Правове положення члена Вищої Ради

Закон встановлює правовий статус члена Вищої Ради ма­гістратури, в основному цьому присвячено положення гла­ви IV. Члени Ради, яких обрано, перебувають на своїх поса­дах чотири роки і не можуть бути знову обраними після за­кінчення вказаного строку повноважень до нового складу ра­ди, але це не позбавляє їх права бути обраними до наступних складів Ради. Обрані члени під час перебування у складі Ради не можуть бути зарахованими до кадрових про­фесійних списків, які забезпечують просування по службі і не можуть бути членами парламенту або обласної ради, Кон­ституційного суду, або призначатися на посаду міністра чи заступника міністра, очолювати комерційні підприємства чи бути членами адміністративних рад торгових асоціацій.

Членами одного складу Ради не можуть бути родичі або свояки до четвертого ступеня включно. У разі несуміщення посад двох магістратів — членів Ради, у цьому органі зали­шається магістрат більш вищої категорії, а при однакових ка­тегоріях — старші за віком. У разі несуміщення магістрата і члена Ради, якого обрано Парламентом, на посаді члена Ра­ди залишається особа, яку обрав Парламент. У разі несу­міщення двох членів Ради, яких обрано Парламентом, зали­шається в Раді особа, яка отримала більшість голосів при ви­борах, а при їх рівності — старші за віком.

Не можуть бути членами Ради ті магістрати, яких відря­джено до міністерства юстиції. Члени Вищої Ради, які обрані

Парламентом, не можуть бути прийняті до магістратури за видатні заслуги, поки не закінчився строк повноважень складу Ради, до якого вони належать або належали.

Повноваження членів Вищої Ради, які є магістратами, зупиняються, якщо проти них відкрито кримінальне переслі­дування у вчиненні ненавмисного злочину або розпочато дисциплінарне переслідування. Члени Вищої Ради, які є ма­гістратами, втрачають повноваження члена Ради, якщо до них застосовано дисциплінарне покарання.

Повноваження членів Вищої Ради, які обрані Парламен­том, також зупиняються, якщо проти них відкрито кримі­нальне переслідування за звинуваченням у вчиненні ненав­мисного злочину. Такі члени Ради втрачають повноваження, якщо їх засуджено до позбавлення волі.

В інших випадках засудження чи виправдування за тих чи інших підстав голова Вищої Ради магістратури повідом­ляє про це Президентів Палат Парламенту, які приймають рішення щодо доцільності заміни. У ст. 39 Закону ретельно унормовано порядок заміни членів Ради, яких обрано магіст­ратами. Усі дії щодо заміни, належать до компетенції Вищої Ради магістратури. Закон регулює питання виплати щомі­сячної посадової винагороди членам Вищої Ради, винагороди за участь у засіданнях, сплату витрат, пов'язаних з відря­дженням.

Закон також регулює правове положення магістратів, за­лучених до роботи в секретаріаті Вищої Ради магістратури й керують організацією діяльності апарату цієї установи. Такі магістрати не можуть брати участь у конкурсах або виборах, за виключенням випадків, коли їхні повноваження припине­но не менш як за рік до строку подання заяви щодо участі в конкурсі чи у виборах, або якщо повноваження Ради, до ро­боти в секретаріаті якої їх було залучено, припинено до вка­заного строку.

270

Розділ IV

 

Література:

1. Италия. Конституция и законодательньїе актьі / Пер. с итал. — М.: Прогресе, 1988. — 392 с.

2. Конституционное (государственное) право зарубеж-ньіх стран: Учебник: В 4-х томах. — М.: Изд-во БЕК, 1998. — Том 3./ Отв. ред. Б.А. Страшун. — 764 с.

3. Судебньїе системьі западньїх государств. — М.: Наука, 1991. —240 с.

4. Васильєва ТА. Административное право Италии // Административное право зарубежньїх стран. Гл. 5. — М.: СПАРК, 1996.

