Корекція дихальних розладів у загальній фізичній реабілітації

ПРИ СКОЛІАТИЧНІЙ ХВОРОБІ

У статті подано результати реабілітаційного впливу занять лікувальної фізкультури на тонус дихальних м’язів та основні характеристики якості дихання у дітей 13 років з ІІ ступенем сколіозу грудної локалізації.

Ключові слова: сколіотична хвороба, лікувальна фізкультура, дихальні проби, фізична реабілітація.

Лікування сколіотичної хвороби складається з трьох взаємозалежних ланок: мобілізації викривленого відділу хребта, корекції деформації і стабілізації хребта в положенні досягнутої корекції і спрямоване на усунення патологічних змін інших органів і систем організму хворого [5]. Основною і найбільш важкою задачею, вирішення якої визначає успіх лікування в цілому, є, власне, не обмежена мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в скоригованому положенні. Ефективне лікування сколіотичної хвороби, тобто зменшення структурної деформації хребців і компенсація порушених функцій дихання та кровообігу, може бути досягнуте тільки тривалим наполегливим лікуванням протягом усього періоду росту хребта з обов’язковим комплексним використанням ортопедичного лікування [6]. Цей процес дуже складний і не завжди успішний.

З розвитком процесу виділяють непрогресуючий, повільно прогресуючий і бурхливо прогресуючі сколіози. Більше 50% сколіозів не прогресують і залишаються сколіозами І ступеня, 40% повільно прогресують, а 10% усіх прогресують бурхливо і за 2-3 роки досягають вже ІІІ ступінь розвитку, нерідко з формуванням реберного горба [3,]. Особливо небезпечний пубертатний період розвитку дитини, під час якого відбувається бурхливий ріст скелета. З його початком плин сколіозу різко погіршується. При відсутності лікування швидкість прогресування хвороби збільшується в 4-5 разів, тому необхідний контроль за ростом і розвитком дитини. Абсолютна величина росту не впливає на перебіг сколіозу, що визначаєтья спостереженням за кривою швидкості росту. Із закінченням росту хребта, як правило, припиняється прогресування сколіотичної хвороби і, отже, можна говорити про припинення надзвичайно активних реабілітаційних заходів [3].

Провідна роль у реабілітації хворих зі сколіозами належить ЛФК [6]. Клініко-фізіологічним обґрунтуванням до застосування засобів ЛФК у комплексній реабілітації є зв’язок умов формування і розвитку кістково-зв’язкового апарату хребта з функціональним станом м’язової системи. ЛФК сприяє формуванню раціонального м’язового корсета, що утримує хребетний стовп у положенні максимальної корекції. При неповній корекції ЛФК забезпечує стабілізацію хребта і перешкоджає прогресуванню хвороби. Застосовуються загальрозвиваючі, дихальні і спеціальні вправи [4].

Спеціальними є вправи, спрямовані на корекцію патологічної деформації хребта – вправи, що коригують. Вони можуть бути симетричними, асиметричними, деторсіонними.

Симетричні вправи не порушують виниклих компенсаторних пристосувань і не призводять до розвитку противикривлень. Важливою перевагою цих вправ є простота їхнього підбору і методика проведення, яка не потребує обліку складних біомеханічних умов роботи деформованого хребтово-рухового сегмента.

Асиметричні коригуючі вправи використовуються з метою зменшення сколіотичного викривлення. Вони підбираються індивідуально і впливають на патологічну деформацію локально. Асиметричні вправи тренують ослаблені і розтягнуті м’язи.

За допомогою деторсійних вправ досягається обертання хребців убік, протилежний торсії, корекція сколіозу вирівнюванням таза, розтягування скорочених і зміцнення розтягнутих м’язів у поперековому і грудному відділах хребта [7].

Загально-розвиваючі вправи мають загально-зміцнювальний характер стосовно всіх м’язових груп силового і швидкісно-силового спрямування. До них відносяться вправи на рівновагу, корекцію руху, витяжіння і розслаблення.

Для дітей, що займаються коригуючою гімнастикою, велике значення мають дихальні вправи, тому що в них зазвичай слабко розвинута і, нерідко, деформована грудна клітка. Тому слід акцентувати увагу на поєднанні вправ з механізмом дихання.

Мета нашого дослідження полягає у вивченні впливу ЛФК на стан м’язів корсету тулуба та дихальну функцію легенів за частотою дихання, гіпоксичними пробами у дітей з правобічними та лівобічними грудними сколіозами ІІ ступеня на різних етапах фізичної реабілітації.

У процесі дослідження було сформовано дві експериментальні групи – ЕГ-П (правобічний грудний сколіоз) і ЕГ-Л (лівобічний грудний сколіоз) по 10 дітей кожна у віці 13 років з однаковим рівнем фізичного розвитку. В ЕГ-П діти додатково займалися сеансами ЛФК за методикою Євмінова на похилій площині із залученням ізометричних та деторсійних вправ.

В процесі дослідження ми поділили сколіози за формою викривлення й ознакою складності на прості і складні [1].

Прості сколіози характеризуються однією дугою викривлення, з відхиленням хребта в один бік. Хребетний стовп при цьому нагадує букву С. Прості сколіози можуть бути локальними і тотальними. Локальні сколіози захоплюють один з відділів хребта. Як правило, вони утворюються в його рухливих частинах (шийний, поперековий, грудний сколіоз). Тотальні сколіози захоплюють весь хребет, утворюючи при цьому велику дугу викривлення. Саме такі школярі і склали ЕГ-П.

