Характерні особливості учбової діяльності молодшого школяра

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває ха­рактерних особливостей, її основні компоненти: дії і операції, за допо­могою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спіл­кування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набування знань, умінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступо­во в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші вміння вчитися.

Розглянемо складові навчальної діяльності молодших школярів за да­ними О.В. Скрипченка.

Змістовні складові навчальної діяльності. До змісту навчання став­лять такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. Ці принципи стосуються змісту кожного навчального предмету. У змісті підручників та інформації класоводу має бути правильне пояснення явищ природи і суспільного життя.

Великий за обсягом зміст неминуче призводить до втоми учнів, до зниження інтересу до навчання, до погіршення і гальмування інтелекту­ального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння учнями змісту навчання.

Цільові складові навчальної діяльності. У порівнянні із дошкільни­ками складнішими стають цілі діяльності молодших школярів. Вони ви­значаються програмним змістом навчання. При характеристиці цільових компонентів навчання, як і інших складових, важливо диференціювати цілі, які ставить учитель, і цілі, які усвідомлює і приймає учень у процесі учіння.

Мотиваційні складові учіння. В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобаєть­ся вчитися, читати, писати, лічити. Його цікавлять оповідання про по­двиги людей, історичні події, про явища природи, життя тварин, роботу промислових підприємств. У процесі навчання інтереси дитини збагачу­ються й диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спо­нукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, ви­ступаючи для них як самоціль. «Я розв'язую задачі тому, що хочу навчи­тись їх розв'язувати», - говорить Люба Б. (2 клас). «Я учуся, щоб мати знання», - каже Ніна П. (З клас). Іноді на перший план виступає праг­нення учня за допомогою навчання здобути особисту перевагу в класі. Передбачення успіху, прагнення уникнути невдач в учінні й пов'язаного з цим приниження перед іншими дітьми є для деяких учнів сильним мо­тивом їх учбової діяльності. Деякі учні вчаться для того, щоб порадувати123

батьків, близьких людей. Бувають і такі учні, що вчаться з примусу. «Як­що мама побачить погану оцінку, то вона не пускає мене гуляти на вули­цю", - говорить Гриша Ш. (2 клас). Інших учнів спонукає до виконання навчальних завдань сумління. "Коли я не вивчу урок, мені дуже непри­ємно", - говорить Анатолій Ж. (З клас). Деякі молодші школярі як спо­нукання до навчання називають передбачувані практичні цілі. "Я вчусь, бо хочу бути льотчиком", — говорить Віктор С. (2 клас). Дехто відзначає суспільне значення навчання. "Я вчусь, щоб принести людям користь", — говорить Наталя В. (З клас) (О.В. Скрипченко).

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає учня до даної конкретної навчальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?

У деяких першокласників мотиви учіння пов'язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першоклас­ників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут пе­реважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають вони до учбових дій. Як правило, учні перших класів на запитання «Чому ти вчишся в школі?» відповідають коротко: «Щоб бути грамотним», «Навчитись читати, пи­сати» і т.п. їхні відповіді - це, в основному, судження дорослих, поба­жання батьків. Учні других класів здебільшого відповідають повніше і свідоміше: «Всі діти, такі, як я, повинні вчитися», «Треба вчитися, так мені мама сказала», «Щоб навчитися писати, рахувати», «Щоб перейти в третій клас» і т.д. Усі ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоствердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов'язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов'яз­ку, а також вузькі особисті мотиви-задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків (М.І. Алєксєєва (1929 - 2001), Л.І. Божович, С.О. Мусатов).

Друга група мотивів учіння молодших школярів - це так звані вну­трішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв'язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успіш­ності учнів. С.О. Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння інтерес до окремих предметів займає важливе місце в до­бре та посередньо встигаючих учнів (його виявили 39% цих школярів)

1 24

і менш виражений у слабовстигаючих (відповідний показник становив тут відповідно лише 8%). Пізнавальний інтерес, безпосередньо пов'яза­ний з процесом засвоєння нових знань, виявили 32% встигаючих, 25% посередньо встигаючих і 17% слабо встигаючих. Більшість учнів 3 кла­су вважали цікавими для себе ті навчальні предмети, де вони найкраще встигали. Разом з тим спілкування з товаришами в школі більшою мірою мотивувало прийняття слабо встигаючими (у 22% випадків), ніж посе­редньо встигаючими (13%) і тим більше добре встигаючими (5%). Ви­явлено також, що сталість і дієвість інтересу до того чи іншого предмета визначається успіхами у розв'язуванні відповідних учбових задач.

