Частина ІІ ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Частина ІІ ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА



Розділ 4. ПОЧАТОК ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Людина має свою тривалу індивідуальну історію і починається вона не від народження, а ще раніше – від зачаття. За дев’ять місяців внутріутробного періоду розвитку дитини відбуваються не тільки фундаментальні якісні та кількісні зміни у фізичному і фізіологічному розвитку, а у другій половині вагітності відбувається інтенсивний психічний розвиток майбутнього новонародженого. Особливості цього розвитку зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини.

Пренатальний розвиток

 

Пренатальний – це дородовий, утробний розвиток, під час якого відбувається розгортання успадкованого потенціалу. Він є одним з найяскравих прикладів процесу дозрівання.

Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі – матці – і відбувається у кілька етапів в заданій послідовності. Але навіть і в материнському утробі зовнішнє середовище має вплив на його розвиток. Практично з моменту зачаття дитина стає елементом ситуації, що складається в оточуючому середовищі. Радість і побоювання, добробут і нестачі, стабільність і потрясіння, здоров’я і хвороби у сім’ї, в якій очікують дитину, впливають на її пренатальний розвиток. Попри те, що пологи є генетично запрограмованою послідовністю подій, особливості появи на світ кожної конкретної дитини обумовлюються і культурними, історичними та сімейними умовами.

Ще донедавна вивченням життя людини до народження займалася переважно ембріологія. Ембріологія (гр.. ембріон – зародок і логос – слово, учення) – наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку. Відповідно результатів дослідження життя починається з моменту запліднення жіночої клітини чоловічою. Запліднена яйцеклітина є практично невидимою неозброєним оком, вона несе в собі всю генетичну інформацію, потрібну для розвитку нового організму. Однак шлях, який вона має пподолати протягом наступних дев’яти місяців, нелегкий, а часом і небезпечний. Підраховано, що від 50% до 70% запліднених яйцеклітин гинуть протягом перших двох тижнів.

З 4-го по 8-й тиждень розвитку із зовнішнього зародкового листа формується центральна і периферична нервові системи, кора головного мозку утворюється чуттєва покривна тканина – епітелій вух, носа та очей, шкіряний покрив, волосся і нігті. Середній зародковий лист дає початок всій з’єднюваальній тканині, м’язам, скелету, внутрішнім органам, крові, лімфі, кровоносним та лімфатичним судинам, хрящам, статевим залозам, тканинам, що вистилають всі порожнини тіла. Внутрішній зародковий лист утворює внутрішні шари шлунка й кишківника, органів дихання, основні частини щитоподібної залози, печінки, надшлункової залози та інших органів.

У цей час з’являються зовнішні ознаки людини – обличчя, вуха, очі, ніс; у зачатках кінцівок уже стає помітним поділ на відділи, формуються пальці, які спочатку з’єднані перетинкою. Починає розвиватися шкірна чутливість, зародок набуває здатності реагувати рухами на коремі подразники. Життю ембріона знову загрожує небезпека, оскільки в цей період за бажанням жінки лікарі можуть зупинити його подальше існування.

Фатальна (лат. Фетус – запліднений) фаза. Цей період триває від з-х місяців до народження. На третьому місяці розмір плода становить 7,6 см, вага – 30 гр. кам. На пальцях з’являються нігті, голова випрямляється і окреслюється шия. Очі закриваються завдяки зрощеним повікам. У другій половині третього місяця з’являються зовнішні статеві органи.

До кінця третього місяця обличчя плода схоже на людське, вуха зайняли звичне нормальне місце. За зовнішніми статевими органами можна легко визначити, хлопчик це чи дівчинка. Починає з’являтися м’язова активність, але слабкі рухи поки що не помітні для матері. Рухи плоду виразно відчуваються нею до кінця четвертого місяця, коли його м’язи сформувалися.

На четвертому місяці утворюються борозни і звивини головного мозку, кора набуває шестишарової будови, характерної для мозку дорослої людини. На тілі та обличчі з’являється волосяний покрив – лануго (лат. Лануго – пух) – шкіра вкрита шаром соскоподібних виділень шкірних залоз, який щазищає її від розтріскування в результаті дотику з амніотичною.

