Застосування сімейної психотерапії у подоланні міжособистісних конфліктів

Актуальність дослідження. У даний час Україна переживає складні соціально-економічні зміни, які істотно відбиваються на становищі всіх елементів соціальних структур, зокрема сім’ї. Сьогодні сім’я має цілу низку нових проблем, значною мірою втрачає здатність виконувати життєво необхідні функції і стоїть на порозі кризи. Ситуація у стосунках всередині сім’ї поступово погіршується внаслідок збільшення протиріч і конфліктів у суспільстві. Ці обставини можуть мати негативні наслідки не лише для сім’ї, але й для країни загалом.

Сім'я є необхіднім елементом соціальної структури людського суспільства, важливим інститутом соціалізації особистості. Але особливий інтерес до питань сімейного життя з'явився в останні роки у зв'язку з кризовим становищем сучасної сім'ї.

Проблема виникнення внутрішньосімейних конфліктів — одна із найрозповсюдженіших у повсякденному житті. Вивченню аспектів цієї проблеми були присвячені роботи таких вчених, як Н. В. Гришина, С. М. Ємельянов, А. Я. Анцупов, А. І. Шипілов, Д. Рубін, Д. Прут, Сунг Хе Кім, В. Г. Ложкін, Н. І. Пов'якель та ін. Тому на сьогодні все більшим попитом користуються психологи, які спеціалізуються на вирішенні цих питань.

Справжні причини конфлікту можуть бути приховані і психологічно захищені в глибині підсвідомості, вони можуть бути невловимими через так званий закон кругової каузальності (причинності) сімейних відносин, який проявляється і в сімейних конфліктах. Причиною конфліктності у родинах є вікова різниця між батьками та дітьми, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина непорозумінь лежить у площині цінностей, стандартів поведінки.

Мета дослідження полягає у вивченні психологічних детермінант виникнення конфліктних ситуацій у родині та способів їх вирішення шляхом застосування методів позитивної сімейної психотерапії.

Для досягнення мети дослідження були використані наступні методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення) та методи емпіричного дослідження (спостереження, бесіда, анкетування, опитування, самозвіт, використання притч, легенд, афоризмів, прислів'їв, метафор, Вісбаденський опитувальник до методу позитивної психотерапії та сімейної психотерапії (WIPPF), методика Н. Пезешкіана “Диференціально-аналітичний опитувальник”).

Впродовж останніх років проблематика конфліктів викликає значний інтерес у психологів, однак відсутність єдиного розуміння змісту поняття «конфлікт» спонукає їх до пошуку власного розуміння досліджуваного феномену. С. М. Ємельянов [3] визначає конфлікт як відношення між суб'єктами соціальної взаємодії, яке характеризується їхнім протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів чи суджень. А. Я. Анцупов та А. І. Шипілов [2] визначають конфлікт як найбільш деструктивний спосіб розвитку та завершення значущих суперечностей, які виникають у процесі соціальної взаємодії, а також боротьбу підструктур особистості.

За визначенням А. Я. Анцупова та А. І. Шипілова [2] сімейний конфлікт - це конфлікт, що виникає між членами однієї сім'ї як з приводу питань життєдіяльності сім'ї, задоволення різноманітних потреб її членів, відповідності рольової поведінки очікуванням.

Також є необхідність звернути увагу на основні детермінанти виникнення міжособистісних конфліктів у родинах. Т. В. Андрєєва [1] зазначає, що сім'ї, які успішно функціонують, відрізняються не відсутністю чи низькою частотою конфліктів, а малою їх глибиною та порівняною безболісністю.