5. Уголовное право зарубежньїх государств. Общая часть / Под ред. и с предисл. И.Д. Козочкина. — М.: Институт меж-дународного права и зкономики имени А.С. Грибоедова, 2001. — 576 с.

6. Делла Марра Т. Уголовньїй процесе Италии: реформа и контрреформа // Государство и право. — 1993. — № 1.

Розділ V Огляд судової системи Нідерландів

Глава 1

Конституційні основи

і загальна характеристика

Основні риси судової системи відображені у Конституції Королівства Нідерландів 1983 р., яка закріплює відмінності між системою судів і організаціями, які виконують суддівські функції і не є частиною судової системи. Ця відмінність ба­зується на відмінностях між звичайною та особливою компе-тенціями у сфері юстиції. Тут часто згадують "звичайні су­ди" як універсальні органи, що мають компетенцію відносно майже всіх правових стосунків, де є спірна ситуація.

Окремо від національної системи повинні бути також названі Європейський суд, утворений відповідно до угоди про Європейський Союз та Європейський Суд з прав люди­ни, юрисдикція яких визнана Королівством Нідерландів, хоч обидва вони й перебувають поза фокусом цього посібника.

Конституцією передбачається відкритий доступ до зви­чайних судів і обмежений доступ до спеціальних судів. Від­повідно до Закону про судовий устрій (гол. Шет ор йе гесЬ-Іегіііке ог§апізаііе), судова система Нідерландів складається з Верховного суду (гол. Но£е Каасі) — найвищого судового органу держави, апеляційних судів, окружних та кантональ­них судів. Закон також називає прокуратуру як частину су­дового устрою, хоч прокуратура й не здійснює функцій пра­восуддя. Фактично, Верховний суд не є єдиним судом най­вищого рівня в Нідерландах, хоч згідно з Конституцією до його компетенцій належить віддання до суду членів Гене­ральних Штатів, Міністрів і державних секретарів за пору­шення, пов'язані з їхньою діяльністю (звичайний обов'язок

272

Розділ V

Огляд судової системи Нідерландів

273

 

Верховного суду), і вирішення спірних питань відповідно до акта про судовий устрій.

Суди відіграють регулюючі та формуючу роль у застосу­ванні національних і міжнародних правил і положень. Без­умовно, в більшості справ у судах не виникає диспуту щодо закону: спір сторін стосується тільки фактів. Дебати щодо значення окремих норм і положень у конкретних ситуаціях виникають доволі рідко.

Суспільство постійно змінюється і тому закон також пе­ребуває в процесі постійних змін. У цьому полягає проблема для судів. Суд не має права відмовитися виносити рішення. Якщо він вважає, що в даній ситуації те, що звично застосо­вується, може призвести до прийняття несправедливого рі­шення, то можлива інтерпретація положення так, що рішен­ня все ж виноситься справедливе. Якщо не існує положення відносно даної справи, суд повинен створити його. У цих ви­падках суд має свободу дій. І при здійсненні інтерпретації, і при створенні нових положень необхідно керуватись існую­чою системою — рішення повинно максимально відповідати діючому законодавству.

Це означає, що рішення судів базуються на діючому пра­ві. Право, яке є системою правил, є відкритою системою. Ін­шими словами, воно може розвиватися без участі законодав­чої влади. У цьому розумінні немає різниці між англійською ти американською юридичними системами і континенталь­ною кодифікованою системою.

