Порядок попереднього судового слідства

У разі тяжких злочинів (ісп. сіеШоз) суддя-слідчий (ісп. ]иег Іпзішсіог) провадить досудове вивчення доказів (іпзі-шссібп, або зитагіо) — процедуру, яка ще існує в кількох країнах, що спромоглися зберегти цю притаманну наполео­нівській системі права модель досудових дій (наприклад, Франція, Бельгія, Іспанія), скасовану вже в Німеччині (1974 р.) та Італії (1988 р.). За своєю природою, це прова­дження є слідчим у тому сенсі, що відбувається з дотриман­ням таємниці та письмово, а на адвокатів та інших осіб, які розголосять його подробиці, чекає стягнення. Усі ці дії, що здебільшого відбуваються в кабінеті судді-слідчого, спрямо­вані на те, щоб зібрати в судовій справі досьє (ісп. сіоззіег) — всі наявні докази як вини, так і невинуватості. З цією метою такий суддя може спершу ознайомитися з місцем здогадного злочину, оглянути всі речові докази, призначити будь-яку експертизу та проводити допит обвинуваченого і свідків стільки разів, скільки знадобиться для вичерпного докумен­тування всіх супутніх обставин. Після завершення слідства з'являється можливість точно кваліфікувати інкриміновані вчинки (див. табл. 8, 9).

Матеріали досьє самі собою не становлять доказів, за ви­нятком обмеженого числа випадків (наприклад, коли мате­ріальні докази вже не доступні), проте є орієнтиром, що до­помагає суддям вести судовий процес. Суддя-слідчий також

230

Розділ III

може сам збирати докази певної категорії, — скажімо, огля­дати будівлі чи інші об'єкти, — чого на процесі зробити було б неможливо. Суддя-слідчий долучає матеріали до досьє під формальним наглядом прокурора і повинен його повідомляти про всі виконані дії. Участь обвинуваченого в досудовому слідстві обмежена: магістрат може викликати його для дачі показань або проведення зводин зі свідками. Ясна річ, про змагальність процедури не йдеться, але з 1978 року звинува­ченим дозволяється прибувати в супроводі захисника та (в разі потреби) перекладача. Як обвинувачення, так і за­хист мають право одержувати копії матеріалів у досьє, а та­кож право "втручатися" (наприклад, пропонуючи слідству свої версії) на всіх етапах досудового вивчення справи. Від­мову судді-слідчого задовольнити прохання про виконання якоїсь слідчої дії можна також оскаржити.

Хоч там як, але суддя-слідчий головно відповідає за ви­конання важливого обов'язку провести офіційне розсліду­вання (ісп. ргіпсіріо сіє іпуезіі^асібп ойсіаі). Він має провес­ти всебічне, вичерпне і неупереджене розслідування й ви­вчення всіх відповідних напрямків слідства, чи то вже вима­гали цього сторони, чи ні. У кожному великому місті є свій черговий магістратський суд (ісп..Іиг^асіо сіє Оиагсііа), в яко­му різні судді-слідчі один по одному виконують обов'язки чергових магістратів (ісп. Лиесез сіє Опсіо). Суддя-слідчий має за помічника судового секретаря (ісп. Зесгеіагіо Лисіісіаі), який протоколює всі допити та інші слідчі дії — звичайно, так, як диктує суддя-слідчий. Усіх присутніх при таких діях просять підписати протокол.

а. Огляд місця злочину. Попри те, що негайний огляд
місця здогадного злочину суддею-слідчим передбачений
ЬЕСг, обов'язок збирання доказів на місці (ісп. еп зШо) що­
раз більше покладається на технічні підрозділи поліції. Утім,
суддівський опис місця злочину приймається як доказ, тож
магістрат, що веде слідство, може перепитати свідків на міс­
ці злочину чи навіть організувати відтворення обставин зло­
чину й обстановки.

б. Збереження речових доказів. Порядок збереження
речових доказів (ісп. сиегро сієї сіеіііо) вимагає, наприклад,
від судді в разі виявлення трупа скласти його опис та вжити
заходів на встановлення тотожності. Якщо присутні ознаки

Судова система Іспанії ________________________________ 231

насильницької смерті чи в її причині є сумніви, слід призна­чити аутопсію. Розслідуючи шахрайські дії, магістрат мусить вилучити та описати всі доречні документи.

