Особливості взаємин і спілкування підлітків з дорослими та одноліками

П підлітковому віці взаємини з дорослими починають будуватися ПІД шіливом переживання нових почуттів, які пов'язані з прагненнями до самостійності, дорослості та самоствердження. Підлітки починають Підмовлятися від підвищеного нормативного контролю з боку дорослих, Підходять від ідеалізованих, надуманих зразків дорослих, починають ак-1ИНІЮ відстоювати свої права на самостійність, висувають власні про-ІКгіііції у вирішенні значної частини життєвих питань, перестають ви-Коиунаги вимоги дорослих щодо змін в їх поведінці. Вони намагаються їмм їм їй контроль дорослих щодо себе, хворобливо реагуючи на явні чи Припін обмеження їх прав.

V сфері взаємодій процес відокремлення підлітків від світу дорослих першими помічають батьки. Зростання для підлітків значущості нових референтних груп неухильно відображається на контактах з батьками. ІІІдпііки починають більше вільного часу проводити поза сім'єю, рідше «упроноджують дорослих під час відпустки, пізно лягають спати і все МРіипе хочуть залишатися вечорами вдома. Одночасно у них знижується ішошіість бути слухняними і слідувати вказівкам батьків. Це зумовлено цім, що в уявленнях підлітків дорослі все більше втрачають виключні йипсіивості, якими вони раніше володіли в очах своїх дітей. Виникають проблеми в економічній сфері сім'ї, що пов'язано з потребою підлітків бу-III самостійними, а значить, і матеріально незалежними від батьків. Бать-никористовуючи такі прагнення, часто намагаються пов'язати функції

'ііролю і регламентації з економічними стимулами або санкціями.

Іплежно від батьківських уявлень і очікувань щодо власної дитини процес автономності і самостійності може бути прискорений або загаль­мований. Так, не існує конфліктів у взаєминах там, де батьки вважають дн і ину здатною до автономії і сприймають її як сильну, здатну «стояти на имисиих ногах». Навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостій­ною і залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини,

мийно знаходити друзів і всіляко перешкоджають її самостійності.

I і очки зору дорослих, характер непорозумінь у процесі емансипації і і лат. етапсіраііо - звільнення), яка виявляється у прагненні підліт-

■іі інільнитися від опіки дорослих, визначають такі моменти: а) велика и.мегь вільного часу в сучасної молоді порівняно з поколінням"батьків;

' краща фінансова забезпеченість; в) широкі можливості в отриманні ііпіі.

I1 ідлітки, зі свого боку, вважають, що основні розбіжності у поглядах міі.ками переважно стосуються одягу, зачісок, успішності у навчанні шхоплень і відпочинку. Крім того, це можуть бути зіткнення поглядів

О

щодо питань еротики і сексу (які актуальні зараз у віці 12-13 років). Н;і пруженість у взаєминах між обома сторонами створюють і такі вимоїн батьків до підлітків, як їх охайність, допомога в домашньому господар стві та заборона палити і пізно приходити увечері додому.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими виступають:

- різниця у досвіді дорослих і підлітків;

- відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

- відсутність певних правил, які структурують послаблення батьків ської влади у фазі переходу від дитинства до підлітковості;

- соціальні відмінності, що пов'язані із зіткненням контролюючої ролі дорослих з потребами підлітків у автономії.

Характер взаємин з учителями і суб'єктивне ставлення до них змінні ються протягом підліткового віку. Якщо провідним мотивом взаємин і спілкування молодших підлітків є прагнення отримати підтримку, заохо чення вчителя за поведінку чи навчання, то в середньому підлітковому віці виникає прагнення до особистого спілкування з учителем. З роками підлітків все більше хвилюють особистісні та професійні якості педакі га. При цьому професійні якості педагогів у цілому задовольняють під літків, а особистісні не завжди. Невдоволеність особистісними якостями педагогів сприймається ними частіше всього як проблема «справедли вості» вчителя. Помітно, що з віком складається ситуація нарощувані ні потреби в особистісному спілкуванні підлітків з педагогами і неможлн вість її задовольнити.

Незважаючи на зовнішні і внутрішні протиріччя, які існують в між особистісних взаєминах між дорослими (батьками, вчителями) та підлі і ками, останні відчувають потребу в спілкуванні з дорослими.

