Динаміка становлення учнівської групи

Динаміку становлення учнівської групи,тенденцій розвитку малої соціальної групи можна спостерігати за науково обґрунтованими етапами її становлення.

На першому етапі група тільки починає формуватися, зароджуються ділові формальні стосунки, згуртованість групи є слабкою.

Поступово починається пошук способів взаємодії та спілкування, утворюються міжособистісні зв'язки та взаємини, у більшості виникає почуття належності до спільноти. Формування згуртованості відбувається більш ефективно за умов встановлення дружніх взаємин та відсутності аутсайдерів. На цьому етапі спільну діяльність організовує вчитель. Спираючись на динаміку розвитку групи та характер взаємозв'язку офіційної та неофіційної її структури, класний керівник сприяє розвитку авторитету тих мікрогруп, які мають найбільш змістовні інтереси і потреби.

Другий етап відзначається конфліктним характером розвитку малої групи. Зникає певний ореол симпатій, розкриваються раніше приховані негативні риси характеру членів групи, починається боротьба за вплив та лідерство, формується актив (антиактив). Лише за конструктивного розв’язання конфліктів можливе становлення реальної згуртованості. Класний керівник повинен допомогти формуванню активу, залучити до нього неформальних лідерів, обрати тих школярів, які здатні позитивно впливати на клас.

На третьому етапі спостерігаються певні тенденції групової активності – інтеграція та дифе­ренціація. Інтеграція – це тенденція згуртованості, що спрямована на зниження рівня конфліктності, зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію й упорядкування міжособистісних стосунків.

Диференціація виявляється у певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових й емоційних стосунків у малій групі. Виділяються окремі сталі мікрогрупи (2-3 учня, які характеризується позитивними емоційними стосунками і певною схожістю стилів поведінки. У кожній підгрупі виділяється свій лідер, який може бути як офіційним, так і неофіційним.

На четвертому етапі структура групи в основному сформована, проте згуртованість ще не є сталою, подальший її розвиток залежить від системи цінностей і спільної діяльності.

На п’ятій стадії визначаються референтні особи, виокремлюються лідери. Спостерігається висока продуктивність спільної діяльності й високий рівень згуртованості (ціннісна єдність, співпадіння оцінок, установок, позицій членів групи щодо важливих подій). Розвиток групи досягає такого рівня, коли всі мікрогрупи мають авторитет (кожна у своєму виді діяльності). Інтереси й духовні запити кожної мікрогрупи досить високі.

Явища інтеграції й диференціації як форми групової активності

У будь-якій малій групі наявна взаємодія двох тенденцій групової активності: інтеграції й диференціації.

Інтеграція – це тенденція, спрямована на зниження конфліктності, зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію та упорядкування міжособистісних стосунків. Ця тенденція є головною умовою збереження єдності групи у відповідності з певними нормами поведінки для тих, хто в неї входить.

Процес інтеграції особистості в групу пов'язаний із со­ціальними, соціально-психологічними та психологічними труднощами: нерівність соціальних стартових можливостей (осві­та, культурний розвиток тощо); комунікативна непідготовленість (некомпетентність, невміння розв'язувати спірні питання, до­лати психологічні та соціально-психологічні бар'єри тощо); індивідуальні властивості (пасивність, лінь, завищена чи за­нижена самооцінка, деіндивідуалізація тощо).

Друга тенденція має назву диференціації, виявляється в певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових й емоційних стосунків в малій групі. Члени малої групи неусвідомлено присвоюють певні рейтинги своїм товаришам. У цьому разі особистість звертає увагу на функціональні ролі та психологічний статус своїх партнерів по спілкуванню.

У високорозвиненій групі кожен школяр усвідомлює себе частиною цілого. Такому класу притаман­ні єдність думок, взаємодопомога і взаємовиручка, дружелюбність у стосунках, раціональне розв'язання конфлік­тів, згуртованість при виконанні відповідальних завдань.