В. Г. Ложкін та Н. І. Пов'якель [4] вважають, що особистісні передумови виникнення та розвитку конфліктів можуть мати ситуативну або характерологічну основу. До ситуативних передумов належать: незадоволеність актуальної потреби, почуття невизначеності, невпевненості, дезорієнтація, втома, нестійкість настрою, підвищена збудливість, недостатня або перекручена інформованість, стан навіюваності. До характерологічних передумов виникнення конфліктів належать стійкі якості та риси характеру, які можуть за певних умов призвести до зіткнення особистості з тими, хто її оточує, викликати негативне ставлення до неї, антипатію, бажання суперечити, протидіяти (нетерпимість до недоліків інших, знижена самокритичність, імпульсивність, нестриманість у почуттях, упередженість до людей, схильність до агресивної поведінки, схильність підкорювати собі інших, невихованість, неуважність до людей, корисливість, егоїзм.

В. П. Ратніков [7] вважає, що найбільш типовими причинами конфліктів в сім’ях можуть стати такі: претензії на лідерство, розподіл домашніх справ, претензії на управління бюджетом; авторитарний, жорсткий тип взаємовідносин, які склалися в сім’ї, наявність важких матеріальних проблем, авторитарне втручання родичів в подружні відносини, наявність протилежних інтересів, прагнень, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного із членів сім’ї, психосексуальна несумісність подружжя, незадоволення потреби в значимості свого «Я».

Сьогодні в суспільстві нерідко можна почути нарікання на дисфункціоналізацію родини. Аналіз запитів сімейних консультацій засвідчує, що в наш час психологічна допомога потрібна родині на різних етапах її розвитку: етапі створення сім'ї, в період її функціонування, а також у період розриву шлюбу. Навіть найуспішніша сім'я у визначений період свого існування може переживати певні труднощі. Це обумовлює потребу використання нових підходів і методів психотерапії, які повинні бути не лише ефективними, а й практичними.

Сімейною психотерапією називається особливий вид психотерапії, спрямований на корекцію міжособистісних відносин і який має за мету усунення емоційних розладів у родині, найбільш виражених у хворого члена родини [8].

В даний час виділяють декілька основних напрямків у сімейній терапії: психодинамічний, системний, стратегічний, еклектичний. Історично першим став психодинамічний напрямок, що виник з аналізу З. Фрейда. Тоді були сформульовані основні риси психодинамічного підходу, а саме аналіз історичного минулого членів родини, їхніх неусвідомлених бажань, психологічних проблем і взаємних проекцій. Задачею психотерапії було досягнень інсайту – тобто усвідомлення того, як невирішені в минулому проблеми впливають на взаємини в родині в даний момент і як з цього порушеного контексту відносин виникають невротичні симптоми і неконструктивні способи адаптації до життя в деяких її членів. В даний час такий підхід, що вимагає великих зусиль як з боку психотерапевта, так і з боку членів родини, вважається економічно менш доцільним, хоча і високоефективним.

На сьогодні більшість сімейних психотерапевтів працюють у руслі системної сімейної терапії. Прихильники еклектичного напрямку з'єднують у психотерапевтичній роботі методи гіпнозу, аутогенного тренування, медитації, аналіз і інтерпретацію взаємин, групові дискусії.

Е. Г. Ейдеміллер та В. В. Юстицкіс [8] виділяють ряд етапів в ході сімейної терапії: сімейний діагноз (типізація порушених сімейних відносин з урахуванням індивідуально-особистісних властивостей членів родини, вибір психотерапевтичних технік, співвіднесення отриманої від одних членів родини інформації про те, що відбувається, з інформацією від інших членів родини і власного враження психотерапевта); ліквідація сімейного конфлікту (виявлення і прояснення джерел сімейного конфлікту і ліквідація його за допомогою емоційного відреагування кожного члена родини, який втягнутий в конфлікт, у результаті встановлення адекватного контакту з психотерапевтом); реконструктивний етап (групове обговорення актуальних сімейних проблем, проведення рольового поведінкового тренінгу і навчання правилам конструктивної суперечки); підтримуючий етап (закріплення набутих на попередніх етапах навичок спілкування і розширеного діапазону рольової поведінки в природних сімейних умовах).

