Глава 4 Учасники судової діяльності

Судді-магістрати та судді

В Іспанії судді високого рангу називаються суддями-ма-гістратами, а судді нижчих рангів — просто суддями. Усі судді виконують свої службові повноваження незалежно від інших державних органів і не можуть бути усунені з посади, за винятком випадків неприпустимої поведінки. Кандидатом на посаду судді може обиратися іспанський громадянин, який досяг 21 року, має ступінь ліценціата або доктора пра­ва, присуджений іспанським університетом, спроможний до­вести в міністерстві юстиції відповідність власного характе­ру й поведінки виборюваній посаді.

Наприкінці XX століття було встановлено низку додатко­вих вимог: кандидати у судді після отримання університет­ської юридичної освіти складають конкурсні іспити до Шко­ли суддів (у Барселоні). Переможці конкурсу вчаться два ро­ки, проходять доволі швидку професійну орієнтацію і скла­дають випускні іспити. Лише після цього вони можуть бути призначені на посаду судді за вибором випускників на ва­кантні посади у порядку черговості за найвищим балом. Призначення здійснюється Генеральною радою судової вла­ди¹. Показники слухачів Школи складаються із суми всіх ба­лів, які вони дістали на вступних іспитах, за присутність на лекціях, за активність у семінарах, складання судових доку­ментів, написання рефератів, стажування в судах, під час випускних іспитів і ще цілої низки оцінних вимог до слухача. До речі, вступні іспити дуже складні, за досвідом роботи школи, випускник університету виявляє спроможність до вступу до школи не раніш, як через 3—5 років додаткової підготовки за програмою іспитів. Просування по службі від­буваються за принципом старшинства (окрім суддівських по­сад у Верховному суді та посад Голів кримінальних судів провінцій і Автономій).

25 відсотків суддів призначаються на конкурсній основі з числа адвока­тів, які мають практичний стаж від шести років. Але таке призначення відбувається після розподілу випускників Школи суддів, на місця, що залишились вакантними.

Судова система Іспанії ________________________________ 225

Суддями мирових судів переважно стають практикуючі адвокати, які складають конкурсні іспити і потім не повинні відвідувати Школу суддів. Згідно зі ст.117 Конституції, іс­панські судді не можуть обіймати інші політичні посади або бути членами політичних партій чи об'єднань.

Призначення на суддівські посади в судах вищого рівня здійснюється також Генеральною радою судової влади.

В Іспанії є Суддівська Рада, яку очолює Президент Вер­ховного суду, а до складу цього органу входять голови шести колегій Верховного суду і ще по одному судді від кожної ко­легії, який обирається щороку зі складу суддів відповідної колегії. Суддівська Рада призначає суддів, а Вища Палата Верховного суду пропонує правила щодо врегулювання судо­вої системи та накладення на суддів дисциплінарних стягнень.

Адвокати

Представники правничої професії поділяються на дві ка­тегорії — адвокатів і соліситорів (стряпчих); цей поділ мож­на уподібнити до поділу правників на соліситорів і баристе­рів у Великій Британії, хоча, на відміну від Сполученого Ко­ролівства, в Іспанії адвокати безпосередньо працюють з клієн­тами, а соліситори переважно опікуються паперами й виконанням належних дій згідно з процесуальними строка­ми. Соліситор завжди призначається адвокатом, найчастіше — суто на його власний розсуд. Повноваження соліситорів заз­вичай обмежені географічно (на відміну від адвокатів, вони мають повноваження лише на території міста, а не в усій провінції), і якщо проти якоїсь особи порушені справи у двох або більше містах, ця особа матиме кількох соліситорів. Со­ліситори можуть виконувати свої повноваження лише в од­ній провінційній юрисдикції, а адвокати, за наявності відпо­відних кваліфікацій, — у кількох. Адвокати мають право практикувати у складі невеликих спеціалізованих фірм. Во­ни також мають право утворювати професійні консорціуми (до 20 осіб) для спільної роботи. Теоретично, за ведення справи відповідає соліситор; підсудний укладає доручення на його ім'я, і відтак соліситор набуває повноважень виконува­ти всі процесуальні дії. Проте на практиці звинувачений мо­же не мати ніяких контактів із соліситором, а його справою

15—1-3102

226

Розділ III

належним чином займатиметься адвокат. Саме тому соліси-торів називають посередниками між адвокатами й суддями.

Адвокати можуть виступати перед будь-яким судом у провінції, де входять до складу регіональної адвокатської ко­легії. Адвокат може бути іспанський громадянин (за винят­ком окремо визначених випадків зміни громадянства), який досяг 21 року, має диплом ліценціата або доктора права від іспанського університету (навчання в якому здебільшого триває п'ять років), відзначається належним для виконання професійних обов'язків характером і не має кримінального минулого. Додаткове навчання для адвокатів не передбаче­не, хоч молоді адвокати зазвичай записуються на практичні курси у приватних школах правничої практики або прохо­дять стажування при адвокатських фірмах (хоч ані перше, ані друге не є обов'язковим). Стаття 13 Загального статуту правничої професії передбачає обов'язкове членство адвока­тів в адвокатських колегіях провінцій. Нагляд за діяльністю кожної колегії здійснює її керівний орган, наділений дисцип­лінарними повноваженнями; рішення такого органу можуть бути оскаржені в Національній адвокатській раді. У суді ад­вокати мають поставати у чорній мантії з довгими рукавами і білим комірцем.

