Розвиток самосвідомості у підлітковому віці



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розвиток самосвідомості у підлітковому віці



Одним із найважливіших моментів у розвитку особистості під­літка є розвиток самосвідомості: у підлітків виникає інтерес до себе, до якостей своєї особистості, потреба порівняти себе з іншими, оцінити себе, розібратися у своїх почуттях і переживаннях. На цій основі інколи виникають конфлікти, породжені суперечностями між рівнем домагань підлітка та його об'єктивним місцем у групах ровесників. На основі розвитку самосвідомості і свідомого ставлення до дій­сності, росту вимог до підлітка, його нового становища серед ровесників і старших у нього виникає прагнення до самовиховання: він намагається розвинути у собі позитивні якості особистості, подолати негативні риси. Але порівняно невеликий досвід і ще несформований життєвий світогляд підлітка нерідко призводять до виникнення у нього суперечності між потребою у самовихованні і невмінні реалізувати її.

Виділяють два етапи у процесі формування ставлення до себе як окремої особистості. Ці етапи відповідають двом періодам підліткового віку — молодший і старший підліток. На першому етапі відбувається усвідомлення своєї відмінності від ровесників, утвердження своєї приналежності до світу дорослих. Для цього періоду характерне некритичне наслідування зовнішніх манер дорослих, велика залежність від групи ровесників, яка дає відчуття дорослості. На другому етапі підліток вже не сумнівається, що він не дитина, і починає усвідомлювати свою неповторність, своєрідність своєї особистості. У цей період вже немає такої залежності від групи однолітків. Коли друзі змушують підлітка чинити всупереч його уявленням про себе, він може відмовитись від цього вчинку і відстояти свою думку. На цьому етапі характерна підвищена увага до внутрішнього світу інших людей до самоаналізу, поява здатності до самовиховання.

Розвиток самосвідомості, ставлення до себе як до окремої, самостійної особистості є суттєвою характеристикою підлітка будь-якої статі чи типу темпераменту. Індивідуальні відмінності виявляються у виборі засобів самост­вер­д­ження і у переважаючих психічних станах.

Індивідуальний підхід у вихованні підлітків повинен грунтуватися на знанні спільного для всіх дітей цього віку — потреби ставлення до себе як до окремої особистості — і врахуванні відмінностей в статі, темпераменті, інтелекті, здібностях і характері. Педагог повинен надавати допомогу підліткам у виборі індивідуальних (і одночасно соціально прийнятних) шляхів вираження, утвердження себе і самосвідомості.

Важливим змістом самосвідомості підлітка є образ його фізичного "Я" - уявлення про свій тілесний образ, порівняння і оцінка себе з точки зору еталону "мужності" або "жіночості". Не випадково серед підліткових хобі "тілесні" захоплення займають одне із центральних місць. Хлопці починають займатися різноманітними видами спорту: їз­дою на велосипеді, мотоциклі, боротьбою або футболом (в останні де­сятиріччя особливо популярний body bilding), причому привабливість цих занять складає можливість зміцнення своєї фізичної сили, набуття "мужнього" вигляду. З цією ж метою сучасні дівчата захоплюють­ся ритмічною гімнастикою як еталоном привабливої молодої жінки, що вимагає таких якостей, як стрункість, спортивність, розкутість.

Треба зауважити, що уявлення про свою зовнішність не випадково посідає важливе місце в самосвідомості підлітка. Досліджено, що, даю­чи словесний портрет іншої людини або автопортрет, підліток значно частіше, ніж молодші діти і дорослі люди, включає в опис свою зовнішність. Це пояснюється тим, що риси дорослості найяскравіше проявляються у підлітка в зміні його тілесного вигляду. «Зустрічають за одягом» - цілком правильно стосовно підлітка; саме на зовнішні риси дорослості звертають увагу і дорослі, і ровесники, зовнішність більш, ніж будь-коли є для підлітка "візитною карткою", визначає статус у товаристві ровесників.