Коротко розглянемо напрямки і школи закордонної сімейної психотерапії.

Школа Упало Алто: Джей Хейлі, представник школи Упало Алто, став автором методу “проблемовирішуючої терапії”. Хейлі вважав, що відносини в родині визначаються результатом боротьби чоловіків за контроль над іншими членами родини. Завдання психотерапії полягає в наданні людям інших способів впливу. Внеском Хейлі в сімейну психотерапію стали різні директиви (завдання) членам родини. Іншою великою фігурою в школі Упало Алто був Мюррей Боуен, якого вважають одним з основоположників сімейної терапії в США. До середини 60-их років 20-го століття їм був розроблений метод сімейної психотерапії, що складає з 4-х принципів: визначення і прояснення відносин; “незалучення в трикутник”; навчання чоловіків ефективному емоційному спілкуванню; зняття “Я-позиції” [8].

Сімейна психоаналітична терапія: метою є зміна особистості учасників психотерапії таким чином, щоб вони могли взаємодіяти як цілісні здорові особистості на базі нинішньої реальності, а не на базі неусвідомлюваних відносин минулого. Техніки, що використовуються в контексті напряму: конфронтація, кларифікація, інтерпретація і переробка досвіду, техніки поліпшення комунікативних здібностей, техніка “вільних асоціацій”.

Сімейна системна психотерапія: представники цього напрямку – Мара Сельвіні-Палаццолі, Клу Маданес, Сальвадор Мінухин та ін. У даний час системний напрямок вважається одним з найбільше широко представлених, перспективних, економічно доцільних і терапевтично ефективних напрямків сімейної терапії. Сім’я розглядається як цілісна система, що прагне до збереження й еволюції сформованих зв'язків. Основні кроки сімейної системної психотерапії виглядають у такий спосіб: об'єднання психотерапевта з родиною, приєднання його до пропонованою родиною структурі ролей; формулювання психотерапевтичного запиту; реконструкція сімейних відносин; завершення психотерапії і від'єднання [7].

Стратегічна сімейна психотерапія: найбільш відомі фігури цього напрямку – Джей Хейлі, Карл Уітекер, Клу Маданес. Даний підхід характеризується надзвичайною увагою до деталей симптому і меншим інтересом до родини. Для його практики характерні два підходи: використання непрямих методів впливу і прийняття усього, що пропонує клієнт. Суттю стратегічного підходу є розробка стратегії для вирішення проблем, тому що зміни в родині важливіші, ніж розуміння причин порушень. Стратегічні терапевти досліджують фактори, що забезпечують стійкість проблеми, що підтримується існуючим взаємодією в родині, і тому прагнуть виявити ту поведінку, що підкріплює проблему [5].

Детальніше зупинимося на характеристиці такого напряму, як позитивна психотерапія. Засновником напряму є німецький психотерапевт Н. Пезешкіан. Це якісно нова наукова система в роботі з подружньою парою. Її стратегічна лінія полягає в тому, щоб вирішувати завдання, пов’язані з взаєминами двох, силами самого подружжя. Така стратегія передачі відповідальності парі за свої стосунки значно підвищує ефективність подружнього консультування.

Метод позитивної психотерапії ґрунтується на трьох основних принципах: надії, балансу та принципі консультування, які застосовуються в роботі з подружньою парою.

Принцип надії в позитивній психотерапії означає, що дійсними є не лише конфлікти і проблеми у стосунках двох, але і здатність подружжя з ними справлятися. Цей принцип допомагає знайти ресурс у розв’язанні подружніх проблем і сформувати в партнерів позитивну модель мислення. Принцип надії також включає позицію самого консультанта, який вірить у здатність своїх клієнтів знайти оптимальне для них рішення у даній життєвій ситуації.

