Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Психоаналітичні теорії дитячого розвиткуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
а) динамічна концепція сексуального розвитку 3. Фройда Відповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зводяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідоз-ної чи сексуальної енергії. Психоаналітичні стадії психічного розвитку - це стадії психічного генезу протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: «Воно», «Я», «Над-Я» та їх взаємовплив. Оральна (аутоеротична) стадія (0—1 рік) характеризується тим, що основним джерелом задоволення є харчування. Вона включає дві фази: ранню (0-6 міс.) та пізню (6-12 міс.) і характеризується двома послідовними лібідозними діями: смоктання та укус. Провідною ерогенною зоною на цій стадії є рот. Якщо в перші місяці свого життя дитина не відділяє своїх відчуттів від об'єкта, то в другій половині першого року життя у дитини починають формуватись перші уявлення про інші об'єкти (і, в першу чергу, про матір), як незалежні від нього. Мати сприймається як об'єкт, який може захистити від зовнішнього світу і дитина проявляє невдоволення та тривожність, коли її довго немає поряд. Біологічний зв'язок з матір'ю породжує потребу в любові, яка живе в людині все життя. У новонародженої дитини ще немає «Я», воно поступово диференціюється від її «Воно» під впливом зовнішнього світу у зв'язку із задоволенням чи незадоволенням своїх оральних потреб. Не маючи достатнього їх задоволення, дитина шукає заміщення і не може перейти на наступну стадію генетичного розвитку. Вже на цій стадії, як вважав 3. Фройд, діти поділяються на оптимістів та песимістів і можуть проявляти жадібність, вимогливість, невдоволення як риси майбутньої особистості. Анальна стадія (1-3 роки) характеризується переміщенням дитячої сексуальності в область ануса у зв'язку з оволодінням функціями виділення, дефекації, утворенням «Я», яке здатне контролювати імпульси «Воно» та «Над-Я» як частини «Я», де закладаються заборони та вимоги дорослих до поведінки дитини. Залежно від ставлення дитини до тілесних, природних функцій, якими вона оволодіває, у неї розвиваються такі риси, як акуратність, точність або ж впертість, агресивність, замкнутість та ін. Фаллічна стадія (3-5 років) - це найвищий рівень дитячої сексуальності, на якому діти зосереджені на генітальних органах та відчувають потяг до інших дорослих і, перш за все, до батьків. Це, за висловом 3. Фройда, Едіпів комплекс у хлопчиків (потяг до матері) та комплекс Елек-три у дівчаток (потяг до батька). Звільнення від цього комплексу та утворення «Над-Я» відбувається в кінці цієї стадії, що відіграє значну роль у психічному розвитку дитини. До п'яти років у дитини уже сформовані основні структури особистості, головну серед яких відіграє «Я», яке бореться з потягами «Воно» та заборонами «Над-Я», закладається раціональне мислення, самоспостереження, розсудливість. У латентній стадії (5— 12 років) «Я» вже повністю контролює потреби «Воно», статевий інтерес знижується, енергія лібідо переноситься на засвоєння загальнолюдського досвіду та встановлення дружніх стосунків з ровесниками та дорослими. На генітальній стадії (12-18 років) дитячі сексуальні прагнення знову повертаються і підліток прагне до нормального сексуального спілкування. Та якщо з якихось причин воно ускладнюється, спостерігається регресія на одну з попередніх стадій, може виникнути, наприклад, Едіпів комплекс у формі гомосексуальності. «Я» бореться з «Воно», використовуючи такі механізми психологічного захисту, як аскетизм та інтелектуалізація, які допомагають загальмувати потяги. Механізм сублімації, за 3. Фройдом, забезпечує нормальний розвиток та безконфліктну взаємодію «Воно», «Я», та «Над-Я». Основна цінність теорії 3. Фройда полягає у виявленні значення для розвитку дитини інших людей. Психоаналіз 3. Фройда отримав свій розвиток в роботах його доньки А. Фройд, які висвітлюють закономірності розвитку дитини, труднощі в навчанні та вихованні, природу та чинники порушень нормального розвитку. Кожна фаза, на думку А. Фройд, є результатом розв'язання конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами та вимогами оточення. Нормальний розвиток дитини відбувається стрибкоподібно з прогресивними і регресивними процесами, і є процесом поступової соціалізації, переходом від принципу задоволення до принципу реальності. б) епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона Е. Еріксон, виходячи з структури особистості згідно 3. Фройду, розробив психоісторичну теорію розвитку особистості з врахуванням конкретного культурного середовища. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він увів поняття «групової ідентичності» та «егоідентичності». «Групова ідентичність» формується як результат включення дитини в певну соціальну групу, а «егоідентичність» як відчуття цілісного власного «Я», ЙОГО СТІЙКОСТІ. Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: немовляти (оральна стадія), ранній вік (анальна стадія), вік гри (фаллічна стадія), шкільний вік (латентна стадія), підлітковий вік (латентна стадія), молодість, зрілість і старість. До кожної стадії життєвого циклу суспільство пред'являє певне завдання, розв'язання якого залежить як від рівня розвитку індивіда, так і від духовної зрілості суспільства і зводиться до встановлення динамічного співвідношення між двома крайніми полюсами. Розвиток особистості є результатом боротьби двох крайніх можливостей, яка на новій стадії розділяється новим завданням. Поворотні пункти при переході від однієї форми егоідентичності до другої Е. Еріксон називає кризами ідентичності. Таблиця 2.1. Стадії життєвого шляху особистості за Е. Еріксоном
Так, найбільш глибокою життєвою кризою характеризується п'ята стадія розвитку особистості, до якої призводять три лінії розвитку: бурхливий фізичний ріст та статеве дозрівання, стурбованість сприйняттям себе очима інших та пошук професійного покликання. Е. Еріксон вважав, що послідовність стадій є результатом біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, чого чекає від людини суспільство, до якого вона належить. Кожна людина, вважав Е. Еріксон, може пройти ці стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить від тривалості життя. Теорія соціального научіння Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми суспільства, тобто як відбувається її соціалізація. Соціалізація - це процес входження дитини в суспільство, її становлення повноцінним його членом. Прихильники цієї теорії стверджують, що всі індивідуальні відмінності в розвитку дитини є результатом научіння. Теорія соціального научіння розробляється трьома поколіннями вчених. Представники першого - Н. Міллер та Дж. Доллард - трансформували ідеї 3. Фройда, замінивши принцип задоволення принципом підкріплення, під яким вони розуміють усе, що стимулює повторення раніше виниклої реакції. Научіння — це підсилення зв'язку між основним стимулом і відповіддю, яка виникає завдяки підкріпленню. Будь-якої форми поведінки можна набути через наслідування. Завдання батьків вони вбачали в соціалізації дітей, в підготовці їх до життя, і особливу роль у цьому процесі відіграє мати, яка подає перший приклад людських стосунків. Стосунки між батьками і дітьми в рамках цієї концепції вивчав американський психолог Р. Сіре. Він вважав, що природу дитячого розвитку визначає практика дитячого виховання. Р. Сіре виділяє три фази розвитку дитини: - фаза рудиментарної поведінки, - базується на вроджених потребах та научінні в перші місяці життя; - фаза первинних мотиваційних систем - научіння в сім'ї (основна фаза соціалізації); - фаза вторинних мотиваційних систем - научіння поза сім'єю у зв'язку зі вступом до школи. Центральним компонентом научіння в першій фазі Р. Сіре вважає психологічну залежність, яка проявляється тим, що дитина боїться бути одна і прагне привернути до себе увагу. Залежність є складною мотиваційною системою, яка не вроджена, а формується і є ефективним методом виховання у дитини правил соціального життя. В результаті взаємодії дитини з матір'ю виробляються такі вторинні підкріплення, як посмішка, дотик, слова та відповідна реакція на них, а також соціальні очікування. І дитина, і мати відповідають на позу, посмішку, тембр голосу саме тими реакціями, які відповідають очікуванням іншого. Засвоюючи елементарні рольові функції, дитина своєю поведінкою стимулює маму до певних дій. На розвиток дитини впливає також соціальне середовище. В це поняття Р. Сіре включає стать дитини, становище в сім'ї, рівень освіти батьків, психологічний клімат у сім'ї. Він стверджує, що ймовірність здорового розвитку дитини вища, якщо мати задоволена життям. Таким чином, перша фаза розвитку дитини зв'язує біологічну спадковість новонародженого з його довкіллям, вводить немовля в навколишнє середовище та є основою для розширення його взаємодії з зовнішнім світом. Ліікова і педагогічна психологія Друга фаза розвитку дитини триває від 1,5 рок)у до вступу до ШК0Ли. ПерВИННІ Потреби ЩЄ Є ОСНОВНИМ МОТИВОМ ПОВЄДІНІКИ дитини але ПОСТУПОВО вони перетворюються у вторинні, дитина пеірестає б ' настільки залежною від матері, розвивається ідентифікація сеебе 3 батьками Р. Сіре виявив, що для формування залежної псоВедінки має значення участь у спілкуванні з дитиною кожного з батьків5 і виділив п'ять форм залежної поведінки: 1. Пошук негативної уваги, що складається в рез>ультаті нюьких вимог матері до дитини та сильної участі у вихованні і батька; проявляється в привертанні уваги опозиційною поведінкою, ТОбто неслухняністю, ігноруванням вимог. 