Так, в останні роки серед дівчат-підлітків широко поширилася нервова апорексія: вважають, що вони "товсті", починають себе обмежувати в їжі, займаються фізичними вправами, інколи вживають проносні засоби. Прагнення відповідати ідеалові "витонченої жінки" перетворюється в хворобливу манію і врешті-решт може призвести до повного фізичного виснаження, що загрожує навіть самому життю підлітка.

Перебільшення уваги до образу фізичного "Я" у самосвідомості підлітка - явище тимчасове, перехідне, як і сам підлітковий вік. Дорослі повинні враховувати високу суб`єктивну значущість для підлітка образу фізичного "Я", розуміти, що посилена увага до своєї зовнішності в цьому віці - природне і нормальне явище. Між тим, дорослі нерідко зовсім ігнорують підвищену вразливість підлітка до оцінки своєї зовнішності, бувають нетактовними, підозрілими або іронічними. Треба розуміти, що будь-яка нетактов­ність дорослого, особливо публічно висловлена, призводить до важких пси­хічних травм, наслідки яких можуть виявитися через багато років.

Необхідно допомогти підліткові пережити цей важкий для нього етап зрілості, а для цього перш за все важливо встановити з підлітком щирі, довірливі стосунки, дати йому усвідомити, що його розуміють і розділяють переживання, при цьому цінують і поважають його таким, яким він є. Подібний контакт знімає напруження в міжособистісних стосунках, допомагає підліткові подолати замкнутість у власному внутрішньому світі, підтримує його позитивне ставлення до власного "Я", висвітлює нерідко йому самому невідомі, але схвалювані іншими якості його особистості.

Як уже відзначалося вище, ключ до розуміння формування осо­бистості підлітка лежить в його перехідності. "У структурі особистості підлітка немає нічого стійкого, завершеного і незмінного. Усе в ній переходить, усе в русі. Це альфа і омега структури і динаміка собистості підлітка", - закінчує Л.Ви­готський свою відому працю "Педологія підлітка" (1984,С.242). Дійсно, в жодно­му із попередніх і наступних періодів формування особистості не знаходимо такого багатства "нормальних" суперечностей, як це маємо на даному віковому етапі.

Прагнення до емансипації (особливо від батьків) у всіх сфе­рах життя і в той же час повна підкореність інтересам групи ро­весників або різновіковій групі хуліганів; уособлення й індивіду­алізація (у всьому, починаючи від зовнішнього вигляду і закінчуючи колом інтересів) та одночасно - таке ж спільне підкорення моді, "сліпе" у виборі засобів, які часно не відповідають індивідуальним особливостям; праг­нення виділитись (звідси екстравертність у зовнішності та поведінці) і тут же - ще сильніше прагнення стати "одним із", тобто знай­ти свою реальну референтну групу і “загубитися” в ній. Підлітковий вік - це вік двох протилежних прагнень. З одного боку - це прагнення злитися з групою, сус­пільством, світом, врешті, відчути себе частиною групи, суспіль­ства, світу. І це дуже сильне почуття. Але з іншого – страх загубити себе, своє "Я", свою індивіду­аль­ність, які тільки-но починають проявлятись. І це почуття дуже сильне і дуже необхідне.

І.Кон з цього приводу говорить, що стратегія виховання зведена до формули "людина розкривається в колективі". Це правильно, як і усвідомлення нас­лідку того факту, що людина - істота соціальна. Але не більше. Гіпертрофованою потребою у згрупуванні, яка з певного моменту починає сприй­матися як взаємний нагляд ми звузили природний для людини страх самотності до страху залишитись наодинці з собою. І в той же час ... "товариство, навіть найбільш дружнє, швидко втомлює і від­во­лікає від серйозних думок," - писав американський письменник Г.Торо. - Я люб­лю залишатися сам. Ні з ким так не приємно спілкуватися, як із самотністю. Ми часто буваємо більш самотні серед людей, ніж в тиші своїх помешкань."