На п’ятому місяці свого існування плід досягає довжини від тімені до п’яток 230мм., важить близько 500 грамів. Рухи його енергійні і легко визначаються. На тілі та обличчі з’являється волосяний покрив, шкіра змащена так званим первородним мастилом.

До кінця шостого місяця формуються усі нейрони головного мозку, очі стають чутливими до світла, проявляється реакція на звук. Плід здатен здійснювати хапальні рухи, морщитися, водити очима робити гримаси. Розвиваються органи слуху і нюху. У цей час він важить 0,8 кг, а довжина його становить 30,5 см.

Завдяки досягненням медицини народження семимісячної дитини не загрожує її життю. Але вона ще занадто мала: її ріст 355мм., маса 1300 грамів.

Восьмий місяць допомагає плоду стати більшим і на дев’ятому місяці тіло набуває закінченого вигляду. У середньому тривалість внутріутробного життя становить 280 днів (40 тижнів), але бувають відхилення, від 245 до 325 днів.

Загальні тенденції пренатального розвитку.Процес пренатального розвитку на перший погляд може здатись строго визначеною послідовністю передбачуваних подій. Однак, кожен плід має певні відмінності в розмірі, масі, відтінку шкіри, будові, темпах розвитку, а також багатьма іншими показниками.

Пренатальному розвитку властиві певні загальні тенденції. Переважно він відбувається в напрямі від голови до ніг, він центра тіла до його периферії. Ця тенденція проявляються в розвитку координації рухів і фізичних навиків у немовлят і дошкільників. Спочатку немовлята вчаться керувати рухами очей і голови, потім керованими стають руки і кисті рук, і, накінець, черга доходить до ніг.

Найперше плід реагує на будь-які натискання на шкіру неспецифічними, генералізованими рухами, в яких бере участь усе тіло. Рухові реакції новонародженого і немовляти стають більш локалізованими і специфічними. Ця тенденція відображає ще один напрямок розвитку – “від загального до специфічного” (коли діти вчаться писати, вони часто допомагають рухам руки всіма частинами тіла, навіть язиком, і тільки через певний час при письмі обмежують рухи до роботи рук, кисті і незначних переміщень руки).

І, накінець, з розвитком пов’язані процеси диференціації та інтеграції. В пренатальному біологічному розвитку відбувається диференціація клітин на окремі спеціалізовані шари. Однак швидко наступає їх інтеграція в процесі утворення органів і систем організму. Пізніше, в процесі психологічного розвитку дитини, диференціація та інтеграція часто відбуваються одночасно.

Найпростіші психічні явища починають виникати у дитини ще у внутріутробному періоді її розвитку. На сьогоднішній день експериментально доведено гіпотезу про внутріутрбне виникнення людської психіки. Перші психічні явища виникають не в напрямі зовнішнього у внутрішнє, а навпаки: спочатку прості психічні явища ( що виникають до народження дитини у процесі взаємодії її задатків і перших зовнішніх впливів, наприклад звукових) – потім прості зовнішні дії ( що формуються після народження і керуються уже тими психічними явищами, що виникли раніше, тепер розвиваються далі на основі більш складних сенсорних контактів із зовнішнім світом, перших практичних дій з предметами і т.д.).

Значить, загальний напрям психічного розвитку в онтогенезі – не від (тільки) зовнішнього до внутрішнього, а завжди на основі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього. Згідно з цим сам по собі загальноприйнятий факт інтеріоризації, безумовно, має місце в реальності, але не як спосіб виникнення людської психіки, а лише як один із багатьох етапів психічного розвитку дітей.

Оскільки найперші, елементарні психічні (сенсорні) явища починають формуватись у людини в кінці її внутріутробного (пренатального) розвитку, то навіть у цьому випадку психіка майбутнього новонародженого, яка зароджується, є найпростішою, але вже нерозривною єдністю природного і соціального. Зроблений висновок суттєво відрізняється від досить поширених поглядів, за якими дитина у момент народження - це істота, яка лише потім стає людиною ( зокрема, завдяки навчанню і вихованню відбувається олюднення, “гомонізація” психіки дитини). Такі погляди недостатньо враховують ту важливу обставину, що майбутній новонароджений уже при зачатті за своєю природою є специфічно людським, тобто не потребує олюднення. У ньому початково закладені необхідні спадкові (генетичні) і вроджені (внутрічеревні) основи для розвитку саме людини, а не тварини. Досить виразно це виявляється, наприклад, при закладенні, у пренатальному і постнатальному формуванні специфічних якостей кори головного мозку, які забезпечують єдність природного і соціального у складному процесі оволодіння мовою ( такі, зокрема, нейрони “слів”, тобто нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо).

