Криза ідентичності раннього юнацького віку

Зміст вікової кризи у ранньому юнацькому віці. Тракту­вання варіантів становлення особистісної ідентичності. Психолого-педагогічні умови подолання кризи ідентичності раннього юнацького віку

Криза ранньої юності

Для раннього юнацького віку характерне особистісне самовизначення, формування внутрішньої позиції, пов’язаної з необхідністю особистісного і професійного самовизначення; зміна змісту, мети і завдань навчання; підвищений інтерес до способу життя дорослих; оптимістична зорієнтованість у майбутнє, побудова певного задуму життєвого плану. У ранньому юнацькому віці відбувається формування цілісного уявлення про себе, відкриття себе як неповторної особистості, саморефлексія.

Феноменологією кризи ранньої юності є розходження ідеальних уявлень про життя та реальності в юнацтві.

Структура кризи 1 7 років: 1. Позитивний симптомокомплекс: типові симптоми: прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого, гордість за власні досягнення, відвертість, уміння співпережи­вати; супутні симптоми: організованість, відповідальність, уміння самоконтролю, вимогливість. 2. Негативний симптомокомплекс: типові симптоми: дратівливість, хитрощі, індивідуалізм, пристосовництво; негативізм, зарозумі­лість; лінощі; супутні симптоми: зухвалість, корисливість, жорстокість, ли­хослів'я (В. Поліщук).

Ранній юнацький вік пов'язаний з морально-особистісним (яким бути?), екзистенційним (у чому сенс життя?) і професійним (ким бути?) виборами, які є взаємопов'язаними і здійснюються одночасно. Юнак має усвідомити психосоціальну самототожність – ідентичність.

У зарубіжній психології однією з найавторитетніших позицій у тракту­ванні особистісної ідентичності є пози­ція Е. Еріксона. Учений стверджує, що его-ідентичність – це новий психосоціальний параметр, який з'являється як позитивне утворення на початку юності.

Ідентичністьзабезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює одну систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини, узгоджує особисті схильності й таланти з раніше пропонованими батьками, однолітками й суспільством ідентифікаціями. Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим пов'язана властива ранньому юнацькому віку криза ідентичності – особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

Якщо кризу ідентичностіу підлітковому віці можна розглядати як реакцію на втрату статусу дитини, реакцію на глибоку невідповідність біологічних можливостей соціальним, то феноменологією кризи ранньої юності є розходження ідеальних уявлень про життя та реальності. Е. Еріксон уважав, що криза ідентичності включає наступні протистояння: визначена / роз­мивчаста часова перспектива; впевненість у собі / сором’язливість; експериментування з різними ролями / фіксація на одній ролі; здатність до научіння / параліч трудової діяльності; сексуальна поляризація / бісексуальна орієнтація; взаємини лідер-послідовник / невизначеність авто­ритетів; ідеологічна переконаність / плутанина у системі цінностей.

Перед старшокласником постає завдання узагальнення та об’єднання всього, що він знає про самого себе як про учня, сина, спортсмена, друга в єдине ціле. Все це він має осмислити, пов’язати з минулим і спроектувати у майбутнє. Якщо молода людина упорається з цим завданням, то у неї з’явиться відчуття того, хто вона є, де знаходиться й куди прямує.

Варіанти становлення ідентичності (за Ж. Марсіа)

Основними варіантами становлення ідентичності є: статус упередженого вибору,статус дифузії, статус мораторію та досягнення ідентичності.

Першим соціально-психологічним варіантом особистісного самовизна­чення є статус упередженого вибору, який характеризується прийняттям певних обов'язків, але цьому не передував етап самостійних рішень. Старшокласник визначився з професією, релігією, ідеологією, іншими аспектами, що сто­суються його життєвої перспективи, але цей вибір був зроблений наперед його батьками, вчителями, він лише його прийняв. Ця категорія молодих людей не переживала кризи ідентичності, відмовилась від відповідальності за власну долю.

Другий соціально-психологічний варіант особистісного самовизначення виступає як статус дифузії. Він при­таманний старшокласникам, в яких не вистачає мотивації, щоб відшукати сенс власного життя. Тут теж не про­стежується кризи ідентичності, оскіль­ки такі особи уникають постановки пи­тань щодо життєвої позиції та перспектив.

Статус мораторію – це специфіч­ний варіант особистісного самовизна­чення, що є харак­терним і нормальним явищем у період ранньої юності. Старшокласники пере­бувають у центрі кризи ідентичності та прийняття рішень стосовно етичних цінностей, переко­нань, професійної долі, тобто вони ще шукають себе.

