Загальні умови подолання негативних емоційних станів учнів

Для подолання негативних емоційних станів учнів необхідно дбати, щоб зміст інформації відповідав можливостям дитини у її сприйнятті та розумінні; розвивати здатність вихованця усвідом­лювати небажані наслідки його вчинків; залучати з метою реалізації впливу вимог педагога авторитетних для вихованців особистостей; сприяти в організації са­мовиховання і перевиховання школярів; викликати у виховному процесі глибокі позитивні емоційні переживання; вчити школярабачити свої досягнення, успіхи й хвалити себе за них, ра­діти досягнутим цілям, не «пережовувати» подумки конфлікти й припущені помилки.

Доцільно навчити школярів саморегуляції на основі усвідомлення ними своїх психічних процесів (зокрема, пізнавальних) спочатку в їх зовнішніх виявах, а потім і у внутрішньому плані.

Впливи педагога мають бути гуманними. Вчитель повинен зважати на гідність дитини, не травмувати її, відповідати провідним психічним функціям, враховувати її моральний досвід. Методи впливу на емоційну сферу повинні формувати необхідні навички в управлінні своїми емоці­ями, щоб під час вирішення життєвих проблем дитина керувала­ся цінностями, а не емоціями (М. Рожков).

Виховання культури емоцій і почуттів учнів має становити важливий напрямок у загальній виховній роботі родини й школи, є актуальним завданням літератури, мистецтва, засобів масової інформації. Невміння управляти своїми емоціями порушує міжособистісні взаємодії з людьми, не дозволяє адекватно будувати взаємини, стає перешкодою для вибору й успішного оволодіння багатьма професіями. Гармонічний розвиток емоційної сфери необхідно кожній людині для повноцінного життя в суспільстві, адекватного ставлення до інших людей і самого себе, для збереження свого здоров'я.

Прийоми, які допомагають людині впоратися із сильною емоцією й не допустити її перетворення в афект:

– вчасно помітити й усвідомити небажану емоцію, проаналізувати її джерела;

– переключення домагань на іншу сферу, наприклад із навчання на спорт, де школяр має здатність досягти більшого і перенести відчуття успіху на інші види діяльності;

– змінення переваг мотивації престижу на домінування мотивації моральності;

– уникнення заміни основних домагань псевдодомаганнями (наприклад, учень фантазує про недосяжний успіх у якійсь справі, не маючи для цього певних задатків і не докладаючи жодних зусиль);

– запобігання включенню механізмів психологічного захисту у вигляді несприйняття реальності, незрілого ігнорування невдач.

Афект можна не допустити, але це вимагає витримки, самоконтролю, спеціального тренування, культури спілкування і міжособистісних стосунків.

Тривога – це емоційний стан гострого внутрішнього беззмістовного хвилювання, пов'язаного у свідомості людини з прогнозуванням невдачі, небезпеки або очіку­ванням чогось важливого, значущого в умовах невизна­ченості. Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги.

Виділяють п'ять стандартних ситуацій, які породжують тривожність: 1. Коли необхідно більше часу приділяти заняттям, щоб поліпшити свої оцінки, але в той же час учню хочеться також поспілкуватися із друзями, розважатися. 2. Коли поведінка суперечить моральним переконанням учня (дитина робить те, що вважає неправильним. 3. Якщо особистість перебуває в незвичайному оточенні та не знає, що від неї чекають інші. 4. Коли учень зустрічається з подіями, результат яких непередбачуваний і які він не може контролювати.

Тривога пов'язана зі страхом, але й відрізняється від нього. Страх – це відповідь на близьку, реальну небезпеку, а тривога – це реакція людини на невизначену, приховану або уявлювану небезпеку.

Психолого-педагогічні умови подолання тривожності школярів: створення у групі атмо­сфери безпосереднього емоційного спілкування, взаєморозуміння, до­віри, що зніме в дитини почуття тривожності перед дорослими й однолітками, і допоможе їй вільно виявляти своє «Я»; підвищення загального рівня позитивних емоційних переживань дитини. Якщо дитина постійно пригнічена, відчуває негативні емоції, то основне завдання – незалишати її на самоті зі своїми переживаннями, навчити дитину відчувати позитивні емоції; розвиток в учнів мотиву компетентності (за допомогою за­нять зі школярами з низьким рівнем навчальних досягнень, що є молодшими за віком); формування адекватного рівня домагань у навчальній ді­яльності; моделювання ситуацій з елементами негативних емоцій. Варто навчити школярів не боятися говорити про страхи, доцільно розігрувати ситуації взаємодії з предметом страху в грі; переформулювання завдання. Учня вчать переформульовувати завдання, на яких він занадто «зациклюється». Наприклад, не обов'язково одержувати призове місце на змаганнях, а важливо зміцнювати своє здоров'я. Вчитель пояснює, що будь-яка складна ситуація – це тренування можливостей та вміння володіти собою.

