ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості психічного розвитку немовляти



Соціальна ситуація розвитку. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим приводить до виникнення нового типу діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини та дорослого. Специфічна особливість цього типу діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина. З боку дорослого дитина є предметом діяльності (впливу). З боку дитини можна спостерігати виникнення перших форм впливу на дорослого. Так, дуже швидко голосові реакції дитини набувають характеру емоційно-активного заклику, схлипування перетворюється у поведінковий акт, що спрямований на дорослу людину. Це ще не мова в повному розумінні слова, поки що це тільки емоційно–виразні реакції.

Спілкування в цей період повинне бути емоційно–позитивним. Завдяки цьому в дитини утворюється емоційно–позитивний тонус, що служить ознакою фізичного і психічного здоров`я як зараз, так і в майбутньому.

Емоції стають своєрідним орієнтиром при побудові поведінки дитини: чим багатший світ позитивних емоцій, тим більша можливість дій із предметом, тим більше можливості для взаємодії з іншими. У цьому розумінні будь-яка ситуація взаємодії з дитиною, де вона отримує позитивні емоції, не менш важлива для її життя, ніж посилене та якісне харчування чи свіже повітря й тепло.

Перші діалоги дитини з мамою починаються без слів під час годування, коли вона кладе ручку на груди матері та намагається заглянути їй в очі. Цей рух дитини не може залишити байдужою жодну матір, і ніжні слова, і погляди даруються їй з подвійною щедрістю. До 6-7 місяців арсенал засобів та форм діалогу значно розширюється. Навіть плач немовляти набуває різноманітних відтінків, яких не було раніше: плач від страху, плач від дискомфорту, плач-заклик.

Запитання, яке спочатку задає дитина дорослому, виражається у формі дії, погляду, жесту. Зрозуміти його можна тільки в ситуації дії. Виконання прохань дитини, звернень до дорослого – нова форма діалогу, яка з’являється на кінець першого року.

Для дитини діалог – це можливість бачити світ очима інших людей, це і співпереживання, і співчуття. Діалог – це спрямованість на іншу людину, прагнення викликати її на взаємодію. Дитина може домагатися цього найрізноманітнішими доступними для неї засобами. Це може бути і плач, і заглядання в очі, і навмисна дія, щоб привернути увагу.

Поділитися з іншою людиною своїм досвідом, розповісти про те, що з тобою відбулося, - ця потреба також виникає і проявляється в діалозі. Спочатку розповіді дитини – це пантоніма про події, в яких вона брала участь. У міру оволодіння мовою з’являються монологи. Нехай спочатку такі: “Оля, и-и-и”. Це згадка про те, як плакала дівчинка. Коріння щирості і відвертості між дитиною і мамою – в умінні дорослого слухати і брати участь в таких діалогах. Саме через матір дитина вступає у складний світ людських стосунків.

Дефект спілкування, відрив дитини від матері у період немовляти веде до так званого “ефекту госпіталізму”, уповільненого емоційного розвитку дитини. Відбуваються значні порушення в психічному розвитку дитини, травмується особистість, що непоправно позначається на всьому подальшому житті. Американський психолог Берес досліджував 38 дорослих, які в дитинстві хворіли на “госпіталізм”. Тільки семеро змогли добре пристосуватися до життя і були звичайними, нормальними людьми; решта мали різні психічні дефекти.

Виявилося, що найнебезпечнішим і найбільш уразливим є вік від 6 до 12 місяців. У цей період дитину в жодному випадку не можна позбавляти спілкування з мамою. А якщо вже уникнути цього не можна, то потрібно замінити її іншою людиною. Дитині недостатньо давати просто їсти, пити, їй необхідне спілкування з дорослою людиною, людське тепло. Здатність дитини любити оточуючих тісно пов`язана з тим, скільки любові вона отримає сама і в якій формі вона виражатиметься.

Таким чином, сприятлива соціальна ситуація психічного розвитку дитини періоду немовляти – це ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого, соціальна ситуація емоційного комфорту.