Результати сучасних досліджень показують, що існують три основин \ типи взаємин, які певним чином впливають на мотиви, форми і зміни N спілкуванні дорослих і підлітків. По-перше, це взаємини, які спираю і м і на офіційно зафіксовані права і обов'язки дорослих і дітей (регламент ване спілкування). По-друге, взаємини, які будуються на потребі розумі ти один одного, на прагненні до емоційного контакту і допомоги іншом\ (нерегламентоване або «довірливе» спілкування). По-третє, взаємини, ям виникають при відсутності прихильності один до одного або байдужос 11 (неорганізоване, випадкове спілкування).

Підлітки в більшості випадків прагнуть до довірливого, нерегламсп тованого типу взаємин з дорослими. Це створює сприятливі можливої-11 для реалізації такої потреби спілкування, як вирішення характерної длч цього періоду проблеми пізнання самого себе, своїх можливостей і снопі місця у житті. Переважання в реальності регламентованого типу взаємин

перешкоджає розвитку потреби у спілкуванні з дорослими, що спонукає підлітків до пошуку відповідей на виникаючі питання в колі однолітків. Осіанні, не володіючи достатнім соціальним досвідом та необхідними іішинями, дають суперечливу або неадекватну інформацію і на свій роз­суд інтерпретують будь-які факти.

Особливо сприятливими бувають ситуації довірливого, нерегламенто-ішпого спілкування, коли дорослий виступає в якості друга. З ним легко проводити час, знаходити теми для розмов, а також займатися спільною діяльністю. Такий тип взаємин допомагає підлітку по-новому подивити-і:и на світ дорослих і, завдяки йому набути самостверджуючих позицій дня нласного життя. В результаті цього створюються глибокі емоційні і лухонні контакти з дорослими, які підтримують підлітка в складних чи іфіпичних життєвих ситуаціях.

Одним з позитивних досягнень, що виникають в довірливому спілку-ішшіі, є потреба підлітка в емпатії по відношенню до дорослого, яка ви-ишчас прагнення допомогти і підтримати його, розділити з ним радість і іорс. Дорослий, який здатний зрозуміти співпереживання і готовий прийняти співчутливе ставлення підлітка до себе, виступає у взаєминах і ним на «рівних» правах. Емпатійний підліток завжди відчуває потре­бу поділитися своїми враженнями, розповісти про події свого життя, але йому буває важко зробити перший крок до інтимного спілкування. Для порослого дуже важливо, у зв'язку з легкою ранимістю такого підлітка, ■ «і >ра і и саме нерегламентовану форму спілкування, з метою підтримання иішрливих контактів.

Основним змістом спілкування підлітків з дорослими стають питан­им соціальних проблем, взаємостосунках між людьми, моральних оцінок подій і вчинків оточуючих, особистісних взаємин між юнаками і дівчата­ми їй проблема вибору ціннісних орієнтацій і самоствердження себе як особистості. Серед партнерів по спілкуванню ними виділяються вчителі, Іши.ки, близькі родичі, однолітки, друзі.

Якщо підліток у взаємостосунках відчуває, що від нього багато чого мкують, він може намагатися ухилитися від виконання обов'язків, при-'ііуючись за досить «доброго» дорослого. Тому для засвоєння підлітком тої системи взаємин важлива чітка аргументація вимог, що йдуть від •рослого. Неаргументоване нав'язування вимог, як правило, відкидаєть-і До того ж, підліток більше домагається певних прав, ніж прагне при-'ііигн на себе обов'язки. Велике значення в цей період мають»єдині ви­мін и до підлітка як в сім'ї, так і в школі.

У випадках, коли вимоги суперечливі, підлітки демонструють протес-і н н різних формах, проявляють непокірність з метою змінити такі вза-• мини. І дорослі поступово, під впливом домагань підлітків, вимушені переходити до нових форм спілкування з ними. Цей процес далеко не

172

завжди відбувається без психологічних травм. До цього додається стерео­тип сприйняття підлітків як підлеглих і залежних, а тому дорослі не ча-вжди здатні задовольнити їх потребу в нерегламентованому спілкуванні. Про це свідчить величезна кількість листів підлітків у сучасні молодіжні газети і журнали, в яких вони реалізують дану потребу незнайомим до­рослим. Характер цих листів відрізняється високим рівнем емоційності і щирості:

1.«Ввечері батьки тільки встигають запитати: «Як справи у школі?» А нам на це питання надокучило відповідати, і здається, що батьків більше вже нічого і не цікавить... Тому ми часто не розуміємо батьків, а батьки нас...»

