Тема 1. Історія розвитку дитячої практичної психології

Тема 2. Предмет і завдання дитячої практичної психології

Завдання 1. Визначити предмет і завдання дитячої практичної психології.

Предметом дитячої практичної психології є дослідження закономірностей формування особистості в умовах цілеспрямованої організації педагогічного процесу, тобто вивчення процесів які здійснюються при взаємодії між вихованцями.
Завданням дитячої практичної психології є вивчення основних психологічних закономірностей, формування єдиного педагогічного процесу й виявлення психічних резервів, його вдосконалення розумового сполучення індивідуальних і колективних форм навчання і виховання.

пошук об'єктивних методів дослідження та діагностики психіки.

 

Завдання 2. Проаналізувати і порівняти уявлення про розвиток дитини в школі біхевіоризму і в школі гуманістичної психології.

 

http://ua.textreferat.com/referat-10166-2.html

 

Біхевіористи висувають перед психологією, на їхню думку, чисто наукові вимоги, тобто наявність ''твердих" кількісних даних, що мають безумовну перевагу перед "м'якими" якісними характеристиками. "Тверді" дані визна­чаються звичайно як ті, що контролюються в лабораторних експериментах за допомогою відповідної апаратури, яка визначає подразник і реєструє ре­акцію. Біхевіористи наполягають на точних визначеннях, потребують особ­ливого словника і створюють суворі стандарти для дослідження емпіричних явищ. Родоначальниками біхевіоризму в сучасній психології визнано Дж.Вотсона і Б.Скіннери.

Гуманістична модель. Є підстави позначити гуманізм як "третю силу" в психології, як альтернативу пасивно-детерміністичному по­гляду та біхевіористичній моделі. На основі феноменології гуманізм формує погляд, згідно з яким лише виключно актуальне переживання особистості справляє вплив на дійсність. Гуманізм менш за все є теорією дослідження, він постає орієнтацією на визначення предмета дослідження. Гуманізм роз­глядає природу людини як принципово добру, а не злу або нейтральну, вона в основі своїй активна, а не пасивна, передбачає ріст, удосконалення і пере­будову навколишнього світу. Гуманістична психологія цікавиться розвитком людських потенціалів. Коротко кажучи, вона репрезентує становлення лю­дини, висвітлює цілісність, неповторність індивіда, виявляє інтерес до поліпшення людської ситуації, поглиблення розуміння одиничного.

Піонерами цього руху у західноєвропейській психології були Абрагам Маслоу і Карл Роджерс. Обидва розглядали людину як істоту, що прагне власного самоздійснення. Метою життя є перманентна еволюція, свідомий досвід радості, свідома участь у створенні нових форм буття. Такі цілі цілком протилежні неприкритому пристосуванню до вже готових, наперед-знайдених форм. Єдність психологічного дослідження стосується не окре­мих реакцій індивіда, а особистості як цілого у сукупності її взаємодій зі світом.

 

Тема 4. Напрями роботи дитячого практичного психолога в дитячому навчально-виховному закладі.

Завдання 1. Проаналізувати причини дитячої агресивності та можливі шляхи її корекції.

Основними причинами прояви дитячої агресивності є: 1) прагнення привернути до себе увагу однолітків; 2) прагнення отримати бажаний результат; 3) прагнення бути головним; 4) самозахист і помста; 5) бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслити свою перевагу.

У дітей, як і у дорослих, існує дві форми прояву агресії:

Перша - механізм задоволення бажання, досягнення мети і здатність до адаптації. Вона спонукає дитину до конкуренції в навколишньому світі, захисту своїх прав та інтересів і служить для розвитку пізнання і здібності покластися на себе.

Друга - не просто злісне і вороже поведінка, але й бажання заподіяти біль, отримати задоволення від цього. Результатом такої поведінки зазвичай бувають конфлікти, становлення агресивності як риси особистості і зниження адаптивних можливостей дитини.

Серед психологічних особливостей, що провокують агресивну поведінку дітей, зазвичай виділяють: 1) недостатній розвиток інтелекту та комунікативних навичок, 2) знижений рівень саморегуляції; 3) нерозвиненість ігрової діяльності; 4) занижену самооцінку; 5) порушення у стосунках з однолітками.