Необхідно підтримувати однорідність права. При цьому необхідно, щоб рішення нижчих судів і створення нових за­конів контролював єдиний вищий орган. У Нідерландах від­повідальність за це несе Верховний суд — він має право від­міняти рішення нижчих судів, якщо вони не відповідають процесуальним положенням, або, якщо їх рішення винесені не у відповідності до закону. Також необхідно дотримувати­ся двох інших умов, бажано, щоб Верховний суд не перегля­дав свої власні рішення, а інші суди повинні наслідувати йо­го рішення в подібних випадках; іншими словами, вони по­винні керуватися попередніми рішеннями Верховного суду, тобто прецедентами. Жодне з цих правил не встановлюється законодавством Нідерландів, проте суди діють відповідно до них: Верховний суд — оскільки він приділяє значну увагу концепції незаперечних фактів у праві; демократичні зміни у

праві повинні, по можливості, здійснюватися законодавчою владою; нижчі суди — оскільки в інтересах сторін сторона, що програла, може подати апеляцію.

Як зазначено вище, законодавча влада не має змоги мо­ментально реагувати на зміни в суспільстві. Це означає, на думку голландської правної теорії, що суди, й особливо, Вер­ховний суд, повинні постійно модифікувати існуючі закони та створювати нові, не має значення, наскільки вони впевне­ні, що це завдання власне законодавчої влади. Таке різке збільшення кількості законів, створених суддями, особливо у Верховному суді, є однією з найпомітніших новинок в юри­дичній системі у другій половині XX століття.

Злочини, скоєні військовослужбовцями та іншими особа­ми, які можуть бути прирівняні до військовослужбовців, завжди розглядаються військовими судами й апеляції на рі­шення військових судів подаються до Вищого військового су­ду. З 1979 року стало можливим подавати апеляцію на рі­шення Апеляційного суду до Верховного суду, як до суто ци­вільної інституції.

У Нідерландах одночасно працюють сотні суддів, більша частина — в кантональних судах, інші — в окружних, апе­ляційних і Верховному судах. І всі судді мають свою сферу спеціалізації, в якій вони здійснюють правосуддя. Здійснення правосуддя у цивільних і кримінальних справах має однако­ву організаційну структуру — чотириступеневу (див. табл. 11).

Глава 2 Структура судів звичайної юрисдикції

Законодавство Нідерландів щодо судового устрою й орга­нізації діяльності судів є найстарішим в Європі, мабуть тому й заплановано до ухвалення у 2001 році нового закону щодо судового устрою і діяльності Ради судової влади. Але до прийняття нових актів судова система Нідерландів застосо­вує Закон про устрій судової влади І повноваження юстиції від 18 квітня 1827 року (гол. Шеі о!е 2атепзіе11іп£ сіег Ке§-Іегіуке Маці еп леї Веіені сіег ЛизШіе).

'8—1-3102

274

Розділ V

Огляд судової системи Нідерландів

275

 

Звичайні суди займаються щоденним здійсненням право­суддя. Кримінальні справи або питання цивільного права чи повернення боргів можуть бути розглянутими судами, які несуть також відповідальність за різні рішення щодо грома­дянського статусу, шлюбу, батьківства й опікунства.

Законодавча влада може доручити звичайному суду розг­ляд адміністративних конфліктів між урядом і представника­ми громадськості. Наприклад, звичайний суд розглядає по­даткові конфлікти. Представники громадськості можуть та­кож звертатися до звичайних судів для розгляду справ щодо неправомірних дій державних органів. Законодавча влада може передавати органам, які в системі правосуддя наділені правом особливої юрисдикції щодо адміністрації, будь-які справи, крім тих, що стосуються дисциплінарних прова­джень.

Кантональні суди (гол. сіє капіоп^егеспіеп) є судовою інстанцією першого рівня і організаційно оформилися з цент­рами у 64 муніципалітетах; їхня територіальна юрисдикція охоплює межі певного кантонального судового округу. До компетенції цих судів віднесено значну масу цивільних спо­рів з сумою позовів до 5 тисяч гульденів і кримінальні спра­ви, які, за європейською класифікацією, визначені як право­порушення, а також справи, які стосуються оренди і найму на роботу.