2.«Повинні ж бути в них (вчителів) спільні інтереси з нами? Вони просто відпрацьовують свої години у школі, а до наших проблем їм немає діла!»

3.«Дізнатися про кохання у дорослих я не намагаюся, вважаю, що це не має сенсу, вони все одно не скажуть.»

4.«...Вони (батьки) не бачать у нас людину, здатну самостійно оцінювати і розуміти життя. Вони не дозволяють нам гуляти, дружити, бачать у дружбі щось погане, непристойне... намагаються спіймати на слові... не вірять, коли говоримо правду... не дають думати і жити самостійно...»

5.«...Ми з мамою ще жодного разу не говорили по душам...я б могла розповісти все, що мене хвилює, іншій жінці, яка мене зрозуміє...»

6.«Дуже багато вчителів, на мою думку,... вчать одному, а роблять зовсім інше». (За матеріалами В.Е. Пахальян).

Спілкування підлітків багато у чому зумовлюється їх настроєм, який протягом невеликого проміжку часу може змінюватися прямо на про пі-лежний. Лабільність настрою та амбівалентність почуттів можуть при зводити до поверхового, неорганізованого спілкування. За таких умои спостерігаються невміння протистояти тиску з боку дорослих, обмеже­ність словникового запасу та мовленнєвої культури порівняно зі старшим поколінням. Все це призводить до того, що у контактах підлітків перема жають малоусвідомлювані поведінкові реакції.

Найхарактернішою є реакція «відходу» від ситуації, коли підліток оГі минає «гострі кути», або зовсім не помічає чи нівелює проблему. Про і с невирішені питання з часом важким тягарем лягають на його плечі. В си туаціях, коли зменшується увага з боку близьких чи висуваються зави і ці­ні очікування до підлітка, які пов'язані з перевантаженням його духовній і фізичних сил, може наступати реакція опозиції. Вона характеризує!ьси тим, що підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагає і і.см привернути їх увагу, переключити її з усіх інших на себе.

Найлегший спосіб досягнути мети - увійти в світ дорослих,- поля гає для підлітка у наслідуванні їх зовнішніх форм поведінки. Для хлопці»

I.

іразком часто стає та людина, яка веде себе «як істинний мужчина» і воло­діє мужністю, сміливістю, витримкою, силою волі і вірністю у дружбі. У ді нчат розвивається тенденція відтворювати образи тих жінок, які сприйма-киься «як істинна жінка»: старших подруг, привабливих, розумних, попу-пнрних. Наслідування поведінки значущого дорослого, причому в першу чергу зовнішніх, доступних сторін: в одязі, зачісках, прикрасах, космети­ці, особливому лексиконі, манері поведінки, засобах відпочинку і розваг юбто того, на основі чого можна досягти певного успіху, характеризує ренкцію імітації. Оскільки зразками для імітації виступають не тільки до­рослі, але і однолітки підлітків, то створюваний ними ідеал буває досить суперечливим. Він поєднує у собі якості як дорослого, так і молодої лю­дини, причому не завжди ці якості узгоджуються в одній особі. На думку І'.С. Немова, у цьому полягають основні чинники невідповідності підліт-КІН власному ідеалу і їх постійні переживання з цього приводу.

І Іри недостатній критичності і несамостійності в судженнях реакції ІМІ'і ації можуть здійснювати негативний вплив на поведінку підлітка. Не-Iшинна імітація виявляється у підлітків тоді, коли для наслідування ви-Оирасться негативний зразок. Часто буває так, що це людина, яка була причиною багатьох страждань і образ підлітка.

V цьому віці спостерігаються реакції гіперкомпенсації - коли підлітки ціні самореалізації вибирають ті сфери діяльності, в яких необхідно дола­ні певні труднощі. У взаємостосунках вони намагаються продемонстру-Ийін, що неуспіх в якійсь одній галузі, вони можуть компенсувати успіха­ми її іншій - в такій, де здатні реалізувати свої внутрішні можливості.