Як зазначає Г.Асмолов, властиве підлітковому віку переживання своєї самотності, своєї неприлученості до інших людей є тим шансом, який у вигляді таких підліткових переживань даний всьому людству, і це - шанс зупинитися, задуматись і подивитися на себе збоку. Саме це роблять підлітки — вони дивляться на життя дорослих з дистанції молодших, які вже відчувають у собі сили бути старшими. Ця дистанція — віддаленість від дорослого життя, що дозволяє їм зблизитися з однолітками, оскільки самотність підлітків — це не порожнеча, це енергетичне джерело, яке вимагає спрямованого виходу енергії, вимагає дії, інакше воно може вибухнути.

Характерні особливості самосвідомості підлітка зумовлені тим, що на відміну від молодшого школяра, підліток виявляє вищу активність у самопізнанні. До підліткового віку розвиток самосвідомості здійснювався стихійно, переважно без цілеспрямованого включення самого суб’єкта в процес його формування. Поряд із збереженням стихійної лінії розвитку самосвідомості, у цей період з’являється ще одна, основна лінія, яка передбачає активність самого суб’єкта у цьому процесі. У підлітковому віці самосвідомість усе більшою мірою починає зумовлювати процес керування поведінкою.

Становлення «образу-Я» підлітка пов’язане з формуванням «образу-іншого». Найчастіше таким іншим виступає його ровесник, спілкування з яким для підлітка особливо значуще. У дослідженнях К.Платон виявлена в якості загальновікова особливість підлітків - переважна орієнтація на однолітка (порівняно з дорослими) як на значущого іншого. Водночас ця загальна особливість має специфічні прояви: когнітивно прості підлітки ідентифікують себе з широким колом однолітків, акцентуючи подібності між собою і всіма ними; когнітивно складні уподібнюють себе лише з деяким однолітками, підкреслюючи одночасно власну відмінність від них. Загалом почуття ідентифікації себе з однолітками переживають усі підлітки і воно є певним етапом формування їх «образу-Я».

У підлітковому віці, а саме в 13-14 років, у переломний момент, «Я-образ» стає дуже нестабільним. Як зазначає І. Кон, «Я-образ» у цей період втрачає свою цілість, підліток особливо гостро відчуває суперечність, невпорядкованість свого «Я», що зумовлено як невизначеністю рівня домагань, так і труднощами переорієнтації з зовнішньої оцінки на самооцінку. Відхід від прямого копіювання зразків поведінки інших людей вимагає розвитку способів самопізнання та самоаналізу, однак останні у підлітків недостатньо сформовані. Таким чином, виникає суперечність між гострою потребою підлітків у самопізнанні та нездатністю адекватно реалізувати її, наслідком чого є зниження рівня адекватності та стійкості самооцінок, глибини і розгорненості «Я-образу».

Водночас дослідники зазначають, що можливості для самопізнання у підлітків обмеженіші, ніж у старшокласників, але сприйнятливість до корекції негативних прагнень та соціально несхвальних якостей вища. Розв’язання цієї суперечності та реалізація можливості корекції поведінки, рис особистості підлітка можливі шляхом надання їм допомоги в оволодінні способами самопізнання. Про доцільність такої допомоги писав у свій час П.Чамата. Він указував на необхідність створення певних умов, які б сприяли об’єктивізації психічних переживань дитини, в яких вона змогла б подивитись на себе очима інших.

Наявні у психологічній літературі дані дозволяють зробити такі узагальнення:

1. Підлітковий вік є сензитивним періодом у онтогенезі самосвідомості.

2. Розвиток здатності до самопізнання як основи самокорекції і самовдосконалення - важлива передумова успішного становлення особистості підлітка.

3. Цілеспрямоване формування здатності до самопізнання у підлітків потребує забезпечення певних психологічних умов і вимагає спеціального керівництва діяльністю самосвідомості.

Самооцінка і домагання підлітка. Як зазначає М.Бори­шевсь­кий, зміст самооцінки підлітків стосується пе­ре­важ­но основних моральних рис — доброти, честі, справедливості тощо. Учні до­сить самокритичні — визнають у собі багато негативних якостей, усвідо­млю­ють потребу позбутися їх, виявляють прагнення до самовиховання.

