Архетип у пізнанні внутрішньої суперечності психіки суб’єкта

 

Глибиннопсихологічна психокорекція передбачає цілісний підхід до пізнання деструкцій психіки суб’єкта, витоки яких пов’язані з несвідомою сферою. Для нас представляють інтерес роботи вчених, що досліджували феномен несвідомого, а саме: А.Адлер, К.Абрагам, Ф.В.Бассін, В.Вундт, О.Ранк, А.Фрейд, З.Фрейд, К.Ґ.Юнґ, Т.С.Яценко та ін. У літературі відсутній однозначний погляд на феномен несвідомого. Так, К.Ґ.Юнґ увів категорію колективного несвідомого, зміст якого виражають архетипи, що знаходять вираження в символічній формі. Архетипна символіка сприяє психоаналітичній інтерпретації та пізнанню глибинних процесів психіки суб’єкта. Архетипи – це початкові, загальнолюдські образи та мотиви, найдавніші форми уявлення людства, інстинкти, що виражені та представлені у психіці через образи. Вони мають значний заряд енергії, який можна відчути за особливою активністю, яка частково репрезентує психологію поколінь, і цей зміст є прихованим до того часу, поки архетипи неусвідомлені і непізнані. У таких образах акумульовано не лише позитивний досвід людства, а й негативний –агресія.

Архетип можна трактувати і як початковий образ тієї чи іншої актуальної потреби. У стресових станах відбувається активізація певного архетипу, який синтезує в собі ідеї несвідомого та сприяє їх втіленню в поведінці. Прояв несвідомого не відбувається без участі архетипів, які протистоять свідомості за рахунок їх можливостей імпліцитно втілювати самі потаємні аспекти переживань особи, які пройшли витіснення, і пов’язані з її едіповим періодом розвитку. Архетипи мають властивість формуватися навколо однієї центральної ідеї, породженої «незавершеними справами дитинства», яка залишається незмінною (ітеративною), хоча уявлення суб’єкта про ситуацію можуть варіюватися.

Архетипи – це такі образи, які поєднуються з соціальним досвідом людини, а це означає, що адекватне їх розуміння передбачає розкриття індивідуально-неповторної семантики, що виражає скритий, але значимий зміст, що імплікується у несвідомому. Розширенню свідомості особливо сприяє ситуація, коли вдається виявити зміст первісних потягів, що шляхом символізації маскуються у несвідомому, що веде до примирення протилежностей, які притаманні психіці. Несвідоме виражається в символах, які компенсують прямий (однозначний) зв’язок зі свідомістю. Для того щоб зрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтерпретувати символи, а це можна зробити лише шляхом розкриття системних характеристик психіки, саме останні можуть наповнити індивідуальним змістом символи, які є по той бік конкретної культури.

Термін “символ” (symbolon) походить з грецької мови та означає умовний речовий доказ для членів певної суспільної групи, таємної спільноти; предмет, дію і т. ін., що служать умовними позначеннями певного образу, втілює яку-небудь ідею; художній образ, що виражає певну ідею; умовне визначення якої-небудь величини, прийнятою тією чи іншою наукою.

В психологічній літературі можна знайти досить широке трактування символу: людина є “істота символічна”; мова, міф, релігія, мистецтво і наука за своєю суттю реалізуються у символічній формі та допомагають людині впорядковувати оточуючий її хаос.

Засновник психоаналізу З. Фрейд ототожнював символ з психопатологічним симптомом. К. Г. Юнг заперечував такий підхід до розуміння символу та трактував все багатство людської символіки як вираження образів несвідомого (тобто архетипів) [5].

У мистецтві символ використовується як універсально-естетична категорія, що розкривається шляхом співставлення з суміжними категоріями: “художній образ”, з одного боку, а з іншого – алегорія.

Сама структура символу спрямована на те, щоб дати через кожне часткове явище цілісний образ певної об’єктивної реальності. Враховуючи таку специфіку символу, Т. С. Яценко [7] було розроблено метод психоаналізу комплексу тематичних малюнків, який грунтується на багатозначності розуміння символіки, а не на однозначно заданому його трактуванні, як то є в тестових інтерпретаціях. У своїх дослідженнях вона виходить з того, що смислова структура символу багатопрошаркова і розрахована на активну внутрішню роботу того, хто його сприймає, хто з ним працює та хто вміє враховувати його суперечливу природу.

Зміст символу об’єктивується не в спосіб утвердження наявності чогось, а лише як динамічна тенденція, яка ним позначена, і яку можна вичленовувати шляхом інтерпретації. Таким чином, можна стверджувати, що смисл символу, строго кажучи, не даний, але лише заданий, і шлях до нього не в прямому співставленні образу і його значення, як то прийнято використовувати у тестових інтерпретаціях, а у виявленні динамічної тенденції психіки автора малюнків шляхом їх психоаналітичної інтерпретації. Крім того, важливо враховувати, що зміст символу тим більше буде розкриватись, чим в більшій мірі ми зможемо виявляти подальші його асоціації, з’єднання з іншими символами в інших малюнках, що і пояснює наш інтерес до методичного підходу Т. С. Яценко, яка створила методику психоаналізу комплексу тематичних психомалюнків. Згідно з даним підходом лише цілісний аналіз психомалюнків може розкрити динамічну направленість психіки суб’єкта – виконавця малюнків.

