Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Б. Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віціСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Кожна молода людина раніше чи пізніше вирішує проблему власної оцінки свого існування. У період старшого шкільного віку відбувається рефлексія власного життєвого шляху, з'являється потреба реалізувати себе, тобто стати людиною, яка зробила саму себе. К. Обуховський пише, що так само як властивістю птаха є потреба літати, так властивістю дорослої людини є потреба знайти сенс життя. Потреба у сенсі життя проявляється у тому, що без появи у старшокласника цінностей, які визначають сенс існування, його життєдіяльність не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно ним оцінюється. Нереалізована потреба пошуку сенсу життя проявляється у станах напруги і може призвести до виражених нервових розладів. „...Таємниця буття людського, - читаємо в романі Ф. Достоєвського „Брати Карамазови", — не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погоджується жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі, хоча б навколо неї все були хліби". В. Франкл у своїх дослідженнях показав, що відсутність сенсу життя породжує вже в юності стан „ноогенного неврозу" - відчуття пустоти, що призводить до виникнення думок про самогубство або до самого самогубства (аутоагресія). Деякі психологи, наприклад А. Маслоу, вважають, що задоволення вищих потреб, їх виникнення пов'язане з задоволенням нижчих та є можливим лише за цієї умови. В. Франкл дотримується іншої точки зору. Потреба в самоактуалізації, яка виражається в формі пошуків людиною сенсу життя, виступає на перший план, незважаючи на те, чи задоволені „нижчі" потреби. Ми вважаємо, що можна говорити про наявність обох тенденцій, залежно від індивідуальних особливостей та рівня розвитку людини. Потяг до пошуку та реалізації людиною смислу життя В. Франкл розглядає як природжену потребу, притаманну всім людям, як основний двигун поведінки та розвитку особистості. В. Франкл узагальнив основні шляхи, з допомогою яких людина може зробити своє життя осмисленим: по-перше, це те, що людина дає світу (творчість та її результати); по-друге, це те, що людина бере від світу (переживання цінностей); по-третє, позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити. Відповідно до цього відокремлюють 3 груіпи смисложиттєвих цінностей: цінності творчості, цінності переживаний та цінності відношення. Сутність цінностей творчості становить пращя, яка є внеском у суспільство, а не просто виконання певних функцій. Тобто, не від нашої професії, а від нас самих залежить, чи самореалізує:мося ми на роботі. Серед цінностей переживання В. Франкл особливо виділяє кохання, яке, на його думку, не осліплює, а навпаки, робить людину зрячою. Кохання дозволяє побачити те, що є лише можливістю. Третя група цінностей стосується ставлення людини до свого жсиття. Те, як вона сприймає тягар долі, мужність, яку виявляє у страждашнях та випробуваннях. Отже, людина завжди в змозі віднайти смисл свого буття за будь-яких обставин. Те, що кожна людина вільна у виборі позищії не тільки стосовно своєї фізичної, але й психічної природи, найяскравіше та найдраматичніше проявляється у тих випадках, коли необхідної обирати позицію по відношенню до своєї нездорової психіки. Одна жінка десятиліттями страждала галноцинаціями. Вона постійно чула жахливі голоси, які насміхалися над усіїм, що вона робила. Якось її спитали, яким чином їй вдалося зберегти присутність духу. Вона відповіла: „А я просто думаю: чути такі голоси знаїчно краще, ніж бути зовсім глухою". Як відважно мирилася жінка з симптгомами шизофренії, не втрачаючи здатність володіти собою. У цій жартівливій, але мудрій відповіді схована свобода духу. В. Франкл започаткував новий напрямок у психотерапії, так звану „логотерапію", яка нині дуже популярна в західних країнах і виконує завдання корекції смисложиттєвих уявлень лквдини. Причому йдеться не про те, щоб дати людині конкретні вказівки,)як і для чого їй жити, а про те, як допомогти їй віднайти свою власну метгу, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед і смертю, не буває безнадійним та безглуздим. У служінні справі, або в коханні до іншоїї людини, або у відношенні до власної долі існує сама людина, сенс її б)уття. „Двері" до щастя відкриваються „ззовні". Старшокласники активно засвоюють дані положення, вивчаючи