Методика виявлення й розвитку обдарованості дитини в діяльності соціального педагога.

Обов’язки соціального педагога в роботі з обдарованими дітьми

Не підлягає сумніву, що ключовою фігурою у створенні дітьми освітнього й виховного середовища, що сприяє розвитку творчої природи обдарованої дитини є педагог, у тому числі й соціальний педагог. У свою чергу, це висуває особливі вимоги до її професійної й особистісної підготовки. Тут уже недостатньо високої предметної підготовки, оскільки навчання починає набувати розвиваючого характеру. На зміну традиційним освітнім технологіям, орієнтованим на передачу учням знань, умінь і навичок у тій або іншій предметній області, приходять розвиваючі технології, орієнтовані на розвиток здатності учнів бути суб’єктами освітньої діяльності як процесу свого розвитку в цілому, і тілесного, і емоціонального, й інтелектуального, й особистісного, і духовно-морального. Тому підготовка педагога, крім предметної, повинна містити в собі:

§ уявлення про те, що таке обдарованість і особливості розвитку обдарованих дітей;

§ розуміння того, що таке розвиваюча освіта, у чому її відмінність від традиційних форм навчання й виховання;

§ знання психологічних закономірностей і особливостей вікового й особистісного розвитку дітей;

§ знання про те, що таке загальноосвітнє середовище, його різновиди (сімейне, молодшошкільне, середньошкільне, старшошкільне, позашкільне, додаткове й стихійне), хто є його суб’єктами, які теми освітнього середовища (догматична, творча та ін.), типи взаємодії між суб’єктами (авторитарний, демократичний, гуманістичний та ін.);

§ знання методів психологічного й дидактичного проектування навчального процесу;

§ уміння реалізувати різноманітні способи педагогічної взаємодії між різними суб’єктами освітнього середовища (з учнями наодинці й у групі, з батьками, колегами-вчителями, зі своїм керівництвом);

§ уміння стати в рефлексивну (самоусвідомлюючу) позицію по відношенню до того, що вчити, як учити, навіщо вчити.

Проблема обдарованості носить комплексний характер, основними складовими якої є:

§ виявлення; навчання;

§ розвиток обдарованих дітей, з одного боку, і професіональна й особистісна підготовка педагогів, психологів, з іншого.

Одним із функціональних обов’язків соціального педагога є робота з обдарованими дітьми. Робота з дітьми з цією характеристикою вимагає високого рівня сформованості професіональних і особистісних якостей соціального педагога.

Враховуючи різноманітність, різноликість, індивідуальну своєрідність феномену обдарованості, при відборі методів роботи з обдарованими дітьми, соціальний педагог повинен заздалегідь визначити:

1) з яким типом обдарованості він має справу (перш за все – інтелектуальна, творча, академічна, здібності лідера);

2) у якій формі вияву він очікує побачити обдарованість (явна, вікова, прихована);

3) які завдання роботи є пріоритетними (виявлення, навчання, розвиток);

4) який тип освітнього закладу, і відповідно, умови роботи: освітній заклад, спеціально орієнтований на роботу з обдарованими дітьми, або загальноосвітня школа.

Аналіз педагогічної діяльності соціального педагога показує, що подолання стереотипності його сприйняття, мислення і поведінки – дуже важке завдання, яке не можна вирішити традиційними методами (лекційними, семінарськими). Більш ефективними стають психологічні тренінги, що дозволяють соціальному педагогу усвідомити й змінити власні стереотипи в роботі з обдарованими дітьми.

Обдаровані діти досить часто створюють такі нестандартні ситуації, для вирішення яких стереотипи, що сформувалися раніше, не лише зайві, але й навіть шкідливі й небезпечні, як для дитини, так і для самого вчителя.

