Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Історія виникнення і розвиткуСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Вища Рада магістратури з'явилася вперше у Франції за законом від 31 серпня 1883 року, який регулював питання організації судової влади. До цього Касаційний суд вирішував питання щодо дисципліни для магістратів. Конституція IV Республіки від 27 жовтня 1946 року затвердила створення Вищої Ради магістратури як автономного конституційного органу. Глава IX цієї Конституції передбачила формування Ради, яку очолював Президент Республіки, віце-президентом в якій був "хранитель печатки" (міністр юстиції) і яка складалася з шести членів, що обираються Національною асамблеєю, чотирьох магістратів, які обираються партійними фракціями і двох членів, які призначаються Президентом Республіки з числа осіб юридичних професій, які не належали до магістратів. Були встановлені повноваження Ради. Зокрема, вона пропонувала Президентові кандидатів для призначення на посади суддів певного рівня, а також зобов'язана була забезпечувати функціональну незалежність і дисципліну магістратів. Конституція V Республіки від 4 жовтня 1958 року реформувала цю установу. її склад змінився: крім Президента Республіки і хранителя печатки, які залишаються Президентом і віце-президентом Ради, Президент Республіки безпосередньо призначав 9 членів на 4 роки, з них 2 юристи, які не є магістратами, а за пропозицією бюро Касаційного суду — 6 магістратів, та за пропозицією Генеральної асамблеї Державної Ради одного державного радника. Повноваження Ради вже розширені: вона пропонує призначення радників у Касаційний суд і перших президентів апеляційного суду; дає своє заключення щодо пропозицій призначення інших суддів та присвоєння їм почесних звань; залишалися без змін її повноваження щодо дисципліни суддів тощо. Рада проводила засідання під керівництвом Першого Президента Касаційного суду, а в переважній більшості випадків, на засіданнях головував віце-президент. Конституційний закон від 27 липня 1993 року та органічний закон від 5 лютого 1994 року глибоко змінили Раду з часів Конституції 1958 року. Відбилося повернення до принципу виборів магістратів членів Ради, створені дві палати (компетенція однієї стосується суддів, другої — стосується про- 158 Розділ II Установи правосуддя у Франції 159
курорів). Призначення спільних членів цих двох палат здійснюється вищими органами влади держави (Президентом Республіки, керівниками двох палат парламенту, генеральною асамблеєю Державної Ради). З'явилися нові компетенції стосовно її повноваження заслуховувати пропозиції керівників судів великої інстанції та її консультативні повноваження щодо подальшого використання суддів і прокурорів на більш високих посадах. Реформована Вища Рада магістратури почала діяти за новими повноваженнями на початку червня 1994 року. Повноваження Стаття 65 Конституції у новій редакції розділила дві компетенції Вищої Ради магістратури: призначення і дисциплінарні повноваження. У цих двох галузях потрібно відмітити розмежування повноважень суддівської палати і такі самі прокурорської палати. Ці повноваження належать до основних сфер діяльності Вищої Ради магістратури. Щодо призначень, то суддівська палата має два типи різних повноважень. Вона пропонує призначення суддів Касаційного суду, перших президентів апеляційних судів (президентів судів великої інстанції) для цих 350 постів, вона повноважна надавати пропозиції відносно проведення перепису кандидатур, отримує та вивчає досьє кандидатів, вивчає пропозиції та вирішує питання стосовно внесення на розгляд Президентові Республіки кандидатів на призначення. Це здійснюється за доповіддю одного з членів на засіданні Ради, які проходять в Єнісейському палаці. Щодо призначень усіх інших судців палати Вищої Ради, магістратури мають повноваження висловлювати точку зору щодо кандидата. Міністр юстиції зберігає ініціативу стосовно пропозицій відносно призначення. Палата вивчає досьє пропонованих магістратів, досьє кандидатур, які не були попередньо рекомендовані особами, ознайомленими з їхніми досьє, і спеціально рапорти тих магістратів, які сформулювали