Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Критерії та показники вихованостіСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Розглядаючи основні підходи до визначення та вивчення моральної вихованості, Л.М. Поколієнко, Д.Ф. Ніколенко (1991), І.Д. Зверєва, Л.Г. Коваль, П.Д. Фролов (1995) та інші зазначають, що феномен вихованості відрізняється великою складністю і розглядається у різних аспектах. Вихованість є найважливішою психолого-педагогічною та соціально-психологічною характеристикою особистості, вона неподільно пов'язана з усіма її сторонами, відбиває ступінь її всебічності та гармонійності. Основою вихованості є мораль людини, її найсуттєвішим показником. Проблема об'єктивних критеріїв моральності надзвичайно складна і продовжує залишатися предметом палких дискусій. Недостатня розробленість проблеми об'єктивних критеріїв моральності в етиці затруднює розробку психолого-педагогічних критеріїв моральної вихованості. Через вказан причину сам моральний розвиток найчастіше визначається у наш час як інтеріоризація індивідом основних культурних правил соціальної дії. З цієї точки зору моральна вихованість є виявом того стану, який існує між її проявами у різних сферах поведінки, спілкування і діяльності, та нормами моралі, які пред'являються. Така точка зору йде від філософії та суспільствознавства, де людина розглядається переважно як продукт обставин і не стоїть перед проблемою вибору. Але в сучасних умовах, коли проблема вибору стоїть як ніколи гостро, такий підхід є віджилим, він повністю ігнорує активність людини, переносить суттєвий та змістовний центр ваги її морального розвитку на соціальне оточення, приписуючи йому роль тієї сили, яка веде і викликає ззовні моральний розвиток. Прихильники цього підходу не помічають, що моральна вихованість - це не лише статичний набір, система певних моральних якостей, відносин, які характеризуються специфічними почуттями, потребами, мотивами, навичками поведінки, а й особлива форма внутрішньої самоактивності, Що дозволяє людині не просто наслідувати існуючі моральні норми, а критично оцінювати, встановлювати їх моральну цінність стосовно конкретної ситуації, виступати ініціатором створення нових форм соціальної взаємодії. Як зазначають І.Д. Зверєва, Л.Г. Коваль, П.Д. Флоров (1995), про ступінь морального розвитку індивіда судять за певними критеріями. Критерій — засіб для судження, ознака, на основі якої робиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь; мірило судження та оцінки, основна ознака, за якою одне рішення обирається із багатьох можливих. В психолого-педагогічній літературі можна зустріти різні ознаки, які висуваються як критерії моральної вихованості. До таких критеріїв належать: • ставлення школярів до суспільства, праці, людей, активна життєва позиція, спрямованість особистості, рівень розвитку суспільно значущих якостей особистості, співвідношення мотивів поведінки та характеру вчинків особистості, з одного боку, та норм, правил моралі - з іншого, використання різних критеріїв на різних рівнях: на рівні розвитку моральних почуттів, відношень, стійких мотивів і спрямованості особистості, на рівні світогляду; • інтелектуальний, поведінковий та емоційний критерії; до інтелектуального відносяться знання відповідних моральних норм і правил, здатність висловлювати на основі цих знань моральні судження; до поведінкового - здатність протистояти спокусі порушити ці правила, а емоційного - переживання почуття провини у разі порушення цих правил. Оскільки рівень знань моральних норм і ступінь відповідності реальної поведінки суспільним вимогам виявити значно простіше, ніж розібратися із особливостями переживань та в характері спонукань дитини, то в практиці роботи шкіл за критерії моральності беруться лише зовнішні показники, а в сучаюній педагогічній теорії (і практиці) найбільш поширені два підходи побудови системи морального виховання учня: інтелектуальний, який надіає першорядного значення формуванню в школярів знань, та поведінковіш, коли головна увага звертається на вироблення в учнів поведінки та вважається, ніби успіх у вихованні правильної поведінки визначається лише режимом, системою вимог і вправ. Але без внутрішніх спонукальних стимулів вся система виховання, звичайно, перетворюється у насильство над дитиною. Перелічені ознаки є загальними критеріями моральної вихованості. І.