в. Опитування підозрюваного чи обвинуваченого.
Опитати обвинуваченого — одна з головних і необхідних дій
у роботі судді-слідчого, причому, якщо першого тримають
під вартою, вона може тривати протягом 24 годин після от­
римання матеріалів дізнання чи повідомлення про справу.
Цей термін за виняткових обставин може бути подовжений
ще на 48 годин. На першому вислуховуванні суддя-слідчий
насамперед встановлює особу та інші суттєві характеристи­
ки підозрюваного, відтак пропонує йому зробити будь-які

|з*йяви, і лише потім переходить до розгляду доцільності ї Звільнення під заставу чи тримання під вартою.

Надалі підозрюваного чи обвинуваченого можуть ще не один раз допроваджувати за наказом судді-слідчого давати додаткові покази, на власну вимогу чи на вимогу проце­суальних сторін або на зводини зі свідками. Такі показання можуть охоплювати різноманітні теми, включаючи факти, дотичні до інкримінованого злочину, подробиці щодо освіти обвинуваченого, його роботи, статевих контактів й особисто­го життя. Йому можуть ставити запитання про його етичні засади чи попередню поведінку чи судимості, а він може диктувати свої відповіді чи попросити суддю викласти їх на папері власними словами, але якомога ближче до суті сказа­ного. На жодному етапі від обвинуваченого не вимагають присягатися і не можуть звинуватити в кривосвідченні. На всіх етапах провадження він також може скористатися зі своїх конституційних прав — не свідчити та мати захисника, а судді-слідчому суворо заборонено застосовувати будь-які форми примусу та ставити каверзні запитання. Обвинуваче­ні можуть давати скільки завгодно показів або ж просто під­твердити зміст показань, даних у поліції.

г. Показання експерта. Експертами (звичайно їх при­
наймні двоє) завжди призначаються особи з числа тих, чию
кваліфікацію визнано державою. Будь-яка сторона має право
оспорювати компетенцію чи неупередженість свідка-експер-
та. Крім того, право призначити власного експерта є як у
постраждалого, так і в обвинуваченого. Суддя-слідчий чітко
формулює перед експертами питання, що досліджуються, а
ті мають протягом визначеного часу надати свій письмовий

232

Розділ III

висновок. Після цього експерти повинні з'явитися до судді-слідчого на допит, як і будь-які інші свідки. У разі суперечки між двома експертами призначається інший.

д. Інші свідки. Суддя-слідчий може викликати інших свідків, причому за неявку на виклик їх може бути покарано. Близькі кровні аж до другого коліна споріднення не мусять свідчити, але, якщо бажають, можуть. Свідчення свідки дають під присягою, але суддя-слідчий знову-таки дозволяє їм зробити довільні заяви, перш ніж їх допитуватимуть. Ці заяви вносяться до протоколу і підписуються всіма присутні­ми після того, як особа, що їх зробила, першою перечитає і внесе необхідні виправлення. Суддя-слідчий уповноважений зводити двох і більше свідків на очі (сагео), якщо їхні пока­зання суперечать одне одному.

Будь-яка сторона (обвинувач, обвинувачений і постраж-далий) можуть ознайомлюватися з матеріалами та клопота­тися про додаткові слідчі дії. Суддя-слідчий повинен задо­вольняти всі такі клопотання, за винятком, на його думку, марних або здатних зашкодити правам інших сторін. У разі відмови у задоволенні вимоги, це рішення можна оскаржити в кримінальному суді провінції (Аисііепсіа Ргоуіпсіаі) або пригадати на самому процесі.

З іншого боку, суддя-слідчий може прийняти рішення про те, щоб на термін аж до 1 місяця провадження — цілком або частково — відбувалося таємно від обвинуваченого чи від постраждалого. Цей термін не може поширюватися на останні 10 днів перед завершенням досудового слідства, ко­ли сторони можуть вносити клопотання про додаткові дії, під час виконання яких вони мають право бути присутніми.

Підготовче провадження

Призначення підготовчого провадження здійснюється з метою забезпечити, щоб усі сторони були повідомлені про зміст матеріалів у справі, мали змогу подати щодо неї свої пояснення й аргументи та запропонувати свої міркування відносно напрямку слухань по суті. Мета при цьому така: за­безпечити рівність усіх сторін та усунути підстави для зай­вого зволікання при розгляді. На цьому етапі провадження, як і під час розгляду в суді, відчувається набагато більше піклування про принцип змагальності процесу.