Функції соціального педагога, що працює з обдарованими дітьми:

§ виявлення, навчання й розвиток обдарованих дітей;

§ психолого-педагогічне супроводження й підтримка авторських й інноваційних навчальних програм освітніх технологій, що застосовуються в роботі з обдарованими дітьми;

§ участь у проектуванні й реалізації освітнього середовища, яке сприяє розкриттю творчих здібностей учнів;

§ вивчення вікових й індивідуальних особливостей обдарованої дитини;

§ робота з сім’єю, з проблеми навчання й розвитку обдарованої дитини;

§ використання позашкільного освітнього середовища для навчання й розвитку обдарованих дітей;

§ причинна діагностика (розкриття причин виникнення тих або інших соціальних або психологічних “перепон” розвитку обдарованої особистості);

§ прогнозування (передбачення можливих наслідків розвитку);

§ розробка педагогічних рекомендацій, які сприяють оптимальному навчанню й розвитку обдарованої дитини.

Завдання соціального педагога в роботі з обдарованими дітьми:

1. Соціальний педагог і батьки повинні допомагати обдарованим дітям виробляти адекватну самооцінку, чуйність до потреб і переживань інших людей, високі соціальні здібності.

2. Виховання почуттів важливе для дітей, але особливо для обдарованих, які більш вразливі й чутливі до всього, що зачіпає їхнє я. Завданням батьків і соціальних педагогів є формування реалістичної Я – концепції у обдарованої дитини, повазі до інших, схильності до самоаналізу, терплячого ставлення до критики.

3. Емоціональний досвід набувається дитиною у процесі взаємодії з раннього дитинства. Соціальному педагогу, батькам, що постійно взаємодіють з обдарованими дітьми, потрібно знати, що їхній розвиток вирішальною мірою залежить від впливу й ставлення дорослих.

4. Відповідні форми поведінки дорослих і сприятлива оточуюча атмосфера створюють умови для формування емоціональної сфери – основи розвитку обдарованих дітей.

5. Нереалістичні потреби, що нав¢язуваються маленьким дітям дорослими, можуть негативно позначитись на їхньому самопочутті. Соціальний педагог повинен у роботі з батьками застерегти їх від подібних помилок.

6. Виховуючи дитину, батькам і соціальному педагогу слід враховувати особливості дитячого розвитку й забезпечити її такими умовами, які що найбільше сприятимуть формуванню її особистості. Соціальні педагоги повинні проводити разом із шкільним психологом заняття, присвячені навчанню обдарованих дітей стратегіям вирішення міжособистісних завдань.

7. Слід пам’ятати, що у той час, коли обдаровані діти за своїм розвитком випереджають “середніх” практично за всіма показниками, їхній розвиток може бути нерівномірний. Наприклад, їхній розумовий розвиток (особливо мовний) часто надто перевищує емоціонально-особистісний. Батьки й соціальні педагоги не повинні ставити перед обдарованими дітьми нереальні завдання, ґрунтуючись лише на тому, що вони не за віком розвинені розумово. Слід дотримуватися індивідуального підходу до них.

8. Ураховуючи ті обставини, що обдаровані діти схильні виявляти підвищену увагу до інших, слід спеціально сприяти цим здібностям. Соціальний педагог організовує повноцінне міжособистісне спілкування в колективі разом із класним керівником, що сприяє обміну духовними цінностями між учнями.

9. Обдаровані діти, як і всі інші, повинні твердо знати межі допустимої поведінки. Розумні межі поведінки дають дітям почуття захищеності, знижують напругу й запобігають агресії. Соціальний педагог надає допомогу класному керівникові й батькам у формуванні загальноприйнятих норм поведінки в обдарованих дітей, створенні сприятливої психологічної атмосфери в класному колективі.

10. До завдань соціального педагога входить не лише сприяння ініціативі обдарованих дітей, а й навчання їх навичкам співробітництва й спілкування.

Зміст роботи соціального педагога з обдарованими дітьми: сприяти розвитку кожної особистості, якомога раніше виявляти обдарування кожної дитини й максимально сприяти його розвиткові.

Етапи виявлення обдарованих дітей.

