Тема 6. Психологічна корекція розвитку дитини

Завдання 1. Сформулювати головні принципи корекційної роботи з дітьми в умовах дитячого навчально-виховного закладу.

 

Принципи побудови корекційних програм визначають стратегію, такти­ку їхньої розробки, тобто визначають цілі, задачі корекції, методи і засоби психологічного впливу.
Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:
- системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;
- єдності діагностики і корекції;
- пріоритетності корекції причинного типу;
- діяльнісний принцип корекції;
- урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;
- комплексності методів психологічного впливу;
- активного залучення соціального оточення до участі в корекційній про­грамі;
- опори на різні рівні організації психічних процесів; програмованого навчання;
- зростання складності;
- урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;
- урахування емоційного забарвлення матеріалу.
Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач відбиває взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини і гетерохронність (нерівномірність) їхнього розвитку.
Іншими словами, кожна якість дитини знаходиться на різних рівнях роз­витку у відношенні різних його аспектів — на рівні благополуччя, що відпо­відає нормі розвитку; на рівні ризику, що означає загрозу виникнення потен­ційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражається в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку.
У цьому факті виявляється закон нерівномірності розвитку. Тому відста­вання і відхилення в розвитку деяких сторін особистості закономірно приве­дуть до труднощів і відхилень у розвитку інтелекту дитини і навпаки. На­приклад, нерозвиненість навчальних і пізнавальних мотивів і потреб з висо­кою імовірністю призводить до відставання в розвитку логічного операційно­го інтелекту.
Під час визначення цілей і задач корекційно-розвивальної роботи не мож­на обмежуватися лише актуальними проблемами і труднощами розвитку дитини, а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку.
Таким чином, цілі й задачі будь-якої корекційно-розвивальної роботи по­винні бути сформульовані як система задач трьох рівнів:
корекційного — виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;
профілактичного — попередження відхилень і труднощів у розвитку;
розвивального — огп имізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.
Тільки єдність перерахованих видів задач може забезпечити успіх і ефек­тивність корекційно-розвивальної роботи.
Принцип єдності діагностики і корекції відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги.
Принцип реалізується у двох аспектах.
1. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі при­чини і на підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно-розвивальної програми.
Ефективна корекційна програма може бути побудована лише на основі ретельного психологічного обстеження. У той же час найточніші діагнос­тичні дані безглузді, якщо вони не супроводжуються продуманою системою психолого-педагогічних корекційних заходів.
2. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності, емо­ційних станів, почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє вне­сти необхідні корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину. Інакше кажучи, кожен крок у корекції має бути оцінений з точки зору його впливу з урахуванням кінцевих цілей програми.
Таким чином, контроль динаміки й ефективності корекції, у свою чергу, потребує постійної діагностики упродовж корекційної роботи.
Принцип пріоритетності корекції причинного типу. Виділяють два типи корекції залежно від її спрямованості: симптоматичну і каузальну (причинну).
Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторо­ни труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Корек­ція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і ніве­лювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Очевидно, що тільки усунення цих причин може забезпечити найповніше розв'язання проблем.
Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріори­тетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення при­чин труднощів і відхилень у розвитку дитини.
Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини, розроблене у працях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку її особистості. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності дитини.
Принцип урахування віково-психологічних та індивідуальних особ­ливостей узгоджує вимоги відповідності психічного й особистісного розвит­ку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конк­ретної особистості. Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність зміни вікових періодів, стадій онтогенетиченого розвитку.
Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє наміти­ти в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкрет­ної дитини.
Корекційна програма не може бути знеособленою чи уніфікованою. На­впаки, вона повинна створювати оптимальні можливості для індивідуалі­зації та утвердження самості.
Принцип комплексності методів психологічного впливу закріплює не­обхідність використання всього розмаїття методів, технік і прийомів з арсе­налу практичної психології.
Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі визначається найважливішою роллю людей з найближчого кола спілкування в психічному розвитку дитини.
Система відносин дитини з близькими дорослими, особливості їхніх між -особистісних стосунків і спілкування, форми спільної діяльності, способи її здійснення є основним компонентом соціальної ситуації розвитку, визнача­ють зону найближчого розвитку. Дитина розвивається в цілісній системі. соціальних відносин, нерозривно і в єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин.
Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів визначає необхідність спирання на більш розвинуті психічні процеси і використання методів корекції, що активізують інтелектуальний і перцептивний розвиток. У дитячому віці розвиток довільних процесів недостатній, водночас ми­мовільні процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.
Принцип програмованого навчання передбачає розробку дитиною про­грам, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спо­чатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.
Принцип зростання складності полягає в тому, що кожне завдання по­винне проходити ряд етанів від простого до складного. Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтри­мувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подо­лання.
Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу. Під час реалі­зації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння. Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.
Урахування емоційної складності матеріалу. Цей принцип вимагає, щоб проведені ігри,заняття, вправи, пропонований матеріал створювали сприят­ливе емоційне тло, стимулювали позитивні емоції. Корекційиі заняття обо­в'язково повинні завершуватися на позитивному емоційному тлі.
Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обгрунтованою. Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна ро­бота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей дитини.
Для здійснення корекційних впливів необхідні створення і реалізація пев­ної моделі корекції: загальної, типової, індивідуальної.

