Стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях та типи завершення конфліктів

Завершення конфліктних ситуацій можуть бути різними: попередження конфлікту, ухилення від конфлікту, його згладжування, компроміс, конфронтація, примус, визнання помилки або неправоти.

Попередження конфлікту педагога з учнями залежить головним чином від нього самого. Насамперед педагог повинен при виникненні конфліктної ситуації не допускати передумов для його розвитку: говорити з учнем спокійно, і, змінюючи відношення учня до чого-небудь (наприклад, до бійки, поняття честі й чесності тощо), переконувати його, а не наказувати. Педагог має подбати про умови, за яких його вимога буде виконаною.

Досвідчені вчителі для попередження конфліктів використовують індивідуальні бесіди з учнями, у ході яких з'ясовуються його позиції й роз'ясняються свої. При цьому вчителеві потрібно:

– виявляти увагу до учня, повагу, співчуття, витримку, спокійний тон;

– будувати фрази так, щоб вони викликали нейтральну або позитивну реакцію з боку учня;

– постійно підтримувати з учнем зворотний зв'язок, дивитися йому в очі, стежити за зміною його пози, міміки;

– трохи знижувати темп бесіди, якщо учень схвильований або говорить надто швидко;

– спробувати подумки поставити себе на місце учня й зрозуміти, які події викликали цей стан;

– дати учневі виговоритися, не перебивати й не намагатися перекричати його;

– зменшити соціальну дистанцію, наблизитися й нахилитися до нього, торкнутися його, посміхнутися;

– підкреслити спільність мети, інтересів, показати школяреві зацікавленість у розв’язку його проблеми;

– підкреслити кращі якості учня, які допоможуть йому самому перебороти конфліктну ситуацію.

Ухиляння від конфлікту як спосіб розв’язку конфліктної ситуації – це уникнення розв’язку протиріч з посиланням на брак часу, недоречність, несвоєчасність суперечки тощо. Цей спосіб варто використовувати педагогові, щоб довести урок до кінця. Однак, такий результат – це лише відкладання розв’язку конфліктної ситуації. Іноді з'являється надія, що згодом все саме собою залагодиться. Однак з появою нового приводу конфлікт спалахує знову.

Згладжування конфлікту – це згода із претензіями, але «тільки на даний момент». «Обвинувачуваний» виявляє згоду, лояльність, намагається зняти емоційне напруження у стосунках. Однак це не означає усвідомлення ним суті конфлікту. Буває так, що учень постійно виправдовується і порушує обіцянки, втрачаючи довіру педагога.

Компроміс – полягає у відкритому обговоренні поглядів, діалог, спрямований на пошук найбільш вдалого для обох сторін рішення. Партнери виставляють аргументи на свою та на чужу користь, не відкладаючи розв’язок питання на потім, і не примушуючи до вибору іншого можливого варіанту. Кожен учасник орієнтується на поступки один одному.

Конфронтація – це малопродуктивний і несприятливий результат конфлікту, коли ніхто з учасників не зважає на позицію іншого, жодна зі сторін не приймає позицію опонента. Конфлікт виникає при переоцінці себе і недооцінюванні партнера. Небезпека конфронтації полягає у тому, що коли її учасники вичерпують всі розумні докази, то можуть перейти до особистих образ і приниження гідності опонента. Конфронтація змушує думати, сумніватися, шукати нові способи взаємин.

Примус – це швидкий спосіб розв'язання конфлікту, який виявляється у тактиці прямолінійного нав’язування учню варіанта розв’язку проблеми, який влаштовує педагога. Примус швидко й рішуче усуває причини невдоволення педагога, але він є несприятливим результатом для збереження гарних взаємин між ним і учнем. Це не сприяє збереженню нормальних стосунків, а конфлікт переходить уприховану форму.

Співдружність –це узгоджена стратегія пошуку способів одержання результатів, які важливі для обох сторін.

Визнання помилки або неправоти. Якщо причиною конфлікту стала неправильна поведінка самого педагога, його помилкове твердження, що викликало незгоду учнів, то розв'язати конфлікт можна визнанням педагогом своєї помилки (Р. Блейк, Дж. Мутон, К. Томас, Є. Ільїн).