Судді кантональних судів розглядають справи одноособо­во за винятком випадків, що стосуються довготривалої орен­ди землі; їм допомагають два експерти — по одному пред­ставнику (засідателю) від орендарів і власників землі, обра­них на певний строк у спеціальному порядку від асоціацій, що утворені вказаними категоріями населення.

Окружні суди (гол. сіє аггопсІіззетепІзгеспіЬапкеп) зас­новані в общинах у міських центрах кожного з 19 судових округів, на які розділені Нідерланди.

Ці суди розглядають у першій інстанції цивільні спори з сумою позовів понад 5 тисяч гульденів і більшість криміналь­них справ, крім тих, що належать до компетенції канто­нальних судів. У складі цього суду існує як галузева, так і суб'єктна спеціалізація щодо кримінальних правопорушень неповнолітніх. Для розгляду цих справ призначаються спе­ціальні судді, яким за кваліфікацією, досвідом роботи й осо-

бистими вадами доручається розгляд саме справ такої ка­тегорії.

Крім того, суди цього рівня мають апеляційну юрисдик­цію щодо судових рішень кантональних судів, за виключен­ням вироків, де міра покарання не перевищувала штрафну санкцію в розмірі 250 гульденів, які взагалі не підлягають апеляційному оскарженню.

Апеляційні скарги, а також справи про серйозні кримі­нальні правопорушення (злочини) або складні за правовою ознакою цивільні справи, окружні суди розглядають в основ­ному колегією з трьох суддів.

Кількість справ, що постійно зростає, спричинила відхи­лення від принципу колегіальності. Відповідно до діючого за­конодавства, значна кількість судових рішень у справах, що розглядають по першій інстанції, можуть постановлятися суддями одноособово, у тому числі справи про кримінальні правопорушення, за вчинення яких передбачається покаран­ня штрафом або позбавленням волі на строк до шести мі­сяців.

Апеляції на рішення цих суддів, що схвалені при розгляді справ у першій інстанції, подаються до апеляційного суду.

Апеляційні суди (гол. сіє §егеспізпоуеп), які утворені в п'яти округах з центральними офісами у великих містах (Ам­стердамі, Арнемі, Гаазі, Лейдені, С-Гертогенбоші), охоп­люють три—чотири судові округи окружних судів. За внут­рішньою організаційною структурою в цих судах є певні від­ділення. Вони мають суто апеляційні повноваження щодо су­дових рішень окружних судів з кримінальних і цивільних справ. Відповідні відділення в цих судах розглядають скарги Щ рішення адміністративних органів з питань оподаткуван­ня, які подаються до суду вперше (нібито перша інстанція), але за процедурою апеляції.

Окрім того, в апеляційному суді, що розташований в Ар­немі, створено відділення, в якому розглядаються скарги на рішення кантональних судів у питаннях земельної оренди і на відмову у видачі ліцензії.

Одне з відділень Апеляційного суду, що знаходиться в Амстердамі, акумулювало повноваження відносно розгляду спорів, які стосуються діяльності промислових, торговель­них, транспортних, страхових і фінансових компаній.

18*

276

Розділ V

В основному апеляційні суди розглядають справи коле­гією з трьох суддів, а вказані спеціалізовані відділення апе­ляційних судів в Амстердамі й Арнемі розглядають справи у складі колегії з п'яти осіб — трьох суддів-професіоналів і двох засідателів-експертів, обраних за правилами, що засто­совуються до обрання засідателів до кантональних судів.

Скарги в порядку касації на рішення апеляційних судів вже можуть бути направлені до Верховного суду Нідер­ландів.

Верховний суд Нідерландів, що стоїть на вершині су­дової піраміди, є судом касаційної інстанції. Його було засно­вано ще у 1838 році. Він має палати, більшість вироків тут приймаються складом у п'ять суддів, а за певних обставин рішення у Верховному суді можуть виноситися трьома суд­дями (цій установі присвячена окрема глава).