Чгадувані вже реакції емансипації в даний період розвиваються за дмома напрямками. По-перше, це відторгнення від минулого заради усіремління в майбутнє. По-друге, це подолання емоційних зв'язків з Онп.ками і включення в соціальне життя, що відбувається поза сім'єю. І'счікції емансипації у більшості випадків досить яскраво виражені. Проте багато психологів зазначають, що звільнення від опіки батьків іиш'язано з тендерними відмінностями, тобто уявленнями про те, якою N межах даної культури, може бути поведінка представників різної статі. Динаміка реакцій емансипації балансує в інтервалі даного віку - від 11 ■ І (> років.

Ііпмоги свободи, звільнення від контролю батьків сильніше ііомітні у

юдших дівчат-підлітків. Дівчата частіше прагнуть до автономії в силу н.і о, що сімейні вимоги довго утримують їх в інфантильній ситуації: їх примушують займатися домашніми справами, суваро контролюють від-і у шість дома і вибір друзів-хлопців. Після 15 років емансипація дівчат помітно знижується. У хлопців, навпаки, на початку підліткового віку піні реакції малочисельні. Адже ставлення до хлопців визначають інші Пйп.ківські імперативи: досягнута самостійність і незалежність у кінці

1 74

дитинства не з*никас з появою пубертату. Але після 15 років реакції емансипації зростаї-ють, оскільки виникають труднощі у хлопців, які пов'язані з конфронтацією з приводу їх шкільних успіхів, життєвих цінностей і професійного і вибору.,

Основні трууднощі взаємодій з підлітками можуть бути зумовлені по­зиціями і стилпями спілкування дорослих. На основі узагальнених су­джень підліткіів психолог М. Кле представив сім видів батьківської влади у спілкуванні:

- автокрагтичний - підліток не може ні висловити свою особисту точку зору, ні бутри учасником рішень, які його стосуються;

- авторитсарнип — підліток може бути учасником в обговоренні проблем, але батькри приймають остаточне рішення, враховуючи тільки власні думки;

- дамократпичний - підліток робить свій внесок в обговорення проблеми і може саам приймати будь-яке рішення, однак він повинен повідомити про це баатьків, від яких залежить остаточне рішення;

- егалітарнний - ролі практично не диференційовані, батьки і діти «шірівних» є учасрниками в прийнятті рішень;

- дозволяюччий - підліток займає більш активну і впливову позицію у формуванні рііішень;

- попускниій - підліток має вибір: інформувати чи ні батьків про свої рішення;

- ігноруючиий - батьки не знають про рішення, які прийняв підліток, і він не інформуує їх про це.

За проблел-мами авторитарного і автократичного стилю батькіи обов'язково в^иникає наступна проблема — формування стилю спілку вання підлітка! за такими ж зразками з іншими людьми. У взаєминах п» за сім'єю такі і підлітки, позбавившись жорсткого контролю і небезпеки покарання, починають самі жорстко спілкуватися з однолітками, вия» ляють неповаггу до дорослих, демонструють свою свободу, порушую 11. норми моралі >У громадських місцях. Інколи їх поведінка носить характер безпомічності,!, сором'язливості (говорить тихим голосом, опускає очі) або, навпаки, евиявляють зухвалість, виконуючи роль паяців. Підсилениіі контроль і оціїінка приносять тільки негативні наслідки: підліток втрачиї можливість буути вільним, не вміє користуватися свободою. У неконір ольованих ситтуаціях у нього активізується прагнення до самостійносіі. хоча моральноо-етичні зразки його самореалізації відсутні. В резульгап підліток опиняяється в ситуації конфлікту як з батьками, так і з іншими дорослими.

Моделі повведінки дорослих, що пов'язані з попустим та ігноруючим стилями, як прравило, демонструють недостатність уваги, турботи і ке рівництва старрших. Підліток дуже часто почуває себе самостійним, або

175таким, якого «ніхто не розуміє», адже він може стати джерелом проблем і іриног всієї сім'ї. А прагнення звільнити підлітка від труднощів і непри-смпих обов'язків спричиняє нездатність до об'єктивної рефлексії. Під­цмок, якому все дозволяють, рано чи пізно потрапляє в критичну ситуа­цію. Невміння рахуватися з думкою оточуючих, відсутність терпимості, поява неадекватно високого рівня домагань та потреба уваги до себе не учіоджуються з недостатнім досвідом подолання складних життєвих си-гуицій. В той же час підлітки, які стикаються з демократичним, егалі­тарним та дозволяючим типами взаємин з дорослими, здатні відповідати суспільним очікуванням у сфері спілкування і бувають достатньо прогно-юшшими. Вони рідко переживають почуття відторгнутості і покинутос-м. Дані моделі гарантують поступовий розвиток емоційної і поведінкової шімостійності і дозволяють підліткам оволодівати навичками прийняття рішень та взяття відповідальності за їх виконання на себе.