різноманітні предмети, беручи участь у диспутах. Якщо у людини немає сенсу в житті, наявність якого зробило б її щасливою, вона намагається здобути відчуття щастя, насолоди, відкидаючи необхідність сенсу життя, і робить страшну помилку. Чим сильніше людина відчуває потяг до насолоди, тим швидше вона від неї тікає. В нормі насолода ніколи не являється метою людських прагнень. Вона є побічним ефектом досягнення мети-цінності. Якщо людина робить щастя предметом своїх прагнень, вона втрачає з поля зору причини для щастя, і щастя зникає. Говорячи про самознищення, яке сховане в прагненнях до насолоди, щастя, згадується історія про те, як Господь запропонував Соломону загадати бажання. Трохи подумавши, Соломон сказав, що хоче стати мудрим суддею свого народу. Тоді Господь сказав: „Добре, Соломон, я виконаю твоє бажання і зроблю тебе наймудрішим за усіх людей, що колись жили на землі. Оскільки ти не думав про довге життя, здоров'я, багатство та владу, я дарую тобі їх на додаток до того, що ти попросив, і зроблю тебе не тільки наймудрішим, але й наймогутнішим за усіх царів". Таким чином, Соломон отримав ті дари, які він не намагався отримати спеціально. Тобто, втілюючи смисл свого життя, людина реалізує сама себе, стає зрілою. Смисли не можуть даватися готовими, вони повинні знаходитися старшокласниками в результаті власних пошуків. Справді, жити легше, коли нічого не треба обирати й додумувати самому, коли тебе заздалегідь навчено до чого прагнути, що й як робити. От тільки людина, разом з тягарем свободи вибору, втрачає радість власного існування. Більше того: який власний сенс може бути в житті, коли воно — лише такий-от відробіток чиїхось задумів. Сенс життя як найбільш узагальнений регулятор життя людини може існувати у двох формах: як свідоме уявлення людини щодо головних цілей та цінностей її існування і як реальна спрямованість її життя на реалізацію певних цілей та цінностей. Сенс життя так чи інакше притаманний людині зовсім не обов'язково як розгорнута „філософія життя", а здебільшого як віра у певні цінності, що утворюють стрижень особистості і не дозволяють життю людини розпастися на непов'язані між собою етапи існування. Хоча сенс життя і осмислює людські справи, і може надихати людину на істинно великі справи, але, навпаки, жодна справа не може осмислити сама по собі людського життя. Тож доктор Фауст у геттівському „Фаусті", котрий вважав, що спочатку була Дія (а не смисл, не слово, не логос), недарма підписав угоду з чортом. Людина, відокремлена від світу у своєму егоїстичному „Я", керуючись мотивацією „загарбати і з собою прагне взяти їх у домовину" (Т.Г. Шевченко), зі смертю справді перестає існувати, і її післясмертне буття обмежене цією домовиною. Людина, поєднана зі світом багатьма зримими та незримими зв'язками, не може зникнути безслідно. Якщо я був добрий - то світ, хоч трохи, але став добріший, якщо я був розумний - то й світ, хоч трохи, але порозумнішав, якщо я був мужній, то й світ, хоч трохи, але змужнів. Мої розум, доброта, відчуття прекрасного можуть втілюватися в результатах праці, творах мистецтва, впливах на інших людей. Лише таким чином людина має шанс увічнити свос скороминуче перебування у цьому світі, залишаючи йому в дарунок свою безсмертну особистість. І серед великої кількості видів діяльності, які здатні втілити найкращі здобутки життя людини, немає професії, яка б здавалася мені більш привабливою, ніж діяльність педагога. Він, піднявшись високо над повсякденним та розглядаючи все з гуманної точки зору, сприяє втіленню у життя вічних ідеалів добра та справедливості. Питання про сенс життя зароджується спочатку у вигляді неясної мрії, а потім виростає в уявлення про певну життєву перспективу, майбутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисло-життєві роздуми в юнацькому віці спрямовані у майбутнє, на пізнання свого життєвого призначення, а відповідь на це питання звичайно розгортається у системі конкретних життєвих планів, які старшокласник має намір реалізувати. У цьому віці питання про смисл життя (для чого?) не відділяється від уявлень про життєві цілі (що робити?). Розгляд потреби сенсу життя - актуальна і суто психологічна проблема для раннього юнацького віку, коли саме життя потребує від юнаків та дівчат здійснювати пошук сенсу свого життя. Філософсько-психологічні уявлення про роль молоді в суспільних перетвореннях, в основному соціального характеру, почали певною мірою складатися ще в античну епоху. Починаючи з XIX століття до сьогоднішнього дня в цьому процесі відбулися глибокі якісні зміни. Потреба сучасного суспільства в ґрунтовному аналізі тих проблем, які стоять сьогодні перед молодою людиною та шляхів їх вирішення, зокрема в контексті формування її духовності й розвитку самосвідомості, стає нагальною метою і завданням сучасної науки як у філософсько-теоретичному, так і прикладному психологічному аспекті. 