Принцип балансу в подружньому консультуванні розглядається в наступному аспекті. Досвід роботи з подружніми парами засвідчує, що родина часто існує як стійка система, незалежно від кількості конфліктів у ній. Багато особистісних рис подружжя врівноважуються тільки в сімейній системі. Наприклад, ввічлива жінка, яка уникає конфліктних ситуацій, буде несвідомо обирати собі в партнери щирого чоловіка, який відкрито заявляє про свої потреби. З одного боку, вона вирівнює свій внутрішній дисбаланс (ввічливість – щирість) за рахунок партнера, а з іншого боку, саме прямота чоловіка служить причиною сімейних конфліктів. Завдання сімейного консультанта – спочатку допомогти збалансувати особистісні риси кожного партнера, а на наступному етапі збалансувати всю сімейну систему в цілому.

Принцип консультуванняв позитивній психотерапії означає передачу клієнту функцій консультанта для самого себе і свого партнера. Одна з особливостей методу полягає в тому, що виховання і самодопомога є інтегральними складовими самої терапії. Завдяки самодопомозі один із партнерів бере на себе активну позицію і може виступати в ролі консультанта для свого партнера по конфлікту.

В ході дослідження ми спиралися на методи позитивної психотерапії. В дослідженні взяли участь 5 подружніх пар з терміном сімейного життя від 1 до 15 років. Ми використали такі методи дослідження, як: спостереження, бесіда, анкетування, опитування, самозвіт, використання притч, легенд, афоризмів, прислів'їв, метафор, Вісбаденський опитувальник до методу позитивної психотерапії та сімейної психотерапії (WIPPF), методика Н. Пезешкіана “Диференціально-аналітичний опитувальник” [6].

Центральним моментом позитивної психотерапії в роботі з подружньою парою є диференціальний аналіз. Н. Пезешкіан знайшов взаємозв’язок між міжособистісними конфліктами і діючими в суспільстві психосоціальними нормами, які він назвав актуальними здібностями. Актуальні здібності – це центральні фактори розвитку особистості. Вони формуються в процесі виховання. Перелік актуальних здібностей, створений Пезешкіаном називається “Диференціально-аналітичним опитувальником” (ДАО). ДАО містить у собі наступні актуальні здібності: пунктуальність, охайність, акуратність, слухняність, щирість, ввічливість, вірність, справедливість, діяльність, ощадливість, надійність, любов, терпіння, час, довіру, контакти, сексуальність, релігійність. За допомогою ДАО можна виявити змістовні причини скарг, з якими звертається подружжя. Наприклад, коли дружина говорить: “Ми з чоловіком не підходимо один одному” – за цим твердженням з’ясовується те, що чоловік не такий акуратний, як вона того хоче, нечемний стосовно неї, багато часу проводить на роботі. Якщо звернути увагу на ці взаємозв’язки, то можна побачити, які змістовні категорії (актуальні здібності) мали місце в наведеному прикладі: акуратність, ввічливість, старанність/діяльність. Такий взаємозв’язок клієнт, як правило, самостійно не усвідомлює. У момент приходу на консультацію дружина не в змозі думати про позитивні якості свого партнера, тому що негативні емоції лягли, як тінь, на її ставлення до чоловіка. ДАО допомагає клієнтці побачити не тільки конфліктні області взаємин з її чоловіком, але і ресурс у цих взаєминах. Після роботи з питальником ця жінка визначає наступні достоїнства свого чоловіка: працьовитість, щедрість, упевненість, надійність, чесність. Таке бачення сімейної ситуації допомагає знайти ресурс у конструктивній зміні взаємин партнерів. Оскільки актуальні здібності виникають під впливом навколишнього світу (епохи, середовища), їх можна коректувати в процесі виховання або за допомогою психотерапії [6].