Якщо на плід впливають шкідливі фактори, то у першу чергу страждають його органи і системи, які в цей момент перебувають у так званому “критичному періоді”, тобто у стані підвищеного дроблення клітин і формування органів.

Розрізняють такі основні періоди, коли ті або інші негативні фактори найбільш небезпечні для організму: спермогенез, вихід яйцеклітини із фолікули яєчника, запліднення, занурення заплідненого яйця у слизовий шар матки (7-8 доба запліднення), період формування окремих органів плоду і плаценти (3-8 тиждень), диференціація функції органів і систем плоду (20-24-й тиждень), момент народження, період адаптації новонародженої дитини – це стосується фізіологічного аспекту внутрішньоутробного розвитку.

Протягом пренатального періоду всі життєві потреби організму забезпечує мати. Її організм здійснює зв’язок плода із зовнішнім середовищем. Вже на цьому етапі розвитку дитячого організму мають місце рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. У ряді досліджень зафіксовано згасання реакцій плода при повторенні одного й того ж подразника. Це свідчить про рефлекторну їх природу, про виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку плода.

В останні місяці свого утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні й емоційні сторони. Першою кризою, з якою стикається людина, є криза народження, під час якої відбувається серйозна конфронтація зі смертю. Ясна річ, людина нічого про це випробування не пам’ятає, але і перебіг вагітності, і характер пологів найсуттєвішим чином відбиваються на всьому подальшому житті.

За твердженням дослідників, якщо пологи відбулися без патології, а догляд за дитиною після них був чуйним, людина має майже “клітинну” впевненість у собі, віру в можливості долати перешкоди. Люди, які народилися за допомогою кесаревого розтину, не зовсім готові до мінливості в житті, їм не вистачає витривалості, а народжені діти під анестезією, при мануальному втручанні, застосуванні щипців, здатні енергійно починати певні справи, але пізніше втрачають енергію, віру в себе і змушені шукати допомогу зовні. Для подальшого життя має значення кожна деталь, що забезпечує пологову активність, і тому психологічна підтримка матері є важливою проблемою.

 

Початок психічного життя

Що і коли починає відчувати плід в материнському лоні? Чи відображається це на розвитку новонародженого, на взаємозв”язку його з батьками? Якщо так, то як? Чи можна використовувати ці знання для профілактики нервово-психічних розладів дитини? Подібні запитання все більше цікавлять вчених. Багато проблем чекають на їх дослідження. Однак багато фактів вже встановлено, гіпотези підтверджені.

У віці всього два місяці, величиною всього в декілька сантиметрів, зародок реагує на дотики. До третього місяця вагітності у плода вже в основному розвинені органи, які відповідають за сприймання різних відчуттів, і їх представленість в мозку. Удосконалення і спеціалізація їх продовжується не тільки до родів, але і після.

Уже до третього місяця вагітності появляються смакові відчуття. Незабаром розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги. В останню чергу появляються зорові відчуття. На кінець шостого місяця всі органи чуттів більш чи менш добре функціонують, здатні повідомляти плоду про те, що відбувається в оточуючому середовищі, доброзичливе воно чи вороже.

У свій час Зігмунд Фрейд висунув припущення, що, знаходячись в лоні матері, плід відчуває жах. Так вважають і деякі інші вчені. Наприклад Сільвія Санті описує стосунки вагітної і плоду як спроби взаємного знищення. Протилежної точки зору дотримується Станіслав Гроф, який вважає внутріутробний період – найщасливішим у житті людини. І він має підстави так вважати !

У житті практично кожної людини бувають ситуації , коли внаслідок фізичного чи душевного неблагополуччя виникає потреба в захисті. Прийнявши “позу ембріона” , людина заспокоюється, починає відчувати себе комфортно. Деякі вчені пов”язують таку поведінку з неусвідомленою потребою вернутись у внутріутробний стан – період, коли відчуття спокою було стабільним.

