Рішення та порядок його виконання

Третейський суд виносить рішення згідно з правними нормами, шо були узгоджені сторонами. Посилання на пев­ний національний закон без подальшого обумовлення його сторонами розуміється як пряме посилання на основний за­кон цієї держави, а не як правила щодо колізії правних норм, що існують у цій державі. Якщо сторони не узгодили правні норми, то третейський суд повинен виносити рішення відпо­відно до правних норм колізії законів, які держава вважає можливими для застосування.

Рішення за правом справедливості (ех аеяио еі Ьопо), а не за формальним законом, третейський суд може приймати лише в тому разі, якщо він уповноважений на це сторонами.

110

Розділ І

Судова система Німеччини

111

 

У всіх випадках третейський суд має брати до уваги контрактні положення сторін та їх поточні комерційні проце­суальні норми та звичаї.

Третейський суд повинен заохочувати прискорення тем­пів процесу і визначитися з арбітражним рішенням протягом прийнятних строків.

Арбітражне рішення та всі рішення, що йому передують, приймаються більшістю голосів третейського суду. На нараді можуть бути присутні лише члени третейського суду. Нара­да є таємною, й інформація щодо неї не повинна розголошу­ватись.

Арбітражне рішення виноситься у письмовій формі із зазначенням мотивації. Арбітражне рішення має містити:

а) визначення сторін;

б) визначення суддів;

в) вказівку про місце проведення третейського суду;

г) вказівку про дату винесення рішення;

д) дійсні положення арбітражного рішення разом з рі­
шенням про зобов'язання сторін щодо тих чи інших відносин
між собою;

є) факти;

є) мотивування;

ж) підписи всіх учасників третейського суду.

У разі, якщо один із суддів відмовляється підписати ар­бітражне рішення, його підписує решта суддів. При цьому голова третейського суду повинен додати до арбітражного рі­шення зауваження про те, що той або інший суддя відмовив­ся поставити свій підпис під рішенням.

Рішення третейського суду має силу остаточного і обов'язкового судового рішення; на вимогу сторін воно може набути зобов'язуючої юридичної сили. Голова третейського суду забезпечує виготовлення необхідної кількості оригіна­лів арбітражного рішення. Кожна сторона має отримати ар­бітражне рішення рекомендованим листом із квитанцією, що засвідчує факт отримання.

Голова третейського суду вручає і, в разі потреби, збері­гає рішення. Якщо голова третейського суду не виконує цього обов'язку, то його можуть виконати судді. Кожний суддя вважається уповноваженим суддями та сторонами для вручення сторонам арбітражного рішення чи врегулювання і

може передати їх на зберігання до канцелярії компетентного

^СУДУ-.

Рішення разом з документом, що засвідчує факт його от­римання, зберігається у канцелярії компетентного суду, як­що немає іншої домовленості між сторонами (за винятком оголошення можливості застосування правної санкції).

Голова третейського суду зберігає підшивку документів з даного процесу (заяви сторін, протоколи, директиви тощо), які не були здані на зберігання до компетентного суду. Кож­на сторона отримує одну копію цієї підшивки. Принаймні чо­тири оригінали рішення третейського суду мають бути підпи­сані. Підшивки зберігаються протягом щонайменше 5 років від часу, коли рішення суду було здано на зберігання, або від дати підписання рішення чи врегулювання.

Голова суду зобов'язаний надіслати автентичний примір­ник рішення до Секретаріату Інституції разом з інформацією про те, чи згодні сторони на оприлюднення арбітражного рі­шення. Інституція може оприлюднити рішення лише за зго­ди сторін, але й у цьому разі найменування сторін, імена суддів та інша інформація особистого характеру не оприлюд­нюються.

Якщо сторони не погодились на оприлюднення рішення, судді зобов'язані зберігати інформацію про перебіг процесу та факти, що стали відомі їм як суддям, у цілковитій таємниці.

Секретаріат Інституції не уповноважений вручати рішен­ня третейського суду; він може тільки зберігати його. Секре­таріат 015 отримує копію рішення третейського суду, а в то­му разі, якщо на нього покладено обов'язок зберігати це рі­шення, — то і його оригінал.

