Тема 5. Психодіагностика як напрям роботи дитячого практичного психолога

Завдання 1. Систематизувати і описати методи діагностики дитячої обдарованості.

Проблема діагностики дитячої обдарованості в психології та педагогіці розглядається на двох рівнях: теоретичному та методичному. Перший, теоретичний рівень передбачає з'ясування теоретичних питань обдарованості (концепції, ознаки і т.д.), що було розглянуто в попередніх розділах. На другому рівні здійснюється розробка концепції самих діагностичних процедур і підбір методик ідентифікації обдарованих.

Один з варіантів організаційно-педагогічного підходу - разові обстеження, або експрес-діагностика. З часів Біне довгий час високий інтелект визначався за допомогою стандартизованих тестів (IQ). Надалі психологічні дослідження набули багатовимірний характер оцінки (інтелекту, креативності, рівня особистісного розвитку). Однак необхідність спеціальних організаційно-педагогічних рішень проблеми на надійному підставі зумовила створення діагностичних моделей на рівень обдарованості довготривалого характеру.

Порівняно молодим напрямком є діагностика розвитку дитячої обдарованості педагогом. Адже у підсумку саме на педагога лягає основна робота з навчання, виховання та розвитку дитини, і саме він перш за все несе відповідальність за її результати.

Вчені пропонують комплект методик, що дають можливість педагогові самостійно виявляти і регулярно відслідковувати розвиток інтелектуальних і творчих здібностей вихованців.

Перша методика спрямована на оцінку педагогом якостей за такою системою: низький рівень (Ця риса не виявляється зовсім), рівень нижче середнього (Ця риса проявляється, але досить рідко), середній рівень (Ця риса в рівній мірі як виявляється, так і не проявляється), рівень вище середнього (Ця риса виявляється часто, але не завжди), високий рівень (Якість проявляється завжди). До цих якостей відносяться пам'ять, увагу, здатність до аналізу і синтезу, продуктивність, гнучкість, оригінальність мислення, перфекціонізм (старанність).

До кожного з якостей наведена детальна характеристика. Наприклад, пам'ять. Здатність дитини швидко запам'ятовувати і довгий час утримувати в пам'яті різну інформацію (або слухову, або зорову, або рухову). Наприклад: «Ця пташка схожа на ту, яку ми бачили тут минулої зими?» («Маленький комп'ютер». Тут і далі в дужках вказується образну назву дитини з високим рівнем розвитку того чи іншого якості).

Також психологами використовуються ігри-вправи для розвитку словесно-логічного та об'ємно-просторового мислення, різні конкурси на виявлення тих чи інших ознак обдарованості. Наприклад, такі:

«Незвичайна карусель»

На дошці або на аркуші паперу малюється модель каруселі з будь-яким словом в центрі, наприклад зі словом «сонце». Педагог пропонує дітям «прокатати» свої слова на каруселі, проте передбачає таку умову: «Прокатати зможе тільки той, хто придумає розповідь, що зв'язує його слово зі словом" сонце "».

У кінці гри знову відбувається обговорення оповідань, і дитина, що придумала найбільш цікаву розповідь, отримує заохочувальний приз.

«Я - кресляр»

Обладнання. Демонстраційна модель призми або інший геометричної фігури і роздаткові моделі дрібних об'ємних фігур трьох-чотирьох видів.

З дітьми проводиться бесіда, в якій пояснюється необхідність виконання точного креслення перед тим, як токарю виточити деталь, будівельнику побудувати будинок і т.д. Після цього дітям пропонується спробувати себе в ролі кресляра і зробити креслення наявних демонстраційних фігур.

У подальшій бесіді і невеликому експериментуванні (порівняння призми і прямокутника) діти та педагог з'ясовують, що в кресленні повинна бути три частини: вигляд зверху (знизу), фас, профіль, - і креслять креслення даної фігури.

Потім дітям роздаються маленькі нескладні фігури або моделі геометричних фігур для самостійного виконання креслення.

Ускладнення 1. Перед дітьми ставляться три фігури, позначені цифрами, а в кожної дитини на столі лежить листочок з номером тієї фігури, креслення якої йому належить зробити.

