Проблема уявлень майбутніх фахівців Про свій професійний шлях

 

Проблема розвитку сучасного професіонала полягає у реалізації кар'єрного потенціалу, можливості заявити про власну конкурентоспроможність на ринку праці. Активне управління кар'єрою в динамічних соціально-економічних умовах – одна з ключових умов професійного і навіть життєвого успіху людини.

До молодих фахівців у сучасних умовах ринку пред'являється низка вимог: вони повинні мати не тільки високий рівень теоретичної і практичної підготовки, а й відрізнятися соціальної зрілістю, зберігати високу ефективність в ситуації невизначеності та швидко адаптуватися до мінливих умов робочого середовища [2].

Проблема вибору особистістю майбутньої професії залежить переважно від особливостей її індивідуальних образів та уявлень про ту чи іншу професійну діяльність. Разом з тим, формування та становлення професійної самосвідомості переважно зумовлене тими образами та уявленнями, зокрема соціальними уявленнями особистості, які дають можливість класифікувати, описати та зрозуміти зміст діяльності майбутнього фахівця, підготуватись до цієї діяльності та самореалізуватись в ній [1].

У психологічній науці, проблемі формування та функціонування соціальних уявлень присвячена достатньо велика кількість наукових праць, які здійснені як зарубіжними (Г. Теджвел, Т. Шибутані, С. Московічі, Ш. Берн, Г. Олпорт, К. Хорні, Р. Бернс, К. Роджерс, К. Чарнецкі та інші), так і вітчизняними (І. Г. Батраченко, С. І. Болтівець, М. Й. Боришевський, О. М. Васильченко, Ж. П. Вірна, Т. В. Говорун, З. С. Карпенко, М. Н. Корнєв, К. В. Коростеліна, О. М. Лактіонов, П. В. Лушин, С. Д. Максименко, І. П. Маноха, В. В. Москаленко, В. І. Носков, Р. В. Павелків, Н. І. Пов`якель, В. О. Татенко, Т. М. Титаренко, В. М. Фомічова та інші) науковцями.

Теорія соціальних уявлень була детально розроблена С. Московічі. Його книга «Психоаналіз, його засоби» відкрила «еру соціальних уявлень». Ключове поняття концепції – це поняття соціального уявлення. Одним з усталених термінів соціального уявлення є трактування С. Московічі даного феномена як системи понять і пояснень, створюваних у повсякденному житті під час міжособистісної комунікації. Для дослідника, соціальні уявлення – це осмислені знання. Отже, соціальне уявлення – це специфічна форма пізнання соціальної дійсності, знання, зміст, функції і відтворення яких соціально обумовлені [5].

Соціальні уявлення – основний елемент групової свідомості, у яких виражено ставлення певної групи до того що чи іншого об'єкту. Тому соціальне уявлення висловлює не індивідуальну думку людини. Група грає визначальну роль у виникненні соціального уявлення:

фіксує певні аспекти соціального уявлення;

впливає на прийняття/відхилення тієї чи іншої інформації;

визначає частоту використання соціальних уявлень;

з допомогою соціальних уявлень група може варіювати способи маніпуляції фактами, формувати свою ідентичність [4].

Виникає «подвійна» соціальна залежність когнітивного акта: з одного боку, соціальне уявлення породжується групою, з іншого – входить у систему соціальних комунікацій [5].

Сфера уявлень особистості про професію має динамічну природу та розвивається у ціннісно-смисловому контексті. Уявлення закріплюються через мову та мають оціночний характер. Образ професії може виступати механізмом створення індивідуальних професійних уявлень і навпаки – формувати стереотипний образ професії, що закріплюється у соціальній групі та спільності. На розвиток професійних образів впливають сформовані індивідуальні стереотипи, а також стандартні погляди, які вироблені в суспільстві щодо даної професії.

Уявлення про професію виконують ряд функцій, що дають можливість описати, класифікувати та зрозуміти соціально-психологічні феномени діяльності майбутнього фахівця, а також підготувати його до цієї діяльності у разі вибору її як професійної. Найважливішою з цих функцій є самовираження, що забезпечує зміцнення «Я-концепції» та захист власного «Я» від критики зі сторони нефахівців. Соціальні професійні уявлення сприяють адаптації особи до професійного середовища та розширюють можливості професійної діяльності [6].

