Лекція 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Лекція 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога



Основи психокорекції

Курс лекцій

Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки

Напрям підготовки: 6.030102 ПСИХОЛОГІЯ

6.030103 ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

ІІІ курс

РОЗРОБНИК:

Мазяр О.В., старший викладач кафедри соціальної та практичної психології

Житомир – 2013

Лекція 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

Мета: ознайомлення студентів із методологічними засадами психокорекційної практики.

Професійна спрямованість: уміння визначати відмінності психокорекції, психологічного консультування та психотерапії.

План:

1. Поняття про психологічну корекцію.

2. Мета і завдання психокорекції.

3. Принципи психокорекційної роботи: принцип єдності діагностики і корекції; принцип нормативного розвитку; принцип корекції «зверху вниз»; принцип корекції «знизу вверх»; принцип системності розвитку; діяльнісний принцип корекції.

4. Види психокорекції: за характером спрямованості; за змістом; за формою; за наявністю програми; за характером керування психокорекційними впливами; за тривалістю.

5. Основні елементи психокорекційної ситуації.

 

Основні поняття психологічна практика, практична психологія, психологічна культура, психологічна допомога, психокорекція, клієнт, види психокорекції, психокорекційна ситуації, індивідуальна психокорекція, групова психокорекція, ситуація «тут-і-тепер», рефлексія, професійна етика, психологічна консультація, психотерапія, особистісна деструкція, особистісна проблема, психологічний захист, феноменологічний підхід, процесуальна діагностика, логіка дії несвідомого, витіснення, заперечення, раціоналізація, опір, інтелектуалізація, проекція

 

Література

Основна література

1. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 8-38.

2. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 5-21.

3. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 14-37.

4. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 8-24.

5. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 8-22.

Додаткова література

6. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. – М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – С. 6-46.

7. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – СПб.: Питер, 2003. – С. 8-25.

8. Психокоррекционная и развивающая работа с детьми: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В. Дубровина, А.Д. Андреева, Е. Е. Данилова, Т.В. Вох­мянина; Под ред. И.В. Дубровиной. – М.: Издательский центр «Академия», 1998. – С. 3-12.

9. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 5-46.

10. Юнг К.Г. Практика психотерапии. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб.: «Университетская книга», 1998. – С. 9-142.

Поняття про психологічну корекцію

Психокорекція ­– це один з видів надання психологічної допомоги. Її здійснює психолог чи психотерапевт, який має базову психологічну освіту.

Корекція дослівно означає «виправлення», «внесення поправок» і стосується тих психологічних феноменів, які є нефункціональними чи перешкоджають психологічному розвитку та функціонуванню.

Психокорекція – це система дій, спрямованих на виправлення недоліків емоційного, інтелектуального та поведінкового аспектів особистості за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Це – психозаміна усталених характеристик суб’єкта, стабілізованих у процесі життєдіяльності, що має на меті актуалізацію внутрішнього потенціалу „Я” суб’єкта; шлях аналізу цілісних явищ психіки в єдності свідомого і несвідомого аспектів психіки суб’єкта.

Психокорекції підлягають явища, яким притаманна статичність, незмінність, фіксованість. Але ці психологічні явища не повинні мати органічної основи (ураження головного мозку) і не повинні сформуватися настільки рано, що в подальшому практично не змінюються (сила нервової системи, ступінь рухливості нервових процесів).

Особливості психокорекції:

· підлягають лише здорові люди, які мають певні психологічні труднощі;

· орієнтована на розвиток здорової частини особистості, її потенціалу;

· частіше орієнтована на теперішнє і майбутнє;

· орієнтована на середню тривалість зустрічей (довша за консультацію, але коротша за психотерапію).

Психокорекція спрямована на подолання певних психічних розладів, що істотно впливають на деформацію особистості. Для відновлення повноцінного функціонування використовують довготривалі процедури (психотерапія).

Психокорекція орієнтована на незначні зміни, на розвиток і формування відсутніх і недостатньо розвинутих якостей особистості.

Об’єктами психокорекції можуть бути особистість, сім’я, група.

 

Мета і завдання психокорекційної практики

Загальна мета психокорекції – усунення психологічної деформації особистості або усунення психологічних труднощів, що не дозволяють людині самоактуалізовуватися на корисному боці життя.

У кожному конкретному випадку перед практичним психологом буде стояти певна головна мета психокорекції. Вона повинна бути позитивно сформульована (спрямована на розвиток, а не на подолання, нівелювання, бо прибрати частину особистості неможливо, її необхідно чимось обов’язково замінити, заповнити) і реалістична (досяжна для конкретного клієнта з його особистісними та соціальними ресурсами).

Мета психокорекції повинна бути конкретизована у завданнях. Завдання – це результати, яких ми повинні досягти в результаті психологічного впливу на клієнта.

Наприклад,

1. Встановлення соціального контролю.

2. Оптимізація стосунків з оточуючими.

3. Відновлення соціальної контактності.

4. Підвищення неадекватно заниженої самооцінки.

Бажано при цьому конкретизувати завдання відповідно до ситуації клієнта. Якщо мова йде про оптимізацію, то слід розуміти, про які саме стосунки йдеться: з батьками, друзями, особами протилежної статі, вчителями чи конкретним учителем.

 

Принципи психокорекційної роботи


Принцип єдності діагностики і корекції.

Процес корекції передує процесу діагностики і супроводжує її. Проте найбільш доцільним та ефективним є одночасність (симультанність) діагностики і корекції. Ефективність корекційної роботи залежить від комплексності, ретельності і глибини діагностичної роботи.

Крім того, діагностика забезпечує контроль динаміки змін особистості, поведінки, діяльності, динаміки емоційних станів клієнта, його почуттів і переживань. такий контроль допомагає внести певні корективи у корекційний процес.

Принцип нормативного розвитку.

Нормативність розвитку – це послідовність зміни вікових особливостей, вікових стадій онтогенетичного розвитку. Цей принцип вказує на особливості соціальної ситуації розвитку, відповідність розвитку віковим нормам за рівнем провідної діяльності і за рівнем сформованості психологічних новоутворень.

Принцип корекції «зверху вниз».

Цей принцип вказує на випереджуючий характер психокорекційного впливу, спрямованість на формування психологічних новоутворень, де задіяна «зона найближчого розвитку».

Принцип корекції «знизу вгору».

Цей принцип втілюється у формі тренування, закріплення вже наявних здібностей, їхнє підкріплення, актуалізацію певних шаблонів поведінки з метою закріплення соціально-бажаної поведінки і гальмування соціально-небажаної поведінки.

Принцип системності розвитку.

Цей принцип передбачає врахування в корекційній роботі профілактичних і розвивальних задач. Йдеться про взаємозв’язок різних сторін особистості, їх взаємообумовленість, профілактику та розвиток (зона найближчого розвитку).

Види психокорекції

За характером спрямованості:

§ симптоматична психокорекція (зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу);

§ каузальна психокорекція (усунення причин проблеми; такий вид корекції триваліший, проте й ефективніший, надійніший).

За змістом:

§ пізнавальної сфери;

§ особистісної сфери;

§ афективно-вольової сфери;

§ поведінкових аспектів;

§ міжособистісних стосунків;

§ внутрішньо групових відносин;

§ дитячо-батьківських відносин.

За формою:

§ індивідуальна;

§ групова.

За наявністю програми:

§ програмована;

§ імпровізована.

За характером керування:

§ директивна;

§ недирективна.

За тривалістю:

§ короткотривала (кілька годин, діб): актуальні проблеми;

§ середньої тривалості (місяці): особистісні проблеми;

§ довготривала (роки): несвідомі процеси.

Загальна психокорекція – дії загальнокорекційного характеру, що нормалізують мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне та емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Це оптимізація психічних властивостей особистості.

Особлива психокорекція – набір психолого-педагогічних впливів, що являють собою адаптовані для дитячого і підліткового віку психокорекцій ні прийоми и методики, що використовуються у роботі з дорослими.

Спеціальна психокорекція – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом, що є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей і психічних функцій, що проявляються у відхиленні труднощів адаптації (сором’язливість, агресивність, асоціальність, боязливість, античність, конфліктність).

 

Література

Основна література

1. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – С. 8-84.

2. Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. – К.: Вища школа, 1996. – С. 5-11.

3. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 8-38.

4. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 5-21.

Додаткова література

5. Бремс К. Полное руководство по детской психотерапии. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – С. 155-285.

6. Кораблина Е.П., Акиндинова И.А., Баканова А.А., Родина А.М. Искусство исцеления души: Этюды о психологической помощи: Пособие для практических психологов / Под ред. Е.П. Кораблиной. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена; Изд-во «Союз», 2001. – С. 50-80.

7. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. – М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – С. 6-46.

8. Практика и теория индивидуальной психологии / А.Адлер. – СПб.: Питер, 2003. – С. 8-25.

9. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 5-46.

10. Экслайн В. Игровая терапия / Пер. с англ. – М. Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – С. 73-94.

11. Юнг К.Г. Практика психотерапии. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб.: «Университетская книга», 1998. – С. 9-142.

 

Основні етапи психокорекції

У психокорекційній роботі можна умовно виділити кілька взаємопов’язаних етапів.

Діагностичний:

§ вивчення запиту клієнта;

§ первинне формулювання психологічної проблеми;

§ висунення гіпотез стосовно причин проблеми;

§ комплексна психологічна діагностика особистості;

§ визначення чинників, які пов’язані з вказаною проблемою або зумовлюють її появу;

§ формулювання психологічного діагнозу з обов’язковим визначенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умови своєчасної корекції та за відсутності такої;

§ розробка загальної програми психологічної корекції з урахуванням усіх перелічених чинників та вимог.

Установчий:

§ формування адекватного ставлення клієнта до своєї проблеми, до психолога та методів психокорекції;

§ можливе переформулювання запиту, мети психологічної корекції;

§ створення активної настанови особистості на психокорекційну роботу;

§ формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення себе суб’єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції, рішення.

Література

Основна література

1. Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. – К.: Вища школа, 1996. – С. 5-11.

2. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 39-65.

3. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 33-38.

4. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 21-24.

5. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 20-23.

Додаткова література

6. Балит М. Базисный дефект: Терапевтические аспекты регрессии / Пер. с англ. – М.: «Когито-Центр», 2002. – С. 11-50.

7. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. – М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – С. 6-46.

8. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – СПб.: Питер, 2003. – С. 8-25.

9. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 5-46.

10. Юнг К.Г. Практика психотерапии. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб.: «Университетская книга», 1998. – С. 9-142.

 

Логіка дії несвідомого

Логіка несвідомого є чіткою, незмінною, неповторною та імперативною у впливі на поведінку суб’єкта. Базові захисти однобічно відображають ситуацію „ззовні”, залишаючись невидимими для свідомості. саме тому несвідоме „мудріше” за свідоме.

Завдяки цьому логіка несвідомого залишається недосяжною з боку критики свідомості, а ригідність захисних установок – непорушною.

Логіка несвідомого єдина, цілісна, завершена, їй властива послідовність і чіткість, вона виражається в кожному поведінковому акті, хоч і не підлягає безпосередньому спостереженню. Пізнання її здійснюється на конкретному матеріалі, що розгортається в часових параметрах. В одно актовій поведінці свідоме і несвідоме виражається симультанно. Дискретність у їх розмежуванні може бути досягнута в результаті цілісного аналізу поведінкового матеріалу суб’єкта упродовж тривалих групових занять.

 

Література

Основна література

1. Брилл А. Лекции по психоаналитической психиатрии / Пер. с англ. А.Б. Хавина. – Екатеренбург: «Деловая книга», 1998. – С. 11-335.

2. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 33-125.

3. Основы психотерапии: Учебн. Пособие для студентов вузов, которые обучаются по спец. «Психология», «Социальная педагогика» / Л.Ф. Бурлачук, И.А. Грабская, А.С. Кочарян. – К.: Ника-Центр, 2001. – С. 17-132.

4. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 128-129, 200-372.

5. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 35-37.

6. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навчальний посібник. – К.: 1996. – С. 35.

Додаткова література

7. Балит М. Базисный дефект: Терапевтические аспекты регрессии / Пер. с англ. – М.: «Когито-Центр», 2002. – С. 51-66.

8. Глива Є. Вступ до психотерапії: Навчальний посібник. – Острог-Київ: Вид-во „Острозька академія”, вид-во „Кондор”, 2004 . – С. 70-83.

9. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 39-65.

10. Куттер П. Любовь, ненависть, зависть, ревность. Психоанализ страстей. Перевод с немецкого С.С. Панкова. – СПб.: Б. С. К., 1998. – С. 47-104.

11. Методы эффективной психокоррекции: Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок. – Мн.: Харвест, 1999. – С. 43-297.

12. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – СПб.: Питер, 2003. – С. 8-26.

13. Психотерапия: Учебник для вузов / Л. Бурлачук, А. Кочарян, М. Жидко. – СПб.: Питер, 2003. – С. 12-224.

14. Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному; Страх; Тотем и табу: Сборник / Пер. с нем. Я. М. Когана, М. В. Вульфа. – Мн.: ООО «Полпурри», 1999. – С. 4-322.

15. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С.5-150.

16. Юнг Г. Психология бессознательного / Пер. с нем. – М.: ООО «Издательство АСТ»; «Канон+», 2001. – С. 129-242.

17. Юнг К. Избранное / Пер. с нем. Е.Б. Глушак, Г.А. Бутузов, М.А. Собуцкий, О.О. Чистяков. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 141-158, 247-336.

18. Юнг К. Г. Практика психотерапии. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб.: «Университетская книга», 1998. – С. 9-142.

 

Література

Основна література

1. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 47-68.

2. Основы психотерапии: Учебн. пособие для студентов вузов, которые обучаются по спец. «Психология», «Социальная педагогика» / Л.Ф. Бурлачук, И.А. Грабская, А.С. Кочарян. – К.: Ника-Центр, 2001. – С. 163-195.

3. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навчальний посібник. – К.: 1996. – С. 35-36.

Додаткова література

4. Глива Є. Вступ до психотерапії: Навчальний посібник. – Острог-Київ: Вид-во „Острозька академія”, вид-во „Кондор”, 2004 . – С. 151-190.

5. Психотерапия: Учебник для вузов / Л. Бурлачук, А. Кочарян, М. Жидко. – СПб.: Питер, 2003. – С. 291-350, 370-394.

6. Ялом И. Дар психотерапии / Пер. с англ. Ф. Прокофьева. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 352 с.

 

Логотерапія В. Франка

Дослівно „логотерапія” означає лікування словом.

Головна життєва тенденція людини – прагнення до пошуку та сенсу життя. Франкл вважав, що „пошук сенсу” протистоїть фройдівському „прагненню до насолоди”.

До неврозу призводить те, що людина не може реалізувати сенс життя. У пошуках сенсу життя вона знаходить ту область, де реалізується як особистість.

Якщо втрачається сенс життя, слід зрозуміти і відчути власну унікальність та неповторність. Сенс життя можна знайти завжди, у будь-яких життєвих обставинах.

Три основних поняття: свобода волі, воля до сенсу і сенс життя.

Головна проблема, що людина центрується на собі, не вміє вийти за свої межі, до іншої людини, до сенсу життя.

У кожної людини свій сенс життя. його кожен має усвідомити.

Самотрансцеденція – вихід за свої межі, і самовідстороненість – центральні поняття теорії.

Патологічний страх – очікування події – втче від дійсності. Треба самовідсторонюватись у гуморі.

Техніки:

2. Метод дерефлексії – зняття надмірного самоконтролю, самокопання.

3. Метод парадоксальної інтенції – надихає на те, чому треба запобігти. Гумор.

4. Сократівський діалог – інтелектуальний поєдинок, коригується непослідовність, суперечливість і бездоказовість суджень клієнта.

 

Література

Основна література

1. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 68-116.

2. Основы психотерапии: Учебн. пособие для студентов вузов, которые обучаются по спец. «Психология», «Социальная педагогика» / Л.Ф. Бурлачук, И.А. Грабская, А.С. Кочарян. – К.: Ника-Центр, 2001. – С. 257-274.

3. Психотерапия: Учебник для вузов / Л. Бурлачук, А. Кочарян, М. Жидко. – СПб.: Питер, 2003. – С. 395-409.

Додаткова література

4. Калина Н.Ф. Основы психотерапии. – М.: «Рефл-бук»; К.: «Ваклер», 1997. – С. 83-99.

5. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. – М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – С. 6-46.

 

Особливості когнітивного напрямку.

1. Основна увага приділяється не минулому, а теперішньому суб’єкта (думкам про себе та світ).

2. В основі психокорекції лежить навчання новим способам мислення.

3. Широке застосування домашніх завдань, спрямованих на перенос отриманих нових навичок у середовище реальної взаємодії.

4. Основна задача корекції – зміни у сприйманні себе та оточуючої дійсності.

Метою когнітивної психокорекції є

1. Виправити помилкову переробку інформації.

2. Допомогти клієнту у зміні переконань, які підтримують не адаптивну поведінку і не адаптивні емоції.

 

Когнітивний підхід А. Бека

Клієнта вчать бачити себе як індивіда, що народжує помилкові ідеї, але здатного відмовитися від них і виправити їх. Тільки визначивши чи виправивши помилку мислення, клієнт може створити для себе життя з більш високим рівнем самоздійснення.

Кожна людина створює свою програму поведінки. Програма може бути нормальною (адекватною) або неадекватною. У випадку когнітивного зрушення у переробці інформації формується аномальна програма: тривожна, депресивна, панічна тощо.

Бек вважає, що у кожної людини в когнітивному функціонуванні є слабке місце – когнітивна вразливість. Саме вона сприяє психологічному стресу.

Особистість формується схемами або когнітивними структурами, які являють собою базальні переконання. Схеми починають формуватися в дитинстві на основі особистого досвіду й ідентифікації зі значимими особами. Кожна людина формує власну концепцію себе, інших, світу і концепцію свого існування в світі. Ці концепції підкріплюються подальшим досвідом людини і, в свою чергу, впливають на формування інших переконань.

Когнітивні перекручення – систематичні помилки у судженнях під впливом емоцій. До них відносяться:

1. Персоналізація – схильність інтерпретувати події в аспекті особистих значень.

2. Дихотомічне мислення – невротизований клієнт схильний мислити крайнощами в ситуаціях, що зачіпають його чуттєві місця, наприклад, самооцінку, при можливій небезпеці.

3. Вибіркове абстрагування – концептуалізація ситуацій на основі деталі, вилученої з контексту, при ігноруванні іншої інформації.

4. Довільний умовисновок – бездоказовий або навіть суперечливий очевидним фактам умовисновок.

5. Зверхгенералізація – невиправдане узагальнення на основі одиничного випадку.

6. Перебільшення (катастрофізація) – перебільшення наслідків певної події.

Етапи когнітивної колекційної роботи:

1. Ідентифікація проблеми: визначення симптоматики.

2. Усвідомлення і вербалізація не адаптивних когніцій. Не адаптивна когніція – будь-яка думка, що викликає неадекватні або хворобливі емоції і утруднює рішення проблеми.

3. Віддалення – процес об’єктивного розгляду думок, при якому клієнт розглядає свої не адаптивні когніції як відособлені від реальності психологічні явища.

4. Зміна правил регуляції правил поведінки.

Мета корекції – виправлення неадекватних когніцій, усвідомлення правил неадекватної обробки інформації і заміна їх правильними.

Завдання психолога:

– навчити клієнта усвідомлювати зв’язки між когнітивними схемами, афектами і поведінкою;

– навчити заміняти дисфункціональні думки більш реалістичними інтерпретаціями;

– ідентифікувати і змінювати переконання, які сприяють викривленню досвіду.

Позиція психолога: процес взаємодії партнерський, двосторонній.

Вимоги від клієнта: прийняття базового положення про залежність емоцій від думок; встановлення стосунків партнерства, висока активність, відповідальність.

Техніки: сократівський діалог, заповнення порожнечі, декатастрофізація, переформулювання, децентралізація, перевірка гіпотези, планування діяльності.

 

Література

Основна література

1. Берн Э. Групповая психокоррекция. – М.: Академический Проект, 2001. – С. 17-93.

2. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 259-278.

3. Кэррел С. Групповая психотерапия подростков. – СПб.: Питер, 2002. – 224 с.

4. Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Практическое пособие. – М.: Генезис, 2000. – 256 с.

5. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 8-33.

6. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 30-75.

Додаткова література

7. Кораблина Е.П., Акиндинова И.А., Баканова А.А., Родина А.М. Искусство исцеления души: Этюды о психологической помощи: Пособие для практических психологов / Под ред. Е. П. Кораблиной. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена; Изд-во «Союз», 2001. – С. 90-164.

8. Кори Дж., Кори М., Колланэн П., Рассел Дж.М. Техники групповой психотерапии. – СПб.: Питер, 2001. – 320 с.

9. Методы эффективной психокоррекции: Хрестоматия / Сост. К.В. Сельченок. – Мн.: Харвест, 1999. – С. 437-474.

10. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 126-203, 244-266.

11. Хлєбнікова Т.М. Ділова гра як метод активного навчання педагога: Навчально-методичний посібник для викладачів, слухачів ІПО, директорів шкіл, керівників РУО. – Х.: Вид. група «Основа», 2003. – С. 7-69.

12. Шоттенлоэр Г. Рисунок и образ в гештальттерапии. Пер. с нем. / СПб.: «Издательство Пирожкова», 2001. – С. 132-213.

13. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С.14-111.

 

Література

Основна література

1. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 130-148.

2. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 61-106.

3. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 23-29.

Додаткова література

4. Берн Э. Групповая психокоррекция. – М.: Академический Проект, 2001. – С. 17-93.

 

Література

Основна література

1. Бремс К. Полное руководство по детской психотерапии / Пер. с англ. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. – С. 393-427.

2. Кэдьюсон Х., Шеффер Ч. Практикум по игровой психотерапии. – СПб.: 2001. – С. 313-340.

3. Практикум по арт-терапии / Под ред. А.И. Копытина. – СПб.: Питер, 2000. – С. 20-98.

4. Психодрама и современная психотерапия. Научно-теоретический и научно-методический журнал. – 2003. – № 1.

5. Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Практическое пособие. – М.: Генезис, 2000. – 256 с.

6. Экслайн В. Игровая терапия. – М.: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – С. 18-72.

Додаткова література

7. Діагностика і корекція емоційних станів молодших школярів / Уклали: Л.В. Лавренчук, Л.А. Скаковська, Є.С. Клєцова. – Житомир, 2002. – С. 3-45.

8. Кораблина Е.П., Акиндинова И.А., Баканова А.А., Родина А. М. Искусство исцеления души: Этюды о психологической помощи: Пособие для практических психологов / Под ред. Е.П. Кораблиной. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена; Изд-во «Союз», 2001. – С. 90-164.

9. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 232-237, 210-214.

10. Кэррел С. Групповая психотерапия подростков. – СПб.: Питер, 2002. – 224 с.

11. Методы эффективной психокоррекции: Хрестоматия / Сост. К. В. Сельченок. – Мн.: Харвест, 1999. – С. 475-530.

12. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 126-203, 244-266.

13. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 89-93.

Основи психокорекції

Курс лекцій

Галузь знань: 0301 Соціально-політичні науки

Напрям підготовки: 6.030102 ПСИХОЛОГІЯ

6.030103 ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

ІІІ курс

РОЗРОБНИК:

Мазяр О.В., старший викладач кафедри соціальної та практичної психології

Житомир – 2013

Лекція 1. Психокорекційна практика як основна форма діяльності практичного психолога

Мета: ознайомлення студентів із методологічними засадами психокорекційної практики.

Професійна спрямованість: уміння визначати відмінності психокорекції, психологічного консультування та психотерапії.

План:

1. Поняття про психологічну корекцію.

2. Мета і завдання психокорекції.

3. Принципи психокорекційної роботи: принцип єдності діагностики і корекції; принцип нормативного розвитку; принцип корекції «зверху вниз»; принцип корекції «знизу вверх»; принцип системності розвитку; діяльнісний принцип корекції.

4. Види психокорекції: за характером спрямованості; за змістом; за формою; за наявністю програми; за характером керування психокорекційними впливами; за тривалістю.

5. Основні елементи психокорекційної ситуації.

 

Основні поняття психологічна практика, практична психологія, психологічна культура, психологічна допомога, психокорекція, клієнт, види психокорекції, психокорекційна ситуації, індивідуальна психокорекція, групова психокорекція, ситуація «тут-і-тепер», рефлексія, професійна етика, психологічна консультація, психотерапія, особистісна деструкція, особистісна проблема, психологічний захист, феноменологічний підхід, процесуальна діагностика, логіка дії несвідомого, витіснення, заперечення, раціоналізація, опір, інтелектуалізація, проекція

 

Література

Основна література

1. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 8-38.

2. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – С. 5-21.

3. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 14-37.

4. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 8-24.

5. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – С. 8-22.

Додаткова література

6. Перлз Ф. Практика гештальттерапии. – М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2001. – С. 6-46.

7. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – СПб.: Питер, 2003. – С. 8-25.

8. Психокоррекционная и развивающая работа с детьми: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений / И.В. Дубровина, А.Д. Андреева, Е. Е. Данилова, Т.В. Вох­мянина; Под ред. И.В. Дубровиной. – М.: Издательский центр «Академия», 1998. – С. 3-12.

9. Фрейд З. Психоаналитические этюды. – Мн.: ООО «Попурри», 1998. – С. 5-46.

10. Юнг К.Г. Практика психотерапии. – М.: ООО «Фирма «Издательство АСТ»; СПб.: «Университетская книга», 1998. – С. 9-142.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.156.34 (0.037 с.)