7. Формування концепції індивідуального сенсу життя Розвиток самосвідомості особистості у психолого-педагогічній та філософській літературі часто пов'язують з проблемою формування індивідуального сенсу життя людини та його переоцінкою, залежно від вікових змін і переживання нею кризових ситуацій. Названа проблема досить широко розглядалася вітчизняними та зарубіжними вченими у вказаних нижче напрямах досліджень, які безпосередньо стосуються проблем формування індивідуального сенсу життя, зокрема, в юнацькому віці. Реалізація сутнісних сил людини — сенс і призначення людського буття через самоусвідомлення власного "Я", свого місця у світі та життєтвор-чість особистості: концепція життєтворчості - Є.І. Головаха, І.Г. Єрмаков, Н.І. Михальченко, Л.В. Сохань, В.О. Тихонович;концепція психосинтезу — Р. Ассаджолі; персонологія Г. Меррея, В. Штерна; логотерапія В.Е. Франк-ла; християнський персоналізм Е. Муньє, В.В. Зеньківського та ін. Самосвідомість як почуття самоусвідомлення сутності й сенсу людського буття, особистісного призначення та ролі у світі: культурно-історична теорія Л.С. Виготського; філософсько-психологічна концепція С.Л. Рубінштейна; теорія діяльності О.М. Леонтьєва; теорія інтегральної індивідуальності В.С. Мерліна; психоаналітична концепція А. Адлера, 3. Фройда, К. Юнга; структурний психоаналіз Ж. Лакана; гуманістична психологія Е. Фромма, А. Маслоу, К. Роджерса; онтопсихологія А. Мене-гетті; теорія особистісних конструктів Дж.А. Келлі; теорія ролей Дж. Міда, Г. Блумера, Е. Гоффмана, М. Куна та ін. Духовна сутність людини як сукупність всіх форм прояву вільної творчої особистості, інтегрованої в соціальну цілісність: А.М. Еткінд, А.І. Зеліченко, В.П. Зінченко, Е.Б. Моргунов; концепція „духовної людини" Ж. Ньюттена; розуміюча психологія Е. Шпрангера та ін. Ми пов'язуємо формування концепції індивідуального сенсу життя людини, зокрема в юнацькому віці, зі становленням саме духовного аспекту її самосвідомості. Створюючи психічну реальність, досягаючи автономії, вона може інтенціонально керувати своїми потягами, розвивати чи долати їх. Приклад досягнення якісно нового рівня розвитку людини - знаходження сенсу свого існування і завдяки цьому виконання дій відповідно до власних принципів, поглядів, переконань, які не залежать від вимог ситуації та попереднього досвіду. Людина в цьому випадку може діяти від себе, вона перевершує дані їй природні можливості і, таким чином, здійснює трансгресію, стає особистістю. Особистістю, з цієї точки зору, можна назвати людського індивіда, який, зберігаючи психічну дистанцію по відношенню до потреб і бажань, розвивається, керуючись сенсом свого існування. Особистість повинна пізнавати нові сфери "діяльності до рівня їх усвідомлення та розуміння, щоб існувати і розвиватися. Якщо вона цього не робить, тому що не хоче, не вміє, не бачить змісту чи боїться, то обов'язково відбувається дегресія, яка виражається в тому, що особистість трансформується назад у лю-дину-предмет, втрачаючи здатність здійснювати інтенціональні вчинки, оскільки позбавлена дистанції по відношенню до себе (Обухівський К.). Дистанціюватися особистості, перш за все, потрібно відносно власних бажань та потреб. Людина може прагнути до одного стану речей, а необхідно їй зовсім інше. Це створює дилему, наслідки якої такі: або вона, „самоздійснюючись для себе", пізнає свої потреби і підкоряє їм бажання, зробивши їх складовою частиною самореалізації і, взявши на себе відповідальність за своє життя, або „самоздійснюючись в собі", піддається бажанням, і вони будуть домінувати в її житті та знищать її як особистість. Однак ситуативне задоволення не може замінити задоволення, отриманого від досягнення віддалених життєвих цілей, від відчуття контролю власних бажань і здатності до самореалізації в масштабі біографії. Індивід, який самоактуалізується через обставини свого життя, перетворюється в предмет. Він стає сферою впливу світу. Відповідно, можна