Соціальна ситуація розвитку дошкільника

Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає станов­лення особистості дитини.

Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Молодші до­шкільники ставлять «тисячі» запитань. Вони хочуть з'ясувати, куди зни­кає ніч, із чого зроблені зорі, чому корова мукає, собака гавкає. Вислу­ховуючи відповіді, дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо вона не зустрічає такого відношення, у дитини виникає негативізм та впертість.

У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування - особистіс-на, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з до­рослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду мо­ральних норм. Та для розмови на цю тему необхідний більш високий рі­вень інтелекту. Заради цієї форми спілкування дитина відмовляється від партнерства і стає в позицію учня, а дорослому відводить роль вчителя (А.В. Запорожець, М.І. Лісіна).

Особистісне спілкування найбільш ефективно підготовлює дитину до навчання в школі, де доведеться слухати дорослого, уважно вбирати в себе все те, що буде говорити вчитель.

Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілку­ванні з однолітками, в оточенні яких вона знаходиться з перших днів жит­тя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги.

На третьому році життя взаємини між дітьми виникають, в основ­ному, на основі дій з предметами, іграшками. Ці дії набувають сумісного, взаємозалежного характеру. Діти старшого дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узго­джують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партне­ра, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують час­тину його роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки.

У процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду керівництва ін­шими дітьми, досвіду підкорення. Прагнення до керівництва у дошкіль­ників визначається емоційним відношенням до своєї діяльності, а не по­зицією керівника. Діти-дошкільники ще недостатньо усвідомлюють бо­ротьбу за керівництво.

У дошкільників продовжують розвиватися способи спілкування. Ге­нетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. А.В. За­порожець відмічає, що довільне наслідування дитини є одним із шляхів оволодіння суспільним досвідом. Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник насліду­вав окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкіль­ник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки.

Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в доросле життя, активно брати в ньому участь. За словами Д.Б. Ельконіна, дошкільний вік обертається як навколо свого центру, навколо дорослої людини, її функ­цій, її завдань. Дорослий виступає в узагальненій формі як носій суспіль­них функцій в системі суспільних відносин (дорослий — тато, лікар, шо­фер і т. ін.). Протиріччя цієї соціальної ситуації розвитку Д.Б. Ельконін бачить у тому, що дитина є членом суспільства, поза суспільством вона жити не може, основна її потреба - жити разом з оточуючими людьми, але це здійснити в сучасних історичних умовах неможливо: життя дити­ни проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом.

Саме з цього протиріччя і народжується рольова гра - самостійна ді­яльність дітей, що моделює життя дорослих.

Учені розглядають гру як провідну діяльність дошкільника і визнача­ють соціальну обумовленість її розвитку (Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін). Гра - соціальна за своїм походженням і змістом, вона є історичним утво­ренням, пов'язаним із розвитком суспільства, його культури. Гра - особ­лива форма життя дитини в суспільстві. Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх жит­тя, працю та стосунки між ними. Через гру дошкільники задовольняють свої потреби у спілкуванні з дорослими, у суспільному житті з ними.

Гра - це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелек­туально засвоює всю систему людських взаємин. Сутність гри, як про­відної діяльності, полягає в тому, що діти відображають в грі різні сторо­ни життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитя­чих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє. Та обов'язковою умовою розгорнення такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею картина, і вона сама, в сво­їх ігрових діях відтворює цей образ, який викликав у неї сильний емо­ційний відгук. У Жана Піаже можна знайти приклади образно-рольових ігор. Його дочка, яка спостерігала під час канікул стару сільську дзвонар-ню і почувши її дзвін, залишалася під враженням побаченого і почутого довгий час. Підійшовши до столу свого батька і, ставши нерухомо, ді­вчинка почала відтворювати оглушливий шум. «Ти ж мені заважаєш, чи не бачиш - я працюю». - «Не розмовляй зі мною, - відповідає дівчинка. - Я - церква».