2. Пошук постійного підтвердження, що пов'язаііНИи 3 високими вимогами щодо досягнень з боку обох батьків та проЗЯВЛяється формі ви_бачень, потребі захисту, допомоги, втішань, схв^алення 3. Пошук позитивної уваги від оточуючих як насл1ідок ТЄрПИМ0Сті батьків, схвалення та рідкого покарання з їх боку. 4. Перебування біля інших дітей чи дорослих як ФЬорма незрілої пасивної, але позитивної за своїм змістом залежності^ 5. «Дотик та утримання» як форма залежності уу вигляді дотиків, обіймів і т.п. Дві останні форми призводять до розвитку інфаантил^за -• Третя фаза розвитку дитини (шкільні роки) хараакте ться зниженням залежності від сім'ї та підвищенням - від вчиттелів та ровесНиків Основна ідея концепції Р. Сірса полягає у тому,, Що розвиток дитини — це результат практики виховання і научіння. Важливим напрямком у рамках теорії соціальнсого научіння є дослідження критичних періодів соціалізації, які, власне, > тим самим ЗНОву зробили спробу розв'язати проблему співвідношення [ спадковості і досвіду в розвитку дитини. Представники цього напрямку ^ (Лоренц, Харлоу, Ге-зелл) стверджують, що вплив досвіду залежить від, часу йог'о дії. в п'евні періоди життя дитини він є значним, а в інші мал(юпомітним Найбільш глибоким є досвід ранніх років, коли формуються г перші соціальні зв'язки, емоційна прив'язаність (навіть для дітей тваррИН найважливішою є потреба в контактах, а не в їжі). Виділяються два критичних періоди соціалізації^- 1) на першому році життя у дитини формується! психологічна залежність, встановлюються зв'язки з близькими йом^у людьми- 2) у 2-3 роки, коли в поведінці з'являються елемеьнти незалежності. Такою ознакою, соціалізуючим елементом є соціалі!Ьна посмішка дитини «комплекс пожвавлення». Цей вік є критичним, або сензитивним для нав^чання х якщо воно не відбувається в цей період, то потім буде неефективніІИМ; а тому р03ум0Вий фізичний і емоційний розвиток дітей слід здійснювати з самого раннього віку. Багато прихильників знайшов також біхевіористичний підхід в рамках теорії соціального научіння. Так, Б. Скіннер вважає, що поведінка людини повністю визначається впливом зовнішнього середовища. Ймовірність того, що певний акт поведінки повториться знову, вважає Б. Скіннер, залежить від підкріплення, яке підсилює поведінку та може бути як позитивним (дитина готується до уроків, щоб отримати похвалу дорослих), так і негативним (дитина готується до уроків, щоб уникнути покарання). Підкріплення може бути також первинним (їжа, вода, температура) і умовним (це стимул, який спочатку був нейтральним, а потім, поєднуючись з первинним, отримав функцію підкріплення, наприклад, гроші, схвалення, знаки любові, уваги і т.п.). Негативне підкріплення і покарання не тотожні: якщо перше підсилює поведінку, то друге - стримує, і може здійснюватись при позбавленні позитивного підкріплення чи застосуванні негативного (покаранням за погану поведінку може бути позбавлення дитини обіцяної винагороди). Покарання дає інколи ситуативний, але короткочасний ефект, а тому Скіннер пропонує замінити покарання акцентуванням на чомусь хорошому у дитині і тим самим закріплення його. Деякі психологи (Дж. Аронфрід) не погоджуються з тезою про те, що процес соціалізації може успішно відбуватись без покарання і вважають його такою ж необхідною формою соціалізації, як і заохочення. Ще один напрямок теорії соціального научіння — це научіння через спостереження та наслідування, який розробляв А. Бандура. Для того, щоб у дитини сформувалась за допомогою наслідування нова форма поведінки, необхідно, щоб вона була уважною до моделі, яка чимось вирізняється та має функціональне значення, — мала розвинену пам'ять, певні рухові навички для відтворення того, що сприймається, та позитивну мотивацію до наслідування. У цілому, в психологічних дослідженнях цього напрямку, прослідкову-ється тенденція зміщення акцентів з погляду на дитину як об'єкт, що знаходиться під впливом сім'ї та культури, на визнання її активної сутності та активної взаємодії з довкіллям. У зв'язку з цим особлива увага приділяється аналізу ролі сім'ї та соціальних інститутів в розвитку дитини (У. Бронфенб-реннер), розглядаються причини відчуження, «вікової сегрегації» сучасної молоді, що проявляється в її нездатності знайти своє місце в суспільстві. Корені цього психологи вбачають в особливостях життя сучасної сім'ї: високій зайнятості батьків на роботі, низькому матеріальному рівню життя, збільшенні засобів масової інформації, та, як наслідок, зниження потреби в спілкуванні, від чого страждає, перш за все, психічний розвиток дітей. Та якщо аналізувати глибше, то справжнім чинником, який по суті призводить і до дезорганізації сім'ї, є спосіб життя всього суспільства, яке не визнає сім'ю та дитину своєю найвищою цінністю.
|
||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 383; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.67.90 (0.013 с.) |