Важливим інструментом позитивної психотерапії у роботі з подружжям є вчасно розказана притча або історія. Психолог, що працює з парою, повинен мати у своєму арсеналі пам’яті набір притч та історій на сімейну тематику. Наприклад, одна з таких східних притч – "Ворона і павич" – опосередковано дає зрозуміти партнерам, що кожний з них має не тільки недоліки, але і чесноти.

Процес роботи з подружньою парою в позитивній психотерапії здійснюється за п’ятиступеневою моделлю. Вона має наступні етапи: спостереження (дистанціювання), інвентаризація, ситуативне підбадьорення, вербалізація, розширення цілей [6].

На стадії спостереження (дистанціювання) консультант пропонує подружжю подивитися на проблему зі сторони, зайняти позицію спостерігача. Письмовий виклад обставин, конкретних вчинків партнера допомагає подружжю максимально конкретизувати сімейну ситуацію, формує у нього навички змістовного опису конфлікту. Перед подружжям постає завдання – побачити партнера таким, який він є, і відмовитися від конфліктних форм поведінки. Саме це можна здійснити за допомогою заміни критики свого партнера на спостереження за ним. У практиці роботи з подружжям на цій стадії консультант застосовує наступні методи: позитивний підхід, транскультурний аспект, використання притч та метафор. Позитивне тлумачення наявної проблеми допомагає партнерам дистанціюватися від власних моделей мислення, розширює спектр їх концепцій, дає перспективу, збільшує їх життєвий кругозір. Транскультурний підхід у позитивній психотерапії базується на тому, що одна і та ж поведінка в різних культурах має різну сутність. У практиці роботи з родиною міжкультурний підхід – це обговорення з подружжям досвіду інших культур та досвіду інших родин.

Завдання стадії інвентаризації – найдетальніше описати сімейну ситуацію. Основний наголос робиться на процесі диференціації. Подружжя працює з диференційно-аналітичним опитувальником (ДАО). У результаті цієї роботи партнери одержують нові критерії для оцінки один одного. Психолог на цій стадії працює з різноманітними здібностями подружжя. Завдяки цьому кожний з них відкриває для себе нові критерії для самооцінки, перегляду ресурсів і життєвих установок свого партнера. Досліджуються причини подружніх конфліктів, що часто лежать у зіткненні різних сімейних установок. У процесі інвентаризації досліджуються наступні аспекти позитивної психотерапії: сфери переробки конфлікту в обох партнерів, чотири моделі для наслідування, сімейні концепції, стадії взаємодії партнерів, актуальні здібності, задіяні в конфлікті.

На стадії ситуативного підбадьорення консультант шукає ресурси родини, спираючись на її позитивний досвід. На практиці партнерам пропонується поведінковий тренінг (практика селективного схвалення). Протягом 3-7 днів подружжя схвалюють конкретне позитивне поводження один одного. Це допомагає їм відновити довіру в подружньому житті. Стадія ситуативного підбадьорення сприяє відновленню конструктивних стосунків.

На стадії вербалізації партнери можуть відкрито та конструктивно обговорювати проблему. Подружні відносини на цьому етапі якісно відрізняються: партнери стають щирими, здатними розуміти один одного. Це дає можливість почати обговорювати ті сімейні теми, при з’ясуванні яких раніше не було взаєморозуміння. На цій стадії подружжя вивчають мову ефективного спілкування один з одним. За згодою партнерів, консультант виступає посередником у вирішенні подружніх конфліктів. Партнери обговорюють ті конфлікти, що раніше залишалися без уваги й усвідомлення. Співвідношення між чемністю і прямотою – ключовий момент на стадії вербалізації. Підсумком стадії вербалізації стає остаточне розв’язання конфлікту.

На цьому етапі розширення цілей партнери здобувають здатність самостійно справлятися із сімейними труднощами. Ознакою успішного консультування є поява в подружжя нових цінностей. Спираючись на нові цінності, партнери можуть самостійно будувати гармонійні взаємини.

