ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тактика і стратегія виховання учнів, з урахуванням особливостей їхньої вищої нервової діяльності



Холерик. У взаєминах з холериком слід спиратися на використання його плюсів: енергійність, захопленість, пристрасність, рухливість, цілеспрямованість й нейтралізацію мінусів: запальність, агресивність, нестриманість, нетерплячість, конфліктність. Доцільно контролювати діяльність холерика як можна частіше, критичні зауваження робити обережно, вдумливо. Не слід вступати в суперечку з учнем-холериком, коли він уже, як кажуть, «завівся» . Треба дочекатися певного заспокоєння. Запобіганню афектам значною мірою сприяє їхня корекція. Холерики з суспільними інтереса­ми ініціативні, енергій­ні, принципові. Там, де відсутнє багатство духовно­го життя, холерич­ний темперамент часто виявляється негативно: в різко­сті, афективності, нестримності.У таких умовах холерик свою активність спрямує на колектив і зруйнує його із середини.

Стратегія: спокійна, врівноважена атмосфера соціального оточення, справедлива вимогливість, об'єктивне оцінювання (негативну оцінку ставити у енергійній формі, а будь-який його негативний учинок має бути вимогливо і справедливо засуджений), сприяння оволодінню прийомами саморегуляції, усвідомленню недоліків свого темпераменту. «Ні хвилини спокою» такий принцип підходу до холерика. Необхідно завантажувати холерика завданнями та спеціальними дорученнями, вінувесь час має бути зайнятий справою.

Сангвінік. Підхід до сангвініка полягає у достатньому завантаженні його рухової енергії (ігри, доручення, що вимагають швидкої реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до іншого). Реалізувати потребу сангвініка у лідерстві, наставництві. При відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчої діяльності у сангвініка з’являється схильність до зарозумілості, легковажності, поверховості, ненадійності.

Стратегія – шляхом індивідуального контролю корегувати поверховість, непосидючість, брак витримки. Звертати увагу на цікаві аспекти завдання, безперервно ставити нові завдання, щоб активізувати нестійкі пізнавальні інтереси сангвініка. Підбадьорювати, закликати до подолання труднощів, розповідати про подальші перспективи роботи. Мила людина сангвінік завжди пообіцяє, щоб не образити іншого, але не завжди виконує обіцяне, тому потрібно проконтролювати, чи виконав він свою обіцянку. Тому потрібно заохочувати формування у нього відповідальності, вимогливості до себе, наполегливості. «Довіряй, але перевіряй» підхід до сангвініка.

Флегматик. «Не квап» – таким повинний бути підхід до флегматика. Головне флегматик не може працювати за дефіциту часу, йому потрібний індивідуальний темп. Флегматика не слід підганяти, він сам розрахує свій час і зробить справу.

Індивідуальний поточний інструктаж для флегматика має бути повільнішим й докладнішим. Нові форми поведінки у флегматика вироб­ляються повільно, але є стійкими. У залежності від умов в одних випадках у флегматика можуть виникнути позитивні риси: витримка, глиби­на думки, стійкість, постійність, терплячість, самовладання, надійність. В інших умовах у флегматика мо­жуть виявлятися млявість, байду­жість, «товстошкірість», сухість, лінь і безвілля.

Стратегія – систематично приділяти увагу, не переключати швидко з одного завдання на інше, робити установку на мобілізацію всіх сил для виконання термінових завдань, привчати стежити за витрачанням часу, стимулювати самоконтроль щодо темпу виконання намічених дій. Активізувати рухливість флегматика, яка тісно пов'язана з суто психічною, через ігри або спортивні змагання. Розбудити самолюбство, активізувати емоційну сферу, щоб створити необхідне вольове напруження.

Меланхолік. Зважувати на швидку стомлюваність, надавати меланхолікам більше часу для відпочинку, опитувати на початку занять. Підтримувати бадьорість духу, прагнення до переборення труднощів адаптації. Низька оцінка, низька працездатність, недовірливість, вразливість, замкненість, сором'язливість, негативні стимули гальмують меланхоліка, дезорганізують його. У нормальних умовах життя й при правиль­ному вихованні мелан­холік – людина глибо­ка, змістовна, відносно добре переносить усі життєві явища. Сильний вплив часто викли­кає у меланхоліка гальмівну реакцію.

