Тема 8. Проблемні сім’ї і проблемні діти: можливості діагностики

Завдання 1. Систематизувати існуючі уявлення про проблемні сім’ї та розробити типологію проблемної сім’ї.

 

Сім'я - це мала соціальна група, важлива форма організації особистого побуту, яка заснована на родинній співдружності та родинних зв'язках. Як соціальний інститут, сім'я виконує різноманітні функції:

• господарсько-побутову;

• виховну;

• емоційну;

• первинного соціального контролю;

• духовного і культурного спілкування;

• сексуально-еротичну.

Будь-яка сім'я є інтимною соціальною групою, життя в якій характеризується власною специфікою; люди, які її створюють - індивідуальні й неповторні. Головне, що відрізняє сім'ї, - це характер атмосфери, яка панує в родинних взаєминах.

Сім'я може бути як могутнім чинником розвитку, емоційно-психологічної підтримки особистості, так і джерелом психічної травми людини, а також пов'язаними з нею різноманітними розладами особистості.

Учені виділять два типи психолого-педагогічної атмосфери в сім'ї - сприятливий та несприятливий. Представниками такої теорії розподілу є Л. Алєксєєва, І. Гребенніков, С. Кулаков, В. Сердюк, В. Степанов, І. Шилов.

На сімейну атмосферу, стан її перспектив людина реагує протягом усього життя, саме сім'я має найбільший вплив на особистісний розвиток, тут формується ставлення дитини до самої себе та оточуючих людей, відбувається первинна соціалізація, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються основні життєві цінності. Батьки природнім шляхом впливають на дітей через механізми наслідування, ідентифікації та інтеріоризації зразків батьківської поведінки. Сімейне виховання є індивідуальним і не може бути замінено ніякими сурогатами анонімного виховання, в якості унікального каталізатора слугують родинні почуття, а відсутність сімейного виховання або його недоліки майже неможливо компенсувати у подальшому житті людини.

Здатність сім'ї реалізовувати свою виховну функцію більшість дослідників пов'язують із такими чинниками:

• психолого-педагогічним кліматом;

• сімейною атмосферою;

• системою міжособистісних взаємин;

• характером ставлення до дітей, їх інтересів, потреб;

• рівнем психолого-педагогічної та загальної культури батьків;

• способом життя родини;

• структурою і типологічними особливостями.

Сім'я є безпосереднім середовищем, яке формує моральні цінності дитини. Головними каналами, по яких здійснюється вплив на дитину в сім'ї, виступають батьківська любов, батьківський авторитет, моральні орієнтації батьків, психологічний клімат у родині. Як результат позитивного впливу названих чинників у дитини формується сприятлива позиція в родині, почуття захищеності, емоційне благополуччя, а засвоєні моральні еталони стають орієнтирами подальшої поведінки. За наявності негативних впливів поведінка дитини істотно спотворюється, внаслідок чого вона може стати на шлях правопорушень і навіть злочинів. Останнім часом у результаті посилення кризових процесів у різних сферах життя: економічній, соціальній, духовній збільшилась кількість сімей, які по-різному, але однаково дезадаптивно впливають на розвиток особистості дитини, на її виховання.

Як показують дані наукових досліджень проблем, які виникають у дітей із проблемних сімей, умовно можна класифікувати як соціальні, правові, медичні, психолого-педагогічні. Зазначимо, що вкрай рідко можна спостерігати лише один тип сімейних проблем: зазвичай, усі вони взаємообумовлені та взаємопов'язані. Так, соціальна невлаштованість батьків призводить до психологічної напруги, відсутність матеріальних прибутків впливає на якість харчування дітей і, відповідно, викликає гострі та хронічні хвороби, затримку фізичного та інтелектуального розвитку.

Соціальна відстороненість батьків провокує апатичне ставлення до життя, пасивність та саморуйнування особистості. Психолого-педагогічне невігластво обумовлює низький особистісний розвиток дитини, психічні порушення, протиправні дії та вчинки.

Отже, проблемна сім'я - це сім'я, в якій дитина переживає моральний та матеріальний дискомфорт, стресові ситуації, жорстокість, насилля, зневажливість, відторгнення. Виховні впливи в таких сім'ях мають хаотичний, нецільовий, дестабілізуючий, асоціальний характер

 

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім'ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім'ї. До неблагополучних відносяться сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім'ї характеризуються певними негативними проявами:

- батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

- з низьким морально-культурним рівнем батьків;

- неповні сім'ї;

- зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

- зовні благополучні сім'ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім'ї у яких:

- спілкування батьків з дітьми носить формальний характер; відсутня єдність вимог до дитини;

- безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

- надмірна батьківська любов;

- надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

- має місце насильство стосовно до жінки, дитини;

- не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистості дитини. Останнім часом стали звертати на себе увагу сім'ї так званих

«Нових українців», які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей, їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін.

Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім'ї ми відносимо до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В.О. Сухомлинський зазначав, що в такій сім'ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі відносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру слід берегти.

Благополучна сім'я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім'ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.

Та сім'я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім'ї свої права і свої обов'язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім'я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім'я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

 

Завдання 2. Сформулювати моделі найтиповіших проблемних дитячо-батьківських стосунків та розробити рекомендації з їх оптимізації.

 

Більшість авторів виділяють такі параметри взаємодії батьків з дитиною:

- автономія - контроль (Є. С. Шеффер, Р. К. Белл, С. Броуді, Є. Є. Маккобі, В. Шутц);

- відкидання - прийняття (А. Рое, М. Сегельман, А. І Захаров, Д. І. Ісаєв, А. Я. Варга);

- вимогливість (Є. Є. Маккобі, О. Коннер, П. Слатер);

ступінь емоційної близькості, прихильності (Дж. Боулбі, Г. Т. Хоментаускас);

- строгість (Є. Є. Маккобі, П. Слатер);

- непослідовність - послідовність (С. Броуді, Є. Є. Маккобі, А. І. Захаров).

