Основні причини виникнення тривожності у молодших школярів

 

Шкільні роки – найважливіший етап у житті людини, протягом якого найактивніше формується її особистість, відбувається психічний розвиток, який часто супроводжується тривогою. Тривога – емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки, пов’язаної з очікуванням невдач у соціальній взаємодії та несприятливого розвитку подій. Тривога може носити як конструктивний, так і деструктивний характер.

Найбільш виражені емоційні реакції, переживання виникають у критичні моменти розбалансованості в динамічному процесі взаємодії дитини і середовища, у так звані “критичні періоди”. Саме такий період виникає при переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік. Дітям цього віку властиві психологічні особливості, які сприяють виникненню тривожності:

- підвищена емоційна чутливість до зовнішніх впливів та сильна зовнішня і внутрішня реакція на них;

- недостатньо розвинена довільність пізнавальної і, особливо, емоційно-вольової сфер;

- безпосередність сприйняття зовнішнього світу і обмеженість форм адаптивних реакцій на впливи;

- високий рівень наслідування та емоційного зараження;

- залежність від оцінок дорослих;

- низька здатність протистояти чужій думці тощо.

Тому саме в цьому віці тривожність може закріпитися як властивість особистості, але з іншого боку, психологічні характеристики молодшого шкільного віку можна вважати і найбільш сприятливими до соціально-організованих впливів, що дає можливість проводити ефективну формуючу і коригуючу роботу з подолання особистісної тривожності учнів початкової школи.

Високий рівень тривожності може спричинити розвиток неврозу у дітей та ускладнити процес формування їх особистості. Тому необхідним є визначення умов, дотримання яких дасть можливість подолати це негативне явище в розвитку особистості дітей молодшого шкільного віку та попередити його вплив на становлення особистості в наступних вікових етапах. Саме тому потрібно пам’ятати про те, яким чином ми прагнучи виробити в дитини такі якості як сумлінність, слухняність, акуратність, нерідко збільшуємо і без того нелегке становище дитини, збільшуючи вимоги, невиконання яких приводить до внутрішніх покарань.

Зміст навчання — у самому процесі навчання й розвитку, а орієнтація на результат, а тим більше на оцінку як кінцеву мету всіх старань школяра в сполученні із завищеними вимогами батьків сприяє перенапрузі його сил, псують їх спрямованість. Від оцінки часто залежить відношення до дитини значимих для неї людей. Дитина відчуває, що відношення до неї прямо пропорційно її успішності, і оцінки стають засобами досягнення розташування батьків, вчителів, однокласників.

Сама інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності в хлопчиків і дівчаток різні. У дошкільному й молодшому шкільному віці хлопчики більше тривожні, ніж дівчата. У 9 -11 років інтенсивність переживань в обох статей вирівнюється, а після дванадцяти років загальний рівень тривожності в дівчат у цілому зростає, а в хлопчиків трохи знижується, хоча саме серед хлопчиків зустрічаються вже із серйозними порушеннями в цій сфері. Різняться дівчата й хлопчики тим, з якими ситуаціями вони зв'язують свою тривогу, як її пояснюють, чого побоюються [1].

Невизначеність, неясність джерела погрози робить пошук виходу з ситуації дуже складною. Відчуваючи гнів, я можу боротися. Відчуваючи сум, я можу шукати розради. Але в стані тривоги не можна ані захищатися, ані боротися, тому що не зрозуміло проти чого боротися й захищатися. Тому такі думки породжують ще й страх у даному віці — страх "бути не тим", про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють. Інакше кажучи, це страх не відповідати соціальним вимогам найближчого оточення, середовищу однолітків або родині.

Саме тому тільки виникає тривога, у душі дитини включається цілий ряд механізмів, які "переробляють" цей стан у щось інше, нехай теж неприємне, але не настільки нестерпне. Така дитина може зовні справляти враження спокійної й навіть самовпевненої, але необхідно навчитися розпізнавати тривожність і "під маскою". Але коли родина й школа доповнюють один одного — в сім'ї дитини, створюючи їй гармонічний, цілісний світ почуття тривоги не виникає. Хоча насправді у більшості випадках, родина й школа об'єднують свої зусилля не для підтримки дитини, а для осудження й покарання. Це створює в учня почуття безвихідності: ніхто не вірить в нього, усі — проти. Адже нерідко при невдачах дітей у школі батьки виходять із "презумпції виновності": не розбираю чись, не задумуючись вважають сина або дочку винними. Це приводить до зниженні самооцінки дитини, а в результаті все до нових і нових невдач.