зауваження щодо проектів рішень з приводу призначення судді. Після цього на засіданні Ради заслуховується думка міністра юстиції. Палата прокурорів має повноваження простої думки, яка не прив'язує міністра юстиції до всіх призначень на пости прокурорів, що пропонуються їм за винятком постів гене- ральних прокурорів, призначення на які пропонуються Радою Міністрів Франції. Вона дає висновок на таких самих умовах, що і суддівська палата, після вивчення досьє та доповіді щодо кандидатури. Виконуючи дисциплінарну функцію, ці дві палати засідають у Касаційному суді. Перший президент очолює тепер суддівську палату, яка як суд дисципліни щодо суддів постановляє відповідне рішення. Генеральний прокурор при Касаційному суді очолює палату, компетентну стосовно прокурорів, яка засідає у такому самому порядку, що й суддівська палата. Хранитель печатки є єдиним, хто має ініціативу щодо дисциплінарних процесуальних дій проти суддів і прокурорів. Що стосується суддів, то дисциплінарні санкції застосовуються після розслідування і рапорту одного з членів Ради, мотивувальним рішенням суддівської палати Ради. Щодо прокурорів, то хранитель печатки сам вирішує питання відносно призначення санкції, але після отримання висновку, який надійшов від палати прокурорів. Ці дві головні прерогативи Ради — призначення і дисципліна магістратів — не підводять у підсумку повноту повноважень (функцій), визначених ст. 64 Конституції. Серед інших головних функцій Вищої Ради магістратури — консультативна функція, спрямована на допомогу Президенту Республіки в його ролі гаранта незалежної судової влади. Вища Рада магістратури збирається за скликанням її Головою (Президентом Республіки) або, в разі необхідності, міністром юстиції — заступником Голови, її засідання проходять у палатах. Для визнання законності засідання відповідних палат Вищої Ради до кожної палати повинні зібратись, окрім голови Ради (або в разі необхідності заступника її голови), не менше п'яти її членів. Пропозиції та висновки палат Вищої Ради формулюються при наявності більшості голосів. Для кожного призначення судді в Касаційний суд або першого голови в апеляційний суд Вища Рада подає пропозицію Президенту Республіки. Пропозиція затверджується за доповіддю члена Вищої Ради. Рішення Вищої Ради про призначення інших магістратів подається на підставі пропозицій міністра юстиції і після повідомлення, оголошеного одним з членів Ради. 160 Розділ II У станови правосуддя у Франції 161
Рада подає свій висновок стосовно присудження почесних нагород магістратам — членам суду. Рада може бути проконсультована Президентом Республіки з будь-яких питань, що стосуються незалежності магістратури. Коли Вища рада має на меті прийняття постанов з питань дисципліни членів суду, вона збирається під керівництвом першого голови Касаційного суду. Визначення санкцій для застосування і судочинство у справах дисциплінарних порушень зафіксовані в положеннях Основного Закону, який формулює статут магістратури. Порядок формування Очолює цей орган Президент Франції, а міністр юстиції є його заступником (віце-головою) за правом ех оШсіо. До цієї ради належить ще двадцять членів, яких призначає Президент Франції. Вища Рада магістратури діє у складі двох палат: одна для магістратів-суддів, друга — для магістратів-прокурорів. До першої з указаних палат крім Президента республіки належать п'ять магістратів-суддів та один магістрат-прокурор, державний радник з Державної ради, який призначається цим органом, ще три особи, які не належать до складу магістратури, але є компетентними у правничій справі, яких призначають відповідно Президент республіки, президент Національної асамблеї та президент Сенату. Друга палата формується у такому самому порядку, за винятком того, що до неї входять п'ять магістратів-прокурорів і один магістрат-суддя. Члени Вищої Ради призначаються на чотири роки без права обрання вдруге. Якщо з'являється вакансія в період до звичайної дати закінчення повноважень (строку мандату) члена Ради, тоді протягом трьох місяців здійснюється додаткове призначення, але його повноваження обмежені загальним строком повноважень уже сформованого складу