Судова система Іспанії ________________________________ 233

Коли суддя-слідчий дійде висновку, що стадія поперед­нього вивчення завершена, він повинен передати досьє у суд першої інстанції, повідомивши про це орган обвинувачення. Зі складу суддів, призначених на розгляд справи, вибираєть­ся суддя-доповідач (ісп. Ма^ізігасіо Ропепіе), який відповідає за останні підготовчі дії перед початком суду. Його перший обов'язок — подбати про те, щоб копію досьє (разом з усіма відповідними судовими наказами, розпорядженнями тощо) своєю чергою надіслали обвинувачеві та постраждалому (як­що він фігурує у справі). Потім кожен з них має від 3 до 10 діб на те, щоб подати свої зауваження щодо роботи судді-слідчого чи клопотання про повернення справи на додаткове розслідування чи призначення дати початку слухань у суді. Ці рекомендації повертають до кримінального суду провінції, де суддя-доповідач ще три дні може розмірковувати над тим, яке ж прийняти рішення.

На цьому етапі суд першої інстанції може вибирати з та­ких можливих варіантів: припинити справу (ісп. зоЬгезеіті-епіо ІіЬге,) що, власне, тотожне цілковитому звільненню від відповідальності або "зупинити" її чи, інакше кажучи, від­класти справу на невизначений термін до розкриття чи пред'явлення нових доказів. Справа припиняється тоді, коли є сумніви щодо фактів (наприклад, якщо в справі за підоз­рою у вбивстві тіло не знайдене і, отже, жертва ще, може, жива) або бракує достатніх доказів для підтримання обвину­вачень (ст. 641 КПК). З іншого боку, постанова про беззас­тережне припинення може виноситися на підставах, зазна­чених у ст. 637 КПК, тобто: а) коли не вистачає доказів, які б свідчили про те, що злочин скоєний обвинуваченим; б) ко­ли ніби наявні факти не складають ознак злочину; в) коли обвинувачений не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Рішення з підстав ст. 637(3) КПК (наприк­лад, у разі психічної неправоздатності), як правило, відкла­дається, доки на процесі не будуть заслухані усні докази. На випадок припинення справи неправомірно притягнутий об­винувачений може дістати право на відшкодування збитків, якщо суд вирішить, що мала місце "судова помилка". Або ж суд може перекваліфікувати інкриміноване правопорушення на незначне ({аііа) і віддати справу до нижчого суду (як вже було зазначено) чи повернути її судді-слідчому для додатко­вого розслідування. Втім, як правило, справу призначають

234

Розділ III

Судова система Іспанії

235

 

до слухання в суді, при цьому копія досьє повертається об­винувачеві.

З цього моменту сторонам надається право підготувати докладні змагальні папери (ісп. саііПсасіо'п) з метою звести розгляд до кількох питань. Це провадження називається "саІШсасіоп сієї сіеіііо." Обвинувач має п'ять діб на підготов­ку своїх доводів, перш ніж це саме робитимуть постражда-лий (якщо він є) та обвинувачений (Асизасіо). Кожна сторо­на отримує однаковий час і право вивчити досьє та поперед­ні змагальні папери. Ці папери мають величезне значення для формування кола досліджуваних у судовому засіданні питань і для з'ясування намірів обвинувача та постраждало-го щодо вироку та, відповідно, рішення про задоволення ци­вільного позову. В них має бути зазначено:

— чи мало місце скоєння злочину і, якщо так, то якого;

— кваліфікація такого роду діянь у Кримінальному ко­дексі;

— ступінь участі обвинуваченого (-них);

— будь-які пом'якшувальні або обтяжливі обставини;

— покарання, яке може накладатися, а також будь-які вимоги постраждалого (якщо він є) про стягнення збитків у цивільному порядку.

Кожній стороні дозволено робити висновки, які тільки вона забажає. Крім того, сторони готують:

1) докази на підтвердження своїх тверджень;

2) список свідків, які їм потрібні для доведення;

3) клопотання про ті чи ті досудові дії, якщо якесь питан­ня необхідно з'ясувати до початку розгляду.