 

Завдання 2. Розробити програму корекції гіперактивної поведінки дитини старшого дошкільного віку.

«Медикаментозна терапія»

При порушеннях поведінки (підвищеної рухової активності, агресії, збудливості) найчастіше призначають психостимулятори, рідше - антидепресанти і нейролептики. Психостимулятори стали застосовуватися для лікування рухової расторможенности і порушень уваги з 1937 р. і до цих пір це найефективніші препарати при цьому захворюванні: у всіх вікових групах (діти, підлітки, дорослі) поліпшення спостерігається в 75% випадків. До цієї групи препаратів належать метилфенідат (комерційна назва ріталін), декстроамфетамін (декседрин) і пемолін (цілерт). При їх прийомі у гіперактивних дітей поліпшується поведінку, когнітивні та соціальні функції: вони стають більш уважними, успішно виконують завдання в класі, у них підвищується успішність, поліпшуються взаємини з оточуючими.

«Поведінкова психотерапія»

Серед психолого-педагогічних методів корекції гіперактивного поведінки головна роль відводиться поведінкової психотерапії.

Поведінкові програми вимагають значного вміння, дорослим доводиться докладати всю свою фантазію і досвід спілкування з дітьми, щоб під час занять підтримувати мотивацію постійно відволікати дитину. Особливості їхньої нервової системи такі, що поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому вони не сприйнятливі до догани і покарання, але легко відповідають на найменшу похвалу. Хоча способи винагороди і заохочення дитини треба постійно міняти.

У розмові з дитиною і, особливо, при видачі йому завдання, необхідно уникати директивних вказівок, бажано повернути ситуацію таким чином, щоб дитина відчула: вона зробить корисну справу для всієї родини, йому цілком довіряють, на нього покладають надії. При розмові з дитиною необхідно уникати постійних обсмикувань типу «сиди спокійно» або «не базікай, коли я з тобою розмовляю» та інші неприємні для нього речі.

«Спеціальне навчання: за і проти»

Якщо дитині важко вчитися в звичайному класі, то за рішенням медико-психолого-педагогічної комісії його переводять у спеціалізований клас. Гіперактивному дитині може допомогти навчання в особливих умовах, що відповідають його здібностям. Основні причини поганої успішності при даної патології - неуважність і відсутність належної мотивації і цілеспрямованості. Обов'язковою умовою навчання гіперактивних дітей у корекційних класах є створення сприятливих умов для розвитку: наповнюваність не більше 10 чоловік у класі, навчання за спеціальними програмами, наявність відповідних підручників і розвиваючих матеріалів, індивідуальні заняття з психологом, логопедом та іншими фахівцями. Клас бажано ізолювати від зовнішніх подразників, в ньому має бути мінімальна кількість відволікаючих і стимулюючих предметів (картин, дзеркал і т.д.)

«Рухова активність»

Лікування гіперактивних дітей обов'язково повинно включати фізичну реабілітацію. Це спеціальні вправи, спрямовані на відновлення поведінкових реакцій, вироблення координованих рухів з довільним розслабленням скелетної та дихальної мускулатури. Позитивний ефект фізичних вправ, особливо на серцево-судинну і дихальну системи організму, добре відомий всім лікарям. Більшість проведених експериментів показало, що механізм поліпшення самопочуття пов'язаний з посиленою продукцією при тривалої м'язової активності особливих речовин - ендорфінів, які благотворно впливають на психічний стан людини. Особливу перевагу слід віддавати рівномірному тривалого бігу, який сприятливо впливає на психічний стан, знімає напруженість, поліпшує самопочуття.