ІІ. Соціально-педагогічне консультування.

Мета: надання допомоги випускникам у вирішенні проблем, які пов’язані з порушенням соціалізації.

Зміст діяльності:

· надання допомоги у складних ситуаціях;

· разом з випускником складання індивідуальних планів розвитку, у тому числі й розвитку необхідних навичок;

· робота над реконструкцією або створенням соціального оточення, яке підтримує, „соціальні мережі” (складання індивідуального плану реконструкції „соціальної мережі”);

· складання плану корекції відхилень випускника у соціальній поведінці;

· надання допомоги у професійному визначенні, працевлаштуванні.

Соціально-педагогічне консультування випускників сирітських закладів засновано на гуманістичному підході, і передбачає, перш за все, суб’єктне відношення до людини.

Як суб’єкт свого життя випускник має мотиви та стимули до розвитку, його активність спрямована на адаптацію та виживання, він здатний сам нести відповідальність за своє життя. Тому необхідною умовою проведення консультації є бажання отримати допомогу у розрішенні питань (складностей), а також готовність прийняти на себе відповідальність за зміни своєї життєвої ситуації.

За звичай межі відповідальності вар’їруються від високої активності й самостійності, коли людина сама намагається шикати вихід із складних ситуацій, до інфантильності та залежності від інших. Оскільки інфантильність є поширеною рисою, то необхідно мотивувати випускника до роботи, здійснювати спеціальні дії для спонукання його особистої активності та відповідальності.

Головною та основною позицією соціального педагога є позиція прийняття, безоцінювальна позиція, яка надає можливість зрозуміти випускника, що його сприймають й підтримують, що він має право на помилки, що він може отримати тут підтримку, на яку очікує.

Специфіка консультативної роботи з випускниками інтернатних закладів обумовлюється їх віком, потребами й ситуацією у якій вони опинилися. По-різному будується робота з вихованцями, які ще проживають в інтернаті, і з випускниками, які вже зіткнулися з особливостями самостійного проживання. Зміст консультаційної роботи визначається змістом питань, у вирішенні котрих людина хоче отримати допомогу від соціального педагога. Консультаційна робота, як одна з форм допомоги, не може замінити різноманітні шляхи до адаптації – самостійної дії, допомога з боку оточення („соціальні мережі”) – друзів, вихователів, педагогів та ін.

Консультативна робота соціального педагога з випускниками носить характер сумісної діяльності, спрямованої на досягнення мети, яка сформульована у ході аналізу утрудненої ситуації. У процесі такої діяльності випускний приймає рівноправну участь, бо він – головний зацікавлений, а шляхи вирішення проблем відображають його інтереси, прагнення та можливості.

Дії соціального педагога спрямовані на активізацію самостійних дій випускника. Позиція соціального педагога виявляється у підтримці, збудженні ресурсів, актуалізації засобів та способів досягнення поставленої мети. Таким чином, соціальний педагог впливає на позицію людини, а не вирішує проблему замість неї.

Вихованців (випускників) сирітських закладів частіше за все хвилюють такі проблеми:

· питання взаємовідношень (пошук друга, партнера, супутника життя);

· подолання страхів, бар’єрів у взаємодії з різними людьми;

· формування навичок спілкування, подолання конфліктів, поліпшення взаємовідносин з друзями, педагогами, іншими людьми;

· хвилювання, які пов’язані з відсутністю розуміння й підтримки; вибір професії, планування життєвого або професійного шляху;

· навчання та професійна діяльність, пошук варіантів та шляхів реалізації соціальної та професійної зайнятості;

· питання про те, як користуватися міськими інфраструктурами;

· питання самообслуговування, навички гігієни;

· питання, які пов’язані з відсутністю вмінь розпорядження особистими доходами;

· питання дозвілля;

· питання, які пов’язані з відсутністю вмінь самостійно звернутися по допомогу;

· визначення планів на майбутнє;

· відсутність знань про свої права та обов’язки;

· невміння робити вибір, який би забезпечував здоров’я та особисту безпеку;

· питання про ведення господарства.