Пізнавальний розвиток немовляти.Найбільш загальну картину змін періоду немовляти дає вивчення пізнавального розвитку дитини.

У перший рік життя діти не тільки набувають моторних (рухових навичок, але й вчаться гратися, мислити, розуміти навколишній світ. Хоч процес пізнання у перший рік життя надзвичайно багатогранний, найбільш важливі у ньому такі аспекти.

По-перше, сприйняття, тобто здатність дитини одержувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень.

По-друге, розпізнання інформації: діти вчаться знаходити відмінність в однакових явищах, зіставляти одержану інформацію з набутими раніше знаннями.

По-трете, виділення категорій, тобто здатність об’єднувати в класи подібні за властивостями предмети або явища.

По-четверте, розвиток пам`яті: діти здатні пам`ятати минулий досвід, і чим вони старші, тим більше пам`ятають пережите.

Розглянемо виділені аспекти розвитку пізнавальної діяльності детальніше. Новонародженим притаманні більшість людських відчуттів. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик, зміни на тілі.

Діти не обов`язково чекають від дорослих стимулів до моторної і перцептивної діяльності, але й самі активно шукають інформацію. Приваблюють і утримують увагу дитини головним чином рухи предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за звучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Ці види образів різної модальності є для дітей надзвичайно привабливими. Діти до одного року будуть більше дивитись на зображення концентричної форми, приділяти більше уваги зображенню із зігнутих елементів, ніж із прямолінійних; більше зацікавляться переходом прямої лінії у криву; контраст для них привабливіший, ніж однотонно закріплене поле.

Для дітей, як і для дорослих, колір є конкретною категорією. Розмаїття кольорів видимого спектру - від червоного до фіолетового - пов`язане з різною довжиною світлової хвилі. Хоча різниця між довжинами хвиль двох відтінків синього кольору та зеленого однакова, немовлята з більшим інтересом стежать за переходом від синього до іншого. Це дістало назву категорійності сприйняття.

Таким чином, діти вже здатні орієнтуватися в заданих параметрах зовнішнього середовища. Контрасти, криволінійність, колір та інші якості привертають і утримують увагу немовляти, особливо якщо дитина сприймає їх зміни. Очевидно, що ці здатності є вродженими.

Розпізнання інформації. Існує гіпотеза, що у немовляти з перших днів життя виникає відображення отриманих вражень, що їх психологи називають схемами, як абстрактне відображення зовнішніх елементів уявлення та їх зв`язку один з одним. Очевидно, схема – це тільки ідентичне відображення одного об`єкта або явища. Чому? По-перше, свідомість не може формувати всі (багато) ознаки уявлення або об`єкта, навіть такого значущого, як обличчя матері. По-друге, наступне сприйняття того ж об`єкта чи явища ніколи не буває абсолютно ідентичним початковому. Тепер немовля співвідносить друге враження з першим, одночасно виділяючи відмінності між ними, воно, швидше за все, об`єднує ці подібні враження. Таке об`єднання називається схематичним прототипом.

Виділення категорії. Вміння створювати схему властивостей, загальних для різних вражень, таких, наприклад, як протяжність і перервність, показує, що немовля може виділяти категорії. Категорією називають усвідомлення вражень про властивості, характерні для низки подібних, але не ідентичних предметів або явищ. Ці властивості можуть бути фізичними (статичними) або дієвими (вміння їсти, кидати). Пізніше у процесі розвитку діти відображають властивості предметів у словах і думках.

Більшість маленьких дітей розрізняють категорії предметів: меблі, тварини, їжа. Річна дитина навіть зображення предмета може віднести до відповідної категорії. Якщо немовляті показати зображення різних людей, а тоді – зображення собаки, вона почне роздивлятися останнє з більшою увагою, а обличчя його помітно пожвавлюється. Зміна у поведінці дитини засвідчує, що собак вона відносить до іншої категорії, ніж людей.

