Навчальної діяльності школярів

Психолого-педагогічні умови роботи вчителя із проблемою низької результативності навчальної діяльності школярів. Ситуації застосування педагогом практичних методів й способів запобігання неуспішності. Приклади використання прийомів психолого-педагогічної підтримки школярів, які мають труднощі у навчанні

 

Труднощі у навчанні зумовлюють неуспішність і відставання школярів. Неуспішність – ценевідповідність підготовки учня вимогам змісту освіти, його комплексна, підсумкова непідготовленість, яка виникає в кінці певного відрізку навчання (наприкінці чверті, півріччя). Відставання співвідноситься з неуспішністю, як частина з цілим. Воно виявляється у непідготовленості, невиконанні елементів освіченості, вихованості, розвитку на одному з проміжних етапів навчального процесу.

Психолого-педагогічні умови роботи вчителя з проблемою низької результативності навчальної діяльності школярів:

1. Дотримання педагогом загальних принципів роботи з учнями, неуспішними у навчанні

Психолого-педагогічні принципи корекції неуспішності навчання наступні: формування навичок навчальної праці і мислення; з'ясування та змінення мотивації учіння; розвиток учнів за допомогою «зони найближчого розвитку», дотримання відповідності зростання вимог до дітей зростанню їхніх можливостей реалізувати ці вимоги; індивідуально-диференційований підхід до школярів з низьким рівнем навчальних досягнень; оптимальна організація та контроль навчального процесу, який поєднується із самоконтролем учнів; система учнівських доручень; занять, вправ і прийомів, спрямованих на форму­вання позитивної «Я-концепції» в кожного учня; консультування школярів щодо питань раціональної організації учбової діяльності; співпраця з батьками; культивування позиції щодо соціальної важливості навчання, яке має бути не лише цікавим процесом, а й важкою наполегливою працею тощо.

2. Виявлення педагогом причин неуспішності школярів у навчанні

Неуспішність рідко обумовлена лише однією причиною. Частіше це цілий комплекс факторів.

Причини неуспішності: соціальні причини зумовлені зниженням цінності освіти; приниженням соціальної ролі вчителя як джерела знань; домінуванням атмосфери практицизму в деяких школах, низьким рівнем матеріальної забезпеченості деяких родин тощо; педагогічні причини зумовлені недостатністю диференційованого підходу вчителя, неправильним підбором навчального матеріалу, неадекватними методами навчання, формалізмом виховних впливів, невмінням учителя будувати стосунки з учнями; вадами сімейного виховання, несприятливим мікрокліматом у родині, байдужістю дорослих та відсутністю бажання надати дити­ні допомогу; психологічні причини зумовлені низьким рівнем довільності, відсутністю мотивації досягнення успіху, слабкістю вольової сфери, заниженою самооцінкою, несформованістю способів навчальної діяльності, прийомів самостійної роботи учня, недоліками розвитку його пізнавальних процесів,негативними впливами товаришів тощо; нейрофізіологічні причини зумовлені функціональною слабкістю вищої нервової діяльності, дис­функціями мозку, порушеннями слуху, зору, мови; соматичні причини зумовлені загальною ослабленістю організму, хронічними захворюваннями, швидким стомленням (Ю. Гільбух, Т. Лисянська, Л. Співак).

3. Знання вчителем груп невстигаючих учнів та урахування їхніх особливостей у роботі

Учені виокремлюють такі групи невстигаючих учнів (О.Скрипченко, Н. Менчинська, М. Савчин та ін.):

Педагогічно або соціально занедбані діти. Дітей цієї групи характери­зують недостатня мотивація учіння, інтелектуальна пасив­ність, звуженість та обмеженість знань і уявлень про світ,несумлінність, недбалість, стійкі труднощі в навчанні.

Ослаблені діти. Діти цієї групи через захворювання мають низьку працездатність, швидко втрачають концентрацію уваги, сприймають навчальний ма­теріал лише протягом 20-30 хв. Перенесене захворювання і погане фізичне самопочуття впливають на розуміння учбових завдань, уповільнення темпу роботи, витривалість на уроках.

Діти із несформованими інтелектуальними навичками і недоліками розвитку вищих психічних функцій. Діти цієї групи здатні виконувати завдання тільки раніше опанованими способами. Вони довго усвідомлюють умови завдань, дуже повільно їх розв'язують, а перше ліпше рішення уважають остаточним. Іноді прагнуть виконати роботу якнайшвидше, абияк, не перевіряючи правильність виконання. Часто такі діти є дуже несамостійними.