Зміст суджень молодших підлітків про себе, крім сказаного, стосується переважно усвідомлення та оцінки їх стосунків з іншими людьми. Ось їх самооцінки: “Переважно я замислююся над такими рисами, як уміння дружити, чуйність до людей”; “Я замислююсь над тим, як я виглядаю збоку, як поводження серед інших і чи поважають мене”. Оскільки для підлітків особливо важливими є їх стосунки з однолітками, вони замислюються над тим, як їх сприймають однокласники. Це є ознакою досить високого рівня самосвідомості.

Зміст самооцінок молодших підлітків свідчить про досить високий рівень їх психічного розвитку, що виявляється у становленні, зокрема, моральності, збагаченні досвіду соціальної поведінки. Їх самокритичність, прагнення до самовиховання підтверджує це. Саме в даний період починають з’являтися ці компоненти самосвідомості. Недаремно І.Сеченов писав, що в житті дитини є період, коли в неї легко пробудити почуття обов’язку, любов до правди і добра, сформувати відповідні моральні якості. До цього періоду і після нього досягти бажаних результатів важче.

У самооцінці старших підлітків виявляється велика різноманітність, різнобічність, узагальненість її змісту. Кількість якостей, які усвідомлюють старші підлітки, приблизно удвічі більша, ніж у молодших. Старші підлітки усвідомлюють і оцінюють вже не тільки окремі риси характеру, але й свою особистість загалом. Старші підлітки проявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе особистістю, готовою до праці. Це виражається в самооцінці якостей, котрі характеризують їх як діяльних суб’єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати свої інтереси).

Таким чином, у змісті самооцінки підлітків знаходять відображення деякі з вікових особливостей — інтерес до інших людей і оцінка цими людьми їх (підлітків) діяльності. У змісті самооцінки помітний зв’язок з потребами підлітка у спілкуванні, у самовихованні.

Самооцінка дозволяє виявити та оцінити свої можливості для прийняття того чи іншого рішення, зумовлює свободу вибору, оскільки вибори здійснюються за власним бажанням згідно зі став­ленням до себе як суб`єкта пізнаної необхідності. Обов`язок, який бере на себе підліток, узгоджується з можли­востями, виясненими школярем в процесі самооцінки.

Дослідники вказують на те, що у підлітковому віці часто можна зустрітися з фактом переоцінки або недооцінки своїх можливостей. Така неадекватна самооцінка створює перешкоди у розвитку відповідальності та інших важливих якостей підлітка (М.Савчин). Так, при завищеній самооцінці у нього не виникає почуття невдоволеності собою, провини за вчинок, докорів сумління за свою безвідповідальну поведінку. Відсутність самокритич­ності заважає замислитись над своїми вчинками, самостійно поста­вити до себе вимоги і виконати їх. При заниженій самооцінці діти, хоч і виявляють незадоволення собою, однак не можуть поставити перед собою більш високі вимоги - вони невпевнені у своїх мож­ливостях їх виконати. Невпевненість гальмує процес розвитку відповідальності, оскільки такі підлітки не виявляють активності, ухиляються від виконання завдань, обов'язків, доручень.

Як зазначає Р.Немов, у міру дорослішання глобальні самооцінки підлітків стають більш диференційованими, характеризують не поведінкузагалом, а пове­дінку в окремих соціальних ситуаціях, а потім і окремі вчинки. Це сприяє становленню у підлітків більш об`єктивної самооцін­ки. Саме в цей період міра об'єктивності самооцінки багато в чому визначає напрямок дальшого розвитку особистості, зумовлює кон­центрацію своїх зусиль на формуванні певних моральних якостей.

Суттєвий вплив на поведінку підлітка, на виконання ним окре­мих обов'язків і доручень має очікуване ним ставлення до себе. Вивчення функціональної ролі особистісних очікувань показало, що, грунтуючись на самооцінці, очікування опосередковуються емоційно-оцінним ставленням до групових норм, вимог і цінностей. Дослідження Т.Говорун показують, що для підлітка характерна підвищена потреба у схваленні і виз­нанні друзів. Тому він активно шукає таке оточення, в якому відчуває позитивне ставлення до себе, своїх вчинків, в якому ці ставлення показали б йому, що він доросла, самостійна людина.