Витрати третейського суду, як правило, сплачуються авансом.

Голова має право постановити, щоб плата за послуги цього суду також вносилась авансом; при цьому кожна сто­рона має сплатити половину авансованих коштів. Аванс від учасників третейського суду збирає голова вказаного суду. Якщо відповідач відмовляється платити авансом, то аванс вимагають від позивача. Аванси зберігаються на довірчому рахунку. Аванси за послуги третейських суддів повинні узго­джуватися головою третейського суду з третейськими суддя­ми, як тільки закінчиться процес. Аванси за витрати можуть бути узгоджені після того, як витрати було зроблено.

112

Розділ І

Судова система Німеччини

113

 

Наприкінці процесу голова третейського суду узгоджує зі сторонами авансові платежі чи збирає гонорари та зарплату, що ще не були узгоджені.

Третейський суд має прагнути до мінімізації своїх витрат на кожному етапі процесу.

Третейський суд вирішує питання про те, яка із сторін покриватиме витрати процесу, включаючи витрати сторін та витрати, що були необхідні для належного розгляду справи.

Як правило, витрати третейського суду відшкодовує сто­рона, що програла процес. Коли сторона частково виграла його, то третейський суд може компенсувати її витрати або розділити їх між сторонами пропорційно.

Послуги третейських суддів оплачуються (гонорари та виплати) сторонами, до чого останні зобов'язуються арбіт­ражною угодою. Гонорари визначають згідно із сумою, що стала предметом спору і що має бути визначена (для стяг­нення) третейським судом згідно зі статутними положення­ми. Кожний третейський суддя одержує платню за свої по­слуги. Якщо слухання справи було припинено на початковій стадії, третейський суд може на власний розсуд знизити роз­мір гонорарів відповідно до тривалості процесу. Німецька ін­ституція арбітражу уповноважена також одержувати гонора­ри за свої послуги. Розмір гонорарів обчислюється згідно з таблицею Правил третейського суду.

 

6. 5сктШ-капі$ск, ОйпіНег/'ЗсктШі-КапізсІг, Лігдеп: ОеихзсЬез Шспіег§е5ЄІ2, ШсЬіешапІ^езеіг; 4. Аиї1а§е, МйпсЬеп, 1988. Шмидт-Рзнч, Гюнтзр / Шмидт-Рзнч, Юр-гзн: "Немецкий Закон о судьях, Закон о виборах судей"; 4 изд. — Мюнхен, 1988.

7. Федеративная Республика Германия. Конституция и законодательньїе акти/ Пер. с нем., Редкол.: В. А. Туманов и др. — М.: Прогресе, 1991.

8. Хайде В. Система правосудия Федеративной Респуб-лики Германии. — Изд. 1-е на рус. яз. — Бонн, Германский фонд международного правового сотрудничества, 1995.

9. Немецкий закон о судьях / Материальї по вопросам политики и общества в Федеративной Республике Германия: Интер-Национес, Германия, 5300, Бонн 2; 1993.

10. Уголовное право зарубежньїх государств. Общая
часть / Под ред. и с предисл. И.Д. Козочкина. — М.:
Институт международного права и зкономики имени
А.С. Грибоедова, 2001. — 576 с.

 

Література:

1. Неусіе ІУоІ&ащ: Лізііг іп ОеиїзсЬІапсІ: еіп ЦЬегЬІіск йЬег КесЬі ипсі ОегісЬіе о!ег ВМ) / ^о1г§ап§ Неусіе. 6. ЦЬегагЬепеїе АиЯа§е 1999. — Кбіп: Вшкіезапгеійег — Уегі, 1999. — 124 з.

2. ВауегізсЬег КєсЬіз\ує§\уєізєг / Еіпе Іпіогтаїіоп аиз сіет ВауегізсЬеп 8іааїзтіпіз1егіит сіег Іизгіг. — МйпсЬеп, 1998. — 70 з.

3. БеиізсЬе КесЬізрахіз: Напсі-ипо! $сЬи1ип§зЬисЬ / Нгз§. уоп ВигкЬапі МеззегзсЬтісІІ. — МйпсЬеп: Веск, 1991.

