Соціальна ситуація розвитку юнацтва. Криза юнацького віку та особливості її перебігу

Характеристика фізичного розвитку. В юнацький період фізичний розвиток в основному завершується. Зокрема, темп росту уповільнюєть­ся й стабілізується, швидко наростає м'язова сила, досягаючи максимуму до 20-25 років. Зникають диспропорції окремих частин тіла та підліт­кова непевність рухів. Збільшується об'єм грудної клітки. Завершується окостеніння скелету і формування тканин органів й організму в цілому. В юнацькому віці завершується дозрівання кори головного мозку, про­ходять процеси внутрішньоклітинного ускладнення та розвитку відпо­відних функцій, встановлюються характерні для дорослих кор\сово-під-кіркові взаємовідношення, складаються основні властивості нервових процесів.

Проте, зв'язки між нервовими клітинами формуються протягом всьо­го періоду індивідуального розвитку (цей процес не припиняється й у дорослих) і залежить від того, чи навантажуємо ми свій мозок роботою.

Набуття знань, отримання нової інформації, збагачення асоціаціями веде до посиленого розвитку зв'язків між окремими нервовими клі­тинами та відділами головного мозку' Оскільки пластичність мозку в юнацькому віці досить значна, то нервові функції розвиваються і ускладнюються під впливом оточуючого середовища, зокрема проце­сів навчання та учіння, що вдосконалює будову й роботу центральної нервової системи. В юнацькому віці закінчується дозрівання лобних областей, а, відповідно, завершується формування механізмів довіль­ної уваги й вибіркового сприйняття. Все вищеназване створює в юна­ків широкі можливості для навчання й розвитку розумової діяльності, Старші школярі знаходяться на етапі завершення статевого розвитку та початковій стадії фізичної зрілості. Вони готові до значних фізич­них і розумових навантажень.

Фізичний розвиток впливає і на розвиток певних якостей особистос­ті. Так, серед старшокласників, як і серед людей будь-якого віку, розріз­няються три головні типи будови тіла: екдоморфний (з надлишком ва­ги), мезоморфний (стрункий, мускулистий), ендоморфний (худий, кіст­лявий). Важливо враховувати належність юнака чи дівчини до того чи іншого типу, оскільки цінність їх в очах однолітків неоднакова (перевага надається мезоморфному типу), відповідно і їх вплив на становлення особистості теж різний.

Старшокласники ендоморфного типу часто не мають симпатії серед однолітків, це ускладнює їх входження в малу групу, їм частіше, ніж ін­шим, необхідна підтримка. І навпаки, юнаки і дівчата з мезоморфним ти­пом будови тіла знаходяться завжди в центрі уваги, адже зі струнким ті­лом асоціюються якості ватажка, спортивність, енергійність у хлопців та краса, привабливість у дівчат.

Проте, вплив типу будови тіла на особистість не однозначний і не фатальний. Багато залежить від особливостей розвитку самосвідомості старшокласника. Один, усвідомивши свою фізичну слабкість, пасивно підкоряється або починає відчувати себе неповноцінним. Інший компен­сує недолік досягненнями в іншій сфері (наприклад, у навчанні). Третій намагається виправити фізичний недолік (наприклад, заняттями спор­том). Вибір цих варіантів обумовлений як особистісною позицією стар­шокласника, так і позицією дорослих, що його оточують.

Разом з тим, статева зрілість старшокласника ще не означає зрілості соціальної. Юність - це перехід від фізіологічної зрілості до зрілості со­ціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрі­лість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти, оволодіння професією та завершення процесів соціалізації.