Іншим разом дочка Ж. Піаже, зайшовши на кухню, була вражена ви­глядом общипаної качки, що лежала на столі. Ввечері дівчинку знаходять на дивані. Вона лежить, не рухається, мовчить, не відповідає на запитан­ня, потім чується її приглушений голос: «Я - мертва качка».

О9

Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. Пізніше з неї виділяються ігри з правилами та інші види ігор. Слід відзначити, що виникнення нових видів ігор не значить відміну старих, уже освоєних, - всі вони зберігаються і продовжують удосконалюватися. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосе­редньо людські ролі і взаємини. Діти граються один з одним, або з ляль­кою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю. В іграх з правилами роль відходить на другий план і головним є чітке виконання правил гри; зазвичай тут з'являється мотив змагання, особистий або ко­мандний виграш. Це — більшість рухливих та спортивних ігор.

Гра має свою структуру.

Сюжет - та сфера дійсності, яка відтворюється в грі. Спочатку дитина обмежена рамками сім'ї і через це ігри її зв'язані в основному з сімейни­ми, побутовими проблемами. Потім, засвоюючи нові галузі життя, вона починає виконувати більш складні сюжети - виробничі, військові і т. ін. Більш різноманітними стають і форми ігор на старі сюжети, наприклад, «дочки-матері». Крім того, гра на один і той же сюжет поступово стає більш стійкою і довготривалою. Якщо в 3-4 роки дитина може присвя­тити їй тільки 10—15 хвилин, після чого їй необхідно переключитися на щось інше, то в 4-5 років одна гра може продовжуватися 40-50 хвилин. Старші дошкільники здатні грати в одне і теж по кілька годин підряд, а деякі ігри у них можуть розтягуватися на кілька днів.

Ті моменти в діяльності і у взаєминах дорослих, які відтворюються дітьми, складають зміст гри.

Центральним компонентом в сюжетно-рольовій грі є роль, яку бере на себе дитина. В дитячій грі є всі професії, які є в навколишньому житті дорослих людей. Але найпрекраснішим в рольовій грі є те, що взявши на себе функцію дорослої людини, дитина відтворює її діяльність дуже уза­гальнено, в символічному вигляді.

Важливим компонентом гри є ігрові дії. Це дії, вільні від операційно-тех­нічної сторони, це дії зі значеннями, вони носять образотворчий характер.

У дитячій грі відбувається перенесення значень з одного предмета на інший (уявна ситуація), тому, можливо, діти і віддають перевагу нео-формленим предметам, за якими не закріплені ніякі дії.

Одним із компонентів у структурі гри є правила. В грі вперше виникає нова форма задоволення дитини — радість від того, що вона діє так, як ви­магають правила. В грі дитина плаче, як пацієнт, і радіє, як граючий. Це ще й лінія розвитку довільності, яка має своє продовження в шкільному віці.

Гра весь час змінюється і на кінець дошкільного віку досягає високо­го рівня розвитку. Для першої стадії (3-5 років) характерно відтворення логіки реальних дій людей; змістом гри є предметні дії. На другій стадії

1 1О

(5—7 років) моделюються реальні взаємини між людьми, і змістом гри стають соціальні взаємини, суспільна суть діяльності дорослої людини.

Гра - провідна діяльність в дошкільному віці, вона має значний вплив на психічний розвиток дитини.

У дошкільному віці в діяльності дитини з'являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов'язку, поваги до людей. Дуже важливо, щоб дитина переживала позитивні почуття, які стимулюють розвиток інтересу до праці. Через безпосередню участь в процесі спостереження за працею дорослих дошкільник знайомиться з операціями, знаряддями, видами праці, здобуває вміння і навички. Разом з тим розвиваються довільність і цілеспрямованість дій, ростуть вольові зусилля, формуються допитливість, спостережливість. Засвоюючи трудо­ві вміння й навички, дитина починає чіткіше уявляти свої обов'язки, кра­ще усвідомлювати необхідність їх виконання, докладати зусиль, щоб кра­ще виконати доручену ій справу. Зміцнюється почуття відповідальності, усвідомлення свого обов'язку перед колективом (З.Н. Борисова). Вклю­чення дошкільника у трудову діяльність, постійне керівництво ним з боку дорослого є безумовною умовою всебічного розвитку психіки дитини.

