Методи активного соціально-психологічного навчання

Широке розповсюдження та застосування в педагогічній та віковій психології в останні роки дістали методи активного соціально-психо­логічного навчання (АСПН), які розробила Т.С. Яценко. Ці методи за­стосовуються у вищих навчальних закладах для підготовки майбутніх спеціалістів, зокрема вчителів та психологів-практиків. Результативність такого навчання полягає в здатності суб'єкта децентрувати увагу, "бути в ситуації і над нею", в умінні оптимально розв'язувати проблеми, що ви­никають спонтанно у мінливій та неповторній ситуації.

Активне соціально-психологічне навчання в групі дає його учасникам змогу пізнати причини труднощів у спілкуванні особистісного характе­ру та зрозуміти їх психологічну зумовленість. У психокорекційному про­цесі учасник АСПН не лише збагачується специфічними знаннями про механізми власної психічної організації та її структуру на свідомому та несвідомому рівнях, а й пізнає систематизовані тенденції поведінки, які не завжди є виправданими з професійного погляду. За таких умов суб'єкт навчається самокорекції та самодіагностиці.

Зупинімося на основних методах АСПН. Провідним є метод групо­вої (спонтанної) дискусії. Саме такі л дискусії створюється можливість

вивчати базові психологічні захисти, логіку несвідомого та характер внутрішньої програмованості поведінки. В основу цього методу по­кладене безпосередню вербальну інтеракцію (взаємодію) між членами групи АСПН, завдяки чому навчання наповнюється змістовим мате­ріалом. Специфіка використання методу групової дискусії полягає в одночасному забезпеченні спонтанності поведінки в групі, інтеграції взаємин між її членами та глибиннопсихологічним аналізом резуль­татів. Робота групи зорієнтована на пізнання передумов виникнення особистісних проблем учасників навчання, водночас максимально за­охочується вияв безпосередніх емоційних реакцій, особистого став­лення до інших.

Додатковими методами АСПН є рольові ігри, психогімнастичні впра­ви, а для підготовки психологів-практиків - психомалюнок (проективний малюнок), психодрама.

Рольова гра характеризується соціальним спрямуванням сюжету. Специфічною особливістю її є та, що вона розгортається в дії і дає змогу учасникам гри набувати творчої самодіяльності. Окрім цього, гра прохо­дить спонтанно. Наприклад, керівник-"учень" пропонує "учням"-членам групи передати "вчителеві" записки про те, як вони його сприймають. Можна також запропонувати членам групи виступити в ролі "вчителя" вже на стадії відповідей на записки.

Методи розігрування рольових ситуацій дають можливість побачити членів групи не лише в міжособистісних стосунках, а й у процесі вико­нання певної соціальної ролі. Найпереконливішим є те, як саме суб'єкт структурує рольову ситуацію в умовах повної свободи.

Поведінка в рольовій грі дає змогу уточнити психодіагностичні при­пущення і з'ясувати, як особистісна проблема деструктує службові сто­сунки, робить їх неефективними. Завершуються ігрові методи аналізом соціально-перцептивного матеріалу з урахуванням поведінки учасників рольової гри в групі та поза нею.

Психогімнастичні вправи (психогімнастика) як один з методів АСПН сприяють глибшому та більш відкритому спілкуванню та згуртуванню групи, наприклад такі вправи, як "Представлення себе", "Перші вражен­ня один про одного", "Знойомство з групою", "Подарунки", "Аналіз вза­ємин в групі", "Яку рису я взяв би в тебе і що дав би замість неї" і т.п.

Інтерпретаційні методи

Ці методи найменше розроблені і виключно важливі. Вони об'єдну­ють різні варіанти генетичного і структурного методів.

Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку від нейрон-ного до поведінкового. При цьому генетичний метод інтерпретує весь

атеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, ста­дії, критичні моменти становлення психічних функцій та властивостей особистості.

Відомий український вчений С.Д. Максименко значну увагу приді­лив розробці експериментально-генетичного методу, який є найбільш адекватним розв'язанням завдань генетичного вивчення психіки в про­сторі реалізації фундаментальних ідей російського психолога Л.С. Ви-готського.

Якщо Л.С. Виготський вивчаючи психіку дитини реалізував прин­цип аналізу за одиницями, то С.Д. Максименко доповнює дослідження принципами історизму (єдності генетичної та експериментальної лінії в дослідженнях), принципом системності (цілісного розгляду психічних утворень), принципом проектування (активного моделювання, відтво­рення форм психіки в особливих умовах). Реалізація в дослідженні за­значених принципів дозволяє отримати більш адекватну картину генези психічних структур і наблизитися до розуміння механізмів розвитку в реальних "природних" умовах.