С. Мар'єнко (1980)) визначає загальний критерій моральної вихованості як ознаку, на основі якої встановлюється просування особистості у своєму моральному розвитку на відносно завершеному етапі шкільного навчання та виховання. Поряд із критеріями загальної моральної вихованості автори виділяють інші важливі, але менш узагальнені критерії, такі як критерії розвитку окремих моральних якостей, глибина осмислення та знання норм і правил моралі, ступінь розвиненості та сформованості моральних умінь, навичок і звичок поведінки, характер моральної орієнтації у складних моральних ситуаціях, ступінь принциповості та рівень розвитку вольової сфери, в оточенні спокуси — міра моральної вимогливості до себе та інших людей, характер поведінки у колективі, а також наодинці із собою, ніаявність гуманістичних рис у характері та поведінці, ступінь поважного та доброзичливого ставлення до інших людей, рівень розвитку почуття вл.асної гідності, сором'язливості, честі, совісті. Порівнюючи перелічені підходи різних авторів до вивчення загальної моральної вихов.аності, можна сказати, що деякі з них вважають, що загальний рівень морального розвитку може бути виявлений за допомогою одного загального критерію, інші пропонують з цією метою певний набір, систему критеріїв. При цьому автори дотримуються одностайної думки в тому, що критерії морального розвитку особистості школяра повинні охоплювати не тільки результат, а й спонукання, цілі та способи його досягнення. Необхідно зазначити, що всі автори, які розробляють проблему критеріїв моральної вижованості, використовують як синоніми такі поняття, як «ознака», «показник», «прояв», лексичне їх значення є практично ідентичним. Це те, з чого можна скласти висновок про стан, розвиток, хід тощо. У той самий час зміст, який вкладають автори в дані поняття, залежно від контекстів, буває різним. При цьому критерій, як правило, розуміється як деяка найбільш загальна властивість, з,а якою міркують про те, чи інше явище, що об'єднує у собі ряд простих «показників». Самі ж показники можуть бути виявлені і через ряд ознак, прикмет, що можуть безпосередньо спостерігатися та підлягати вимірюванню. 363Однак можна зустріти й інші змістовні розмежування даних понять. У наш час всі критерії, які пропонують різні автори, не пов'язані в єдину систему і являють собою певний набір, в якому багато які критерії досить детально розроблені, але неясно, як вони взаємопов'язані між собою. Тому вчителю доводиться або вибирати з існуючих критеріїв за принципом «або-або», або об'єднувати різнорідні та різні за значенням критерії в один ряд, не дуже піклуючись про те, чи вони взаємопов'язані між собою. Зрозуміло, що одержані таким чином дані часто важко звести в єдину систему, яка дозволяє однозначно визначити місце даного учня на шкалі моральної вихованості. І. Д. Зверєва, Л.Г. Коваль, П.Д. Фролов (1995) зазначають, що якщо психологічні критерії моральної вихованості, що пропонуються, прийняти за повний набір критеріїв, то він може бути упорядкований, систематизований таким чином (схема 10.1):
Схема 10 1 У наведеній схемі критерії розміщені від найбільш узагальнених до більш конкретних. Найбільш узагальненим критерієм, малодиференційова-ним, що потребує конкретизації, є життєва (громадянська) позиція. Із схеми видно, що він ґрунтується на системі критеріїв більш низького рівня узагальнення (ставлення до людей, праці, суспільства...), які стосовно нього виступають у ролі показників. У свою чергу, визначення за кожним з критеріїв нижчого рівня може бути здійснене лише на основі цілого ряду більш часткових показників, які в свою чергу також можуть бути розглянуті як більш «часткові» критерії. Причому «розрізнювальна» здатність даних кри-теріїв є різною. Якщо синтетичні критерії (позиція, ставлення) здатні якоюсь мірою охарактеризувати моральну вихованість як цілісне психологічне утворення, то часткові критерії (рівень етичних знань, почуттів, моральні якості тощо) відображають лише окремі сторони моральної вихованості. Рівні моральної вихованості. Як зазначається в психолого-педаго-гічних дослідженнях, визначення рівня моральної вихованості носить постановчий характер і є першим результатом досліджень та узагальнення практичного досвіду.364 Для виявлення рівня сформованості моральної вихованості необхідні певні критерії, тобто ознаки, на основі яких проводиться оцінка. Критерій є ніби ідеальним зразком, еталоном, порівнюючи з яким реальні явища, можна встановлювати ступінь їх відповідності, наближення до норми, ідеалу. Ознаки повинні враховувати вікові особливості виявлення тих чи інших якостей особистості, охоплювати основні види діяльності (навчання, праця, громадська робота, естетична та спортивна діяльність, вільне спілкування тощо), характеризувати поведінку учня в різних ситуаціях, а також відбивати стійкість виявлення якості. Ознаками вихованості є ставлення особистості, добровільне виконання певних дій, мотиви дій, вчинків. М.І. Монахов (1981) дає в своїй праці конкретні критерії оцінки вихованості учнів різного віку, які узагальнено і з доповненнями представлені в табл. 10.1. Таблиця 10.1. Критерії оцінки вихованості учнів
366І.С. Мар'єнко (1980) як міру оцінки рівня вихованості пропонує вірогідність поведінки у відповідності з прийнятими у суспільстві нормами. І.Д. Бех (1998) пропонує рівень моральної вихованості розуміти як ступінь відповідності рис та якостей, що характеризують моральне обличчя людини у відповідності з моральними вимогами, які пред'являються до даної вікової групи учнів. О.С. Богданова (1995) розглядає рівень моральної вихованості як рівень розвитку моральної свідомості, моральної поведінки та моральних почуттів особистості. Суперечливим моментом у цих підходах є питання про градації шкал вихованості, про виділення критичної точки відліку. Найчастіше виділяють від трьох до п'яти рангових градацій, іноді від двох до шести і більше. Число таких градацій в дослідженнях, в основному, визначається теоретично і підкріплюється даними спостережень, лабораторних експериментів тощо. Говорячи про рівень моральної вихованості, І.С. Мар'єнко (1980) пропонує виділяти не лише вихованість, а й невихованість, яка теж має свої градації. Так, вчений виділяє абсолютну невихованість, яка не залежить від волі і свідомості самої дитини, і є характерною для хворих і травмованих дітей, а також відносну, яка залежить від самої дитини, її бажання піддаватися вихованню. Таким чином, поняття «рівень моральної вихованості» припускає не тільки якісну, а й кількісну її оцінку. Причому вважається, що існує одна вісь, на якій місце кожного учня в принципі можна визначити однозначно (вище або нижче). На це вказує і повсякденний досвід. Іншими словами, вважається, що рівень моральної вихованості можна виразити за допомогою однієї загальної кількісної оцінки, для виміру якої достатньо одновимірної шкали. Очевидно, не в останню чергу цією обставиною можна пояснити той факт, що пануючим у вимірюванні вихованості у нас є одновимірний підхід. Наочним прикладом одновимірної шкали є відома шкала загальної успішності («невстигаючий», «трієчник», «середняк», «хорошист», «відмінник»): невстигаючим вважається той учень, який має підсумкову незадовільну оцінку хоча б з одного навчального предмета, відмінником є той, у кого знання з усіх предметів оцінені на «відмінно» тощо. Той самий спосіб використовується й для оцінки рівня моральної вихованості: педагоги враховують усі відомі їм прояви моральності (аморальності) школяра (як правило, на основі його вчинків) і з врахуванням цих оцінок судять, яку загальну оцінку слід виставити тому або іншому вихованцю. Найбільш популярний спосіб об'єднання часткових оцінок (одержаних за допомогою різних методів) у загальну шкалу полягає у додаванні цих оцінок або обчислювання різних похідних від цієї суми величин. Доцільно відзначити, що існуючі нині шкали виміру рівнів моральної вихованості є не лише неспівставними між собою, оскільки мають різну кількість рівнів, а й не дозволяють учителю одержати об'єктивну інформацію про те, як виглядають окремі вихованці на фоні інших учнів школи, району, області. Вони можуть використовуватися педагогом лише як інструмент для оцінки ефективності власних педагогічних зусиль стосовно кожного конкретного учня, але не здатні оцінити ефективність діяльності педагогів відносно один одного. Нормативні ж шкали (побудовані не на рангових, а на інтервальних оцінках), які характеризують рівень вихованості учнів щодо деякої стандартної групи, взятої за еталон, відсутні. Розробка нормативної шкали була б економічно виправданою. Говорячи про таке складне явище, як моральна вихованість, необхідно відмітити, що у деяких випадках багато