Зміст вікової кризи у підлітковому віці. Характерологічні поведінкові реакції підлітків під час кризи й розкрийте психолого-педагогічні умови подолання кризових виявів

Вік є якісно своєрідним, відносно обмеженим у часі етапом фізичного, психічного, поведінкового розвитку. Кожен віковий період (раннє та дошкільне дитинство, підлітковий вік, юність, зрілість, старість) визначається неповторною структурою особистості, динамікою, новими особливими стосунками зі світом і відповідними характеристиками свідомості. Кожен віковий період завершується кризою, а вихід з неї – виникненням новоутворень, переходом до наступної стадії розвитку.

Вікові кризи в онтогенезі індивіда – це особливі вікові інтервали, в межах яких підвищується чутливість особи до зовнішніх впливів та водночас знижується опірність (резистентність) до них. Криза, на відміну від стабільних періодів, триває недовго (кілька місяців, рік). Це своєрідна зона найбільшого ризику, коли виявляються різкі та суттєві психологічні зрушення і зміни особистості (якісні перетворення у соціальних відносинах, діяльності, свідомості). За своєю суттю криза є внутрішнім конфліктом із приводу життя, його сенсу, головних цілей і способів їх до­сягнення.

У психологічній літературі існують різні погляди щодо характеру перебігу підліткової кризи (11-13 років у дівчат, 14-15 років у хлопців):

– розуміння всього періоду пубертату як однієї безперерв­ної, тривалої кризи; б) криза, як момент дуже нетривалих за часом змін;

– криза, як результат неправильних виховних впливів;

– оцінка кризи, як необхідно­го і закономірного етапу психічного розвитку. Вікові зміни психіки можуть проходити різко, критично,або поступово.

Критичні (перехідні) періоди за своїми зовнішніми виявами відрізняються від стабільних періодів. Кризи тривають відносно короткий час: кілька місяців, рік, рідко два роки. Розвиток у кризові періоди носить бурхливий, стрімкий, «революційний» характер. Кризи складаються з трьох пов'язаних між собою фаз: передкритична, критична, посткритична.

Незважаючи на велику варіативність перебігу кризових періодів, головний зміст кожного з них становлять позитивні зміни. Кризи слід розглядати як внутрішньо необхідні етапи розвитку, як якісні стрибки, у результаті яких психіка дитини піднімається на вищій ступінь розвитку. Криза, за Е. Еріксоном, не означає загрозу катастрофи, вона є поворотним пунктом розвитку, джерелом сили, відкриттям «Я».

Нове відкриття свого «Я» відбувається у підлітковому віці в результаті подолання однієї з найсильніших криз – кризи підліткового віку. Під впливом статевого дозрівання, виникнення такого новоутворення як відчуття дорослості відбувається відкриття підлітком свого внутрішнього світу. В цей час збільшується інтерес індивіда до самого себе, своїх внутрішніх якостей, зовнішнього вигляду тощо.

Фактори, що негативно впливають на становлення особистості підлітків та поглиблюють кризу: прагнення швидше досягти статусу дорослого, оскільки при­нижується власний статус; збереження інфантильності суджень, залежність від ситуації, неспроможність вплинути на неї, слабкість реакції на осуд; відсутність власних вольових установок, слабкість функцій самоконтролю та саморегуляції; неможливість корегування поведінки, яка обумовлена поєднанням інфантильності з афективною збуджуваністю; переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, оволодіння забороненими прийомами захисту і нападу задля досягнення опе­ративного результату; прагнення до імітації асоціальних форм дорослого способу життя (ранні сексуальні ексцеси, вперте тяжіння до куріння, алкоголізації тощо); вияви акцентуацій рис характеру: збудливість, тривож­ність, демонстративність як наслідок комплексу не­повноцінності, спричиненого передусім сімейними конфліктами; несприятливі умови мікросередовища (порушення психологічного контакту підлітків із сім’єю, демонстрація дорослими асоціальної поведінки); посилений інтерес до сексуальних тем, який більше демон­струє рівень вихованості найближчого оточення (старші рове­сники, дорослі, ніж власного; неадекватні умови навчання, які заважають засвоєнню шкільної програми тощо.

У деяких підлітків яскраво виявляються основні симптоми та ознаки кризи: значні фізіологічні зміни, почуття дорослості, перебудова системи стосунків із середовищем, бажання звільнитися від опіки дорослих, нездатність адекватно реалізувати потребу у самопізнанні, зниження продуктивності навчання, порушення дисципліни, емоційна нестабільність, зниження рівня адекватності, невизначеність самооцінки; впертість, негативізм, егоцентризм, зухвалість, протести проти авторитетів, максималізм, втрата цілісності та стабільності Я-образу, відчуження (деперсо­налізація), асоціальність поведінки тощо.

Характерологічні поведінкові реакції підлітків під час кризи: реакція емансипації – намагання звільнитися з під опіки дорослих, устремління в майбутнє, включення в соціаль­не життя, що відбувається поза сім'єю; реакції гіперкомпенсації – коли підлітки для самореалізації обирають ті сфери діяльності, в яких необхідно долати певні труднощі. Невдачу в якійсь одній галузі вони компенсують успіхами в іншій; реакція «відходу» від ситуації – підліток оминає «гострі кути», або зовсім не помічає чи нівелює проблему; реакція опозиції – підліток у взаєминах з дорослими різними засобами намагається привернути їхню увагу, переключити її з усіх інших на себе; реакція імітації – наслідування поведінки значущого дорослого; реакція групування – створення неформальних груп ровесників, тяжіння до неформальних груп або компаній; реакції протесту проти авторитетів можуть мати генералізований характер і бути спрямовані проти сім’ї, школи, інститутів соціалізації.