здійснювати життя чи здійснюватися ним. З точки зору семантики різниця невелика, на практиці — величезна. Відповідно суперечка, що формує поведінку людини? - може бути розв'язана таким чином: хто буде приймати рішення стосовно поведінки людини - середовище чи вона сама, залежить від автономії її внутрішнього світу. Це проблема психічної свободи особистості, міри її інтенціональності. Тобто, іншими словами, можна сказати так: все визначається тим, наскільки психічні властивості, стани, погляди, бажання контролюють особистість, і наскільки вона здатна контролювати їх (Обухівський К.). Такий підхід узгоджується з поглядами А. Маслоу, який відмітив, що так звані „самоактуалізатори", люди, які реалізують власний потенціал, точніше сприймають світ, більш реалістичні і креативні. Вони приймають свою зовнішність (якою б вона не була), свої психічні особливості та власні життєві цілі. Вони психічно здорові, а значить, не займаються собою більше, ніж це необхідно. До життєвих труднощів відносяться по-діловому, як до „виклику", який з готовністю приймають. Вони вміють зосередитися на тому, що важливо, що має істотне значення для світу і для них як його учасників. З цього ми можемо зробити висновок: щоб уміти точно пізнавати інших людей, ми повинні навчитися пізнавати себе (самопізнання), а це, в свою чергу, є умовою нашого власного „самоздій-снення" - самоактуалізації та самореалізації, формування індивідуального смислу життя на шляху становлення духовної самосвідомості. Польський психолог Юзеф Пітер писав, що люди впродовж історії готові були віддати життя за хліб, свободу, любов, віру. Інакше кажучи, завжди найважливішим для людей було: збереження життя, незалежності, емоційного зв'язку, а також впевненість, що існує щось, що має вищу цінність. Вищою формою людської поведінки є свідома поведінка, така, істинну мотивацію якої, а значить, і програму, і ціль, індивід в стані сформулювати. Формула мотивації повинна бути такою, щоб індивід міг її контролювати, перевіряти, модифікувати, а його поведінка могла підкорятися інтенціональному контролю на кожному етапі її здійснення. Тому повноцінно функціонуючою особистістю є та людина, яка свідомо знає, чого она хоче, і на що здатна спрямовувати свою поведінку, пристосовувати її до ситуації, навіть відмовитися від неї на користь іншої, більш відповідальної поведінки. Така особистість стає суб'єктом власної поведінки. Як суб'єкт, вона сама перед собою відповідає за дії, в результаті яких порушується порядок світу, в якому проходить її життя. З технічного боку наявність усвідомлених мотивацій передбачає створення умов для використання абстракцій, за допомогою яких особистість може створювати неіснуючі до цього моделі світу. Завдяки цим моделям | особистість може звільнитися від тиску досвіду, автономно його оціни- І ти і спроектувати власні принципи поведінки заздалегідь, а значить без § страху. Недаремно створення пацієнту умов для активного, абстрактного мислення лежить в основі всіх раціональних психотерапевтичних технік., І Однак людина не в змозі змінити програму, коли не знає, особливо, якщо не хоче знати, чого б вона хотіла у житті. В цьому випадку здійснення програми захисної мотивації стає метою самою в собі. Коли є чітка і усвідомлена мета вчинків, то засоби її здійснення підкоряються меті. Якщо ж ціль менш чітка, слабше усвідомлюється чи взагалі зникає, то людині стає легше сконцентруватися на діях як на таких. Тобто захисна мотивація допомагає лише „тут і тепер". Вона полегшує життя в багатьох конкретних ситуаціях, дозволяє зберегти хорошу думку про себе. Вона підтримує нашу відмову, коли ми повинні діяти і укріплює наші зусилля, коли доречно відмовитися. Поведінка, заснована на захисній мотивації, по суті, суперечить інтересам особистості. У зв'язку з цим Альфред Адлер відмітив, що невротик - головний ворог сам собі. Особливо це помітно по відношенню до інтересів індивіда в довгостроковій перспективі. Тут спостерігається аналогія, яка стосується віддаленого успіху людини. В складних, важких справах віддалений успіх повинен бути компенсований відмовою від повноцінного найближчого успіху. Негайне задоволення та викликане ним хороше самопочуття — це прекрасно. Це важливий елемент людського життя. Проте людське життя продовжується багато десятиліть і необхідно подумати, чи не доведеться нам багато і довго розплачуватися за миттєве задоволення, а головне: чи не доведеться