Рад. Члени Вищої Ради магістратури, які належать до палати у питаннях суддів, призначаються в такому порядку. Один з числа суддів Касаційного суду обирається Асамблеєю суддів цього суду серед суддів, які не належать до керівництва суду. Один обирається Асамблеєю перших президентів апеляційних судів з їх числа. Один обирається асамблеєю прези- дентів судів (трибуналів) великої та малої інстанцій або суддів апеляційного трибуналу з їх числа. Два судді й один прокурор обираються зі складу магістратів судів і трибуналів, які не належать до їхнього керівного складу. Члени Вищої Ради магістратури, які належать до палати з питань прокурорів, призначаються в такому порядку: один з числа прокурорів Касаційного суду (обирається асамблеєю прокурорів зазначеного суду); один з числа генеральних прокурорів апеляційного суду (обирається асамблеєю генеральних прокурорів при апеляційних судах); один я з числа Прокурорів Республіки при трибуналах великої інстанції (обирається асамблеєю прокурорів Республіки); два прокурори і один суддя зі складу магістратів судів і трибуналів. Магістрати, що знаходяться поза ієрархією, обираються у спеціальному порядку, передбаченому у ст. З цього закону. В окрузі кожного апеляційного суду всі судді, за винятком першого президента апеляційного суду і президентів трибуналів, з одного боку, та всі прокурори, за винятком генерального прокурора при апеляційному суді і прокурорів Республіки, з іншого боку, обирають виборщиків у дві колегії (окремо): для суддів і для прокурорів. Колегія виборщиків суддів нараховує 160 членів, а колегія виборщиків прокурорів — 80 членів. Магістрати в окрузі апеляційного суду вносяться в списки виборців щодо кожної колегії. Магістрати резерву, які перебувають у спеціальній відпустці, у відпустці з приводу виховання дитини, у довготривалій відпустці, а також магістрати, яким тимчасово заборонено займати певну посаду, не можуть бути внесені до списку протягом часу відпустки або часу заборони займати посаду. Аудитори й інспектори, які належать до фінансового відділу в Касаційному суді, вносяться в список суддів Апеляційного суду Парижа. Заступники прокурорів, які виконують обов'язки в генеральному секретаріаті при Касаційному суді, а також магістрати відділу кадрів центральної адміністрації міністерства юстиції, магістрати в тимчасовому відрядженні вносяться в список Апеляційного суду Парижа. Магістрати заморських територій і адміністративно-територіальних об'єднань Сен-П'єр-і-Міктон і Майот об'єднуються в той же округ і вносяться до списків двох колегій цього округу. II — 1-3102 162 ______________________________________________ Розділ II Ті, хто мають право бути обраними в магістрати, фігурують у списках виборців, але в день виборів необхідне підтвердження, що вони здійснюють функції магістратів, в апеляційному суді або в трибуналі округу цього суду. У кожній колегії виборці голосують за кандидатів відповідно до наявності виборних посад. Вибори проводяться за одномандатним голосуванням в один тур і за бюлетенями для таємного голосування. Кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів, оголошуються обраними. У разі розподілення голосів, найстарший кандидат вважається обраним. Мандат кандидатів до складу колегії виборщиків діє чотири роки. Він припиняється, якщо обраний перестає виконувати функції, покладені на нього колегією, до складу якої він був обраний. Судді, які обрані до складу виборщиків в силу ст. З, обирають з числа своїх членів двох суддів, покликаних засідати у Вищій Раді, відповідно до п.4 ст.1 за одномандатним таємним голосуванням в один тур. Кожний виборець може голосувати за двох кандидатів. Два магістрати, які отримали найбільшу кількість голосів, є обраними. У разі розподілення голосів, найстарший кандидат оголошується обраним. Суддя, покликаний засідати у Вищій Раді відповідно до п. 4 ст. 2 обирається за такими самими правилами. Прокурори, яких обрано відповідно до складу виборщиків згідно із ст., зі свого числа обирають прокурорів, які покликані засідати у Вищій Раді, у порядку, який передбачений п.4 ст. 2, і прокурора, покликаного засідати у Вищій Раді, у порядку п. 4 ст. 1 