Таким чином, в юнацькому віці відбуваються суттєві морфофунк-ціональні зміни, завершуються процеси фізичного дозрівання людини. Старший школяр поступово досягає соціальної зрілості, набуття якої за­лежить від цілого ряду культурних, економічних, правових та ін. умов. Психологічний критерій „входження" в юнацький вік, пов'язаний зі зміною внутрішньої позиції — ставлення до майбутнього. Якщо під­літок, за словами Л. І. Божович, дивиться на майбутнє з позиції теперіш­нього, то юнак дивиться на теперішнє з позиції майбутнього. В юності відбувається розширення часового горизонту - майбутнє стає головним мірилом і теперішньої й перспективної ситуації розвитку. Змінюється основна спрямованість особистості (одночасно й новоутворення особис-тісної сфери), яка може бути визначена як устремління (спрямованість) в майбутнє, визначення подальшого життєвого шляху, спрямованість на вибір професії. „Зверненість в майбутнє", побудова життєвих планів та перспектив - „афективний центр" життя юнака (за Л. І. Божович).

Суспільство, в свою чергу, ставить перед юнаками цілком конкретну й життєво важливу задачу професійного самовизначення (ще одне новоут­ворення віку, що стосується реалізації як особистішої, так і пізнавальної сфери), і, таким чином, створюється характерна соціальна ситуація роз­витку в юнацькому віці. Соціальна ситуація розвитку в ранньому юнаць­кому віці - це етап переходу у самостійне життя.

Юнак все більше входить у загальне життя суспільства. У цей же час відбувається завершення ідентифікації з певною статтю та орієнтація на „чоловічу" й „жіночу" діяльність, залежно від статевої приналежності. Прагнучи до самореалізації (за А. Маслоу), юнак починає демонструвати успіхи в конкретному виді діяльності, висловлювати думки про майбут­ню професію. Інтереси юнаків стають більш диференційованими і стій­кими, з яскраво вираженою орієнтацією на доросле життя.

Як було зазначено вище, в ранній юності виділяється криза 17 років як рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя, з приводу чого Д.Б. Ельконін відмічає, що це найбільш тяжкий кризовий період, поряд з кризами 3 і 11 років. В процесі розв'язання цієї кризи вирішується задача становлення людини як суб'єкта власного розвитку.

За умов, що юнак залишає школу після 9 класу і продовжує навчання в спеціалізованому середньому навчальному закладі, професійному учили­щі чи розпочинає трудову діяльність зміщення кризи відбувається до 15 років, особливо це характерно для тих, хто має досить виражену,гедоніс-тичну установку. Юнацький період для таких підлітків - це час спроб і по­милок, що часто супроводжується цинічним ставленням до життя, оскіль­ки значна їх частина ще не має сформованих світоглядних установок і перебуває (за Л. Кольбергом) на рівні конвенційної моралі, а в окремих випадках, пов'язаних з асоціальною поведінкою, на доморальному рівні.

2О4

Соціальна ситуація розвитку в юнацькому віці - ситуація вибору жит­тєвого шляху. Починається реалізація планів - вдала, яка приносить задо­волення, чи невдала, що супроводжується розчаруваннями, розгубленіс­тю чи зміною життєвих цілей (Бондар Н. Є., Тисячник І. В).

Можна виділити дві категорії випускників школи: перші надіються на допомогу батьків і не втрачають душевної рівноваги; інші розраховують лише на власні сили і тому знаходяться у більш стресогенній ситуації. Тим, хто тяжко переживає кризу 17 років, притаманні різні страхи. Од­на лише відповідальність за власний вибір подальшого життєвого шляху (робота, навчання, армія, міжособистісні стосунки), перш за все профе­сійного, є тяжким психологічним переживанням. Висока тривожність і виражений страх можуть призвести до виникнення невротичних реакцій та психофізіологічних порушень (хронічні захворювання). Нова життє­ва ситуація: зміна звичного способу життя, включення в нові види ді­яльності, активне спілкування з новими людьми, викликають значну на­пругу і вимагають адаптації. Допомагають входженню в нову соціальну ситуацію почуття компетентності, підтримка сім'ї, тощо. Як вже говори­лося вище, вік — категорія конкретно-історична, тому 18-20 річні юнаки основні труднощі свого життя пов'язують з відповідальністю, якої вони не відчували раніше, хоча, разом з тим, бачать переваги свого віку, який разом з проблемами приніс і більш широкі можливості (Савчин М. В.).