нам заплатити відсутністю чи, навіть, втратою довгострокових особистісних цілей? Хоч тільки такі цілі дійсно важливі і надають смислу людському життю. Задоволеність життям і задоволеність миттєвими переживаннями значно відрізняються один від одного. Біографії багатьох людей показують, що розвиток їх особистостей, стійкість до складних ситуацій, постійність професійних успіхів залежать від позиції, яку займають в ієрархії їх цінностей ці два види задоволення. Велике значення має такий зміст смислу життя, який можна постійно модифікувати у відповідності з новим досвідом індивіда і новими перспективами. Сенс життя не повинен ставати ритуалом, якому підкорена доля людини. Постійним компонентом „адекватного" сенсу життя повинен бути наступний принцип: подібно як свобода індивіда захищена лише в тому випадку, коли всі люди вільні, так і кінцевим критерієм блага особистості є інтереси кожного індивіда, якими ні в якому разі не можна пожертвувати. „ Хто рятує одне життя, той рятує весь світ". Будь яке порушення цього правила - це перший крок до знищення світу. Проте, вказану проблему можна розглядати по-іншому: ставити питання не про те, на що спрямовують людину її бажання, а які умови повинні бути виконані, щоб людина змогла реалізувати себе? Психічно здорова людина наділена свідомістю та самосвідомістю, тому може і повинна розуміти сенс власного існування. Якщо вона не розуміє цього сенсу, то й не робить зусиль з подолання життєвих труднощів, вирішення різних проблем. І при цьому головне не те, чи цікавиться людина сенсом свого життя і що думає про цей смисл, а те, чи має вона концепцію, яка б надавала сенсу її життю. Абрахам Маслоу у своїй характеристиці „самоактуалізатора" відмітив, що однією з важливих особливостей його концепції світу є свіжість сприйняття, здатність помічати нове в повсякденних подіях і захоплюватися цим. В роботі „Мотивація і особистість" він писав, що для такої особистості кожний захід сонця може бути таким же прекрасним, як і попередній, кожна квітка може викликати почуття, що перехоплюють подих, навіть, якщо він раніше бачив мільйони квітів. Формування концепції сенсу життя - це процес, що включає декілька фаз. Після подолання фази ідентифікації наступає фаза „космічної потреби" в сенсі життя. Далі йде зріла концепція сенсу життя, викликана не тільки інтересом до таємного сенсу власного життя, а й почуттям відповідальності за своє життя. Зріла людина, створюючи концепцію самої себе, визначає, що для неї важливо і що із цього слідує. Вона ніби пропускає досвід світу через структуру власного „Я". Цей зв'язок сенсу життя з „Я" знаходить підтримку в результатах багатьох досліджень, які проводилися остан-. нім часом. Вони однозначно вказують на особливу роль „Я" як центральної схеми, яка є головною системою співвіднесення для процесів регуляції. Встановлено також, що „Я", сформоване як модель, а значить концепція себе, є тією відповідністю дій переконанням, проблему яких намагається розв'язати психологія. Згідно отриманих експериментальних даних, тими, хто дотримується заявлених переконань в своїй життєвій практиці, є люди, „Я" яких має характеристики абстрактних концепцій (.Іагуто\уіс2 М). В своїй роботі „Галактика потреб..." К. Обуховський вказує, що „Я" -це своєрідний прототип, з яким ми Якщо людина спочатку описує себе, то вона схильна характеризувати іншу людину в категоріях того ж типу, що й себе. В основі цього явища лежить феномен, відкритий Жаном-Полем Кодолом (Сосіоіа) і названий ним „егоцентричною асиметрією". Відлік від „Я" як прототипу, наперекір видимості, не лише не закриває нас у своєму світі, але й відкриває нас на світ інших людей. І, навпаки, якщо людина починає роздуми не з себе, а з інших людей, то вона підкреслює відмінність між собою та іншим. На жаль, часто, а може навіть в переважній більшості випадків, „Я" обмежується тим чим є, виконуючи певну соціальну роль. Воно ототожнюється з роллю, а не з собою, тому спілкується зі світом тільки за допомогою умовних сигналів і лише через них себе виражає. Таке „Я" замкнене в стереотипах пізнання, замкнене не стільки в нас як особистостях, а скоріше як батьках, спеціалістах певного профілю, чоловіках чи жінках. Зрозуміло, це важливо у повсякденних, звичних ситуаціях. Однак, зрілий сенс життя виражає вклад особистості в те, чим вона існує, в чому діє і в чому буде здійснюватися в майбутньому. Зрілий смисл життя є тим, що