Сучасні психологи виокремлюють такі кризові стани у підлітковому віці: філософська інтоксика­ція (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне розв'язання «вічних» проблем – сенсу життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (супроводжують її висновки про безглуздість життя взага­лі, що підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (Н. Максимова).

Криза особистості в період дорослішання може бути пов'язана з переживанням «відчуження». Під останнім розуміють зміни у сприйнятті самого себе (деперсоналізація), інших людей або оточуючої дійсності (дереалізація). Для деперсоналізації характерна тривога, пов'язана зі змінами власного тіла. Деперсоналізація у межах підліткової кризи виступає і як переживання відірваності від зв'язків з людьми, цінностями і світом. Підлітки можуть скаржитися на те, що їх ніхто не розуміє, що вони самотні, не знайшли свого місця у житті, не заслуговують на повагу, не мають власного «Я» (О.В. Скрипченко).

Психолого-педагогічні умови подолання кризи підліткового віку:

1. Урахування мінливих соціально-психологічних умов, сучасної соціальної ситуації розвитку підлітків. Педагог має розуміти

специфічні масштаби часу й життєвого простору сучасного покоління, прояви інформаційного буму, впливи ЗМІ. Не слід забувати про статеве дозрівання, що є біологічним чинником становлення особистості підлітка. Інтенсивний фізичний розвиток впливає на зниження уваги, самоконтролю, можливість адекватного реагування школярів на педагогічні впливи тощо;

2. Урахування дорослими основних потреб підлітків:

– потреба в увазі та підтримці без зайвих осудів та оцінок;

– потреба в цікавих життєвих подіях – передбачає наявність у підлітка інтересу, який є головним двигуном особистісного розвитку людини;

– потреба у повазі та визнанні – є найбільш актуальною для підліткового віку, тому що схвалення поведінки та життєвої позиції підлітка серед однолітків та друзів є важливим та необхідним елементом життєдіяльності; це забезпечує підлітку впевненість у собі та адекватну самооцінку;

– потреба вміти впевнено відстоювати свої погляди. Саме невміння це роботи призводить до багатьох проблем в житті підлітка (обмежує його самореалізацію, викликає сором'язливість та залежність від інших людей);

– потреба в творчому самовираженні та самореалізації є найвищою потребою в процесі розвитку підлітка.

3. Сприяння становленню «Я-концепції» та системи цінностей підлітків:

– сприяння усвідомленому вибору адекватної ідентичності, формуванню власного фізичного «образу Я» підлітка у процесі психофізичного дозрівання;

– психологічне сприяння вдалому поєднанню фізичної, особистісної та соціальної ідентичності за рахунок вмілого поєднання їх у структурі «Я-концепції» особистості;

– гармонізація співвідношення «Я-реального» з «Я-ідеальним» підлітка, подолання невизначеності через конструювання нової ідентичності, що має свій вияв у новому «Я-образі»;

– сприяння корекції підлітком власної системи цінностей, формуванню моральних якостей підлітка, засвоєння ним об’єктивних критеріїв морально-вольових властивостей людини;

– сприяння розвитку нави­чок самопізнання, стимулювання прагнень підлітків до самовиховання;

– запобігання становленню психопатоподібного типу реагування підлітка на психогенну ситуацію, посилення корегованості окремих вікових поведінкових реакцій підлітків.

4. Створення підліткам умов для спільної діяльності, спілкування та ефективної взаємодії:

– залучення підлітків до різних видів навчально-пізнавальної спільної діяльності, яка б спиралася на пози­тивне в особистості й блокувала агресивність та інші нега­тивні стани школярів. Мотивування цілеспрямованості щодо виконання навчальних завдань та суспільних доручень у позанавчальній діяльності. Розвиток у цих сферах позитивного ставлення до праці, витримки, самовладання, уміння зважати на думку інших;

– надання підліткам функціональних моделей для наслідування, залучення до спілкування з підлітками референтних осіб, оточення їх

авторитетними дорослими, які б підтримували їхню увагу до світу позитивних особистостей, оцінних суджень значущих інших (наприклад, героїв АТО), самі б позитивно впливали на незрілу особистість, були здатними підсилювати стійкість учнів до дії несприятливих факторів можливого асоціального оточення;

– створення виховних ситуацій, спрямованих на пробудження гуманних почуттів, емпатійних якостей учнів. При існуванні зовнішніх недоліків у підлітка (повнота, заїкання, короткозорість, фізичні вади) необхідно спробувати знайти методи та прийоми, які зменшили вияв цих недоліків. Водночас серед однолітків необхідно провести роз'яснювальну роботу про недопустимість глузування та інших форм цькування;

– організація життя і діяльності учнівської групи, з урахуванням по­зиції та соціального статусу підлітка в ній;

– формування орієнтації на соціально позитивного лідера у середовищі однолітків, усвідомлення необхідності адекватної поведінки у школі та поза нею;

5. Установлення тісної взаємодії із сім'єю підлітка: виправлення індиферентної позиції батьків щодо власних дітей, ознайомлення їх із віковими особливостями дітей, допо­мога у розв'язанні конфліктних ситуацій, розроблення спільних дій. Педагог має порадити батькам діяти виключно методом переконання, а не примушування. Батьки не повинні негативно реагувати на відмову підлітка розповідати про себе та свої справи. Необхідно із розумінням та повагою ставитися до намагань підлітка багато часу проводити у спілкуванні з ровесниками. Не варто ігнорувати серйозне обговорення питань, що хвилюють підлітка, не можна нехтувати судженнями дитини.

 

Тема 23. Вікові кризи