Корекція гіперактивного поведінки

Робота психолога з батьками гіперактивного дитини

Основним завданням психолога і педагога стає зміна ставлення близьких родичів і, перш за все, матері до дитини, з тим, щоб краще його зрозуміти і зняти зайві напруги, що формуються навколо нього.

Матері потрібно пояснити, що поліпшення стану дитини залежить не тільки від призначуваного спеціального лікування, навіть якщо таке потрібно (направлено-компенсаторне нейропсихологическое або медикаментозне, що заміщає дефект розвитку психічних функцій за рахунок інших зон мозку), але значною мірою від доброго, спокійного і послідовного ставлення до нього.

Звичайно в залежності від причин, для кожної сім'ї розробляється своя програма корекції. Але, незалежно від причин, всі батьки, що мають гіперактивних дітей повинні.

По-перше, засвоїти одну важливу аксіому нейропсихології - мозок дуже пластичний і максимально сприйнятливий з народження до 9-10 років. Вчасно проведена корекція обов'язково призведе до заповнення дефіциту розвитку.

По-друге, не можна на дитині «ставити хрест». Простіше за все махнути рукою: «недотепа, ледар, тупиця», - і тоді не треба витрачати сил, а можна просто нарікати: «не пощастило з дитиною». Необхідно вірити у свого малюка, і тоді ви йому зможете допомогти.

По-третє, як можна швидше почати корекційну роботу.

Батькам гіперактивних дітей слід дати загальні рекомендації, які можуть виявитися корисними в кожній такій сім'ї:

1. У своїх відносинах з дитиною підтримуйте позитивну установку. Хваліть його в кожному випадку, коли він цього заслужив, підкреслюйте успіхи. Це допомагає зміцнити впевненість дитини у власних силах.

2. Уникайте повторення слів «ні» і «не можна».

3. Говоріть стримано, спокійно, м'яко.

4. Давайте дитині лише одне завдання на певний відрізок часу, щоб він міг його завершити.

5. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

6. Заохочуйте дитину за всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги (наприклад, робота з кубиками, розфарбовування, читання).

7. Підтримуйте будинку чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну щодня повинно відповідати цьому розпорядку.

8. Уникайте по можливості скупчення людей. Перебування у великих магазинах, на ринках і т.п. надає на дитину надмірне стимулюючу дію.

9. Під час ігор обмежуйте дитину лише одним партнером. Уникайте гучних, неспокійних приятелів.

10. Оберігайте дитину від втоми, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності.

11. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

12. Пам'ятайте про те, що притаманна дітям з синдромом дефіциту уваги гіперактивність хоча й неминуча, але може утримуватися під розумним контролем за допомогою перерахованих заходів.

Робота психолога і педагога має бути спрямована на активну взаємодію дитини з близьким дорослим, на розвиток здатності як дорослого, так і дитини відчути один одного, зблизитися емоційно.

 

Ігрове завдання

Дорослий просить дитину уважно розглянути малюнок і поставити кружечки в "незвичайні" місця, а потім пояснити, чому вони там з’явилися.

Аналіз виконання завдання.

Залежно від рівня розвитку уяви діти можуть по-різному вирішувати це завдання.

Одні діти (перший рівень) зазнають значних труднощів, виконуючи завдання. Вони, як правило, ставлять фігурки на їх "законні" місця, а всі пояснення зводять до наступного: собака в будці тому, що вона повинна бути там. Якщо ж дорослий сам поставить кружечки на "чужі" місця, то маля буде весело сміятися, але пояснити, чому вони там виявилися, однаково не зможе. Якщо ви зможете домогтися від дитини якихось пояснень, то вони будуть шаблонові й стереотипні: "Кішка на клумбах тому, що вона сховався", "Собака в ставку тому, що вона сховалася" і т.п. Від кого й чому кішка або собака сховалися, діти при цьому рівні розвитку уяви відповісти не можуть.

Разом з тим ситуація докорінно змінюється, якщо ми заберемо цілу картинку й, залишивши лише кружечки, поговоримо з дитиною про те, де й чому може перебувати той або інший персонаж. У таких бесідах з дорослим діти, як правило, показують значно кращі результати, чим при самостійному поясненні. Вони можуть придумати - правда, дуже короткої й нескладні - ситуації й історії (в основному по сюжетах знайомих їм розповідей і казок), що пояснюють незвичайне положення персонажів.

У інших дітей (другий рівень) особливих проблем при виконанні цього завдання виникати не буде. Вони легко поставлять кружечки з персонажами на "чужі" місця, однак пояснення буде викликати в них труднощі. Деякі навіть почнуть ставити фігурки на їхні місця, тільки-но ми попросимо розповісти, чому той або інший персонаж опинився на невідповідному місці.
Розповіді дошкільників із цим рівнем розвитку уяви, як правило, мають під собою реальний ґрунт, принаймні малята дуже намагаються це довести. "Торік на дачі я бачив, як кішка залізла на дерево (поміщає кішку на дерево), тато мені розповідав, що собаки дуже люблять купатися (ставить собаку в ставок). По телевізорі показували, що собака подружився із пташкою й пустила її до себе жити (ставить пташку в будку)" і т.п.

Якщо змінити завдання й попросити дітей пояснити, як розставили персонажі доросла або інша дитина, то їхні розповіді стануть більше змістовними й детальними, чим тоді, коли вони самі ставили картинки й намагалися пояснити свої дії. Якщо ж забрати більшу картинку, то на відміну від дітей з першим рівнем розвитку уяви вони майже не будуть реагувати на це, тобто їхні розповіді й пояснення не стануть якісно ні гірше, ні краще.

Діти з високим (третім) рівнем розвитку уяви без напруги розставляють кружечки на "чужі" місця й пояснюють свої кроки. Для них характерний такий етап, коли вони обмірковують запропоновану дорослим завдання. Деякі навмисно відводять ока від картинки, задумливо дивляться в стелю, встають, щоб краще побачити зображення, прищулюються й т.д.
Іноді цей етап завершується тим, що дитина бере на себе яку-небудь роль, виходячи з якої він і буде вести пояснення. Наприклад: "Я чарівник, зараз я пожвавлю цю картинку", - а потім треба фантастична розповідь, що пояснює незвичайне місце розташування предметів. Або після деяких міркувань: "На столі лежала картинка, і ніхто не знав, що з нею робити. Але от подув вітер (дитина починає дути), і всі предмети розбіглися". Далі треба казковий сюжет.
Важливою особливістю в поясненнях дітей з високим рівнем розвитку уяви є те, що вони зв'язують у своїй розповіді окремі епізоди, предмети й частини картинки в єдиний цілісний сюжет. Інша особливість у тім, що їм легше даються пояснення тоді, коли вони ставлять предмети самі, чим коли їх просять розповісти про предмети, розміщених кимсь іншим.
Це, імовірно, пояснюється тим, що ці діти у своїх діях керуються із самого початку задумом, він ними управляє. Коли ж їм треба пояснити "чуже", те вони повинні проникнути в "чужий" задум, а цього діти в дошкільному віці, як правило, робити ще не вміють. Всі зображені в кружечках фігурки мають своє певне місце на картинці, ми ж просимо дитину уважно розглянути малюнок і поставити кружечки в "незвичайні" місця, а потім пояснити, чому вони там виявилися.
Формування уяви у дітей припускає волю у використанні нормативів і зразків діяльності. Жорстко задані й некритично засвоєні дитиною системи зразків перешкоджають творчому рішенню завдань, ведуть до одноманітним, стереотипним діям, перешкоджають прояву індивідуальності.

Таким чином, говорячи про розвиток уяви в дошкільному віці, можна використовувати ще один показник, а саме подивитися, як дитина застосовує на практиці засвоєні зразки й еталони, тобто чи є ці зразки "шорами", що обмежують його діяльність і перешкоджають розвиток його уяви й фантазії, або вони становлять необхідний базис, на якому згодом будуються уява й творчість дитини.

Тема 1. Історія розвитку дитячої практичної психології

Завдання 1. Проаналізувати становлення дитячої практичної психології в Україні (на основі опрацювання першоджерел).

http://darwin-library.com/b2.html

Активно розвивалася дитяча практична психологія і на Україні. У Харкові вона велася під керівництвом А.Н. Мандрики і М.Г. Сиркина в Науково-дослідному інституті педагогіки, особлива увага приділялася питанням профорієнтації і профвідбору дітей.
У Києві на Дослідній станції і на кафедрі педології під керівництвом Г.С. Костюка проводилася активна робота по модифікації і валидизации тестів обдарованості і успішності(передусім тестів на загальну обдарованість, на технічну обдарованість, сконструйованих Костюком і його співробітниками). В ході цієї діяльності було обстежено 12 тис. чоловік.
Розвиток дитячої практичної психології доводиться на початок 20-х рр.Її представники активно взаємодіють як з педагогами і лікарями, так і з психологами-дослідниками. Наприклад, вивчення закономірностей пізнавального розвитку дітей зв'язувалося з питаннями про причини шкільної неуспішності, розумової дефективності і обдарованості, корекційну роботу з неуспішними дітьми; вивчення психології дитячих колективів - з практичними питаннями організації дошкільних і шкільних груп, їх дисципліни, діагности особливостей спілкування дітей і формування лідерів і знедолених. Найтісніше з практикою були пов'язані, природно, дослідження, що проводяться в руслі психології індивідуальних відмінностей, які допомагали вирішувати завдання корекції поведінки важких дітей, формування програм навчання і виховання обдарованих і розумово відсталих дітей.

 

Завдання 2. Перелічити і коротко описати основні закономірності розвитку психіки і поведінки дитини, описані у фаховій літературі (на основі опрацювання першоджерел).

http://darwin-library.com/b2_26.html

Психічний розвиток дитини вражає своєю інтенсивністю. Як зауважував Л. Толстой, до 3 років людина оволодіває тим же обсягом досвіду, що потім протягом решти свого життя. Дитина оволодіває мовленням, прямоходінням, навчається діяти з найпростішими побутовими предметами, виникають перші види діяльності, що мають цілеспрямований, планований характер, значного розвитку досягає спілкування як з дорослими, так і з ровесниками, поведінка дитини спрямовується нею згідно з вимогами дорослих, закріпленими у правилах. Тобто у дошкільному дитинстві закладається фундамент розвитку і психічних процесів, і особистості.
На дошкільний вік припадає значна кількість так званих сензитивних періодів, коли певна психічна функція розвивається особливо інтенсивно. Тому стрибкоподібність психічного розвитку у цьому періоді виявляється особливо помітно. Повільний розвиток протягом першого року життя пасивного мовлення завершується ніби то раптовою появою активного мовлення у кінці 1-го року — перших слів, а згодом і речень.

У період від 1 до 3 років — навпаки — дитина краще засвоює ті властивості предметів, які відчуває на дотик і спирається на них у своїх діях з цими предметами (форма, розмір), а не ті, які сприймає зором (колір).

Діти, з якими батьки постійно й доброзичливо спілкуються, починають розмовляти раніше за малюків, позбавлених батьківського піклування в інтернатних установах.
З іншого боку, успіхи у психічному розвитку дитини спираються на її фізичне здоров'я, яке забезпечує активність малюка, його інтерес до оточуючого. Хвора дитина квола, байдуже сприймає дорослих та іграшки, не прагне самостійно пересуватись, брати різні предмети та маніпулювати ними.

Першим свідченням пізнавального ставлення дитини до оточуючого є її орієнтувальні реакції, які стимулюють розвиток сенсомоторних потреб у рухах і враженнях. Сенсорні та рухові потреби тісно пов'язані. Рухові потреби реалізуються через активність дитини. У випадку, якщо здоров'я малюка порушується, її активність знижується, а разом з тим і обмежуються можливості пізнавального розвитку на основі відчуттів та сприймання оточуючого.
У результаті — спостерігаються відставання у розвитку опорно-рухового апарату, аналізаторів, а згодом і психічних функцій (сприймання, пам'яті, мовлення тощо). Якщо дитина засвоїла деякі вміння та навички, то хвороба може швидко зруйнувати їх. Наприклад, до хвороби дитина вміла самостійно складати пірамідку, але тепер виявляє нерозуміння завдання, створюється враження, що вона забула, як виконуються потрібні дії.

