Процес засвоєння як зміст учбової діяльності учнів

Згідно поглядів С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, учбова діяльність має свій зміст. Його складає засвоєння. Поняття засвоєння пояснюється по-різному, наприклад, засвоєння як механізм присвоєння суспільно-іс­торичного досвіду, сукупності знань, значень, узагальнених способів дій, моральних норм і правил поведінки. Засвоєння розуміють як складну ін­телектуальну діяльність людини, яка включає всі пізнавальні процеси, зокрема, сприймання, розуміння, запам'ятання та відтворення сприйня­того матеріалу. Засвоєння по відношенню до учіння в цілому та учбової діяльності учнів є результатом. Є й інші підходи у розумінні засвоєння. Так, С.Л. Рубінштейн пояснював засвоєння як зміст учбової діяльності, а В.В. Давидов - як основну мету та головний результат діяльності [6]. І.А. Зимня приєднується до поглядів С.Л. Рубінштейна і пише, що у за­гальному вигляді засвоєння визначається як процес сприйняття, смисло­вої обробки, збереження знань, вироблення умінь та навичок [8]. Анало­гічно визначає засвоєння Дж. Брунер, виділяючи у ньому основні фази перебігу. На його думку, у цьому процесі відбувається отримання нової інформації, трансформація її, пристосування цієї інформації до завдань, задач та перевірка і контроль [2].

Можна сказати, що всі дослідники відмічають компонентність, фаз-ність цього процесу (С.Л. Рубінштейн, В.О. Крутецький, І.І. Ільясов), але пояснюють їх по-різному. Основними компонентами засвоєння є: пози­тивне ставлення учнів, процес безпосереднього чуттєвого ознайомлення з матеріалом, мислення як процес переробки навчального матеріалу, про­цес запам'ятання та збереження отриманої інформації. І.І. Ільясов визна­чає учіння як здобуття конкретного досвіду. На емпіричному рівні визна­чає учіння як процес засвоєння конкретних видів знань, умінь та нави­чок, а тому його структура учіння є структурою засвоєння [9; 74].

На думку І.І. Ільясова, виділені багатьма дослідниками компоненти засвоєння недостатньо узагальнені, виділялись за неоднорідними озна­ками, а тому варто виділити лише два різних компоненти у цьому про­цесі: 1) отримання засвоюваних знань про об'єкт та дій з ним і 2) об­робка, освоєння знань та дій. І.І. Ільясов всі виділені у різних підходах компоненти називає макрокомпонентами, зокрема, розуміння та заучу­вання (Коменський), заглиблення (чіткість, асоціації, система) (Гербарт) та метод знаходження знання і закріплення (Дістервег), сприймання, переробка та вираження в дії (Лай), отримання та закріплення (Ушин-ський), отримання, переробка та використання (Каптерєв), сприймання, відволікання та перевірка в діяльності (Лесгафт), установлення зв'язку та зміцнення зв'язку (Торндайк), успіх та пам'ять (Коффка), селективне сприймання та кодування, збереження, виконання (Гегні), орієнтування та пророблення (Лінгарт), увага, розуміння та пам'ять, моторика (Банду­ра), оцінка, вибір способів дії та реалізація (Перис та Кросе), сприймання, розуміння та виконання, перевірка (Леонтьєв), з'ясування, орієнтування та обробка (Гальперін), сприймання, осмислення та закріплення, оволо­діння (Рубінштейн), засвоєння пояснення та закріплення в дії (Кабано-ва-Меллєр), сприймання, пошук та заучування (Ітельсон), усвідомлення засобів та вправи (Щедровицький), когнітивне засвоєння діяльності та практична дія (Шадриков) [9; 76].

З питання різноманітності підходів у поясненні компонентності за­своєння І.А. Зимній імпонує думка С.Л. Рубінштейна про те, що всі про­цеси, які входять у засвоєння, формуються протягом навчання, що вони формуються у двобічному процесі навчання, у якому взаємопов'язаніта взаємозумовлені вчитель-учень-навчальний матеріал [8]. Автор називає загальною стратегією засвоєння розгорнуту схему засвоєння С.Л. Ру­бінштейна, до якої входять такі стадії, як первинне ознайомлення з ма­теріалом та його сприймання у широкому розумінні цього слова, його осмислення, спеціальна робота по закріпленню, використанню на прак­тиці [22; 85].

Однією зі стратегій засвоєння може бути схема поетапного управлін­ня формуванням розумових дій (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна). Автори

цієї схеми виділяють п'ять етапів засвоєння. До першого' етапу належить ознайомлення з діями, які потрібно формувати. Учням показують, на що потрібно орієнтуватися при виконанні дії. Другий етап засвоєння на­зивається етапом матеріальної (або матеріалізованої) дії. Це зовнішня, матеріальна, розгорнута дія. Учні засвоюють склад дії, її окремі опе­рації, перевіряють виконання кожної операції. На третьому етапі учні переводять виконання цієї дії у план зовнішнього усного або писемного мовлення. Дія удосконалюється, узагальнюється, скорочується, але ще не досягає рівня автоматизації. Четвертий етап - це етап "зовнішнього мовлення про себе": дії виконуються у формі "зовнішнього мовлення про себе". Дія продовжує змінюватися у напрямку узагальненості та згорнутості. Завершується засвоєння дії на п'ятому - розумовому етапі. Дія виконується в плані внутрішнього мовлення, максимально скорочу­ється та автоматизується.

Чим же характеризується засвоєння та як його відрізнити від незасво-єного матеріалу? І.А. Зимня систематизувала такі основні характеристи­ки засвоєння, як міцність, яка визначається незалежністю використання засвоєних знань та вироблених умінь від часу, особливостей ситуації та умов використання знань. На міцність засвоєння знань впливає систем­ність та усвідомленість сприйнятого навчального матеріалу, та те, якого значення надає учень цьому матеріалу, як він ставиться до нього, чи за­довольняє цей матеріал його пізнавальні потреби, чи вчиться школяр ви­користовувати знання у практичних ситуаціях.

Наступною характерною особливістю засвоєння є його організова­ність. Прикладом організованості засвоєння є поетапне формування ро­зумових дій, програмоване та проблемне навчання та ін..

Засвоєння має особистісно-діяльнісний характер та особистісну зу­мовленість. Це означає, що якість засвоєння залежить в ід того, як учень ставиться до учіння, до навчального матеріалу, які відносини у нього складаються з вчителем, як впливає сам процес засвоєння на формуван­ня мотивів школяра, цілей, стратегій засвоєння.

Засвоєння має певні характерні особливості залежно від віку учнів. У зв'язку з цим воно може бути опосередкованим, репродуктивним та про­дуктивним. Так, у молодшому шкільному віці учні засвоюють навчаль­ний матеріал, не змінюючи його структуру. У старшому шкільному віці учні трансформують навчальний матеріал, виробляють власну структуру його відтворення.

Високий рівень засвоєння визначається здатністю учня до переносу навчального матеріалу, до використання його в завданнях іншого харак­теру. Перенос засвоєних знань можливий при умові їх узагальненості.

Засвоєння характеризується швидкістю актуалізації знань, їх повно­тою, системністю та рівнем дій у процесі використання цих знань.