Жодна сторона не може під час розгляду по суті предста­вити (або зажадати) нові докази чи ставити на розв'язання будь-які питання, якщо вона не згадувала їх попередньо у своїх паперах, за винятком випадків, коли це стосується не­можливості довіряти свідкові чи за якихось подібних непе-редбачуваних обставин. Після того, як суд отримає всі папе­ри, суддя-доповідач їх вивчає і на підставі висновків, яких він дійде, суд вирішує, які з запропонованих доказів прийма­ти до розгляду, а які не приймати як нерелевантні чи не до­сить конкретні. Суд також вирішує, яких із заявлених свід­ків викликати, а яких відставити, й оголошує дату початку слухань і місце проведення судового засідання. Ця інформа­ція відтак зазначається у постанові, що вручається обвину-

Баченому. Потім досьє передається на зберігання секретаре­ві суду, де обвинувачений і його захисник можуть з нею зна­йомитися за умови, що нею не користуватиметься обвину­вач, постраждалий чи доповідач.

Свідчення свідків, які не можуть з'явитися на засідання особисто, даються письмово і посвідчуються державним но­таріусом або — якщо така особа перебуває за кордоном — консульським органом Іспанії. Ясна річ, писемні свідчення важать набагато менше за ті, що дають особисто в суді.

Судовий розгляд

Початкові дії

Звичайне (тобто без участі присяжних) іспанське кримі­нальне судочинство не є тим, що в англо-американському правовому сенсі називають повним розглядом усіх доказів. Метою судових дебатів є те, щоб судді могли з'ясувати будь-які сумнівні моменти, розглянути основні представлені для доведення питання, а адвокати — представити свої остаточ­ні аргументи. Судді, а саме їм належить розв'язувати спірні питання як факту, так і права, на цей час вже ознайомилися з матеріалами досьє і, хоч це й суворо заборонено нормами юриспруденції, їм було б надзвичайно важко досі не скласти своєї думки про справу. Проте треба підкреслити, що дока­зова сила визнається лише за доказами, пред'явленими під час усного розгляду.

Цілковитий контроль за перебігом розгляду справи в ру­ках головуючого судді: він відкриває судове засідання, веде допит обвинуваченого, викликає свідків та експертів і здійс­нює нагляд за їх допитом. На ньому лежить обов'язок забез­печити обвинуваченому можливість висловити всі зауважен­ня щодо доказів і справи загалом, а також припинити розг­ляд перед винесенням вироку. Він також несе відповідаль­ність за підтримання порядку в засіданні і встановлення порядку, в якому пред'являтимуться докази, хоч зазвичай він не суперечить послідовності, запропонованій сторонами в їхніх поданнях. Голова також зобов'язаний попередити не­сумлінне допитування чи спроби заплутати свідка. Розгляд повинен відбуватися до повного завершення, навіть коли для цього знадобиться кілька днів, оскільки зупинка може дава­ти підстави для повторного розгляду справи.

236

Розділ III

Судова система Іспанії

237

 

Обвинуваченому та його захисникові гарантується право бути присутнім на розгляді, за винятком того, коли вони по­рушують порядок під час засідання. Якщо так станеться, на перший раз оголошується попередження, а якщо це не подіє, обвинуваченого та(або) його захисника можна тимчасово чи на весь час розгляду видалити із зали за постановою, затвер­дженою одностайно трьома суддями (ст. 687 КПК). Розгляд доказів і змагання сторін у провінційному кримінальному су­ді відкриті для загалу та преси в усіх випадках, за винятком обставин, що зачіпають суспільну мораль, можуть спричини­ти порушення громадського порядку чи, ймовірно, завдавати страждань жертві чи її сім'ї.

Секретар суду, встановивши тотожність обвинуваченого, розпочинає розгляд справи з докладного звіту про справу та попереднього провадження. Він сповіщає дату, коли було розпочато попереднє вивчення справи, повідомляє, перебу­ває обвинувачений під заставою чи тримається під вартою, зачитує подання всіх сторін, а також списки свідків, яких визнано прийнятними, та рішення суду щодо запропонова­них доказів. Після цього судовий пристав (ісп. Црег) впускає до зали публіку покликом і слухання власне розпочинається.