За основний підхід у пошуку юних обдарувань варто визнати комплекс заходів: медичних, фізіологічних, психологічних, педагогічних, спрямованих на вирішення цих завдань сім’єю і школою. Важливо використовувати різноманітні методики вияву інтересів і здібностей дітей і надалі спостерігати за їхніми успіхами.

1. На першому етапі вияву обдарованих дітей враховуються відомості від батьків і педагогів про високі успіхи в будь-якій діяльності дитини. Можуть бути використані також результати групових тестувань, соціологічних опитувань. Це дозволить окреслити коло дітей для більш поглиблених індивідуальних досліджень.

2. Другий етап можна назвати діагностичним. На цьому етапі проводиться індивідуальна оцінка творчого потенціалу й особливостей нервово-психічного статусу дитини психологом і вчителем. З огляду на результати першого етапу можливе обстеження дітей за допомогою набору психологічних тестів залежно від переваги того чи іншого варіанта потенціальних можливостей. Якщо переважає інтелектуальна сфера, то дитина відрізняється гостротою мислення, допитливістю й легко вчиться, виявляючи практичну кмітливість. У цих випадках використовуються методики, спрямовані насамперед на визначення базових когнітивних і мовних параметрів у обдарованих дітей (наприклад, за методикою “Тест структури інтелекту” Амтхауера й т.ін.).

У дітей, обдарованих у сфері академічних досягнень, найбільш розвиненими можуть бути окремі здібності: мова й література, математика або природознавство. Тому завдання соціального педагога й психолога не тільки визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а й оцінити тим мислення (може бути використаний Стенфордський тест досягнень).

Діти з творчим і продуктивним мисленням відрізняються незалежністю, розкутістю поведінки, здатністю продукувати оригінальні ідеї, знаходити нестандартне рішення, винахідливістю. Така творча спрямованість обдарованості передбачає оцінку насамперед їхніх творчих здібностей. Використовується “фігурна форма тесту творчого мислення” Торренса, “тест віддалених асоціацій” Медника, вербальний тест творчого мислення “Незвичайне використовування” І.Аверіної та особистісних характеристик: “Особистісний опитник Г.Айзенка”, “Характерологічний опитник К.Леонгарда – Н.Шмішека”, “Кольоровий тест М.Люшера й т.ін.).

Діти, які відзначаються контактністю, значною потребою в спілкуванні й лідерстві, ініціативні, мають високі організаторські здібності, серед однолітків і дорослих впевнено почувають себе, їх завжди однолітки обирають на головні ролі в іграх і заняттях. У такому разі допоможуть особистісні методики й соціометрія (“Комплексний особистісний соціометричний тест” О.Зварикіна).

Якщо ж у дитини переважають художні здібності, вона з раннього віку виявляє схильність до малювання або музики, психологічне тестування тут повинно бути спрямоване на оцінку ступеня емоціональної стійкості й рівня, нейротизму, оскільки ці діти часто відрізняються від інших високою вразливістю й вимагають індивідуального психологічного підходу з боку педагогів і часто психотерапевтичної корекції лікаря-фахівця.

Обдарованість у руховій сфері виявляється у високому ступені психомоторних реакцій, спритності, значній фізичній силі, розвиткові рухових навичок (біг, стрибки). Діагностика обдарованості в цій сфері проводиться методиками визначення зорово-моторної координації (“Тест творчих здібностей у дії та русі” Торренса).

Багато дітей виявляють високий ступінь обдарованості не в одній якійсь сфері, а в декількох. Завдання педагогів і психолога – не тільки виявити таку поліобдарованість, а й удосконалювати, розвивати її.

На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль мають виконувати педагоги, завдання яких – формування й поглиблення дитячих здібностей. Реалізується ця вимога за допомогою широкого спектра педагогічних прийомів і методів (авторські програми, індивідуальні заняття-консультації й т.ін., а також різнобічні програми спецкурсів, міні-спецкурсів).

