Глава 4 Суд у розв'язанні конфліктів

Суд у розв'язанні конфліктів (фр. ТгіЬипаІ сіез СопіШа) — особлива інституція правосуддя у Франції, яка виокрем­люється з раніше визначених судових пірамід.

Між будь-якими судовими установами у процесі їх діяль­ності можуть виникнути два типи конфліктів з питань ком­петенції. З одного боку, конфлікти між двома судами однієї системи — конфлікти з питань юрисдикції. З другого — кон­флікти між двома судами різних систем, або конфлікти з пи­тань функцій, коли один із судів репрезунтує систему судів загальної юрисдикції, а інший пребуває у системі судів адмі­ністративної юрисдикції.

Історичні особливості становлення і розвитку державних інститутів у Франції привели до створення двох систем судо­вих установ, що організаційно і функціонально не залежать одна від одної. Проте ця незалежність час від часу породжує між ними конфлікти компетенції. У процесі історичного роз­витку французької держави це питання вирішувалося по-різ­ному. Згідно із законом від 7—14 жовтня 1790 р., такими питаннями займався безпосередньо король, а потім — після тривалих реформаторських перебудов, спричинених частими змінами політичних режимів у Франції наприкінці XVIII — на початку XIX століть, відповідно до ордонансу від 1 червня 1828 р., ці функції остаточно перейшли до Державної ради Франції.

З метою вирішення зазначених проблем 1849 р. було створено спеціальний орган, який відповідно до закону від 24 травня 1872 р. був реформований у спеціальний судовий заклад і дістав назву Суд у розв'язанні конфліктів. Цей спе­ціальний суд став зв'язуючою ланкою між двома системами у плані розподілу компетенціи і залишається без суттєвих змін до сьогодні. За традицією цей суд пов'язаний із систе­мою адміністративних судів і виступає як "регулятор" у пи­таннях розподілу компетенціи, що й обумовлює його пряму участь у роботі цієї системи на найвищому рівні. Його зав­данням є розв'язування конфліктів, які виникають між дво­ма системами правосуддя — судами загальної та судами адміністративної юрисдикції при встановленні компетенції.

Установи правосудця у Франції _________________________ /49

З метою забезпечення об'єктивного та неупередженого роз­в'язування конфліктної ситуації цей суд за своїм складом має бути чітко паритетним органом. У ньому забезпечується однакове представництво двох зазначених систем судів і в той же час він наче опиняється на вершині всієї піраміди французького правосуддя.

Суд у розв'язанні конфліктів складається з дев'яти по­стійних членів і двох їх заступників. Головою цього суду є міністр юстиції, який одночасно представляє систему судів загальної юрисдикції і виконавчу гілку державної влади. По­стійними членами суду є три державних радники (зі складу державної ради) і три радники (судді) Касаційного суду Франції, які обираються цими закладами. Кожна з наведених груп, у свою чергу, призначає четвертого постійного члена і по одному заступнику суддів. Звичайно, ці призначення сто­суються колег з відповідних відомств, тобто чи Державної ради чи Касаційного суду. До складу суду вводиться також представник прокуратури.

Суд конфліктів наділений такою основною компетенцією, як розв'язання конфліктів: а) позитивних; б) негативних;

в) пов'язаних з передачею справ до іншої судової системи;

г) пов'язаних з вимогою прийняття остаточного рішення (чи
пов'язаних з труднощами прийняти остаточне рішення).

Позитивним вважається конфлікт, який виник у резуль­таті того, що суд загальної юрисдикції збирався розглядати справу, яку адміністрація відносить до відома суду адмініст­ративної юрисдикції. Єдиною інстанцією, правомочною зня­ти справу з розгляду суду загальної юрисдикції і передати вирішення питання до суду конфліктів, є Комісар республіки цього Департаменту, який приймає постанову про некомпе­тентність суду загальної юрисдикції щодо суті справи і про наявність конфлікту.

Негативним називається конфлікт, який виник внаслідок того, що два суди з різних судових систем зробили заяви про те, що вони некомпетентні вирішувати відповідну справу, причому кожний стверджує, що спір належить до компетен­ції суду іншої системи. У цьому разі одна із сторін (один із судових органів) безпосередньо звертається до суду конфлік­тів і обґрунтовує передачу справи до іншої судової системи.

Конфлікт, пов'язаний з передачею справи до іншої судо­вої системи, виникає у двох випадках, коли передача ця ма-

Розділ II

Установи правосуддя у Франції

 

ла на меті запобігти негативному конфлікту або уникнути серйозних труднощів у визначенні компетенції певного орга­ну. У першому випадку, якщо суд однієї сторони оголошує про те, що він не має компетенції вирішувати справу за сут­тю (справу, відносно якої суд іншої системи першим вже зробив подібну заяву), такий суд повинен відкласти свої рі­шення і передати питання до суду конфліктів, який і вирі­шить це питання остаточно. У другому випадку, якщо суд будь-якої системи прийняв до розгляду справу, яка поро­джує серйозні труднощі у поділі компетенції, а можливо й торкається самого принципу поділу повноважень судової і адміністративної влади такий суд має право самостійно пере­нести питання до суду конфліктів для прийняття остаточно­го рішення. Ця процедура передбачена з метою уникнути конфліктів між судами адміністративної юрисдикції і судами загальної юрисдикції, що періодично повторюються.