Образи та уявлення про професію не виникають самі по собі, а являються продуктом самопізнання особистості. Неможливо розглядати професійні уявлення як окремий компонент професійної самосвідомості, вони вимагають її цілісного дослідження у системі професійних знань, навичок, умінь, професійної готовності та адаптованості, усвідомленості своїх можливостей, характерних особливостей, визначеності професійної ролі та позиції суб’єкта діяльності [3].

Важливим моментом у розгляді професійних уявлень конкретної спеціальності є положення про те, що вибір майбутньої спеціальності та задоволеність обраною професією в більшій мірі залежать від існуючих на початковому етапі (вибору майбутньої спеціальності) чітких уявлень про обраний вид професійної діяльності та уявлень про себе як суб'єкта професійної діяльності, яка може бути обрана. Такі уявлення набагато чіткіші, коли мова йде про коло професійних інтересів пов'язаних з специфікою точних наук або більшості гуманітарних (наприклад, фізика, програмне забезпечення, економіка або ж юриспруденція, тощо). Виникає питання про міру сформованості та визначеності соціальних професійних уявлень, що входять до структури професійної діяльності спеціаліста-психолога або ж індивіда, який збирається обрати таку діяльність у вигляді профілюючої [1].

Структура уявлень про професію психолога розглядається як трикомпонентна, де у якості основних її елементів виступають такі: уявлення про суб’єкта професійної діяльності; уявлення про зміст діяльності, про її об’єкт, мету та засоби; уявлення про себе як про майбутнього психолога, зокрема мотивація студентів на майбутнє займатись даною діяльністю [6].

Отже, у ході отримання професійної освіти серед студентів-психологів об’єктивне ставлення зростає, натомість суб’єктивне – знижується. Тобто в процесі отримання професійної підготовки, за допомогою набуття спеціалізованих знань, простежується процес трансформації індивідуальних образів та уявлень студентів про фах практичного психолога та усвідомлення себе як майбутнього фахівця.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Донцов А. И. Емельянова Т.П. Концепция социальных представлений в в современной французской психологии / А. И. Донцов, Т. П. Емельянова. – М.: 1987. - 128 с

2. Пряжников Н. С. Профессиональное и личностное самоопределение / Н. С. Пряжников. – М.: Изд-во «Институт практической психологи». – Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. – 256 с.

3. Міхно К. О. Динаміка уявлень про майбутню професію студентів-психологів [Рукопис]: дис.. канд. психол. наук: 19.00.07 / К. О.Міхно; наук. кер. Фомічова В. М.; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – Київ, 2008. – 210 с.

4. Панок В. Основи практичної психології / В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва / Підручник. – 3-тє вид., стереотип. – К.: Либідь, 2006. – 536 с.

5. Особливості уявлень студентів про кар'єру [Електронний ресурс] – Режим доступу: bukvar.su/psihologija/page,6,83269-Osobennosti-predstavleniiy-studentov-o-kar-ere.html

6. Просекова В. М. Динамика профессионального самосознания психолога-практика (психосемантический аспект) / В. М. Просекова // Журнал практической психологии и психоанализа, 2002. – №4. – С.46–51.

 

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Мазовецька Н.М., Аврамченко Т.В.

Науковий керівник — к.п.н., доцент

Аврамченко С.М.

 

ФЕНОМЕН ТАТУ-ЗАЛЕЖНОСТІ

 

Проблема залежності супроводжує людство протягом всієї його історії та вже встигла набути багатьох незвичайних форм прояву. Однак, проблема тату-залежності є відносно новою і малодослідженою.

Поняття “залежність” розглядається як процес перебування під чиїмось впливом або чиєюсь владою, підкорення кому-, чому-небудь. Тобто залежність — набута гостра потреба здійснювати якісь дії або вживати якісь речовини. У практиці, цей термін має кілька значень, наприклад, зумовленість чого-небудь певними обставинами, причинами і т. ін. У повсякденній мові термін “залежність” використовується в переважній більшості стосовно осіб, які зловживають наркотичними речовинами і стосується хімічної її форми. Залежність умовно поділяють на фізіологічну та психічну, однак і та і та форма передбачає наявність абстинентного синдрому та залучення як фізіологічних, так і психо-соціальних змін в структурі суб'єкта [2].

