Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психологічні особливості виховання дітей з асоціальною поведінкою



Як зазначають психологи, поведінка, яка не відповідає моральним нормам і вимогам суспільства, позначається терміном асоціальна.Асо­ціальна поведінка соціально детермінована, обумовлена впливом нега­тивного мікросередовища, недоліками, помилками сімейного і шкільно­го виховання.

«Важкі» діти- це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості - результат педагогічних прорахунків (мова йде не про дітей з відхиленнями в нервовій системі, не про розумово відсталих ді­тей, а про психічно і фізично здорових дітей). Найбільш рельєфно типові особливості «важкої» дитини проявляються в підлітковому віці, коли змі­нюється соціальна позиція дитини, зумовлюючи не тільки нову спрямо­ваність його діяльності, але й нове ставлення до неї. Складність даного етапу психічного розвитку полягає в тому, що, з одного боку, підлітковий вік - це типова епоха дитинства. З іншого - ми маємо справу з підростаю­чою людиною, яка стоїть на порозі дорослого життя, прагне до самостій­ності, самоствердження, визнання з боку дорослих її прав, її потенційних можливостей. Л.С. Виготський відмічав, що складність структури «важ­кого» підлітка викликана впливами життя, характером взаємин. Терміном «важкий» позначають дітей, яким необхідна корекція їх особистості.

До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхливих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих. Вияснення реальних при­чин подібних відхилень, увага до потреб і інтересів дитини при одночас­ній вимогливості до неї і включення в колективні форми діяльності - ось основний шлях подолання неслухняності, впертості.

Частина дітей відрізняється недисциплінованістю, грубістю. До таких учнів доцільно застосовувати індивідуальний підхід і, перш за все, вста­новлення джерел їх неслухняності. Робота з цими дітьми включає ціле­спрямовану організацію їх активності, ініціативи, поваги до їх гідності, прав на певну самостійність.

Особливу групу складають діти, поведінка яких характеризується від­сутністю бажання і звичок до трудових зусиль — лінощами. Вихователю важко підмічати і заохочувати прагнення таких дітей, стимулювати в них потребу працювати, знаходити радість в діяльності.

Виділяються і група дітей, для яких характерна найбільш негативна риса - брехливість. Брехня може бути як результат і страх покарання,

373прагнення приховати вчинок і бажання самоутвердитися, викликати ува­гу оточуючих. Необхідна цілеспрямована робота вихователя, щоб вияви­ти причини брехливості, створити обстановку правдивості, довіри, вза­ємної поваги і вимогливості, тактовно показати всю непорядність брехні, її взаємозв'язку з лицемірством, боягузтвом.

У частини дітей через довготривале незадоволення яких-небудь сут­тєвих потреб розвиваються афективні формиповедінки, їх характеризує або зарозумілість, агресивність, бравада, або підвищена образливість, ра­нимість, в результаті виникають своєрідні конфлікти між рівнем дома­гань (які маюгь завищену самооцінку або, навпаки, невпевненість в собі) і фактичним становищем дитини в колективі. Довготривале збереження афективних переживань і афективних форм поведінки призводить до формування відповідного ставлення дітей до інших людей, себе, діяль­ності. Необхідно вирішити внутрішній конфлікт і запобігти розвитку у дітей афективних форм поведінки.

Робота з «важкими» дітьми зумовлює необхідність особливо корек­тного індивідуального підходу, що враховує: 1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини; 2) опору на його позитивні риси; 3) довіру до мо­ральних сил, потенційних можливостей.

Як зазначають психологи, у «важких» підлітків формується своєрідне ставлення до товаришів і педагогів, своєрідно проявляється і «опір» ви­хованню. Тому важлива типізація «важких» підлітків, яка створює мож­ливість намітити типологію прийомів виховної роботи. В психології є ряд достатньо розроблених орієнтовних класифікацій «важких» дітей. Одна з них, проведена відповідно до типу поведінки, типу входження дітей в систему суспільно-корисної діяльності, при врахуванні всього комплексу даних про моральну сферу їх особистості.

Першу групухарактеризують стійкий комплекс суспільно-негатив­них аномальних, аморальних, примітивних потреб, система відверто ан-тисуспільних поглядів, деформація ставлень, оцінок. У дітей цієї групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Во­ни цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсутність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу - ось типові особливості цієї групи.

Другу групускладають школярі з деформованими потребами і праг­неннями. Підлітки намагаються наслідувати тих неповнолітніх право­порушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто антисуспільної спрямованості ставлень, поглядів. Відрізняю­чись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї гру­пи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопо­рушення здійснюють ситуативно.

