Психоаналітичні теорії дитячого розвитку



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психоаналітичні теорії дитячого розвитку



а) динамічна концепція сексуального розвитку 3. Фройда

Відповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зво­дяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідоз-ної чи сексуальної енергії. Психоаналітичні стадії психічного розвитку - це стадії психічного генезу протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: «Воно», «Я», «Над-Я» та їх взаємовплив.

Оральна (аутоеротична) стадія (0—1 рік) характеризується тим, що основним джерелом задоволення є харчування. Вона включає дві фази: ранню (0-6 міс.) та пізню (6-12 міс.) і характеризується двома послідов­ними лібідозними діями: смоктання та укус. Провідною ерогенною зо­ною на цій стадії є рот. Якщо в перші місяці свого життя дитина не відді­ляє своїх відчуттів від об'єкта, то в другій половині першого року життя у дитини починають формуватись перші уявлення про інші об'єкти (і, в першу чергу, про матір), як незалежні від нього. Мати сприймається як об'єкт, який може захистити від зовнішнього світу і дитина проявляє не­вдоволення та тривожність, коли її довго немає поряд. Біологічний зв'я­зок з матір'ю породжує потребу в любові, яка живе в людині все життя.

У новонародженої дитини ще немає «Я», воно поступово диференці­юється від її «Воно» під впливом зовнішнього світу у зв'язку із задово­ленням чи незадоволенням своїх оральних потреб. Не маючи достатнього їх задоволення, дитина шукає заміщення і не може перейти на наступну стадію генетичного розвитку. Вже на цій стадії, як вважав 3. Фройд, діти поділяються на оптимістів та песимістів і можуть проявляти жадібність, вимогливість, невдоволення як риси майбутньої особистості.

Анальна стадія (1-3 роки) характеризується переміщенням дитячої сексуальності в область ануса у зв'язку з оволодінням функціями виді­лення, дефекації, утворенням «Я», яке здатне контролювати імпульси «Воно» та «Над-Я» як частини «Я», де закладаються заборони та вимоги

дорослих до поведінки дитини. Залежно від ставлення дитини до тілес­них, природних функцій, якими вона оволодіває, у неї розвиваються такі риси, як акуратність, точність або ж впертість, агресивність, замкнутість та ін.

Фаллічна стадія (3-5 років) - це найвищий рівень дитячої сексуаль­ності, на якому діти зосереджені на генітальних органах та відчувають потяг до інших дорослих і, перш за все, до батьків. Це, за висловом 3. Фройда, Едіпів комплекс у хлопчиків (потяг до матері) та комплекс Елек-три у дівчаток (потяг до батька). Звільнення від цього комплексу та утво­рення «Над-Я» відбувається в кінці цієї стадії, що відіграє значну роль у психічному розвитку дитини. До п'яти років у дитини уже сформовані основні структури особистості, головну серед яких відіграє «Я», яке бо­реться з потягами «Воно» та заборонами «Над-Я», закладається раціо­нальне мислення, самоспостереження, розсудливість.

У латентній стадії(5—12років) «Я» вже повністю контролює потре­би «Воно», статевий інтерес знижується, енергія лібідо переноситься на засвоєння загальнолюдського досвіду та встановлення дружніх стосунків з ровесниками та дорослими.

На генітальній стадії (12-18 років) дитячі сексуальні прагнення знову повертаються і підліток прагне до нормального сексуального спіл­кування. Та якщо з якихось причин воно ускладнюється, спостерігається регресія на одну з попередніх стадій, може виникнути, наприклад, Едіпів комплекс у формі гомосексуальності. «Я» бореться з «Воно», використо­вуючи такі механізми психологічного захисту, як аскетизм та інтелектуа­лізація, які допомагають загальмувати потяги.

Механізм сублімації, за 3. Фройдом, забезпечує нормальний розвиток та безконфліктну взаємодію «Воно», «Я», та «Над-Я».

