Виховання як формування цілісної особистості



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Виховання як формування цілісної особистості



Особистість формується на основі засвоєння людиною суспільних форм свідомості і поведінки. Моральна свідомість - це відображення в свідомості людини принципів і норм поведінки, що регулюють взаємини

35О

людей, їх ставлення до суспільної справи, до суспільства. Психологи ви­діляють в розвитку моральної свідомості три головні етапи: домораль-нийрівень, коли дитина виконує встановлені правила, виходячи із егоїс­тичних уявлень; конвенціональнийрівень моралі, що орієнтується на зовнішні норми поведінки; автономнийрівень моралі, тобто орієнтацію на внутрішню, автономну систему принципів.

Загальну теорію морального розвитку особистості розробив амери­канський психолог Л. Кольберг, який вважав, що еволюція моральної сві­домості дитини йде паралельно її розумовому розвитку. Він виділяв три рівні морального розвитку: доморальний (доконвенційний), конвенційний (рольовий конформізм) та постконвенційний (автономної моралі, власних моральних суджень, принципів). Кожний рівень включає по два ступені.

1. Доморальний рівень (4-10 років) - вчинки визначаються зовнішніми обставинами, а їхня мотивація конформна - уникнути покарання і отримати нагороду.

На першому ступені (гетерономна мораль) судження про вчинок за­лежить від тієї нагороди або покарання, які можуть статися за даним вчинком.

На другому ступені (індивідуалізм) - судження про вчинок виносить­ся у відповідності з тією користю, яку з нього можна отримати.

2. Конвенційний рівень (10 — 13 років) - людина дотримується умовної ролі, орієнтуючись при цьому на принципи інших людей.

На третьому ступені (конформність у міжособистісних відношеннях) судження грунтуються на тому, чи отримає вчинок схвалення інших лю­дей. Дана ситуація «гарного хлопчика і гарної дівчинки» визначається зо­лотим правилом: „Нероби іншим того, чого б не бажав самому собі".

На четвертому ступені судження виносяться відповідно до встановле­ного порядку, поваги до влади та встановлених нею заходів.

3. Постконвенцшний рівень (приблизно 13 років) - людина розглядає поведінку, виходячи з власних критеріїв „автономної моралі", що передбачає і високий рівень розумової діяльності. Справжня моральність досягається лише на цьому рівні розвитку і не раніше 20 років.

На п 'ятій стадії (суспільний договір та індивідуальні права) виправ­дання вчинку засновується на повазі демократично прийнятого рішення або взагалі на повазі прав людини, наприклад, свобода повинна захища­тися незалежно від думки більшості.

На шостій стадії (універсальних стійких моральних принципів) вчи­нок кваліфікується як правильний, якщо він продиктований совістю, не­залежно від його законності. Визначається рівність людей та повага до людської гідності.

Однак перехід від однієї стадії до іншої складний і суперечливий. Си­ла моральної свідомості - в категоричності і універсальності основних

351

постулатів. Щоб оволодіти азами моральності, дитина повинна мислити альтернативно: добро, або зло, добре, або погано. Дитина, що не засвоїла елементарних норм моральності як безумовних, категоричних імперати­вів, не може стати моральною людиною. Але моральність не зводиться до системи заборон і вказівок. Які б не були джерела моральних норм і правил, моральне рішення та пов'язаний з ним ризик і відповідальність можуть бути тільки індивідуальними. Морально зріла людина ніколи не може відповісти однозначно на запитання дитини: «добре це чи погано?», тому що одна і та ж дія по-різному оцінюється залежно від її контексту, наслідків, мотивів тощо. З цим пов'язаний моральний вибір, оцінки, са­мооцінки. При відсутності розвинутої моральної рефлексії жорстока сис­тема моральних принципів легко переходить в примітивне моралізуван­ня, звернення з мораллю до інших, але не до себе.

Різні рівні моральної свідомості можуть виражати не тільки стадії розвитку, але й різні особистісні типи. Наприклад, етичний формалізм, що розглядає моральні норми поза конкретними умовами їх реалізації, що вимагають безумовного виконання правил, які б не були результати цього - не тільки певна стадія морального розвитку, але й специфічна властивість людей з ригідними соціальними установками, незалежно від їх віку і рівня інтелектуального розвитку.