В ході проведення дослідження ми помітили позитивну динаміку розвитку міжособистісних стосунків у подружніх пар та розвиток вміння налагодження конструктивної взаємодії в родинах.

В результаті проведення дослідження з подружніми парами методом позитивної психотерапії можна відзначити, що вже після декількох зустрічей з подружжям, при наявності в них бажання співпрацювати, спостерігалося значне поліпшення подружніх стосунків, відзначалося бажання партнерів виявляти активнішу позицію в розв’язанні розбіжностей в їхніх стосунках. Партнери навчилися знаходити ресурс у своїх взаєминах і навіть виступали в ролі консультантів для своїх друзів і знайомих.

Спосіб організації і проведення сімейної психотерапії не повинний визначатися “науковими поглядами” сімейного психотерапевта. В ідеалі вибір способу організації сімейної психотерапії повинен залежати від особливостей родини. Також будь-який сімейний психотерапевт має бути рівною мірою готовий до застосування всіляких стилів психотерапії (і їхньої зміни) в залежності від родини, окремих її членів, її проблеми і сімейних умов.

Висновки

В останні роки в нашій країні зростає інтерес до вивчення психології і психотерапії сім'ї. Сім'єю і її проблемами починають цікавитися не тільки фахівці в цій області (сімейні психологи і психотерапевти), але також представники суміжних дисциплін (психіатри, наркологи, невропатологи, педіатри, підліткові лікарі, психологи різних спеціальностей, дефектологи, соціальні працівники і педагоги і т.д.). Свою роль відіграє також новий підхід до процесу психотерапії, у центрі уваги якої стоїть взаємодія між людьми, динаміка ситуацій, а не окремі особистості.

Позитивна психотерапія є ефективною при вирішенні сімейних конфліктів, у подоланні комунікативних труднощів та при психосоматичних розладах. Можна з впевненістю сказати, що метод демонструє свою результативність вже після декількох консультацій. Простежується позитивна динаміка розвитку міжособистісних стосунків у подружніх пар та розвиток вміння налагодження конструктивної взаємодії в родинах.

Перспективи дослідження ми вбачаємо у використанні методу позитивної психотерапії для допомоги невпевненим у собі, замкнутим людям, страждаючим від тривоги, депресії, різних фобій, а також тим, хто переживає професійні невдачі, труднощі кар'єрного зростання.

Література:

1. Андреева Т. В. Психология современной семьи. Монография / Т. В. Андреева. – СПб.: Речь, 2005. – 436 с.: ил.

2. Анцупов А. Я. Конфліктологія: підручник для вузів / А. Я. Анцупов, А. І. Шипілов. – М.: ЮНіТі, 1999. – 487 с.

3. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии: учеб. пособие для вузов: 2-е изд., доп., перераб. / Емельянов С. М. − СПб.: Питер, 2001. − 400 с.

4. Ложкін Г. В. Психологія конфлікту: теорія і сучасна практика: навч. посібн. / Г. В. Ложкін, Н. І. Пов’якель. − К.: Професіонал, 2006. − 416 с.

5. Маданес К. Стратегическая семейная терапия / К. Манадес. - Пер. с англ. Т. В. Снегиревой. — М.: Незави­симая фир­ма “Класс”, 1999. — 272 с. — (Библиотека психологии и психотерапии).

6. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни: тренинг разрешения конфликтов / Н. Пезешкиан. — СПб.: Речь, 2002. — 288 с.

7. Психотерапевтическая энциклопедия / под ред. Б. Д. Карвасарского. Монография СПб.: Питер, 3-е изд. перераб. и доп., 2006. - 944 с.

8. Эйдемиллер Э. Г. Психология и психотерапия семьи / Э. Г. Эйдемиллер, В. В. Юстицкис. − СПб.: Питер, 1999. – 656 с.

 

 

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Сопат Валерія Андріївна

Науковий керівник – викладач кафедри психології

Чистовська Юлія Юріївна