Значний вплив на розумовий розвиток дитини має навчання. На поча­ток дошкільного віку психічний розвиток диіини досягає такого рівня, при якому можна формувати рухові, мовні, сенсорні та ряд інтелектуальних на­вичок, з'являється можливість вводити елементи навчальної діяльності.

Важливим елементом, що визначає характер учіння дошкільника є ставлення дитини до вимог дорослого. Протягом дошкільного віку дити­на вчиться засвоювати ці вимоги і перетворювати їх у свої цілі і завдан­ня. Успіх учіння дошкільника значною мірою залежить від функцій між учасниками процесу та наявністю певних умов.

Розвиток психічних функцій

Мова. В дошкільному дитинстві в основному завершується довгий і складний процес оволодіння мовою. До 7 років мова стає засобом спілку­вання і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскіль­ки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму. Як вважають психологи, мова для дитини стає рідною.

Розвивається звукова сторона мови. Молодші дошкільники почина­ють усвідомлювати особливості своєї вимови. Але в них зберігаються ще і попередні способи сприйняття звуків, завдяки чому вони впізнають невірно вимовлені дитячі слова. До кінця дошкільного віку завершується процес фонематичного розвитку.

Інтенсивно росте словниковий склад мови. Як і в ранньому дитинстві, тут значні індивідуальні відмінності: у одних дітей словниковий запас значно більший, у інших - менший, що залежить від умов їх життя, від

того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі. Приведемо середні дані за В. Штерном. В 1,5 року дитина активно використовує приблизно 100 слів, у 3 роки - 1000-1100, в 6 років - 2500-3000 слів.

Розвивається граматичний склад мови. Дітьми засвоюються тонкі за­кономірності морфологічного порядку (побудова слова) та синтаксично­го (побудова фрази). Дитина 3-5 років не просто активно володіє мовою - вона творчо засвоює мовну дійсність. У дитини-дошкільника з'являєть­ся оригінальне словотворення, яке К.І. Чуковський описав у своїй чудовій книзі «Від 2 до 5». Наприклад, «Від м'ятних цукерок у роті сквознячок», «У лисого голова — босяком», «Бабуся! Ти моя найкраща любовниця», «Пішли в ліс заблуждатися». Хвора дитина вимагає: «Покладіть мені на голову холодний мокрес!», «Чоловік стрекози — стрекозьол», «Давайте лопатить сніг», «Мама сердиться, та швидко удобряється».

Те, що дитина засвоює граматичні форми слова і набуває значний ак­тивний словник, дозволяє їй в кінці дошкільного віку перейти до контек­стної мови, зміст якої розкривається в самому контексті і стає зрозумілим для інших. Вона може переповісти прочитану розповідь або казку, опи­сати картину, зрозуміло для оточуючих передати свої враження про по­бачене. Але це не означає, що в дитини повністю зникає ситуативна мова. Вона зберігається, в основному, в розмовах на побутові теми і в розпо­відях про події, що мають яскраве емоційне забарвлення. Щоб отримати уявлення про особливості ситуативної мови, достатньо послухати як діти розповідають один одному побачені мультики або бойовики, коли вони не закінчують фрази, пропускають слова і т. ін.

Сенсорний розвиток. У дошкільному віці під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних проце­сів. Це відноситься і до сенсорного розвитку.