Досягнення ідентичності є рідкісним явищем серед старшоклас­ників, оскільки статус передбачає ос­таточне прийняття рішень та зобов'я­зань на основі зробленого висновку. В кінці старшого шкільного віку він виявляється в остаточному професійному самовизначенні, хоча і це досить віднос­но, якщо розглядати професійне станов­лення як тривалий процес вибору і прий­няття рішень. Але тут цінним є прагнення молодої людини дотримува­тись сформульованих для себе мораль­них норм і ціннісних орієнтацій (Г. Крайг).

Той чи інший варіант особистісного самовиз­начення, в межах якого перебуває стар­шокласник, здійснює потужний вплив на соціальні очікування, Я-образ та реакцію на стрес.

Тривога і нерішучість є домінуючими емоціями мо­лодої людини в статусі мораторію. Такий юнак по­стійно бореться зі світом конфліктую­чих цінностей та альтернатив і пост­ійно стикається з непередбачуваними обставинами та суперечностями. У сто­сунках із батьками простежується под­війне ставлення – любов і ненависть; він бореться за свободу, але його лякає і засмучує батьківське несхвалення. Статус мораторію може спостерігати­ся навіть у студентські роки.

Варіант упередженого особистісно­го самовизначення відзначається зниженням відчуття тривоги, оскільки молоді люди в цьому статусі дотримуються авторитарних цінностей, відчувають батьківську підтримку, мають позитивні зв'язки з референтними особа­ми. Їхні дії, як правило, відрізняються послідовністю та стабільністю, хоча у багатьох галузях життя вони можуть виявляти нерішучість. У даному випадку спостерігається нижчий рівень самоповаги, ніж у молоді, яка перебуває в статусі мораторію.

Статус дифузії найчастіше спостері­гається у, так званих, «важких» підлітків. Їхні батьки не вникають у проблеми дітей, не цікавляться ними, а то й забувають про їхнє існування. Уникаючи відповідальності особистісного самовизначення, старшокласник із та­кими передумовами може вдаватись до вживання наркотиків, алкоголю тощо.

Порівнюючи старшокласників зі статусом досягнення ідентичності з по­передніми варіантами, слід зазначити, що у них спостерігаються гармонійні стосунки з батьками, а пошук незалеж­ності має меншу емоційну вибуховість, ніж у двох попередніх групах.

Статус до­сягнення ідентичності рідкісне явище для ранньої юності. Можливість здобути цей статус зростає лише з віком. Окрім того, варіанти особистісного самовизначен­ня можуть змінюватись, якщо розгляда­ти їх у різних аспектах життя. Наприклад, стар­шокласник може адекватно визначитись відносно статеворольових аспектів, але знаходитись у статусі мораторію щодо вибору професії, а стосовно політичних уподобань взагалі перебувати у статусі дифузії.

Психолого-педагогічні умови подолання кризи ідентичності раннього юнацького віку:

Для успішного подолання юнацької кризи та формування адекватної та позитивної ідентичності необхідно створити певні психосоціальні умови, а саме:

1. Урахування мінливих соціально-психологічних умов, сучасної соціальної ситуації розвитку юнаків,специфічних масштабів часу й життєвого простору сучасного покоління. Основними завданнями є: сприяння удосконаленню особистісної ідентичності, почуттів індивідуальної самототожності та цілісності; допомога з утіленням у контекст життєдіяльності юнацтва процесів переходу від пошуку себе до практичної самореалізації компонентів самості: самосвідомості, самопізнання, самоосмислення, самоприйняття, самоспостереження; психологічний супровід щодо професійного самовизначення старшокласників, формування навичок усвідомленого професійного самовизначення, досягнення реалістичності професійного вибору, заснованого на відвертій, чесній самооцінці й реальних варіантах кар'єри; допомога щодо прийняття відповідної своїй статі дорослої сексуальної ролі.

2. Урахування дорослими основних потреб старшокласників:

– потреба сформувати власні погляди на мораль, на світ, ставлення до нього, бажання стати цікавою, різнобічно розвиненою людиною;

– потреба утвердження власної своєрідності, що зумовлена домінуючою потребою юнака бути не таким, як усі;

– потреба досягнення успіху щодо постановки життєвих цілей (прагнення чітко визначати своє майбутнє та спрямовувати свої особисті ресурси в певне русло);

– потреба у творчому самовираженні, розв’язанні протиріччя між оцінкою своїх можливостей і здібнос­тей та відсутністю засобів реалізації цих здібностей;

– потреба в інтимно-особистісному спілкуванні, прагнення особистісної рефлексії на власний внутрішній, чуттєвого збагачення та бажаних інтимних переживань (дружніх, любовних) із збереженням своєї автономії;

– потреба подолання невпев­неність у собі, стану тотальної невизначеності тощо.