Характер проведення консультативної роботи відображає такі основні аспекти:

1) сумісна робота веде до змін відношення випускника до особистих утруднень, можливостей; до формування адекватної самооцінки, появи нових хвилювань, планів, відкриттю нових можливостей, надбанню нових знань та вмінь;

2) діяльність випускника з вирішення життєвих ускладнень базується на зміні особистої позиції, плануванні змін та шляху до цих змін;

3) діяльність соціального педагога спрямована на вияв проблеми надання допомоги у вирішенні значних для випускника життєвих задач.

Мотивація до змін, розвитку, яка народжується у сумісній діяльності, активізує можливості випускника, спрямовує його на рішення складних життєвих ситуацій, сприяє розвитку адаптативних механізмів, які дуже необхідні у самостійному житті. Умовами, які призводять до ефективних змін є:

· атмосфера прийняття випускника таким який він є, з його особистісними особливостями, невпевненістю, відсутністю життєвого досвіду;

· позитивне уявлення про себе й свої можливості;

· наявність мети у соціального педагога та випускника, яка спрямована на вирішення проблеми;

· активність позиції випускника;

· гармонізація стану, концентрація устрімлень;

· позитивний настрій соціального педагога та випускника, впевненість в успішному вирішенні проблеми, віра в свої можливості.

Перший етап. Підготовка. Підготовка робочого місця, домовленість про зустріч та вибір часу є важливою частиною роботи. Треба точно обговорити скільки часу займе консультація, це дозволить випускнику звикнути до думки, що він не просто проводить вільний час з приємною людиною, а й працює над собою. Приміщення, де відбувається консультація повинно бути достатньо ізольованим.

Другий етап. Мотиваційна бесіда, встановлення контакту. Для цього необхідно використовувати відкриті та закриті питання. Перші носять більш загальний характер, де у відповідях є широка інформація. Їх перевага у тому, що вони:

· надають можливість вибору;

· спонукають до відповіді;

· орієнтуються на роздуми, аналіз своїх вчинків;

· потребують слухати та спостерігати;

· створюють можливість встановлювати відношення довіри.

Недоліками їх є:

· провокують довгі відповіді;

· засмучують випускника;

· можуть викликати сумбурну відповідь;

· провокують необхідність задавати уточнення.

Другі – потребують ствердження або негативну відповідь.

Для практичної роботи також необхідно використовувати паузу, мовчання, підтримку, відображення, питання-синоніми, прохання розширити висловлювання, пере формулювання, резюме, зміну теми, пояснюючі питання, активне слухання.

Не можна використовувати: накази, попередження, моралізаторство, повчання, готові рішення, нотації, „лекції”, критику, обвинувачення, насмішки, випитування, відхід від розмови.

Від встановлення контакту та підтримки довірливого діалогу буде залежати ефективність всієї консультації.

Соціально-педагогічне консультування – це творчий процес, у ході якого можуть використовуватися будь-які засоби роботи. Первинним тут повиннен бути спрямований вплив, а не спосіб. Соціальний педагог несе відповідальність не за використання технік, а за рішення професійних задач.

Третій етап. Дослідження ситуації. Прояснення ситуації важливо як для випускника так і для соціального педагога. Розуміння того, що викликає утруднення випускника є основним, і впливає на успішність вибору ефективних напрямків та способів роботи.

Для того, щоб обрати що є проблемою випускника (зовнішні або внутрішні явища) необхідно провести не тільки дослідження проблеми, але й оцінити індивідуальні характеристики консультуємого. Засоби аналізу, які пропонує соціальний педагог повинні бути зрозумілими та доступними для випускника. А для цього необхідно враховувати такі аспекти: а) основні поняття, уявлення, інформованість випускника; б) інтереси, цінності, сенси, перспективи які він має; в) вміння та навички якими він володіє; г) темперамент, емоції, почуття, стійкі форми поведінки, які для нього притаманні.