за правилами, передбаченими в попередньому абзаці. Глава 6 Установи правосуддя Парламенту Висока палата правосуддя (фр. Ьа Наиіе Соиг сіє _)'изгісе) і Палата правосуддя Республіки (фр. Ьа соиг сіє іизіісе сіє 1а КериЬІіяие) — специфічні утворення серед установ, покликаних до здійснення судочинства у Франції. Вони не зв'язані ні з судовою системою загальної юрисдикції, ні з системою адміністративної юстиції. У числі розвинутих, всесвітньо ва- Установи правосуддя V Франції _________________________ 16Ц гомих країн такі інститути народжено французькою практикою державного устрою. Ці установи утворені як парламентські органи щодо здійснення правосудця за обвинуваченням Президента Республіки у державній зраді (ст. 68 Конституції), а членів уряду за обвинуваченням у змові проти державної безпеки, а також у діях, відповідальність за вчинення яких передбачено кримінальним законом на підставі обвинувального акту (ст. 68-1 Конституції). Існування таких юрис-дикційних інстанцій за конструкцією державного устрою Франції є елементом парламентського контролю, що, на думку французьких юристів, має превентивне значення і є одним з видів нагляду за екзекутивною владою з боку представницького органу народу. Організаційно ці два органи діють окремо з 1993 р., а раніше їхні функції були акумульовані у повноваженнях одного органу — Високої палати правосуддя, яка вже стала традицією французького конституційного права. На практиці цей суд останній раз провів засідання у 1920 р., хоч його постійно утворюють у зв'язку з положеннями закону та Конституції. Але у 1993 р. Парламент Франції вирішив за необхідне залишити за Високою палатою правосуддя лише повноваження щодо кримінальної відповідальності Президента Республіки, а для здійснення повноважень щодо кримінальної відповідальності членів уряду утворити новий орган — Палату правосуддя Республіки. Висока палата правосуддя Конституційною основою діяльності Високої Палати правосуддя є ст.67 та ст. 68 (нова редакція) Конституції Франції, а безпосередньо організація і діяльність цього органу регламентуються Законом "Про Високу палату правосуддя" від 2 січня 1959 р. (фр. Ьоі ог^апіцие зиг 1а Наиіе Соиг сіє рзіісе) зі змінами, що були внесені в 1993 р. у процесі прийняття закону про нову зазначену судову установу Парламенту. Цей орган складається з 24 осіб, які є постійними членами і з 12 їх заступників. Обидві палати французького Парламенту — Національні Збори та Сенат відповідно після кожного повного і часткового оновлення обирають по 12 постійних і по 6 запасних членів цього суду. Обрання відбувається п* 164 Розділ II Установи правосуддя у Франції 165
таємним голосуванням. Для отримання мандату необхідна абсолютну більшість голосів членів кожної з палат. Після обрання постійні та запасні члени Високої палати правосуддя присягають відповідно перед палатою, що їх обрала і зі свого складу обирають президента свого судового органу. Закон вказує на обов'язки членів Палати і відповідальність за їх порушення, включно й відповідальність за відсутність на засіданнях без поважних причин, а також підстави і порядок відводу від участі в засіданні. Запасні члени Палати у разі необхідності одноразової заміни на засіданні постійного члена Палати призначаються за методом публічного жеребкування. Закон не вимагає від членів Палати мати юридичну освіту, тому Парламент вільний у своєму виборі, але це зумовлює необхідність утворення суто професійного органу для проведення певної слідчої роботи під час підготовки засідання Палати. Для цього створюється слідча комісія у складі п'яти постійних членів і двох заступників, які призначаються щорічно з числа суддів Касаційного суду Франції через бюро цього суду. Голова цієї комісії призначається у такому самому порядку з числа її постійних членів. Обов'язки прокурора при Високій палаті правосуддя виконує Генеральний прокурор при Касаційному суді, при якому є генеральні адвокати, яких він призначає. Головний секретар Касаційного суду є за правом секретарем Високої палати правосуддя і саме у такій якості присягає на відкритому засіданні Палати. Допоміжний і технічний персонал, необхідний для діяльності