За даними вітчизняних психологів, на початку 90-х років минулого століття в країні різко знизилась цінність та престижність освіти як мож­ливість матеріально забезпечити себе в майбутньому. З кінця 90-х років освіта знову ввійшла в систему цінностей молоді (Бех І. Д.). Навчання юнаків у вузі поєднується з тими чи іншими видами трудової діяльності у позанавчальний час, окрім того, у студентів старших курсів воно, як правило, має професійну спрямованість і забезпечує набуття практичних навичок для більш успішного оволодіння майбутньою спеціальністю.

Випускники школи, які не вступили до ВНЗ чи осмислено виріши­ли піти працювати, стикаються з не менш різноманітними труднощами. Часто вони не мають ясної цілі в пошуках роботи, або коли й бачать її, то не так легко знайти відповідне місце роботи. Навіть коли робота знайде­на, то необхідно адаптуватися до трудового колективу, набути необхідних трудових навичок, що є досить непростим завданням для юнаків і дівчат з різним інтелектом та властивостями характеру. Проблема самопрезен-тації та самореалізації загострюється через відсутність досвіду, впевне­ності в собі чи надмірного юнацького натиску (максималізму).

Окрім того, юнаки, які не вчаться у ВНЗ, призиваються на військову службу, що є ще однією різкою зміною способу життя, яка передбачає досить жорсткий режим, значне фізичне навантаження, безумовне підко­рення старшим за званням, що для багатьох стає тяжким випробуванням.

Проте, з іншого боку, певній частині таких юнаків простіше, оскільки жорстка регламентація способу армійського життя ніби знімає їх відпо­відальність за власні дії і їх наслідки.

Певна частина юнаків і дівчат можуть вибрати ще один напрям жит­тєвого шляху — це „втеча" від проблем дорослого життя в алкоголь, нар­котики, кримінальні угрупування, релігійні секти або у нарцистичну за-нуреність в себе, що може привести до межових психічних станів. Такий вибір може бути як наслідком ряду життєвих невдач, дезадаптованості у новій соціальній ситуації розвитку, соціально-психологічного вакууму, що утворився навколо молодої людини, так і певних вікових та особис-тісних особливостей юнаків - максималізму, відсутності твердих пере­конань та морально-нормативних принципів, бездіяльністю, апатією, схильністю до ризику, жагою нових вражень тощо (Ремшмидт X.).

Таким чином, життєвий вибір, зроблений у юнацькому віці, буде за­лежати від спрямованості особистості, базових ціннісних орієнтацій, до­мінуючої мотивації, тощо і, в свою чергу, визначатиме подальший життє­вий успіх і спрямованість дорослої особистості.

Юність не є усталеним періодом онтогенезу, тому можливі індиві­дуальні варіанти розвитку. Окрім того, ранній юнацький вік (старший шкільний), як ніякий інший період, відрізняється суттєвою нерівномір­ністю розвитку як на міжіндив і дуальному, так і на внутрішньоіндивіду-альному рівні (не співпадіння біологічної, соціальної, когнітивної, емо­ційно-вольової та моральної зрілості). При цьому перехід від ранньої юності до пізньої відзначається зміною акцентів розвитку: період попе­реднього самовизначення завершується й здійснюється перехід до само­реалізації.

Отже, підлітковий і юнацький вік становлять той критичний пере­хідний період, протягом якого дитина перетворюється на дорослого. Ви­рішення багатьох проблем, з якими стикаються юнаки і дівчата, у тому числі проблем, що стосуються сексуальності, кохання, дружби, моралі, вибору професії тощо, визначить характер всього їх подальшого життя. Вони перебувають в унікальній ситуації, яка дає їм можливість аналізу­вати свою поведінку в минулому, інтегрувати її в реальність сьогодення й прогнозувати, планувати та подумки переноситися у власне майбутнє (Т.М. Титаренко).