Основна цінність теорії 3. Фройда полягає у виявленні значення для розвитку дитини інших людей.

Психоаналіз 3. Фройда отримав свій розвиток в роботах його донь­ки А. Фройд, які висвітлюють закономірності розвитку дитини, трудно­щі в навчанні та вихованні, природу та чинники порушень нормально­го розвитку. Кожна фаза, на думку А. Фройд, є результатом розв'язання конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами та вимогами ото­чення. Нормальний розвиток дитини відбувається стрибкоподібно з про­гресивними і регресивними процесами, і є процесом поступової соціалі­зації, переходом від принципу задоволення до принципу реальності.

б) епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона

Е. Еріксон, виходячи з структури особистості згідно 3. Фройду, розро­бив психоісторичну теорію розвитку особистості з врахуванням конкрет­ного культурного середовища. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не

виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він увів поняття «групової ідентичності» та «егоідентичності». «Групо­ва ідентичність» формується як результат включення дитини в певну со­ціальну групу, а «егоідентичність» як відчуття цілісного власного «Я»,

ЙОГО СТІЙКОСТІ.

Він виділяє вісім стадій життєвого шляху особистості: немовляти (оральна стадія), ранній вік (анальна стадія), вік гри (фаллічна стадія), шкільний вік (латентна стадія), підлітковий вік (латентна стадія), моло­дість, зрілість і старість.

До кожної стадії життєвого циклу суспільство пред'являє певне за­вдання, розв'язання якого залежить як від рівня розвитку індивіда, так і від духовної зрілості суспільства і зводиться до встановлення динамічно­го співвідношення між двома крайніми полюсами.

Розвиток особистості є результатом боротьби двох крайніх можливос­тей, яка на новій стадії розділяється новим завданням. Поворотні пункти при переході від однієї форми егоідентичності до другої Е. Еріксон нази­ває кризами ідентичності.

Таблиця 2.1. Стадії життєвого шляху особистості за Е. Еріксоном

 

Вік немовляти (оральна стадія) Довір'я - недовір'я
Ранній вік (анальна стадія) Автономія - сумніви, сором
Вік гри (фаллічна стадія) Ініціативність - почуття провини
Шкільний вік (латентна стадія) Досягнення — неповноцінність
Підлітковий вік (латентна стадія) Ідентичність - дифузія ідентичності
Молодість Інтимність - ізоляція
Зрілість Творчість — застій
Старість Інтеграція - розчарування в житті

Так, найбільш глибокою життєвою кризою характеризується п'ята стадія розвитку особистості, до якої призводять три лінії розвитку: бурх­ливий фізичний ріст та статеве дозрівання, стурбованість сприйняттям себе очима інших та пошук професійного покликання.

Е. Еріксон вважав, що послідовність стадій є результатом біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, чого чекає від людини суспільство, до якого вона належить. Кожна людина, вважав Е. Еріксон, може пройти ці стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить від тривалості життя.

Теорія соціального научіння

Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми сус­пільства, тобто як відбувається її соціалізація.

Соціалізація - це процес входження дитини в суспільство, її станов­лення повноцінним його членом.

Прихильники цієї теорії стверджують, що всі індивідуальні відмін­ності в розвитку дитини є результатом научіння.

Теорія соціального научіння розробляється трьома поколіннями вче­них. Представники першого - Н. Міллер та Дж. Доллард - трансформу­вали ідеї 3. Фройда, замінивши принцип задоволення принципом підкрі­плення, під яким вони розуміють усе, що стимулює повторення раніше виниклої реакції. Научіння — це підсилення зв'язку між основним сти­мулом і відповіддю, яка виникає завдяки підкріпленню. Будь-якої форми поведінки можна набути через наслідування.

Завдання батьків вони вбачали в соціалізації дітей, в підготовці їх до життя, і особливу роль у цьому процесі відіграє мати, яка подає перший приклад людських стосунків.

Стосунки між батьками і дітьми в рамках цієї концепції вивчав аме­риканський психолог Р. Сіре. Він вважав, що природу дитячого розвитку визначає практика дитячого виховання.

Р. Сіре виділяє три фази розвитку дитини:

- фаза рудиментарної поведінки, - базується на вроджених потребах та научінні в перші місяці життя;

- фаза первинних мотиваційних систем - научіння в сім'ї (основна фаза соціалізації);

- фаза вторинних мотиваційних систем - научіння поза сім'єю у зв'язку зі вступом до школи.

Центральним компонентом научіння в першій фазі Р. Сіре вважає пси­хологічну залежність, яка проявляється тим, що дитина боїться бути одна і прагне привернути до себе увагу. Залежність є складною мотиваційною системою, яка не вроджена, а формується і є ефективним методом вихо­вання у дитини правил соціального життя. В результаті взаємодії дитини з матір'ю виробляються такі вторинні підкріплення, як посмішка, дотик, слова та відповідна реакція на них, а також соціальні очікування. І дити­на, і мати відповідають на позу, посмішку, тембр голосу саме тими реак­ціями, які відповідають очікуванням іншого. Засвоюючи елементарні ро­льові функції, дитина своєю поведінкою стимулює маму до певних дій.

На розвиток дитини впливає також соціальне середовище. В це понят­тя Р. Сіре включає стать дитини, становище в сім'ї, рівень освіти батьків, психологічний клімат у сім'ї. Він стверджує, що ймовірність здорового розвитку дитини вища, якщо мати задоволена життям.

Таким чином, перша фаза розвитку дитини зв'язує біологічну спадко­вість новонародженого з його довкіллям, вводить немовля в навколиш­нє середовище та є основою для розширення його взаємодії з зовнішнім світом.Ліікова і педагогічна психологія

Друга фаза розвитку дитини триває від 1,5 рок)у до вступу до ШК0Ли.

ПерВИННІ Потреби ЩЄ Є ОСНОВНИМ МОТИВОМ ПОВЄДІНІКИ дитини але ПОСТУ­ПОВО вони перетворюються у вторинні, дитина пеірестає б ' настільки залежною від матері, розвивається ідентифікація сеебе 3 батьками

Р. Сіре виявив, що для формування залежної псоВедінки має значення участь у спілкуванні з дитиною кожного з батьків5 і виділив п'ять форм залежної поведінки:

1. Пошук негативної уваги, що складається в рез>ультаті нюьких вимог матері до дитини та сильної участі у вихованні і батька ; проявляється в привертанні уваги опозиційною поведінкою, ТОбто неслухняністю, ігноруванням вимог.

2. Пошук постійного підтвердження, що пов'язаііНИи 3 високими вимогами щодо досягнень з боку обох батьків та проЗЯВЛяється формі ви_бачень, потребі захисту, допомоги, втішань, схв^алення

3. Пошук позитивної уваги від оточуючих як насл1ідок ТЄрПИМ0Сті батьків, схвалення та рідкого покарання з їх боку.

4. Перебування біля інших дітей чи дорослих як ФЬорма незрілої пасивної, але позитивної за своїм змістом залежності^

5. «Дотик та утримання» як форма залежності уу вигляді дотиків, обіймів і т.п.

Дві останні форми призводять до розвитку інфаантил^за -•

Третя фаза розвитку дитини (шкільні роки) хараакте ться знижен­ням залежності від сім'ї та підвищенням - від вчиттелів та ровесНиків

Основна ідея концепції Р. Сірса полягає у тому,, Що розвиток дитини це результат практики виховання і научіння.

Важливим напрямком у рамках теорії соціальнсого научіння є дослід­ження критичних періодів соціалізації, які, власне, > тим самим ЗНОву зро­били спробу розв'язати проблему співвідношення [ спадковості і досвіду в розвитку дитини. Представники цього напрямку ^ (Лоренц, Харлоу, Ге-зелл) стверджують, що вплив досвіду залежить від, часу йог'о дії. в п'евні періоди життя дитини він є значним, а в інші мал(юпомітним Найбільш глибоким є досвід ранніх років, коли формуються г перші соціальні зв'яз­ки, емоційна прив'язаність (навіть для дітей тваррИН найважливішою є потреба в контактах, а не в їжі).