Уже на тринадцятому-чотирнадцятому тижнях вагітності виявляються добре виражені рухові реакції плоду на зміни емоційного стану матері.

Чути звуки плід починає приблизно на кінець п”ятого – початок шостого місяця вагітності. При різкому звуці плід, як і кожен з нас, здригається. Якщо звуки повторюються тривалий час, наступає звикання до них і здригання не відбувається. Повторні поєднання дзвінка з різким звуком через певний час приводять до того, що на один дзвінок плід буде реагувати відповідним рухом. Отже, він здатен запам”ятовувати звуки, у нього можна виробити умовний рефлекс.

Ненароджена дитина постійно чує шум току крові в черевній аорті, стук биття маминого серця. Кожна мати знає: щоб заспокоїти новонародженого, потрібно взяти його на руки і притиснути до грудей. Було доведено, що новонароджені швидко перестають плакати, коли чують запис звуків серця. Японським вченим вдалось записати на магнітофон всі внутріутробні звуки і показали що прослуховування їх новонародженими дітьми супроводжувалось проявом на обличчях діточок позитивних емоцій. Якщо б внутріутробні звуки не асоціювались у них з приємними спогадами, цього б не сталось!

В одному з експериментів вагітним жінкам щоденно в визначений час пропонували слухати будь-яку спокійну, тиху музику. Часто з цією метою використовувались фортепіанні п”єси Шопена, Ліста, Баха, Бетховена, симфонічні твори Чайковського, Вівальді та ін. Було виявлено, що новонароджені діти переставали плакати, почувши знайому мелодію. Вперше почута музики такого ефекту не мала.

Органи нюху до моменту народження працюють прекрасно. Доведено, що новонароджений може відрізняти запах грудного молока своєї матері від запаху молока іншої жінки. Здатність до сприймання запахів дуже важлива для адаптації новонароджених дітей до нових, незвичних умов.

Смакові відчуття у плоду добре розвинені. Щодня він випиває трохи навколоплідної рідини, в якій плаває. Коли в її склад добавляли солодкої глюкози, плід випивав більше, ніж звичайно, а коли гіркий розчин – менше.

На кінець шостого місяця плід реагує на яскравий оранжевий колір, спрямований на голий живіт вагітної, тобто зір уже працює.

Отримання інформації про оточуючий світ, емоційні реакції на зміни в ньому – передумова складної психічної діяльності майбутньої людини. Спосіб життя вагітної та її чоловіка повинен бути пронизаним повагою до здібностей ще ненародженої дитини. Потрібно враховувати і розвивати їх. Важливо пам”ятати, що вже в утробі матері людина проходить свою першу школу прийняття і любові чи відвернення і ненависті. І від того, що прийшлось їй відчути, залежить її майбутнє.

 

4.3. Сім’я в очікування дитини

Очікування дитини означає, що у майбутніх батьків відбувалися певні зміни у житті, пов’язан з новими ролями і стосунками. Ці важливі життєві зміни часто супроводжуються стресом і вимагають інтенсивного та цілеспрямованого спілкування при спільному розв’язанні низки проблем. Пристосування до ролі батьків є основним завданням розвитку в період дорослості, яке особливо складне при появі першої дитини. Майбутнім батькам необхідно змінити соціальний і економічний уклад свого життя, а нерідко переоцінити і змінити існуючі стосунки. Серед факторів, які впливають на процес переходу до батьківства, значну роль відіграють типові для конкретної культури установки стосовно вагітності, дітонародження і виховання дитини, які підтримує сім’я.

Коли починається виховання? Останнім часом все частіше говорять про внутріутробне виховання плоду: прослуховування спеціальної музики, розказування казок майбутньому немовляті. І вже є багато позитивних результатів такого виховання до народження. Це поняття ввійшло в наше життя порівняно недавно, але вагітна жінка завжди інтуїтивно відчуває потребу в душевному спокої і потребу в спілкуванні з ще ненародженою дитиною. Лев Толстой писав: “Життя дитини в утробі матері – вічність, життя дорослої людини – мить”.

Виховує маленьку дитину не стільки виховний підхід, скільки саме ставлення до неї. І межа між вихованням і ставленням дуже тонка. Виховання є проекцією, відображенням ставлення до дитини. Це означає, що дитина така, яке наше ставлення до неї.