Рівень тривожності молодших школярів дуже сильно залежить від того, наскільки гармонійно вдається поєднати у своїй свідомості вимоги двох надзвичайно значимих для них факторів, членами яких одночасно є родина і школа. Якщо родина випускає їх "у світ", а школа приймає їх такими, які вони є, то емоційних проблем не виникає.

Однак не завжди так відбувається. Або батьки не відпускають дитину від себе: на словах переживають за навчання, але, по суті, "тримають" її біля себе, оскільки без неї не можуть упоратися зі своїми особистими або подружніми проблемами. Або школа не допомагає учню пристосуватися до нового життя: вчитель вимагає від нього, щоб він був як всі, але, коли це дитині не вдається, протиставляє її однокласникам. У цьому випадку в молодшого школяра можуть виникнути серйозні емоційні порушення. Це і є шкільний невроз. Проявляється він найчастіше в нібито безпричинних захворюваннях шлунка, підвищенні температури, головних болях і т.д.; або в бурхливих реакціях протесту проти школи — скандалах, істериках, агресії; або навіть у дитячій депресії — подавленому настрої, слізливості, думках про смерть. Гостріше всього реагують діти з небагатим досвідом відносин з однолітками.

Ще одна важлива причина підвищення тривожності молодших школярів недостатній рівень фізіологічної й інтелектуальної зрілості, що спостерігається в багатьох дітей і в певному змісті є закономірним. Зарахування в школу збігається з віковою кризою, з якою різні діти виходять у різний час і з різними придбаннями. Хтось активний і кмітливий, інший пригнічує повільністю, третій дратує впертістю й агресивністю. Згодом шорсткості згладяться, здатності дітей більш-менш зрівняються — якщо вони не зневіряться в себе й не відчують відрази до навчання й школи [2].

Однак всю цю строкатість індивідуальних варіацій у характерах, у можливостях дітей не враховують більшість учителів. Вони ставлять оцінки дітям, керуючись "нормою справедливості". Не відповів Усе ще зустрічаються родини, у яких дітей відкрито принижують, б'ють. Найчастіше такі ситуації бувають у родинах алкоголіків. Подібні ситуації жахливі, але тривожні діти виходять не з таких родин. У такій родині дитина, швидше за все, виявиться агресивною, або емоційно відсторониться від дорослих і почне шукати дружбу, емоційну близькість на стороні. І якщо знайде - то в нього є всі шанси на нормальний розвиток.

В умовах нестабільного сьогодення з його соціально- економічними негараздами, невпевненістю в завтрашньому дні, ростом насилля у суспільстві все частіше розвиток дитини супроводжується переживаннями негативної модальності і, перш за все, високою тривожністю, що дегармонізує становлення особистості. Проблема тривожності знайшла своє відображення в роботах, пов’язаних із соціальними причинами виникнення тривожності та вивченням проблеми адаптації та дезадаптації дитини і особливостями тривожності у школярів різних вікових груп.

Тривожність – індивідуально-психологічна особливість, яка виявляється в схильності людини до переживання стану тривоги при очікуванні несприятливого розвитку подій. За стабільністю проявів виділяють особистісну і ситуативну тривожність. У сучасній психології домінує теорія про природну основу тривожності, яка формується під впливом соціальних і особистісних причин.

У дошкільному і молодшому шкільному віці основною причиною тривожності є неправильне, деспотичне ставлення батьків до дитини. Набагато частіше діти стають тривожними, коли в родині до них висувають занадто високі вимоги, проявляють роздратування частіше, ніж занепокоєння, постійно і відкрито висловлюють невдоволення поведінкою. Звичайно, дорослі повинні оцінювати дії дитини, адекватно висловлювати своє ставлення до помилок дітей. Але дуже важливо те, як часто і в якій формі це робиться. Рання особистісна тривожність вважається результатом порушення дитячо-батьківських стосунків. Вона може проявитися за відсутності безумовної батьківської любові, неприйнятті дитини такою, якою вона є насправді [3].

Причиною виникнення тривоги завжди є внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій. Суперечливий внутрішній стан дитини може бути викликаний: відсутністю у дитини відчуття фізичної безпеки, ворожість зі сторони дорослих, суперечливими вимогами до неї, що виходить із різних джерел, неадекватні вимоги, що не відповідають можливостям і прагненням дитини. Усе це, загалом, і є причинами виникнення тривожності. Тоді в дитини виникає почуття втрати опори, невпевненості в навколишньому світі, не бажання спілкуватися. Тривожні діти вчаться у першому класі нижче своїх можливостей, а деякі з них можуть стати невстигаючими. Підвищення тривожності молодших школярів може бути спричинене авторитарним стилем спілкування вчителя з класом, орієнтація педагога не на індивідуальну, а на соціальну норму, «наклеювання ярликів» на дітей. Підкреслимо, що в молодшому шкільному віці для дитини найбільш важлива думка і ставлення до неї авторитетних дорослих - і батьків, і вчителів.