До 2-3-х місяців немовлята звичайно виявляють великий інтерес до явищ, які дещо відрізняються від сприйнятих раніше, звертаючи менше уваги на добре знайомі або зовсім нові. Інтерес немовляти до конкретного явища залежить від відмінності цього явища від перцептивної схеми, яка в нього складається (принцип розрізнення). У дитини до півтора року зміна другорядних ознак об`єкта сприйняття (вуха у людини, вуса у кота), як і зміни всіх основних його елементів, звичайно, викликають менш стійку увагу, ніж зміни найбільш характерних ознак вигляду (голова у людини). Помірні зміни викликають більш стійку увагу, ніж дуже різні чи дуже незначні.

У чому ж значення принципу розрізнення? Немовлята найчастіше пожвавлюються, сприймаючи явища, які відрізняються від тих, які їм уже знайомі. Але у кожного немовляти свій набір виглядів, і тому для кожного із них найпривабливішими будуть різні явища. У конкретний період максимально притягальним для дитини буде певне обмежене коло явищ і предметів. І коли набір вражень у дитини сформований, то вона готова до сприйняття нових явищ. Немовля засвоює нові й нові враження, неподібні між собою, при цьому одночасно розвиваються його пізнавальні здібності, що розширює перцептивні можливості. Різноманітність довколишніх явищ змушує дитину орієнтуватися в них, і це сприяє когнітивному розвиткові.

Розумовий розвиток немовлят, які живуть в однорідному середовищі, без достатньої кількості іграшок, предметів, є сповільненим у порівнянні з тими, хто у різнобічному оточенні має змогу отримувати більше нових вражень.

Підсумовуючи дані про сенсорний розвиток дітей першого року життя, Ж.Піаже виділив таку послідовність йогостадій:

1.Стадії розвитку структур взаємодії дитини з неживими предметами. Вони включають у себе:

а) стадію операційної консолідації (1-4 місяці). Дитина своїми рухами намагається відновити попередні відчуття (наприклад, рух очей у бік привабливого об`єкта чи рух руки до рота);

б) стадію операційної координації (4-8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, дитина майже моментально схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією;

в) біфокальна координація (8-12 місяців). Довільне повторення одного й того ж руху з різними частинами об`єкта;

г) вдосконалена координація(8-12 місяців). Тут проявляється здатність здійснювати рухи з об`єктами в будь-який бік.

2. Розвиток структур взаємодії дитини з оточуючими людьми. У цьому розвитку виділяються певні стадії:

а) операційна консолідація (1-4 місяці). Наприкінці цієї стадії дитина зауважує відхилення від звичної для неї поведінки матері і робить зусилля, спрямовані на те, щоб викликати з її боку звичну реакцію. Якщо це не виходить, то дитина починає займатись чимось іншим. Така поведінка свідчить про те, що у дитини починають складатися первинні «наміри».

б) операційна координація (4-8 місяців). Дитина здійснює навмисні дії для того, щоб привернути увагу матері чи іншої дорослої людини (тягне маму за волосся, простягає руки до неї та ін.). Ці дії, які спочатку мали певну мету, тепер починають відігравати роль сигналів, стимулів, спрямованих на іншого;

в) біфокальна операційна координація (8-12 місяців). Тут структури взаємодії з неживими об`єктами координуються зі структурами взаємодії з людьми (гра з дорослим, з іграшками). Увага дитини одночасно зосереджується і на людині, і на неживому об`єкті (іграшці);

г) удосконалена координація. (12-18 місяців). На цій стадії з’являється імітація дитиною рухів і дій, здійснених іншими людьми, ведеться активний пошук цікавих об`єктів з метою продемонструвати їх іншому.

На кінець першого року життя з’являються перші ознаки мислення дитини у формі сенсомоторного інтелекту. Діти цього віку зауважують, засвоюють та використовують у своїх практичних діях елементарні властивості і відношення предметів.

Подальший прогрес у розвитку мислення безпосередньо пов`язаний з початком розвитку мови.

Розвиток пам`яті. У ранньому дитинстві діти вже здатні співвідносити нові враження з існуючими у них образами. Ці здібності називають упізнаванням. Наприклад, немовля, отримавши нову ляльку, наступного дня упізнає її. Звичайно дитина починає переводити погляд з нового об`єкта на знайомий, ніби порівнює їх, даючи зрозуміти, що об`єкт упізнаний.