Вміння та соціальні навички, зазвичай недостатньо сформовані у випускника, дуже часто лежать в основі тих проблем з якими він стикається після виходу з інтернатного закладу.

Четвертий етап. Постановка та вибір мети. На фоні адекватного розуміння ситуації випускником, активізації його ресурсів, емоційного залучення у процес пошуку рішення, можна приступати до проектування бажаного результату, який й буде складати зміст мети консультації.

У ході консультації соціальний педагог повинен підкреслити, що плануємий результат повинен відповідати таким вимогам: привабливість (мета повинна бути привабливою, тобто відображала потреби випускника); реалістичність (результат повинен бути досяжним); позитивність; конкретність (у чому конкретно буде виявлятися бажаний результат); вимірюваність (конкретні ознаки за якими можна зрозуміти про досягнення цілі, тобто критерії); перевірка (фіксація того, що вже зроблено).

Починаючи працювати над метою, соціальний педагог повинен звернути увагу на ступінь складності (від легкого до важкого), змістовність (на досягнення якого психологічного результату вона спрямована), актуальність (наскільки мета пов’язана з реальними проблемами випускника), час (довгий час треба розподілити на етапи), реалістичність (достатність ресурсів для реалізації мети).

Для цього можна використовувати спеціальні методики.

Методика „Картки бажань” допомагає випускникам усвідомити та сформулювати свої актуальні цілі (пошук роботи, житла, знайомство з друзями, вибір навчального закладу). Робота з цією методикою передбачає сумісний аналіз соціального педагога з випускником його бажань на довгий час та короткий строк.

Методика „Риска життя”. Деяким випускникам важко сформулювати свої плани. У них немає конкретних уявлень про майбутнє, вони не хочуть змінювати своє життя або не бачать можливостей для змін, не знають як подолати ситуацію. Щоб якось допомогти їм намалювати в уяві картину майбутнього, можна обговорити риску їхнього життя.

Методика „Цільові картки”. За допомогою карток, на яких пишуться цілі, можливо побачити картину необхідності змін у житті випускника, більш структуровано підійти до специфічних та важливих на цей момент цілям. Наочність збільшує мотивацію до змін. Ця методика дає можливість вихованцю поділитися з соціальним педагогом тим, що його хвилює. Робота з цією методикою допомагає поставити близькі цілі, які можна виконати. Якщо випускник усвідомлює ціль, конкретизує її – всі сили об’єднуються, досягається цілісність, внутрішня злагода дії для її досягнення.

П’ятий етап. Пошук рішень. В роботі над пошуком рішень важливо пам’ятати, що одні проблеми вирішуються швидко, а інші – ні. Якщо на момент пошуку рішення актуальної життєвої проблеми випускник має позитивну мету, активний, вірить в особисті можливості, то рішення може прийти не очікувано, з’являється нові варіанти, які можна буде обговорювати.

У допомозі в організації пошуку рішень соціальний педагог може використовувати різні способи впливу. Тактовність, емпатія, гнучкість соціального педагога, вміння відмовитися від неспрацьовуючих способів або їх модифікація – залог успішного впливу.

В залежності від характеру проблем, які виникають при рішенні актуальних життєвих задач, соціальний педагог може використовувати наступні техніки.

Інформування. Розширення уявлень випускника про життя, підвищення його соціальної концепції в галузі обговорюваних питань за рахунок прикладів з життя або літературних джерел.

Навчання пошуку інформації. Соціальний педагог навчає випускника як він може у суспільстві знайти важливу для нього інформацію та як її використовувати. Соціальний педагог регулярно спонукає до дії. Важливо записувати все, що говорить випускник, для того щоб до цього можна було повернутися.

Формування необхідних навичок та вмінь. Формування навичок – це покрокові зміни поведінки з отриманням зворотнього зв’язку про те, що вдалося, а що – ні.