У звичайному вихованні все відносно зрозуміло. Ми розмовляємо з дитиною, повідомляємо їй інформацію, вона, у свою чергу, реагує. Залежно від цієї реакції ми можемо змінювати свій підхід до дитини. З внутріутробним вихованням справа дещо інша. Воно можливе завдяки розвитку чутливої системи плоду. Органи чуттів і відповідні їм центри головного мозку розвиваються вже до третього місяця вагітності. В наступні періоди до родів вони лише удосконалюються. Такі дані отримані Французькою асоціацією пренатального виховання і описані в книзі Андре Бертін “Розповідь про упущені можливості, чи виховання в утробі матері”. Якщо плід відчуває, значить, він реагує! З допомогою спеціальних відео зйомок вченим вдалось отримати різні мімічні реакції плоду. Наприклад, при неприємних смакових відчуттях матері у плоду виникає гримаса незадоволення; якщо мама тривалий час не спілкується з плодом, займаючись своїми справами, і взагалі приділяє вагітності недостатньо уваги, то обличчя плоду набуває сумного, одинокого вигляду. У жінки, яка щаслива своєю вагітністю, воно виглядає спокійним і радісним.

Початок виховання – у відчутті себе майбутніми батьками, у відчутті своєї відповідальності.

Школа любові.Один із найбільш відомих дитячих лікарів Франції А.Наурі писав: “... За тридцять п”ять років практики мені стало зрозумілим, що найважче, що може на собі відчути дитина, це взаємодія з вічно тривожною матір”ю. Чому? Тому що зв”язок між мамою і дитиною надзвичайно міцний і налагоджується він саме під час вагітності. Мати, яка весь час стривожена, вводить у поле своїх стосунків з дитиною негативну емоціональність”.

Не вперше вже піднімалось питання про особливу чутливість плода до емоційного стану матері , і саме цей феномен “емоційної відповіді плода” підтверджують багато дослідників. Безумовним можна вважати, що дитина не пасивна в утробі матері, це надзвичайно чутлива істота, яка утримує в своєму мозку багато речей.

Звичайно, ніхто в жодному випадку не візьметься проводити аналогії між здібностями і можливостями розвитку дитини періоду дитинства чи плода, однак плід володіє деякими уявленнями про зовнішній світ завдяки смаку, запаху, дотиковим відчуттями, звукам. Він вловлює рухи матері, її ласки, смак спожитої нею їжі і фізіологічні зміни, пов”язані з материнськими емоціями. Група французьких дослідників експериментально довела, що протягом трьох останніх місяців вагітності плід може розрізняти голоси і знає два склади, дві фрази, два запахи і два смакові відчуття. Він здатен до навчання, причому більш інтенсивно, ніж новонароджена дитина.

Постійне читання вголос одного і того ж тексту чи програвання музичного твору приводить до зниження сердечного ритму, тоді як музика почута вперше, веде до його підвищення. Плід відрізняє мову матері звернену до нього від тієї, яка звернена до іншої людини. На кінець вагітності він надає перевагу легкому шуму , ніж тиші, голосам – ніж шуму, жіночим голосам – ніж чоловічим. Крім того, він більше любить радісну звуки, ніж сумні чи гнівні, а значить, розрізняє настрій дорослих.

Мова, звернена до плода , - це стверджувала ще Ф.Дальто, - може мати психотерапевтичне значення. Саме вона стверджувала, що ненароджена дитина – вже особистість: “Кожна дитина дає собі життя своїм бажанням жити”. Той факт що ембріон живе і що материнський організм не відштовхує плід, свідчить про бажання жити. Таким чином, вже з моменту зачаття плід е майбутньою людською істотою і знаходиться в постійному спілкуванні з мамою: “Її емоційний стан і всі події, які вона переживає впливають на його психологічну будову”. Мама, яка “забуває”, що вона вагітна, може народити дитину з важкими психічними відхиленнями.

Любов, з якою майбутня мати виношує дитину, думки, пов”язані з її появою, багатство спілкування, яке мати ділить з нею, мають вплив на психіку плода.