Обдаровані діти набагато швидше своїх однолітків проходять початкові рівні соціальної адаптації, їм властиві слухняність і зразкова поведінка, орієнтована на одержання позитивної оцінки дорослих, у підлітковому віці вони немовби минають фазу дитячого конформізму і чинять опір стандартним правилам, груповим нормам і внутрішньогруповим орієнтаціям на авторитарних лідерів.

Навчальна програма для обдарованих і талановитих дітей повинна:

§ передбачати розвиток продуктивного мислення, а також навичок практичного застосування знань, що дозволяє учням переосмислювати наявні й генерувати нові знання;

§ давати їм можливість залучатися до нової інформації, прищеплювати їм прагнення до здобуття знань;

§ передбачати наявність і вільне використання відповідних джерел;

§ заохочувати їхню ініціативу й самостійність у навчанні й самовдосконаленні;

§ сприяти розвитку їхньої свідомості й самосвідомості, розумінню зв’язків з іншими людьми, природою, культурою й т.ін.;

§ особлива увага має приділятися складним розумовим процесам, творчим здібностям і виконавчій майстерності.

Для роботи з дітьми, що мають ознаки обдарованості, створюються спеціалізовані заклади додаткової освіти – математичні, технічні, музичні й т.ін., літні школи-табори;

· їх заохочують до діяльності за інтересами (гуртки, факультативи і т.ін.);

· проводяться олімпіади, конкурси, змагання;

· застосовується міждисциплінарний підхід, інтеграція програм, поєднання обов’язкової й позакласної роботи;

· поглиблено вивчаються ті проблеми, які обрані самими учнями;

· прискорено проводяться програми, застосовуються індивідуальні програми;

· розвивається вміння самостійної роботи;

· розвивається продуктивне абстрактне мислення й вищі розумові процеси;

· їх навчають творчим методам роботи;

· заохочуються результати, які кидають виклик існуючим поглядам і містять нові ідеї;

· заохочується використання різноманітних форм пред¢явлення й втілення результатів роботи;

· заохочується порухи до розуміння самих себе, спільного й відмінного з іншими, до визнання своїх здібностей;

· результати роботи оцінюються на основі критеріїв, пов’язаних із конкретною сферою інтересів.

Зміст роботи соціального педагога – психолого-педагогічне супроводження й підтримка обдарованих дітей, вирішення проблем, з якими зустрічаються обдаровані діти в навчально-виховному процесі.

Психолого-педагогічна робота соціального педагога може проводитися за такими напрямками:

§ розвиток індивідуальних здібностей дитини;

§ формування адекватного самосприйняття;

§ допомога адаптації дитини в навколишньому світі;

§ засвоєння нею конструктивних форм спілкування з однолітками й дорослими;

§ допомога батькам, вчителям і самій дитині правильно організувати навчальну діяльність.

29.Методика роботи соціального педагога з приймальною сім’єю.

Загальноосвітня школа на сучасному етапі її розвитку залучена до процесу вирішення проблеми сирітства. Основу роль у вирішенні даної проблеми відіграють соціальний педагог і шкільний психолог.

Першим напрямком діяльності школи з прийомними або опікунськими сім¢ями є передчасна робота з людьми, що планують взяти у свою сім¢ю прийомну дитину. Соціальний педагог, психолог проводять курс занять (лекцій і семінарів), в ході яких розкриваються особливості дитини-сироти, можливі труднощі в її розвитку, а також інформують про зміст і прийоми педагогічного впливу (при зверненні до школи за допомогою соціальних служб).

Другий напрямок – консультування сімей, що вже усиновили, або тих, що опікують дитину. Для організації консультування соціальному педагогу необхідне знання історії входження прийомної дитини до сім¢ї; стан здоров¢я дитини до входження й після нього в прийомну сім¢ю; характеру стосунків батьків з рідними й приймальними дітьми; психологічного клімату в сім¢ї; рівень педагогічних знань батьків; матеріальних проблем прийомної сім¢ї; потреб й інтересів прийомної дитини; особливостей її характеру.