Діти з «набутою» проблемністю. До невстигаючих можна також віднести дітей, у яких висока якість розумової діяльності (мислення) поєд­нується із негативним ставленням до навчання, котрі частковою або цілковито втратили соціальну позицію школяра. Такими вони стали через життєві обставини, певні психологічні чи моральні травми (відчули свою самотність й непотрібність).

Є учні з низькою здатністю до на­вчання, але позитивним ставленням до учіння та зі збережен­ням позиції школяра. Є школярі з низьким рівнем розумових здатностей і негативним ставлен­ням до навчання. Вони геть не відчувають себе школярами і не розуміють навіщо мусять вчитися.

4. Здатність педагога своєчасно виявити й розпізнати ознаки неуспішності й відставання учнів засобами спостереження, спілкування, контролю.

Ознаки неуспішності та відставання у навчанні: учень відчуває труднощі у відтворенні теоретичних положень відповідних тем, не може відповісти на поставлені запитання, дати визначення понять, виділити головну думку, неправильно вживає терміни, не помічає помилок у відповідях інших учнів; школяр не може застосувати формули, правила розв'язку типових чи нестандартних завдань, не спроможний скласти план роботи, зрозуміти, які нові знання здобув внаслідок виконання учбового завдання; спостерігається відсутність у школяра пізнавального інтересу. Він не шукає додаткової літератури, не слухає відповідні радіопередачі, не дивиться науково-популярні фільми, ніколи не ставить вчителеві запитань, не помічає цікаві моменти на уроці, не хоче виконувати роботу, за яку не ставлять бали; ученьне здатен точно виконати дію чи систему дій за певним алгоритмом (правилом), виконати дії автоматично в системі складної діяльності, не уміє комбінувати засвоєні дії відповідно до нових умов, не може оцінити правильність виконаної вправи; спостерігається відсутність інтересу до своїх можливостей у плані вияву самостійності (вибір способів, дій, операцій тощо). Школяр байдужий до своїх успіхів й невдач, прагне уникати виконання важкої роботи, завдань творчого характеру.

5. Застосування педагогом практичних методів й способів запобігання неуспішності учнів

Способи запобігання неуспішності можуть бути різноманітними: пошук оптимальних методів і форм навчання, впровадження нових педагогічних технологій; всебічне підвищення ефективності кожного уроку; використання сукупності заходів, спрямованих на зміну умов навчання й виховання (факультативні заняття, створення корекційних класів для дітей із слабким здоров’ям тощо); допомога в плануванні навчальної діяльності (планування повторення й виконання мінімуму вправ для ліквідації прогалин, алгоритмізація навчальної діяльності стосовно аналізу й усунення типових помилок, додаткове інструктування в ході навчальної діяльності тощо; діагностування причин неуспішності, своєчасне виявлення прогалин у засвоєнні навчальної програми; систематичний контроль та оцінювання результатів навчання (частіше опитування учня, перевірка всіх домашніх завдань, активізація самоконтролю в навчальній діяльності тощо); організація систематичних додаткових занять, спрямованих на засвоєння й використання основних при­йомів навчальної діяль­ності; налагодження взаємодії психолога й вчителя, спрямована на ви­значення та підвищення соціометричного статусу індивіда у класі; виявлення позитивних сторін особистості у різних видах діяльності, створення у школі атмосфери довіри, уваги до особистості, забезпеченні загального розвитку невстигаючих; використання вправ, що зміцнюють емоційно-вольо­ву сферу школяра, розвивають його пізнавальні процеси; формування адекватної самооцінки й потреби у рефлексії (відстеження перебігу розумової діяльності, самоаналіз й усвідомлення труднощів);пошук компенсаторних можливостей школяра зав­дяки зміні мотивації учіння; посилення роботи з батьками щодо організації необхідних умов для роботи дитини вдома; консультування батьків щодо проблем керівництва самостійною роботою школяра, планування режиму дня, нейтралізації негативного впливу сімейних обставин на ставлення школярів до учіння, усунення інших зовнішніх чинників, що призводять до неуспішності; складання програм допомоги учневі із залученням до співпраці щодо її реалізації батьків дитини.

6. Ефективне впровадження вчителем прийомів психолого-педагогічної підтримки школярів, що мають труднощі у навчанні

Проаналізуємо декілька практичних прийомівпсихолого-педагогічної підтримки невстигаючих учнів.

Прийом дозування викладу навчального матеріалу. Деякі учні ігнорують навчальні завдання через те, що вони здаються їм нездоланними, вони не можуть успішно засвоїти новий матеріал. Учителі можуть допомогти цим учням, якщо поділять завдання на менші смислові частини з подальшим обов'язковим закріпленням. Чим більш рельєфно буде продемонстровано логічні зв'язки між ними, підкреслено складові, що містять нові знання, тим більш зрозумілим стане зміст учбової інформації.