Соліситори готують документацію і представляють інте­реси обвинувачених поза судом; перед судом вони постати не можуть, але професійно зобов'язані вчасно оформляти й подавати всі передбачені провадженням документи. Соліси­тори мають такі самі основні кваліфікації, що й адвокати; во­ни повинні отримати ліценцію від міністерства юстиції, мають бути членами місцевої колегії соліситорів, їхні особис­тіші риси характару не повинні заважати належному вико­нанню професійних обов'язків, і як заставу вони мають де­понувати певну суму. Рада місцевої колегії соліситорів відає дисциплінарними питаннями у спосіб, аналогічний дисциплі­нарній процедурі в колегії адвокатів.

Приватний адвокат може виставити клієнтові будь-яку суму за свої послуги (адвокатські колегії встановлюють тіль­ки мінімальний розмір адвокатського гонорару), а послуги соліситора сплачуються за фіксованими розцінками. В Іспа­нії немає державної адвокатської служби для захисту тих, хто не може сплатити адвокатські послуги, але приватні ад­вокати мають право представляти незаможних клієнтів у

Судова система Іспанії ________________________________ 227

спосіб, схожий на відповідний порядок у Сполучених Шта­тах. Модель надання клієнтові безкоштовної правової допо­моги була реформована законом від 10 січня 1996 р. Послу­ги ці достатньо високої кваліфікації і забезпечуються належ­но досвідченими членами місцевої адвокатської колегії за принципом ротації. Наприклад, якщо обвинуваченому загро­жує позбавлення волі на строк понад шість років, призначе­ний адвокат повинен мати не менш як п'ятирічний досвід су­дового захисту.

§ 3. Прокуратура

Стаття 124 Конституції визначає роль прокурора, а в ін­ших статутах йдеться про його службові обов'язки та норма­тивну структуру. Цей закон і є нормативно-правовою струк­турою прокуратури, прийнятою в грудні 1998 року.

Згідно із зазначеною вище статтею, прокуратура розгля­дається як поборник справедливості й захисник законності та прав громадян, а також суспільних інтересів, як це перед­бачено законом.

Найбільш важливими обов'язками прокуратури є такі:

— забезпечення законності дій сторони обвинувачення;

— гарантування та захист основних прав, коли це необ­хідно;

— підтримка обвинувачення в кримінальних і цивільних справах, пов'язаних із злочинами або правопорушеннями, Протидія у справах, порушених кимось іншим;

* — втручання у судовий процес при розгляданні кримі­нальних справ шляхом звертання до судового органу з про­ханням вдатися до необхідних запобіжних заходів або пере­дати справу до судової поліції;

— забезпечення діяльності суддів (і судів, де вони пра­цюють) у межах їх відповідних нормативно-правових струк­тур і порушення справ проти тих, хто не порушує таку вимогу;

— передача в Конституційний суд розпорядження про Доставляння затриманої особи до суду (з метою з'ясування правомірності її утримання під вартою);

— захист законності у справах, що розглядаються.
Нормативна структура прокуратури відображає критерії

єдності у виконанні своїх завдань та ієрархічної підпорядко-

15*

228

Розділ III

ваності. Це означає, що лише одна (державна) прокуратура існує в усій країні, що вище керівництво, особливо Головний державний обвинувач (або Генеральний прокурор), відпові­дає за віддання необхідних наказів і розпоряджень для того, щоб ті, хто працює в системі прокуратури, могли виконувати свої обов'язки. Це також означає, що працівники органів об­винувачення звітують перед своїм безпосереднім керівницт­вом, а також перед урядом. (Проте практично прокурори кожного рівня досить незалежні, причому Генеральний про­курор відіграє здебільшого почесну роль.)

На відміну від суддів і магістратів, прокурорам не забез­печується "незмінність статусу", і вони не є незалежними у виконанні своїх обов'язків.

До складу прокуратури входять Генеральний прокурор, Прокурорська Рада, Колегія прокурорів, орган обвинувачен­ня (кримінального переслідування) Верховного суду, орган обвинувачення Конституційного суду, орган обвинувачення Державного трибуналу, спеціальна прокурорська служба з питань запобігання та припинення незаконного обігу нарко­тиків (створена у 1988 р.), органи обвинувачення Вищих су­дів правосуддя та органи обвинувачення регіональних судів. Крім того, Закон про Рахунковий суд передбачає посаду про­курора й у складі цього суду.

Генеральний прокурор призначається Королем на підста­ві рекомендацій з боку уряду, що враховує думку ГРСВ. Ге­неральний прокурор повинен обиратися з-поміж правомоч­них правників і повинен мати не менш як 15-річний досвід роботи. Кандидати на цю посаду не обов'язково мають бути суддями в засіданні або прокурорами. Згідно з Кримінальним кодексом, що був переглянутий у 1991 р. відповідно до зако­нодавства, Генеральний прокурор звільнюється від відпові­дальності перед суддею, але не звільнюється від подання письмових свідчень стосовно фактів, що мають відношення до виконання його офіційних обов'язків.

Головні обов'язки Генерального прокурора включають такі:

— керівництво Державною прокуратурою;

— видання наказів та інструкцій щодо внутрішнього уп­равління прокуратурою;

— подання Уряду пропозицій щодо кандидатів на різні посади після попереднього вивчення їх особистих даних, під­готовлених Прокурорською радою;

С удова система Іспанії229

— головування під час засідань Прокурорської ради;

— призначення будь-якого працівника Прокуратури для роботи над тим чи іншим вирішеним питанням (справою) стосовно будь-якого органу, відносно якого Прокуратура має законне право втручання.

Допомагають Генеральному прокуророві виконувати свої обов'язки Прокурорська рада та Колегія прокурорів.

Глава 5 Судове провадження

Досудова стадія