авторів вважають за краще говорити не про рівні вихованості, а про їх типи. З позицій такого підходу (який можна було б визначити як типологічний) про вихованців краще говорити не як про «кращих» або «гірших», а як про різних, які утворюють групи найбільш схожих між собою. На відміну від рівневого підходу, за яким сукупність первинних оцінок зводиться до однієї загальної кількісної оцінки, типологічний підхід, ґрунтуючись на багатовимірному групуванні, веде до створення якісних груп об'єктів. Найбільш прийнятим у діагностиці моральної вихованості є рів-невотипологічний підхід. Досвід дозволяє висунути гіпотезу про взаємозв'язок цих способів аналізу вихідної діагностичної інформації за умови виправданості гіпотези про тісний взаємозв'язок вихідних показників. Оцінки вихованості за групою показників можна об'єднати не лише в одновимірну рівневу шкалу, а й у типи вихованості. При цьому всередині одного рівня вихованості можуть бути виділені різні типи, які вже не можна розглядати як рангові. Саме такий підхід дозволяє подолати одноманітність у вихованні, нав'язану пануючою ідеологією, відкриває можливість для становлення справжньої індивідуальності, яка має власну позицію стосовно існуючих моральних норм та орієнтується при цьому на основні моральні цінності суспільства. Оскільки виділяти велику кількість градацій рівня моральної вихованості практично навряд чи доцільно, автори пропонують використовувати шкалу (табл. 10.2), за якою має оцінюватися рівень вихованості як високий, середній та низький (І.Д. Зверєва, Л.Г. Коваль, П.Д. Фролов, 1995).368 Таблиця 10 2. Шкала оцінювання рівня вихованості особистості
369
Віднесення до певного рівня, типу може бути здійснене на основі інформації, зібраної за допомогою методів: соціометричний тест виміру альтруїзму, незавершені речення, опитувальник для виміру імпульсивності, методики вивчення міжособових взаємин у колективі, референто-метрії тощо.37О 4. Вікові аспекти виховання Виховання дітей, підлітків, юнацтва, спрямоване на формування у них самостійності і відповідальності, принциповості і почуття гідності, творчої активності і критичного мислення. Удосконалення системи виховання вимагає не тільки якісної зміни діяльності спеціальних установ (шкіл різного типу, дитячих і молодіжних суспільних організацій тощо), але й переорієнтації всіх інститутів суспільства, пов'язаних з духовною і виробничою діяльністю, поваги до кожної підростаючої особи, як самостійної особистості. При цьому важливо забезпечити єдність суспільного і сімейного виховання, що сприяє здійсненню і корекції виникаючих відхилень у розвитку особистості і поведінки. З метою створення широких можливостей для максимального самовираження, самореалізації, розвитку соціальної активності підростаючих людей необхідно удосконалювати форми різноманітних діяльностей як в системі офіційно створених дитячих підлітково-юнацьких організацій, так і в неформальних об'єднаннях. Збагачуючись духовними цінностями, кожна людина буде виховуватись не просто як носій певної суми знань, але, перш за все як громадянин з притаманними ідейними установками і інтересами, високою культурою праці і поведінки. Дошкільний вік Незважаючи на різницю у віці й у системі цінностей, будь-які взаємини з дитиною-дошкільником повинні будуватися з позиції дорослої людини. Дитина повинна завжди знати, що дорослі бачать її реальний потенціал і що там, де вона може рости, її будуть стимулювати, а там, де вона ще безпомічна, їй допоможуть. Ієрархію цінностей дитина-дошкільник завжди переймає від дорослих. Вона сприймає предмети як щось цінне, якщо дорослий вважає їх цінними, внутрішню цінність вона зрозуміти ще не здатна. З набуттям практичного досвіду діяння і розвитком пізнавальної й громадської спрямованості в дитини-дошкільника формуються прагнення до самостійності. Самостійність розвивається з віком дитини, змінюючись за спрямованістю і характером виявів. Самостійність є завжди продуктом підпорядкування вимогам дорослих і одночасно власної ініціативи дитини. І чим краще, глибше, зрозуміліше засвоїла дитина правила поведінки, тим ширші в неї можливості ініціативно і самостійно застосовувати їх у нових умовах. У формуванні суспільних мотивів поведінки значну роль відіграють зразки, у ролі яких виступають конкретні дорослі люди. Дитина наслідує їх, вихователь використовує позитивні