Державне міністерство (міністерство юстиції) у кож­ному суді має своїх представників. Вони працюють в офісах. У Верховному суді та в кожному апеляційному суді є офіс, де працюють генеральний прокурор і кілька генеральних ад­вокатів; у кожному районі є районний офіс як для районних, так і для кантональних судів, де працюють головний держав­ний обвинувач і кілька державних обвинувачів. Усі вони мають ступінь магістра права.

По закону районні офіси Державного міністерства відпо­відальні за розслідування та судові переслідування у кримі­нальних справах. Районні офіси Державного міністерства наймають на роботу шерифа, який займається питаннями дорожнього руху і розслідує дорожньо-транспортні пригоди. Ці шерифи можуть працювати без юридичної освіти.

Генеральний прокурор при Верховному суді може діяти самостійно щодо відкриття кримінальних справ і проведення відповідного розслідування, якщо ці справи можна віднести до юрисдикції Верховного суду.

У принципі, Міністр юстиції має повноваження для ви­дання інструкції для Державного міністерства, за винятком представників цього міністерства у Верховному суді.

Слідство щодо кримінальних справ веде безпосередньо поліція під наглядом, а інколи і за участю прокуратури. У стосунках поліції і прокуратури, з одного боку, та захисту й обвинуваченого, з іншого боку, існує практика "криміналь­ного компромісу" на кшталт досвіду, поширеного у США.

Огляд судової системи Нідерландів _____________________ 277

Сторони, що беруть участь у судових справах в канто­нальних судах, можуть самостійно здійснювати захист і представництво, а в усіх інших судових інстанціях їхні інте­реси репрезентують адвокати-повірені, які можуть здійсню­вати свої функції лише після отримання членства з адвокат­ських асоціацій при окружних судах.

У всіх 87 судах судді та клерки працюють по найму. Суд­ді слухають справи і виносять судові рішення, а клерки від­повідають за ведення записів у суді. Усі судді повинні мати ступінь магістра права, хоча існує й кілька винятків. Судді призначаються на свої посади безстроково монархом з числа осіб, які обов'язково повинні закінчити один з нідерланд­ських університетів.

Судді є незалежними. І цей факт робить їх державними службовцями особливого роду. Вони призначаються пожит-тєво спеціальним Королівським декретом і можуть бути звільнені тільки за вчинки, що дискредитують статус судді. Пенсійний вік для суддів — 70 років. Судді призначаються для роботи в конкретному суді. Вони не можуть бути будь-куди переведеними без їхньої згоди. Вони підлягають не дер­жавному регулюванню з боку міністерства, а дисциплінарно­му впливу безпосередньо з боку Президента Верховного су­ду. Усі судді мають однаковий голос при винесенні рішення, тобто Президент (голова суду) не має значнішого голосу ніж тільки-но призначений суддя. їх наради є конфіденційними.

Глава З Суди спеціальної юрисдикції

Адміністративні трибунали. Посадові особи в Нідер­ландах без особливого ентузіазму сприйняли право судів заслуховувати справи відносно того, як вони (адміністрато­ри) трактують і використовують свої повноваження. Консти­туція 1815 року вже містила концепцію перегляду адмініст­ративних рішень, але тільки у податкових спорах. Одним з перших кроків у напрямку до створення системи судового перегляду в інших сферах управління було введення адмі­ністративної юстиції; усі члени суспільства мали змогу вно-

278

Розділ V

сити апеляції на конкретні рішення органів управління у ви­щестоящий адміністративний орган. Таким чином, органи управління зберегли контроль над розглядом таких спорів. У 1987 році Європейський суд у Страсбургу оцінив цю проце­дуру в світлі Римського договору і визнав її недосконалою.