3 самооцінкою тісно пов`язаний і рівень домагань підлітків, але, на відміну від неї, домагання спрямовані на майбутню діяль­ність. Починаючи з класичної роботи Ф.Хоппе, рівень домагань розглядається як породжений двома протилежними тенденціями: з одного боку, підтримувати своє “Я”, свою самооцінку на максимально високому рівні і, з другого, знижувати свої домагання, щоб уникнути невдачі і цим не зашкодити самооцінці. Деякі дослідники (Б.Зейгарник, Б.Братусь) уважають, що для підліткового віку типовим є активне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу з названих тенденцій, у той час як для зрілої особистості, навпаки, характерне вміння розвести ці тенденції у ході діяльності, перш за все за рахунок того, що успішність чи неуспішність у конкретній діяльності сприймається саме як конкретна невдача, а не як крах самооцінки загалом.

Домагання пов'язані з потребою підлітка заслужити визнання як з боку інших, так і своє власне. Наявність певних домагань впли­ває на мотиваційний бік діяльності підлітка і значною мірою зумовлює його поведінку.

Як показують експериментальні дослідження психологів, міра адекватності домагань стосовно навчального статусу підлітка залежить від їх успішності у навчанні. Чим краще вчиться підліток, тим більш адекватним є його домагання на вище місце в класі за успішністю.

Оволодіння підлітком навичками оцінної діяльності є важливою умовою для розвитку в нього моральних якостей, оскільки адекватна самооцінка і рівень домагань, що грунтуються на ній, дають йому можливість ставити перед собою завдання, брати на себе обов'язки, які за своєю складністю сприяють оптимальній об`єктивації його особистісних сил і можливостей.

Враховування особливостей самоцінки і домагань підлітків у роботі з ними.Формування адекватної самооцінки і домагань важливе для того, щоб підліток не тільки сприймав вимоги інших, але щоб у нього самого виникло прагнення до самовиховання. Правильна думка про себе є необхідною переумовою належного морального розвитку школярів. Тому виховання правильного ставлення до себе є актуальним.

У підлітків формується адекватне ставлення до себе у процесі спілкування з іншими людьми, зокрема завдяки їх оцінним судженням. Правильна самооцінка залежить від суджень дорослих, думки однолітків.

Вплив педагога на підлітків дуже великий, тому важливо, щоб його судження належним чином сприймались ними. Підлітки позитивно сприймають об’єктивну, справедливу і разом з тим доброзичливу оцінку. Досягають виховної мети ті вказівки вчителя, які допомагають учням усвідомити позитивні та негативні сторони їх поведінки, пояснюють наслідки поганих вчинків, дають можливість виправити недоліки, досягти успіхів. Коли оцінка дорослих не приймається підлітком, то джерелом його самооцінки стають власні, не завжди правильні судження.

Ефективному розвиткові у підлітків адекватних оцінних ставлень сприяють такі умови: усвідомлення змісту найбільш значущих для людини рис, якостей; засвоєння об’єктивних критеріїв як етичних оцінок морально-вольових якостей, так і оцінок навчальної діяльності; підведення підлітків до усвідомлення важливості адекватних стійких оцінних ставлень людини до себе та інших для нормальної взаємодії з оточуюченям.

Важливим фактором, що зумовлює розвиток правильної оцінки та самооцінки у підлітків, є також і сприятливе становище серед ровесників, позиція позитивної рівноваги у стосунках, активна участь у громадському житті класу, групи, успішність, самовиховання. Не сприяє розвитку адекватності оцінювання низький престиж серед однолітків, позиція конфліктного самоствердження у стосунках, пасивність у громадському житті.

Дуже важливим фактором у розвитку правильних оцінних суджень про себе є самовиховання. Тому виховна робота з підлітками повинна бути спрямована на прищеплення їм інтересу до праці над собою, до самовдосконалення. Цілеспрямована робота із розвитку в підлітків адекватних стійких самооцінок, повинна бути невід’ємною складовою частиною всього навчально-виховного процесу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.203.87 (0.015 с.)