переростає індивіда, і стан речей, які існують „тут і тепер". Тому, це не просто трансгресія особистості, а трансгресія її в щось, що залежить і буде від неї залежати, і, що буде впливати на неї як на особистість, яка створює чергові ряди ситуацій. Далі К. Обуховський запитує: „ Що відбудеться з людьми, які залишилися на рівні „ідентифікації"? І сам собі відповідає: вони назавжди залишаться залежними, незрілими, нездатними керувати власним майбутнім. Часто така молодь починає здійснювати „ульотний", бездумний чи агресивний стиль життя". Він вважає, що певну роль тут відіграють труднощі самовизначення і відсутність віри у себе (а ми додамо і відсутність будь-якої віри та надії). В книзі „Творча адаптація" К. Обухівський обґрунтовує думку, що особистість, орієнтована на „тут і тепер", на вимоги конкретної ситуації, повинна з часом „упроститись", оскільки вона не використовує власні можливості росту й розвитку, адаптуючись до занижених стандартів і вимог діяльності. „Тут і тепер" лише фантазія, лише точка переходу часу із минулого в майбутнє. Тому орієнтація на існуючу ситуацію - це орієнтація на вчорашній день, на минуле, в якому сформувалися причини і обставини того, що маємо зараз. Відповідно, навіть успішне розв'язання ситуації (адаптація до обставин) має тимчасовий характер і не забезпечує розвитку. Такий процес адаптації- це процес формування „пасивно вимогливої" особистості, з пасивною формою пізнання і неактуальними знаннями. Така особистість з досягненням фізичної зрілості, з кожним роком все менш здатна оволодівати новою професією, розуміти нові вимоги і ставити нові цілі. Вона здатна лише пред'являти вимоги для задоволення власних потреб іншими: батьками, колегами, членами сім'ї, суспільством у цілому. Зміни особистості повинні обов'язково відбуватися, оскільки існування особистості є процесом і її стабільний стан неможливий. Навіть індивід на рівні організму постійно змінюється, прагнучи гомеостазу, то що вже говорити про динамічну структуру особистості. Тому особистість може або „упроститися", або „ускладнитися" за рахунок розвитку. Існує, на жаль, і третя можливість - патологізація особистості. Зовсім по-іншому відбуваються зміни особистості індивіда, що само-реалізується, створює власний життєвий смисл, власну концепцію життя. Це дає йому можливість сформулювати особисті життєві цілі, задачі не лише стосовно тієї ситуації, в якій він перебуває в конкретний момент, а й стосовно свого подальшого майбутнього, намітити шляхи досягнення обраних цілей та поставлених задач. Така творча адаптація стосується переважно інформаційних структур особистості, з чого слідує, що розвиток особистості може продовжуватися відносно незалежно від віку і міри фізіологічних змін організму людини. Існує навіть думка, що саме розвиток особистості пом'якшує наслідки таких змін і, можливо, навіть уповільнює їх. Еволюція зорієнтована скоріше на зміну поколінь, ніж на удосконалення індивідів нашого виду. Тому лише від нас самих залежить наша орієнтація на звичайне пристосування до життя чи орієнтація на максимальну самореалізацію, саморозвиток в ході цього пристосування. На основі спостережень останніх 10-15 років можна зробити висновок про формування нових потреб людини, чи в будь-якому випадку, нових умов та форм їх реалізації. На підтвердження цієї думки, знову ж, пошлемося на К. Обуховського: „Я вже писав, що продовжується процес, який викликає необхідність сформулювати особисту концепцію життя. Особливої уваги заслуговує той факт, що формулюючи цю концепцію, ми не лише створюємо систему цінностей, на яку орієнтуємо власне життя. Це стає однією з форм створення та реконструкції в собі культури, необхідної для підтримання індивідом статусу людської особистості. Саме з неї (культури) виникають і обов'язки особистості та її критерії добра і зла. Існування культури як й існування особистості - є процесом. Смисли культури, як і витвори мистецтва, живуть лише тоді, коли можуть знайти і виразити себе в нових формах, коли можуть визначати новий досвід і визначатися ним. Вже з середини XX століття ідентифікація молоді зі зразками традиційної культури старшого покоління, в умовах вимог „нових людей", людей — предметів, зорієнтованих переважно на споживання матеріальних благ, втратила шанс обґрунтувати життя, надати йому сенс. У зв'язку з цим можна послатися на слова польського журналіста, публіциста Рішарда Капучінського, який