Усе ще зустрічаються родини, у яких дітей відкрито принижують, б'ють. Найчастіше такі ситуації бувають у родинах алкоголіків. Подібні ситуації жахливі, але тривожні діти виходять не з таких родин. У такій родині дитина, швидше за все, виявиться агресивною, або емоційно відсторониться від дорослих і почне шукати дружбу, емоційну близькість на стороні. І якщо знайде Усе ще зустрічаються родини, у яких дітей відкрито принижують, б'ють. Подібні ситуації жахливі, але тривожні діти виходять не з таких родин. У такій родині дитина, швидше за все, виявиться агресивною, або емоційно відсторониться від дорослих і почне шукати дружбу, емоційну близькість на стороні. І якщо знайде - то в нього є всі шанси на нормальний розвиток [4].

Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тієї діяльності, наприклад малювання, в якій відчувають скруту. У таких дітей можна помітити помітну різницю в поведінці на заняттях і поза уроками. Поза заняттями це живі, товариські і безпосередні діти, на заняттях вони затиснені і напружені. Відповідають на питання вихователя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, квапливою, так і уповільненою, утрудненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина теребить руками одяг, маніпулює чим-небудь. Тривожні діти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті, смокчуть пальці, вискубують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційну напругу, заспокоює. Відокремлюють самостійні семантичні одиниці, пов’язані з тривогою: тривога, немотивована тривожність й особистісна тривожність.Немотивована тривожність, що характеризується безпричинними або погано пояснюваними очікуваннями неприємностей, передчуттям біди, можливих втрат психіка таких дітей постійно у стані напруження, а поведінка може обумовлюватися дисфункціональним емоційним стереотипом, що мало піддається контролю свідомості, і це її загальні рисах зближує стан тривоги й афекту. Останнім часом в експериментальних дослідженнях дедалі частіше робиться акцент не так на окрему рису або диспозицію, як на особливості ситуації взаємодії особистості з ситуацією. Зокрема, виділяють або загальну неспецифічну особистісну тривожність, або специфічну характерну для певного класу ситуацій. Причому в першому випадку передбачається, що особистісна тривожність має хронічний, не пов'язаний з особливостями ситуації, характер.Особистісна тривожність використовується для визначення відносно сталих індивідуальних відмінностей у схильності індивіда відчувати стан тривоги. У цьому випадку тривожність означає рису особистості.

Тривожність як рису особистості традиційно визначають у вигляді тенденції переживання нейтральної ситуації як загрозливої й відповідній цьому поведінковій тенденції уникання уявної загрози. Тривожність розглядається як стала характеристика особистості, як її риса, що відображає потенційну схильність розцінювати різні ситуації як загрозливі. У психологічній сфері тривожність проявляється у зміні рівня домагань особистості, у заниженні самооцінки, рішучості, впевненості у собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію.Крім того, відзначається зворотний зв'язок тривожності з такими особливостями особистості як соціальна активність, принциповість, сумлінність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь невротизму та інтровертованості [5].

Отже, підводячи підсумок, можна стверджувати, що молодший шкільний вік визначається важливими змінами в житті дитини, новими умовами для особистісного розвитку. Через це надзвичайно важливо допомагати дитині в цей період, для того, щоб запобігти виникненню небажаної тривожності. Оскільки підвищена тривожність відбивається на всіх сферах життєдіяльності дитини, помітно погіршуючи її самопочуття й ускладнюючи відносини з навколишнім світом.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1. Алексеева Л. Последствие страха, тревоги и гнева.// Директор школи. – 2000 - №6. – с.88.

2. Герасимова В.С., Орлова Л.М. Старший школьник и младший школьник: психодиагностика и коррекция – М., 1996, с. 330.

3. Зинченко С.Н. Нервные дети – болезнь или воспитание.// Практична психологія та соціальна робота – 2005 - №8 – с.70.

4. Коцур Н.І., Гармаш Л.С. Психогігієна: Навчальний посібник. – Чернівці: Книги – 21, 2005. – с.380.

5. Кочерга О. Фактори психічного здоров`я молодших школярів.// Директор школи. – 2000 - №5. – с.118.

 

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Психологічний факультет

Біла О. А., Кобзаренко Н. Г.

Науковий керівник: доцент, кандидат психологічних наук

С. М. Аврамченко