Деяким учням початкових класів властивий недостатній рівень розу­мової активності (що є наслідком багатьох причин, насамперед неадек­ватних методів активізації мислительної діяльності), він стримує повно­цінне формування у них учбово-пізнавального інтересу, здатного мотиву­вати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям у 2 і 3 класах більш властиві мотиви обов'язку, престижу, ніж інтерес до змісту навчальних предметів.

Операційні складові уміння. Оволодіння учнями знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні учнів виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідоми­ти навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв'язки, причинні залежності в пізнавальних об'єктах, їм підпорядковуються мне-мічні, уявні, практичні й інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (мова, ма­тематика, природознавство, ручна праця тощо) (О.В. Скрипченко).

Молодші школярі оволодівають багатьма уміннями і навичками. На­приклад, у першокласників формується уміння добирати речі для занять згідно розкладу, розставляти предмети на парті у необхідному порядку. Ці уміння формуються неоднаково і з певними труднощами. Так, у другій половині вересня уміють зібрати речі для занять 18% учнів, витрачаючи на це 7 хв., а наприкінці січня - 80%, витрачаючи 3-5 хв. (Я. Кодлюк).

Навчальні дії (уміння і навички) як складові учіння учнів вивчались Й. Лінгартом, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.В. Спі­вак та ін. Ними була здійснена класифікація цих дій. У згаданих авторів вона співпадає і не співпадає, але майже у всіх класифікаціях виділяють­ся такі навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка до сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібно­му темпі, уміння застосовувати правила навчальної роботи, уміння ство­рювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелекту­альні дії; інформаційні та комунікативні уміння.

У першому класі діти оволодівають графічними навчальними діями (уміннями і навичками) протягом усього навчального року. З цією метою

"І 54

і менш виражений у слабовстигаючих (відповідний показник становив тут відповідно лише 8%). Пізнавальний інтерес, безпосередньо пов'яза­ний з процесом засвоєння нових знань, виявили 32% встигаючих, 25% посередньо встигаючих і 17% слабо встигаючих. Більшість учнів 3 кла­су вважали цікавими для себе ті навчальні предмети, де вони найкраще встигали. Разом з тим спілкування з товаришами в школі більшою мірою мотивувало прийняття слабо встигаючими (у 22% випадків), ніж посе­редньо встигаючими (13%) і тим більше добре встигаючими (5%). Ви­явлено також, що сталість і дієвість інтересу до того чи іншого предмета визначається успіхами у розв'язуванні відповідних учбових задач.

Деяким учням початкових класів властивий недостатній рівень розу­мової активності (що є наслідком багатьох причин, насамперед неадек­ватних методів активізації мислительної діяльності), він стримує повно­цінне формування у них учбово-пізнавального інтересу, здатного мотиву­вати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям у 2 і 3 класах більш властиві мотиви обов'язку, престижу, ніж інтерес до змісту навчальних предметів.

Операційні складові уміння. Оволодіння учнями знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні учнів виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідоми­ти навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв'язки, причинні залежності в пізнавальних об'єктах, їм підпорядковуються мне-мічні, уявні, практичні й інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (мова, ма­тематика, природознавство, ручна праця тощо) (О.В. Скрипченко).

Молодші школярі оволодівають багатьма уміннями і навичками. На­приклад, у першокласників формується уміння добирати речі для занять згідно розкладу, розставляти предмети на парті у необхідному порядку. Ці уміння формуються неоднаково і з певними труднощами. Так, у другій половині вересня уміють зібрати речі для занять 18% учнів, витрачаючи на це 7 хв., а наприкінці січня — 80%, витрачаючи 3-5 хв. (Я. Кодлюк).

Навчальні дії (уміння і навички) як складові учіння учнів вивчались Й. Лінгартом, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.В. Спі­вак та ін. Ними була здійснена класифікація цих дій. У згаданих авторів вона співпадає і не співпадає, але майже у всіх класифікаціях виділяють­ся такі навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка до сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібно­му темпі, уміння застосовувати правила навчальної роботи, уміння ство­рювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелекту­альні дії; інформаційні та комунікативні уміння.

У першому класі діти оволодівають графічними навчальними діями (уміннями і навичками) протягом усього навчального року. З цією метою

1 25

використовуються спеціальні зошити, у яких даються завдання для під­готовки дітей до письма: предметні малюнки і схеми слів для звукобук-венного, складового аналізу слів, словосполучень та речень; зразки літер та їх поєднань, складів, слів, словосполучень і речень. У другій половині III чверті, коли діти навчились орієнтуватись у сітці зошита з друкованою основою, можна перейти (один раз на тиждень) до роботи у зошитах для першого класу, радили Н.Ф. Скрипченко і О.Ю. Прищепа. Вправи варто диференціювати, орієнтуючись на розвиток м'язової системи руки учнів. При переході до письма складів, слів у рядку, на думку Н.Ф. Скрипченко, краще добирати спочатку склади, слова, елементи у буквах, які не вихо­дять за рядок, наприклад: на, са, ко, липа, сосна, школа. У післябукварний період триває робота у зошиті без друкованої основи, розвиваються умін­ня правильно писати і поєднувати літери в цьому зошиті.