Сенсорний розвиток - це удосконалення відчуттів, сприймання, наоч­них уявлень. У дітей знижуються пороги відчуттів. Підвищується гострота зору і кольоровідчуття, розвивається фонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. У результаті сенсорного розвитку дитина оволодіває перцептивними діями, основна функція яких полягає в обстеженні об'єктів і вичлененні в них найбільш характерних властивостей, а також в засвоєнні сенсорних еталонів, загальноприйнятих зразків чутливих якостей, властивостей та співвідношень предметів.

Найбільш доступними для дошкільників сенсорними еталонами є гео­метричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку (Л.А. Венгер).

Мислення. Мислення дошкільника має свої особливості. Так, на­приклад, дитину середнього дошкільного віку під час прогулянки біля річки запитують:

—Скажи, Боря, чому плавають ластівки на воді?

—Тому, що вони маленькі і легкі.

 

- А чому пливе теплохід?

- Тому, що він великий і важкий.

Діти цього віку не вміють ще виділяти суттєві зв'язки в предметах і явищах і робити узагальнені висновки.

Впродовж дошкільного віку мислення дитини суттєво змінюється. Це, в першу чергу, виражається в тому, що вона ще не оволоділа новими спо­собами мислення і розумовими діями. Розвиток відбувається поетапно, і кожний попередній рівень необхідний для наступного.

Мислення розвивається від наочно-дійового до образного. Далі на основі образного мислення починає розвиватися образно-схематичне, яке є проміжним між образним і логічним мисленням. Образно-схема­тичне мислення дає можливість встановлювати зв'язки і співвідношення між предметами та їх властивостями.

Розвиток мислення дитини тісно пов'язаний з мовою. У молодшого до­шкільника мова супроводжується практичними діями дитини, але вона ще не виконує функції планування. В 4 роки дитина здатна уявити хід практич­ної дії, але не вміє розповісти про дію, яку потрібно виконати. У середнього дошкільника мова починає передувати виконанню практичної дії, допомагає планувати її. На цьому етапі образи залишаються основою мисленнєвих дій. Лише на наступному етапі розвитку дитина уже здатна вирішувати практич­ні завдання, планує їх словесними міркуваннями. (А.А. Люблинська).

Пам'ять. Протягом дошкільного віку відбувається розвиток пам'яті. У молодшого дошкільника помітну роль у розвитку пам'яті відіграє впіз­навання. Але все більшого значення починає набувати відтворення. В середньому та старшому дошкільному віці з'являються достатньо повні уявлення пам'яті. Продовжується інтенсивний розвиток образної пам'яті (запам'ятовування предметів та їх зображення). Для розвитку пам'яті ди­тини характерним є рух від образної до словесно-логічної.

Розвивається довільна пам 'ять. Довільне згадування передує довільно­му запам'ятовуванню, розвиток довільної пам'яті починається з розвитку довільного відтворення. Причиною цього є те, що ситуація запам'ятову­вання сама по собі часто не спонукає до особливої активності. Ситуа­ція пригадування здійснює позитивний вплив на розвиток запам'ятову­вання: невдачі у відтворенні спонукають дитину чіткіше виділити мету, усвідомити її необхідність і щось зробити для її досягнення (наприклад, повторити доручення).

Уява. Уява дитини починає розвиватися в кінці другого, на початку третього року життя. Про наявність образів як результатів уяви можна судити по тому, що діти із задоволенням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають героям.

113

Розвитку відтворюючої (репродуктивної) і творчої (продуктивної) уяви дошкільників сприяють різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання. Особливість образів, які ство­рюють діти, полягає в тому, що вони не можуть існувати самостійно. їм необхідна зовнішня опора в діяльності. Так, наприклад, якщо в грі дити­на повинна створити образ людини, то цю роль вона бере на себе і діє в уявній ситуації.

Велике значення в розвитку творчої уяви має дитяче словотворення. Діти складають казки, дражнилки і т. ін.

Характерним для дошкільника є зростаюча довільність уяви. В ході роз­витку вона перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність.