Проблема районування антропогенних ландшафтів поділля за особливостями зооценотичної структури

Проаналізовано сучасний стан вивчення та формування схем зоогеографічного районування Поділля. Визначено, що критерії їх виділення суттєво вирізняються через відмінності у виборі провідних чинників. Встановлено, що за особливостями видового різноманіття наземних хребетних тварин та їх територіальним розподілом можна виділити 6 антропогенно-зооценотичних райони, кожен із яких характеризується різним співвідношенням площ антропогенних ландшафтів, що відображається відповідним чином і на структурі зооценозів.

Ключові слова: антропогенні ландшафти, зоогеографічне районування, зооценотична структура.

Територіальна диференціація зооценозів невід’ємно взаємопов’язана із природною зональністю, яка є найважливішим чинником еволюційних перетворень, географічного розповсюдження видів, генезису фауни, формування властивих лише окремо взятим ландшафтам угруповань тварин. Як зазначає Ю.І. Чернов значення зонально-кліматичних градієнтів середовища в тих або інших сферах організації біосфери далеко нерівноцінне. Якщо за відношенням до одних явищ, наприклад структури зооценозів, географічна зональність – чинник, що визначає головні закономірності, то до інших – це лише окремий випадок варіювання середовища. Іншими словами, при розгляді ролі географічної зональності в організації біосфери необхідний строго аналітичний, диференційований підхід [2].

Вчення про географічну зональність, обґрунтоване працями А. Гумбольдта, В. Докучаєва, Л.С. Берга необхідно розглядати не лише із загальногеографічної точки зору, але й із позицій галузевих наук. Це явище знайшло широке застосування в геоботаніці, ґрунтознавстві, геохімії, зоогеографії тощо. Проте галузеві науки не подають спеціального аналізу проблемам зональності, а констатують лише фактичні результати наявності чи відсутності того чи іншого виду на конкретній території.

Ю.І. Чернов зауважує, що антропогенні умови є могутнім чинником розширення зональних меж поширення наземних тварин. За рахунок чого зооценотичний склад окремих ландшафтних комплексів значно збагачується. Багато транспалеарктичних і космополітних синантропних форм у минулому були типовими представниками зональної фауни. Один з найяскравіше виражених космополітних синантропів — миша хатня, в минулому – типовий степовий вид. Сич хатній – типовий птах пустель і сухих степів, де він гніздиться в норах гризунів. Але, перейшовши до гніздування у будівлях, він розселився майже по усій Європі до Балтійського моря і більшої частини Азії [2].

На теперішній час суттєва відмінність представлена в усіх існуючих схемах зоогеографічного районування. Це пов’язано із тим, що науковці у своїх працях оперували різним кількісним та якісним фактичним матеріалом.

Праці, в яких подаються будь-які відомості про зоогеографічне районування Поділля нечисленні. У більшості з них територія розглядається в контексті крупніших територіальних одиниць, у які вона входить.

Історія розвитку зоогеографічного районування території Поділля починається з 1882 р., коли вийшла з друку класична праця М.А. Мензбіра «Орнитологическая география Европейской России». Вченим виділено зоогеографічні одиниці відповідного таксономічного рівня та вказано на їх взаємозв’язок та субординацію.

Більш детальну схему зоогеографічного районування на початку ХХ ст. подає Браунер (1907), яке побудоване на основі особливостей поширення багатьох класів тварин.

Зоогеографічному районуванню колишньої території Волино-Подільського плато присвячують свої роботи зарубіжні автори Е. Ромер (1928), Р. Кунце і Я. Носькевич (1938).

Значний внесок у розвиток зоогеографічної науки, а відповідно і у вивчення питань особливостей зоогеографічного районування території Поділля займались також В.П. Храневич (1925) Л.А. Портенко (1928), Н.В. Шарлемань (1937), І.І. Пузанов (1938, 1949), Б.А. Кузнєцов (1950), А. А. Мигулін (1956), Ф.І. Страутман (1958), Л.Ф. Назаренко (1959), М.А. Воїнственський (1960), Н.Н. Щербак (1988), Л.М. Кукуруза (2006) тощо.

Як уже згадувалось, усі згадані схеми зоогеографічного районування різняться між собою не лише на локальному або регіональному рівнях, суттєві відміни простежуються і на планетарному рівні. А саме, відрізняється навіть кількість фауністичних царств (областей). Що за собою веде й відміни у структурі дрібніших таксономічних одиниць.

Окрім того, проблема полягає ще й у тому, що жодне із перелічених районувань не враховує особливості зооценотичної структури сільськогосподарських (які складають до 85% території Поділля), селитебних (до яких приурочені синантропні та урбанофільні тварин, які в загальній зооценотичній структурі значно перевищують антропоофобі види) та водних антропогенних ландшафтів (їх формування значно розширює видове різноманіття лімнофільних видів).

Інший аспект проблеми полягає у тому, що в основу зоогеографічних районувань, як правило беруть поширення реліктових та ендемічних видів, не враховуючи тим самим видів-домінантів конкретно взятої території. Як на нашу думку, такий підхід є не завжди правдивим, оскільки це вносить значні відміни між реально існуючими зооценозами та «віртуально» створеними неіснуючими абстрактними комплексами.