Причина конфлікту є тим пунктом, навколо якого розвертається конфліктна ситуація. Можна виділити наступні типи причин:

1. Наявність протилежних орієнтацій. У кожного індивіда і соціальної групи є певний набір ціннісних орієнтацій відносно найбільш значущих сторін соціального життя. Всі вони розрізняються і звичайно протилежні. У момент прагнення до задоволення потреб, при наявності заблокованих цілей, досягнути яких намагаються декілька індивідів або груп, протилежні ціннісні орієнтації приходять в зіткнення і можуть стати причиною виникнення конфліктів.

Конфлікти внаслідок протилежних ціннісних орієнтацій надто різноманітні. Найбільш гострі конфлікти з'являються там, де існують відмінності в культурі, сприйнятті ситуації, статусі або престижі. Конфлікти, причиною яких служать протилежні орієнтації, можуть протікати в сферах економічних, політичних, соціально-психологічних і інших ціннісних орієнтацій.

2. Ідеологічні причини. Ідеологічна причина конфлікту полягає в різному відношенні до системи ідей, які виправдовують і узаконюють відносини субординації, домінування і основоположні світогляди у різних груп суспільства.

3. Причини конфлікту, що полягають в різних формах економічної та соціальної нерівності. Цей тип причин пов'язаний зі значними відмінностями в розподілі цінностей між індивідами чи групами. Нерівність в розподілі цінностей існує повсюдно, але конфлікт виникає тільки при такій величині нерівності, яка розцінюється як вельми значна.

4. Причини конфліктів, лежачі у відносинах між елементами соціальної структури. Конфлікти з'являються внаслідок різного місця, яке займають структурні елементи в суспільстві, організації або впорядкованій соціальній групі. Конфлікт з цієї причини може бути пов'язаний, по-перше, з різними цілями, переслідуваними окремими елементами. По-друге, конфлікт з цієї причини буває пов'язаний з бажанням того або іншого структурного елемента зайняти більш високе місце в ієрархічній структурі.

Будь-яка з перерахованих причин може послужити поштовхом, першим щаблем конфлікту тільки при наявності певних зовнішніх умов. Що ж повинно трапитися, щоб виник конфлікт, щоб актуалізувалася відповідна причина? Очевидно, що крім існування причини конфлікту навколо неї повинні скластися певні умови, що служать живильним середовищем для конфлікту.

Сім`я для дитини - це місце народження і основне місце існування, В сім"ї у його є близькі люди, які розуміють його і приймають таким, який він є, здоровий або хворий, добрий або не дуже, поступливий або колючий і зухвалий – там він свій.

Сім`я - це певний морально-психологічний клімат, для дитини це перша школа відносин з людьми. Створюючи умови для виховання здорової особи в сім"ї, необхідно враховувати наступні чинники:

1. Дитина - не просто продукт виховання. Він сам осмислює сім"ю і себе в ній, визначає свою поведінку, відношення до сім"ї і до себе самого. До певної міри дитина - вихователь себе.

2. Діти унаслідок свого обмеженого досвіду, своєрідного мислення інакше сприймають і оцінюють те, що відбувається навколо. Зрозуміти їх поведінку, емоції, переживання і допомогти їм можна, лише поглянувши на світ їх очима.

3. На дітей впливають не тільки наші навмисні дії, але в рівному або навіть більшому ступені всі особливості поведінки батьків.

Основна проблема батьків полягає в невмінні забезпечити емоційно рівні, взаємоприйнятні, гнучкі і безпосередні відносини з дітьми. Унаслідок своїх розбіжностей і особових особливостей батьки не можуть вчасно і погоджено адаптуватися до дитини, що вимагає індивідуального, емоційно щадного, терплячого і довірчого відношення. В результаті у дитини виникають емоційні порушення, що створюють певні проблеми для подальшої адаптації у відносинах з батьками, які реагують на це афектним і суперечливим чином, ще більш розходившись в думці один з одним. Так виникає патологічний круг порушених сімейних відносин.

В результаті проведеного дослідження відносин між дітьми і батьками в сім"ї була підтверджена припущення про те, що батьківське відношення визначає відношення підлітка до батьків. Батькам здається абсолютно природним і нормальним підлегле і залежне положення дитини. Це звичайне відношення дорослого до дитини, а найчастіше дорослі не завжди знають, як їм треба поводитися з дітьми. Тому недивно, що портрет батьків очима дитини виглядає краще, ніж портрет дитини очима батьків.

Практика та дослідження відносини між дітьми і дорослими, підтверджуються рядом рекомендацій, котрі мусять стати попутчиком на життєвому шляху батьків. Приймаючи до уваги ці рекомендації, дитячо-батьківські відносини мусять прийняти зовсім інший відтінок, а отже кардинально змінити зміст та колорит цих взаємин:

1. Батьки, повинні вчитися поважати унікальність, універсальність і недоторканність особи дитини.

2. Завжди прагнути розуміти дитину, увійти до його образу мислення, вчитеся розбиратися в мотивах вчинків дітей.

3. Дозвольте дитині на практиці усвідомити свою поведінку або відчути на ділі результати своїх дій.

4. Пам`ятаєте, ключ до зміни поведінки дитини лежить в зміні відносин між батьками і дитиною.

5. Цінуйте і заохочуйте здатності своєї дитини ухвалювати рішення, що впливають на його життя.

6. Зменшуйте спроби контролювати життя дитини і надати допомогу і підтримку.

7. Станьте другом вашої дитини.

8. Будьте ласкаві і ввічливі у відношенні з дитиною і надайте допомогу і підтримку.