Однак, звертаючись до історричного ракурсу проблеми варто зауважити, що сама традиція нанесення тату відома людству здавна і найбільшого поширення мала в Євроазіатській практиці, принаймні, з часів Неоліту. Отзі (Ötzi), крижана мумія часів рубежу четвертого і п’ятого тисячоліть до нашої ери, що була знайдена в долині Отз у Альпах, містила на своєму тілі 57 карбоновмісних тату. Загалом вони являли собою прості крапки та лінії на нижній частині його хребта, а такоє під коліном і на щиколотці. Інші мумії, котрі містили татуювання на своєму тілі були знайдені починаючи з кінця другого тисячоліття до нашої ери.

Різні види татуювань практикувалися у багатьох світлошкірих народів світу. У темношкірих, найчастіше, вони замінювалися шрамуванням та практикою проколювань шкіри, видовженням частин тіла тощо. Найбільшого поширення татуювання набули серед мешканців Океанії. Саме індіанські племена Індонезії і Полінезії, де практика тату безупинно передається з покоління в покоління, служать кращим антропологічним доказом соціальної значимості татуювань. Феномен зачіпає всі сфери життя населення, маючи вплив з моменту народження і до смерті.

В першу чергу практика свідомого татуювання стосується нанесення семантичних малюнків на обличчя – як перше, що бачать інші люди та тварини. Племена Майорі з Нової Зеландії наносили на обличчя маскоподібні татуювання - "Моко". Їх семантика чимала: аналіз ліній малюнку дає знати про рід носія, його соціальний статус та інформацію про нього, як про воїна. За місцевими звичаями, якщо у загиблого воїна на обличчі була маска "Моко", він удостоювався вищої почесті - його голову ампутували і зберігали як реліквію племені. Тих воїнів, що не мали татуювань полишали на місці смерті, або відносили до безлюдних місць, залишаючи тваринам. "Моко" були суворо індивідуальними, їх малюнки не повторювались, а тому часто використовувалися їх власниками в якості особистого підпису. На початку минулого століття, коли плем’я Майорі було вимушене продати власні землі англійським місіонерам, вони ретельно зображували точну копію своєї маски "Моко" на офіційних документах про продаж [4].

В "Структурній антропології" К. Леві-Строс, розглядаючи симетричні зображення в мистецтві Азії та Америки, пише: "У тубільному мисленні сам розпис являє собою обличчя або, скоріше, його відтворення. Він надає особі його соціальну значимість, висловлює людську гідність, душевні якості. Симетричне повторення зображення на обличчі, що розглядається як графічний прийом, має набагато більш глибоке й істотне значення: об'єднання "дурного" ​​біологічного індивіда і соціальної ролі, яку він зобов'язаний втілити [...] Візерунок дійсно зроблений на обличчі, але в іншому сенсі саме обличчя призначено для візерунка, оскільки тільки завдяки йому воно набуває свою соціальну гідність і містичне значення. Візерунок задуманий для особи, але саме "обличчя" існує лише завдяки візерунку. Зрештою, цю ж подвійність представляють актор і його роль, і ключ до цього дає поняття маски " [3].

Жінки японських аборигенів Айну татуюванням на обличчі позначали свій сімейний стан. За узорам на губах, щоках і повіках можна було визначити, чи заміжня жінка і скільки в неї дітей. Ця традиція спостерігається у багатьох племеннихнародностей і зараз – татуювання на обличчі жінки вказують на її сімейний стан та репродуктивні здібності. Проте відомі і радикальніші традиції жіночих татуювань. Наприклад, плем’я Нукуру мало традицію страти дітей, народженими жінками, що не мали татуювань [1].

Ритуал татуювання також тісно пов’язаний з традиціями ініціалізацій, що переводили дитину в розряд зрілої особистості, та від життя до потойбічного існування. Наприклад, племена Діак з острову Борнео вірили, що в місцевому раю - "Апо-Кезио" - все набуває нових якостей, протилежних земним: світле стає темним, солодке - гірким тощо. Тому мешканці племені наносили на шкіру татуювання темного кольору, щоб після смерті малюнки стали світлими та сяючими. Це, в свою чергу, мало благополучно провести їхнього власника через темну прірву між Землею і "Апо-Кезио".

Крім того, у різних народів татуювання наділялися найрізноманітнішими «магічними» властивостями: дітей оберігали від батьківського гніву, дорослих захищали в бою і на полюванні, старих зберігали від хвороб.