Конфлікт, пов'язаний з вимогою прийняти остаточне рі­шення, виникає тоді, коли два суди, належать до різних су­дових систем, одночасно зробили заяву про свою компетент­ність щодо конкретної справи, але обидва при цьому прийня­ли рішення про відмову у провадженні в справі через конф­лікт компетенції, тобто прийняли рішення, яке потягнуло відмову у правосудді. Позивач, котрий у цьому став жертвою такої відмови (жертва обставин), має право перенести пи­тання до суду конфліктів, який зобов'язується прийняти повне й остаточне судове рішення.

Кожного року, за французькою статистикою, в суді кон­фліктів розглядається близько 50 справ, що стосуються ком­петенції вказаних систем.

На закінчення повідомлення про цей суд, слід підкресли­ти, що суд у розв'язуванні конфліктів, який діє понад 100 ро­ків, відіграє дуже важливу роль у французькій державній ма­шині й значно більш важливу, ніж може здатися на перший погляд людині, яка некомпетентна у питаннях конструкції державних інститутів Франції. Річ у тім, що, спираючись на фундаментальне протиставлення публічного та приватного права у Франції, цей суд під час розв'язання конфліктів, які стосуються, на перший погляд, тільки розподілу компетенції, змушений вирішувати концептуальні юридичні питання, які лежать в основі конфлікту, й оцінювати специфіку тієї галузі права, яка найбільш відповідає особливостям того чи іншого

випадку і породжених ним правовідносин. Здійснюючи вибір між судом загальної юрисдикції, який застосовує приватне право, і судом адміністративної юрисдикції, який застосовує публічне право, суд конфліктів чітко окреслює межі сфери діяльності цих двох, не тільки судових, а й правових систем.

Глава 5 Інститут магістратури

Магістрати

Французька наукова правна доктрина визначила магіст­ратуру (фр. тадізігаіиге) як нормативну сукупність носіїв судової влади, які беруть участь у здійсненні судочинства з різними функціональними повноваженнями, а саме: безпосе­редньо суддів (фр. Маеізігаіз сій зіе§е) та прокурорів (фр. Мадізігаіз сій рагяиех) (див. табл. 5).

Статус магістратів

Усі статусні положення цієї категорії осіб, що пере­бувають на службі у держави, регулюються Ордонансом №58-1270 від 22 грудня 1958 р., який містить органічний За­кон "Про статус магістратури" (фр. Ье зіаіиі сіє 1а Мадізіга-іиге) з усіма наступними змінами (разом близько 90 статей). Корпус магістратів обіймає усіх професійних суддів, проку­рорів і слухачів Національної школи магістратури.

Встановлено два ступені в ієрархії судового корпусу. Всередині кожного ступеня є ще відповідні ранги. Порядок роботи магістратів у кожному ступені, пересування заміщен­ня, умови, функціональні межі, кількісне співвідношення -усе це регулюється положенням вказаного закону. Необхід­но зазначити, що в статусі суддів і прокурорів мають місце відмінності, зумовлені їх процесуальним і конституційним положенням. Виходячи з того, що судді є не змінюваними, вони не можуть бути переміщені без їхньої згоди, навіть і то­ді, коли йтиметься про підвищення. Прокурори підпорядко­вані організаційно тільки міністрові юстиції. їх вільний ста­тус має прояв у судовому засіданні, де позиція визначається

152

Розділ II

Установи правосуддя у Франції

153

 

обставинами судового розгляду справи й вимогами проце­суального закону.

Виконання магістратом обов'язків несумісне з іншою публічною діяльністю, виконанням інших професійних функ­цій або оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової, літературної, творчої діяльності. Посада магістрата несумісна з мандатом члена парламенту, уряду, асамблеї Єв­ропейських асоціацій, економічної чи соціальної ради та ін­ших представницьких органів.

Є ще одна заборонна умова, не притаманна Україні та деяким іншим країнам. Жодна особа не може бути призначе­ною магістратом або залишається у цьому службовому ста­тусі в судовій інстанції, якщо в межах територіальної юрис­дикції цієї судової установи ця особа займала протягом попе­редніх п'яти років будь-яку публічну виборну посаду на кшталт перерахованих або в попередні три роки висувала свою кандидатуру для отримання подібного мандату. Зазна­чені умови не стосуються магістратів Касаційного суду.

Магістратам заборонено займатися політичною діяльніс­тю й навіть брати участь в обговоренні питань політичного характеру чи вдаватися до інших дій, які апріорі компроме­тують діяльність судових установ або заважають їм викону­вати свої функції. Але магістрати не відповідають за свої професійні помилки особисто, відповідальність у таких ви­падках покладається на державу в порядку позовного прова­дження.

Магістрати користуються захистом держави від будь-яких погроз, зазіхань, пов'язаних з їхньою професійною діяльністю, правом отримання компенсації за шкоду, запо­діяну ними під час виконання службових обов'язків. Вони не залучаються до іншої державної служби, крім військової. Магістрати зобов'язані проживати в місці розміщення судо­вої установи, в якій він обіймає посаду або до якого його до­лучено. Виключення з цього правила можуть бути зроблені лише міністром юстиції за позитивною рекомендацією керів­ника суду й можуть мати індивідуальну та тимчасову ознаку.