У другому півріччі життя в розвитку пам`яті немовляти з`являються два нові моменти. По-перше, виникає здатність згадати (відновити у пам`яті) вигляд, навіть коли поруч нема подібного об`єкта. Цю здатність часто називають відтворенням. 4-місячні немовлята можуть відрізнити знайоме обличчя від незнайомого, але сумнівно, чи вони здатні відновити з пам`яті образ батька, якщо його немає у кімнаті. Здатність до відтворення образу в пам`яті без безпосереднього сприйняття розвивається після 8 місяців.

По-друге, одночасно у немовляти виникає здатність, яку можна назвати робочою (оперативною) пам`яттю. Коли старші діти або дорослі читають чи розмовляють, вони здатні отримувати інформацію, що надходить, і зіставити її з отриманою раніше. У дітей робоча пам`ять починає розвиватися приблизно у 8 місяців.

Новоутворення періоду немовляти. На кінець першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. Головне в акті ходьби не тільки те, що розширюється простір дитини, але й те, що дитина відокремлює себе від дорослого. Вперше відбувається роздріблення єдиної ситуації «Ми», тепер не мама веде дитину, а вона веде маму куди хоче. Ряд дослідників уважають, що саме ходьба є першим основним новоутворенням періоду немовляти, яке свідчить про вихід за межі старої ситуації розвитку.

Наступне важливе новоутворення цього віку - поява мови. Особливість перших слів у тому, що вони є вказівними жестами. Мова, як і всі новоутворення цього віку, має перехідний характер. Це автономна, ситуативна, емоційно забарвлена мова, зрозуміла тільки близьким. Вона ще не є зв’язною. Щоб її зрозуміти, треба врахувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої безпосередньо стосується ця мова, специфічна за своєю структурою (складається з частинок слів. Але якою б не була ця мова, вона є новою властивістю, яка може служити показником того, що стара соціальна ситуація розвитку дитини розпалась. Там, де була єдність, з’явилося двоє: дорослий і дитина.

Криза 1-го року життя.Взагалі, найпершою кризою у житті дитини вважається криза новонародженості. Наявність кризи одного року (початок періоду раннього дитинства) відзначали Л.Виготський., Л.Божович, Д.Ельконін та інші. Це оригінальний стрибок, різка зміна ситуації, перехід від біологічного типу розвитку до соціального. Зовні це виявляється у різкому зростанні незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає більш активною, з нею не можна не рахуватися. У ситуації кризи загострюються переживання, підвищується чутливість дитини до певного роду впливів. Тому ряд дослідників на перше місце серед завдань розвитку немовляти ставлять встановлення соціальних зв`язків дитини з розширеним ядром сім`ї. Саме це забезпечує появу в результаті кризових переживань почуття довіри дитини до довколишнього світу. Завдання дорослих - вчасно перебудувати стосунки з дитиною, надати їй більше свободи та самостійності.

У річному віці соціальна ситуація дитинства розпадається. Колись безпорадна дитина, будь-яка потреба якої опредмечувалася дорослим, тепер уже багато чого навчилася. Здатність самостійно пересуватись відкрила для неї загадковий світ предметів. Якщо раніше дорослий був центром світу дитини, то тепер дитина мовби заворожена предметом. Виникають перші афективні реакції, пов`язані переважно з невдачами, які виникають при засвоєнні предметних дій. Зв`язок між дитиною і дорослим опосередковується предметом.

Таким чином, нормальне подолання кризи першого року життя призводить до роз`єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини (як зазначив Л.Виготський, у немовляти вони нероздільні); до розпаду “пра-ми”, становлення деякої першої форми «Я» як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.

Головними надбаннями цього віку є перцептивний розвиток, ходьба, мова та предметна діяльність.

 

5.3. Психічний розвиток у ранньому дитинстві

 

Ранній дитячий вік (від 1 до 3 років) є одним із ключових у житті дитини і визначає її майбутній психічний розвиток. Особливе значення цього віку пояснюється тим, що він безпосередньо пов`язаний з трьома фундаментальними життєвими надбаннями дитини: ходьбою, предметною діяльністю та мовою.