Встановлення логічних взаємозв’язків. Соціальний педагог разом з випускником встановлює послідовність подій, визначає роль суб’єктивних факторів, цей спосіб допомагає розширити та уточнювати розуміння проблеми.

Проведення логічного обґрунтування. Це дозволяє визначити можливі способи життєвої задачі, яка є актуальною, за рахунок логічного аналізу, який дозволяє прогнозувати наслідки й ефективність різних шляхів рішення.

Саморозкриття. Соціальний педагог опосередковано спонукає випускника „стати самим собою”, вказуючи на толерантне відношення до різних висловлювань та почуттів.

Конкретне побажання. Рекомендація при вирішенні проблеми (конкретний спосіб дії). Випускник оцінює способи, але вибирає сам.

Переконання. Цей спосіб доцільно використовувати якщо випускник знаходиться в позитивному емоційному стані. Його застосування передбачає добрий розвиток образного та абстрактного мислення, стійкої уваги. Соціальний педагог використовуючи зрозумілі аргументи, дозволяє випускнику ствердитися у розуміння визначених подій, способів, думок.

Емоційне зараження. Передача соціальним педагогом особистісного емоційного стану.

Позитивний настрій. Дозволяє закріпити віру випускнику у свої можливості з вирішення проблем, сконцентрувати усвідомлення для досягнення цілі.

Рольова гра. Цей спосіб передбачає моделювання різних реальних та ідеальних ситуацій для відробки нових способів поведінки у складних ситуаціях.

Аналіз ситуацій. Цей спосіб разом з інформуванням допомагає підвищити соціальну компетентність, розвинути навички використання інформації при аналізі ситуацій.

Трансформації особистої історії. Це цілеспрямоване занурення випускника в історію свого життя для того, щоб у думках завершити події минулого життя, які суб’єктивно не були усвідомлені. Занурення сприяє зняття емоційної напруги.

Цілепокладання. Умови, в яких виховувалися діти, де за них все планували та вирішували дорослі, де відсутній зв’язок минулого й існуючого, де перспектива майбутнього досить невизначена приводить до того, що випускники не можуть ставити життєві цілі. У ході консультації має сенс зайнятися пошуком життєвих цілей та сенсу.

Наповнення сенсом життєвих подій. Для цього треба дати зрозуміти випускнику, що життя може бути заповнено кроками до сталеної цілі.

Соціальні проби. Здійснення випускником конкретних дій, як у спеціально запланованих життєвих ситуаціях, так і в ігрових дозволяють йому краще зрозуміти особисті можливості, пройти своєрідне соціальне загартовування, засвоїти нові форми та способи поведінки.

Шостий етап. Підсумки. Головна мета консультації – допомогти випускнику вирішити проблему, а це спонукає змінам зовнішньої ситуації та характеру дій, спрямованих на рішення проблеми. Для того, щоб зрозуміти зміни, які відбулися у ході роботи, соціальному педагогу потрібен творчий підхід, вміння ставити себе на місце іншого, аналізувати ситуацію з його точки зору, а випускнику – наявність навичок самоспостереження та рефлексії. Випускник, який не має їх не здібний самостійно обмірковувати зміни, тому що сприймає проблеми як щось зовнішнє. Підсумок консультаційної роботи випускник підводить самостійно. Внутрішні зміни, які сприяють рішенню проблеми – це дуже цінний результат консультації. Однак, важливо щоб за ними з’явилися реальні кроки.

Суттєвими проблемами при підведенні підсумків можуть бути: погано розвинута мова, слабка рефлексія, інфантильність.

Час, протягом якого можуть проходити зміни буває різним, тому соціальному педагогу бажано не втрачати контакт з випускником, мати можливість при зустрічі аналізувати зміни, які проходять з ним. Результатами консультації можуть стати:

· зміни в емоційній сфері (емоційно-енергійний аспект);

· з’явлення нових поведінкових навичок (операційний аспект);

· поширення кола інтересів, усвідомлення нового сенсу та життєвих перспектив (мотиваційно-сенсовий аспект);

· підвищення загальної інформованості (інформаційно- когнітивний аспект).