Прийом підвищення доступності змісту навчального матеріалу, що пропону­ється вчителем на уроці. Часто школярі не засвоюють матеріал через нерозуміння значної кількості в розпо­віді вчителя незнайомих слів (наукової термінології). Щоб уникнути цього, слід чітко визначити мінімум наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це можливо) відмінність їх від повсякденних понять, навести аналогічні терміни, пояснити їхнє походження; ці терміни необхідно використовувати багаторазово для їх ґрунтовного закріплення в пам'яті. Можна використати прийом складання словників наукової термінології з певного предмету.

Прийом створення ситуацій успіху. Якщо учень має неприємний досвід академічної невдачі, доцільно запропонувати йому таке завдання, яке він насправді здатен успішно виконати (передбачити завдання зі зниженою складністю). Потрібно складати завдання так, щоб перша його частина була простою. Якщо учень відчуває задоволення від успіху, він, як правило, стає більш впевненим, з більшим бажанням ризикуватиме під час виконання наступної частини завдання. При оцінюванні використовуються розгорнуті критерії педагогічної оцінки, зокрема, в деяких випадках бал оцінювання окремих успішних елементів діяльності може бути трохи завищеним. Таким чином, постійне створення та «підкріплення» ситуації успіху в учінні (навіть у формі позитивної реакції на будь-який вияв від­повідального ставлення дитини до виконання своїх навчальних обов'язків) сприяє доланню відставання. Важливо також порівнювати реальні успіхи школяра на основі його ж власних попередніх досягнень, а не успіхів інших однокласників. Атмосфера підвищеної цілеспрямованості навчання породжує бажання працювати, вчитися без остраху, спокійно, одержуючи задоволення від спроби власних сил, від власного виконання завдань.

Прийомів формування позитивного ставлення до самостійної роботи передбачаєнадання школяреві можливості вибору завдання за ступе­нем його складності. Незацікавлені учні часто виправляються, якщо їм дають право вибору того чи іншого способу опанування теми навчального процесу. Наприклад, учням можна дозволити обирати перелік завдань чи книжки для реферування, а також оцінювати власну роботу. Важливо пам’ятати, що вмотивованість учня час від часу може змінюватися залежно від предмету, оточення чи стилю викладання. Дитина може неохоче читати художню літературу, але з ентузіазмом займатися математикою. Інший може бути неуважним і незацікавленим протягом уроку, але із захопленням поставиться до спостереження за перебігом експерименту. Завдання вчителів під час здійснення спроби мотивації невмотивованих учнів полягає, насамперед, у пошуку причини того, що відвертає їх від навчання, а вже потім – у виборі способів подолання цих перешкод і залучення невстигаючих до учіння. Самостійно долаючи труднощі, школяр отримує задоволення й наснагу.

Прийом популяризації талантів і здібностей учнів. Неуспішні учні – це часто розчаровані особистості, які сприймають школу як місце своїх невдач і провалів. У такому випадку потрібно спробувати змінити таке ставлення і знайти у школі можливості для цих учнів вирізнитися серед інших продемонструвати свої таланти перед однокласниками і шкільним колективом.

7. Запровадження різних видів допомоги учневі з низьким рівнем підготовки на різних етапах уроку:

– у процесі контролю за підготовленістю учнів: створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування;зниження темпу опитування, збільшення часу для підготовки завдання біля дошки;розробка разом з учнем орієнтовного плану відповіді;стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою;

– під час викладу нового матеріалу: застосування до учнів з низьким рівнем підготовки заходів щодо підтримання інтересу й використання запитань, які з’ясовують ступінь розуміння учнями навчального матеріалу;залучення їх як помічників до підготовки приладів, дослідів тощо;

– під час організації самостійної роботи: вибір для груп з низьким рівнем підготовки найбільш раціональної системи вправ, а не механічного збільшення їхньої кількості;більш докладне пояснення послідовності виконання завдання;попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток з алгоритмом або планом дій;

– у ході самостійної роботи учнів на уроці: поділ завдань на етапи, поділ складних завдань на кілька простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше;нагадування прийому й способу виконання завдання;вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило;посилання на правила і властивості, необхідні для розв’язку завдань, вправ; інструктування щодо раціональних способів виконання завдань, вимога їхнього належного оформлення;стимулювання самостійних дій школярів, які не встигають;більш ретельний контроль за їхньою діяльністю, вказівки на помилки, перевірка, виправлення.