Здатність до переміщення, будучи чисто фізичним надбанням, призводить до психологічних наслідків. Завдяки здатності до переміщення дитина вступає в епоху більш вільного та самостійного спілкування із зовнішнім світом. Ходьба розвиває здатність орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення дитини з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Розвиток предметної діяльності пов`язаний з оволодінням тими способами користування предметами, які вироблені людством. Дитина вчиться від дорослих орієнтуватися в постійному значенні та використанні предметів, закріпленому людською практикою. Дитина осягає значення речей. Відмінність предметної діяльності від простого маніпулювання довколишніми предметами, характерного для періоду немовляти, полягає в тому, що способи дії дитини з предметами підпорядковуються функціональному призначенню цих предметів у житті культурної людини.

У цьому віці дитина повністю захоплена предметом. Це призводить до зміни стосунків з дорослими. Емоційне спілкування відходить на задній план, а на перший виступає ділове, практичне співробітництво. Структура соціальної ситуації розвитку в ранньому дитинстві набуває вигляду “дитина – предмет - дорослий”.

Спілкування у цьому віці стає формою організації предметної діяльності. Вона перестає бути діяльністю у власному розумінні цього слова, оскільки мотив переміщується від дорослого на предмет. Спілкування виступає тут засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям для оволодіння суспільними способами використання предметів. Не дивлячись на те, що спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує розвиватися дуже інтенсивно і стає мовним. Спілкування, пов`язане з предметними діями, не може бути тільки емоційним. Воно повинно опосередковуватися словом, яке стосується предмета.

Ранній дитячий вік є сензитивним періодом для розвитку мови: саме тоді оволодіння мовою є найбільш ефективним. Якщо дитина з певних причин не має необхідних умов для розвитку мови, то надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2-3-му роках життя необхідно особливо інтенсивно займатись мовним розвитком дитини.

Форма спілкування у ранньому дитинстві є ситуативно-дієвою, тобто спілкування проходить з приводу дій з предметами. Дорослий тепер відіграє роль тієї сили, яка спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не прямій емоційності (раніше найважливішою ознакою була емоційність контактів).

У перші шість місяців 2-го року життя у розвитку дитини відбуваються серйозні зміни. Основним засобом спілкування, витісняючи жести і лепет, стає мова. Гра стає більш спонтанною і змістовною, у ній відтворюються важливі для дитини події. Крім того, у грі дитина починає наслідувати оточуючих. На перший план висувається розвиток мови, символічна дія, наслідування, засвоєння конкретних норм. Після півтора року у дітей починає формуватися самосвідомість.

До кінця першого року життя діти можуть упізнавати з пам`яті і передбачати події майбутнього. Наступний крок у своєму психічному розвитку дитина робить на початку другого року життя – у неї розвивається здатність до заміщення, тобто використання предметів у грі не за прямим призначенням.

Якщо діти першого року життя, сприймаючи будь-яку нову подію, створюють когнітивні схеми, які реально відображають риси цих подій, то на другому році життя діти вже не просто пристосовують свої дії до фізичних якостей об`єкта, а співвідносять із ним власні ідеї і пропозиції.

У дітей з’являється здатність створювати нові відношення між предметом і його використанням – символічна дія. Ця якість розвивається за кількома етапами. Дитина, трохи старша одного року, може ставитись до іграшкової чашки, як до реальної, справжньої, робити вигляд, ніби п`є з неї, вона може покласти ляльку на дерев`яний брусок, наче це ліжко. В половині другого року життя діти роблять наступний крок у розвитку заміщення. Тепер дитина може, перевернувши ляльку вниз головою, робити вигляд, що сипле сіль із сільнички. А дворічна дитина, побачивши дві дерев`яні кульки різних розмірів, може, наприклад, сказати, що це мама і тато.