У класі, який перебуває на низькому рівні розвитку групових процесів, переважають учні, для яких значно важливіша індивідуальна діяльність, ніж групова, у стосунках таких учнів превалюють індивідуалізм, недостатньо розвинене почут­тя колективізму. Групові справи вони доводять до кінця лише тоді, коли керівник стимулює й контролює їх.

Співіснування цих протилежних тенденцій (інтеграції й диференціації) обумовлює нерівномірність процесу розвитку групи. Це створює можливість «сходження» групи на більш високий рівень розвитку і, водночас, містить загрозу деградації групи.Процеси диференціації спостерігаються майже у кожному шкільному класі, в якому є мікрогрупи –стійкі об'єднання учнів, що виникають на основі тісних особистісних контактів, спільної мети. Активність ліде­рівмікро-груп може мати як позитивну, так і негативну спрямованість. У добре організованих класах відсутні угрупування з негативною спрямованістю. Завдання вчителя полягає у запобі­ганні виникненню у класі антагоністичних груп, оскільки вони різко знижують виховні можливості педагога й групи.

Диференціація є стимулом для розвитку групи, але разом з тим, занадто посилившись, може призвести до порушення дружних стосунків, що були притаманні членам неформальної групи. Неформальні групи об’єднуються за умов взаємного тяжіння індивідів один до одного. Коли ж дружні стосунки погіршуються, група може припинити своє існування.

Методи вивчення учнівських груп

У класі, групі учні займають різне становище, мають різну популяр­ність, що впливає на їхній стан (емоційний комфорт, благопо­луччя), поведінку, виховні можливості. Для ефективного використання виховних можливо­стей класу вчителю необхідно знати рівень його розвит­ку, бо не кожен клас є повноцінним колективом.Методами вивчення групи є спостереження, соціометрія, референтометрія.

Спостереження дає можливість всебічно з'ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні групи є також різні форми анкетування опитування, інтерв'ю, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.

За допомогою соціометрії можливе виявлення емоційних потягів і симпатій у стосунках між членами групи, визначення їх характеру. Соціометрія використовується для вивчення міжособистісних відносин у групі, колективі з метою визначення структури взаємовідносин шляхом порівняно нескладної процедури вибору. Респондент відповідає на низку запитань, які стосуються вибору партнерів для спільної роботи, відпочинку, занять (наприклад: “З ким би ти хотів піти в туристичний похід?”. За результатами вибору можна встановити популярність особистості або навпаки.

Референтометрія – це засіб визначення груп, які формуються в колективі за ступенем значущості. Референтометрія дозволяє виявити референтність членів групи, з'ясувати мотиви міжособистісних виборів.

Референтометрія дає уявлення про статусну структуру (хто є хто в групі), кому надаються переваги, а кому ні, відкриває мож­ливості для з'ясування мотивації вибору. Проте, на відміну від соціометрії, основою вибору є не симпатії або антипатії, а цінніс­ний чинник. Референтометрична процедура досить оперативна, дозволяє здійснювати математичну обробку даних, зображати їх графічно, складати карти та матриці виборів тощо.

 

Тема 17. Особистість в групі. Референтна група.

Конформність й нонконформність

 

Вплив групи на особистість й особистості на групу. Вплив референтної групи на становлення особистості підлітка. Приклади дії деяких феноменів взаємодії особистості й групи на прикладі феноменів конформності й нонконформності

 

Для розвитку і формування індивіда як особистості група є незамінною. Група здійснює істотний вплив на психіку й поведінку індивіда. Людина як особистість є продукт, результат численних групових впливів. Майже все, за винятком генетичних особливостей, у її психі­ці й поведінці складається і закріплюється під впливом участі в діяль­ності різних малих (сім'я, клас) і великих (суспільство) груп. Кожна із значущих (референтних) соціальних груп робить свій внесок у психіку й поведінку особистості. Цей вплив не є однозначно позитивним чи нега­тивним, про що свідчить наявність у різних людей як позитивних так й негативних рис. Частина особистих змін, породжених психологічним впливом групи зникає, як тільки людина виходить із сфери впливу групи, інші про­довжують існувати, а за певних умов закріплюється й перетворю­ється в особистісні риси.