Предмет та задачи соціально-педагогічних технологій

Соціальна робота – процес тривалий і дуже складний. Вплив соціального середовища на розвиток особистості дитини безумовно носить виховний характер. З одного боку, будь-яке суспільство, яке на кожному етапі свого розвитку виробляє певну систему соціальних і моральних цінностей, свої ідеали, норми і правила поведінки, перш за все самозацікавлене в тому, щоб кожна дитина, прийнявши й засвоївши їх, змогла б жити в цьому суспільстві, стати його повноправним членом. Для цього суспільство в тій чи іншій формі завжди надає цілеспрямованого впливу на особистість. здійснюваного через виховання й освіту. З іншого боку, на її формування має великий вплив і різноманітні стихійні, спонтанні процеси, що відбуваються в оточуючому житті.

Тому сумарний результат таких цілеспрямованих і стихійнихвпливів завжди відбувається і не завжди відповідає інтересам суспільства.

Роль соціальних інститутів у розвитку дитини неоднаковий. Один з них має стихійний вплив на дитину в процесі її розвитку і соціального становлення, інші ж виконують функцію цілеспрямованого, виховного впливу на формування її особистості. До таких соціальних інститутів відносяться сім’я, освіта, культура й релігія.

Сім’я є головним інститутом соціалізації, через який дитина засвоює основні соціальні знання, набуває морального вміння й навичок, сприймає певні цінності й ідеали, необхідні йому для життя в даному суспільстві.

Освіта. Через освіту дитина теж стає причетною до цінностей,що існують у суспільстві. Набуваючи у процесі освіти знань, вона не лише розвивається, але й адаптується до життя в суспільстві.

Культура – це саме той соціальний інститут, який вбирає в себе всі створені людством матеріальні й духовні цінності. Говорячи про роль культури з соціалізації дитини, ми наслідуємо слова видатного вченого, представника російської релігійної філософії Павла Олександровича Флоренського, який стверджує, що „культура – це середовище, що ростить й живить особистість”. І в цьому значенні важко переоцінити той вплив, який має на дитину в її становленні й розвитку культура: література, живопис, засоби масової інформації і т.ін.

Релігія як соціальний інститут являє собою складне суспільне явище, цілісну систему особливих уявлень, почуттів, культових дій, закладів і релігійних об’єднань віруючих. Вічні моральні цінності, які провіщає церква, релігійні свята й традиції, релігійна музика та ін. можуть надавати впливу на засвоєння дитиною моральних норм суспільства, правил поведінки в ньому. Тому релігія для дитини може відігравати важливу роль у процесі її соціалізації.

Історичне значення різних соціальних інститутів у вихованні дитини змінюється. На різних етапах розвитку суспільства ті або інші інститути відіграють то більше, то менше значення. Наочно це можна проілюструвати на прикладі розвитку України протягом XX століття, яке умовно можна розподілити на три періоди: дорадянський, радянський і пострадянський.

У дорадянський період сильний вплив на моральне становлення дитини має сім’я й релігія.

У радянський період виростає роль освіти й культури. Проголошення пріоритетів суспільного виховання перед сімейним перемістив центр ваги виховання з сім’ї на школу. Література, кіно, живопис, музика цілеспрямовано виконують соціальне значимі завдання пропаганди й формування у дітей і молоді комуністичних ідеалів, а такий важливий інститут соціалізації, як релігія, згодом внаслідок репресування церкви фактично перестає відігравати в житті суспільства будь-яку істотну роль.

У пострадянський період, як і раніше, зберігається важлива роль освіти у вихованні дітей. Поряд з цим починає зростати значення сім’ї й релігії. Зате значно змінюється роль релігії, деідеологізація якої привела до того, що її вплив на особистість дитини став набувати у більшій мірі стихійного, спонтанного характеру.

Розглядаючи виховний вплив соціального середовища на дитину, необхідно відзначити, що ставлення людини і зовнішніх соціальних умов її життя мають характер взаємодії. Середовище – це не просто вулиці, будинки, речі, розміщення яких досить знати людині, щоб, зайшовши до нього відчувати своє комфортно. Середовище – це ще найрізноманітніші об’єднання людей, які характерні особливою системою відносин і правил, що поширюються на всіх членів даної спільності. Тому, з одного боку, людина вносить до неї щось своє, певним чином впливає на неї, змінює її, але в той же час, і середовище впливає на людину висуваючи їй свої вимоги. Воно може приймати людину, якість її методики, прояви, а може й відкидати, може ставитися до неї доброзичливо, а може й непривітно.

Відношення середовища до людини визначається тим, наскількиїї поведінка відповідає очікуванням середовища. Поведінка людини багато в чому визначається тим, яку соціальну роль вона відіграє в суспільстві.