С.Д. Максименко є автором генетико-моделюючого методу, який за своєю сутністю є методом керованого формування певних вищих пси­хічних структур. Він вважає, що особистість є складною системою, що саморозвивається, тобто сама моделює і реалізує власну генезу. Гене-тико-моделюючий метод, поєднуючи чуттєвий досвід, емпіричне мис­лення з "точною фантазією" або креативністю, виокремлює в цілісній особистості змістовні одиниці, які несуть в собі цілісність і забезпечу­ють в своїй сукупності саморозвиток і функціонування. Особистість є дійсною "одиницею" існування і розвитку людської психіки, тобто пси­хіка людини особистісна. Генеза, існування, саморозвиток особистос­ті, на думку вченого, забезпечується особливою біосоціальною силою — "нуждою". "Нужда" як єдність біологічного і соціального є тим, що моделює і реалізує рух особистості та виступає вихідною одиницею — носієм особистісної природи психіки людини.

В своєму "розгортанні" нужда "зустрічається" із соціальними і біо­логічними факторами оточення людини і задає змістовні точки - одиниці тезаурусу особистості. Вони, ці одиниці, є і вузликами структури, і вод­ночас - лініями розвитку особистості.

Таким чином, аналітична складова генетико-моделюючого методу спрямована на виокремлення змістовних рухливих одиниць генези і са-момоделювання. Сам метод базується на таких принципах: аналізу за одиницями, єдності біологічного і соціального, креативності, рефлек­сивного релятивізму (фіксує принципову неможливість встановити точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості), єдності експериментальної і генетичної лінії розвитку.

Унікальність застосування генетико-моделюючого методу полягає в тому, що можна дослідити, як формуються вищі психічні структури. Окрім цього він є водночас методом навчання і методом дослідницьким, тобто дослідження через навчання.

Значущість методу у віковій і педагогічній психології полягає в тому, що метою і сенсом його є попереднє проектування і моделювання певно­го явища, за яким йде втілення проекту в життя, тобто досліджуване яви­ще не просто викликається, виникає, а створюється (наприклад, за умови проведення генетико-моделюючого дослідження в школі).

Цей метод допомогає здійснити розв'язання проблем щодо управлін­ня розвитком особистості завдяки тому, що він адекватний такому об'єк­ту вивчення, як розвиток психічних процесів і властивостей, процесу змі­ни форм і видів активності особистості, що в свою чергу характеризують переходи від нижчих ступенів до вищих.

Проведені на основі генетико-моделюючого методу експерименталь­ні дослідження показують, як здійснюється реальний процес психічного розвитку, зокрема, особистості школяра, в процесі навчання і виховання, та водночас засвідчують високу цінність методу для розв'язання сучас­них проблем школи.

Взаємозв'язки між частинами і цілим, тобто функціями і індивідом, суб'єктом діяльності і особистістю визначає структурний метод (психо-графія, типологічна класифікація, психологічний профіль). Структурний метод інтерпретує весь матеріал в характеристиках систем і типів зв'яз­ків між ними.

Специфічним вираженням цього методу є психографія, як цілісний синтетичний опис індивідуальності. Психографія застосовується для ви­вчення індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Вона до­зволяє виявити зв'язки між потенційними можливостями, здібностями і тенденціями, спрямованістю індивідуальності, основні протиріччя та сформулювати прогноз розвитку.

Питатання для самоконтролю

Які методи належать до організаційних? Розкрити їх суть.

Назвіть емпіричні методи дослідження та вкажіть, які з них основні, а які - допоміжні?

Чим генетико-моделюючий метод відрізняється від структурного?

В чому суть методів активного соціально-психологічного навчання?

Яке значення для вивчення розвитку особистості має близнюків метод?

Як застосовуються біографічні методи у віковій і педагогічній психології?

 

Література

Анастази А. Психологическое тестирование. - М., 1982. - Кн. 1, 2.

ВьіготскийЛ.С. Психология. М.: ЗКСМО-Пресс, 2000.

Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури - К., 1998.

Лисянська Т.М. Педагогічна психологія. НПУ їм. М.П. Драгоманова, 2002.

Рибалко Е.Ф. Возрастная и дифференциальная психология — Л.: ЛГУ, 1990.

Ломов Б Ф Методологические и теоретические проблеми психоло-гии.-М., 1984.

Методика діагностики відхилень у розумовому розвитку молодших школярів та старших дошкільників. (Стадненко Н.М., Ільяшенко Т.Д., Борщевська Л.В., Обуховська А.Г.) - Кам'янець-Подільський: Абетка, 1998.

Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослід­ження.-К.: НДПУ, 1990.

Абрамова Г.С. Возрастная психология. Учебное пособие для студен-тов вузов. - Ростов-на-Дону: Изд-во Феникс, 1997.

Зимняя Я.Л.Педагогическая психология. Учебное пособие для студен-тов вузов. - Ростов-на-Дону Изд-во Феникс, 1997.

Общая психодиагностика І Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. -М.: Изд-во МГУ, 1987.

Скрипченко О.В., Бурлака Я.І., Левченко МВ., Співак Н.В. Комплек­сне вивчення психології та педагогіки. Вступ до психології та педагогіки: Навч. посіб. - К.: Вид-во УМК ВО, 1992.

Скрипченко О.В., Лисянська Т.М., Скрипченко Л.О. Довідник з педа­гогіки і психології: Навч. посіб. - К., Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000.