Після закінчення роботи діти міняються своїми кресленнями. Їм пропонується визначити номер фігури, креслення якої зробив їхній товариш.

Ускладнення 2. А. На столі у педагога кілька фігур, а на столі в кожної дитини - креслення цих фігур. Діти повинні визначити, який з фігур відповідає креслення кожного з них.

Б. «Знайди частини цілого». Перед дітьми вивішується плакат із зображенням частин якої-небудь фігури. Внизу намальована одна з частин. Дітям дається завдання: «Знайдіть фігуру, яка при з'єднанні з даною фігурою утворює коло (квадрат і т.д.)».

Кульмінацією розвиваючої роботи з дітьми, на думку психологів можуть служити так звані конкурси інтеллектуалов.Оні дають дітям можливість позмагатися і продемонструвати батькам методи і прийоми розвитку їх інтелектуальних і творчих здібностей.

Конкурс інтелектуалів.

Завдання дітям:

1. «Пояси великих воїнів»

Необхідно здогадатися, які візерунки можуть продовжити візерунки, намальовані на стрічках.

2. «Таємничі письмена предків» Ви повинні здогадатися, які фігури стерла вода, і намалювати їх у своїх картках на місці знаків питання.

3.. «Незакінчені фігурки». Перед вами незакінчені фігурки, ваше завдання - їх домалювати.

Це, звичайно, далеко не всі методи і прийоми, які педагог може використовувати в роботі з виявлення та розвитку обдарованості своїх вихованців.

Проблема раннього виявлення обдарованості постає дуже гостро, адже далеко не у всіх дітей з ознаками обдарованості може виявитися незвичайний потенціал. У зв'язку з цим найбільшу актуальність набуває проблема його діагностики та розвитку.

Завдання 2. Проаналізувати і порівняти уявлення про розвиток дитини в школі біхевіоризму і в школі гуманістичної психології (на основі опрацювання фахової літератури).

ДІАГНОСТИКА РОЗВИТКУ УЯВИ
Ігрова методика для батьків та вихователів "Де чиє місце?".
Пропонована ігрова методика не тільки дозволяє визначити, наскільки в дитини розвинена уява, але і є засобом її розвитку.
Психологічний зміст даної методики полягає в тому, щоб подивитися, наскільки дитина зуміє виявити свою уяву в жорстко заданій предметній ситуації: піти від конкретності й реальності (наприклад, від питання дорослого), змоделювати в уяві всю ситуацію цілком (побачити ціле раніше частин) і перенести функції з одного об'єкта на іншій.

Для проведення цієї методики-гри підійде будь-яка сюжетна картинка, з деякими особливостями. Ось приклад такої картинки:

Біля всіх зображених предметів розташовані порожні кружечки. Для гри також знадобляться такі ж по величині кружечки, але вже з намальованими на них фігурками.

Всі зображені в кружечках фігурки мають своє певне місце на картинці (позначене порожніми кружками).

Ігрове завдання

Дорослий просить дитину уважно розглянути малюнок і поставити кружечки в "незвичайні" місця, а потім пояснити, чому вони там з’явилися.

Аналіз виконання завдання.

Залежно від рівня розвитку уяви діти можуть по-різному вирішувати це завдання.

Одні діти (перший рівень) зазнають значних труднощів, виконуючи завдання. Вони, як правило, ставлять фігурки на їх "законні" місця, а всі пояснення зводять до наступного: собака в будці тому, що вона повинна бути там. Якщо ж дорослий сам поставить кружечки на "чужі" місця, то маля буде весело сміятися, але пояснити, чому вони там виявилися, однаково не зможе. Якщо ви зможете домогтися від дитини якихось пояснень, то вони будуть шаблонові й стереотипні: "Кішка на клумбах тому, що вона сховався", "Собака в ставку тому, що вона сховалася" і т.п. Від кого й чому кішка або собака сховалися, діти при цьому рівні розвитку уяви відповісти не можуть.