приклади у ви- 37І хованні дітей. Зростає значення активної діяльності самої дитини. Вона регламентується відомими і зрозумілими ій правилами поведінки. Послідовне іх застосування вихователем і відповідно обґрунтована оцінка дій дітей, які захищають або порушують певне правило, стають критерієм їх оцінки і самооцінки, основою їх моральної поведінки. Повсякденна дія за правилами забезпечує формування у дошкільників найскладніших звичок: побутових, культурних, моральних. На основі вироблених стереотипів поведінки може успішно формуватися найцінніша якість особистості - самостійність. Зростаюча самостійність дітей виявляється в різних формах їх ініціативної активності, у постановці мети дії, виборі способу дії, підкорення мотиву, а тоді в неслухняності, самовіллі, пустощах, впертості. Діти не в змозі оцінити і зрозуміти фрази, складені більш ніж з восьми слів, тому й малоефективними є нотації батьків, які піклуються про серйозне обґрунтування своїх претензій до дітей. Слід використовувати короткі вказівки, як і що робити, не зловживати втомлюючою їх аргументацією. Багато моральних понять, якими діти оперують з ранніх років, часто неправильно або неточно розуміють навіть десяти-, дванадцятирічні школярі. Діти визначають сміливу людину як сильну, доброю називають хорошу, веселу, щедру. Справедливий той, хто уважний, добрий, ласкавий. Кожне поняття формується на основі абстрагування істотних ознак, що постійно зберігаються в різних предметах і фактах, від багатьох неістотних ознак, варіюються і є своєрідністю кожної з них. Суть будь-якого морального явища виділити дуже важко, оскільки, по-перше, воно виступає звичайно в комплексі з багатьма іншими моральними явищами і дуже рідко - у відокремленому вигляді. По-друге, тому що виявляється воно в найрізноманітніших діях і судженнях різних людей. Особливість моральних понять полягає в тому, що вони обов'язково включають момент оцінки, причому, звичайно, альтернативної; добрий, чесний, сміливий - добре; лінивий, злий, брехливий - погано. Тому опанування моральних понять не може зводитися до пізнавальної діяльності. Для успішного «перенесення» знайомого поняття дітям треба навчитися аналізувати вчинки людей з позицій суспільних норм поведінки і робити відповідні моральні узагальнення. Важкість засвоєння моральних понять зумовлена й тим, що багато з них змінюють оцінне ставлення людини залежно від тих умов, у яких його виявляє та чи інша особа. У формуванні моральної поведінки серйозну роль відіграє друга ланка системи поведінки, що виховується,- ставлення людини до відповідної моральної якості. Вона виявляється в почупях, мотивах, оцінках людей.372 Відносини дітей характеризуються такими особливостями: вони не ґрунтуються на осмислених, конкретних і системних знаннях; ставлення дітей виступають тим яскравіше і тим швидше визначаються, чим ближчі до їх життєвого досвіду вчинки людей, про які вони чують, чим вони їм зрозуміліші і привабливіші, ставлення дітей часто поверхове, нестійке; відносини дітей полярні і безапеляційні; прямолінійність оцінних суджень - характерна риса відносин молодших школярів. Ставлення, що визначилося - необхідна умова існування моральних вчинків. Проте дії молодших школярів ще залишаються імпульсивними. Навіть знаючи їх, правильно визначаючи своє ставлення до доброго чи поганого, діти часто не діють відповідно до наявних у них знань і сформованих відносин. Основна причина «розбіжності» знань, відносин і дій полягає в тому, що діти ще не вміють керувати своєю поведінкою, «переводити» думки і почуття в дії. Тільки практикування, вправляння дітей у відповідних діях може перетворити ці дії в звичку, в образ дії, що відповідає поняттям і моральним відносинам, які формуються в дітей. Звички як сформовані стереотипні дії, що відповідають зміцнілим потребам дітей, дають змогу маленьким школярам без великого нервового напруження виконувати дії, які відповідають засвоєним знанням і оцінним відносинам, що склалися. Лише через вироблення звичок моральної поведінки, в основі яких лежать доступні дітям моральні поняття і моральні почуття та відносини, що їх передають, можна виховати довільну поведінку дітей, які знають моральні вчинки і здатні до них за будь-яких життєвих обставин. Найбільш повно і переконливо ступінь морального розвитку школяра виявляється в його вчинках і провинах. На