При визначенні змін випускника можна використовувати вербальні та невербальні методи. Вербальні: експрес-опитувальники, незакінчене речення. Невербальні: само оціночні шкали, символічні завдання.

По завершенню роботи соціальний педагог показує випускнику, що в нього є принципова можливість звернутися за уточненням, допомогою, підтримкою.

Етап підведення підсумків є важливим завершуючим моментом роботи. Для соціального педагога – це можливість оцінити характер та спрямованість змін випускника на шляху до своєї мети та отримати зворотній зв’язок з ефективності способів впливу, які він використовує. Для випускника – суб’єктивне почуття досягнутого результату, який є джерелом надії та впевненості у тому, що він зможе подолати свої проблеми.

ІІ Соціальне виховання.

Мета: соціальна професійна допомога випускникам та вихованцям інтернатних закладів у їх соціалізації.

Зміст діяльності:

· робота з корекції та розвитку соціальної компетенції, життєвих вмінь та навичок (групова та індивідуальна форми);

· корекція різних відхилень у поведінці (агресія, аутоагресія);

· корекція проблем, які пов’язані з шкідливими звичками (алкоголізм, наркоманія та ін.);

· корекція, яка пов’язана з міжособистісними конфліктами;

· робота над реконструкцією та підтримкою „соціальної мережі”.

Оскільки соціальні навички, якими володіє випускник, можна віднести до ресурсів які забезпечують готовність до подолання конкретних труднощів, допомога з оволодіння необхідних навичок є важливою складовою роботи соціального педагога. Сумісна праця соціального педагога та випускника у цьому напрямку (оволодіння навичками спілкування, поведінки та ін.) необхідна також у випадку, якщо проблеми випускника походять з недостатнього оволодіння визначеними соціальними навичками.

Несформованість соціальних навичок – важливий фактор виникнення дезадаптативної поведінки і навіть асоціальної поведінки, яка висловлюється у невмінні підтримувати контакти або у агресивній поведінці до інших людей. Це може мати такі наслідки: замкненість, страх та соціальна ізоляція.

Метою роботи соціального педагога є – за допомогою короткого, але інтенсивного курсу навчити випускника навичкам, які допоможуть йому легше й продуктивно проживати різні ситуації.

Робота по формуванню навичок може приводитися як у індивідуальній так і у груповій формах.

Індивідуальні заняття дозволяють працювати над формуванням саме тих навичок, які недостатньо розвинуті у конкретного випускника. Група демонструє аналог з природним оточенням. На заняттях пропонуються моделі поведінки з повсякденного життя і надається можливість потренувати навички, а також отримати від інших учасників зворотній зв’язок і реакції, з якими вони стикаються у повсякденному житті.

Групову роботу з оволодіння соціальними навичками краще застосовувати у якості превентивної програми для випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Профілактичні програми, які проводяться у подібних закладах, можуть представляти основу на якій будується подальша робота. При цьому вони повинні відповідати таким вимогам:

Співвідношення до рівня розвитку. Програма повинна співвідноситися до рівня розвитку вихованця та бути спрямованою на роботу с проблемами, які актуальні для нього у цей час. Для випускників інтернатних закладів важливими темами є: майбутня професійна діяльність (навчання, робота), відношення з друзями, вільний час, сексуальність та ін.

Конкретність. Зміст та цілі програми повинні бути конкретними, час дії відомий заздалегідь.

Активність. Робота по формуванню навичок – не бесіда, а сумісна діяльність, в котрій випускник повинен приймати активну участь.

Змістовність. Мета, зміст та методика програми повинні бути спрямовані на рішення проблем випускника.

Мотивація. Цей фактор складається з останніх. Якщо програма задовольняє всі перераховані фактори, вона є мотивованою. Однак іноді цього недостатньо і необхідно прикласти більш зусиль, щоб знайти підхід до того, з ким проводиться робота та побудувати робочі відношення.

