Навчально-виховної діяльності

Анотація. У статті розглянуті причини конфліктів, що виникають між суб'єктами навчально-виховної діяльності.

Ключові слова: конфлікт, конструктивний, деструктивний, конфліктна взаємодія, суб’єкт, педагогічна конфліктологія, суперечності, навчально-виховний процес.

Актуальність теми. Виникнення суперечливих взаємовідносин між суб’єктами спільної діяльності породжує ряд деструктивних змін як самої особистості, так і її сфери праці. Конфлікт охоплює інтрапсихічні складові психіки індивіда та проектується на об’єктивну дійсність. Зростання конфліктності в суспільстві призводить до поширення конфліктних стилів поведінки і в освітній системі, на чому зосереджена наша дослідницька увага.

Постановка проблеми. Культура поведінки в конфлікті, засвоєна зростаючим поколінням у процесі освіти, насамперед у період навчання в школі, переноситься на подальше доросле життя. Її засвоєння й складає частину процесу соціалізації учнів.

Вивчення питання щодо причин, які викликають конфлікти в процесі навчально-виховної діяльності, дає можливість розробити соціально-педагогічні умови, спрямовані на запобігання ймовірних конфліктів та конструктивне вирішення вже існуючих, реальних конфліктів між суб’єктами навчально-виховної діяльності.

В освітньому середовищі, де взаємодіють діти й дорослі, конфлікти виникають частіше й переживаються гостріше, ніж в середовищі дорослих. Це пояснюється впливом багатьох чинників: новоутвореннями та кризовими періодами вікового періоду розвитку учня, структурою навчальної діяльності, стилем поведінки значущих дорослих, зокрема, батьків та вчителів, особливостями міжособистісного спілкування з однолітками, тощо.

Тематика шкільних конфліктів в педагогічній і психолого-педагогічній літературі найзмістовніше розглядалася такими зарубіжними і вітчизняними фахівцями, як Д. Джонсон [2], Р. Джонсон [2], Р. Херріот [1], В. Журавльов [1], М. Рибакова [1], Т. Смотріна [1], О. Антонова-Турченко [2], Р. Воронін [3], Л. Карамушка [4] та ін. У дослідженнях цих авторів конфлікти між різними суб'єктами навчально-виховного процесу розглядаються з позиції соціально-психологічних характеристик учасників конфліктів, проблем педагогічного спілкування, взаємостосунків вчителів і учнів в емоційному аспекті їх комунікацій. Зокрема, правильність вибору стратегії поведінки вчителів в конфлікті, з одного боку, дозволяє зберегти працездатність в педагогічному колективі та в школі в цілому, а з іншого – є наочним прикладом для дітей [1].

Аналіз психолого-педагогічних джерел свідчить, що у вітчизняній педагогіці інтерес до суперечностей у процесі виховання дітей, їхньої поведінки, що відхиляється у дошкільному віці, почав формуватися ще в 20-30-ті роки минулого століття і віднайшов свій прояв у низці робіт Л. Виготського [5], О. Залужного [1], А. Макаренка [1] та інших авторів. У цих працях розглядалися загальні питання важкого дитинства без акцентування уваги на проблемі конфлікту. Зокрема, на питанні запобігання та розв'язання конфліктних ситуацій у дитячому середовищі акцентував А. Макаренко [1].

Проте протягом багатьох років робота з конфліктами у педагогічному процесі ігнорувалася. Типовими стратегіями поведінки радянських учителів при виникненні конфліктних ситуацій з учнями були придушення (зробити зауваження, „закликати до порядку", пригрозити покаранням тощо) та ігнорування (зробити вигляд, що нічого не відбувається) [2]. На думку Н. Гришиної [1], придушення шкільного конфлікту було наслідком стереотипу, згідно з яким професійно обов'язкові якості вчителя – це вміння налагоджувати стосунки та знайти підхід до кожного учня, бути нескінченно терплячим, ніколи не бути роздратованим, користатися довірою і любов'ю своїх учнів тощо. Якщо конфлікти виникали, то це призводило до зниження особистісної та професійної самооцінки вчителів.

Т. Смотріна [1] визначає конфлікти в школі як «результат протиріччя, що виникає між людьми у значущих для них аспектах» [там само, с. 165–166]. Отже, шкільний конфлікт можна визначити як взаємодію суб’єктів навчально-виховної діяльності, в основі якої лежать суперечності (розбіжності) інтересів, цінностей, норм і способів дій.