Однак хибною буде думка, що такого спіритичного значення натільним малюнками надавали лише мешканці диких племен. У XVIII-XIX століттях британські моряки зображували на спині велике розп'яття, в надії, що воно захистить їх від тілесних покарань, що широко практикувалися в англійському флоті. У арабів найбільш надійною формою особистого захисту вважалася татуювання з цитатами з Корану [4].

У наведених прикладах татуювання, так чи інакше, підвищувала соціальний статус її власника. Але в деяких випадках вона служила покаранням. У японській провінції Чукудзен періоду Едо (1603-1867) в якості покарання за перший злочин розбійникам наносили горизонтальну лінію через чоло, за другий– дугоподібну тощо. У результаті виходила композиція, яка становить ієрогліф ІНУ-"собака". У стародавньому Китаї одним з п'яти класичних покарань було татуювання на обличчі. Так само мітили рабів і військовополонених, ускладнюючи їм втечу і полегшуючи їх розпізнання [3].

неціненню татуюванням також додали банальність сюжетів та відсутність смаку у носіїв. Таким чином, цивілізація звела татуювання до рівня ширвжитку. Якнаслідок, всю першу половину ХХ століття мешканці Європи та Америки котрі мали татуювання, не вирізнялись особливою оригінальністю мотивів.

Відновленню популярності татуювання, як мистецтва послугували 50ті-60ті роки минулого століття, коли сексуальна революція та крах старої цивілізації стали сприятливим підґрунтям для пошуку нових шляхів у самовираженні тогочасної молоді. Сюжети татуювань тих часів широко запозичували традиційні образи культур Далекого Сходу, Полінезії, американських індіанців, створюючи нові стилі, напрями і школи.

Виходячи з ідей провідних напрямків глибинної психології, будь-які продукти людської діяльності можуть бути діагностичними та містити несвідомі мотиви. Відповідно, проблема татуювань та тату-зележності також може бути розглянута в даному ракурсі, розкриваючи глибинні аспекти подібної поведінки.

Першою проблемою, яку можна окреслити в даному ракурсі є проблема мотивації, як рушійної сили, що спонукає суб’єкта на відповідні дії. Другою є проблема соціального сприйняття та можливості залишатись повноцінним членом суспільства. Виходячи з позицій адлеріанського аналізу, можна припустити, що третьою проблемою є проблема з неприйняттям себе, власного тіла, почуття меншовартості тощо. Та останньою можна окреслити проблему, що витікає з психодинамічного напрямку та фрейдівського психоаналізу – про самошкодження в ракурсі тенденції до психологічної смерті [2].

Серед мотивів нанесення татуювать виділяють наступні:

1. Прагнення до самовираження. Найбільш притаманно для підлітків;

2. Переконання, як потреба довести собі і оточуючим свою відданість тим чи іншим ідеям, спортивним командам, релігії, професії тощо;

3. Спроба побороти відчуття власної неповноцінності, невпевненість у собі. Зазвичай в таких випадках мова йде про зображення малюнків з відвертою агресивною, сексуальною семантикою, що зовнішньо компенсує ті чи інші відчуття;

4. Косметична, як потреба у використанні татуювань для маскування шрамів, пігментних плям тощо;

5. Віддзеркалення статусу. Характерно для кримінальних угрупувань тощо [5].

Психологічний аспект нанесення татуювання на тіло тісно пов'язаний зі спонукальним мотивом наслідування або помилковими естетичними мотивами. У ряді випадків сюжет татуювання може спровокувати віддзеркалене ним явище.

Цікавим аспектом тут є саме вибір ескізу, як продукту діяльності іншої людини. Автор зображення також проектує в ньому власні глибинні проблеми і викривлення, що не лише сприймається суб’єктом, що хоче нанести малюнок на тіло, а й викликає бажання зобразити на собі (у випадках, коли ескізи є неавторськими). Таким чином можна говорити про те, що татуювання є певним індикатором глибинної проблематики не лише суб’єкта, а й автора зображення.

Мирна Л. Армстронг, професор техаського університету,котра вивчає психологічні та культурні механізми, що відповідають за захоплення татуюванням, провела статистичні підрахунки на тему тату-залежності (TattooAddiction) і з'ясувала, що близько 40% всіх людей, які зробили татуювання, поверталися в тату-салон знову, і в даний момент мають два або більше татуювання - незалежно від того, до якої соціальної групи вони належали [1].