Застосування до роботи значущих дорослих з якими склалися близькі стосунки, або моделі, яким вихованець довіряє. Значущим дорослим надається інформація, вони підтримують участь випускника у програмі та отримують, якщо є потреба, консультації та допомогу; проводяться також зустрічі у ході яких обговорюються хід програми та питання, які хвилюють.

Протидія ризику. Програма повинна враховувати фактори ризику, які існують у житті випускника (асоціальна, протиправна поведінка) та протидія їм. Чим більше факторів ризику, тим інтенсивніше повинна бути програма. Фактори протидії ризику можуть спрацьовувати двома способами: 1) захист від вже діючого фактору ризику; 2) запобігання появи фактору ризику.

Чим більшості кількості вимог відповідає програма, тим більше шансів, що вона буде ефективною.

Прийомів індивідуальної роботи по формуванню соціальних навичок чимало. Для того щоб проводити цю роботу треба знати проблеми випускників, а довідатися про це можна з бесід та спостережень. Крім цих діагностичних методів можна використовувати наступні техніки.

Інтерв’ю про повсякденне життя. Під час інтерв’ю соціальний педагог може отримати інформацію про поведінку та соціальні навички вихованця. Для його проведення треба взяти декілька аркуші в та разом з випускником скласти схему дня. Цю схему заповнити конкретно та наочно. Отриманий матеріал надасть інформацію про соціальну компетентність випускника, а він може поміркувати про цілі які йому необхідно ставити перед собою для розвитку тих чи інших навичок.

Іноді у процесі інтерв’ю стає очевидним, що випускнику немає чим займатися у вільний час, або він не знає чим його зайняти. У таких випадках треба сфокусувати увагу на тому, чим відрізняється один день від іншого.

Пояснення „навіщо”. При формуванні навичок важливу роль грає використовування пояснень „навіщо”. „Навіщо” вказує на причину адекватності та доцільності тієї чи іншої поведінки, на те яку користь отримує випускник якщо продемонструє таку поведінку. Пояснення „навіщо” повинні бути короткими та ясними, у ньому треба називати бажану поведінку, а не заперечувати небажане. Пояснення повинно бути прив’язано до того, як сам випускник сприймає ситуацію.

Розбивка навика на кроки. При навчанні випускника новому навику соціальний педагог повинен поділити його на чіткі кроки. Формулюровка кроків повинна бути такою, щоб вона потім дозволяла відслідкувати їх виконання.

Підготовчий етап. Збір інформації. Соціальний педагог повинен пояснити якому навику навчатимуть та де він може застосовуватися. Кроки: а) випускник розповідає ситуацію; б) програвання ситуації (випускник грає себе, соціальний педагог – партнера); в) подяка випускнику за гру; г) вкажіть, що випускник робив добре; д) вкажіть що можна зробити інакше.

Соціальний педагог вказує, який елемент поведінки міг бути іншим, завдяки тому, що вивчаємий навик вводитися як новий вид поведінки, підвищується вірогідність, що вихованець почне розмірковувати над альтернативою поведінки.

Збір інформації повинен бути коротким, не роблячи акцент на неадекватній поведінці.

Зворотній зв’язок. Якщо випускник демонструє неадекватну поведінку, він потребує зворотного зв’язку – для того, щоб зрозуміти свої помилки. Фактично зворотній зв’язок стає початковим кроком для формування навику.

Інструктування та підказка поведінки. Інструктування використовується у ситуації, коли випускник ще не демонструє адекватної поведінки. Підказка поведінки – це реакція на неадекватну поведінку яка була. Кроки інструктування: а) зробити зауваження; б) сказати конкретно, що необхідно робити у даній ситуації; в) пояснити чому це адекватно; г) переконатися, що випускник зрозумів.