у своїй книзі „Ьарісіагішп" написав: „Розум людини масової культури - це інший розум. Відмінності 24О між таким розумом і розумом інтелектуала виражаються у відмінностях не міри, а виду. їх мозок заповнений різними кодами (ми б сказали, має різну інтелектуальну структуру). Тут не можна вводити поняття вищий - нижчий, оскільки мова йде про відмінність ментальних структур". Він виділяє такі ознаки розуму людини масової культури: відсутність інтересу до світу, вона не хоче нічого знати; байдужість, пасивність, сплячий розум; мислення в 'яле, без темпу, без „ польоту"; сліпа віра в стереотипи, міфи, без бажання їх перевірити, відкинути; недовіра до інших людей. Сучасній людині доводиться реконструювати культуру в собі, тобто самій визначати принципи і умови індивідуальної відповідальності за власне життя, погляди, реалізацію поставлених цілей і наслідки здійснених вчинків. В наш час, навіть коли людина виконує дії, що відповідають традиції, вона хоче сама розібратися, чому діє згідно традиції, чого вона варта, і не може розглядати традицію як цінність саму по собі. Коли молодь наслідує своїх батьків (вчителів, друзів тощо), то у неї повинні бути аргументи, чому вона так робить, і того лише факту, що це її батьки (вчителі, друзі) недостатньо. Якщо людина є віруючою (релігійною), то вона по-, винна знати принципи своєї віри, обряди, яких повинна дотримуватися "" і причини, за якими обрала саме цю віру, а не іншу. Більш того, час від часу вона повинна переосмислювати свої дії та висновки знову і знову, що й визначатиме динаміку її розвитку (генезу її самосвідомості). В сучасному динамічному світі, коли на людину накочується вал знань, коли ми постійно зіштовхуємося з різними системами цінностей, процес підтримання власної концепції життя (навіть для дорослої людини, у якої вона має більш-менш стійкий і виважений характер, а не те, що для юнаків, у яких вона лише вибудовується і структурується) вимагає наявності умов для все більш оперативної, динамічної її корекції (зміни) без втрати самості. Тому, на нашу думку, однією з таких умов і, до того ж визначальною, є наявність узагальнених, статичних (практично незмінних, при зміні інших цінностей, пріоритетів, культурних особливостей) постулатів, які утворюють базову особистісно-ціннісну структуру нашої самосвідомості. Ці постулати ми повинні використовувати в повсякденному житті як основний критерій адекватності (правильності) нашої поведінки, а також для розширення системи їх співвіднесення із власними принципами та переконаннями в процесі важливих життєвих виборів. Це означає, що концепція сенсу життя індивіда повинна все повніше підкріплюватися теорією не лише життя, а й умов життя людської особистості та принципів її існування як особистості. Наприклад, постулат „не убий". Наскільки він може бути реалізований конкретною людиною - солдатом, який бере участь у військових діях чи з захисту своєї Вітчизни чи навіть при нападі на іншу країну, коли військові дії були розв'язані політиками. І хто ж винен у вбивстві - чи цей солдат, який вбиває кількох людей, чи ті, хто змусили його брати участь у військових діях, самі при цьому нікого не убивши? Як розцінювати постулат „не вкради", коли краде голодна дитина, викинута на вулицю власними батьками і суспільством? Хто винен - батьки, що опустилися, чи суспільство, яке не створило умов для того, щоб батьки могли заробити на кусень хліба? Питань більше, ніж відповідей... В одній зі своїх робіт Уільям Джеймс ставить питання про причину, заради якої необхідно жити на годину довше. Мабуть, сьогодні таке питання повинно поставити собі людство в цілому. Це не лише теоретична проблема. Вона стосується практичного життя кожної людини, оскільки стає очевидним, що дія все більшої кількості людей впливає на світ, в якому вони живуть, тобто зростає відповідальність кожного за те, що відбувається у світі. З'являється цілий ряд нових факторів такого впливу і один з них - поширення демократичних процесів та наростання впевненості все більшої кількості людей в необхідності особистої участі в цих процесах. Таких сфер відповідальності багато і ними не оволодіє індивід, що не має загальної концепції свого місця, своєї ролі у світі, власної відповідальності за цей світ. Недоліком, хоч і зрілого, проте недостатнього на сьогодні сенсу життя, є спокуса вважати себе особистістю, яка існує сама по собі, окремо і незалежно від інших, тобто спокуса