Для збору емпіричного матеріалу соціальний педагог використовує такі методики: вивчення біографічних даних і життєвих історій прийомних дітей, проведення спостережень, бесіди, інтерв’ю, анкетування.

У роботі з прийомними сім¢ями використовуються проективні методики: “кінетичний малюнок сім¢ї”, модифіковані варіанти тестів – “незакінчене речення”, “шкали соціальної дистанції”, спрямовані на встановлення психологічного стану дітей і рівня інтегрування в нову сім¢ю.

За допомогою методики “типовий сімейний стан” Е.Ейдеміллера і В.Юстицького можна виявити зміни психологічних станів членів прийомної сім¢ї, методику Холмса й Раге “Визначення стресостійкості й соціальної адаптації можна використовувати тривалий час (від 2-х до 10 років).

Досить важливим для соціального педагога є визначення факторів ризику дитини, тобто соціально-психологічних особливостей її розвитку, які потребують спрямованої уваги прийомних батьків та спеціалістів.

У таблиці “Фактори ризику”, яка містить діагностику факторів ризику, яких зазнала прийомна дитина з втратою батьківського піклування, кожному встановленому патологічному чиннику дається відповідна оцінка в балах, що в результаті дає можливість визначити, наскільки є психічно обтяжливим анамнез розвитку кожної приймальної дитини (це виражається в сумі балів “фактору ризику”), які несе в своєму досвіді конкретна прийомна дитина, можливості прийомної сім’ї вирішити проблеми її психологічного й педагогічного розвитку.

Виявлені “фактори ризику” в історії життя розвитку прийомних дітей можна оцінити за допомогою діагностичної оцінки DSМ-ІІІ- R (довідник з діагностичних критеріїв психічних розладів) при кодуванні як загальної важкості хронічного психо-соціального стресового чинника, так і численних гострих ситуацій, які мали місце впродовж року, що передував діагностичній оцінці. Слід зазначити, що стресовий чинник часто відіграє роль каталізатора розладу, а також може бути й наслідком психічної патології. Щодо прийомних дітей, то, імовірніше, більш руйнівними будуть наслідки дії тривалих хронічних стрес-чинників, у порівнянні з дією гострих.

За діагностичною оцінкою, значущими серед виявлених психо-соціальних стрес-чинників, що були в житті приймальної дитини й, можливо, спричинили розвиток захворювань, слід вважати не більше чотирьох максимально виражених показників. Важливо зазначити, що Довідник не враховує такого критерію, як втрата дитиною батьківського піклування: такий чинник, як відмова батьків від дитини належить до хронічних стрес-чинників, а розлучення батьків, смерть одного чи обох батьків – до гострих. Обидва випадки – і гостра дія, і хронічна - діагностуються як важкі (код 4 шкали при максимальному коді 6). Отже, втрату дитиною батьківського піклування або внаслідок розлучення батьків, або відмову від дитини можна оцінити одночасно як гострий і як хронічний стрес – чинник та співвіднести його з кодом 4 – важким.

Коди шкал діагностичних критеріїв стрес-чинників та бали факторів ризику приймальної дитини не збігаються. Діагностичні критерії стрес-чинників несуть інформацію про ступінь важкості життєвих травмуючих обставин, які пережила дитина, як таких, що можуть призвести до розвитку психосоматичних розладів. Величина балів факторів ризику дає можливість визначитися щодо необхідного ступеня “запасу” приймальної родини, психологічної та педагогічної підготовленості приймальних батьків для розв’язання навчальних проблем прийомної дитини. Чим вищий бал, тим більше родина потребує резерву для прийняття дитини й адекватного вирішення її життєвих запитів. Фактори ризику приймальної дитини мають враховуватися як соціальним педагогом, так і приймальними батьками, якщо її беруть у родину.

Для виявлення стресового навантаження соціальний педагог може використати таблицю № 1 (якщо час знаходження дитини в прийомній сім¢ї складає рік) і таблицю № 2 (більше 2-х років).