Оіже, зазначені стилі спілкування і виховання, які використовуються дорослими, дають можливість уявити варіанти умов, що створюються для підлітків батьками та шкільними вчителями. Саме різноманітність і'шлей спілкування, яку отримує підліток у повсякденних взаємстосун-Міх ч дорослими, навчають його стратегіям спілкування у реальних вза-

ГМОД1ЯХ МІЖ ЛЮДЬМИ.

Милив групи однолітків на процес соціалізації дитини розпочинається ішГшгато раніше від початку підліткового віку. Можна стверджувати, що пій вплив проявляється з початком соціального життя дитини і виконує ми попередніх та підлітковому віковому етапі схожі функції: можливість рімнинути навички, необхідні для адекватних взаємодій з однолітками і їда шість розділяти з ними спільні заняття, інтереси і почуття. Група "Щіолітків відіграє провідну роль у процесі соціалізації підлітків ще й і ому, що взаємостосунки з однолітками своєї і протилежної статі створю-ині. прототип дорослих взаємин, які можна реалізовувати у подальшому і шпальному, професійному і статевому житті. Багато психологів дотри­мую і ься позиції, що група однолітків виконує основну функцію у про-мисі становлення автономності підлітка та його незалежності. Контакти ній сприяють побудові нових взаємин з іншими та новому ставленню * і самого себе, допомагають підлітку зрозуміти себе, своє призначення, і иіоляють пережити почуття ризику і випробовувати сили у ситуаці-■. імагання. Підлітки у групі об'єднані спільною потребою звільнення пі батьківського контролю, визначення власного статусу та осо\3истісної ні і свої ідентифікації.

У відомій концепції Д.Б. Ельконіна підкреслюється думка про те, що і їй підліткового віку характерний пріоритет дитячої спільноти над до­рослою. Саме у групі однолітків створюється нова соціальна ситуація І їй щитку особистості. В ній підліток засвоює ідеальні форми. Це, перш

І 76

за все, область моральних норм, на основі яких будуються соціальні вза­ємодії. Спілкування з однолітками, на думку вченого, є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі цієї діяльності засвоюються норми мо­ралі, соціальноії поведінки, в ній створюються стосунки рівності /всіх і поваги один до одного. В цей період центр життя підлітка переноситься з навчальної діяльності в діяльність спілкування. Змінюються взаємини з вчителями: длія підлітка більш цінним є той статус, який він отримує у колі однолітків,, ніж оцінне ставлення до нього з боку вчителя. Набуття нової рольової тозиції у процесі спілкування пов'язане зі ставленням од­нолітків до підліітка як до дорослої особистості. Завдяки комунікативній діяльності відбувається уявне програвання всіх найбільш складних сто­рін майбутнього життя.

Відомо, що їв традиційний психології існують три варіанти визначен­ня провідної діяльності у підлітковому віці. Так, Д.Б. Ельконін виділяи інтимно-особислісне спілкування, Д.Й. Фельдштейн - суспільно-корис­ну діяльність, В}.В. Давидов - суспільно-значущу діяльність. З одного бо­ку, у двох визначеннях присутній один і той же фактор «суспільність». Справді, діяльніість як висхідна форма оволодіння новим для даного віку змістом, будуєтіься завжди як сумісна, тобто певною мірою як суспільна. З другого — приї вивченні підліткового періоду не можна не враховувані прагнення підліітків до спілкування з однолітками.

Визнаючи вшеоку евристичність ідеї провідної діяльності, яка бере свій початок у ікультурно-історичній теорії Л.С. Виготського, необхідно відмітити, що уявлення про провідну діяльність можуть виступати лише в якості загальших орієнтирів. По-перше, тому, що одна і та ж провіднії діяльність має місце протягом досить великих проміжків часу, в той час як практика говюрить про необхідність нових форм роботи з підлітками в кожному настгупному класі. По-друге, достатньою мірою операційно відпрацьована взона лише для молодшого шкільного віку; що стосується підліткового і кюнацького віку, то дискусії стосовно провідних для них діяльностей даліекі від завершення. Так, сучасна дослідниця підліткоїш-го віку К.Н. Поміванова дотримується нової позиції і нею висунута ідем проективної діяшьності, як провідної для підліткового віку.