вважати себе повністю автономним і самодостатнім, яка, наприклад, у православ'ї вважається одним із головних гріхів — гординею. Отже, умовою розвитку особистості, зокрема в юнацькому віці, є не лише можливість змінити власну концепцію життя, а й все більш помітне спрямування вибудувати ієрархію цієї концепції. Як вважає Г. Келлі, зріла концепція сенсу життя є певним різновидом пізнавального конструкта. Цей конструкт, будучи узагальненим і ємним (містким), розширяє межі свого змісту, а також межі світу, із яким він взаємодіє. Це означає, що не пізнавальний конструкт управляє особистістю, а вона ним. Отже, відправною точкою у визначенні індивідуального сенсу життя, характерною для початку XXI століття, не може бути існуюча культура, середовище перебування, яке ставить певні вимоги. Це має бути сам індивід, його власне бачення себе в цьому світі, який він буде змінювати, змінюючись сам (генеза індивідуальної самосвідомості), пам'ятаючи однак про незмінні життєві загальнолюдські принципи існування як окремих людей, так і людства в цілому. Ці принципи викладені, наприклад, у дещо відмінній формі в основних світових релігіях та Конституціях різних країн, проте лише тому, що різний шлях культурно-історичного розвитку пройшли різні народи, в результаті чого дещо по різному формувалася їх духовна самосвідомість та ментальність 24-3 З якими суспільно-історичними процесами та явищами пов 'язана тенденція подовження періоду дорослішання? 1. В чому своєрідність соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці? 2. На які підходи та критерії опираються психологи при виділенні нижньої і верхньої межі юності? 3. В чому суть розмежування стадій ранньої й пізньої юності? 4. В яких формах може реалізуватися „зверненість у майбутнє" у старшокласників? 5. В чому різниця понять „самовизначення" і „готовність до самовизначення"? Запропонуйте варіанти сприяння своєчасному становлен 6. Які фактори сприяють чи заважають позитивному розв'язанню кризи раннього юнацького віку? 7. Охарактеризуйте проблеми становлення Его-ідентичності в сучасному українському суспільстві. 8. Що таке інтелект? Поясніть суть особливостей та відмінностей в інтелектуальному розвитку людини. 9. В чому сенс життя сучасної людини, від чого він залежить і як змінюється? Література Берне Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание: Пер. с англ. - М.: Прогресе, 1986.-422 с. Бондар Н. Є. Формування репрезентації життєвого шляху в юнацькому віці: Автореф. дис. канд. психол. наук. К., 1997. - 25 с. Васильєв С. В. Основьі возрастной и конституциональной антрополо-гии. - М.: Изд-во РОУ, 1996. - 216 с. ВолковБ. С. Психология юности и молодосте: Учебное пособие. -М.: Академический Проект: Трикста, 2006. - 256 с. Гурова Е. В. Психология развития и возрастная психология: Тести: Учебное пособие для студентов вузов. - М: Аспект Пресе, 2005. - 174 с. Заброцький М. М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. -112 с. Идентичность: Хрестоматия / Сост. Л. Б. Шнейдер. - М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: МОДЗК 2003. - 272 с. Кон И. С. Молодежь // Философский знциклопедический словарь. 2-е изд. / Ред кол.: С. С. Аверинцев и др. М., 1989. - С. 375; 603. Кон И. С. Психология старшекласеника. - М.: Просвещение, 1982. - 207 с. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. - М.: Просвещение, 1989.-255 с. КулагинаИ. Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка отрождения до 17 лет: Учебное пособие. 3-є изд. - М.: Изд - во УРАО, 1997. - 176 с. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. — 128 с. Немов Р. С. Психология: Учеб. для студ. вьісш. пед. учеб. заведений. В 2-х кн. - Кн. 2. Психология образования. - М.: Просвещение, 1994. - 496 с. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о моло-дежи. - М.: Академический Проект, 2001. - 304с. ПиажеЖ. Зволюция интеллекта в подростковом и юношеском возрас-те // Психологическая наука и образование. - 1997. - № 4. - С. 56 - 64. Профілактика психологічного насильства і маніпулювання свідомістю та розвиток критичного мислення в молодіжному середовищі. І Матеріали міжнародної наук.-практич. конференції (27-28 травня 2004 року, м. Київ). Український центр політичного менеджменту. - К., 2005. -320 с. Пряжников Н. С. Престижно-зл<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 452; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.141.47.139 (0.023 с.) |