Під суб'єктами навчально-виховного процесу розуміються учителі, керівники шкіл (адміністрація), учні, батьки. Вони в процесі взаємодії можуть утворювати такі конфліктні пари (Воронін Г. Л. [3]): 1) учень – учень; 2) учень – учитель; 3) учень – батьки; 4) учень – адміністратор; 5) учитель – учитель; 6) учитель – батьки; 7) учитель – адміністрація; 8) батьки – батьки; 9) батьки – адміністрація; 10) адміністрація – адміністрація. Конфлікти, що виникають між ними, можуть бути або міжособистісними, або міжгруповими, або внутрішньо-груповими.

Діалектико-творча парадигма конфлікту (Д. Джонсон [2], Р. Джонсон [2], Р. Херріот [1], В. Журавльов [1], М. Рибакова [1], Т. Смотріна [1]) стверджує, що конфлікт є необхідною і позитивною умовою розвитку і зростання дітей і підлітків, і тому школи повинні заохочувати та підтримувати конфлікт, і бути конструктивно конфліктною установою більшою мірою, ніж негативно конфліктною.

До корисних наслідків конфліктів належать порозуміння між конфліктуючими особами або групами, розширення сфери й способів міжособистісної взаємодії, розвиток внутрішньо-групових відносин тощо. Але найважливішим є те, що конструктивно вирішений конфлікт може стати джерелом особистісного зростання людини. Між тим готовність до конструктивної поведінки в конфліктних ситуаціях не може з’явитися стихійно, її формування потребує особливих умов.

Разом з тим, конфлікт розглядається як негативний фактор розвитку особистості. На думку Д. Джонсона і Р. Джонсона [2], причини негативного відношення до конфліктів в школі викликані тим, що рівень насильства і деструктивно керований конфлікт в суспільстві перевершують позитивний вплив конфлікту на навчання; а також недостатнім рівнем розвитку програм по вирішенню конфліктів, які були б використані в школах [2, с. 73].

Було проведене дослідження (Анпілогова Ю. Ю. [1]) по виявленню причин конфліктних ситуацій в умовах іноваційних учбових закладів. Було опитано 50 викладачів і 250 учнів-підлітків, які навчаються в 6–10 класах КЗ «НВК школи-ліцею №24». Серед психологічних причин, що викликають конфлікти вчителя з колегами і адміністрацією, респондентами-педагогами були відзначені такі: особиста неприязнь до якої-небудь конкретної особи (учня), комунікативні непорозуміння, а також неприємна поведінка (надмірна емоційність, грубість, нестримність).

Згідно з результатами досліджень Вороніна Г. Л. [3] педагоги називають такі причини конфліктів з учнями: розбіжності через оцінки і погану підготовку до уроку, невиконання вимог вчителя, порушення дисципліни на уроці, пропуски уроків, одяг і зовнішній вигляд, а також нездорові стосунки між учнями.

За Карамушкою Л. М. [4] учні вбачають причинами конфлікту наступне: 1) педагогічний диктат і нерозуміння з боку вчителя, 2) нетактовна поведінка, 3) необ'єктивність при оцінюванні знань, 4) високі і не завжди обгрунтовані вимоги, 5) нецікаве ведення уроків вчителем, 6) невиконане домашнє завдання, 7) пропуски уроків і запізнення, 8) зовнішній вигляд, 9) особова антипатія.

Виявлення причин конфліктів у дослідженнях (Анпілогова Ю. Ю. [1]), що виникають між однолітками, викликало в учнів деякі труднощі. Зрештою були названі такі причини: прізвиська, нападки, піддражнювання, образи, обсмикування, прагнення перекричати, примусити замовкнути, які умовно можна назвати словесними домаганнями; груба, агресивна поведінка, суперечки і непорозуміння на спортивному майданчику, на перерві, в їдальні, порушення дисципліни на уроках, боротьба за авторитет і лідерство серед однокласників або приятелів, відмова від чергування по класу, школі, – проблеми взаємостосунків; псування або втрата майна: підручників, мобільних телефонів, дисків та інших цінних речей - проблеми володіння (доступності).

Серед причин, що викликають конфлікти з батьками (Анпілогова Ю.Ю. [1]), діти вказують успіхи (точніше їх відсутність) в учбовій діяльності, порушення дисципліни в школі, погана поведінка (демонстративна, груба, неповажна, і т.д.), з боку учнів, а також відмова їм в самостійності з боку батьків (тотальний контроль, нотації, заборони і т.д.).