Разом з тим ситуація докорінно змінюється, якщо ми заберемо цілу картинку й, залишивши лише кружечки, поговоримо з дитиною про те, де й чому може перебувати той або інший персонаж. У таких бесідах з дорослим діти, як правило, показують значно кращі результати, чим при самостійному поясненні. Вони можуть придумати - правда, дуже короткої й нескладні - ситуації й історії (в основному по сюжетах знайомих їм розповідей і казок), що пояснюють незвичайне положення персонажів.

У інших дітей (другий рівень) особливих проблем при виконанні цього завдання виникати не буде. Вони легко поставлять кружечки з персонажами на "чужі" місця, однак пояснення буде викликати в них труднощі. Деякі навіть почнуть ставити фігурки на їхні місця, тільки-но ми попросимо розповісти, чому той або інший персонаж опинився на невідповідному місці.
Розповіді дошкільників із цим рівнем розвитку уяви, як правило, мають під собою реальний ґрунт, принаймні малята дуже намагаються це довести. "Торік на дачі я бачив, як кішка залізла на дерево (поміщає кішку на дерево), тато мені розповідав, що собаки дуже люблять купатися (ставить собаку в ставок). По телевізорі показували, що собака подружився із пташкою й пустила її до себе жити (ставить пташку в будку)" і т.п.

Якщо змінити завдання й попросити дітей пояснити, як розставили персонажі доросла або інша дитина, то їхні розповіді стануть більше змістовними й детальними, чим тоді, коли вони самі ставили картинки й намагалися пояснити свої дії. Якщо ж забрати більшу картинку, то на відміну від дітей з першим рівнем розвитку уяви вони майже не будуть реагувати на це, тобто їхні розповіді й пояснення не стануть якісно ні гірше, ні краще.

Діти з високим (третім) рівнем розвитку уяви без напруги розставляють кружечки на "чужі" місця й пояснюють свої кроки. Для них характерний такий етап, коли вони обмірковують запропоновану дорослим завдання. Деякі навмисно відводять ока від картинки, задумливо дивляться в стелю, встають, щоб краще побачити зображення, прищулюються й т.д.
Іноді цей етап завершується тим, що дитина бере на себе яку-небудь роль, виходячи з якої він і буде вести пояснення. Наприклад: "Я чарівник, зараз я пожвавлю цю картинку", - а потім треба фантастична розповідь, що пояснює незвичайне місце розташування предметів. Або після деяких міркувань: "На столі лежала картинка, і ніхто не знав, що з нею робити. Але от подув вітер (дитина починає дути), і всі предмети розбіглися". Далі треба казковий сюжет.
Важливою особливістю в поясненнях дітей з високим рівнем розвитку уяви є те, що вони зв'язують у своїй розповіді окремі епізоди, предмети й частини картинки в єдиний цілісний сюжет. Інша особливість у тім, що їм легше даються пояснення тоді, коли вони ставлять предмети самі, чим коли їх просять розповісти про предмети, розміщених кимсь іншим.
Це, імовірно, пояснюється тим, що ці діти у своїх діях керуються із самого початку задумом, він ними управляє. Коли ж їм треба пояснити "чуже", те вони повинні проникнути в "чужий" задум, а цього діти в дошкільному віці, як правило, робити ще не вміють. Всі зображені в кружечках фігурки мають своє певне місце на картинці, ми ж просимо дитину уважно розглянути малюнок і поставити кружечки в "незвичайні" місця, а потім пояснити, чому вони там виявилися.
Формування уяви у дітей припускає волю у використанні нормативів і зразків діяльності. Жорстко задані й некритично засвоєні дитиною системи зразків перешкоджають творчому рішенню завдань, ведуть до одноманітним, стереотипним діям, перешкоджають прояву індивідуальності.

Таким чином, говорячи про розвиток уяви в дошкільному віці, можна використовувати ще один показник, а саме подивитися, як дитина застосовує на практиці засвоєні зразки й еталони, тобто чи є ці зразки "шорами", що обмежують його діяльність і перешкоджають розвиток його уяви й фантазії, або вони становлять необхідний базис, на якому згодом будуються уява й творчість дитини.