Заява про визнання вини. Здійснення офіційної заяви залежить від характеру інкримінованого злочину. Обвинува­ченому пропонують зробити таку заяву лише тоді, коли йо­му загрожує ув'язнення терміном до шести років. Суд зо­бов'язаний поставити це запитання чітко і точно та вимагати категоричної відповіді. Першим зачитується найсерйозніший пункт звинувачення, причому, якщо заявлено позов про від­шкодування в цивільному порядку, обвинуваченого необхід­но запитати і про це. Втім, існує кілька гарантій. Якщо обви­нувачений робить визнання, його захисника спитають, чи немає він заперечень проти подальшого розгляду питання з урахуванням визнаної вини. Якщо захисник згоди не дає, розгляд продовжується в повному обсязі незалежно від того, що заявив обвинувачений. Якщо навіть і звинувачений, і йо­го захист не заперечують, суд, перш ніж переходити до по­становляння обвинувального вироку, зобов'язаний упевни­тися в тому, що злочин доказаний. У разі, якщо обвинуваче­ний заперечує скоєння ним злочину (явно чи посередньо), або зберігає мовчанку, або його захисник вимагає розгляду, суд повинен продовжити слухання у справі. Подібним чи-

ном, суд постановляє продовжити розгляд, якщо обвинува­чений визнає свою вину, але заперечує проти цивільної від­повідальності чи бажає оспорити суму завданих збитків. Як­що обвинувачений вину визнав, але відмовився відповісти на запитання про цивільні зобов'язання, то його мовчання тлумачиться, як визнання обов'язку відшкодувати збитки.

Якщо термін покарання за обвинуваченням перевищує шість років позбавлення волі, справа автоматично перехо­дить на стадію розгляду без заяв про визнання вини.

Заслуховування свідчень

Свідки викликаються у тому порядку, який запропонува­ли сторони в своїх поданнях. Спершу викликають свідків об­винувачення, потім запрошених постраждалих (якщо такі є) і, нарешті, свідків захисту. Втім, Головуючий може завжди змінити послідовність виклику свідків. Жодну особу, крім тих, що суд вирішив прийняти за свідків на підставі поданих разом із саІШсасіопез списків, не можна викликати для свід­чень. Усіх свідків вислуховують особисто, при цьому прото­коли, складені суддею-слідчим не приймаються як доказ за винятком випадків, коли той, хто їх давав, з незалежних від його волі причин не може з'явитися до суду. Після того, як Головуючий завершить формальності, представник сторони, яка представляє свідків, просить у кожного з них дати свої свідчення. Усі сторони у справі, включно з обвинуваченим, мають право на перехресний допит свідків, при цьому голо­вуючий може будь-коли втрутитися в нього, якщо хоче прояснити якесь питання. Головуючий зобов'язаний попере­джати навідні запитання, неслушні або ж такі, що покликані заплутати свідка.

У разі, якщо покази свідків значно відрізняються від да­них у поліції чи при перепитуванні суддею-слідчим, можуть зачитуватися попередні свідчення та ставитися запитання про вилучення свідка. Свідок, який відмовляється відповіда­ти (за винятком випадків, коли це могло б його виказати) чи свідомо говорить суду неправду, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності. Усі свідчення (за винятком показань обвинуваченого) даються під присягою.

Норми про свідчення з чуток, які діють у США, не існує. Суд має кожного разу зважувати вірогідність показань. Про­те докази, отримані протизаконно або з порушенням основ-

238 _____________________ ____ _____________ Розділ III

Судова система Іспанії

239

 

них прав людини, прийматися не можуть. Свідок може поси­латися на документальні чи інші речові докази, якщо суд дав на це попередню згоду. Якщо з метою ухвалити рішення що­до суперечних свідчень Головуючий наказує звести на очі (ісп. сагео) обвинуваченого та свідка, то мусить убезпечити кожну сторону від погроз та образ. Суд також має повнова­ження вивчати всі речові докази, включно з документами, предметами та місцем здогадного злочину. Свідчення екс­пертів може вислуховуватися в такому самому порядку, що діє на стадії попереднього вивчення.

