Розвиток психічних процесів в період дорослості

Структура психофізіологічного розвитку дорослих має періоди підйо­мів, стабілізації і спадів. Стаціонарні стани зустрічаються нечасто. Роз­виток психофізіологічних функцій має суперечливий характер, він відо­бражає онтогенетичні закономірності, вплив трудової діяльності, прак­тичного досвіду людини.

Б.Г. Ананьєв виділяє дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза характеризується загальним фронтальним прогресом функ­цій в юності, в ранній дорослості, на початку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалізуються в певній діяльності і до­сягають максимуму в період середньої і пізньої дорослості. Досягнен­ня високого рівня розвитку в період дорослості можливе завдяки тому, що психічні процеси знаходяться в умовах оптимального навантажен­ня, посиленої мотивації, операційних перетворень. Вершини розвитку психофізичних функцій досягаються в більш пізні періоди дорослості, причому оптимум спеціалізованих функцій може співпадати з початком інволюції загальних властивостей цих же функцій. Наприклад, вербаль­но-логічні функції продовжують свій прогрес, коли еволюція вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Двохфазний розвиток психофізіологічної еволюції людини - це прояв єдності людини як індивіда і особистості як суб'єкта діяльності.

Особливості прояву психофізичних функцій і відчуттів можна про­стежити по зміні часу реакції людини на подразник. Так, Е.І. Бойко від­значає, що у дітей час реакції суттєво більший, ніж у дорослих, але по­чинаючи з 2-3 років він невпинно зменшується і у 18-25 років набуває

сталих характеристик. Стабільність часу реакції триває до 40 років, після цього час реакції по мірі старіння організму подовжується. Зорова, слу­хова, кінестетична чутливість досягає свого максимуму у 18-20 років, а об'єм поля зору - в 20-29 років.

Було також виявлено, що в процесі дослідження закономірностей онтогенетичної еволюції чутливості (її поступового підвищення до 18-25 років, а потім стабілізації у 25-50 років) її показники співвідносять­ся з кривою вікових змін часу реакції. На думку дослідників, такий вза­ємозв'язок є фактором, що протидіє тотальній інволюції елементарних психофізіологічних функцій в процесі старіння. Разом з тим вчені ствер­джують, що розвиток сенсорної сфери носить індивідуально обумовле­ний характер. Вікові зміни чутливості залежать від професійної діяль­ності людини. На думку Б.Г. Ананьєва, сенсорні функції мають подвоєну, посилену мотивацію, якщо вони включені в трудову діяльність. Так, у водіїв гострота зору, поле зору, окомір зберігаються до пенсійного віку завдяки включеності в професійну діяльність.

Об'єм, переключення та вибірковість уваги поступово зростає від 18 до 33 років, а після 34 років починає поступово спадати. В той же час стійкість і концентрація уваги протягом всього періоду дорослості зазнає незначних змін.

У 26-29 років увага за своїм розвитком випереджає пам'ять і мислен­ня. Це свідчить про рухливість і гнучкість взаємозв'язків між пам'яттю і увагою.

У 30-33 роки знову настає високий розвиток уваги, а до 40 років швид­кість прийому інформації, інтенсивність уваги знижується.

Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку пам'яті спостерігається у людей 41-46 років, а помітне зниження уваги спостерігається уже після 46 років. Такі показники розвитку уваги під­тверджують гетерохронний характер дозрівання, збереження і згасання різних психічних функцій в структурі психіки людини.

Серед психофізичних функцій фундаментальне положення займають мнемічні функції, які полягають у закарбуванні, збереженні і репродук­тивному відтворенні індивідуального досвіду.

Процеси пам'яті різнорідні, тому і спостерігається деяка різнорідність отриманих результатів при експериментальних дослідженнях пам'яті*

Так, Г. Еббінгауз сформулював положення про трьохфазну характе­ристику онтогенезу пам'яті: поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам'яті від 25 до 50 років, а далі еволюція і регрес пам'яті.

Дослідження свідчать про дійсне зниження деяких процесів пам'яті. На думку Б.Г. Ананьєва, раніше всього процес зниження відбувається з образною пам'яттю, причому ейдетична пам'ять послаблюється і зникає уже в підлітковому віці.

 

 

Високий рівень короткочасної вербальної пам'яті спостерігається у віці 18-30 років, а період зниження в 33-40 років. Для довготривалої вер­бальної пам'яті характерне зростання у віці 18-35 років, а зниження рівня розвитку від 30 до 40 років. За даними Д. Конрада, асоціативна пам'ять починає знижуватися з 20 років, процес зниження прискорюється після 45 років.

На думку С. Пако, логічна пам'ять знижується в період між 20-50 ро­ками на 35-40 відсотків. С. Пако вважав, що деякі функції пам'яті у менш освічених молодих людей знаходяться на рівні освічених людей похило­го віку.

Інші дослідники пам'яті, М. Мальс (оперативна пам'ять), А. Греков (процес відтворення пам'яті), виявили, що у людей від 18 до 85 років найвищі оцінки отримали піддослідні 30-49 років, але відразу в групі лю­дей 50-69 років оцінки значно знижуються. У віці 70-90 років страждає механічне запам'ятання, краще за все зберігається логічна пам'ять. Осно­вою міцності пам'яті в старшому віці є смислові зв'язки. Б.Г. Ананьєв ви­значає протилежний хід розвитку вербальних і невербальних функцій. Близько 40 років стає помітним зниження невербальних функцій, разом з тим вербальні функції саме з цього періоду починають прогресувати і до­сягають найвищого рівня в 40-70 років. При високому рівні освіти спад вербальних функцій не відбувається до глибокої старості. З рівнем освіти пов'язана швидкість мови, ерудиція і логічне мислення.

