Ознаки та причини агресивної поведінки дитини. Форми та методи корекційної роботи.

Ознаки та причини агресивної поведінки дитини. Форми та методи корекційної роботи.

Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.
Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу (живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.

Ознаки агресивності:

• Упертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;
• Забіякуватість, дратівливість;
• Напади гніву, вибухи злості, обурення;
• Намагання образити, принизити;
• Владність, наполягання на своєму;
• Егоцентризм, невміння розуміти інтереси іншого;
• Самовпевненість, завищена самооцінка

Дитина:
• Втрачає контроль над собою;
• Сперечається, лається з дорослими;
• Відмовляється виконувати правила;
• Умисно дратує людей;
• Винуватить інших у власних помилках;
• Сердиться і відмовляється виконувати прохання;
• Буває заздрісною, мстивою;
• Чутливо й швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

Причини агресивності:

• Реакція на приниження гідності дитини, підсміювання,знущання з неї;
• Стиль виховання в сім’ї (гіперопікування та гіпоопікування);
• Вияв суперництва між дітьми у сім'ї з метою отримати перевагу над братами чи сестрами;
• внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиво прагнення до лідерства.
• Владність, наполягання на своєму;
• Соціально – культурний статус родини
• Результат фрустрації - гнітючого переживання, невдачі через незадоволення потреб.
• Повсюдна демонстрація сцен насильства;

Завданнями психокорекційної роботи з агресивними дітьми можуть бути:
• Розвиток уміння виражати свої емоції в соціально прийнятій формі;
• Розвиток уміння розуміти стан іншої дитини;
• Навчання ауто релаксації та способам зняття напруження;
• Розвиток навичок спілкування;
• Формування позитивного само сприйняття на основі особистісних досягнень.

Дітям важливо навчитися «випускати» свою агресивність. Їм можна запропонувати:
• Битися з подушкою;
• Використовувати фізичні силові вправи;
• Рвати папір;
• Намалювати того, кого хочеться побити, і що – небудь зробити з цим малюнком;
• Використовувати «мішечок для криків»;
• Постукати стіл надувними молотком.

Для таких дітей психологи пропонують використовувати:
• Заняття з психогімнастики;
• ігри релаксаційної спрямованості;
• Ігри та вправи на розвиток усвідомлення дітьми негативних рис характеру.

Невстигаючі школярі. Ознаки відставання. Субєктивні причини. Форми та методи корекційної роботи.

Невстигаючі учні не вміють вчитися. Вони не хочуть або не можуть здійснювати логічну обробку засвоюваної теми. Ці школярі на уроках і вдома працюють не систематично, а якщо виявляються перед необхідністю підготувати урок, то або роблять це поспішно, не аналізуючи навчального матеріалу, або вдаються до багаторазового читання його з метою заучування напам'ять, не вникаючи в суть заучуваного. Ці учні не працюють над систематизацією засвоюваних знань, не встановлюють зв'язків нового матеріалу зі старим. Внаслідок цього знання невстигаючих мають безсистемний, фрагментарний характер.
Низька самоорганізація невстигаючих школярів проявляється також у низькому рівні оволодіння такими психічними функціями як пам'ять, сприйняття, уява, а також у невмінні організувати свою увагу, як правило, на уроках невстигаючі школярі неуважні. Сприймаючи навчальний матеріал, вони не прагнуть відтворити його у вигляді образів, картин.

П.П.Булонський, складаючи загальну типологію школярів, виділив і типи невстигаючих.

1. “Поганий робітник”:

o завдання сприймає неуважно, часто їх не розуміє;

o працює пасивно;

o не помічає своїх невдач та труднощів;

o не має чіткого уявлення мети, не планує та не організує свою роботу;

o або працює дуже мляво, або знижує свій темп поступово;

o індиферентно ставиться до результатів своєї роботи.

2. Патологічний:

o емоційність учнів;

o кажуть “не можу” до початку роботи;

o потребують заохочення;

o важко сприймають труднощі та невдачі.

Відставання —це невиконання вимог (або однієї з них), яке має місце на одному з проміжних етапів у межах того відрізку навчального процесу, який є часовою рамкою для визначення успішності. Слово “відставання” позначає і процес накопичення невиконань вимог, і кожний окремий випадок такого виконання.

Ознаки неуспішності

1. Учень не може сказати, в чому труднощі задачі, намітити план її рішення, розв’язати задачу самостійно, вказати, що нового отримано в результаті її розв’язання. Учень не може відповісти на запитання за текстом, сказати, про що нове він із нього довідався. Ці ознаки можна виявити під час розв’язання задач, читання текстів і слухання пояснення вчителя.

2. Учень не ставить запитань стосовно суті досліджуваного, не робить спроб знайти й не читає додаткових до підручника джерел. Ці ознаки виявляються під час вирішення завдань, сприймання текстів, у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання.