Елемент гри у дітей можна спостерігати вже у вигляді маніпуляції з предметами (іграшками, сосками). Виникнення гри при цьому не пов`язане з біологічними потребами, такими як голод або спрага. На другому році життя це вже не просто маніпуляція, а дія з предметами, в якій дитина створює те, що бачила у дорослих (наприклад, розмова по телефону або пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. На кінець другого року життя діти можуть вводити у гру замість себе іграшку, яка стає активним «учасником» процесу. Дитина може давати пити ляльці, підносити телефонну трубку до її вуха і под.

Багато дослідників розходяться у своєму розумінні як причин виникнення, так і цілей гри, вважаючи за необхідне розділити гру–дослідження і гру-конструювання. Третім головним типом гри є рольова гра, коли дитина бере на себе роль іншої людини. Деякі вчені, особливо прихильники психоаналітичної теорії, вважають, що рольова гра допомагає дитині впоратися з власними конфліктами. Дитина, наприклад, бавиться з лялькою. Якщо вона дуже піклується про неї, цілком можливо, що це виражає її потребу в любові, компенсує відсутність батьківського тепла та опіки. Разом з тим, хоч психологічні конфлікти і можуть відбиватися у грі, вони далеко не завжди є її причиною.

Багато дослідників розглядають гру як основу необхідних цільових формувань майбутніх навичок і вмінь (Дж. Брунер, Д.Ельконін). Дж.Брунер, наприклад, уважає, що гра є основою формування розумових дій. У процесі ігрового експерементування формується багато нових складних здібностей динини.

До двох років діти вже можуть бавитися в елементарні логічні і тематичні ігри. Це засвідчує про те, що вони тепер здатні складати план дій.

З розвитком символічної гри змінюються ставлення дитини до інших дітей. На першому році життя взаємодія між дітьми практично не спостерігається. Десятимісячні діти ставляться один до одного, як до живих забавок: смикають за волосся, торкаються пальцями до очей тощо. Але вже у віці 18-20 місяців виникає перша взаємодія з партнером по грі. Крім того, з цього віку діти прагнуть бавитися один з одним.

Як вже було сказано вище, у грі дитина починає наслідувати оточуючих її людей. Наслідування має дві визначні властивості. По-перше, копіюється поведінка людини. По-друге, наслідування має бути вибраним, а реакція (наслідуванням) виникає після цілком певної поведінки людини, а не при багатстві інших різноманітних умов.

На початку другого року життя спостерігається, хоч і порівняно рідко, наслідування, яке виявляється не відразу вслід за визначеними діями дорослого. Можливість того, що дитина стане наслідувати ту чи іншу дію, залежить від характеру самої дії. З найбільшою готовністю діти наслідують моторні дії, значно рідше - соціальні.

Здатність наслідувати лежить в основі інтелектуального та моторного розвитку дитини. Наслідування пов`язане з дозріванням і є невід`ємною властивістю людських істот. На перших двох роках життя воно залежить від ступеня впевненості дитини у здатності виконати побачене. Спостереження показали, що діти більше схильні наслідувати ті форми поведінки, які вони лише опановують, або дії, якими вже оволоділи, або ті, що їм ще не під силу.

Так, наслідування залежить від рівня впевненості дитини у тому, що впорається із певною задачею. Воно викликане прагненням до соціального підкріплення, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти своєї мети. Наслідування перші три роки навчання залежить від рівня когнітивного розвитку дитини.

Спостереження за дітьми виявило появу у цьому віці цілого ряду форм поведінки, що свідчать про формування самопізнання. Дворічні діти починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам. Ці потреби пов`язані з розвитком дитини. Діти не стали б нічого вимагати від родичів, якщо б не вважали, що ті можуть їх послухати.

На третьому році життя, коли діти починають вимовляти короткі речення, вони часто, виконуючи будь-яку дію, описують її. Оскільки малюки частіше описують свої власні дії, ніж поведінку інших людей, то можна зробити висновок, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками.

