Вікові аспекти виховання підлітків і старшокласників

Урахування своєрідності психічного та особистісного розвитку учня на кожному віковому етапі є необхідною умовою правильної організації виховного процесу.

Вікові аспекти виховання школярів-підлітків:основне завдання виховання підлітків полягає у забез­печенні формування внутрішньої позиції дорослої лю­дини, відповідальної за себе та інших людей, сприяння переорієнтації з норм поведінки та цінностей, характерних для дітей, на норми та цінності дорослих; рушійною силою розвитку й виховання учнів середнього віку є суперечність між прагненнями підлітка бути дорослим та його реальними можливостями; інтенсивний фізичний розвиток впливає на зниження уваги, самоконтролю, можливість адекватного реагування на педагогічні впливи; засвоєння соціально-орі­єнтованої поведінки, розвиток соціального інтелекту підлітків залежить від здатностіаналізувати, оцінювати життєвіявища, бачити суттєві параметри поведінки іншої людини чи ситуацій, зберігати у пам'я­ті зразки соціально цінної поведінки; підліток частіше обирає за ідеал конкретну особистість, викори­стовує порівняльну інформацію про успіхи і невдачі інших людей; підлітки, яких довго оберігають від трудно­щів, інколи бояться настання відповідальної дорослості або ототожнюють її з буденною рутиною;заборони і покарання викликають у підлітка озлобленість, злість, бажання помститися за при­ниження. Учень середнього віку потребує задушевної розмови, входження у його внутрішній світ, поваги до його особистості, толерантного сприйняття висловленої ним критики дій дорослих; через свій егоцентризм підліток надзвичайно чутливий до дій, які можуть розвінчати його уявлення про себе (Я-концепцію); підлітки прагнуть самостійності,намагаються займатися самовихованням: самороз­витком інтелекту, розширенням світогляду, але найчасті­ше – загартуванням волі й характеру. Якщо дорослі не зауважують зусиль підлітків у саморозвит­ку, це породжує у них розчарування; посилений інтерес до сексуальних тем, який більше демон­струє рівень вихованості найближчого оточення (старші рове­сники, дорослі), ніж власного.