Емоційно-вольові складові учіння. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і класоводів. Стрес виникає у людини у про­цесі діяльності, найбільш складних умов життя. Не є виключенням і мо­лодші школярі. Стрес у них виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений класоводом термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов'язаний із затратою енергії, але не кожний стрес негативно впливає на навчання учнів. Відносно невеликий стрес може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. У деяких молодших школярів невеликий стрес стиму­лює їх до швидкого закінчення навчального завдання, до встановлення внутрішньої впевненості в тому, що вони з успіхом виконали вказівки класовода.

Для успіху дітей у навчанні необхідно класоводу, шкільному психоло­гу, батькам розкрити у дітей впевненість у собі, власну гідність, пам'ята­ючи, що почуття впевненості є важливою ланкою у досягненні дитиною навчальної цілі, поставленої класоводом. Досягнення цілі дитиною, у свою чергу, породжує у неї почуття впевненості у собі. Для того, щоб у дитини виникла впевненість у собі, важливо класоводу, шкільному пси­хологу і батькам звертати увагу на позитивні якості дитини і тієї, яка відстає у навчанні. З певними дітьми шкільний психолог може провес­ти індивідуальну чи групову роботу на зразок згаданої, вставляючи такі слова: «Говоріть діти: <сЯ зможу зробити, як би важко не було». (Д^ги про­мовляють 2-3 рази), а психолог потім говорить:"Ви маєте вірити в те, що досягнете мети» тощо.

Комунікативні компоненти учіння. Зростає значення слова, мов­лення (спочатку усного, а потім писемного) вчителя і учнів у їх учбовій діяльності в міру того, як учні ними оволодівають, навчаються читати, користуватися підручником й іншими книжками.

126Для молодших школярів, особливо учнів І-2 класів, характерним с велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як пра­вило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів має враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти пе­реживання і прагнення дитини, пам'ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.

Результативні складові уміння. Результатами учіння учнів є їх знання, уміння, навички, психічний розвиток (спостережливість, пам'ять, мислення, уява, воля, почуття, характер) і вихованість учнів.

Знання є головним елементом освіти учнів. Знання поділяються на на­укові, тобто такі, які відображають дійсність у формі загальних уявлень та понять; на художні, тобто знання, які відображають світ у формі ху­дожніх образів; на житейські та донаукові, у яких описані і констатовані факти однобічно або викривлено. До результатів учіння відносять психіч­ний, зокрема, інтелектуальний та моральний розвиток учнів (сприйман­ня, пам'ять, мислення, увага, мотиви, інтереси, моральні якості учнів). Ці результати у навчальній діяльності не слід вважати побічними.

Контрольно-оцінні складові учіння. Вони пов'язані із контролем ді­яльності учнів та їх самоконтролю, який зароджується у молодших шко­лярів. При перевірці результатів учіння важливо враховувати темпера­мент учня. Темперамент учня ні в якому разі не може впливати на оцінку результатів навчання учня.

Здатність здійснювати молодшими школярами самоконтроль обумов­лена розвитком у них метакогнитивних процесів, тобто складних інте­лектуальних процесів, які дозволяють дітям здійснювати поточний конт­роль за своїм мисленням, пам'яттю, знаннями, цілями і діями (Г. Крайг). А таке новоутворення впливає і на розвиток інших складових учіння, зо­крема на планування своїх дій, на прийняття рішень, на пошук прийомів запам'ятовування тощо.

Здоров'я молодшого школяра як умова повноцінного учіння. До найбільш поширених хвороб у молодших школярів відносяться про­студні захворювання, близорукість, хвороби, пов'язані із зайвою вагою та травми. Надмірне відкладання жиру в тілі дитини сприяє в подаль­шому появі сердечно-судинних захворювань, високого артеріального тиску, діабету тощо. Зайва вага у дітей часто виникає через надмірне проведення часу за телевізором, через обмаль рухової активності тощо. При наявності зайвої ваги дитини батьки мають консультуватись з лі­карями і не використовувати різноманітні способи швидкого похудіння

127дитини. Г. Крайг звертає увагу на те, що до дітей із зайвою вагою їх ровесники ставляться негативно і тим самим сприяють формуванню у них негативного Я-образу, відбивають у таких дітей бажання займа­тись спортом тощо. Слід зважати і на світову статистику, за якою ве­лика кількість нещасних випадків, пов'язаних із автомобільним тран­спортом, які призводять до смерті чи каліцтва, припадає саме на мо­лодший шкільний вік.