Розглянуті завершення конфліктних ситуацій і конфліктів по-різному впливають як на настрій партнерів по спілкуванню, так і на стійкість їхніх стосунків. У цьому сенсі більш ефективним є попередження конфліктів, але й тактики визнання помилки, згладжування й компромісу теж сприятливі. Згладжування знімає негативні переживання учасників конфлікту, а компроміс стимулює рівноправне співробітництво, тим самим зміцнюючи міжособистісні взаємини.

Ухиляння може демонструвати байдужість одного з партнерів спілкування або взаємну байдужість. Природно, це не сприяє успішності тієї діяльності, де потрібні згуртованість, моральна підтримка один одного. Тактики конфронтації й примусу також негативно впливають на емоційний стан і стійкість взаємин між педагогом й учнями.

Деякі вчителі намагаються розв’язувати конфлікти з учнями за допомогою адміністрації школи, класного керівника, батьків. Це призводить до втрати авторитету вчителя в очах учня. Однак застосування різних санкцій іноді є доцільним (звичайно, без погроз і висміювання).

Основні правила поведінки педагога у конфліктній ситуації

Не розширювати предмет сварки, причину невдоволення. Часто висловлювані вчителем претензії до учнів розпливчасті, неконкретні. Учитель, наприклад, говорить учневі: «Щось ти погано почав ставитися до навчання». При такому формулюванні претензії учневі залишається тільки здогадуватися, у чому виявляється це його погане ставлення. В іншому випадку до основної претензії вчитель додає й інші.

Важливо дотримувати правила «скорочення числа претензій за один раз». Одночасне висловлення багатьох претензій створить в учня враження суцільної винуватості, і він почне виправдуватися навіть у тому, чого не робив.

Справедливо, без упередження ставитися до ініціатора конфлікту. Будь-який міжособистісний конфлікт починається з того, що з'являється людина, яка чимось незадоволена. Тому педагогові варто виробити в себе установку, що учень завжди має якісь підстави для скарги, невдоволення й висловлює їх тому, що його щось обтяжує, змушує переживати, мучитися. Тому педагогові не варто відразу ж відмахуватися від висловлюваних учнями претензій і тим більше дорікати й лаяти скаржників, а потрібно їх спокійно й уважно вислухати, зрозуміти їхні претензії.

Виявляти емоційну витримку. Нерідко до конфлікту призводить емоційний тон розмови педагога з учнями. Категоричність, безапеляційність висловлювань, підвищений тон викликають в учнів напруження. Тому педагог має стримувати свої емоції, не переводити діловий конфлікт на особистісний рівень, не принижувати почуття власної гідності вихованців.

Формулювати позитивний розв’язок конфліктної ситуації. У випадку пред'явлення учнем претензій і виникнення на цьому ґрунті конфліктної ситуації педагог має запропонувати спосіб розв’язку, сприяти усуненню причин, що викликали розбіжності або невдоволення учасників конфлікту. Це може бути надання допомоги, часткова поступка, пом'якшення вимог.

Способи запобігання (умови профілактики) конфліктів: своєчасна фіксація конфлікту в момент його зародження, створення позитивного психологічного клімату;пом'якшення або ігнорування конфлікту, послідовне зменшення кількості учасників конфлікту; зміна уявлення (суб’єктивної позиції школярів про конфліктну ситуацію, демонстрація причин конфлікту в гумористичному вигляді; організація спільної діяльності, яка сприяла б причетності учнів до розв’язання важливих для класу або школи проблем; створення умов для формування у школярів досвіду співробітництва при вирішенні спірних питань; уникнення непродуктивних, конкурентних стосунків між учнями; підтримування балансу ділових стосунків у конструктивних межах; врахування сумісності характерів і темпераментів у створенні малих груп при виконанні учбових завдань; вчасне здійснення заходів із локалізації конфліктних ситуацій; попередження конфліктів лідерства та гендерних конфліктів; суворе збереження таємниць (результатів психологічних тестувань, інтимних переживань), які школярі довіряють дорослим; застосування для мотивації поступок деяких гендерних настанов (хлопці, як майбутні чоловіки не повинні ображати дівчат); виховування толерантності, розвиток рефлексивної поведінки школярів, навчання співробітництву; медіація конфлікту – організація переговорів між учнями за посередництвом незацікавленої особи, висновкам якої конфліктуючі сторони готові підкоритися.

Тема 22. Вікові кризи.