Протягом багатьох років було створено велику кількість спеціальних трибуналів для здійснення правосуддя в адмі­ністративних справах. Наприклад, існує десять апеляційних трибуналів з питань суспільної безпеки, які розглядають спо­ри стосовно різних аспектів законодавства з питань соціаль­них і трудових відносин. На чолі цієї системи стоїть Цен­тральна апеляційна рада в Утрехті. Касації з цього суду мо­жуть вноситися за певних обставин до Верховного суду. Апеляції на рішення, прийняті трибуналами з питань дер­жавної служби, які розглядають спори між державними службовцями й органами управління, відповідно до закону 1929 року "Про державних службовців", також підлягають розгляду Центральною апеляційною радою в Утрехті. Ство­рення управлінь з питань торгівлі і промисловості, як це бу­ло передбачено в законі, який регулює відносини у промис­ловості, привело до створення апеляційного трибуналу з пи­тань торгівлі та промисловості. Деколи апеляції на рішення цього суду подаються до Верховного суду.

Зміни відбулись у 1976 році після прийняття у 1975 році Закону про адміністративні спори (відомий як АРОВ — гол. Асітіпізігаїіеуе геспізргаак оуегЬеісІзЬезсЬіккіп^еп, букваль­но — адміністративна судова практика щодо рішень держав­ної влади) та нової Конституції 1983 р., коли стало можли­вим подавати апеляції до судового відділення Державної ра­ди на велику кількість адміністративних рішень, що прий­маються на всіх рівнях управління. Ця процедура активно використовується.

Але, враховуючи те, що величезний масив адміністратив­них актів фактично випадає з-під серйозного судового конт­ролю (що на думку нідерландських юристів і політиків су­перечить перспективним положенням Конституції 1983 р. у сфері європейських стандартів щодо судового захисту прав громадян від свавілля органів державної влади), у 1989 р. до парламенту було внесено проект реформи, за змістом якої поступово уніфікується компетенція судів усіх рівнів в сис­темі звичайної юрисдикції. Ця реформа передбачає ліквіда-

Огляд судової системи Нідерландів _____________________ 279

цію судів державних службовців з одночасним утворенням палат з адміністративних питань у судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Після цього ні Державна Рада, ні інші органи функціонального управління більше не виконувати­муть функції квазісудового розгляду спорів у сфері адмініст­ративних правовідносин.

Реформа триває, а сучасна процедура судового розгляду вимагає певного часу. Учасники процесу часто отримують серйозну шкоду через значну тривалість розгляду позовів у суді, під час якого на карту ставляться істотні інтереси і то­му необхідно знайти час для розгляду і прийняття рішення. Необхідно приймати швидкі, хоча й тимчасові, рішення. То­му судові відділення державної ради мають повноваження застосовувати тимчасові заходи під час розгляду адміністра­тивних спорів.

У цивільних справах, пов'язаних з адміністративними правовідносинами, ще до розгляду справи в суді отримала свій розвиток спеціальна процедура — звернення до голови окружного суду для винесення тимчасової судової заборони. Тимчасова судова заборона стала важливим юридичним за­собом у Нідерландах. Важливі спори представляються голо­вами окружних судів у формі звернення з приводу прийнят­тя таких заборон, які включають страйки й інші форми дій в промисловості, спори з приводу оплати в сфері охорони здо­ров'я, політики, яка здійснюється органами управління щодо іноземців. Завдяки тимчасовій судовій забороні, можливе здійснення правосуддя швидко щодо цілого ряду непередба-чуваних справ.

Дисциплінарні суди відповідно до Конституції можуть бути створені спеціальним актом Парламенту. Існує ціла Низка дисциплінарних судів, створених у такий спосіб.

