства змінюється і сім’я.Семья изменяется вслед за развитием общества.

В юридичному розумінні, сім’я – законний соціальний інститут, який оберігається державою. За звичай, «повна сім’я» в правовому сенсі складається з батька, матері та дитини (або дітей), «неповна сім’я» - з батька з дитиною (або дітьми) чи матері з дитиною (або дітьми). В російському сімейному праві сім’я визначається як коло людей, пов’язаних особистими немайновими і майновими правами та обов’язками, що обумовлює укладання шлюбу, родинності та усиновлення.

За генеалогічним визначенням сім’я – сукупність людей, пов’язаних кровним рідством або родинним своячеством. Таке визначення, з одного боку, ширше юридичного визначення сім’ї, а з іншого боку, воно виключає нерідних батьків та дітей з членів сім’ї.

Психологічний підхід до розуміння поняття сім’ї (один з провідних фахівців такого підходу Клаус Шнєєвінд визначає поняття «сім’я» - як сукупність індивідів, що задовольняє чотирьом критеріям:

• Психічна, духовні і емоціональна близькість її членів;

• Просторова і часова обмеженість;

• Закритість, міжособистісна інтимність;

• Тривалість відносин, відповідальність одне за одного, наявність обов’язків одного перед одним..

На думку провідного англійського соціолога Ентоні Гідденса, сім’я – це «група людей, пов’язана прямими родинними відносинами, дорослі члени якої беруть на себе обов’язки за доглядом відносно дітей». В контексті даного визначення сімейними відносинами вважаються відносини, що виникають при укладанні шлюбу (іншими словами, при умові тримання визнання і прийняття з боку суспільства сексуального союзу двох дорослих людей) або ж відносини, що є наслідком кровного родієва між особами.

Соціальний аспект у визначенні понятті «сім’я» домінував у соціалістичному суспільстві, відповідно до положення марксизму про те, що «сім’я дає нам в мініатюрі картину тих самих протилежностей і протистоянь, серед яких рухається суспільство».

На різних історичних етапах розвитку сімейних стосунків мав перевагу територіальним та економічний аспекти. Наприклад, у Франції «в поняття сім’ї входила група людей, які закриваються на ніч одним замком», а російська земська статистика при проведення подвірних переписів визначала сім’ю за кількістю їдоків, виходячи з того, що «за розумінням селян, в поняття сім’ї входить коло людей, що постійно їдять за одним столом або ж ті, що їдять з одного горщика».

Але ж при всій важливості соціально-економічної функції сім’ї, потрібно відрізняти її від домогосподарства, яке може вести і окрема людина, і група людей, які непов’язані родинними стосунками. Так само і сумісне територіально обмежене проживання не може бути сьогодні визначальним для розуміння сім’ї. У всі часи основою сім’ї залишається чисто біологічне розуміння шлюбної пари, що сумісно мешкає зі своїми нащадками або представниками старших поколінь.

Як висновок мені хотілося б підкреслити, що проблема виховання толерантності у взаєминах дітей і батьків – проблема складна, для ефективного рішення якої необхідний комплексний підхід і взаємодія психологів, педагогів, соціальних педагогів, медиків та інших фахівців.

Висновки з розділу 1

Виховання в дусі толерантності не обмежується лише засвоєнням цього поняття. Щоб виховати толерантну особистість у навчальній та виховній роботі педагогам та батькам потрібно розвивати у дитини критичність мислення, стимулювати в неї інтерес до пошуку істини або вирішення проблеми, розвинути усвідомлення того що сутність багатьох конфліктів має суб’єктивний характер. Конфлікти можуть виникати не через несумісні цілі чи інтереси, а з почуття ворожості до іншого через непорозуміння партнера. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для того щоби батьки могли виховувати дітей у дусі толерантності, необхідне володіння відповідними знаннями, а саме, батькам необхідно формувати в підлітків систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття, як консенсус (згода), компроміс, взаємоприйнятність і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання тощо. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для цього потрібно обирати ситуації, що відповідають життєвому досвіду дитини та викликають в неї зацікавленість. Треба зробити так щоб дитина захотіла це зрозуміти. А це в свою чергу передбачає формування таких знань та умінь: знання природи стереотипів, особливості процесу виникнення та ролі у формуванні упереджень, расизму, дискримінації, конфліктів, уміння аналізувати власні стереотипи та протистояти їм, уміння визначати стереотипи, які призводять до некоректних узагальнень, виявляти упереджені думки і ставлення, уміння ретельно продумувати та аргументувати свої думки та висловлювання, відділяти головне від несуттєвого в тексті або в мовленні та вміти акцентувати на першому, виявляти емоційно забарвлені слова, які зможуть спричинити конфлікт, уміння сприймати іншу думку без антипатії до людини, вирізняти факт від припущення і особистої думки, вміння піддавати сумніву логічну непослідовність мови, вміння визначити сутність проблеми міжособистісного спілкування і альтернативні шляхи її творчого вирішення.