Дітям властива висока вразливість, швидкі зміни настрою, стомлюваність, імпульсивність. Вони потребують захисту від травмуючих факторів середовища, постійної уваги до їхнього психічного та фізичного стану. Нерозвиненість самосвідомості дитини зумовлює відсутність конкретних чітких скарг щодо стану свого здоров'я. Дорослий повинен вміти розпізнавати стан дитини за зовнішніми проявами. Чим менша дитина, тим більшою мірою характерна ця особливість. Новонароджений плаче — мама повинна сама визначити причину, і від правильності встановлення причини залежить подальше благополуччя дитини.
Нестійкість психіки дитини, залежність її стану від умов, створених дорослими — це водночас і її висока пластичність, яка визначає можливість інтенсивного розвитку в процесі навчання й виховання.
Визначальна роль у психічному розвитку дитини раннього віку належить дорослому, який піклується про задоволення життєво необхідних потреб дитини у їжі, відпочинку, чистоті тощо. Але тільки цього недостатньо для нормального психічного розвитку малюка. Необхідно налагодити доброзичливі, емоційно позитивно забарвлені, стабільні стосунки з малюком як провідний канал передачі суспільного досвіду, шлях педагогічно доцільних впливів на дитину.
Нерозривний зв'язок дитини й дорослого зберігається протягом всього першого року життя, тому соціальну ситуацію психічного розвитку в дитинстві Л. С. Виготський назвав «Ми». Дитина не може існувати без дорослого, який забезпечує її виживання: не може самостійно пересуватися, підтримувати своє існування. Суперечність цієї ситуації розвитку і полягає в тому, що дитина максимально потребує контактів з дорослим, але володіє дуже обмеженими засобами спілкування з ним. Дорослий же поводиться з малюком так, ніби сподівається на відповідь з його боку, ніби дитина розуміє звернені до неї слова, жести, емоційні реакції. Дорослий наділяє дитину здатністю розуміння його дій. У результаті такої поведінки дорослого у дитини з'являється перша соціальна потреба — потреба в спілкуванні з дорослим. Вона знаменує собою виникнення першої діяльності дитини — діяльності спілкування, де предметом стає інша людина (М. І. Лісіна). Тепер активність у встановленні контактів переходить від дорослого до дитини. Малюк сам починає впливати на дорослого, щоб вступити з ним у спілкування, спонукати його до контакту.
Спілкування у житті малюка носить ситуативний і безпосередній характер, оскільки відбувається тільки в даній конкретній ситуації та з її приводу. Малюк ще не володіє основним засобом спілкування — мовою, яка допомагає вийти за межі конкретної ситуації. Залежно від змісту спілкування протягом раннього дитинства виділяють дві його форми — ситуативно-особистісне (від народження до 6 міс.) і ситуативно-ділове (до 3-х років).
Залежність від контролю з боку дорослого зберігається на високому рівні протягом усього дошкільного дитинства. При відсутності належного підкріплення з боку дорослих уміння і навички малюка легко руйнуються. Наприклад, дитина вітається лише у дитячому садку, а коли перебуває з батьками — ні. Це свідчить про те, що вихователь у дитячому садку постійно нагадує дітям про цю норму поведінки, схвалює, коли малюки її виконують. Батьки ж цього не роблять. З цієї ж причини, деякі діти, які повертаються у садочок після канікул, чи хвороби, втрачають навички самообслуговування, і їх доводиться відновлювати.
Тісна взаємопов'язаність фізичного та психічного розвитку дошкільника проявляється і як висока чутливість емоційної сфери дитини, а також її генералізований вплив на всі інші психічні процеси. Емоційне благополуччя дитини залежить переважно від дорослого, характерного для нього стилю спілкування. Найсприятливішим для розвитку психіки дошкільника є позитивний емоційний фон, переважання оптимістичних, радісних переживань, доброзичливості у ставленні. Водночас слід застерегти дорослих від занадто бурхливого виявлення своїх емоцій за допомогою криків, різких жестів та рухів. Як правило, дитина боїться спілкуватись з такими дорослими, знижується її активність, в неї виникає депресивний стан.

 

ВИСНОВКИ про загальні особливості психічного розвитку дитини раннього віку:

— динаміка психічного розвитку характеризується найінтенсивнішими серед усіх інших вікових періодів темпами; значною нерівномірністю та стрибкоподібністю;

— дитині властивий значний вроджений потенціал розвитку умовних рефлексів, реалізація якого залежить від соціальних умов;

— фізичний та нервово-психічний розвиток тісно взаємозв'язані;

— висока пластичність психічної та вищої нервової діяльності, що має позитивні (висока научуваність, швидке оволодіння новими навичками і уміннями) та негативні сторони (нестійкість настрою, поведінки, ситуативність виявлення навичок та умінь);

— сенсомоторні потреби, які виникають на основі орієнтувальних реакцій дитини — рушійні сили розвитку пізнавальних процесів та передумов особистості;

— провідну роль у психічному розвитку малюка відіграє близький дорослий.