II. МЕТОДИ ВІКОВОЇ І ПЕДАГОГІЧНОЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

II. МЕТОДИ ВІКОВОЇ І ПЕДАГОГІЧНОЇ



ПСИХОЛОГІЇ

 

У віковій і педагогічній психології користуються загальнонауковими методами, включаючи і статистичні методи та методи загальної психоло­гії. Вони описані у підручнику Загальна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К.: Либідь, 2005. - С. 50-76. Тут ми зупинимося більш детально на методах дослідження, які викорис­товуються у віковій і педагогічній психології, звернувши особливу увагу на специфіку їх застосування в роботі з дітьми.

Класифікація методів.

У психології виділяється чотири групи методів.

До першої групи методів, які називаються організаційними, відно-сягься: порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

Порівняльний метод у наш час широко застосовується в загальній психології (співставлення різних груп піддослідних), в соціальній психо-погії (співставлення різних типів малих груп), в патопсихології і дефек-іології (порівняння хворих із здоровими).

У дитячій психології і психології дорослих порівняльний метод ви-с гупає у вигляді методу вікових, або «поперечних» зрізів. Порівняльно-міковий метод являє собою співставлення окремих особливостей за віком і мстою виявлення динаміки психічного явища, яке вивчається. Одним з і аких досліджень є робота О.О. Смирнова і його співробітників з проб-исм пам'яті, де співставляються особливості деяких процесів мислення у дошкільників, школярів і дорослих людей.

Паралельно із порівняльним методом у віковій психології розробляв­ся лонгітюдний метод, який являє собою тривале і систематичне ви-нчсння особливостей розвитку одних і тих суб'єктів, дає змогу визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу лю-аиии. На шляху його формування в дитячій та віковій психології відбу-шілися зміни (спочатку застосовувався як метод "поздовжних зрізів"), а мої їм як альтернатива пануючим методам визначення станів або рівнів |)о інитку - ("поперечних зрізів"). Самостійна ціннісність даного дослід­ження полягає в можливості передбачення подальшого розвитку особис­те гі та встановлення генетичних зв'язків об'єктивного та послідовного «налізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної осо-(иі. Доповнюють лонгітюдне дослідження дані спостережень, тестувань, експериментальних технік тощо. Даний метод передбачає багаторазове

обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого відрізку часу, що ви­мірюється іноді десятками років. Безпосереднім підсумком застосування цього методу є індивідуальна монографія про хід психічного розвитку. Наприклад, французький психолог Р. Зазю протягом багатьох років до­сліджував одні й ті ж пари однояйцевих близнюків, що дозволило пояс­нити формування особистісних відмінностей між ними впливом соціаль­ного середовища.

Тривале лонгітюдне дослідження (протягом 10 років) проводилось відомим українським психологом О.В. Скрипченком по вивченню розу­мового розвитку молодших школярів. Застосовуючи різноманітні дослід­ницькі методи, вченим проводився експеримент на одних і тих же учнях (в періодах від 1-3 класів).

Результати лонгітюду засвідчили, що розумовий розвиток учнів по­чаткових класів відбувався в процесі учбової діяльності при цьому ви­никали зміни в структурному складі їх розуму та у співвідношенні йо­го основних компонентів. Зростає роль одних структурних одиниць, або компонентів, зменшується роль інших, змінюються їх співвідношення. У структурі розумової діяльності першокласників спочатку провідними є компоненти сприймання і пам'яті, третє місце посідає мовлення, чет­верте - мислення і п'яте - фантазія. Під впливом навчання в інтелекті учнів перших і других класів підвищується питома вага мислительних і мовних компонентів та змінюється їх взаємозв'язок. У третьокласників провідними стають мислительні і мовні складові, а третє і четверте місце посідають компоненти пам'яті й фантазії. Тенденція до зміцнення вза­ємозв'язків різних компонентів розумової діяльності учнів виявляється у формуванні в них перших узагальнених розумових дій, способів їх ви­конання, які переносяться з однієї навчальної ситуації на іншу, з одного навчального предмета на інший. Ці компоненти є компонентами вміння вчитися, що починає складатися в дітей цієї вікової категорії.

Окрім сказаного, до ознак, за якими можна судити про розумовий роз­виток учнів, на думку вченого, належать такі, як якість знань, вміння за­стосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування у матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість засвоєння нового матеріалу, а також міцність запам'ятовування матеріалу, самостійна постановка запитань, які логічно випливають з ві­домих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'я­зування нових задач, виділення серед них найраціональніших і т.п. Ці ознаки доповнюються показниками розвитку окремих сторін інтелекту. Такими є точність зорового, слухового, дотикового сприймання, повно­та і детальність описування картини, яку учень бачить вперше, способи свідомого запам'ятовування навчального матеріалу (групування його під час запам'ятовування, самоконтроль під час заучування тощо), здатністьй помічати помилки або неточності в міркуваннях ровесників, гнучкість мислення, що виявляється в доцільному варіюванні способів дій, лег-кісгь і швидкість переходу від мислення, що спирається на реальні або іображені предмети, до мислення з опорою на графічні схеми, числові й буквені формули.

У розумовому розвитку учнів початкових класів простежуються та­кож індивідуальні відмінності. Вони виявляються в загальних здібностях учитись і в спеціальних здібностях (до математики, малювання, музики, ісхнічного конструювання та ін.) Індивідуальні відмінності виявляються н швидкості виконання навчальних завдань, в їх якості, в успішності, хоч осіання залежить не тільки від здібностей учнів, але ще й від їх ставлен­ня до навчання, уміння вчитися.

Наукові дані про розумовий розвиток молодших школярів, одержа­ні О.В. Скрипченком під час лонгітюдного дослідження мають велику шачущість як для розробки теоретичних питань вікової і педагогічної психології так і педагогічної практики. Адже дослідження умов і шляхів розумового розвитку дітей істотно важливі для вдосконалення методів керівництва ним в процесі навчання.

У сучасних умовах психологічні дослідження все частіше включають­ся н комплексні дослідницькі програми,в яких беруть участь представ­ники інших наук. Ці програми створюються, як правило, для вирішення масштабних завдань. При комплексному дослідженні одного об'єкта має місце розділення функцій між окремими підходами. Такого роду дослід­ження дозволяють встановити зв'язки і залежності між явищами різного роду (наприклад, фізичного, фізіологічного, психологічного, соціального розвитку особистості).

До другої, найширшої групи методів належать емпіричні (дослідні) методиодержання наукових даних. До цієї групи відносяться: методи спостереження і самоспостереження, експериментальні методи, психо-дінгностичні методи (тести, анкети, запитальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і продуктів діяльності (учнівських робіт різно-і о роду), біографічні методи (аналіз подій життєвого шляху людини, до­кументації, свідчень і т.д.), методи активного соціально-психологічного иммчання.

Третю групу складають методи обробки даних. До цих методів від­носяться кількісний (статистичний) і якісний (диференціація матеріалу ш і рупами, варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають інпиі варіанти або є винятками), аналізи.

Четверта група - інтерпретаційні методи. Сюди відносяться гене-іичпийі структурний методи.

Генетичний метод дозволяє інтерпретувати весь оброблений мате­ріал дослідження в характеристикях розвитку, виділяючи фази, стадії,

критичні моменти становлення психічних новоутворень. Він встановлює «вертикальні» генетичні зв'язки між рівнями розвитку.

Структурний метод встановлює «горизонтальні» структурні зв'яз­ки між всіма вивченими характеристиками особистості.

Емпіричні методи

Розглянемо більш детально емпіричні методи дослідження, які мо­жуть і повинні використовуватись в практиці вчителя.

Метод спостереження. Науково-психологічне спостереження вима­гає певних знань і підготовки. Щоб успішно вивчати психічне життя ді­тей, потрібно виробити вміння точно спостерігати всі зовнішні прояви (дії, рухи, мову, міміку), а головне - навчитися правильно тлумачити пси­хологічне значення цих зовнішніх проявів. Недостатньо помітити зміну у виразі обличчя, потрібно зрозуміти, що вона означає.

Вивчення психіки дитини не повинно зводитись до випадкових спосте­режень окремих дій, висловлювань. Тільки систематичне, ретельно про­думане вивчення ряду вчинків і висловлювань може виявити дійсні особ­ливості психіки людини, встановити закономірності розвитку і зміни.

Спостереження проводиться в природних умовах, без втручання в хід діяльності дитини. Вчинки і слова дітей детально записуються, а потім піддаються аналізу.

Записи можуть бути суцільними і вибірковими. Суцільні записи ви­користовуються, наприклад, при вивченні індивідуальних особливостей даної дитини, її поведінки протягом дня. Ці записи оброблюються після ретельного аналізу та узагальнення і служать матеріалом для складання характеристики дитини.

Вибірковий запис використовується там, де потрібно знати лише окремі прояви психічної діяльності. В даному випадку зошит для записів розділя­ється на графи: в одній записується все, що показує ставлення до одноліт­ків, в другій — ставлення до старших, в третій — ставлення до сім'ї тощо.

Педагогу для пізнання дітей необхідна спостережливість. Досвідче­ний педагог за незначними зовнішніми показниками може визначити психічний стан учня. Спостерігаючи зовнішні прояви, вчитель в деякій мірі здатний передбачити поведінку дитини.

Приведемо приклад схеми щоденника спостереження (табл. 1.1):

Таблиця 1.1.

 

Прізвище та ім'я учня Ситуація, в якій відбулося спостереження Опис фактів поведінки учня Аналіз фактів поведінки учня Психолого-педагогічні висновки
         

Цінний матеріал дають щоденники батьків, що відображають розви-юк дитини. Щоденник, що систематично заповнюється, дає відносно по-нну історію розвитку дитини. Інші методи не можуть дати такої повної картини розвитку, в якій можна було б простежити формування психіч­них якостей, виникнення і розвиток окремих психічних процесів тощо.

Однією із різновидностей спостереження є самоспостереження. Це нпнчення психіки на основі спостереження за власними психічними яви­щами. Самоспостереження - один із допоміжних методів психології. Во­но використовується як компонент інших методів у вигляді словесного ціїгу піддослідного.

Експериментальний метод. Експеримент - вивчення психічного янища, умови виявлення і розвитку якого створюються штучно, спеці­ально. Експерименту, як правило, передує вироблення гіпотези, за допо­могою якої визначається задум експерименту і його мета.

Порівнюючи експериментальний метод з методом простого спостере­ження, можна виділити певні переваги експерименту.

1. В експерименті дослідник не очікує випадкового виявлення психічних процесів, що його цікавлять, а сам створює умови, щоб викликати ці процеси у піддослідних.

2. В експерименті дослідник може цілеспрямовано змінити деякі з умов, в яких протікає психічний процес, і спостерігати, до яких це приведе наслідків. Тим самим він може змінити перебіг психічних процесів.

3. В експериментальному дослідженні має бути обов'язковий суворий облік умов перебігу експерименту.

4. Один і той же експеримент можна провести з великою кількістю піддослідних. Це дозволяє встановити загальні закономірності розвитку психічних процесів.

Залежно від того, наскільки умови проведення експерименту є при­родними, він ділиться на лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний екс­периментальний метод, коли дослідження психічних процесів відбувається н штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спеціальних приладів.

Природний експеримент вперше був запропонований на І Всеро­сійському з'їзді з експериментальної педагогіки в 1910 році О.Ф. Лазур-ським і потім одержав широке розповсюдження у віковій і педагогічній психології. Піддослідний ставиться в раніше підготовлені, але звичні для нього умови.

Залежно від ступеня втручання в протікання психічних явищ експери­мент можна розділити на констатуючий і формуючий.

Констатувальний експеримент в процесі природної, але спеціально орі анізованої діяльності виявляє певні психічні особливості і дає попе­редній матеріал про рівень розвитку відповідної якості.

Формувальний експеримент передбачає цілеспрямовану дію на учня з метою формування у нього певних якостей.

В експериментальних дослідженнях дитячої психології певне значен­ня має «близнюковий метод». Як відомо, однояйцеві близнюки мають од­ну і ту ж спадковість. Вони являють собою ніби два екземпляри одного й того ж організму. У випадках, коли потрібно перевірити деякі умови і можливості розвитку, проводять дослідження на близнюках.

Близнюковий метод це порівняльне вивчення умов розвитку і на­вчання близнюків. Суть його полягає у співставленні особливостей їх­нього розвитку та успішності у засвоєнні ними знань. Зважаючи на те, що монозиготні (однояйцеві) близнята мають однаковий генетичний код, різниця в їхньому розвитку і поведінці дає підставу для висновку про роль впливу певних факторів середовища, зокрема навчально-виховних, на розвиток психічних функцій.

Цейметод був використаний, наприклад, в роботі О.Р. ЛуріяіФЛ. Юдо-вич. Дослідники довгий час спостерігали двох близнюків, у яких було помічено значне відставання в розвитку мови. Результати дослідження показали, що одним з факторів, що заважає розвитку повноцінної мови, є те, що спілкування цих близнюків один з одним не створювало об'єктив­ної необхідності у розвитку правильної, цілісної мови. Іншим фактором була схильність до затримки мови.

Тоді дослідники провели спеціальний формувальний експеримент. Вони помістили близнюків в різні групи дитячого садка, створивши цим об'єктивну необхідність в спілкуванні з іншими дітьми, а також ввели в експеримент додаткову умову: з одним із близнюків (більш слабим) по­чали спеціальні мовні заняття з метою розвинути у дитини краще розріз­нення звуків, виробити кращу вимову тощо.

У результаті були одержані дані про розвиток мови і всього психічно­го розвитку близнюків під впливом необхідності в спілкуванні, виявлена різниця в їх мові і мисленні в зв'язку з тим, що один з них систематично навчався мови.

Залежно від того, що є завданням експерименту - якісна чи кількісна характеристика психічного явища чи одержання даних для характеристи­ки певної особи (групи осіб), експеримент поділяється на дослідницький і випробувальний. Випробувальний експеримент називають тестом.

Тести це короткі експериментальні прийоми, які застосовуються для виявлення рівня психічного розвитку особистості.

Вперше термін «тест» ввів американський психолог Ф. Гальтоном, а одержав він широке розповсюдження завдяки дослідженням Д. Кеттела. Французький психолог А. Біне ввів новий вид експерименту - синтетич­ний експеримент, який став зразком тесту. В 1896 р. А. Біне надрукував свою першу серію тестів для вивчення особистості. Але ці дослідженняII. Методи вікової І педагогічної психології

були недостатніми, оскільки процеси вивчалися ізольовано один від од­ного. Психометричні тести Д. Векслера також викликали серйозні нарі­кання дефектологів, бо вони давали уявлення про розвиток дитини як просте кількісне зростання.

Розуміючи недосконалість тестування, американка Е. Хайссерман розробила метод "структурного дослідження дитини" або метод "педа-і огічної оцінки" для діагностики відхилень у розвитку (застосовується у дефектології)". Особливістю цього методу є якісний аналіз самого проце­су виконання проби, а не її результату. Зміст методу складають ряд проб, кожна з яких виходить за межі природного психолого-педагогічного екс­перименту. Окрім цього вказаний метод дозволяє визначити прогноз психічного розвитку дитини. Проте межі його використання обмежені, оскільки він здійснюється в умовах строго систематизованого педагогіч­ного експерименту і потребує тривалого часу.

Отже, стандартизовані тести А. Біне та Д. Векслера, які є кількісним підходом до оцінки інтелектуального розвитку, і, навіть, якісний підхід оцінювання відхилень у психічному розвитку дітей за діагностичною ме-юдикою виконання проб "структурне дослідження" не відповідають на питання, чому для дослідження взяті саме ці якості, а не інші.

У віковій і педагогічній психології існує 12 груп тестів (Т - джере­ла). Вони виділені ще Р.Б. Кеттеллом, В.Ф. Барбуртоном. Це свідчить про масштабність цього методу, що не дає нам права ігнорувати використан­ня його в дослідженнях.

До них відносяться:

- тести здібностей (або тести інтелектуального розвитку) - це сукупність методик спрямованих на діагностику розвитку загальних здібностей індивіда до пізнання. Серед останніх виділяють такі пізнавальні якості як логічне мислення, смислова та асоціативна пам'ять, здатність до порівняння, узагальнення, конкретизації тощо. Узагальнений показник розвитку інтелекту виражається в коефіцієнті інтелектуальності. У шгчизняній віковій і педагогічній психології для оцінки загальних пізнавальних здібностей учнів часто використовуються такі методи, як "Шкільний тест розумового розвитку", "Тест Амтхауера структури інтелекту", "Школа виміру інтелекту Векслера" та інші;

- тести умінь і навичок (тести досягнення) орієнтовані на діагносіику досягнень людини після завершення навчання, рівня засвоєння неюінань, умінь і навичок предмета, який вивчається. Ці тести розповсюджені у психолого-педагогічних дослідженнях як засоби вступного, поточного або підсумкового контролю знань;

- тести на сприймання;

- опитувальники;

- думки, позиції (виявлення ставлень до інших людей, норм тощо);

і' — естетичні тести (виявлення переваг картин, малюнків);

— ситуаційні тести (вивчення виконання завдань у різних ситуаціях, наприклад, індивідуально, у групі, у змаганнях і т.д.);

— проективні тести (формалізовані особистісні тести. На думки психологів, тести ТАТ (тематичний апперцептивний тест) та Роршаха не входять в дану групу, вони не є об'єктивними, тому що не відповідність вимогам формалізації);

 

- ігри, в яких найбільш повно виявляються люди;

- фізіологічні тести ЕКГ (електрокардіограма), ЕЕГ (електроенцефалограма) та інші, вимірювання яких пов'язане зі зміною психічногостану піддослідного;

- фізичні тести (антропометричні);

— випадкові спостереження, тобто вивчення того, як здійснюється виконання тесту (запис поведінки, висновки ...).

В цілому тести застосовуються як допоміжний метод у вивченні пси­хічного розвитку людини.

Анкета - метод збору статистичного матеріалу шляхом прямого опи­тування піддослідних. Дитині пропонують дати відповідь на ряд запи­тань. Анкета може буги розрахована також на одержання матеріалу, що стосується інших осіб.

Цінність матеріалу, який отримують при анкетуванні, знаходиться в прямому зв'язку із ступенем природності умов, в яких відбувається опи­тування. Для успішної роботи необхідний інтерес і відсутність уперед­женості до дослідження, довір'я до дослідника.

При складанні анкети виникають особливі проблеми. За змістом ан­кета повинна охоплювати тільки певну область. Кожне питання обов'яз­ково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів ви­словлювання. Додаткові питання краще всього формулювати словами: «чому саме так?» Це необхідно для того, щоб при обробці даних можна було відповідати тільки «так» чи «ні», підкреслити чи викреслити те чи інше місце в анкеті. Такі дані не піддаються ніякій обробці, крім кількіс­ної (такі питання називаються закритими).

При анкетуванні слід враховувати, що людська думка, висловлена у формі запитання, завжди має той чи інший навіювальний вплив на опи­туваного, тому потрібно максимально відмежувати його від навіювання. Надзвичайно важливою у методичному відношенні є проблема форму­лювання запитання. Можна виділити декілька форм запитань. Більший навіювальний вплив мають запитання-припущення («Які телевізійні пе­редачі ти любиш дивитися?»), очікувальні запитання («Чи не любиш ти дивитись телевізійні передачі?»), не зовсім розділові запитання («Лю­биш ти дивитись телевізор чи кіно?»). Меншу міру навіювання мають повністю розділові запитання («Любиш ти дивитись телевізор чи ні?»).

Найбільш сприятливою формою запитання є визначальні запитання («Чим ти любиш займатися у вільний час?»).

Перед масовим анкетуванням необхідно провести пробні досліди з ан-кетами-проектами. Після цього анкети піддаються остаточній редакції.

Для визначення зв'язків і відносин дітей в групі використовуються соціометричні методи. Учням дається завдання: «Вкажи, з ким би ти хотів товаришувати, з ким би ти хотів сидіти за однією партою». Або: «Тебе вибирають в комісію з організації класного вечора. З ким би ти хо-і ів працювати?». Як правило, на допомогу дітям розробляється запиталь­ник, який допомагає конкретизувати свої ставлення. Запитання можуть мати такий вигляд:

1)мій найкращий товариш;

2)мої товариші;

3)не товариші, але хороші хлоп'ята.

Досліджуваному потрібно поставити відповідний ранг навпроти пріз-нища учня.

Результати соціометричного опитування оформляються у вигляді іаблиці:

Таблиця 1.2.

 

Піддослідні
К. X + + +
Пі. + X + +
Р. + X
С. + + + X +
Т. + + X

Умовні позначки: (+) означає вибір, (0) байдужість. По вертикалі можна простежити, кого вибрав учень, а по горизонталі - хто вибрав його (наприклад, з табл. 1.2 піддослідного К. вибрали 2, 3,4, а він вибрав 2 і 4). ('хсма дає можливість визначити, хто найбільш популярний в класі, х і о - менш, а хто - ізольований.

У ході соціометричного дослідження будується соціограма - графіч­не вираження математичної обробки результатів, отриманих за допомо-і ою соціометричного тесту. Соціограма наочно показує складне сплетін­ня взаємних симпатій та антипатій, присутність соціометричних «зірок» (яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (від яких всі відмовляють­ся) та ієрархію проміжних ланок між цими полюсами. Соціограма також дає змогу представити структуру відносин у групі, зробити припущення про стилі лідерства, міру організованості групи в цілому. При побудові соціограми користуються поняттями: вибір, взаємний вибір, очікуваний иибір, відхилення, взаємне відхилегщя, очікуване відхилення.