3. Сприяння становленню «Я-концепції» та системи цінностей юнаків:

Для інтег­рування чисельних образів себе в особисту ідентичність необхідно:

– щоб молода людина могла сприймати себе внутрішньо то­тожною самій собі, подолала невизначеність через конструювання нової ідентичності;

– щоб значущі інші теж побачили цю тотожність і цілісність в індивідові;

– щоб у юнака з’явилася впевненість утому, що внутрішні і зовнішні плани фізичної, особистісної та соціальної цілісності узгоджуються між собою;

– щоб юнацьке сприйнят­тя самого себе підкріплюва­лося досвідом міжособистісного спілку­вання через зворотній зв'язок.

Основними завданнями є: стимулювання прагнень підлітків до самопізнання, занурення у свій внутрішній світ і орієнтація в ньому; ф ормування стійких й усвідомлених переконань, оволодіння нормами поведінки, принципами, ідеалами; сприяння свідомому прийняттю моральних категорій і системи цінностей як механізмів регуляції відносин між людьми; розвиток здатності старшокласників прогнозування наслідків запланованих дій і вчинків не лише з прагматичних, але і морально-етичних, духовних позицій; розвиток особистісної рефлексії,що надає можливістьсинтезувати і погоджувати всі ідентифікації і соціальні ролі в єдину ідентифікаційну матрицю.

4. Створення старшокласникам умов для спільної діяльності, спілкування та ефективної взаємодії:

– формування самоповаги, прийняття себе, відчуття власної цінності, віри в успіх, оптимізм, узагальненого ставлення до себе на основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності;

– формування комунікативної компетентності, здатності до емпатії, толерантності, успішної презентації своєї ідентичності, довіри до світу і внутрішньої свободи задля успіху в підтримці обраної ідентичності;

– розширення ситуацій вільного вибору, починаючи від вибору друзів, місця навчання, закінчуючи пошуком, вибором мети і сенсу свого існування;

– забезпечення широким вибором варіантів позитивного способу життя з можливістю випробовувати декілька прийнятних ролей для кращого пізнання себе;

– сприяння досягненню емоційної незалежності від батьків та інших дорослих;

– створення умов для розвитку впевненості у собі, тренування навичок саморегуляції, емоційної стійкості в умовах кризи ідентичності;

– сприяння досягненню зрілих відносин з особами протилежної статті;

– підготовка до одруження і майбутнього сімейного життя.

5. Урахування можливості виникнення певних невдач становлення позитивної ідентичності, що супроводжуються:

– рольовим змішуванням, коли молода людина впро­довж тривалого часу не здатна завершити психосоціальне самовизна­чення, що спонукає її повернутися на більш ранній етап розвитку;

– дифузією часу, порушенням сприйняття часу, невмінням мобілізувати свої внутрішні ресурси й зосере­джуватися на якійсь головній діяльності (відчутті жорсткого цейтноту, або розтягнутос­ті, пустки, нікчемності існування);

– порушеннями працездатності, що ви­являється в зануреності у непотрібні для подальшого зростання дії, справи на шкоду іншим заняттям; нездатності ні продовжувати освіту, ні обрати професію тощо.

6. Запобігання формуванню негативної ідентичності,відходу від само­визначення, вибору негативних зразків для наслідування.

Дифузія ідентичності виявляється у: невмінні будувати життєві плани, регресії й прагненні відтермінувати набуття дорослого статусу; відчутті ізоляції й спустошеності; неусвідомленому, але стійкому стані тривоги; постійному перебування в очікуванні чогось такого, що може змінити життя; уникненні особистісного спілкування, тісних міжособистісних стосунків, нездатності емоційно впливати на осіб протилежної статі; запереченні, аж до презирства, всіх передбачуваних ролей і цінностей, орієнтація на «протилежне» – небезпечний, шкідливий, небажаний зразок (алкоголь, наркотики, неадекватна сексу­альна поведінка, релігійне сектантство та ін.); презирстві до всього вітчизняного й ірраціональне захоплення всім іноземним.

У крайніх випадках має місце пошук негативної ідентичності, прагнення «стати нічим» як єдиний спосіб самоствердження.

Справжня психічна зрілість наступає тоді, коли формується цілісна гармонійна особистість, відкрита для досвіду, здатна до прийняття себе й самореалізації (К. Роджерс, А. Маслоу), котра втілює у своєму житті деякі трансцендентні цінності (В. Франкл), готова до постійного поступального розвитку й подолання власних життєвих криз (Б. Лівехуд). Більшість людей зберігає на все життя ті або інші риси психічної незрілості як розплату за довге дитинство.

Індикатором виходу з кризи є початок становлення дійсного авторства у визначенні та реалізації свого власного погляду на життя загалом та формування реальних життєвих планів, індивідуального способу життя, зокрема.

Втеча від кризи в цьому перехідному періоді тільки затримує розвиток людини. Той, хто гідно приймає цю кризу, зазвичай стає більш сильним й здатним керувати своєю долею.