зво

Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитив­ними потребами, ставленнями, інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостойність здійснюваних ними правопорушень. Сфор­мовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспільним вчинкам, призводять до нагромадження амо­рального досвіду поведінки.

Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потре­бами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами.

В п'яту групу входять школярі, що стали на шлях правопорушень ви­падково. Вони піддаються впливу групи або лідера.

Типологія «важких» дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосування індивідуаль­ного підходу до кожної дитини, яка знаходиться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності.

Т.М. Титаренко (1987) зазначає, що важковиховуваність досить часто є наслідком деяких відхилень у розвитку особистості, що проявляється в акцентуації. Підліток-акцентуант має посилені індивідуальні відміннос­ті, а тому виявляє вибіркову вразливість щодо певних виховних впливів при нормальній чи навіть підвищеній стійкості проти інших. Основною умовою успіху у виховній роботі з підлітками-акцентуантами є форму­вання в них мотивації самовдосконалення, потреби в самовихованні. Бу­ло виявлено три групи підлітків з так званою лабільною акцентуацією (33,3%), психастенічною (20%), та збудливою (19%).

Труднощі у спілкуванні вчителя з класом значною мірою залежать від переважання трьох типів акцентуацій. Ефективність виховної роботи вчителя залежить від того, наскільки правильно й глибоко він розуміє ін­дивідуально-психологічну своєрідність розвитку своїх вихованців, може пояснити ті причини, які зумовлюють специфіку реагування класу на за­уваження, покарання, вимоги, заохочення.

Підвищення відповідальності за свої дії, розвиток внутрішнього конт­ролю, більшої інтернальності — один із засобів розвитку потреби в само­вихованні.

З цією метою необхідно навчити підлітка аналізувати своє ставлен­ня до самого себе, усвідомлювати, як образ «Я» складається поступово з оцінок оточуючих, самооцінок, рефлексивних очікувань тощо. Образ самого себе складається з «Я» - минулого», (того, яким мене бачать інші люди, хоч я вже й не такий), «Я» - теперішнього» (того, яким я сам себе бачу в даний момент) і «Я» - майбутнього» (того, яким я обов'язково скоро стану). Три часових компоненти образу: «Я» минулий, про який всі знають за звичайною поведінкою, теперішній, що є регулятором

381

сьогоднішньої поведінки за актуальними мотивами, та майбутній, про який ніхто не здогадується, крім самого підлітка, передбачають пер­спективи самовиховання, допомагають усвідомити досягнення, знайти засоби просування вперед у самовдосконаленні.

Таким чином, психологія виховання вивчає психологічні закономір­ності формування людини як особистості в умовах цілеспрямованої ор­ганізації педагогічного процесу, розглядає виховання як процес, що здій­снюється при взаємодії вихователів і дітей, взаємодії самих школярів, які є не тільки об'єктами, але й суб'єктами виховання.

Питання до самоконтролю

1. Сформулюйте визначення предмета психології виховання.

2. Охарактеризуйте теорії виховання.

3. Обгрунтуйте ідею "Особистість є джерелом саморозвитку".

4. Визначте етапи формування моральної свідомості особистості.

5. Обгрунтуйте особливості формування внутрішніх регуляторів пове­
дінки і діяльності підростаючої особистості.

Література

Бех І.Д. Образ "Я" як мета формування і розвитку особистості // Педа­гогіка і психологія. — 1998. — №2.

Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. - К.: ІЗМН, 1998.

Бех І.Д. Психологічна суть гуманізму у вихованні особистості // Педа­гогіка і психологія. Вісник АПН України. - 1994. - № 3.

Бех І.Д. Психологічні резерви виховання особистості // Рідна школа. - К.: Преса України. - 2005. - №2.

Зверєва І.Д. Діагностика морального виховання школярів. Методич­ний посібник. - К.: ІСДО, 1995.

Карненчук С.П. Самовиховання особистості. Науково-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1998.

Киричук В.О. Психолого-педагогічне проектування в системі вихов­ного процесу загальноосвітньої школи // Практична психологія та соці-альна робота. - 2002. - № 8.

Лишин О.В. Педагогическая психология воспитания: Учеб. пособие для шк. психологов и педагогов. - М.: Ин-т. практич. психол., 1997.

Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. -X., 1997.382

XII. ПСИХОЛОГІЯ ВЧИТЕЛЯ





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.236.140 (0.006 с.)