Стратегія: стимулювати меланхоліка шляхом систематичного підбадьорювання, навіювання віри у власні сили: дати можливість виявити переваги свого темпераменту (високу чутливість, м'якість, людяність, доброзичливість, здатність до співчуття, акуратність, ретельність). «Не нашкодь» – це девіз для меланхоліка . На меланхоліка не можна кричати, давати різкі і жорсткі вказівки, іронізувати, тому що він дуже чутливий до слів, інтонацій та дуже ранимий.

Загальна тактика: завдання педагогів полягає в тому, щоб виявити особливості темпераментів учнів і, спираючись на позитивні сторони темпераментів, допомогти учням пере­борювати негативні сторони динаміки їх поведінки. При цьому необхідно пам'ятати: при наявності будь-якого темпераменту можна виробити, виховати всі суспільно необхідні, позитивні риси особистості й пове­дінки. Темперамент буде надавати лише своєрідність цим рисам. Учитель має враховувати, що відмінності за темпераментом –це відмінності не за рівнем можливостей психіки учнів, а за своєрідністю її вияву.

Особливо важливо пам'ятати про те, що в нормальних умовах темперамент має вияв лише в особливостях індивідуального стилю й не визначає результативність діяльності. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність діяльності суттєво підсилюється, бо попередньо засвоєні форми поведінки стають неефективними, тому необхідна додаткова енергетична або динамічна мобілізація організму, аби впоратися з несподіваними чи дуже сильними впливами-подразниками.

Тема 11. Характер

 

Процес становлення характеру в підлітковому й ранньому юнацькому віці. Психолого-педагогічні умови формування характеру дитини, деякі прийоми, що сприяють розвитку позитивних рис характеру

Становлення характерув підлітковому й ранньому юнацькому віці

Формування характеру – це процес становлення стійких психо­логічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багато­разових повторень стають звичними й визначають типову модель по­ведінки.

Особливості становлення характеру підлітків:1) підліток підпадає під значний вплив суспільних умов, виявляє інтерес до навколишньої дій­сності, прагнення до праці фізичної та ро­зумової;2) поступово утворюються певні риси, сукупність яких становить характер особи, активно розвиваються й закріплюються вольові риси характеру; 3) спостерігається чутливість до думки колективу, оцінки якого щодо будь-якого виду діяльності відіграють значну роль у фор­муванні характеру підлітка;

4) неврахуваннявікових особливостей підлітків зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки; 5) відбувається дебют акцентуації рис характеру.

Особливості становлення характеру старшокласників:1) юнакидосягають фізичної зрілості й здатності виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру;2)розвиваються й закріплюються базові моральні й світоглядні риси; 3)пристосовую­чись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму;4) спостерігаєтьсякритичне ставлення до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих; 5) домінують такі риси характеру як відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, принциповість, самостійність ; 6) можливіпереживання з приводу наявності у себе негативних рис. Старшокласники, здебільшого, вважають, що вони самі винні в усіх негараздах, намагаються виправити власні недоліки, починають розуміти властивості свого характеру, активно займаються самовихованням.

Варто зазначити, що характер не є сталим утворенням. Він формується й трансформується протягом життєвого шляху людину, тому після завершення навчання у школі або іншому навчальному закладі характер людини продовжує формуватися та змінюватися залежно від світогляду, переконань, звичок, моральної поведінки. Цей процес у психологічних джерелах розглядається як самовиховання особистості. Він передбачає, що людина здатна позбутися зарозумілості, здатна критично подивитися на себе, побачити власні недоліки. Це дозволить визначити напрямки й цілі подальшої роботи над собою.

Формування характеру в умовах цілеспрямованого виховання

Характер – одна з головних складових індивідуальності.

Люди з різними характерами по-різному поводяться в схожих обставинах, по-різному реагують і переживають. Якщо вчитель знає характер учня, то може краще зрозуміти його дії, вибрати оптимальний стиль спілкування з ним, передбачати його поведінку в тих або інших ситуаціях.