Деякі прийоми подолання тривожності й страху школярів: оволодіння учнями здатністю зосереджуватися на процесі виконанні завдання, а не на емоціях, що його супроводжують; формування правильного ставлення учня до помилок; використання уявного тренування. Ситуацію, що спричинює у школяра тривогу, ретельно і заздалегідь програють в усіх можливих деталях й складних моментах, продумують поведінку дитини в різних варіантах розвитку ситуації. Це сприяє усвідомленню джерел своєї тривоги; анатомування страху. Пояснення дитині, що собою являє предмет, який лякає, з чого складається, «звідки береться». Раціональні пояснення не залишають місця зайвим фантазіям щодо «жахливого». переключення емоцій на якусь цікаву діяльність чи корисну справу. Позитивний досвід стримує тривожність; використання розгорнутих критеріїв педагогічної оцінки, зокрема, в деяких випадках оцінювання окремих успішних еле­ментів діяльності; порівняння на основі власних досягнень дитини; відпрацювання способів поведінки, «репетиція» складних, тривожних ситуацій у різних варіантах – спокійно, напружено, агресивно; доведення до абсурду. Вчитель пропонує дитині в процесі розмови зображувати сильну тривогу, страх в абсолютно непідходящих ситуаціях. У результаті тривожність зменшується – дитина дивиться вже на свої переживання наче з боку, починає сміятися; виконання ролі. Школяру пропонують обрати будь-який образ для наслідування реальної людини чи літературного героя й намагатися діяти в «образі». Цей прийом дає можливість школяру, діючи наче від імені свого героя, почуватися впевненіше, вільніше в складних ситуаціях.

Фрустрація (від лат. frustratio – обман, втрата чогось, крах планів, розчарування) – емоційний стан людини, який викликається об'єктивно нездоланними перешкодами або труднощами на шляху досягнення бажаної мети. Фрустраціявиникає після невдачі, незадоволення сильної потреби, почутих докорів, виявляється у дезорганізації свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи.

Стан фрустрації викликає певні типові реакції: 1) агре­сію, спрямовану на подолання реальної причини перешкоди; 2) агресію, спрямо­вану на себе; 3) агресію, спрямовану на ілюзорного винуватця; 4) переоцінку цілей і бажань.

Емоційні властивості особистості формуються в процесі життєдіяльності людини, у системі певних життєвих ситуацій і взаємин як результат найбільш часто повторюваних емоційних станів.

Для школярів стан фрустрації найчастіше пов'язаний з неуспіхом при виконанні шкільних завдань і отриманням негативних оцінок. Стан фрустрації супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, образою, досадою, роздратуванням, тривогою, гнівом, відчаєм, страхом перед труднощами й невдачами тощо.

Психологічна корекція виявів фрустрованості викликає значні труднощі, хоча й можлива при правильній організації діяльності дитини з урахуванням її інтересів і здатностей, при зміні умов життя й системи взаємин з оточуючими людьми, при стимулюванні намагань конструктивного виходу із ситуації, побудови нових плани, бажання діяти.

Головна стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу до енергійних дій для досягнення мети.

Успішному розв’язанню ситуації сприяє відволікання від невдач і поява впевненості у своїх силах. Для цієї мети використовують засоби саморегуляції. Саморегуляція передбачає вплив людини на саму себе за допомогою слів, мисленнєвих уявлень.

Тема 7. воля

 

Необхідність розвитку вольової активності підлітків й старшокласників. Психолого-педагогічні умови й прийоми виховання (корекції) волі. Рекомендації учням щодо самовиховання вольових якостей

 

Воля – це здатність людини досягати поставленої мети в умовах подолання перешкод; свідомо контролювати своюповедінку, вчинки; активно керувати своїми діями; мобілізуватисилидля досягнення мети (О.В. Скрипченко)

Своєрідність активності особистості втілюється у вольових якостях особистості.

Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є природженими. Вони розвиваються упродовж життєдіяльності. Воля не розвивається до рівня автоматизму. Навіть за сформованих вольових якостей здійснення вольової дії вимагає від людини інтенсивної моральної, інтелектуальної й практичної роботи з перетворення дійсності, подолання й перетворення себе.