Завершення розгляду

Після вислуховування доказів сторони мають право внес­ти зміни до будь-якої частини власних заяв і вимог, поданих ними до судового розгляду. Підтвердити початкові можна й усно в залі суду, але вносити зміни дозволяється тільки пи­сьмово, оскільки саме їх буде покладено в основу рішення суду та міри покарання. Це пояснюється тим, що, відповідно до ргіпсіріо (іе соп^шепсіа, у вердикті та вироку мають вирі­шуватися всі й тільки ті питання, що поставлені в саііїісасі-опез. Якщо обвинувачення вирішить, що вислухані в суді до­кази вимагають від нього винести додаткові чи зовсім нові звинувачення, сторони можуть подавати нові заяви, причо­му не виключено, що з огляду на це провадження у справі буде відкладене. Щодо саІШсасіопез, то судові належить ви­няткове право ставити запитання з власної ініціативи, якщо, на його думку, в кваліфікації злочину було допущено значної помилки. Цим повноваженням слід користуватися помірко­вано і так, щоб не погіршувати становище обвинуваченого.

Представники сторін виступають з остаточними заявами в такому порядку: обвинувач, постраждалий (якщо є) і, на­решті, підсудний. Вони вказують ті факти, які, на їхню дум­ку, вдалося доказати і які ні, а також висловлюють свої про­позиції щодо міри кримінальної та цивільної відповідальнос­ті. Звичайно обвинувач просить призначити якусь міру пока­рання, але суд, аж ніяк не зобов'язаний на це зважати, як правило, призначає нижчу міру. Власне кажучи, суд не зо­бов'язаний зважати й на усні клопотання будь-якої сторони і може винести виправдовувальний вирок, навіть якщо за­хист його не прагнув.

Головуючий, запитавши підсудного, чи він має що-небудь ще сказати, оголошує про завершення розгляду, звільнення залу публікою, всі сторони ставлять свої підписи під прото­колом судового засідання і суд виходить радитися про вирок.

Ухвалення рішення

Офіційно суд повинен винести рішення протягом п'яти днів. Нарада відбувається за зачиненими дверима і розпочи­нається відразу після розгляду справи, а якщо ні, то насту­пного робочого дня. Філософія всього судового процесу спи­рається на ту думку, що підсудний, для того щоб повністю скористатися зі свого права на захист, має бути заздалегідь ознайомлений з висунутими проти нього звинуваченнями. Відтак і вирок суду має бути якось хитро пов'язаний з вимо­гами саІШсасіопез. Головуючий оголошує нараду відкритою і доповідач підводить короткий підсумок справі та висловлює свою думку про те, як її слід розв'язувати. Після обговорен­ня кожне питання ставиться на голосування. Першим голо­сує доповідач, за ним — суддя з найменшим стажем перебу­вання, а потім наступає черга головуючого. Голосують вони окремо по кожному питанню, включаючи вину чи невинува­тість, цивільно-правову відповідальність і вирок. Якщо обго­ворення заходить у глухий кут, рішення має бути прийняте на користь підсудного.

Судді зобов'язані винести остаточне рішення щодо вини чи невинуватості і вже не можуть (на цьому етапі) посила­тися на непідсудність. А ще вони мають винести постанову про цивільно-правову відповідальність. Нове провадження, цивільне чи кримінальне, не може спиратися на ті самі фак­ти. Судді виходять з презумпції невинуватості підсудного (іп сІиЬіо рго гео), але з огляду на те, що до початку слухань вони вже ознайомилися зі справою, на практиці презумпція зазнає певних обмежень. Хоча положень про "обгрунтовані сумніви" не існує, проте кожен суддя виносить рішення, по­слуговуючись власною совістю та "розумними критеріями", щоб встановити, переконаний він у вині чи безвинності під­судного. У серйозних справах, пов'язаних з обігом наркоти­ків, презумпція невинуватості вже не застосовується.

Після цього доповідач (чи інший суддя, якщо перший проголосував проти) пише рішення (ісп. зепіепсіа), чітко й Докладно вказуючи його мотиви. Цей документ підписується

240

Розділ III

Судова система Іспанії

241

 

всіма суддями, зачитується вголос суддею-доповідачем у від­критому судовому засіданні і того самого чи наступного дня пересилається всім сторонам (або їхнім адвокатам). Після того, як рішення оформлено письмово, жодних змін до нього, за винятком виправлень очевидних технічних помилок, вно­сити не дозволяється.