Про формування самосвідомості у дитини на другому році життя свідчить той факт, що вона починає пізнавати себе у дзеркалі, активно використовувати займенник “я”. У період від одного до трьох років відбувається перетворення дитини з істоти, яка вже стала суб`єктом, тобто, яка зробила перший крок на шляху становлення особистості, на істоту, яка усвідомлює себе як особистість. Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення “Я”. Тоді ж відповідне слово з’являється і в лексиконі дитини. Поява займенника «Я» вказує на зародження самоусвідомлення.

Після виникнення первинного ставлення до себе, як до окремо існуючого суб`єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у спілкуванні з оточуючими людьми, у психіці дитини з’являються й інші новоутворення особистісного характеру.

Діти третього року життя починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого поступово складається певна самооцінка, виражене прагнення відповідати вимогам дорослих. Далі формується почуття гордості, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань.

З появою самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 років у дітей можна спостерігати прагнення втішити засмучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодке. Те, що дворічні діти можуть зрозуміти психологічний стан іншої людини, означає, що вони здатні згадати свої попередні емоційні почуття та діяти відповідно до власного досвіду.

Приблизно тоді ж у практичних стосунках із дорослими проявляється потреба у самостійності. Своє право на незалежну поведінку діти починають активно обстоювати після ініціативної заяви “Я сам”, коли дорослий всупереч їх бажанню намагається їм у чомусь допомогти, наприклад, у грі чи у практичній діяльності. Ряд дослідників вважають, що поява цього феномену призводить до повного розпаду попередньої соціальної ситуації, що проявляється в «кризі трьох років».

Криза трьох років.Знаменита криза трьох років вперше була описана Ейзою Келер у роботі “Про особистість трирічної дитини”. Автор виділила кілька важливих симптомів цієї кризи.

1. Негативізм - як негативна реакція дитини, коли вона взагалі відмовляється підкорятися певним вимогам. Цей негативізм не слід сплутувати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці.

2. Впертість як реакція дитини на власне рішення. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю. Впертість виявляється у тому, що дитина наполягає на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб із нею рахувались.

3. Непокірність. Близька до негативізму та впертості, але із специфічними особливостями. Непокірність має більш генералізований і більш безособовий характер. Це протест проти порядків, звичаїв, які панують вдома.

4. Свавілля як прагнення до емансипації від дорослого. Дитина сама хоче щось робити. Частково це нагадує кризу першого року, але там дитина прагне до фізичної самостійності. Тут же йдеться про глибші речі – про самостійність наміру, задуму.

5. Знецінення дорослих.

6. Протест – бунт, який проявляється у частих сварках з батьками.

7. У сім`ях з єдиною дитиною зустрічається прагнення до деспотизму. Дитина демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого та вишукує для цього різноманітні способи та засоби.

Криза трьох років – об`єктивно існуюче явище у розвитку взаємин дитини з дорослими. Вона характеризується руйнуванням попередніх стосунків дитини з дорослими. Дорослі більше не закриті для дитини предметом і способом дії з ним, а вперше ніби відкриваються перед нею, виступають носіями зразків дій і стосунків у довколишньому світі. У дитини з’являється тенденція до самостійної діяльності, до самостійного задоволення своїх потреб, а дорослий за звичною тенденцією зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує активність дитини. Дитина чинить цьому опір. Вона стає капризною, робить усе навпаки, всіляко показує своє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо ж дорослий розумно заохочує самостійність дитини, то труднощі взаємин швидко долаються.

Феномен “Я сам” означає не тільки виникнення зовні помітної самостійності, але й відокремлення дитини від дорослого людини. В результаті такого відокремлення дорослі ніби вперше виникають у світі дитячого життя. Дитинство із світу, обмеженого предметами, перетворюється у світ дорослих людей.

Криза трьох років – явище скороминуще, але пов`язане з ним новоутворення - відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими людьми – важливий крок у психічному розвитку.

Із новоутворень кризи трьох років постає тенденція до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослого, оскільки дорослі виступають для дитини зразками і вона хоче діяти так, як вони. Тенденція жити спільним життям із дорослими проходить через усе дитинство: дитина, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним більш глибокі взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найбільш повний розв`язок тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин, полетіти на ракеті в космос тощо). Тому криза трьох років і розв`язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.019 с.)