Виділяються два критичних періоди соціалізації^-

1) на першому році життя у дитини формується! психологічна залежність, встановлюються зв'язки з близькими йом^у людьми-

2) у 2-3 роки, коли в поведінці з'являються елемеьнти незалежності. Такою ознакою, соціалізуючим елементом є соціалі!Ьна посмішка дитини «комплекс пожвавлення».

Цей вік є критичним, або сензитивним для нав^чання х якщо воно не відбувається в цей період, то потім буде неефективніІИМ; а тому р03ум0Вий

фізичний і емоційний розвиток дітей слід здійснювати з самого раннього віку.

Багато прихильників знайшов також біхевіористичний підхід в рамках теорії соціального научіння. Так, Б. Скіннер вважає, що поведінка люди­ни повністю визначається впливом зовнішнього середовища.

Ймовірність того, що певний акт поведінки повториться знову, вважає Б. Скіннер, залежить від підкріплення, яке підсилює поведінку та може бути як позитивним (дитина готується до уроків, щоб отримати похвалу дорослих), так і негативним (дитина готується до уроків, щоб уникнути покарання).

Підкріплення може бути також первинним (їжа, вода, температура) і умовним (це стимул, який спочатку був нейтральним, а потім, поєдну­ючись з первинним, отримав функцію підкріплення, наприклад, гроші, схвалення, знаки любові, уваги і т.п.).

Негативне підкріплення і покарання не тотожні: якщо перше підси­лює поведінку, то друге - стримує, і може здійснюватись при позбавленні позитивного підкріплення чи застосуванні негативного (покаранням за погану поведінку може бути позбавлення дитини обіцяної винагороди).

Покарання дає інколи ситуативний, але короткочасний ефект, а тому Скіннер пропонує замінити покарання акцентуванням на чомусь хоро­шому у дитині і тим самим закріплення його.

Деякі психологи (Дж. Аронфрід) не погоджуються з тезою про те, що процес соціалізації може успішно відбуватись без покарання і вважають його такою ж необхідною формою соціалізації, як і заохочення.

Ще один напрямок теорії соціального научіння — це научіння через спостереження та наслідування, який розробляв А. Бандура. Для того, щоб у дитини сформувалась за допомогою наслідування нова форма по­ведінки, необхідно, щоб вона була уважною до моделі, яка чимось виріз­няється та має функціональне значення, — мала розвинену пам'ять, певні рухові навички для відтворення того, що сприймається, та позитивну мо­тивацію до наслідування.

У цілому, в психологічних дослідженнях цього напрямку, прослідкову-ється тенденція зміщення акцентів з погляду на дитину як об'єкт, що зна­ходиться під впливом сім'ї та культури, на визнання її активної сутності та активної взаємодії з довкіллям. У зв'язку з цим особлива увага приділяється аналізу ролі сім'ї та соціальних інститутів в розвитку дитини (У. Бронфенб-реннер), розглядаються причини відчуження, «вікової сегрегації» сучасної молоді, що проявляється в її нездатності знайти своє місце в суспільстві. Корені цього психологи вбачають в особливостях життя сучасної сім'ї: ви­сокій зайнятості батьків на роботі, низькому матеріальному рівню життя, збільшенні засобів масової інформації, та, як наслідок, зниження потреби в спілкуванні, від чого страждає, перш за все, психічний розвиток дітей.

Та якщо аналізувати глибше, то справжнім чинником, який по суті призводить і до дезорганізації сім'ї, є спосіб життя всього суспільства, яке не визнає сім'ю та дитину своєю найвищою цінністю.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.223.30 (0.021 с.)