Палати, надається президентові Палати офісом національних Зборів і офісом Сенату. Кошторис Високої палати правосуддя зараховується до загального бюджету. Обов'язки членів Палати та слідчої комісії, а також прокурора виконуються вказаними особами безоплатно. Виконання їх обов'язків передбачає лише право на компенсацію необхідних витрат. Справи Палати, якщо вони були, передаються для збереження до Національного архіву. У разі початку процедури переслідування Президента Республіки на підставі ст. 68 Конституції обидві Палати Парламенту повинні ухвалити резолюцію щодо притягнення його до суду. Під час прийняття такого рішення палатами Парламенту постійні та запасні члени Палати правосуддя не можуть брати участь ні в обговоренні, ні в голосуванні. Ре- золюція, ухвалена одією з палат Парламенту передається в іншу Палату. У свою чергу, Президент тієї палати Парламенту, яка ухвалила резолюцію Палати-ініціанта, терміново повідомляє про це вказаного генерального прокурора і президента іншої палати Парламенту. Генеральний прокурор терміново підтверджує про отримання такого повідомлення і, у свою чергу, протягом 24 годин повідомляє про резолюцію президента Високої палати правосуддя і голову слідчої комісії, який скликає терміново цю комісію певним розпорядженням, хоч може провести самостійно певні слідчі дії. Закон орієнтує на те, що слідча комісія проводить усі слідчі дії згідно з нормами КПК Франції і тими нормами, що забезпечують гарантії захисту за стандартами, встановленими міжнародними документами. Дї цієї комісії оскарженню не підлягають, закон скрупульозно регламентує діяльність комісії, якщо у процесі її роботи виникають юридичні та технічні складнощі (статті 25—26). Комісія розглядає справу тільки відносно особи діючого Президента Республіки і факти, які кваліфікують його дії не інакше, як державну зраду. Усі інші обставини, факти, обвинувачення у вчиненні інших злочинів або дії особи, яка колись була Президентом Республіки, комісія не розглядає. Якщо провадження у справі закінчено, комісія надсилає справу до Високої палати правосуддя, якщо для цього є підстави. За клопотанням Генерального прокурора Президент Високої палати правосуддя призначає дату судового розгляду справи. Процедура проведення засідання регламентується розділом 3 вказаного Закону. Слухання у Високій палаті, як правило, відкриті, але як виключення може бути ухвалено рішення про закрите судове засідання. Після закінчення слухань Висока палата правосуддя розглядає питання щодо доведеності вини обвинуваченого. Рішення приймається по кожному пункту висунутого обвинувачення окремо і щодо наявності пом'якшуючих вину обставин. Голосування відбувається таємно, шляхом подачі бюлетенів за правилами прийняття рішення абсолютною більшістю голосів. Будь-яке рішення Високої Палати правосуддя ні апеляційному, ні касаційному оскарженню не підлягає, воно є остаточним. 166 Розділ II Установи правосуддя у Франції 167
§ 2. Палата правосуддя Республіки Як уже було зазначено, Палата правосудця Республіки — новий орган, але функції його стародавні, передані йому від Високої палати правосуддя. Конституційною основою організації і діяльності цієї незвичної судової установи є статті 68-1, 68-2 і 68-3 Конституції Франції, які внесені відповідно до змін у Конституції від 27 червня 1993 р., а порядок утворення та діяльності цього органу регулюється Законом "Про палату правосуддя Республіки" від 23 листопада 1993 р. (фр. Ьоі о^§апі^ие зиг 1а Соиг <іе іизтісе сіє 1а КериЬІіяие). Відповідно до положень ст. 68-2 Конституції цей орган складається з 15 постійних і такого самого числа запасних членів. За аналогом з порядком утворення Високої палати правосуддя Національні Збори і Сенат обирають однакову кількість — по шість постійних та по шість запасних — членів Палати правосуддя Республіки зі складу кожної з палат Парламенту, відповідно після кожного повного оновлення Національних Зборів і часткового оновлення Сенату. Процедура та порядок обрання такі самі, як і до Високої палати правосуддя. Ще три постійних та три запасних члени Палати правосуддя республіки обираються на три роки зі складу магістратів Касаційного