Наприклад, класний керівник вирішує, кого з учнів доцільніше призначити старостою класу. Один з кандидатів – гарний організатор, але часто в спілкуванні з товаришами виявляє грубість. Інший – чесний, принциповий, але нетовариський, йому буде важко встановлювати контакти з усіма дітьми. Класний керівник шукає учня з лідерськими якостями, сумлінного, виконавчого, дисциплінованого. Чим краще він зможе зрозуміти характерні риси своїх учнів, тим вдалішим буде його вибір.

Профілактика конфліктів, установлення в колективі позитивного психологічного клімату, підвищення ефективності спілкування також багато в чому від цього залежать. Повною мірою це стосується і педагогічного спілкування, у процесі якого вчитель розв’язує важливі навчальні, виховні й організаційні завдання.

У своїй діяльності педагог має враховувати вплив стихійних чин­ників на формування характеру: неконтрольованого спілкування дитини із стар­шими та ровесниками; соціального научіння (результат спостереження за поведінкою дорослих та ровесників, ідентифікація з ними); засобів масової інформації (теле­бачення,Інтернет).Проте, вирішальне значення для формування характеру має створення спеціальних психолого-педагогічних умов, тобто цілеспрямоване виховання.

Психолого-педагогічні умови формування характеру:

застосування цілісного і збалансованого підходу до виховання характеру дитини. Основу виховання становлять моральний розвиток, переконання, особистий приклад, включення школяра у різноманітні форми й види спілкування і діяльності (ігрову, навчальну, трудову й інші , а також урахування природних задатків, індивідуальних і вікових особливостей індивіда;

забезпечення високого рівня мотивації діяльності, розуміння її важливості й необхідності виконання. Те, що цікаво, завжди викликає сильні і яскраві емоції. Включення учнів у різноманітні види діяльності, розширення соціальних контактів формує нові типи відносин і нові риси характеру,досвід позитивних емоційних станів під час долання труднощів тієї чи іншої діяльності буде закріплюватися у характері учня як активність, самостійність, наполегливість;

урахування властивостей нервової системи й темпераменту у вихованні характеру.Властивості нервової системи є передумовою формування таких позитивних і негативних рис характеру, які залежать від динамічної й емоційноїсфер психіки й поведінки людини, вольових й інших процесів. Але темпераментяк вияв інтегральної форми індивідуальних особливостей впливає на формування характеру не фатально. Людина із сильним характером здатна навчитися управляти своїм темпераментом. Імпульсивна поведінка, викликана високою динамічністю рухів і психічних процесів, може переборюватися за рахунок прижиттєво сформованих механізмів витриманості й самовладання. У цьому сенсі Л.С. Виготський називав темперамент наявною передумовою виховного процесу, а характер – його кінцевим результатом.

використання впливу психологічних механізмів виховання: психічного зараження (безпосе­реднє передавання емоційного стану від одного індиві­да до іншого на рівні психофізіологічного контакту поза його осмислення або разом з ним), наслідування дорослих та ровесників (форма зовнішньої і внутрішньої активності суб'єкта у відтворенні ним певних зов­нішніх рис, зразків поведінки інших людей), ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншого через заглиблення, у його внутрішній світ), емпатії (здатність відчувати, бачити, відтворювати почуття і пере­живання інших людей та реагувати на них), рефлексії (аналіз власних дій та якостей, обдумування того, як особистість сприймається й оцінюється інши­ми людьми та групами, взаємодіє з ними);

використання у формуванні характеру дитини прикладів поведінки дорослих. Зусилля батьків або педагогів у вихованні будь-якої риси характеру можуть виявитися марними, якщо ця риса не властива їм самим. У цьому сенсі для вчителя професійно значимими рисами характеру є моральні (гуманність, чесність, принциповість, справедливість) і комунікативні (доброзичливість, чуйність, чуйність, відкритість, щирість). Вияв учителем стосовно учнів несправедливості, недоброзичливості свідчить про його професійну некомпетентність, нездатність до ефективного педагогічного спілкування, конфліктність. Розвиток професійно значимих якостей характеру настільки ж важливе для вчителя, як оволодіння ним предметними знаннями й педагогічними вміннями;