Конфлікти в учительському середовищі викликають дві групи причин (Д. Джонсона і Р. Джонсона [2]). До першої відносяться причини загальношкільні, характерні для роботи школи в цілому, а друга група включає причини, пов'язані з труднощами кожного окремого вчителя.

Зважаючи на різноманіття причин конфліктної поведінки в навчальному середовищі, виникають різні позиції і стратегії їх подолання. Зокрема, Т. Смотріна [1] виділила чотири типи поведінки вчителів:

1 тип – пасивна поведінка. У цю групу потрапляють люди, які не роблять ніяких зусиль по вирішенню або зняттю конфлікту. Але якщо їм йдуть назустріч, наприклад, з вибаченнями або роз'ясненнями, вони готові піти на „компроміс”.

2 тип – поведінка, що ухиляється. Цю поведінку демонструють люди, які готові запобігти конфлікту усіма силами, схильні перекласти його вирішення на іншу людину.

3 тип – активна поведінка, що виражається у впливі на оточення. Люди,

що вибрали таку поведінку, готові висловити все, що вони думають з цього питання учасникам конфлікту, а також доводити свою точку зору до тих пір, поки супротивники не приймуть її.

4 тип - поведінка «розумного компромісу». Ці люди не схильні боротися до переможного кінця, для них важливіше вирішити проблему, а не знищити супротивника. Вони можуть звернутися до «третейського судді», намагаються зрозуміти, що самі зробили неправильно, роблять першими кроки до примирення, приносять вибачення, якщо не мають рації.

Неконструктивна поведінка сторін у конфліктній ситуації веде до переростання ділових конфліктів в емоційні, котрі призводять до таких негативних наслідків, як зростання емоційної напруженості, підвищення рівня тривожності.

Тривалі, нерозв'язані конфлікти негативно впливають на міжособистісні стосунки, соціально-психологічний клімат у шкільному колективі. Відсутність належної уваги до проблеми конфліктів у школі значно підвищують конфліктогенність навчально-виховного середовища, що стає основою формування конфліктної спрямованості особистості й перешкодою на шляху процесу самореалізації людини.

Продуктивні спроби розв'язання конфлікту в школі полягають у дійсному визнанні учня суб'єктом навчальної взаємодії, що вимагає пошуку місця для дій самої людини, формування суб'єктного, ініціативного ставлення школяра до освіти, розвиток у ньому вмінь і навичок конструктивного спілкування з оточенням, засвоєння норм і правил безконфліктної взаємодії з іншими людьми.

Висновки. Отже, ми можемо зробити висновок, що конфлікти в школі є дуже поширеним явищем. Хоча на рівні суспільства конфлікт у цілому розглядається як позитивне явище, у школі домінує точка зору, що треба уникати конфліктів, або подавляти їх. Це пов'язано з тим, що значна частина педагогічних конфліктів є деструктивними й мають негативні наслідки у вигляді емоційних реакцій (сліз), низької самооцінки, незадовільної поведінки і т.д. Проте, конфлікт може бути конструктивним, якщо його учасники задоволені його результатом і вважають, що внаслідок його вони отримали користь, роз’яснення ситуації.

На нашу думку, розробка соціально-педагогічних умов, що сприяють конструктивному вирішенню конфліктів між суб’єктами навчально-виховної діяльності, є перспективним напрямком розвитку сучасної психології.

 

Література

1. Курлов В. Ф. Учитель.Школа. Общество. Социологический очерк 90-х / В. Ф. Курлов, В. В. Тумалев и др.; Под ред. Е.Э. Смирновой. – СПб.: Изд-во ГУМП, 1995. – 224 с.

2. Джонсон Д. В.Программы по разрешению конфликтов и посредничеству лиц, равных по статусу, в начальной и средней школах: Обзор исследований // Социальный конфликт / Д. В Джонсон., Р. Т. Джонсон – 1997.– № 1 – С. 66–91.

3. Воронін Г.Л.Конфлікти в школі // Соціологічні дослідження / Г. Л. Воронін – 1994. – № 3. – С. 94–98.

4. Карамушка Л. М.Психологічні основи управління в системі середньої освіти: Навч. посібник. / Л. М. Карамушка – К.: ІЗМН, 1997. – 180с.

5. Выготский Л. С. Педагогическая психология. / Л. С. Выготский / Под ред. В. В. Давыдова — М.: Педагогика-Пресс, 1996. — 536 с.

 

 

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Психологічний факультет

Мусієнко Наталія Володимирівна

Науковий керівник − к.п.н., доцент кафедри психології

Біла Оксана Григорівна