Глава 9 Про військову юстицію у Німеччині

Розуміння військової юстиції у Німеччині, як і в переваж­ній більшості країн Західної Європи не збігається у цьому сенсі з уявами громадян України, які звикли до традицій "со-вєтської" доби і не уявляють собі чогось іншого. Військова юстиція в Україні утворена за аналогом СРСР і базується на суб'єктному підході, тобто, якщо, наприклад, у кримінальній справі один з обвинувачених (підсудних) є військовослуж­бовцем, то ця справа підвідомча військовій юстиції незалеж­но від того, який злочин вчинив військовослужбовець — військовий чи загальнокримінальний. А якщо такий злочин військовий вчинив разом з цивільними особами, то й вони підпадають у підвідомчість військової юстиції. Крім того, військові суди в Україні розглядають ще й деякі цивільні правовідносини, пов'язані з грошовими претензіями і випла­тами військовослужбовцям.

У Західній Європі, зокрема в Німеччині, існує інший під­хід до цього питання. Щодо законодавства Німеччини, важ­ливо не помилитись у термінологічних визначеннях і пра­вильно перекладати з німецької словосполучення. Треба сказати, що військової юрисдикції у Німеччині в розумінні кримінальної юрисдикції за вчинення військового або загаль-нокримінального злочину не існує.

Проте конституційні основи для утворення судів військо­вої юстиції розроблені. Але це стосується тільки питань кри­мінальної відповідальності військових за дії, пов'язані безпо­середньо з їх військовою службою. Як суб'єкти відповідаль­ності за загальнокримінальні злочини вони підпадають під юрисдикцію звичайних кримінальних судів Німеччини. У частині 2 ст. 96 Конституції ФРН зазначено: Федерація мо­же утворювати військово-кримінальні суди (нім. ШеЬгзігаї-§егісЬіе) для Збройних сил як федеральні суди (тобто ці суди не можуть бути віднесені до земельно-федеральної структури судів, а є лише сферою компетенції Федерації). Ці суди можуть здійснювати кримінальну юрисдикцію тільки в умовах оборони, а також відносно військовослужбовців, яких направлено за кордон або які перебувають на військо­вих кораблях у морі. Ці суди належать до компетенції феде-

80

Розділ І

Судова система Німеччини

81

 

рального міністра юстиції. Вищою інстанцією для них є Фе­деральна судова палата. Професійні судді цих судів мають право на заняття суддівських посад. Інші подробиці регулю­ються федеральними законами.

На практиці це положення Конституції ФРН не є обов'язковим, воно зумовлено певними підставами й до цього часу не реалізовано, оскільки в цьому не було необхід­ності. Після другої світової війни Німеччина не була у стані оборони, військ за кордоном не мала і тільки у 90-х роках XX століття дуже обмежений контингент німецьких військ у складі НАТО опинився в Боснії та Герцеговині, а потім — у Косово для виконання миротворчої місії на території колиш­ньої СФРЮ. Військово-морський флот Німеччини також не є значним. Тому німецький уряд не вважає останні дві обста­вини достатніми для утворення судів військово-кримінальної юрисдикції.

Але у Німеччині є дисциплінарні військові суди для військовослужбовців Бундесверу, що спричинює деяку плу­танину в поглядах і аналізі окремих вітчизняних науковців і практиків, які є прихильниками військової юстиції. Відповідь щодо компетенції цих судів і розуміння змісту їх діяльності міститься у назві цієї інституції мовою оригіналу (нім. Тшр-репсііепзідегіспге — військовий дисциплінарний суд), що яв­но неадекватно до конституційного визначення військово-кримінальних судів (ШепгзтгаГ^егіспіе).

Предметною юрисдикцією військово-дисциплінарних су­дів є правовідносини між військовослужбовцями, що випли­вають з їх ієрархічної підпорядкованості та статутних зо­бов'язань для військовослужбовців, тобто відносин управлін­ського (адміністративного) характеру. Це відбилося й на ор­ганізаційній конструкції системи цих судів. Перша інстанція — військові дисциплінарні суди, друга — це особливі сенати (сенати у справах військовослужбовців) Федерального адмі­ністративного суду. Отже, взаємовідносини між військово­службовцями носять адміністративний характер, що є сфе­рою юрисдикції зазначених квазісудових установ. Відпо­відно, судове провадження в цих установах унормовано в За­коні про військові дисциплінарні суди (нім. ^еЬгсіІ52Ір1іпагогс1пип§).

Глава 10

Судді

Основний Закон ФРН у тексті ст. 92 визначає, що юрис-дикційна влада ввіряється суддям. Зміст цього положення чітко встановлює те, що функції судової влади виконуються тільки суддями, тобто особами, які відповідно до закону по­винні здійснювати судочинство, які в порядку, встановлено­му законом, зайняли посаду судді, а також суддями, які пе­ребувають на федеральній службі, тобто у федеральних су­дах (нім. КісЬег іт Випс1е5<ііеп$0, і на службі у землях, тоб­то в земельних судах (нім. КісЬіег іт Ьапсіезііепзі).