Існує достатгньо емпіричних даних, які підкріплюють ідею, що груші однолітків, а, тсочніше, референтна група, набуває для підлітка найісіоі-нішої значущості. Для нього дуже важливо мати референтну групу, цін­ності якої він прриймає, на чиї норми поведінки і оцінку він орієнтується. Часто референтгна група характеризується певною манерою поведінки, що визначає в іній ознаки певної підліткової субкультури. Субкультурп підлітків, як проавило, пов'язана з власно створеними нормами, звичка^ ми, манерами товедінки, які нерідко суперечать пануючим правилам у суспільстві. Воша більше зорієнтована на зовнішні молодіжні атрибут,

177

чоча її установки і цінності у більшості випадків співпадають з батьків­ськими.

Нормативність у підліткових групах формується спонтанно, конт­роль за нею їх учасниками здійснюється стихійно, при дотримуванні максималістських вимог. Якщо підліток когось з групи підвів, зрадив, покинув у небезпеці, йому можуть оголосити бойкот, залишити одного і, навіть, побити. Підлітки жорстко контролюють однолітків: як кожний шдстоює свою гідність, як виконується принцип рівності і свободи кож­ного. Ними високо цінуються вірність, чесність, відданість і в той же час шсуджуються зрадництво, порушення даного слова, егоїзм, жадібність. Нони не поважають однолітків, які у своєму особистісному розвитку не досягай рівня самоповаги, не мають власної думки, не вміють відстою-наги власні інтереси.

Не дивлячись на суворі правила і сформовані кодекси гідності та обов'язків, більшість підлітків прагнуть до референтної групи. Вона Сі норює почуття «Ми», яке підтримує підлітка, закріплює його внутрішні иочиції. При всій орієнтації на ствердження свого «Я» серед однолітків, деякі підлітки вирізняються особистісним конформізмом. Конформні під­лі гки залежні від інших і прагнуть виконати все, на що їх штовхає група. Однак, при незадоволеності міжособистісними взаєминами у групі, під-ііінж прагне до пошуку іншої групи, яка більше відповідає його запитам.

Якщо підліток потрапляє в групу з досить високим рівнем соціаль­них взаємодій, то це сприятливо впливає на становлення його особис­те і і. В такому середовищі існує взаємна зацікавленість один в одному, її спілкування стає настільки атракційним, що підлітки часто забувають про уроки і домашні обов'язки. Свої плани і таємниці вони довіряють пс батькам, а кращому другу. При цьому підліток в категоричній формі шдстоює право на дружбу зі своїми однолітками, не терплячи ніяких об-іонорень чи коментарів з приводу не тільки недоліків, але й досягнень друїа. Обговорення особистості друга в будь-якій формі, навіть у формі почвали, сприймається як посягання на право вибору підлітка, на його

•.імостійність і свободу.

Найбільш глибоке і змістовне спілкування можливе при дружніх вза

• мосгосунках. Спілкування з другом за нормативами референтної групи иоджується із проявами прихильності, ніжності та симпатії. Не тільки

піічаіа-підлітки виявляють свої почуття обіймами і прагненням дотор-і.иугися одна до одної, це властиве і хлопцям-підліткам. Поря\д з друж­німи «потасовками» і боротьбою, хлопці виявляють симпатію і приязнь

• ■ніш до одного через обійми після тривалої розлуки і руко потискування при іустрічі. Підліткова дружба, розпочавшись в 11—13 років, залишає і іііди високих прагнень до особистісного вдосконалення у душі дорослої подини на все життя.

Коло спілкування підлітків не обмежується тільки близькими друзями. У підлітків з'являється багато знайомих, приятелів і, що суттєво,/виникає тяжіння до неформальних груп або компаній. Активні підлітки¹ можуть одночасно входити в кілька груп, наприклад, у групу, яка склалася на заняттях у спорткомплексі, у групу свого чи сусіднього двору, в¹ одну з мікрогруп класу.