Вікові аспекти виховання старшокласників: відбувається природне зростання самостійності, розширюється сфера вільного спілкування, вільного вибору діяльності. Це ускладнює виховну роботу, доступність старшокласників виховним впливам; виникає соціально спрямований мотив особистісного й професійного само­визначення, основними потребами виступають потреби в самореалізації, самовираженні, з'ясуванні сенсу життя; загальні світоглядні пошуки у ранній юності конкретизуються у життєвих планах, які є надзвичайно важливими у становленні мотиваційної сфери особистості; поява здатності зважувати зовнішні і внутрішні обставини процесів, ситуацій дає старшокласникам можливість приймати достатньо усвідомлені рішення. Рішення, які приймають юнаки, набувають соціального спрямування. Це означає, що в процесі формування соціально спрямованих мотивів внутрішня позиція особистості починає відіграва­ти провідну роль; чим більш соціально зрілим є юнак, тим більше його прагнення спрямовані у майбутнє, тим актив­ніше формуються у нього пов'язані з перспективою життя спонукальні настанови; інтенсивно формується сві­тогляд (система поглядів на об'єктивний світ і місце в ньому людини). Засвоєні раніше моральні норми, ідеали зводяться у цілісну систе­му, яка дає змогу не тільки зрозуміти навколишній світ, а й оцінити його, знайти себе в ньому, визначити своє ста­влення до нього та сенс свого життя. Ці світоглядні пошуки нерідко зумовлюють переоцінку цінностей; формування світогляду включає соціальну орієнтацію особистості – усвідомлення своєї належності до соціаль­ної спільноти (національної, професійної, вікової, вибір власного майбутнього соціального становища і способів його досягнення; виникає осмислена й адекватна поведінка, стій­ка ієрархічна система цінностей старшокласників, яка зумовлює їхні погляди і переконання, які контролюють бажання, перетворюють­ся на мотиви діяльності, спонукають до самопізнання, самовдосконалення. Більше уваги приділяється прогнозуванню наслідків запланова­них дій і вчинків не тільки з прагматичних, а й з мораль­но-етичних, духовних позицій;громадянська та громадська активність учнів сприяє збагаченню їхнього морального та соціального досвіду, засвоєнню норм поведінки, виникненню певного ставлення до різних соціальних феноме­нів (релігії, культури, політики, ідеології, нації, влади, держави, освіти, спорту тощо); особливо важливою є проблема сенсу життя, яка постає в роздумах учнів про себе й своє призначення. Пошук сенсу життя в ранній юності стає передумовою майбутнього включення у соціальні стосунки, допомагає інтегрувати численні вимоги, вибудовувати життя не як послідовність розрізнених подій, вчинків, а як цілісний процес; ідеали набувають спонукальної сили, стають мотивами діяльності. У юнака змістова наповне­ність ідеалів зовсім інша, ніж у підлітка. Якщо ідеалом підлітка є конкретна людина, яка викликає у нього яскра­ві враження, то у ранній юності школяр починає свідомо формувати власні ідеали. У старшокласника вони спира­ються на загальні принципи, які можуть бути реалізовані в різних ситуаціях і утворюють чітко усвідомлювану моральну позицію. Перехід до узагальненого ідеалу є важливим етапом у розвитку особистості; свідомим, цілеспрямованим процесом стає засвоєння етичних знань. Воно полягає у формуванні стійких, особистісно значущих принципів поведінки, які є основою моральних переконань особистості. Сучасні учні старших класів здатні аргументовано розмірковувати про моральні якості, критично переоцінюючи та переосми­слюючи колись бездумно прийняті принципи; до закінчення школи юнак стає людиною, яка має певні моральні, соціально-політичні, економічні, наукові, культурні, релігійні та інші погляди, хоч і не завжди пра­вильні, зате досить стабільні; найскладніше старшокласникам розібратись у питан­нях політики, економіки, виробити своє ставлення до цих сфер людських відносин. Нерідко це породжує аполітичність, байдужість до соціально-політичних подій у країні, до проблем нації, держави, суспільства.

Психо­логічні передумови оптимізації виховання підлітків й старшокласників:

– глибоке розуміння психологічних закономірностей формування особистості в різні вікові періоди, оволодіння педагогічними й психологічними технологіями вивчення й формування розвиненої, вихованої особистості. У вихованні соціально зорієнтованої поведінки підліт­ків й старшокласників важливу роль відіграють контроль і виправлення недолі­ків, використання значущого прикладу, пояснень, очікувань, досвіду і оцінки особистості. Педагог і школа мають на конкретних прикладах розкрити суть певної цін­ності, пояснити, чому вона необхідна суспільству, переко­нати вихованців засвоїти її самостійно;

– реалізація принципу проблемності у вихованні, забезпечення внутрішньої та зовнішньої актив­ності виховання, створення можливості для становлення соціально цінної спрямованості активності, творчості, відповідальності вихованців. Напри­клад, гармонійний розвиток інтелектуальної, трудової і моральної дорослості та духовної зрілості підлітка мають випереджувати наслідування ним зовнішніх форм доро­слості (манер, ролі, поведінки), які не повинні виходити за розумні межі і відігравати визначальну роль;

– урахування детермінант виховання в ор­ганізації педагогічного процесу (спадковості, здоров'я школяра, провідної мотивації, інтересів і потреб особистості, умов і стосунків у сім'ї, впливу класу, ре­ферентної групи, індивідуальних та вікових особливостей учнів, що впливають на процес соціалізації тощо);

– органічне поєднання суб'єктивно значущих для школяра якостей з тими, які вихователь прагне у нього сформувати. Якщо вихователь зрозуміє, що для вихованця є важливим і значущим, він може сподіватися на досягнення мети. Опора вихователя на наявні в учня потреби є джерелом активності і розвитку її особистості. Чим більше потреб актуалізовано, тим ефективніший вплив. Неврахування вихователем по­треб дитини у самоствердженні, самостійності стримує розвиток особистості, нерідко породжує проблеми у стосунках між дитиною і дорослими;