Дисциплінарне провадження — це спеціальна форма провадження, яка спрямована на забезпечення дотримання професійних правил і норм представниками окремих профе­сій. Найвідомішими прикладами таких професійних груп є лікарі, адвокати, нотарі та футболісти. Вони користуються підвищеною незалежністю під час здійснення своїх профе­сійних функцій, але їхня свобода також не є необмеженою. Наприклад, усі адвокати є членами Асоціації юристів Нідер­ландів і повинні діяти згідно з "Правилами поведінки адвока­тів". Дисциплінарний суд, утворений відповідно до Закону

280

Розділ V

про адвокатуру (гол. Асіуосаіепм^ег), здійснює контроль за дотриманням адвокатами цих Правил і заслуховує справи щодо їх порушень. Дисциплінарний трибунал для медичних працівників заслуховує справи щодо лікарів, фармацевтів і медсестер. Дисциплінарний трибунал Королівської Футболь­ної Асоціації Нідерландів — справи щодо футболістів. Ці трибунали можуть застосовувати достатньо жорсткі санкції, наприклад позбавити права займатися конкретним видом професійної діяльності (довічно або тимчасово).

Глава 4 Верховний суд Нідерландів

Організація

Крім президента і шести віце-президентів до Верховного суду (гол. сіє Но£е Каасі сіег Иесіегіапсіеп) входять 25 суддів обох статей. Більшість з них призначається, коли їм випов­нилося 50 років, а пенсійний вік для них — 70 років. Офіс державного міністерства при Верховному суді представ­лений в даний час Генеральним прокурором і 12 Держав­ними адвокатами. Члени Верховного суду призначаються Правлінням. У разі наявності вільної вакансії судом на під­ставі підрахування більшості голосів членів суду в алфавіт­ному порядку складається список з шести кандидатів і Ге­неральним прокурором спрямовується в нижню палату Гене­ральних штатів. Остання, звичайно, висуває три кандидату­ри в правління, яке зробить остаточний вибір. Цей спосіб заповнення вакансій Верховного суду може бути охаракте­ризований як система контрольованої кооптації (ротації). Ва­кансії на посаду Президента і Віце-президента заповнюються без висунення судом або нижньою палатою. Старший Віце-президент і Старший суддя, переважно, призначаються. Чле­ни офісу державного міністерства також призначаються без висунення. Неможливо подавати заяви про призначення до Верховного Суду робітників державного міністерства; ці по­сади не є частиною звичайної кар'єри суддів. На момент їх призначання більшість членів у Верховному суді й офісі дер­жавного міністерства вже мають досвід суддівської професії

Огляд судової системи Нідерландів _____________________ 281

чи в службі судового переслідування; деякі переходять до Верховного суду з міністерства юстиції, адвокатури чи юри­дичних факультетів університетів.

Верховний суд складається з трьох відділів: у цивільних справах, у кримінальних справах, у податкових справах та примусового відчуження. Кожний відділ має секції, які скла­даються з п'яти або трьох суддів. Ці секції обговорюють справи один з одним на пленумах відділів або інформують один одного в межах свого відділу про постанови, які мають бути зробленими, консультуючи один одного, якщо це необ­хідно.

Якщо відділ приймає рішення, то передбачається, що во­но буде прийнято Верховним судом. Не існує ніякої офіцій­ної структури для проведення консультацій між відділами або членами різних відділів при підготовці рішень. Закон не передбачає пленумів суду, за винятком питань церемонії. Проте відділ може неофіційно обговорювати важливу поста­нову щодо закону, до винесення такої постанови. Таким чи­ном, зберігається одноманітність закону наскільки це мож­ливо в суді навіть у разі відсутності спеціального законодав­ства, яке це гарантує. Склад відділів визначається щорічно загальними зборами Верховного суду. Як відділенням, так і членам офісу Державного міністерства допомагають в їх ро­боті юристи, які працюють при судах на рівні "аудиторів су­ду". У 1988 році їх нараховувалось 40 осіб.

Рішення Верховного суду трактуються як прецеденти: якщо Верховний суд висвітив свою думку в рішенні, то кож­ний може з нею ознайомитись і нижчі суди можуть брати її до уваги, виносячи рішення в подібних ситуаціях.