Як правило, приймальні батьки вказують, що з часом вплив указаних показників зменшується, проте все ж тривалий період проживання приймальної дитини в сім’ї не послаблює напруження окремих аспектів сімейного життя.

Таблиця повинна показати соціальному педагогу зміни тривалого періоду, які приводять до стресових навантажень у приймальній сім’ї. Її результати будуть обумовлювати подальші напрямки роботи соціального педагога з сім’єю.

Роль соціального педагога й шкільного психолога особливо велика на першому етапі життя дитини в сім¢ї, а також у тих випадках, коли сім¢я знаходиться в кризовій ситуації, в основному обумовленої такими факторами:

· психологічним стресом, який переживає дитина через втрату власних батьків або сім’ї;

· психологічною дезаптацією у зв’язку з переходом дитини в абсолютно нові, незвичні умови життя;

· гибелі рідної дитини батьків-усиновителів, що є могутньою психотравмою для всієї сім¢ї та ін.

До функцій соціального педагога входять:

· постійна психолого-педагогічна підтримка сім’ї;

· динамічне спостереження за психологічним станом членів сім’ї;

· виявлення проблем у розвитку, навчанні, емоціональному благополуччі й психічному здоров’ї дітей;

· виявлення психологічних проблем і педагогічних труднощів батьків;

· допомога в подоланні кризових ситуацій;

· зняття емоціонального напруження й конфліктності в сім’ї;

· консультування батьків з проблем виховання й розвитку дитини, а також взаємостосунки в сім’ї;

· допомога в організації сімейного дозвілля, що має велике значення для згуртування сім’ї (направлення в творчі гуртки, спортивні секції, організація спільних екскурсій для дітей і батьків, створення умов для відпочинку дітей з батьками в санаторіях і будинках відпочинку та ін.).

Найважливішою умовою ефективної роботи соціального педагога є досягнення контакту як із членами прийомної сім’ї, так і з прийомною дитиною. До завдань роботи соціального педагога з приймальною сім’єю можна віднести:

1) оцінка сімейної ситуації;

2) оцінка характеру сімейних стосунків, ставлення батьків до рідних і прийомних дітей, стосунків дітей між собою;

3) збирання відомостей про членів сім¢ї в місцях їхнього знаходження;

4) численні, тривалі контакти з членами сім¢ї і прийомною дитиною з метою встановлення довірливих стосунків, надання психолого-педагогічної допомоги;

5) консультування прийомних сімей;

6) проведення тренінгових занять з прийомними дітьми й батьками;

7) координування діяльності класного керівника, шкільного психолога, соціальних служб по наданню прийомними сім¢ями допомоги;

8) організація спільних з соціальними службами медичних оглядів прийомних дітей разом психіатром, психологом, дефектологом, що діють в одному напрямку;

9) допомога в організації сімейного дозвілля, що має на меті згуртування сім¢ї.

Відвідування спеціалістів організоване так, що час їхньої роботи з дітьми й батьками не обмежується будь-якими зовнішніми рамками. У комфортній домашній обстановці діти не втомлюються, довірливі, відкриті. Як правило, за один консультаційний день обстежується 4 дитини. Спеціалісти працюють в системі “роторі”, тобто кожен з них одночасно дивиться за однією дитиною, послідовно “обмінюючись” пацієнтами. Після огляду усіх дітей відбувається детальне обговорення отриманих відомостей між собою, а також з батьком або опікуном. У ході цієї бесіди розглядається не лише й не скільки порушення розвитку дитини, а виявляється її позитивний потенціал, спираючись на який можливе проведення ефективної корекційної й реабілітаційної роботи. Даються конкретні рекомендації по лікуванню, організації взаємодії дорослих з дитиною, накреслюються шляхи й способи педагогічної корекції; батьки одержують повні й всебічні відповіді на питання, що їх хвилюють. Для психологічного й дефектологічного обстеження дітей і підлітків у домашніх умовах розроблені адекватні діагностичні набори, що сприяють всебічному аналізу психічних якостей дитини.