відміну від простих дій, вчинок, як і провина, є такою дією, яка спрямовується певними цілями і мотивами і передає ставлення людини до інших людей (і до самої себе). В основі вчинку лежить підкорення людиною своєї дії певній суспільній вимозі; в основі провини — порушення встановлених в суспільстві правил. Значно складніші провини дітей молодшого шкільного віку. Природа їх розкривається лише тоді, коли вони повторюються, що свідчить вже про щось стійке, про певні причини, які порушують дисципліну. У таких провинах дитини виявляються негативні риси її характеру. Молодший шкільний вік Забезпечення ефективного розвитку моральних знань і емоційно-моральних ставлень молодших школярів, як важливої передумови становлення моральних переконань з необхідністю, передбачає врахування у навчально-виховному процесі ряду особливостей емоційно-когнітив-ної сфери у молодших школярів (М.Й. Боришевський, Л.І. Пилипенко, 1985). 373Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в їх мисленні. В цей період формуються операції мислення - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення. Поняття, судження, умовисновки мають якісно іншу будову (С.Л. Рубінштейн, 1946). Все це має позитивний вплив на формування моральної свідомості молодших школярів. Разом з тим, враховуючи особливості моральної свідомості молодших школярів, особливо ті, які зумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ. Тому, крім аналізу природних моральних ситуацій, що виникають у спілкуванні з дорослими і однолітками, необхідна цілеспрямована виховна робота. При цьому важливі такі форми роботи, як колективне читання і обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках спеціальних проблемних ситуацій, в яких ставиться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати представлену в літературному творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати «перенос» безпосередньо даного в оповіданні морального змісту на моральні явища із реального життя дітей. Процес засвоєння моральних знань молодшими школярами суттєвим чином залежить від навчання їх правильному сприйманню моральної ситуації, адекватній оцінці моральних вчинків, розумінню моральних мотивів. Поряд з цим необхідно виховувати органічну єдність між правильним розумінням моральної ситуації і вмінням школярів співпереживати, співчувати, тобто виховувати особистісне ставлення до тих чи інших моральних явищ, вчинків. Це, в свою чергу, є необхідною умовою виховання у дитини одного із важливих механізмів переконань - моральної потреби певним чином діяти відповідно до засвоєних моральних норм і принципів. Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних знань молодшими школярами, поряд із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів: вміння правильно сприймати моральну ситуацію, представлену в літературному творі або виділену із реального життя; вміння дати оцінку, адекватну модальності ситуації, що аналізується;
вміння правильно визначати мотиви морального вчинку; вміння співпереживати, співчувати іншій людині; особистісне ставлення до тих чи інших моральних ситуацій; - моральної потреби діяти певним чином відповідно до засвоєних моральних знань.374 Усе це сприяє поступовому формуванню в дітей вміння до самостійного морального вибору. Важливою умовою розвитку у молодших школярів елементів моральних переконань є сформованість в них моральних почуттів. Почуття тільки тоді стають компонентом моральних переконань особистості, коли вони виступають як внутрішній стимул до моральної поведінки. Тому виховання моральних почуттів як мотиваційної основи моральної поведінки - одне із головних завдань виховної роботи в школі. У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів в поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок. Для ефективного формування у молодших школярів моральних почуттів необхідно створювати в класі атмосферу, що сприяє розвитку у дітей взаємоповаги, емоційного сприймання до переживань інших, взаємодопомоги. Емоційне сприймання, навіюваність, довірливість, схильність до наслідування, високий авторитет вчителя у дітей даного віку забезпечують широкі можливості для виховання моральних почуттів. Особливу увагу слід приділити, міжособовим вза
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 3020; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.42.25 (0.013 с.) |