Писане рішення складається з кількох частин. У першій, або вступній (ісп. епсаЬегатіепіо), викладаються всі деталі провадження, із зазначенням дат, імен сторін, суддів тощо. У другій міститься перелік фактів "апіесесіептез сіє песпо" з чітким зазначенням тих, що були доказані. Третя частина — "Гипсіатепїоз сіє сіегеспо" — торкається належного права, показує ступінь участі підсудного, вказує на існування тих або тих обтяжливих чи пом'якшувальних обставин, цивіль­но-правової відповідальності та видатків. Четверта частина — заключення "еі іаііо", становить собою останню частину рі­шення. У ній зазначається, винний підсудний чи ні, а також міра покарання, що призначена підсудному, та (або) розмір його цивільно-правової відповідальності. Всі пункти рішення нумеруються.

Оскарження

Апеляційне оскарження

Апеляція з вимогою нового розгляду справи повинна ба­зуватися на одній з наведених далі підстав:

а) якщо в ході судового процесу або в тексті вироку були порушені процесуальні норми та гарантії, і це призвело до неможливості належного захисту (беззахисності) підсудно­го, — в тому випадку, якщо попередньо була подана відпо­відна скарга з метою виправлення цього порушення. Ця скарга не є обов'язковою, якщо йдеться про порушення ос­новних прав, гарантованих Конституцією. У цих цілях без шкоди для решти положень можна доводити: наявність пору­шень, про які йде мова у статтях 850 і 851, причому слід ро­зуміти, що згадка про суддів-магістратів у пунктах 5 і 6 ст. 851 поширюється також на журі присяжних; наявність недоліків у тексті вироку — чи то через упередженість да­них присяжним настанов, чи то через допущену в них по­милку або недолік, — за тієї умови, що це позбавило обви­нуваченого можливості захисту; або існування причин, які

мали призвести до повернення справи на розгляд журі, але наказ про це не був виданий;

б) якщо вирок порушив певний конституційний чи право­
вий принцип або в констатуючій частині, або у визначенні
міри покарання, запобіжних заходів чи цивільної відпові­
дальності;

в) якщо, з огляду на відсутність доказів, було подане й
неправомірно відхилене прохання про розпуск журі при­
сяжних;

г) якщо, незважаючи на одержану згоду суду, журі при­
сяжних не було розпущене;

д) якщо було порушене право підсудного на презумпцію
невинності, оскільки після представлених суду доказів немає
достатніх підстав для винесення даного вироку (призначен­
ня міри покарання).

У випадках (а), (в) і (г), для того щоб апеляція була прийнята на розгляд, попередньо має бути подана відповідна скарга в той час, коли було розпочате оскаржуване пору­шення.

Апеляція на рішення Провінційного чи Національного кримінального суду з вимогою повторного слідства чи слу­хання не передбачена.

Вироки, винесені Провінційним судом (ісп. Аисііепсіа Ргоуіпсіаі), а у першій інстанції — магістратом-президентом Суду присяжних, підлягають оскарженню в Цивільній та карній палаті (ісп. Заіа сіє 1о Сіуіі у Репаї) Вищого суду від­повідного Автономного об'єднання (ісп. Сотипісіасі Аигопота).

Так само підлягають оскарженню ухвали, прийняті Ма­гістратом-президентом Суду присяжних, що вирішують пи­тання, передбачені ст. 36 Закону про Суд присяжних, а та­кож справи, про які йдеться у ст. 676 цього Закону.

Цивільна та карна палата для розгляду цієї апеляції скла­дається з трьох суддів-магістратів.

Апеляцію можуть подавати: Генеральна прокуратура (ісп. Міпізіегіо Різсаі), а також підсудний (визнаний вин­ним) та інші сторони справи протягом десяти днів після дати останнього проголошення вироку.

Сторона, звільнена від кримінальної відповідальності, теж може подати апеляцію в разі вжиття щодо неї того чи іншого запобіжного заходу або в разі визнання цивільної від-

'6—І-ЗІ02

242

Розділ III

Супова система Іспанії

243

 

повідальності цієї сторони згідно з положеннями Криміналь­ного кодексу.

Сторона, що не подала апеляції в зазначений строк, мо­же підготувати її у процесі відводу, проте ця апеляція зале­жатиме від того, чи наполягатиме основний апелянт на розг­ляді своєї апеляції.

По закінченні встановленого для подання строку письмо­ва апеляційна заява з вимогою нового розгляду справи вру­чається іншим сторонам, аби ті мали змогу в п'ятиденний строк підготувати додаткову (зиресіііасіо) апеляцію з вимо­гою нового розгляду справи. У разі подання останньої вона також вручається іншим сторонам.