Описана форма роботи принципово відрізняється від відвідування дитиною окремих спеціалістів в різних установах. Діти (у тому числі діти з особливими потребами), що втомлюються в довгих чергах, досить – таки швидко обстежуються спеціалістами, що не мають можливості (а інколи й бажання) узгоджувати один з одним свої точки зору. Батьки, одержавши часом протирічні оцінки стану своєї дитини, так і не дізнаються відповіді на головне питання – що ж робити?

До того ж далеко не в усіх дітей спостерігаються виражені порушення розвитку й поведінки, з якими, на думку батьків, слід звертатися до спеціалістів. Між тим досить часто саме такі неявно виражені проблеми в розвитку є причиною стійкої неуспішності, порушень поведінки, асоціальних вчинків. Знання, одержані в ході консультацій соціального педагога, допомагають батькам по-іншому подивитися на стан своєї дитини. Маючи можливість проконсультувати дитину, батьки одержують своєчасну конструктивну допомогу, що допомагає уникнути негативних наслідків проблемного розвитку дитини.

Третій напрямок забезпечує методичні консультування й методичне навчання батьків. Пропонування такої форми роботи пов’язане з тим, що головними вчителями проблемної дитини є його батьки, що не володіють спеціальною методикою. Після психолого-медико-педагогічної консультації, ґрунтуючись на її висновках, дефектолог-практик знайомить батьків з корекційними підходами й прийомами педагогічної роботи, необхідними в даному конкретному випадку, і проводить настановчі заняття з дітьми.

Соціальний педагог і шкільний психолог допомагають на практиці здійснити поради медичних працівників, навчаючи прийомних батьків методам педагогічної взаємодії:

·приклад;

·пояснення;

·чекання радості;

·актуалізація мрії;

·зняття напруги;

·звернення до совісті;

·звернення до почуття справедливості;

·звернення до самолюбства честі, любові;

·звернення до естетичного переживання;

·звернення до співпереживання й милосердя;

·звернення до сорому, до страху, відрази, гидливості;

·методи звернення й самозвернення до волі й вчинку.

При роботі з прийомними сім¢ями соціальний педагог простежує зміни, що відбуваються в особистості прийомної дитини.

На початку цієї роботи доцільно зібрати вихідну інформацію про дитину й занести її до такої таблиці:

Загальна сума балів в таблиці не відповідає 100%, оскільки кожна дитина має декілька характеристик.

Спілкуючись з приймальними дітьми, спостерігаючи за ними, знайомлячись з медичною картою дитини, складають анамнез дитини, при цьому вивчаються фактори ризику дитини.

Щорічно в щоденник соціального педагога вносяться зміни, що відбуваються в фізичному, психічному розвитку й заносяться до таблиці.

Задокументовані показники змін в анамнезі дитини:

Четвертий напрямок визначається необхідністю надання допомоги органам опіки у визначенні тих осіб, кому може бути надане право стати опікуном. З цією метою рекомендується організувати психологічну (а у випадку необхідності й психіатричну) перевірку передбачуваних батьків. Розроблений комплекс методик виявлення: реальної мотивації усиновлення дитини; ступеня психологічної стійкості й психічного здоров¢я передбачуваних батьків; готовності й здатності до вирішення проблем, що виникають у ході виховання всиновленої дитини. Робота по виявленню особистісної готовності й психічної спроможності майбутніх приймальних батьків дозволить позбутися багатьох складних, а часом й трагічних ситуацій, у яких може опинитися й так уже обездолена дитина-сирота. У перспективі бажано процедуру психологічного тестування на готовність стати приймальними батьками зробити обов’язковими.

Соціальний педагог і шкільний психолог могли б надати істотну допомогу у визначенні готовності й здатності майбутніх приймальних батьків до виховання приймальної дитини.