Кількість соціальних досліджень феномену тату є великою. Так, у червні 2006 року в «Журналі американської академії дерматології» (theJournaloftheAmericanAcademyofDermatology) були опубліковані дані телефонних опитувань, що проводились у 2004 році. Згідно з ними, 36% американців віком 18-29 років, 24% 30-40 років, 15% 41-51 років мали татуювання. У січні 2008 року, онлайн-дослідження, проведене компанією по ринковим дослідженням «ГаррісІнтеректів» (HarrisInteractive) показало, що 14% дорослих в Сполучених Штатах Америки мали тату (порівняно менше аніж в 2003, коли даних показник сягав 16%). Найбільшої показників по наявності тату дане дослідження виявило серед представників сексуальних меншин (25%) та людей, що живуть на Заході (20%).

Також важлим з психологічної точки зору є питання стереотипів та соціальних установок щодо феномену тату та їх носіїв. Так, у Японії, наявність у суб’єкта тату часто асоціюють із причетністю до клану Якудза, котрі відомі практикою покривання всього тіло традиційними японськими мотивами (Теборі). Так, багато публічних бань та гімназій не пускають людей із великою кількістю татуювань, подібних до Теборі, через страх того, що дана людина може бути представником клану Якудзи.

В США велика кількість ув’язнених та криміланьних особистостей використовують характерні розпізнавальні татуювання для позначення фактів їх кримінальної діяльності, тюремного заточення та організаційної приналежності. Так, наприклад, поширене серед американських в’язнів зображення сльози на щоці може символізувати вбивство, де кожна сльоза відповідає окремій жертві (часто – другу або родичу). В той самий час, представники збройних сил США мають довгу та усталену, майже доведену до багаторічної традиції, історію татуювань. Зазвичай, малюнок відображає приналежність до військової частини, кількість вбивств, битв тощо. Подібні традиції добре прослідковуються у Великобританії та на пострадянських теренах [3].

Поширеними є також стереотипи, що пов’язують наявність у жінок татуювань із їх приналежністю до професій по наданню сексуальних послуг. В усіх наведених прикладах суттю стереотипу є не сам факт наявності татуювань у певних соціальних груп в цілому, а повна генералізація усіх носіїв татуювань за даним показником, як представників певних груп.

Не зважаючи на те, що феномен тату передує його виникненні та поширенні серед певних субкультур та соціальних груп, соціальний стереотип тісно пов’язує наявність малюнків на шкірі із приналежністю до певної соціальної ніші. І навіть зараз, в час масової популярності та прийняття феномену тату, існує упереджене ставлення та залишки ригідного мислення серед представників більш старших поколінь.

Таким чином, можна говорити, що феномен нанесення тату на шкіру та тату-залежність в цілому являють собою велике поле для досліджень. Аналіз літературних джерел показав, що дана проблема завжди розглядалась людством з ракурсу етнології, мистецтва, історії, філософії тощо, але не психологічного а власне глибиннл-психологічного. А тому, в цьому ми вачаємо можливість подальших досліджень психологами.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврамченко С. М., Євтушенко І. В., Сивопляс Н. В. Архетипна символіка у процесі пізнання внутрішньої суперечності психіки: Навч. посіб. – Слов’янськ: Канцлер, 2007. -224 с..

2. Егоров Р., Татуировка и другиемодификациитела. – М.: изд-во РиполКлассик, 2004. – 432 с..

3. Егоров Р., Татуировка, пирсинг, боди-арт: Практическоепособие. – М.: - изд-во Этерна, 2006. – 256с..

4. Махноская И.Л., Смысл и значениетатуировки, психологический аспект татуирования: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://tattoo.by/tattoo/psiho_aspect.html.

5. Невский Д., Татуировки. 1 часть. Философия, история и психология: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://ezotera.ariom.ru/2008/12/06/tatoo.html.

6. Погадаев В., Тату охотников за головами — Восточнаяколлекция, № 3, 2003 с. 150—155..

7. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. – СПб.: Питер, 2001. – 384 с.

8. Фрейд З. Избранное /Сост., общ. ред и предисл. А.И. Белкина. – М.: Внешторгиздат, 1990. – 448 с.

 

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Мерзлова О. П.

Науковий керівник - к.п.н., доц.

Овчаренко Ольга Василівна