По закінченні п'ятиденного строку, якщо не була підго­товлена жодна додаткова апеляція, або (на випадок підготов­ки) після її вручення іншим сторонам, усі сторони викли­каються в десятиденний строк до Карної та цивільної палати Вищого суду.

У разі неявки або відкликання апеляції основним апелян­том, матеріали справи повертаються до Провінційного суду, вирок затверджується й приводиться до виконання.

Можна оскаржити рішення судді мирового суду та кри­мінального суду нижчої інстанції (в провінційному кримі­нальному суді). Апеляційну заяву треба подати протягом де­сяти днів з моменту винесення оскаржуваного рішення. Апе­ляційна інстанція зазвичай обмежується письмовим прова­дженням. Усне слухання призначається лише у складніших справах або за потреби взяти до уваги нові докази.

Касаційне оскарження

Сторона може внести касаційну скаргу до Верховного су­ду на рішення Провінційного чи Національного судів за наявності принаймні однієї з двох підстав, а саме:

— неправильне застосування закону чи зловживання ним (ісп. рог іпггассіоп сіє Іеу, наприклад, матеріальних норм або норм доведення),

— процесуальна помилка (ісп. рог ^иеЬгапгатіепіо сіє іогта).

Суд першої інстанції зобов'язаний дати санкцію на каса­ційне оскарження, перш ніж розпочнеться провадження. Для цього протягом п'яти днів після повідомлення про вине­сення первинного рішення до суду першої інстанції має бути

подано клопотання, підписане адвокатами обох сторін. У клопотанні сторони просять надати засвідчену копію рішен­ня та викладають підстави для касації. Відтак у суду є три дні, щоб розглянути клопотання, і, якщо він погодиться з іс­нуванням підстав для оскарження, то протягом наступних трьох днів передасть справу до Верховного суду. До неї та­кож додадуть засвідчену копію рішення. Тим часом усім сто­ронам буде надіслано повістку з'явитися до суду протягом найближчих 15 днів. Якщо суд першої інстанції не дає санк-щї на касацію, тоді заявник може протягом двох діб подати скаргу (ісп. ^ие^а). Потому суд першої інстанції діє так, ніби було видано тимчасову санкцію на касацію й передасть все питання про санкцію на рішення Верховного суду.

Після цього кожна сторона має змогу по черзі подати свої письмові аргументи на підтримку (чи проти) скарги. До­повідач, призначений Верховним судом, вивчає матеріали та письмові клопотання і доповідає на пленумі, який і ухвалює рішення без усного розгляду. Якщо суд відмовляє у санкції на дальше провадження, скаржник не має інших засобів за-ЇІисту і судові витрати будуть віднесені на його рахунок. Як­що ж скарга приймається, суд першої інстанції отримує на­каз видати відповідну санкцію на касацію і виклик сторін.

Після того, як санкція отримана (одразу чи внаслідок за­доволення скарги), всі сторони повинні подати письмові до­води, на які вони мають намір посилатися. Невчасне подан­ня таких доводів скаржником призводить до відхилення ка­сації та віднесення витрат на його рахунок. Призначений су­дом доповідач має десять днів на те, щоб підготувати короткий виклад справи і поданих аргументів. Відтак пленум суду вирішує, приймати клопотання чи залишити його без розгляду. Відхиляється клопотання лише за одностайним рі­шенням п'ятьох суддів, призначених на розгляд справи. Так само одностайно суд має ухвалити рішення про задоволення клопотання без усного розгляду. Більш звична процедура пе­редбачає взяття справи до розгляду повним складом суду. Він відбувається у відкритому засіданні, на якому мають бу­ти присутніми всі сторони. Адвокати виступають з усними Доводами. Свідків не викликають. Рішення постановляється й виноситься у такий самий спосіб, як і в Провінційному кримінальному суді. Витрати можуть присуджуватися на ра­хунок будь-якої сторони, за винятком обвинувачення.

їв*

Розділ III

 

Суд має право:

1) відхилити клопотання з накладанням судових видат­ків, або

2) задовольнити клопотання з підстав процесуальної по­милки, якої припустився суд першої інстанції, та передати справу до того самого суду з указівкою виправити помилку та продовжити розгляд з моменту, коли її було припущено, чи