Референтометрія один із соціометричних методів, спрямований на виявлення референтності кожного з членів групи. Референтометрія вклю­чає дві процедури: попередня (допоміжна) являє собою з'ясування за до­помогою опигувального листка позиції (оцінок, відносин, думок) кож­ного члена групи з приводу значущого об'єкта, події або людини. Друга процедура виявляє особистостей, позиція яких відображена в опитуваль-ному листку, є найпривабливішою та найцікавішою для інших піддослід­них. Даний метод дає змогу виявити мотиви міжособистісних відносин та вибору, переваг у групі. Дані, отримані за допомогою референтометрії, опрацьовуються математично і можуть бути виражені графічно.

Бесіда і вивчення продуктів діяльності. Для вивчення учнів часто використовують бесіду, яка може дати цінний матеріал для пізнання ди­тини. Успішність бесіди залежить від міри її підготовленості (наявності чіткого плану бесіди, врахування вікових та індивідуальних особливос­тей учня і т.д.) та від відвертості відповідей.

Важливу роль відіграє бесіда з учнями, під час якої розкриваються умови їх життя, вплив на них дорослих, художньої літератури та ін. Та­кий матеріал дозволяє з'ясувати особливості формування особистості учнів: їх характеру, темпераменту, інтересів і здібностей. Об'єктивність повідомлених в бесіді даних багато в чому залежить від такту вчителя, його вміння з'ясовувати різні обставини. Наприклад, для виявлення мо­ральних почуттів учнів можна провести бесіду про героїв переглянутого фільму чи прочитаної книги.

Другим варіантом бесіди, що отримала широке розповсюдження в ди­тячій психології, є клінічна бесіда, розроблена видатним швейцарським психологом Ж. Піаже. Вона є своєрідним поєднанням бесіди з експери­ментом. Дитину ставлять в умови, які вимагають від неї вирішення спеці­ально підібраних задач і відповідей на поставлені запитання. Наприклад, експериментатор дає дитині грудку глини і просить зробити іншу такого ж розміру і форми. Після того як дитина виконала завдання, експеримен­татор змінює форму кусків або ділить їх на декілька частин, а потім ста­вить дитині ряд запитань для з'ясування того, чи вважає дитина ці куски однаковими за масою і об'ємом.

В системі методів психологічного дослідження суттєве місце займає метод вивчення продуктівдіяльності. Він являє собою систему дослі­джених процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз та інтер­претацію матеріальних та ідеальних (тексти, музика, живопис і т.д.) про­дуктів діяльності. Дослідження може поєднувати: 1) аналіз особистих до­кументів (листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо); 2) аналіз офіційних матеріалів (групової, колективної, комунікативної, дискусій, записи розмов, виступів коментарів тощо); 3) аналіз продуктів діяльності (виробів учнів на уроках праці, стінгазет, творів, конспектів, малюків).

Цей метод широко використовується в педагогічній практиці. Проте з метою наукового дослідження вивчення продуктів діяльності передбачає певну мету, гіпотезу і способи аналізу кожного специфічного продукту.

Пізнанню психічних особливостей дитини допомагає і біографічний метод — збір та аналіз даних про життєвий шлях особистості.

Даний метод почав розроблятися в першій чверті XX ст. (М.О. Рибніков, Ш. Бюлер). Спочатку вчені обмежувалися описом минулих етапів жит­тя людини, згодом почали включати аналіз актуальних та припущених у майбутньому подій (майбутня автобіографія, керована фантазія, графіки життя) та досліджувати кола спілкування (додаткові біографії, лінії вза­ємодії суб'єкта).

Сучасні біографічні техніки, побудовані на основі вивчення людини протягом життя та взаємин із "значущими іншими", а також спрямова­ні на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Аналізу піддають також просторові та часові характеристики організації ділового, сімейного, духовного життя особи у взаємодії з природним і со­ціальним середовищем.

Застосування біографічного методу передбачає отримання різнома­нітної об'єктивної інформації за допомогою певних форм автобіографіч­ної методики: опитувань, інтерв'ю, тестів, аналізу свідчень очевидців, бесід та опитувань близьких людей, аналізу спогадів сучасників. Знаючи основні періоди життя дитини, можна зрозуміти, в результаті яких обста­вин сформувалися ті чи інші риси характеру.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.22.242 (0.024 с.)