суду, які знаходяться поза ієрархією. У виборах беруть участь усі магістрати Касаційного суду. Вони так само з указаної трійки постійних членів обирають Президента Палати правосуддя Республіки (ст. 1). Відразу від обрання члени палати Парламенту присягають перед палатами Парламенту, які їх обрали. Магістрати присяги не приймають, вважається що присягу судді вони вже склали, коли призначалися магістратами. Закон встановлює обов'язки членів Палати правосуддя, умови їх здійснення і відповідальність за їх неналежне виконання (статті 3—6), що аналогічні положенням у законі про Високу палату правосуддя. Відповідно до ст. 11 закону, окремо утворюється комісія для попереднього розслідування. Вона складається з трьох штатних і трьох запасних членів, яких обирають на три роки зі складу магістратів Касаційного суду поза ієрархічних посад. Обрання відбувається на таких самих підставах, як і члени Палати правосуддя Республіки. Голова цієї комісії обирається аналогічно процедурі обрання Президента Пала- ти. Заміна цих членів відбувається у порядку ст.6 Закону щодо постійних членів Палати правосуддя. Крім вказаної слідчої комісії при Палаті правосуддя Республіки, відповідно до положень абз.2 і 3 ст. 68-2 Конституції Франції, а також розділу 2 глави 1 цього Закону, утворюється Комісія скарг. До цієї комісії може звернутися будь-яка особа, яка вважає себе приниженою злочином чи деліктом, що вчинив член Уряду при виконанні або невиконанні ним його службових обов'язків. Комісія складається з трьох магістратів Касаційного суду, двох державних радників від Державної ради і двох головних (старших) радників Рахункової палати. Усі вони призначаються на п'ять років. Магістрати Касаційного суду обираються складом усіх магістратів Касаційного суду, які не належать до керівних посад за ієрархією. Один з них обирається в такий самий спосіб на посаду Голови комісії. Державні радники обираються Генеральною асамблеєю Державної ради. Головні (старші) радники Рахункової палати обираються складом радників цієї палати. Аналогічним чином призначаються запасні члени у такій самій кількості від кожної з указаних установ. Прокурорські функції при Палаті правосуддя Республіки покладаються міністерством юстиції на Генерального прокурора при Касаційному суді з залученням до участі в разі необхідності двох генеральних адвокатів при цьому ж суді. Головний (старший) секретар Касаційного суду виконує обов'язки секретаря Палати правосуддя Республіки, який і за необхідності залучає певний персонал із Касаційного суду до роботи в Палаті правосуддя Республіки. Глава 2 Закону регламентує процедуру розгляду скарг і проведення обвинувальних слухань щодо членів уряду. Комісія скарг після перевірки обставин обвинувачення може відмовити скаржникові у відкритті провадження або задовольнити скаргу і звернутися до Палати з пропозицією відкрити провадження. На цьому етапі розгляду скарг Генеральний прокурор може офіційно звернутися до Палати правосуддя з приводу відповідної думки комісії щодо змісту скарги-клопо-тання. Якщо Палата вважає, що в рекомендаціях Комісії скарг є підстави для проведення подальшого розслідування, то звернення з резолюцією Комісії передається до Комісії з попереднього розслідування. Та, у свою чергу, приступає до
Розділ II всіх дій, які вважає за необхідні й корисні для встановлення обставини конфлікту, спираючись на норми Кримінально-процесуального кодексу. За результатами перевірки комісія приймає попереднє рішення. Якщо є підстави для висунення членові Уряду звинувачення, комісія передає особисту справу (досьє) розслідування генеральному прокуророві, для того щоб цей магістрат направив свої клопотання обвинувачувального характеру до Палати. Члени Уряду, які підлягають перевірці, та їхні адвокати мають бути попереджені про це. У них є 20 днів від дня прийняття висновку, щоб вимагати у комісії рішення про недійсність фактів. Якщо комісія наполягає на своєму рішенні, то Палата зобов'язана перейти до розслідування і слухання справ. Палата може зупинити діяльність вказаної комісії. Але така дія може стати об'єктом оскарження до Касаційного суду, який це питання розглядатиме у пленарному