3. Учень не активний і не уважний на уроці, коли йде пошук, потрібне напруження думки, подолання труднощів. Ці ознаки можна помітити під час розв’язання задач, сприймання пояснення вчителя, в ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи.

4. Учень не реагує емоційно (мімікою, жестами) на успіх і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе.

5. Учень не в змозі пояснити мету виконуваної вправи, сказати, на яке вона правило, не. виконує приписів правила, пропускає дії, плутає їхній порядок, не може перевірити отримані результати й хід роботи. Ці ознаки виявляються під час виконання вправ, а також під час виконання дій у більш складній діяльності.

6. Учень не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може, викладаючи систему понять, відійти від готового тексту; не розуміє тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ці ознаки виявляються в процесі постановки учнем відповідних запитань.

У даному випадку йдеться не про ті ознаки, за якими можна робити висновки про учня, а ті, що сигналізують, на якого учня й на які його дії слід звернути увагу в ході навчання, щоб попередити вірогідну неуспішність.

 

Причини відставання:

• перевантаження домашніми завданнями;
• невміння працювати самостійно;
• слабка ефективність уроку;
• незадовільна постанова контролю знань;
• побутові умови, негативний вплив батьків;
• пропуски уроків;
• невиконання домашніх завдань.

Причини неуспішності поділяють на:

1) Внутрішні стосовно школяра

─ Недоліки біологічного розвитку:

а) дефекти органів чуття;

б) соматичне ослаблення;

в) особливості вищої нервової діяльності, що негативно впливають на навчання;

г) психологічні відхилення.

─ Недоліки психічного розвитку особистості:

а) слабкий розвиток емоційної сфери особистості;

б) слабкий розвиток волі;

в) відсутність позитивних пізнавальних інтересів, мотивів, потреб.

─ Недоліки вихованості особистості:

а) недоліки в розвитку моральних якостей;

б) недоліки у ставленні особистості до вчителів, колективу, родини тощо;

в) недоліки важкого виховання.

2) Зовнішні стосовно школяра

─ Недоліки освіченості особистості:

а) прогалини в знаннях і спеціальних уміннях;

б) прогалини в навичках навчальної праці.

─ Недоліки досвіду впливу школи:

а) недоліки процесу навчання, навчальних посібників тощо;

б) недоліки виховних впливів школи (вчителів, колективу, учнів тощо).

─ Недоліки впливу позашкільного середовища:

а) недоліки впливу родини;

б) недоліки впливу однолітків;

в) недоліки впливу культурно-виробничого оточення.

 

Є багато причин, серед яких найголовніші такі:

Недостатня зацікавленість Учень переконаний, що шкільна робота не є важливою і не має жодного відношення до його життя та інтересів.

Страх перед невдачею. Учень боїться опинитися у незручному становищі перед своїми товаришами та вчителем і вважає, що безпечніше, уникнути ризику і навіть не намагатися спробувати виконати роботу на високому рівні.

Хибні цінності. Учневі набагато важливіше виглядати перед своїми товаришами «крутим», ніж компетентним й успішним у навчанні.

Навчальні проблеми. Учень намагається зрівнятися зі своїми однокласниками, які добре навчаються, однак може легко здатися після невдачі.

Недостатнє навантаження. Байдужість до шкільної роботи може бути викликана завданнями, рівень яких нижчий від рівня здібностей учня.

Потреба уваги. Учень може намагатися привернути увагу викладача й одержати підтримку від нього, вдаючи безпомічного.

Емоційне перевтомлення. За недостатнім інтересом до навчання чи невмінням зосередитися можуть стояти тривога, перевтомлення чи депресія.

Низькі очікування. Низькі академічні очікування батьків чи викладачів можуть зумовити недостатню старанність учня у досягненні успіху.

Вираження незадоволення. Низька успішність учня у школі може бути своєрідним актом протесту проти тиску з боку батьків, які вимагають надто високих результатів у навчанні.

 

Надання допомоги учням з низьким рівнем підготовки

─ створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування;

─ зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки;

─ пропозиція учнем зразкового плану відповіді;

─ дозвіл користуватися наочним приладдям, яке допомагає викладати суть явища;

─ стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою;

─ застосування до учнів з низьким рівнем підготовки заходів щодо підтримання інтересу й використання запитань, які з’ясовують ступінь розуміння учнями навчального матеріалу;

─ залучення їх як помічників до підготовки приладів, дослідів тощо;

─ залучення до висловлення пропозицій у проблемному навчанні, до висновків та узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем;

в ході самостійної роботи учнів на уроці:

─ поділ завдань на дози, етапи, вичленення в складних завданнях ряду простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше;

─ нагадування прийому й способу виконання завдання;

─ вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило;

─ посилання на правила і властивості, необхідні для вирішення завдань, вправ;

─ інструктування про раціональні шляхи виконання завдань, вимога до їхнього оформлення;

─ стимулювання самостійних дій школярів, які не встигають.