Професійні судді

Згідно із ст. 33, абз. II Основного Закону ФРН, усі гро­мадяни відповідно до їх придатності, спроможностей та фа­хової діяльності мають однаковий доступ до публічної служ­би. Це положення, що стосується і посади судді, покликано забезпечувати те, що публічні посади повинні заповнювати­ся найбільш спроможними на це кандидатами. Одночасно воно забезпечує окремим громадянам рівність шансів під час доступу на ці посади.

Службово-правовий стан професійних суддів регулюєть­ся федеральним Законом про суддів (нім. ОеиізсЬез КісЬіег-§езеіг) від 8 вересня 1961 р.¹ Цей закон, в основному, регу­лює правове положення професійних суддів і лише деякі ок­ремі норми стосуються правового положення осіб, які вико­нують обов'язки суддів, як почесний обов'язок громадянина

Німеччини.

Професійними суддями є спеціально підготовлені особи, які здобули юридичну освіту і були призначені на державну посаду для здійснення судочинства. Вікова межа перебуван­ня судді на посаді в судах загальної юрисдикції — 65 років, а мінімальний вік для претендування на посаду судді у ви­щих федеральних судах — 35 років.

¹ Далі-НЗпС.

6 — 1-3102

82

Розділ І

Судова система Німеччини

 

Підготовка суддів

У Німеччині немає спеціальної суддівської освіти. Всі юристи отримують однакову юридичну освіту в університеті. Але саме порядку отримання освіти закон про статус суддів присвятив шість досить об'ємних статей. За змістом стат­ті 5(а) Закону, час підготовки для теоретичного курсу скла­дається за стандартними умовами три з половиною роки, але для особливо талановитих студентів цей строк може бути скорочений, якщо буде підтверджено достатньо високий рі­вень знань теоретичного курсу, необхідний для допуску до першого державного іспиту. Дисципліни навчального курсу поділяються на обов'язкові й факультативні. Обов'язкові — це основні розділи цивільного, кримінального, публічного та процесуального права, у тому числі й ті, що віднесені до юридичної теорії і практики Європейського Союзу, а також методологія правової науки та її філософські, історичні і со­ціальні основи. Факультативними є предмети, які поглиблю­ють чи доповнюють обов'язкові предмети. У структурі нав­чальних курсів має бути відображена практика судочинства, управління і консультативно-правової допомоги. У перервах між семестрами призначається студентська практика за­гальною тривалістю понад три місяці в одній установі і без перерви.

По закінченню навчання на теоретичному курсі, відповід­но до положень статті 5 (й) Закону, складається перший дер­жавний іспит (референдарський), усний і письмовий. Цей іс­пит приймають члени комісії в одному з екзаменаційних ві­домств (нім. Ршїип^затО судового управління міністерства юстиції землі, а не в університеті, де відбулося навчання. Як­що іспити складено успішно, призначається практичне ста­жування — підготовча служба (референдарський строк) тривалістю два роки, що також регулюється положеннями закону — ст. 5 (Ь). Обов'язковість стажування передбача­ється в таких установах, як: 1) суди цивільної юрисдикції; 2) суди кримінальної юрисдикції; 3) установи управлінської діяльності; 4) практикуючі адвокати. Крім того, стажисту да­ється можливість альтернативного вибору ще однієї устано­ви для додаткового стажування з такого переліку: 1) одна з установ обов'язкового стажування; 2) один з органів влади Федерації чи землі; 3) нотаріальна контора; 4) один із судів

спеціалізованої юрисдикції, вказаних у Конституції; 5) проф­спілка, об'єднання підприємців, орган самоврядування в га­лузі економіки або соціальної чи професійної сфери; 6) про­мислове підприємство; 7) міжнародна, міждержавна чи іно­земна організація, іноземний адвокат; 8) інша установа, в якій може бути забезпечений достатньо високий рівень практичного навчання стажиста у сфері правозастосування. Слід зазначити, що в кожній з обов'язкових для стажування установ стажист повинен мати практику не менш як три мі­сяці, а в установі за вибором — не менш як чотири — шість місяців.

Після закінчення стажування референдар складає дру­гий державний іспит (асесорський) в екзаменаційному ві­домстві складу комісії, який визначається міністерством юс­тиції землі. Головна увага під час цього іспиту приділяється знанням, що отримані студентом протягом стажування. Іс­пит у переважній більшості складається з усної частини, але законодавством відповідної федеральної землі може бути пе­редбачена і письмова частина іспиту. Види іспиту рівнозначні.

Остаточна оцінка випускника університету складається з результатів першого та другого державних іспитів, але пере­вага може бути віддана результату другого іспиту, який вже свідчить про здатність особи до практичного правозастосу­вання. Така похибка не може перевищувати однієї третини середнього бала за сукупністю пунктів в екзаменаційних пи­таннях. Після позитивного результату іспиту особа отримує свідоцтво про юридичну освіту і право претендента на відпо­відну посаду, яка передбачає наявність такої освіти, в тому числі й право претендувати на посаду судді.