Необхідно не лише навчити дитину толерантній поведінці та виробити в неї загальну настанову на прийняття іншого, але й сформувати таку якість особистості, як активна толерантність – здатність активно захищати права людини але мирним шляхом, висловлювати протест проти будь – яких форм дискримінації, готовність до конструктивного діалогу, компромісу, ввічливості, співробітництва. Потрібно дати дитині достатньо знань та аргументів для того, щоб будь яка ситуація, конфлікт або непорозуміння вирішувались конструктивно і без агресій. Ще одним важливим фактором є спокійна поведінка. Якщо ти спокійний – ти можеш себе контролювати, а отже ти можеш контролювати ситуацію. Виховати підлітка толерантним - це формувати в нього поступливість. Виховуючи підлітка толерантним, необхідно виявляти толерантність і самим батькам.

Прояв толерантності означає, що кожний вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою та цінностями і мають право жити у світі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим. Необхідно зміцнювати дух толерантності та формувати відносини відкритості, уваги один до одного й солідарності, сформувати готовність до дії й заохочувати в родині толерантність і ненасильство.

Ці факти стосуються не тільки дітей але й дорослих. Дуже мало людей які можуть спокійно і стримано поводити себе в конфліктній ситуації. Це і є нашою основною проблемою яка потребує вирішення. Ми повинні розвивати в собі стриманість та спокій.

Ще одною важливою помилкою більшості батьків є те, що дорослі не бачать перспектив складних взаємин з дітьми, не оцінюють ступінь їх впливу на формування і розвиток дитини.

А толерантність у взаєминах дітей і дорослих якраз і припускає здатність дорослих членів сім'ї бачити перспективу впливу взаємин у сім’ї на дитину, її розвиток і поведінку в цілому. Дорослі повинні допомагати меншим, а не навпаки, тормозити їх розвиток. Натомість своїм нерозуміючим відношенням вони вбивають в дитині бажання до чогось дуже важливого в їх житті. Потрібно проявляти інтерес до захоплень дитини, давати їй стимул, бажання, ціль, дихати з нею в одному напряму, і саме тоді ваші взаємовідносини підуть вгору.

Все можна звести до деяким принципам виховання, а саме:

Принцип зв'язку виховання толерантності з життям. Батьки повинні орієнтувати підлітка не тільки на ситуації в суспільстві взагалі, а й на життєві ситуації, пов'язані з толерантною взаємодією у спілкуванні дитини з близькими, друзями, педагогами.

Принцип поважного ставлення до особистості. Незалежно від позиції дитини, її світогляду, поважне ставлення до неї є необхідним принципом виховного процесу. При формуванні толерантності цей принцип здобуває подвійну значущість. Поважаючи та приймаючи (не обов'язково погоджуючись) позицію й думку дитини, але при необхідності коректуючи їх, ми показуємо їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.

Принцип опори на позитивне в дитині. Виховуючи дану моральну якість, ми повинні підтримувати розвиток, бачити в підлітку особистість, яка саморозвивається, готову до змін і самореалізації. При цьому основою успішності процесу виховання толерантності в підлітків стає актуалізація позитивних рис, позитивного соціального досвіду, розвинених (нехай навіть у невеликому ступені) конструктивних умінь взаємодії з людьми.

Принцип соціальної обумовленості процесу виховання толерантності. Виховання толерантності багато в чому обумовлене впливом соціального середовища. Необхідно вивчити соціальне середовище й переносити в нього ідеї толерантності, підбираючи для цього відповідні форми, методи та прийоми роботи. З даним принципом тісно пов'язаний наступний принцип виховання толерантності.

Принцип завуальованості педагогічних впливів та опори на активність дитини. Специфіка морального виховання полягає в тому, що дії дорослих із формування основ поведінки дітьми та підлітками сприймаються як моралізування й тому вони часто пручаються впливам. Для того щоб уникнути подібної ситуації, варто спиратись на непрямі методи та прийоми роботи. Однак толерантність не може бути засвоєна під чисто зовнішнім впливом, вона базується на персональній автономії і є принципом життя самої людини.

Принцип єдності знання та поведінки. Даний принцип вимагає побудови виховного процесу формування толерантності на двох взаємозалежних рівнях: інформаційному (який дає знання про толерантність, її складові, її прояви, про багатомірність людського буття, формування установки на толерантність) і на поведінковому (озброєння вміннями та навичками толерантної взаємодії), що складають єдине ціле. Основним критерієм сформованості толерантності повинне стати вміння конструктивно, толерантно взаємодіяти з людьми та групами, що мають визначені відмінності.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.219.62 (0.023 с.)