Підказка поведінки використовується для навчання альтернативній поведінці. Кроки: а) сформулювати позитивне зауваження; б) назвати позитивні дії; в) перехід до обговорення про те, що зроблено невірно; г) сказати, що викликає сумнів; д) спитати яка могла б бути альтернатива, запропонувати її; ж) спитати про доцільність альтернативної поведінки, описати її; з) обговорити можливість використання випускником альтернативних форм поведінки.

Демонстрація. Соціальний педагог демонструє бажаний навик. Кроки: а) прохання про увагу; б) демонстрація бажаної поведінки; в) спитати у випускника, що він бачив; г) пояснити „навіщо” така адекватна поведінка; д) обговорити, де й коли можна використовувати цей навик; ж) переконатися, що випускник зрозумів.

Соціальний педагог показує який вигляд має навик, називає (застосовуючи чіткі формулювки) різні кроки, з яких складається навик, указує на моменти, які потребують особливої уваги. Дуже важливо щоб опис адекватної поведінки був конкретним та не припускав іншого тлумачення. Соціальний педагог дає пояснення „навіщо”, тобто наводить причину, яка говорить про користь цього навику для випускника.

Відроблення бажаної поведінки. Цей етап самий довгий, ефективний, важливий у навчанні новим навичкам. Кроки: а) прохання про повторення поведінки, яку показав соціальний педагог; б) зворотній зв’язок з побаченого; в) повторити ще раз; г) обговорити де й коли можна застосовувати цей навик.

Зворотний зв’язок на адекватну поведінку має на увазі передачу інформації, той хто отримав зворотній зв’язок, чітко знає, що й коли він зробив добре. Зворотний зв’язок використовується, щоб посилити ті навички, які є у випускника та стимулювати використовувати їх у житті. Зворотній зв’язок на адекватну поведінку – спосіб підвищення впевненості випускника у своїх силах, що збільшує вірогідність того, що він буде частіше використовувати його.

Щоб оцінити переваги та недоліки визначеної поведінки, а потім шукати альтернативу можна використовувати техніку „Аналіз витрат – прибутку”. Аналіз проводиться за такими кроками. 1. Пояснити над чим працювати. 2. Обрати конкретну ситуацію у якій проявлялася поведінка, яка аналізується. Записати її на аркуші. 3. Поділити аркуш на дві колонки („Переваги”, „Недоліки”). 4. Узагальнити разом з випускником та записати переваги визначеної поведінки. Якщо випускник їх не знаходить, запропонувати свої. 5. Узагальнити недоліки, записати, запропонувати свої, якщо випускник погоджується. 6. При необхідності доповнити узагальнені переваги та недоліки, обговорив інші ситуації, де схожа поведінка грала визначну роль. 7. Кожний недолік та перевагу оцінити від 0 до 100балів. Підрахувати бали. Таким чином, складається уява про баланс між перевагою та недоліками. 8. Пошук разом з випускником альтернативи поведінки, які повинні мати як можна більш переваги ніж недоліків.

Рішення проблем вибору та конфліктних ситуацій. Якщо перед випускником стоїть проблема вибору або він стає учасником конфлікту, який він не може вирішити, доцільно провести інвентаризацію всіх можливих рішень. Кроки:

1) формулювання питання або проблеми, запис на аркуші, поділити його на чотири стовпчика;

2) складання списку всіх можливостей. Соціальний педагог записує всі варіанти рішення проблеми, які називає випускник у один стовпчик, неадекватні – теж. Потім пропонує свої варіанти рішень і теж вписує;

3) інвентаризація переваги та недоліки. Недоліки та переваги, на думку випускника, вписуються у другий та третій стовпчики, після цього кожний варіант оцінюється „плюс” або „мінус” (у останньому стовпчику);

4) попередній вибір. Якщо у випускника виникнуть утруднення, то пропонується поміркувати над цим й повернутися до питання через деякий час;

5) підготовка до застосування рішення на практиці. Соціальний педагог допомагає випускнику додумати як це зробити, також обговорюється час, протягом якого буде рішення апробовано.