З кінця третього місяця палець плода нерідко знаходиться в роті. Причиною ссання пальця може стати тривалий сумний чи тривожний стан матері. Радість, хвилювання, страх чи тривога впливають на ритм її серцебиття, кровообіг та обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості ендорфіни; коли сумує чи тривожиться – гормони стресу катехоламіни. Відповідні відчуття (небезпеки чи безпеки) відчуває і дитина. Зародок, звичайно сприймає ці сигнали ще неусвідомлено, однак усією своєю суттю вже відчуває, як до нього ставляться – з радістю чи тривогою, спокоєм чи страхом. Ставлення матері до майбутньої дитини напряму впливає на її розвиток. Причому зовнішні стрес-фактори не впливають на дитину безпосередньо; тільки мати, пропускаючи їх через себе, допускає чи ні їх вплив на дитину. Сильні позитивні емоції вагітної абсолютно не шкодять дитині – навпаки, гормональна перебудова, різноманітність внутрішнього життя матері сприятливо відображаються на розвитку дитини. Гірше, якщо мати тривалий час знаходиться у владі негативних переживань, не може чи не хоче звільнитись від них.

Опитування жінок показало, що майже одна третина з них ніколи не думала про дитину, яку виношує. У дітей, яких вони народили, частіше спостерігались нервові зриви. У ранньому віці такі діти плакали набагато більше. Вони також відчували певні труднощі в процесі адаптації до оточуючих і до життя. Таким чином матері розплатились за незнання того факту, що основою для розвитку є власні почуття та думки, а потреба в любові виникає ще до народження.

Емоції і оточуючий людину простір характеризуються дуже тісним взаємозв”язком. Нещастя, душевна біль викликають відчуття стискання серця, нестачі повітря. Такі негативні емоції, як страх, ревність, злоба, приводять до появи відчуття важкості, поганого самопочуття. Радість викликає у матері відчуття душевного комфорту, що позитивно впливає на дитину.

Таким чином, усвідомлене позитивне ставлення до плоду під час вагітності необхідне для формування здорової психіки дитини.

Контакт? Є контакт!Отож найкращій адаптації новонародженого до нових умов життя поряд з іншими факторами сприяє виховання його, почате під час вагітності.

По мірі формування тактильних, слухових, нюхових, смакових, зорових відчуттів у плоду майбутні батьки отримують можливість встановлювати зв”язок з ненародженою ще дитиною: спочатку – елементарний, а потім все більш складніший. І як шкода, що більшість майбутніх мам і тат не підозрюють про це, а якщо й знають, то часто не використовують їх.

На жаль, три чверті чоловіків, збираючись стати батьками чи вже ставши ними, вважають, що вагітність, догляд за новонародженими – лише жіноча справа. Це помилкова думка. Німецький вчений Хорст Нікель своїми роботами довів, що активна участь батька у підготовці до родів зменшує кількість ускладнень в них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Стосунки дитини, які формуються не в діаді “мати – дитини”, а в тріаді “батько – мати – дитина”, сприяють тому, що новонароджений доброзичливий, веселий, скоро починає усміхатись. Добрі стосунки з батьком, які виникли ще до народження, зберігаються і надалі.

І мати, і батько в очікуванні народження дитини повинні прагнути, наскільки це можливо, познайомитись з нею. А зробити це можна, впливаючи на її органи чуттів, стараючись налагодити зворотній зв”язок.

Про зворотній зв”язок з плодом вже можна говорити тоді, коли майбутня мати починає відчувати рухи. Уважна жінка скоро помічає зв”язок переживань власних емоцій (і позитивних, і негативних) з характером рухів плоду, здатна припустити за силою, частотою, особливостями рухів, добре йому там чи ні.

Професор Хуго Юнг вважає, що рухи рлоду можна розцінювати як мову знаків, які подаються “з метою досвідомого вираження самопочуття і розвитку”. Чим складніші, диференційованіші рухи плода, тим краще розвинена його здатність сприймати тактильні відчуття. Методику налагодження контактів “мати – плід”, “батько – мати – плід” через дотики Франц Бельдман назвав гаптономія (від грецького hapto – дотик ).

Погладжуючи живіт вагітної жінки, говорячи при цьому ніжні слова, можна добитись зворотнього зв”язку з дитиною у вигляді рухів у відповідь. Результати спостережень показали, що подібні заняття можуть змінити на краще стосунки майбутнього батька і матері зі своєю дитиною.