Б.Г. Ананьєв вважає, що уявлення про ранню інволюцію пам'яті у дорослих людей не відповідає дійсним потенціалам процесів пам'яті. У пам'яті, як і в перцептивних процесах, діє така закономірність: у ранньо­му і середньому віці дорослості формується і досягає найвищого рівня загальна система пам'яті, а на її базі починає розвиватися спеціалізована система пам'яті, необхідна для конкретної практичної діяльності. Багато дослідників відзначають залежність динаміки розвитку мнемічних функ­цій від характеру діяльності людини. Активна розумова діяльність дозво­ляє досягти високих показників розвитку пам'яті і її збереження.

В психології існує дві точки зору на розвиток інтелектуальних здібнос­тей в період дорослості. Одні вчені вважають, що інтелектуальні здібності досягають найвищої точки в кінці юнацького або на початку віку ранньої дорослості. Інші вчені стверджують, що інтелектуальні здібності у людей, які займаються інтелектуальною працею, зберігаються довгий час.

С. Пако і К. Ховланд припускають, що оптимум розвитку інтелекту­альних функцій знаходиться між 18-20 роками. За даними Л.А. Барано-вої, В.І. Сергеєвої та В.П. Лисенкової, найбільш високі показники коефі­цієнта розумового розвитку виявляють молоді люди 19 років. Саме на 19 років припадає найбільший відсоток коефіцієнтів розумового розвитку - це є сенситивним періодом розвитку дорослої людини. С. Пако також

вважає, що інтенсивність інволюції інтелектуальних функцій залежить від двох факторів. Внутрішнім фактором є обдарованість. У обдарова­них людей інтелектуальний процес більш тривалий і інволюція настає пізніше. Зовнішнім фактором є освіта людини, вона протидіє старінню, гальмує інволюцію.

В. Овенс і Л. Шоенфельд вважають, що вербально-логічні функції до­сягають першого оптимуму в ранній молодості, потім вони можуть зрос­тати до 50 років і знижуватися близько 60 років. У своєму дослідженні В. Овенс і Л. Шоенфельд отримали картину стаціонарного стану інтелек­ту з 18 до 60 років, вони відмічали виражені прогресивні зрушення, ево­люцію загальних характеристик інтелекту дорослих людей, але особи, за якими вони спостерігали, постійно тренували інтелектуальні функції, тобто займалися розумовою працею.

За даними Д. Векслера, еволюція інтелектуальних функцій охоплює період з 19 до 30 років. Вершина лексичних функцій досягає свого макси­муму в 40 років. Після 30 років спостерігається зниження інтелектуаль­них функцій, пов'язаних не з мовою, а з моторикою. В інтелектуальному розвитку людини Є.І. Степанова виокремлює 3 макроперіоди. Перший період - від 18 до 25 років, другий - 26-35 років, третій - 36-40 років. Найбільші зміни інтелекту відбуваються в першому макроперіоді, а дру­гий і третій макроперіоди характеризуються відносною сталістю, але ви­раженого підйому набуває вербальний інтелект.

Б.Д. Бромлеєм оцінювалися вербальні і невербальні функції у людей від 20 до 80 років. Уже в 30-35 років відмічається поступова стабілізація, а далі зниження у 40 років невербальних функцій. Разом з тим вербальні функції саме в цьому періоді прогресують найбільше і досягають макси­муму після 40-45 років. Отже, загальному процесу старіння протистоять мовномисленнєві другосигнальні функції, вони самі зазнають інволюції значно пізніше всіх інших психофізіологічних функцій. Вербально-ло­гічні функції прогресують і тоді, коли еволюція старості вже вразила не-вербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Рання дорослість має характерні тільки для неї стадії розвитку інтелекту. Так, Д. Перрі вважає, що на першій стадії молоді люди інтерпретують події та явища авторитарними висловлюваннями на зразок "істинабрехня" і поділяють світ на біле і чорне. *

Наступна, друга стадія когнітивного розвитку виявляє терпимість мо­лодих людей до інших точок зору, яких може бути багато і потрібно навчи­тися їх приймати та визнавати, а потім схвалювати думки інших людей.

Третя стадія дає можливість людині самостійно обирати позицію і нести відповідальність за свою точку зору. Когнітивна зрілість дорослої людини виникає як потреба мати особисту думку, знайти відповіді на по­ставлені питання, самостійно приймати рішення.

На думку К. Рігеля, діалектичне мислення має особливо важливий ас­пект - це інтеграція ідеального і реального - так як реальний світ є ко­рекцією штучного, абстрактного ідеального мислення. Вміння вносити корекцію є сильною стороною мислення дорослої людини.

На думку К. Шайі, когнітивний розвиток дорослих можна розглядати з точки зору функціональних змін, що відбуваються з ними. Ранній до­рослості відповідає стадія досягнень. Інтелект використовується для ви­рішення реальних проблем, які визначають подальшу долю людини, це вибір професії або супутника життя.

Середня дорослість вступає в стадію виконання соціальних обов 'язків, коли людина відповідає не тільки за себе, але й за інших, і, приймаючи будь-яке рішення, враховує не тільки свої інтереси, а й інтереси оточую­чих (чоловіка, дружини, батьків, дітей, колег по роботі).

Люди середнього віку, які працюють на керівних посадах вступають у стадію адміністрування і від їх вміння приймати рішення залежать долі сотень, тисяч людей.

З настанням пізньої дорослості використання знань і інтелекту знову змінюється, люди повертаються до власних інтересів, цінностей, устано­вок. Ця стадія має назву реінтегрування.