режимі. Якщо рішення про зупинення діяльності комісії скасовано, справа передається Палаті для розгляду за суттю в режимі засідання. Палата правосуддя Республіки проводить розслідування справи за всіма вимогами, що містяться у нормах КПК Франції, у тому числі з обов'язковим забезпеченням права на захист. Після закінчення слухань і проведення дебатів Палата переходить до стадії прийняття рішень. Якщо обвинувачених два і більше, то голосування відбувається окремо по кожній особі. Якщо кілька статей обвинувачення, то голосування відбувається також окремо за кожний склад злочину чи делікту. Голосування здійснюється таємно, бюлетенями, за умови кворуму. Рішення схвалюється абсолютною більшістю голосів від складу членів Палати. Якщо підсудного було оголошено винним, то негайно починається голосування щодо визначення покарання. Голосують у цьому разі в такому самому порядку (ст. 32), змістовне рішення Палати оскарженню не підлягає. Установи правосуддя у Франції ___________________________ 169^ Глава 7 Контрольні повноваження суддів Франції відносно окремих заходів спеціальних служб Правники багатьох цивілізованих країн світу намагаються знайти варіант оптимального збалансування обов'язків держави відносно забезпечення права людини на таємницю особистого життя і обов'язків держави щодо захисту цієї людини від злочинних проявів. Зрозуміло, що виконати обов'язки другої групи можливо тільки, використавши найефективніші форми й методи виявлення і знешкодження злочинних груп, у тому числі перехопленням інформативного зв'язку між членами цих груп із застосуванням у тому числі засобів стерео- і відеоспостереження. Проте, враховуючи історично негативний досвід безконтрольної діяльності спеціальних служб, не лише в країнах з автократичними режимами, а й випадки такої діяльності у країнах з демократичною формою устрою, що неминуче призводило до порушення прав громадян, цивілізовані країни Європи постійно посилюють контроль за їхньою діяльністю, особливо під час використання ними засобів таємного спостереження. Перевага у цьому контролі все більш надається судовим органам як представникам третьої влади, покликаним забезпечити верховенство права і оцінювати дії інших органів й осіб тільки відповідно до права. У цьому напрямку просувається законодавство і правова практика Франції, що будується згідно з положенням статті 8 Європейської Конвенції про права людини і рекомендаціями Європейського Суду з прав людини. Наслідуючи цим принципам, Касаційний суд Франції своїми рішеннями обмежив практику телефонних прослуховувань і перехоплення зв'язку під час пошуку доказів щодо правопорушень, які посягають на публічний порядок, крім цього, обмежив діяльність кількох органів, з дозволу яких ці засоби могли здійснюватися, визнавши перехоплення особистого зв'язку за вказівкою прокуратури під час попереднього дізнання або в разі очевидності злочину, як незаконні в системі позитивного права (пленарне засідання від 24 листопада 1989 року). Цьому процесу було надане законодавче регулювання і Парламент Франції прийняв Закон № 91-646 від 10 липня 170 Розділ II Установи правосуддя у Франції 171
1991 р. "Про таємницю кореспонденції, яка передається засобами телекомунікацій", який набрав чинності з 1 жовтня 1991 року. Текст закону відповідає міжнародним зобов'язанням Франції щодо трьох головних безпосередньо зв'язаних положень: а) тільки державний орган може порушити таємницю ко б) таке порушення має бути обгрунтоване вимогами гро в) дозвіл на перехоплення особистого зв'язку може бути Закон (зазначений вище) складається з трьох розділів. У першому розділі, який закріплює в основному позитивне право в тому вигляді, як воно випливало з юриспруденції Касаційного суду, визначаються умови, яким має відповідати перехоплення зв'язку, що здійснюється за розпорядженням судової влади. У другому розділі регламентується право урядових органів давати вказівки щодо проведення у виключних випадках "перехоплення в інтересах безпеки". Дозвіл на таке перехоплення дає прем'єр-міністр на основі письмового мотивованого подання міністра внутрішніх справ, міністра оборони або міністра, до ведення якого віднесена