Уже зазначалось , що на шостому місяці вагітності плід добре чує музику і навіть може після народження впізнати знайому мелодію. Якщо це так, то, безумовно, він може і впізнавати голоси людей, перш за все матері і тих, хто оточував його під час вагітності. Звичайно, при умові, що вони не лінувались і щоденно розмовляли з плодом, звертаючись безпосередньо до нього. Багато мам стверджують, що розмовляли зі своєю ще ненародженою дитиною подумки. Але буде ще краще, якщо звертатись до неї вголос. І не тільки жінкам. Добре, коли майбутній батько розказує спадкоємцю(чи спадкоємниці), яка красива у нього (неї) мама, як вони кохають одне одного, як чекають не дочекаються появи дитини на світ, якою собі її уявляють, та про багато іншого.

Якщо батьки хочуть, щоб їх дитина швидко освоїлась в новій обстановці, росла не тривожною, а радісною і здоровою, - то повинні спілкуватися з нею ще до появи на світ.

Філософія вагітності.Під час вагітності жінка відкриває для себе новий всесвіт, і не тільки для себе,але і для своєї дитини. Вона змінюється сама як особистість, у неї інше ставленні до світу, до тих, хто поряд… Філософія любові, філософія очікування, розуміння, проникнення, щастя, філософія почуттів та відношень.

Що ж включає в себе філософія вагітності, точніше навіть соціальна філософія вагітності? Перше – це зміна соціальної ситуації для особистості. Змінюється коло значущих людей, тих, хто знаходиться поруч. З одного боку, необхідно, щоб хтось був поруч, з іншого – навіть між близькими виникає дистанція. По-друге, змінюється погляд на себе. Найбільш несмілива і невпевнена в собі жінка відчуває себе сміливішою і рішучішою. Чим це пояснити? Вона тепер вже не одна. За короткий - і безмежно довгий час – дев’ять місяців відбуваються часом більші зміни, ніж за все попереднє життя. По-третє, змінюється ставлення до оточуючого світу. Вагітна жінка господиня цього світу і водночас дуже боїться його. Вона абсолютно по-новому пізнає його. Змінюється власна позиція жінки в соціумі. Вона вже не дитина своїх батьків, але ще і не мати; її стосунки з батьком дитини потребують нових форм; її охоплює сильне емоційне переживання.

Але найголовніше – це стосунки матері і майбутньої дитини. Найбільше задоволення від спілкування з дитиною в ранньому дитинстві отримують ті матері, у яких прослідковується така динаміка ставлень до дитини: від повної єдності з собою («моя вагітність») – до усвідомлення дитини як окремої істоти («я – мати цієї дитини»).

Образ „Я”-матері набагато складніший бідь-якого іншого Я. Складніший тому, що в момент виношування вона фізично і психологічно носить у собі Я іншої людини. У розділенні під час пологів цього двоєдиного Я – великий філософський смисл процесу виникнення нового, самостійного життя. Без сумніву можна говорити і про те, що Я дитини – це продовження Я матері.

У цей період стосунки між чоловіком і дружиною якраз і можуть набувати характеру великої філософії любові та взаємодії. Якщо чоловік коханий, то мати сприймає його як єдине ціле з дитиною. У цьому випадку ми отримуємо цільний, завершений образ сім’ї, той класичний рівнобедренний трикутник. Його вершиною є дитя, якого чекають.

Слід пригадати і ще про один момент – філософію прийняття. Протягом вагітності, а особливо в останні місяці, у матері формується ведуча установка щодо дитини, своєрідна філософсько-психологічна позиція. Деяке «базове» ставлення до дитини, система комунікації (спілкування, взаємодії) з нею.

Дуже важливо пам’ятати, що потреби навіть ненародженої дитини вже не співпадають з материнськими. Від того, в якій мірі мати це розуміє і приймає майбутню дитину, будуть залежати їх стосунки (спільне емоційне самопочуття) після народження. Якщо є розуміння індивідуальних потреб і особливостей дитини, якщо усвідомлюється відповідальність за її життя і розвиток ще до народження, то після появи на світ ніякі труднощі не вплинуть на ставлення матері до дитини.

 

 

 

 


РОЗДІЛ 4

ПСИХОЛОГІЯ ДОШКІЛЬНИКА





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.156.34 (0.018 с.)