Практичне вирішення всякої моральної проблеми пов'язано з кон­кретною життєвою ситуацією. Почуття обов'язку перед суспільством не знімає особливих обов'язків по відношенню до близьких людей, а орієн­тація на спільного іншого не виключає чутливості до думки конкретних інших. Логічним шляхом ці протиріччя не вирішуються.

Формування моральної свідомості неможливо розглядати у відриві від соціальної поведінки, реальної діяльності, в ході якої складаються не тільки моральні поняття, але й почуття, звички і інші неусвідомлені компоненти морального обличчя особистості. Характерний для особистості засіб вирішення моральних проблем як системи цінностей, з якою вони співвідносяться, формується, перш за все, в ході практичної діяльності дитини і її спілкування з оточуючими людьми. Поведінка особистості залежить не тільки від того, як вона розуміє проблему, але й від її психологічної готовності до тієї чи іншої дії.

Моральна позиція розкривається у вчинках і нормується вчинками, особливо важливу роль у становленні єдності знань, переконань та ді­яльності відіграють конфліктні ситуації. Людина, яка не була в складних життєвих ситуаціях, ще не знає ні сили свого «Я», ні реальної ієрархії за­своєних ідей і принципів.

Перетворення моральних знань,понять в переконанняпотребує їх закріплення в системі мотивів поведінки і відповідних їм моральних звичок.Між свідомістю, як потрібно діяти і звичною поведінкою існує352

річчя. Моральний досвід школяра набувається через вправи в пове­дінці, «гімнастику поведінки», тобто через організовані педагогами по­вторні дії,вчинки в різних, але подібних життєвих ситуаціях.

Знанняяк елемент свідомості утворюють систему наукових істин, які засвоєні в результаті вивчення індивідом нагромадженого людством со­ціального досвіду.

Моральні переконанняє суб'єктивно значимими для особистості нормами і принципами поведінки, які виступають як внутрішні еталони, мотивуючи вибір і реалізацію вчинків. Моральні переконання виникають у особистості в результаті оволодівання нею суспільних моральних норм, принципів і їх апробації в поведінці. М.Й. Боришевський (1986) зазначає, що в психології проблема моральних переконань досліджена недостатньо. Значно ширше представлена вона в ряді інших наук. У виникненні і роз­витку моральних переконань чітко проявляється дія принципу активності особистості як діяльного суб'єкта. Завдяки самоактивності особистість здатна оволодівати суспільними моральними цінностями і трансформува­ти їх в процесі життєвого досвіду і формувати на їх основі особисті мо­ральні норми, принципи. У моральних переконаннях проявляється прин­цип єдності свідомості і діяльності особистості. Моральні переконання - важливий структурний елемент особистості, що входить у її світогляд.

Структуру моральних переконань складають два нерозривно пов'яза­них між собою компоненти - когнітивний і емоційний. Якщо емоційний компонент виступає в переконаннях як знання етичних норм, принципів, як усвідомлення моральних цінностей і засобів їх досягнення, то емо­ційний компонент є виразом здатності особистості до глибоких позитив­них або негативних переживань у зв'язку із виконанням або порушенням норм моралі. Емоційний компонент несе на собі основне навантажен­ня в структурі морального переконання, оскільки в ньому виражена суть суб'єктивного, внутрішнього ставлення особистості до етичних норм і принципів. Волю відносно моральних переконань слід розглядати як за­сіб їх реалізації в конкретній поведінці людини і перш за все у вчинках, коли необхідно прийняти рішення в складних умовах морального вибору. Моральна поведінка ґрунтується на моральних звичках- звичка до пра­ці, допомоги тощо.

Звичка- автоматизована дія, виконання якої в певних умовах стало потребою. З формуванням звички пов'язано зміщення мотиву дії. Якщо спочатку дія побуджується мотивом, що лежить поза ним, то з виникнен­ням звички, мотивом стає сама потреба у виконанні даної дії. Звичка фор­мується в процесі неодноразового виконання дії на тій стадії, коли при її виконанні вже не виникає яких-небудь труднощів вольового або пізна­вального характеру. При цьому вирішального значення набуває виклика­на самим функціонуванням дія фізичного і психічного самопочуття, що

має забарвлення позитивного «приємного задоволення». Формування ко­рисних звичок і корекція негативних є важливим завданням виховання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.250.137 (0.022 с.)