Становлення в Україні професії „соціальний педагог”, її високий суспільний статус, швидко ростуча потреба у відповідних службах соціального захисту людей висунули підготовку професійних соціальних педагогів на одне із пріоритетних місць у системі гуманітарної освіти. Сьогодні соціальна робота представлена в нашій країні широким спектром спеціалізацій:

· із певного профілю − соціальний педагог сімейного (широкого) профілю, спеціаліст із соціальної роботи у сфері управління, соціальний педагог-культуролог, соціальні педагоги більш вузівської спеціалізації (по роботі з дітьми, інвалідами. „трупами риска”, підлітками);

· із певної вікової групи (соціальна робота з дітьми, молоддю, літніми людьми);

· у певних закладах (шкільний соціальний педагог, соціальний педагог у службі зайнятості, закладах культури, спорту);

· у специфічних сферах мікросередовища (соціальний педагог в общині, на селі, спеціалісти із соціальної педагогіки у місцях ув’язнення та ін.).

Представники цієї професії сьогодні працюють у найрізноманітних сферах: у сфері сім’ї, спілкування і стосунків, соціальної допомоги і соціального захисту молоді, у сфері безпеки та міліції, освіти, дозвілля культури та спорту.

Вони можуть працювати в житлових будинках і мікрорайонах, у міліції, у школах, лікарнях, центрах дозвілля, реабілітації, тюрмах, у церкві, профспілках, добровільних та комерційних організаціях

Де б не працювали соціальні педагоги, завжди це спеціалісти вищої кваліфікації, люди особливої, делікатної професії.

Вихід на професійний рівень постановки соціальної роботи в країні – явище значне. І в цьому зв’язку введення професійної підготовки соціальних педагогів в університетах ті інших вузах країни є вдосконалення вищої школи, необхідним для формування загальної культури громадян. Соціальний педагог – професія синтетична, комплексна.

Програма підготовки спеціаліста побудована на міждисциплінарній, інтегративній основі і вміщує загальні цілі соціальної роботи, вивчення цілісних соціальних структур, різних рівнів і різноманітних форм життєдіяльності, відносин людини, базові елементи знань із різних ланок гуманітарних наук (філософії, історії, психології, педагогіки, політології, культурології, етики та ін.); передбачає специфіку навчального закладу, а також формування практичних умінь і навичок.

У сучасних умовах створення нової спеціальності, перебудови всієї системи відносин у суспільстві, із орієнтацією усіх інститутів на потреби конкретної людини. Кваліфіковані стандарти професії, що мають справу з людиною і її оточенням (і перш за все, соціального педагога як професії), повинні передбачати необхідний мінімум знань та вмінь у галузі практичної психології та педагогіки.

Таке соціальне замовлення передбачає профілювання педагогічної підготовки спеціалістів на широкий, особистиісно-середовищний контекст, повернення її на спеціальність „соціальна педагогіка”, на педагогіку соціальної роботи в найбільш широкому спектрі її сфер, форм та видів.

Соціально-педагогічні технології – одні з базових дисциплін у системі підготовки соціальних педагогів і працівників. Освітній стандарт передбачає психолого-педагогічну підготовленість і компетентність спеціаліста з орієнтацією його на багатопланову соціальну практику, оволодіння методикою відношень у соціумі: у сім’ї, общині, умовах відкритого мікросередовища особистості, у сфері праці, побуту та дозвілля, у соціальній роботі з різними віковими і професійними групами, із дітьми й дорослими, іншими категоріями людей.

При цьому педагогічні принципи закономірності застосовуються й адаптуються із урахуванням регіональної, соціокультурної, національної тамікросоціальної специфіки.

Виходячи із сказаного, соціально-педагогічні технології як базовий курс у циклі фундаментальних дисциплін гуманітарної освіти зорієнтована на досягнення таких основних цілей:

· закласти основи соціально-педагогічного світогляду, визначити місце соціального педагога у взаємовідносинах особистості, сім’ї та суспільства у сучасній концепції підвищення якості життя;

· озброїти майбутніх спеціалістів знанням фундаментальних педагогічних закономірностей, уміння приймати обґрунтовані, педагогічно доцільне рішення у різних галузях соціальної практики;

· сприяти особистісному розвитку, самовихованню, соціальної і професійної адаптації людини. Укріплення морального і фізичного здоров’я, створення комфортного середовища перебування в соціумі.

Мета соціально-педагогічної підготовки соціального педагога, таким чином, навчить розуміти людину в суспільстві, у соціумі як відкриту систему, приміняти методологію і теорію у різних галузях діяльності соціального педагога.

У відповідності з цим пропонованій посібник спрямований на соціально-педагогічну підготовку соціальних педагогів, що містить необхідний і достатній мінімум знань. Який може бути скоректований (зпрофільований) посередництвом переважаючого розвитку тих чи інших базових елементів або введення додаткових тем, курсів у відповідності зі специфікою вузу або спеціалізації. Державно-освітній стандарт програми соціально-педагогічної підготовки соціального педагога передбачає певні базові елементи як професійний фундамент, що вміщує знання про людину в особистісно-середовищному контексті, уміння й навички істотні для практики соціальної роботи. Сказаним обумовлена структура передбачуваного посібника для вищої школи, який може бути використаний із спеціальності „Соціальний педагог”.

Наскрізна ідея даного посібника – необхідність побудови технології роботи соціального педагога на основі цілісної концепції людини, педагогічного обґрунтування і доцільності підходів, що використовуються у різних галузях його діяльності.