4. ОйепШсЬез КесЬі: 8іи«і-Іиг—№>тоз, ТехІаиз§аЬеп. —
1. АиЯ. — Вааеп-Васіеп: г^отоз-УегІ.-Оез. — 1992.

5. 2іуі1гесЬі: \¥ігІзспаАзгесЬі:: Зіисі-Іиг—г^отоз. — Техіаиз-
§аЬеп. — 1. АиЯ. — Васіеп-Вагіеп: г^отоз-Уегі.-Оез. — 1992.

— 1-3102

Установи правосуддя у Франції

115

 

Розділ II Установи правосудця у Франції

Глава 1

Конституційні основи та загальні уяви

щодо устрою системи правосуддя

Французька правова система базується на одному з най­важливіших принципів організації державної влади — прин­ципі розподілу судових і адміністративних функцій. Цей принцип, який було спеціально включено до законів під час Французької революції, сьогодні має одним із своїх основних результатів встановлення двох окремих видів судочинства, які здійснюються в судах загальної юрисдикції і судах адмі­ністративної юстиції.

На сучасну структуру судової системи Франції, як у сфе­рі організації, так і у сфері судового провадження, значний вплив чинять відомі документи Європейської спільноти в га­лузі прав людини і прецедентні рішення Страсбурзького су­ду відносно обов'язків певних держав, у тому числі Франції щодо судових умов дотримання прав людини.

Правна та судова система Франції унікальна тим, що во­на виникла внаслідок буржуазно-демократичних перетво­рень у жорстокій боротьбі з абсолютистсько-феодальним ре­жимом кінця XVIII століття за такий державний устрій, який, насамперед, захищав би "природні права" людини. Су­дова структура Франції (особливо адміністративна юстиція) створювалась як противага абсолютизму і чиновницькому свавіллю.

Сучасна система органів, що здійснюють функції право­суддя безпосередньо, а також паралельно з виконанням ін­ших (до речі основних) обов'язків, передбачених статусними положеннями установ державної влади, має конституційні

передумови, хоч вони, на жаль, не конкретного, а переважно установчого напрямку.

Розділ VIII "Про судову владу" (статті 64—66)^присвяче­ний судам звичайної юрисдикції, а не всій судовій владі, як це претензійно не випливало б з його назви. Але й основна увага в положеннях цього розділу приділена органу, який здійснює адміністративне керування судами звичайної юрис­дикції — Вищої Ради магістратури. Проте зазначені головні принципи діяльності суддів незмінювані; судова влада роз­глядається як вартовий свободи особи з вказівкою на те, що умови забезпечення реалізації цього принципу передбача­ються в законі; суддя є уособленням необхідного втручання (грунтується на законності) у справи влади, якщо це пов'я­зано із захистом людини від свавілля держави; констатовано незалежність судових органів. Гарантом їхньої незалежності проголошено Президента Франції. У цьому розділі знайшло своє конституційне затвердження визначення судового та прокурорського корпусу як єдиної публічної професійної корпорації під назвою магістратура.

Ще один розділ — розділ IX Основного Закону (ст. 67— 68) констатує діяльність специфічної саме для Франції уста­нови, яку покликано у випадкових ситуаціях здійснювати су­дочинство щодо певної категорії найвищих посадових осіб держави, у тому числі й президента Французької республіки. Ця установа — Висока палата правосуддя (фр. Наиіе Соиг сіє.Іизіісе), яку 1993 року було реформовано у дві установи, завдяки змінам до Конституції. Вона виконує функції право­суддя, коли виникає потреба. Члени цього утворення у пере­важній більшості є представниками французького народу у законодавчому органі — Парламенті.

Найбільш детально у Конституції внормовано організа­цію, порядок утворення, повноваження та діяльність органу конституційної юрисдикції — Конституційної Ради Франції — розділ VII (статті 56—63).

Проте в Конституції відсутній окремий розділ, в якому б регламентувалася судова діяльність адміністративних орга­нів, що у Франції іменується як адміністративна юстиція, або хоча б діяльність головного органу цієї системи — Дер­жавної ради Франції.