– усвідомлення педагогом перспектив розвитку особистості підлітків й старшокласників. Ефективність виховання залежить від його спрямова­ності на становлення цінних для дитини якостей. Напри­клад, відчайдушний, іноді імпульсивний, здатний витри­мати сильні навантаження учень охоче візьметься за вико­нання складного доручення, якщо педагог відзначить його сильні особистісні якості, висловить свої сподівання на по­зитивні результати;

– включення школярів у різні соціально-значимі види діяльності, які обов'язково містять доброчинні дії; виховання здатності орієнтуватися у духовних, мораль­них, громадянських, естетичних та інших цінностях. Особистість засвоює моральні й духовні цінності, як мають для неї безумовну значущість, особистісний смисл, включаються у структуру образу «Я»;

– опора на учнівську групу й використання її позитивного виховного потенціалу задля підвищення ефективності педагогічних впливів; активізація змін соціальної позиції особистості в референтній групі;

– організація доцільного, морально спря­мованого, духовно збагаченого спілкування у системах «вихователь-вихованець», «учень-учень»; запобігання формалізму й нещирості у взаєминах із вихованцями; впровадження таких способів взаємодії як переконання, обґрунтування свого погляду, готовність до обговорення проблем, увага до аргументації школяра тощо; унеможливлення маніпулятивних впливів на учнів;

– здійснення гуманно доцільного та науково обґрунтованого словесноговпливу (доступність; доречність щодо конкретного випадку; аналіз яскравих, нетипових прикладів; аргументованість; урахування почуттєвої сфери, актуальних емоційних станів, виправдане й раціональне застосування заохочення й пока­рання). Зміна ставлення дорослих до підлітків стратегічно й так­тично має випереджувати їхні вимоги, а не бути вимушеною реакцією на них;

– попередження негативних стереотипів виховання; систематична діагностика та профілактика особистісних деструкцій підлітків та учнів старшого шкільного віку; корекція комунікативних деформацій в учасників педагогічної взаємодії;

– гуманізація відносин у родинному, шкільному середовищі, у групі однолітків. Педагог повинен сприяти розвитку у вихованця здібності розуміти своє вну­трішнє Я, зовнішню ситуацію з метою вибору гуманної поведінки. Завдяки цьому вихованець стає суб'єктом саморозвитку, набуває власної відповідальної свободи, відкриває моральне, духовне та соціальне;

– застосування виховних засобів на тлі емоційної підтримки й доброзичливих взаємин між педагогом та вихованцем, дотримання оптимального співвідношення контролю, вимогливості до учнів з визнанням їхньої гідності, виявів са­мостійності, ініціативи. Дорослі повинні зберігати високі очікування щодо учнів, використовувати групові бесіди та інші джерела досвіду, що репрезентують необхід­ні правила поведінки, і дати учням можливість спостерігати за результатами своїх зусиль, оцінюючи їх;

– актуалізація особистісної рефлексіїтасистематичного аналізу вихованцемвласних учинків, прогнозування та усвідомлення їхніх наслідків для іншої лю­дини чи групи;

– створення емоційно збагачених виховних ситуацій, залучення у них школярів; підтримка високого рівня емпатії, емоційного співпереживан­ня вихованців іншій людині, нейтралізація егоїстичних виявів вихованців;

– сприяння становленню у старшокласників почуття неповторності, цілісної Я-концепції. Формування у юнаків та дівчат високоморальних ціннісних орієн­тацій з проблем дружби, кохання, шлюбу, громадських відносин, виховання дітей у сім'ї одне з багатогранних і складних завдань виховної роботи;

– толерантне керування процесами фізичного й вольового самовиховання у підлітків, морального самовдосконалення й професійного самовиховання у старшокласників. Особливого значення у вихованні набувають прин­ципи самодіяльності, самоврядування, оптимальної самоактивності.

Тема 29. обдаровані діти