В психологічній літературі можна знайти досить широке трактування символу: людина є “істота символічна”; мова, міф, релігія, мистецтво і наука за своєю суттю реалізуються у символічній формі та допомагають людині впорядковувати оточуючий її хаос.

Т.С. Яценко звертає увагу на те, що архетипи “не лише виявляються в казках і міфах, вони відображають несвідому драму душі, тому в конкретному вияві архетип має індивідуальне забарвлення, відображуване символами... Архетипи розкриваються лише за допомогою символічних образів, що спливають у снах, проступають у малюнках і т. ін. Малюнки дають змогу пізнати їх через здатність передати складний психологічний зміст за допомогою форм, образів, кольорів… Саме символи єднають між собою сновидіння, міфи та психомалюнки”. Т.С.Яценко зауважує, що “архетипи – це не лише здатність психіки передавати зміст в образах, а й можливість пізнавати логічний зміст несвідомого. Архетипи пояснюються через співвіднесеність з міфами, байками, казками” [6].

Можна стверджувати велику роль архетипу в процесі символізації змісту несвідомої сфери психіки суб’єкта та вказати на його зв’язок з індивідуальним досвідом особи, що дозволяє передавати зміст несвідомого за допомогою образів, сприяє пізнанню логіки несвідомого. Зміст несвідомого виражається символікою, яка має індивідуальне забарвлення і водночас є типовою для усіх людей та представлена в міфах, казках, психомалюнках, релігіях, фантазіях і т.ін. Розглядаючи проблему внутрішньої суперечливості, ми зосереджуємо свою увагу на феномені, який З. Фрейд пов’язував з “Едіповим комплексом”. Сучасні дослідження доповнюють це поняття та дозволяють глибше зрозуміти функційні особливості несвідомого.

Вперше вислів “Едіпів комплекс” з’явився в працях З. Фрейда, датованих 1910р., хоч зміст цього поняття вводився ним раніше в психоаналітичній літературі як “ядерний комплекс” (Kernkomplex, див. роботу “Про дитячі сексуальні теорії” 1908 року). Це відкриття було підготовлено його довготривалою психоаналітичною роботою з клієнтами і завдяки самоаналізу, який привів його до визнання в собі любові до матері та змішаних з любов’ю ревнощів до батька, 15 жовтня 1897 року він написав Фліссу: “… стає зрозумілим, чому “Цар Едіп” захоплює нас з такою силою…; грецький міф виявляє нав’язливий стан, який визнає, прослідковує в собі кожна людина” [див. 1].

Усталеним є розуміння Едіпового комплекса як універсального явища, філогенеточно вбудованого і відповідального за основну частину неусвідомлюваного почуття провини. Едіпова ситуація завжди має місце у випадку, коли перед людиною стоїть складна задача включити себе у якості “Я” в тристоронні відносини з метою ствердження себе в них (див. Гельмут Штольце [4, с. 621-627]).

Незалежно від специфіки матеріалу, на якому об’єктивуються несвідомі аспекти психіки суб’єкта, значущу роль при цьому відіграють архетипи, зокрема у процесі вираження глибинно-психологічного змісту психіки. Особливу роль у процесі об’єктивації несвідомого змісту за участю архетипної символіки відіграють міфи, казки та психомалюнки, які характеризується спільними рисами.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу. / Ж.Лапланш, Ж.-Б. Понталис. – М.: Высшая школа, 1996. – С. 624.

2. Ранк О., Закс Г. Психоаналитическое исследование мифов и сказок / О.Ранк, Г.Закс // Между Эдипом и Озирисом: становление психоаналитической концепции мифа / Сборник. Пер. с нем. – Львов: Инициатива. – М.: Совершенство, 1998. – 512 с.

3. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. / З.Фрейд – М.: Наука, 1991. – 456 с.

4. Энциклопедия глубинной психологии. Том І. Зигмунд Фрейд: жизнь, работа, наследие. – М.: ЗАО МГ Менеджмент, 1998. – 800 с.

5. Юнг К.Г. Архетип и символ. / К.Г. Юнг– СПб., 1991. – С.165.

6. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. / Т.С. Яценко– Київ: Либідь, 1996. – 264 с.

7. Яценко Т.С., Кмит Я.М., Мошенская Л.В. Психоаналитическая интерпретация косплекса тематических психорисунков (глубиннопсихологический аспект). / Т.С.Яценко, Я.М.Кмит, Л.В. Мошенская. – М.: СИП РИА, 2000. – 192 с.

 

 

Черкаській національний університет

ім. Богдана Хмельницького

Психологічний факультет. Кафедра практичної психології

Іванова Наталія Олександрівна

Науковий керівник: д. психол. н., професор,

академік НАПН України Т. С. Яценко