Проте, Державна рада все ж таки є органом, який згаду­ється у тексті Конституції Франції, хоча й не у зв'язку з ад-

8*

₁₁₆ _______________________________________________ Розділ II

міністративним судочинством. Саме статті 38 і 39 Конститу­ції вказують на роль цього органу в законопроектній діяль­ності уряду Франції, а вже окремим ордонансом від 31 липня 1945 р. "Про Державну раду" безпосередньо визначається його роль у системі адміністративної юстиції.

Таким чином, у Франції існує система установ, які здійс­нюють судову, а також квазісудову діяльність щодо правовід­носин різноманітних напрямів суспільного життя, де особли­вістю порівняно з Німеччиною є те, що на деякі органи адмі­ністративної (екзекутивної) і законодавчої влади покладена саме судова функція, що спричинює дискомфорт у поглядах прихильників "чистоти" в реалізації теорії поділу державної влади в державному устрої країн, в яких ця теорія в Консти­туції є домінуючою.

Глава 2 Система судів загальної юрисдикції у Франції

Система судів загальної юрисдикції організована відпо­відно до Кодексу про судовий устрій (фр. Сосіе сіє Гог^апізахіоп ішіісіаіге) у Франції, який був затверджений Ордонансом від 16 березня 1978 р. з наступними змінами та доповненнями (див. табл. З, 4).

Організацію системи судів загальної юрисдикції у Фран­ції спрямовано на реалізацію в їх діяльності двох фундамен­тальних принципів:

1) право на апеляційний перегляд справи. Це означає, що кожне рішення суду, схвалене в першій інстанції, може бути оскаржене в апеляційному порядку, тобто кожна спра­ва може бути апріорі розглянута в судовому слуханні, двічі з дослідженням фактів і обгрунтованості правозастосування (за фактом і за правом). Прийняття судового рішення в апе­ляційній інстанції, де відбувається фактично нове досліджен­ня фактів і аналіз нових доказів, які не були предметом дос­лідження в суді першої інстанції, розглядається вже як ухва­лення судового рішення в останній, з точки зору досліджен­ня фактів, інстанції;

Установи правосуддя у Франції _________________________ 117

2) уніфікація юриспруденції з боку однієї судової устано­ви, яка вінчає вершину судової піраміди загальної юрисдик­ції. Такою установою є касаційний суд, який досліджує спра­ву лише з точки зору права, виробляє правозастосовну докт­рину, якою послуговуються у подальшому суди нижчих рів­нів, тобто він інтерпретує закон.

Судову систему Франції організовано з урахуванням га­лузевого підходу до правовідносин і тому її, як і в Німеччині, можна поділити на судові установи звичайної юрисдикції і судові установи спеціальної юрисдикції хоча б на рівні пер­шої інстанції. Судова система за ієрархічною організацією має чітку трирівневу пірамідально-ієрархічну структуру: 1) трибунали (фр. ггіЬипаї) і спеціалізовані суди — суди пер­шої інстанції: 2) апеляційні суди (фр. соигз сГарреі); 3) Каса­ційний суд (фр. соиг сіє саззатіоп) — верховна судова уста­нова Франції в системі судів загальної юрисдикції.

Крім того, всередині структурної організації кожного з названих рівнів є структурування за галузевою ознакою. Це досить виразно проглядається в судах першої інстанції — трибуналах. Є також особливості в організації судів, які роз­глядають справи з цивільних і кримінальних питань. Це пов'язано з суб'єктною ознакою сторін процесу або з фран­цузькою класифікацією видів кримінальних правопорушень. Кримінальний кодекс Франції (фр. Сосіе Репаї) від 1810 року, значно реформований у 1992 році та введений у дію в 1994 році, виокремлює три головні категорії правопорушень, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність: кримінальні правопорушення (фр. Сопігауепііопз), або дріб­ні злочини; делікти (фр. сіеіііз) — середні злочини, та сер­йозні злочини (фр. Сгітез). Це зумовлює жорстку прив'язку у сфері інстанційної компетенції кримінальних підрозділів у судах указаної ієрархії. Поділ перерахованих вище трьох го­ловних категорій ще на додаткові категорії впливає не на ор­ганізацію всередині судових структур, а тільки на класифіка­цію покарання.