Як бачимо, вивчення шляхів і джерел формування зооценозів антропогенних ландшафтів, не отримало до цього часу належної уваги. Тому й у зв’язку із невирішеністю цієї проблеми постає необхідність у доповненні наявних схем зоогеографічних районувань, із врахуванням особливостей структури зооценозів у сучасних реально існуючих ландшафтах.

Проаналізувавши структуру зооценозів різних класів антропогенних ландшафтів (сільськогосподарських, лісових та водних антропогенних, селитебних, дорожніх, промислових, белігеративних та рекреаційних) встановлено, що географічна зональність не завжди чітко простежується у просторовій диференціації тварин досліджуваної території.

Г.І. Денисик наголошує, що не на всі антропогенні ландшафти зональні чинники діють однаково. Так на функціонування сільськогосподарських, лісових антропогенних та рекреаційних ландшафтів природні особливості тієї чи іншої смуги відображаються безпосередньо; значно менше вони впливають на селитебні та водні антропогенні комплекси і лише посередньо – на розвиток промислових, дорожних та белігеративних. Особливості прояву зональних чинників залежать також від структурної організації антропогенних ландшафтів. Після формування, розвиток власне антропогенних ландшафтів цілком підпорядкований природним (зональним) умовам. Функціонування, наприклад, сільськогосподарських та водних ландшафтно-інженерних, а тим більше промислових, селитебних та дорожних ландшафтно-технічних систем, лише частково визначається зональними чинниками [1].

Метою дослідження є виявлення основних регіональних чинників у розподілі зооценозів, їх узагальнення, порівняння з існуючими зоогеографічними районуваннями та розробка сучасного антропогенно-зооценотичного районування.

Виклад основного матеріалу. Значення тварин в процесах, що протікають у ландшафтах досить різноманітне. Воно залежить від різних факторів і перш за все від самої структури зооценозу. Вивчення географічних особливостей поширення тварин та їх картографування є одним із важливих завдань сучасного антропогенного ландшафтознавства.

Рис. 1. Схема районування антропогенних ландшафтів із врахуванням зооценотичної структури

Позначки:

Зона	Підзона	Край	Район
Лісопольова	Центральна	Подільський	1. Придністерський
2. Товтровий
3. Західно-Подільський
4. Центрально-Подільський
Прибузький	5. Побузько-Роський
Північна	Волино-Малополіський	6. Малополіський

Обов’язковим елементом створення зоогеографічних карт є вивчення ландшафтної структури території, що є основою для будь-якого виду районування. Це створює для зоогеографів певну проблему, оскільки необхідно проводити комплексне дослідження території, що можливо лише за умови наявності фахівців із багатьох природничих наук. Окрім того, недостатній розвиток зоогеографічних знань полягає у складності проведення кількісних обліків наземних тварин та екстраполяції їх результатів на значні території. Це пов’язано в першу чергу з особливостями екології різних видів тварин, в тому числі й їх рухливістю та різкими коливаннями чисельності. Разом з тим, без кількісної оцінки тварин неможливі ні виявлення основних географічних закономірностей структури їх угруповань, біоценозів і біосфери в цілому, ні з’ясування їх місця та значення в природних процесах і кругообігу речовин [2].

Врахувавши регіональний розподіл антропогенних ландшафтів, їх співвідношення із структурою наземних хребетних тварин в окремо взятих ландшафтних комплексах, в межах Поділля було виділено 6 антропогеннно-зооценотичних райони: Придністерський, Товтровий, Побузько-Слуцький, Центрально-Подільський, Західно-Подільський та Поліський (рис. 1).

Таким чином, встановлено, що поряд із зоогеографічним районуванням (відображає зональний аспект поширення зооценозів) неодмінно потрібно враховувати й антропогенно-зооценотичне районування (відображає реально існуючу сучасну структуру зооценозу). Аналіз видового різноманіття наземних хребетних тварин та їх територіальний розподіл дозволив нам виділити 6 антропогенно-зооценотичних райони, кожен із яких характеризується різним співвідношенням площ антропогенних ландшафтів, що відображено й на структурі зооценозів.

Список використаних джерел:

1. Денисик Г.І. Лісополе України / Г.І. Денисик. – Віниця: ПП Видавництво «Тезис», 2001. – 284 с.

2. Чернов Ю.И. Природная зональность и животный мир суши / Ю.И. Чернов. – М.: Мысль, 1975. – 222 с.

The current state of studying and formation of schemes of zoogeographical division into districts of Podolia is analysed. It is defined that criteria of their allocation very much differ because of differences at a choice of leading factors. It is established that on features of a specific variety of land vertebrate animals and their territorial distribution it is possible to allocate 6 anthropogenous zoocommunities areas, each of which is characterised by a various parity of the areas of anthropogenous landscapes that is displayed by appropriate amount and on structure of zoocenose.

Key words: anthropogenic landscapes, zoogeographic zoning, structure of zoocenose.

 

Отримано 27.06.2014 р.

 

УДК 669.2/.8

І.П. Рибак

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка,

м. Кам’янець-Подільський