─ більш ретельний контроль за їхньою діяльністю, вказівки на помилки, перевірка, виправлення;

під час організації самостійної роботи:

─ вибір для груп з низьким рівнем підготовки найбільш раціональної системи, вправ, а не механічне збільшення їх кількості;

─ більш докладне пояснення послідовності виконання завдання;

─ попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток зі спрямовуючим планом дій.

Створених ситуації успіху. Поставити учню таке завдання, яке він насправді здатен успішно виконати. Потрібно складати завдання так, щоб перша його частина була простою. Якщо учень відчуває задоволення від успіху, він, як правило, стає більш впевненим з більшим бажанням ризикуватиме під час виконання наступної частини завдання.

Звертання особливої уваги на таланти здібності учнів.

Зробити навчання розвагою. (головоломки, загадки, ребуси)

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Гуманістичні інновації у початковій освіті в Україні пов’язані з утвердженням у шкільній практиці особистісно орієнтованого підходу, зі створенням всіх умов для розкриття особистості учня, з реалізацією полікультурного підходу до формування змісту освіти, з її гуманітаризацією. Навчання набуває суб’єкт-суб’єктного характеру і його пріоритетним завданням стає цілісний розвиток особистості дитини, спрямування її на творчість та самореалізацію.

На сьогодні в системі початкової освіти можна виділити такі типи шкіл:

1. Традиційна школа

2. Спеціалізована школа (з поглибленим вивченням одного або комплексу предметів).

3. Інноваційна (авторська) школа. Цей тип школи заснований на авторських розробках, використанні окремих педагогічних технологій, нових методів і засобів навчання і т.п.(програму розвитку дітей „Росток”. Автор – Пушкарьова Т.О., програма всебічного розвитку дитини „Крок за кроком”, · технологія гнучкої диференціації освіти в школі „АЗІМУТ”(альтернативність, зацікавленість, ініціативність, мотивація, усвідомленість, творчість). Автор – Подмазін С.І. (Вальдорфська педагогічна технологія, технологія саморозвитку М.Монтессорі). Школа розвивального типу (Ельконін Д.Б., Давидов В.В., Дусавицький О.К.).

Ознаки та причини агресивної поведінки дитини. Форми та методи корекційної роботи.

Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.
Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу (живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.

Ознаки агресивності:

• Упертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;
• Забіякуватість, дратівливість;
• Напади гніву, вибухи злості, обурення;
• Намагання образити, принизити;
• Владність, наполягання на своєму;
• Егоцентризм, невміння розуміти інтереси іншого;
• Самовпевненість, завищена самооцінка

Дитина:
• Втрачає контроль над собою;
• Сперечається, лається з дорослими;
• Відмовляється виконувати правила;
• Умисно дратує людей;
• Винуватить інших у власних помилках;
• Сердиться і відмовляється виконувати прохання;
• Буває заздрісною, мстивою;
• Чутливо й швидко реагує на різні дії оточуючих (дітей і дорослих), які нерідко дратують її.

Причини агресивності:

• Реакція на приниження гідності дитини, підсміювання,знущання з неї;
• Стиль виховання в сім’ї (гіперопікування та гіпоопікування);
• Вияв суперництва між дітьми у сім'ї з метою отримати перевагу над братами чи сестрами;
• внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиво прагнення до лідерства.
• Владність, наполягання на своєму;
• Соціально – культурний статус родини
• Результат фрустрації - гнітючого переживання, невдачі через незадоволення потреб.
• Повсюдна демонстрація сцен насильства;

Завданнями психокорекційної роботи з агресивними дітьми можуть бути:
• Розвиток уміння виражати свої емоції в соціально прийнятій формі;
• Розвиток уміння розуміти стан іншої дитини;
• Навчання ауто релаксації та способам зняття напруження;
• Розвиток навичок спілкування;
• Формування позитивного само сприйняття на основі особистісних досягнень.

Дітям важливо навчитися «випускати» свою агресивність. Їм можна запропонувати:
• Битися з подушкою;
• Використовувати фізичні силові вправи;
• Рвати папір;
• Намалювати того, кого хочеться побити, і що – небудь зробити з цим малюнком;
• Використовувати «мішечок для криків»;
• Постукати стіл надувними молотком.

Для таких дітей психологи пропонують використовувати:
• Заняття з психогімнастики;
• ігри релаксаційної спрямованості;
• Ігри та вправи на розвиток усвідомлення дітьми негативних рис характеру.