митна служба. Третій розділ містить нові кримінально-правові санкції, які призначені посилити захист таємниці кореспонденції, яка несанкціоновано перехоплюється засобами телекомунікацій. Вказаний закон від 10 липня 1991 р. не самостійно встановлює межі і коло повноважень щодо вирішальної ролі судді у санкціонуванні оперативних заходів спеціальних служб. Положення першого розділу закону трансформувались у норми Кримінально-процесуального кодексу у вигляді восьми статей: 100—100(7). Таким чином, суд акумулював правомочності щодо санкціонування заходів спеціальних служб у використанні засобів телекомунікацій (електро-, аудіо-, відеомагнітні, акустичні, механічні та інші апарати та прилади) під час проведення операцій щодо виявлення злочинних проявів, крім випадків, зазначених у розділі 2 цього закону. Обов'язки щодо дозволу на санкціонування покладено не на всіх суддів, а тільки на тих, хто визнаний як слідчий суддя. Цей суддя має право у справах щодо злочинів або правопорушень, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді двох або більше років ув'язнення, дати вказівку відносно перехоплення кореспонденції, яку передають шляхом телекомунікацій, її магнітного запису та проведення письмового фіксування його змісту, якщо цих заходів вимагають інтереси слідства (ст. 100 КПК Франції). Ця подвійна умова відповідає міжнародним правовим стандартам і внутрішньому праву Франції. Зміст вказаної статті визначає правові рамки, в яких може бути дана вказівка стосовно перехоплення кореспонденцій, що передаються телекомунікаційними засобами. Стаття 32 Кодексу пошт і телекомунікації визначає телекомунікацію як "будь-яку передачу або прийом знаків, сигналів, письмових текстів, образів, звуків і свідчень будь-якого характеру з допомогою проводів оптичних, відеозасобів, ра-діоелектричних або електромагнітних систем". Тобто змістом тексту охоплюються будь-які дії щодо перехоплення кореспонденції, яка надсилається або приймається такими пристроями, як телефон, телекс, односторонні приймачі радіосигналів. Визнаючи жорсткий режим щодо проведення перехоплення, законодавець чітко виокремив регламентну дію стосовно пошуку інформації з кола інших дій, які суддя може здійснити за змістом інших статей Кодексу без обмежень для організації та проведення слідства, тобто йдеться про можливість перехоплення інформації тільки за умови тих правопорушень, перелік яких визначений у законі (санкція — два і більше років ув'язнення). Наказ про перехоплення складається у письмовій формі. Він не має ознак судового рішення і тому не може бути оскаржений (ч. 2 ст. 100 КПК). Законодавство не вимагає мотивацію цього наказу. Необхідно також зазначити, що порівняння текстів статей 205 і 283 КПК Франції та тлумачення їх змісту дозволяє зробити висновок про те, що правом дозволу відносно перехоплення інформації у межах додаткового розслідування крім слідчого судді користуються також обви-нувачувальна палата суду і суд присяжних. Якщо не буде дано іншого тлумачення судової практики, то можна сказати: 172 Розділ II Установи правосуддя у Франції 173
за змістом статті 463 КПК Франції, що регулює питання додаткового розслідування (за розпорядженням виправного суду), особа, призначена судом, може у порядку спеціального судового доручення провести перехоплення кореспонденції. Закон не уточнює, кореспонденцію яких осіб можна перехоплювати. З цього випливає, що перехоплення стосується кореспонденцій як обвинувачуваних (підозрюваних), так і будь-яких інших осіб, причетних до дій, що складають об'єкт слідства, або осіб, які можуть володіти свідченнями стосовно розслідуваної дії. У рішенні суду, яке приймається відповідно до статті 100 КПК Франції, має бути точно визначено, що підлягає перехопленню, а також вказано, відносно яких дій застосовується перехоплення та тривалість останнього. У статті 100-1 КПК Франції фактично визначаються реквізити того документа, який суддя повинен прийняти щодо перехоплення: а) інформація, що є в судді з приводу лінії зв'язку, з яко
|
|||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 250; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.147.77.51 (0.013 с.) |