Те, що отримує від групи підліток і те, що він їй може дати, залежні і> від рівня розвитку групи, до якої він належить. Для дворової компанії частіше всього характерний груповий егоїзм та індивідуалізм, протистав­лення своєї компанії іншій. Вона прагне у процесі сутичок з сусідніми групами закріпити за собою певну територію. Навпаки, групу класу мо­же характеризувати колективістська єдність. Колектив більше відкритим і доброзичливий до тих, хто до нього належить. У ньому менше відгоро-дженості, кастовості, групового егоїзму. В колективі превалює взаємодо­помога, взаєморозуміння і сприятлива психологічна атмосфера.

В умовах сучасності з'явилася тенденція, що визначає приналежність підлітків до так званих юнацьких релігій. Входити у певну групу, яка го­това прийняти підлітка, буває зовсім недостатньо. Деякі підлітки нерідко почувають себе одинокими поряд з однолітками. Крім того, не всіх під­літків приймають у групи, частина з них може бути ізольована від них. Частіше це тривожні, замкнуті і невпевнені в собі підлітки, які потребу­ють до себе особливої уваги. Притягальною силою для таких підлітків стає ідеологія певних релігій, яка завжди пов'язана з цілим рядом обіця­нок: налагодження заповненого смислом і вірою життя у групі однодум­ців, позбавлення сором'язливості, страхів, самотності, відчуття власної провини і спрощена перспектива на майбутнє. Релігійні групи пропону­ють «образ вождя» (гуру, месія, пророк, філософ), наділеного рисами Бо­га, який начебто володіє рецептом спасіння окремих людей і всього свічу. Підлітки, які потрапляють під вплив релігійних ідеологій, часто кидаючії навчання, сім'ю, поривають з близькими людьми. У деяких релігійних групах вони втрачають свою ідентичність і приймають нові імена. Вияв­ляються дуже небезпечні наслідки приналежності до такої групи: хворо­блива залежність від неї або її лідера, втрата самостійності, нездатність до емоційних зв'язків з людьми, що не приналежні до даної групи, втрата почуття реальності, відсутність раціонального мислення, спрямованість думок на релігійне вчення, підкорюваність «вчителю» і фанатизм віри.

Для підлітків важливо не тільки бути разом з однолітками, спілкувати­ся з ними, але й займати серед них задовольняюче їх положення. Для од­них це прагнення бути визнаним, популярним і добрим другом, для других - зайняти у групі позицію лідера, для третіх - бути авторитетом у якійсь справі. Аналіз суб'єктивних переживань підлітків засвідчує, що для ба­гатьох з них важливе визнання цінності їх особистості в очах однолітків.

До дуже складних наслідків може призводити фрустрація потреби «бути чначущим в очах однолітків». Саме невміння, неможливість досягти тако­го положення частіше всього стає чинником недисциплінованості і право­порушень підлітків. Цей факт пояснює підвищену комформність підлітків до різних неформальних груп, компаній, релігійних сект тощо.

Емансипація від дорослих і разом з тим зростаюче значення групи однолітків у соціальному житті підлітків, все ж таки опосередковано ви-шачають їх приналежність до цінностей сучасників. Принаймні багато ціннісних орієнтацій черпається молодим поколінням із засобів масової інформації: радіо, телебачення, преси. Виступи провідних вчених, відо­мих політичних діячів, художників і літераторів, психологів і медиків, економістів і юристів сприяють формуванню системи цінностей, яку під­літки вносять у підліткову субкультуру. Слід підкреслити, що не тільки однолітки, але і дорослі виступають альтернативним джерелом вибору моделей поведінки підростаючої особистості. Підлітки схильні прийма-іи норми дорослих у тих сферах, де культурні норми стабільні і тоді, коли рішення мають тривалі наслідки. Група однолітків слугує референт­ним джерелом численних поведінкових реакцій, які співвідносяться зі (мінними соціальними і культурними нормами.

Отже, протиставлення двох референтних джерел соціалізації підліт­ків являє собою штучну дихотомію: вплив кожної групи залежить від со­ціальної ситуації. Група однолітків визначає смаки, переваги, мовлення, способи індивідуальних та статевих взаємодій; дорослі впливають на иибір соціально-економічних цінностей, звичок споживання, релігійної приналежності чи політичних поглядів.