Складні сколіози характеризуються двома і більше викривленнями хребта в декількох напрямках. Нами було визначено три різновиди сколіозів:

1) S-подібний сколіоз – з верхньою дугою викривлення;

2) дугоподібний сколіоз – с верхньою дугою викривлення вправо, а нижньою вліво;

3) потрійний сколіоз, що має три вигини – у шийному, грудному і поперековому відділах хребта [1, 2].

Діти зі складними лівобічними сколіозами грудного відділу хребта ІІ ступеню склали ЕГ-Л.

ЛФК проводилася у формі занять коригуючою лікувальною гімнастикою груповим методом. Індивідуалізація лікувального впливу досягалася комплектуванням груп з однорідними деформаціями, одного віку, а також призначенням індивідуальних вправ і дозуванням. Досліджувані групи склали діти 13-ти років. Впродовж року заняття проводилися 3 рази на тиждень по 30-45 хв. і поділялися на 3 частини.

Підготовча частина містила організацію групи для заняття, ходіння з різноманітними рухами верхніх кінцівок, вправами для покращення тонусу м’язів плечового пояса і рухливості у плечових суглобах.

Ходіння з підніманням прямих ніг, ніг, зігнутих у коліннних суглобах, пересування навприсядки, «стрибок жаби», «хід слона», «кроки ведмедя», ходіння на п’ятах, на пальцях, на зовнішньому краї ступні, перекачування з п’яти на пальці, ходіння в різному темпі і різних напрямках («змійкою», спиною вперед). На закінчення залучався короткочасний біг та дихальні вправи.

В основній частині заняття застосовувалися спеціальні індивідуально підібрані коригуючі вправи на загальну і силову витривалість м’язів черевного преса, спини, грудної клітки, що сприяють утворенню раціонального м’язового корсета, вправи для корекції деформації ніг в комплексі методики Євмінова на похилій площині в поєднанні з дихальними вправами за принципом максимального статичного розвантаження хребта [4, 7].

Симетричні вправи не порушують виниклих компенсаторних пристосувань і не призводять до розвитку противикривлень. Асиметричні коригуючі вправи використовувалися з метою зменшення сколіотичного викривлення. Вони підбиралися індивідуально і впливали на патологічну деформацію локально. Асиметричні вправи застосовувалися на боці грудного сколіозу опускалося надпліччя, плече поверталося назовні, при цьому лопатка приводилася до серединної лінії тіла. В цей момент і відбувалася корекція реберного вибухання. На протилежному боці грудного сколіозу піднімалося надпліччя і плече поверталося вперед і до середини, лопатка при цьому відтягувалася назовні. При активному задіянні надплічь, плечей і лопаток поворот тулуба не допускався. При асиметричних вправ відбувалося розтягування верхньої ділянки трапецієподібного м’яза і зміцнення лопаткових м’язів на боці сколіозу. При цьому враховувалося основне правило: при правобічному грудному сколіозі вправи спрямовані проти скручування хребців виконувалися за годинниковою стрілкою, при лівобічному – протии годинникової стрілки [3].

У заключній частині застосовувалися вправи на розслаблення, повільне ходіння зі збереженням правильної постави, дихальні вправи.

Темп вправ, спрямованих на силовий розвиток окремих м’язових груп, а також у вправах коригуючого характеру, зазвичай, середній і повільний. Заняття проводилися з урахуванням функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем, для чого оцінювався вплив навантажень на зміну частоти пульсу і його відновлення, а також загальної тренованість за найпростішими функціональними пробам (20 присідань, 30 стрибків).

Всі реабілітаційні заняття здійснювалися з дотриманням нормативних показників, установлених для дітей А.М. Рейзманом і Ф.Н. Багряним: для м’язів-розгиначів тулуба в 11-13 років – 1,5-2 хв.; для м’язів живота – 20-25 рухів, у темпі, що не перевищує 16 рухів за хвилину. Показники функціональних проб забезпечували диференційований підхід до призначення індивідуального комплексу на заняттях лікувальною гімнастикою.

Курс ЛФК тривав – 1,5-2 місяці з перервами між курсами 1-2 місяця. У рік діти проходили 2-3 таких курси ЛФК, що дозволило виробити стійкий динамічний стереотип правильної постави.

В процесі занять було виділено підготовчу (1-2 тижні), основну (45 тижнів) і заключну (1-2 тижні) частини курсу ЛФК. У підготовчій частині курсу використовувалися знайомі вправи з малою і середньою кількістю повторень. Так створювалося зорове сприйняття правильної постави й уявне її формування, що підвищило рівень загальної фізичної підготовленості. В основній частині курсу ЛФК збільшувалася кількість повторень кожної вправи задля корекції наявних порушень постави. У заключній частині курсу ЛФК навантаження знижувалося. Впродовж усього курсу змінювалися розвантажувальні вихідні положення лежачи на спині, на животі, на боці, стоячи, на колінах. Через кожні 2-3 тижні занять оновлювалося 20-30% вправ. Загалом школярі виконували 3-4 комплекси ЛГ на один курс ЛФК.

В результаті експериментальних досліджень виявилося, що існують істотні розходження у показниках ЕГ-П та ЕГ-Л стосовно функціонального стану м’язів, які формують сколіотичну ортоградну позу. Так у дітей з правобічними (ЕГ-П) сколіозами статична силова витривалість м’язів спини склала 54,25±2,08с, що на 5% нижче показника у дітей з лівобічними (ЕГ-Л) сколіозами (Р<0,05).

Тонус м’язів живота у дітей обох груп на початку експерименту суттєво не відрізнявся, що дає змогу констатувати слабкість м’язевого корсету тулуба (табл. 1).

Таблиця 1