включення дітей у процес самовиховання і саморегулювання процесу становлен­ня характеру. Установлено, що коли вимоги до дитини стають її власними вимогами до себе, домогтися від неї бажаних форм поведінки значно легше й вони скоріше набувають стійкості, перетворюючись у риси характеру. Самовиховання характеру передбачає, формування бажаних рис і подолання негативних, для чого доводиться розв’язувати непросте завдання – розібратися у власному внутрішньому світі, усвідомити свої дії і вчинки, проаналізувати їхні мотиви і змісти. Отже, основною психологічною умовою самовиховання характеру є високий рівень особистісного розвитку.

Деякі прийоми формування характеру: розширення соціальних контактів дитини через включення у різноманітні соціальні групи: навчальну, спортивну тощо. У системах ділових і неформальних взаємин закладаються важливі риси характеру;вмотивоване ускладнення вимог до поведінки та діяльності дитини, постій­не підкріплення зусиль дитини щодо вироблення позитивної поведін­ки і звичок; фізична праця, виконання доручень та обов'яз­ків, у процесі яких формуються вольові і моральні риси характеру (працьовитість, чесність, гуманізм); організація позитивних міжособистісних контактів учнів, створення позитивного психологічного клімату у групах;запобігання негативному впливу стихійних чинни­ків (неформальне спілкування з дітьми, які мають відхи­лення в поведінці, захист від негативного впливу засобів масової інформації, соціального научіння на вулиці , що перешкоджають закріпленню бажаних звичок і рис;переведення контролю в самоконтроль, самоаналіз форм вияву власної поведінки (афективність, повільність, імпульсивність тощо); вчасне толерантне виправлення поведінки школяра у разі від­хилень від норм, ідеалів; гуманна допомога у складних життєвих обставинах; спрямування у потрібному напрямку вихованих впливівбатьків, значущих інших тощо.

Тема 12. здібностІ

Важливість вивчення, розвитку й саморозвитку загальних й спеціальних здібностей школярів. Психолого-педагогічні умови виховання загальних здібностей і фактори сприяння розвитку спеціальних здібностей учнів

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, синтез індивідуально-типологічних властивостей, які є умовою успішного здійснення певної діяльності й визначають відмінності в оволодінні необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. Розрізняють здібності загальні та спеціальні.

Загальниминазиваються здібності, які певною мірою виявляються в усіх видах діяльності – навчанні, праці, грі, розумовій діяльності, тобто забезпечують відносну легкість оволодіння знаннями, навичками, уміннями й ефективність у різних видах діяльності. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодівають різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої.

В учнів загальні здібності виявляються в успішному засвоєнні різних навчальних дисциплін. Саме загальні здібності демонструє учень у процесі вивчення таких далеких один від одного предметів, як математика, мова, історія, географія.

В основі загальних здібностей лежать задатки, що ство­рюють сприятливі умови для виконання будь-якого виду діяльності. Серед них – висока пластичність кори головного мозку, що забез­печує майже безмежні можливості у засвоєнні, аналізі та відтворенні нового матеріалу при високій працездатності; пізнавальна актив­ність й допитливість; надзвичайна спостережли­вість, сенситивність та свіжість й гострота сприймання; яскравість уяви, перевага творчих компонентів уяви; загострена чутливість, осо­блива загальна реактивність нервової системи, саморегуляція тощо.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, літературні, зображальні, спортивні, творчі – це здіб­ності до певного виду діяльності, для виконання якої необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. Вони ґрунтуються на відповідних задатках, потребують систематичних і наполегливих вправ, що зумовлюють їх розвиток. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява – важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух – підґрунтя музичних здібностей, педагогічний такт у педагога тощо. Саморозвиток спеціальних здібностей є складним процесом. Кожна здібність має свій шлях розвитку, в ході якого вона диференціюється, формується і відпрацьовується.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.182 (0.015 с.)